Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. У трьох книгах. Книга перша

ПЕРЕДМОВА ДО НЕЗДІЙСНЕНОГО ВИДАННЯ «КОБЗАРЯ» 1847

Воскреснем лн когда от чужевлнетьи мод?
Чтоб умньїй, добрий наш шірод
Хотя по язику нас не ечнтал зп немцев.
/4. Грибоедов
Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предиеловіем. До вас слово моє, о братія моя українськая возлюбленная.
Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ля¬хи друкують, чехи, серби, болгаре, Чорногорії, москалі— всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може злякались нашествія інонлемеп- них журналістів? Но бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом мн по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своему. а тільки переводигь, та н то чорг-зна погл&ому. Натовкмачать якихось індиві¬ду а л і з м і в тощо, гак що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки Кри¬чать о єдиной славянской литературе, а не хотягь і загля¬ну гь, що робиться у слов’ян!
Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чееь ку, сербську або хоч і нашу? Бо і ми іаки, слана богу, не німці! Не розібрали. Чом? Іим, що не тим.іить. Наша книж¬ка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують і а хва¬лять, те, що иаЙиоганше. А наші патріот ч\торяни й собі за ними. Преочаровательно в чарах тих <ч’ь що: »жиди, шинки, свині і п’яні баби. Може це по їх \ гей | е | ной натурі і справді добре. А на навн мужицькі «*чі. го дуже погано. Воно й ГО прана, що і ми самі ту г трохи вин¬ні. Бо ми не бачили нашого народу так, як творив. У шинку і наш, і москаль, і наппь шммь
М9

похожі на свиню, а на панщині, то ще поганше. У хату прий¬ти до його або до себе покликать по-братєрській не можна, не можна, бо він злякається, та може ще й те, що він пізнає дурня у жупані.
Прочитали собі по складах «Енеіду» та потинялись ко¬до шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е, ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани во¬лочать,—то тойді і скажете, що. яЕнеїда» добра, а все-таки сміховина на московський ш-тал-тг
Отак-то братія моя возлюбленная. Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді пишіть і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним.
А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по- своему, а ми по-своему. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди. Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на Вальтер-Скотта, що й той не по-своєму писав. Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії — і свого язика не знає; а 13,’альтер] С[котт] в Едемборге, а не в Шотландії—а може і ще було що-небудь, що вони себе одцурались. Не знаю. А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Ско¬ворода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московшина.
Покійний Основ’яненко дуже добре приглядався на на¬род, тз не прислухався до язика, бо може його не чув у ко¬лисці од матері, а І'(улак1-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся. Горе нам! Безуміє нас обуяло отим мерзенним і богупротивним панством. Нехай би вже оті Кирпи-гнучкошиенки сутяги — їх бог, за тяж- кіє гріхи наші, ще до зачатія во утробі матерній осудив киснуть і гнить в чорнилах, а то мужі мудрі, учені. Промі¬няли свою добру, рідну матір — на п’яницю непотребную, а в придаток ще і вт> додали.
Чому В. С. Караджич, Шафарик і і ниє не постриглись іімиі (їм би зручніше було), а остались слав’янами, щи¬рими синами матерей своїх, і славу добру стяжали? І оре нам! Но, братія, не вдавайтесь в тугу, а молітесь богу і работайтє разумно, во ім’я матері нашої України безталан¬ної. Амінь
А щоб ви знали, що труд ваш не мимо іде — і щоб не 346

чванилась московская братія своєю Ростопчиною — от вам Свяченая вода; написано панночкою, та Т° й хорошою, тілько не скажу якою, бо воно ще молоде, Шіиве.
А переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого, як С [в я ч е н а я] в [о д а] — і не тур¬буйтесь, бо, їй богу, не найдете.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.