Брюховецький В. С. Микола Зеров: Літературно-критичний нарис

Vivere honeste — 4

загрузка...

Правда, на суді, який відбувся не так уже й
скоро після «зізнання» (1—4 лютого 1936 р.),
Зеров, цілком погоджуючись із звинуваченням,
ніби він «входил в состав руководства контр­
революционной организации, ставившей перед
собою задачу свержения Советской власти на
Украине и создания буржуазной независимой
украинской республики», погоджуючись і з тим,
мбвбито готував замах на Косіора і Постише-
ва, водночас і насміхався з долі, з себе, з усього
фарсу. «С моей стороны, — заявив він,— был толь­
ко один раз сделан призыв к террору — в форме
прочтения стихотворения Кулиша на собрании у
Рыльского». Зеров дістав десять років таборів, так
само, як П. Филипович та А. Лебідь. Інші учас­
ники «групи», котрі всі разом познайомилися тіль­
ки під час очних ставок, були засуджені на трохи
менші строки: поет Марко Вороний дістав 8 років,
працівник українського історичного музею Борис
Пилипенко та педагог з Чернігова Леонід Митьке-
вич — по 7 років. Оце і вся «банда». Дивом вдало­
ся вижити лише Митькевичу. Під час реабілітації
він зробив заяву, в якій розповів, що «зізнання»
Ліхман витягав побоями. «При рассмотрении
нашего дела в Военном трибунале, во время того
как нас доставляли в судебное заседание, пом­
ню, — згадував Леонід Іванович Митькевич 21
грудня 1956 p., — Зеров говорил нам, что нужно
144
хоть что-нибудь клеветать на себя, иначе нас всех
расстреляют».
Отож наприкінці зими «банда» вирушила на Пів­
ніч, і через Ленінградський пересильний пункт
звичним етапним маршрутом «Ведмежа Гора —
Кем — Соловки» всі прибули на острів у перших
числах червня 1936 р. Й відразу ж зустріли Ми­
сика. Василь Олександрович у своєму невеличкому
спогаді досить детально описує те надвечір’я. Вже
смеркало, і в’язні втомлені поверталися до табора
з лісоповалу. А серед двору в нерішучості топта-
лися двоє новеньких, які розшукували бібліотеку.
Калейдоскоп спогадів (і як Зеров підтримав вірші
початківця, і як 1927 р. зустрілися на Фундуклеїв-
ській вулиці в Києві, і як уперше побачив Риль­
ського…) мигнув у мозку Мисика, та одразу ж со-
ловецький «старожил» повернувся на грішну землю:
«І от я бачу Зерова тут, на далекій півночі, в
одному з найдавніших місць ув’язнення, де від
усіх башт і мурів тяжко смердить століттями тем­
ряви і сваволі.
— Ви знайомі з Павлом Петровичем? Це — Фи­
липович.
Филиповича я бачив уперше. Вигляд у нього був
стомлений, говорив він тихим, ослабленим голосом.
Мені здалося, що він нездоровий.
Зеров — навпаки, говорив охоче й багато. Життє­
радісність не покидала його й на півночі.
Почалася розмова про Україну, про те, кого не
стало, кого заслано, а хто зостався на волі.
— А як ви тут опинились, Миколо Костевичу?
— Так, мабуть, як і всі.
— Суд чи «нарада»?
— Яка різниця? Чи суд, чи нарада…
Одвернувся набік і додав з удаваною безтурбот­
ністю:
145 — …а ти, Марку, грай…»88.
Деталі побуту M. Зерова на Соловках відтворю­
ють його листи до дружини. Невибагливий і неви­
могливий до житейських зручностей, він просив
надсилати йому найпростіше — сала, часнику, ци­
булі, чаю, цукру, гороху, квасолі й тютюну. І —
книжок, журналів, паперу. Потрібні ще були пера
для ручки; до цього ставився він з особливою до-
скіпливістю — любив писати гарно. А тут вже ли­
шався один-єдиний спосіб книговидання — «гутен-
бержити».
