Статті

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК НАВЧАЛЬНИЙ ПРЕДМЕТ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

загрузка...
Однією з найважливіших умов утвердження, ус­пішного функціонування й розвитку держави, крім усього іншого, є наявність єдиної загальнодержав­ної мови. Це розуміли політики багатьох країн.

У Франції наприкінці XVIII ст. французькою мовою володіла ледве половина населення (Доза А. История французского языка. — М., 1956. — C. 129). Французький буржуазний уряд, прийшовши до влади, негайно взявся за утвердження — насам­перед через школу та армію — єдиної загальнодер­жавної мови. І це великою мірою посприяло тому, що Франція невдовзі стала лідером світового куль­турного прогресу.

Коли Італія 1861 року здобула незалежність, італійська мова на її території ледве животіла: із понад 25 млн. населення тільки 600 тис. (тобто 2,4%) володіли національною мовою (Касаткин A.A. Очерки истории литературного итальянского языка XVIII — XX вв. — Л., 1976. — С.161). Щоб по­долати духовну й економічну відсталість, іта­лійський уряд, крім іншого, інтенсивно, передусім через школу та пресу, впроваджує італійську мову в повсякденне життя, витісняючи з нього фран­цузьку та німецьку.

В Індонезії, колишній голландській колонії, у якій є близько 300 мов і понад 1000 діалектів, єди­ною державною мовою було проголошено не розви- ненішу і досить поширену мову колонізаторів, а мову малайців (5% населення країни). Тепер ця мова об’єднує “численні народи країни і тому є надзви­чайно важливим чинником їхньої політичної, еко­номічної й культурної консолідації” (Маретин В.В. Особенности бахаса Индонезиа как государствен­ного языка Республики Индонезии.// Вопросы со­циальной лингвистики. — Л., 1969. — С. 182).


89

 

Російську мову досить успішно використовува­ли російські царі й комуністичні генсеки для за­кріплення російського панування на загарбаних чу­жих територіях. Катерина II в одному із секретних указів писала: “Ніщо так не об’єднує переможених і переможців, як єдність мови”, і ка­тегорично вимагала “всі справи … вести російсь­кою мовою”. Її настанови, дбаючи про могутність Російської імперії, ретельно впроваджували в жит­тя й комуністичні керівники: з вузів виганяли не­російські мови, школи в неросійських республіках посилено переводили на російську мову навчання.

загрузка...

У сучасній конституції багатонаціональної Ро­сійської держави теж записано: “Державною мовою Російської Федерації на всій її території є російсь­ка мова”. І це положення неухильно виконується.

Держава (за небагатьма винятками) утверджує єдину г,£ гальнодержавну мову на всій своїй території. І це зрозуміло, бо єдина мова цементує державний організм, консолідує суспільство, концентрує й підси­лює його сукупний інтелектуальний потенціал.

Яку ж мову на своїй території має утверджувати українська держава, якщо вона хоче забезпечити своїм громадянам стабільність і процвітання? Зрозуміла річ, не англійську, хоч вона високо роз­винена й поширена в усьому світі, і не польську та не російську, хоч вони свого часу функціонували на території України як окупаційні. В Україні єди­ною загальнодержавною мовою може бути лише українська (і це вже закріплено в Конституції Ук­раїни), бо тільки вона якнайкраще пристосована до українського менталітету, способу мислення, природного оточення, якнайповніше відбиває істо­ричний досвід українського народу.

Утверджувати державну мову можна двома способами: шляхом заборони вживання інших мов або шляхом виховання україномовної (справді ук­раїнської) інтелігенції, яку попередній режим сис­тематично винищував. Перший шлях нам не підходить. Залишається другий. Виховувати ук­


90

 

раїномовну інтелігенцію потрібно ще й тому, щоб і наступним поколінням нашого народу не доводи­лося, як писав І.Франко, “в сусідів бути гноєм, тяг­лом у поїздах їх бистроїзних”. Народ для того і є народом, щоб робити свій індивідуальний внесок у скарбницю вселюдського духу.

Викладання у вищих навчальних закладах Ук­раїни, безперечно, повинно вестися державною, українською мовою. Але оскільки така потреба саботується ще багатьма викладачами, виховани­ми в русифікаторському дусі, і поки що цю ситуа­цію важко змінити, потрібно в усіх вузах — не тільки гуманітарних, а й технічних та природни­чих — запровадити курс української мови щонай­менше на 140 аудиторних годин (це трохи більше 2% від усього аудиторного навчального часу у вузі) з обов’язковим державним іспитом з української мови.

Вузівський курс української мови ні в лкому разі не може обмежуватися тільки правописом, грамати­кою чи тільки діловим мовленням. Це повинен бути насамперед практичний курс, спрямований на яко­мога повніше оволодіння виражальними засобами ук­раїнської літературної мови: загальнонародною й професійною лексикою, науковою термінологією, відтінками значення слів, стійкими зворотами, синтаксичними моделями, синонімікою висловлю­вань. Цей курс, зрештою, повинен сприяти роз­виткові мислення, вдосконаленню його апарату.

Навчальна робота має включати виступи ук­раїнською мовою, складання інструкцій, написан­ня рефератів з фахових дисциплін за українсько- мовними й неукраїнськомовними джерелами, описи спостережень, дослідів, міркування на соціально- громадські теми. При цьому надзвичайно важли­вим є вміння логічно й дохідливо будувати свої вис­ловлювання, точно добирати слова, правильно поєднувати їх, компонувати текст.

Велике значення для розширення словникового запасу майбутнього спеціаліста, збагачення його

 

мови синтаксичними моделями має читання ху­дожніх і публіцистичних творів українських пись­менників з наступним ідейним, образним та сти­лістичним аналізом їх. Читання художньої літератури, крім того, розвиває творчу уяву лю­дини, шліфує її почуття, міцніше в’яже її з сусп­ільством, його проблемами. До речі, в Японії вив­чення вітчизняної літератури є обов’язковим для студентів усіх спеціальностей.

Українська мова (і, можливо, сучасна українська література) в навчальних планах усіх вузів має по­сісти таке ж чільне місце, як математика в технічному вузі чи хімія в природничому. Це тільки сприятиме фаховій підготовці спеціалістів, їхньому моральному й культурному вдосконаленню. І студент, щоб одер­жати диплом про вищу освіту, повинен, незалежно від фаху, так само скласти державний іспит на воло­діння українською мовою. Тільки так ми вийдемо з духовної і, зрештою, з економічної кризи. Цього вчить світовий досвід.

 

Соціально-гуманітарна освіта України та шляхи її розбудо­ви: Всеукраїнська нарада завідуючих кафедрами соціально-гума­нітарних дисциплін. — К.: Генеза, 1997. — С. 247—250.

 

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.