Брюховецький В. С. Микола Зеров: Літературно-критичний нарис

… Неспішним кроком пілігрима

загрузка...

Вони йшли до нас довго і трудно — крізь фаль­
сифікації, недоброзичливу упередженість або й
просто замовчування. Але нині стало очевидним,
що поза освоєнням творчої спадщини українських
«неокласиків» ми не тільки не можемо правдиво
уявити літературний процес 20-х, але й не поясни­
мо літературні ситуації другої половини вісімдеся­
тих років.
Сьогодні ми відкриваємо для себе безсмертність
музи, що в 20-ті роки дарувала натхнення Миколі
Зерову, Павлові Филиповичу, Максимові Рильсько­
му, Михайлові Драй-Хмарі, Освальду Бургардту.
Ці письменники і представляють внутрішньо спо­
ріднену групу, що їй було накинуто назву «неокла­
сики». Магнетична сила ідей Миколи Зерова та
його побратимів у літературі притягали до цьо­
го дружньогьо кола ще не один десяток поетів,
перекладачів,, прозаїків, критиків та літературо­
знавців— вплив «неокласиків» на формування
українського радянського письменства був розгалу­
женим і потужним. Вивченням цього питання на­
лежить зайнятися дослідникам.
Нині ж спробуємо здійснити перший підхід до
творчості Миколи Зерова. Проте ясно, що без бо­
дай побіжної характеристики загальної позиції
«неокласиків» у літературному процесі не обійтися.
З В першому числі журналу «Літературний ярма­
рок» (грудень 1928 року) було опубліковано сонет
Михайла Драй-Хмари «Лебеді», за символікою яко­
го зубодробильна вусппівська та іже з нею крити­
ка вгледіла законспіровану апологетизацію «нео­
класиків», що їх на той час уже майже підвели до
межі, за якою ті відразу ставали «ворогами наро­
ду». Занепокоєність автора «Лебедів» безпардон­
ним моральним та ідеологічним цькуванням, яко­
го зазнавали він і його друзі, критики-ортодокси
злісно витлумачили як приховувану опозиційність
«неокласиків» до Радянської влади. У зв’язку з
цим Михайло Драй-Хмара був навіть змушений
виступити із заявою, що зовсім не українське «гро­
но» він мав на оці, а п’ятьох французьких поетів
«Абатства» (Ромена, Дюамеля, Вільдрака, Аркоса,
Мерсеро), твори яких тоді перекладав, і що сам
образ Лебедів навіяно «Сонетом» Стефана Мал­
ларме. В таке виправдання не повірили, та, без­
перечно, багатозначність образних кодів у «Лебе­
дях» цілком проектувалася й на «неокласиків».
Цей трагічний сонет — кассандрівське передчуття
грядущої долі:
На тихім озері, де мріють верболози,
давно приборкані, і влітку й восени,
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.
Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —
плавці ламали враз ті крижані лани,—
і не страшні були для них зими погрози.
О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде нас у світи ясне сузір’я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
(1928)

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.