На Соловках Микола Зеров завершив переклад
«Енеїди» Вергілія.
Чи лежить десь у якомусь сховищі повний список
останньої роботи видатного майстра, над якою він
просидів багато літ? Чи ж попелом знищених ар­
хівів розвіялися ці папірці по соловецькій землі?
Певної відповіді ще не знаємо. Лишається, споді­
ваючись, невтомно розшукувати.
Режим у таборі напочатку був більш-менш тер­
пимим. За станом здоров’я Зеров не міг працюва­
ти на лісоповалі (правда, аж до Колими котити­
муться легенди, ніби він не тільки сам виконував
норми, але й іншим допомагав…). Йому випало
прибирати кімнати господарської служби. По за­
кінченні роботи міг у комірчині сторожа віддава­
тися улюбленому заняттю — перекладати. Він пра­
цює над «Енеїдою». Інтенсивно поглиблює знання
англійської мови, перекладає вірші Байрона, Лонг­
фелло. Майже без джерел упорядковує свої дум­
ки з римської літератури (в Києві він почав го­
тувати курс лекцій для аспірантів) — у травні
1937 р. спершу повідомляє, що дійшов до авгус-
товських елегійних поетів (Тібулл, Проперцій, Ові-
дій), а в наступному листі пише, що робота вже
просунулася до Марціала і Стація. Переклав на­
решті вірш Пушкіна, який давно його вабив і хви­
лював, — «До Овідія».,. «Не дан ли нам удел Ови-
дія на савроматском берегу?» — риторично запи­
тував М. Зеров 1920 р. у Баришівці. А на Соловках
з-під його пера виливається «Овідій, я живу на бе­
регах смутних…», і що прикметно — свій теперіш­
ній побут він порівнює із Баришівським… Подіб­
ність тут, звісно, умовна, але дещо є. Як і в Бари­
шівці, часто читає лекції. Тільки там — перед си­
нами чинбарів, що рвалися до світла науки. А тут…
На Соловках були в той час і М. Куліш, і М. Ір-
чан, і О. Слісаренко, і Г. Епік, і Л. Курбас, і,…
Специфічна тематика соловецьких виступів: «Кла­
сова природа пушкінської творчості в судженнях
сучасних критиків», «Біографічні повісті про Пуш­
кіна», «Дуель і смерть Пушкіна», «Пушкін і літе­
ратурна боротьба декабристів», «Творчі етапи
Пушкіна», «Мова Пушкіна». Йшла широка кампа­
нія відзначення поетового ювілею. Очевидно, від­
повідна вказівка прийшла й до тих «берегів смут­
них». А в Києві в цей час друкується «Борис Го­
дунов», і перекладач його жадібно вичитує всі ві­
домості про пушкінські публікації на Україні. У
зв’язку з цим у нього виникає навіть думка напи­
сати статтю про нових українських перекладачів
російської класики до «Временника Пушкинской
комиссии», але він постановляє собі дочекатися ви­
ходу в світ двотомника, сподіваючись на кращу ре­
дакцію матеріалів, надрукованих у пресі.
А в Харкові готується до друку хрестоматія «Ан­
тична література», упорядник якої О. І. Білецький
замовив кілька перекладів Зерову. І той цікавиться
Долею видання «За Александра] Ивановича]
очень рад. Что докторскую степень ему дали, знаю
из газет. Как подвигается его хрестоматия? С ка­
ким интересом я бы работал теперь для нее»89.
147 Хрестоматія вийде в світ 1937 р. з більш як трьо­
ма десятками його перекладів без підпису. Те саме
станеться і з російськими перекладами «Об искус­
стве поэзии» Горація, «Нил» Кдавдіана, «Вторая
эклога» Немезіана, «О розах» Флора, «Песня греб­
цов» невідомого автора, «Мозелла» Авзонія, також
надрукованих анонімно в московському виданні
«Римской литературы» під редакцією С. Кондра­
тьева.
В ситуації, коли багато хто падав духом, усю
енергію спрямовував тільки на фізичне виживання,
Зеров — весь у милому йому світі літератури: «У
меня теперь разные фантазии. Когда я стал пере­
водить «Гайавату», у меня сразу возник план: со­
здать целый том баллад и истор [ических] стихо-
твор[ений] для юношества», — писав він дружи­
ні 20 грудня 1936 p. — Пока сделано всего 300
строк, но ты знаешь, может б [ыть], мою манеру
задумывать en grand* и делать понемногу, но
упорно. Это называется «большая кораблестрои­
тельная программа», К 1937 году у меня должна
была быть готова книга исследований по укр [айн­
ской] литературе, к 1938 — «Энеида» и «Последние
римляне» (для «Academia»), к 1939 — третий вы­
пуск «Новой укр [айнской] литературы». Теперь
все это пошло в долгий ящик, но компенсировать
неосуществимое чем-то нужно: вот я и ношусь с
планами…»90.
У своїх листах натякає Зеров на декого з това­
ришів по нещастю — прізвищ, очевидно, писати не
дозволяли. Цікаво, що певний час вони жили ра­
зом з Євгеном Шабліовським, авторитет якого
був не вельми високий серед серйозних літературо­
знавців. Характеристичні, однак, свідчення Зерова.
* У великих розмірах (франц.).
148
Спершу він повідомляє, що в нього з’явився новий
співмешканець: «круглоголовый, неистовый чело­
век, специально занимавшийся Шевченком, неожи­
данно оказавшийся честнейшим и добрым малым,
прекрасным сожителем»91. А через місяць знову
про нього: «В комнате тепло, т. к. Евг[ений] Сте­
панович (так называется мой сожитель, человек
энергичный и беспокойнй) любит хорошую темпе­
ратуру и топит довольно искусно. Сожитель из не­
го прлятный, покладистый, большой добряк, и нам
с ним легко»92.
Ясно, що були спілкування й іншого, непобуто-
вого характеру. Очевидці, зокрема, згадують, що
Микола Костевнч любив прогулюватися і бесідува­
ти з видатним російським філософом, богословом
Павлом Олександровичем Флоренським. Не знаю,
чи є якийсь збіг, але для мене глибоко значущим
виглядає такий факт. У день, коли Зеров по-дитя­
чому наївно просить вибачення в листі до дружи­
ни за свої літературні екскурси і пояснює, що йому
повідомляти про себе — означає говорити лише
про те, що він читає і пише, а все інше вклада­
ється в кілька рядків, — так от, у той самий день
П. Флоренський у листі до своєї родини розмірко­
вує: «Секрет творчества — в сохранении юности.
Секрет гениальности — в сохранении детства, дет­
ской интуиции на всю жизнь. Эта-то конституция
и дает гению объективное восприятие мира, не
Центростремительное, своего рода обратную пер­
спективу мира, и потому оно целостно и реально»93.
Тут можна не вгледіти ніякісінького зв’язку, а
проте кожній думці щось дає поштовх. І я схиль­
ний уявити собі те 11 травня 1937 p., коли над Со­
ловками висіли тривожні білі ночі, ніби доточую­
чи скупий сонячний час двом уже біля рокованої
межі сущим, але ще не відаючим про це в’язням.
149 Неспішна розмова. Терпкий дух черемшинових ку­
щів. Прощальні місяці життя…
Останній лист Микола Зеров написав дружині
19 вересня 1937 року. Чомусь олівцем. Так він ро­
бив украй рідко, а з Соловків до цього — ніколи.
Микола Костевич готувався до своєї другої соло-
вецької зими, просив надіслати галоші…
Дата його смерті довгий час лишалася невідо­
мою. Тепер вона з’ясована точно. Постановою трій­
ки управління НКВС Ленінградської області 9
жовтня 1937 року М. Зерову, П. Филиповичу, М. Во­
роному та Б. Пилипенку була при перегляді їхньої
справи винесена вища міра покарання. Розстріляли
їх 3 листопада, точно в третю річницю похоронів
Костика…
Здається, це був якийсь фантасмагоричний день
на Соловках. Саме 3 листопада Григорію Епіку
невідомо в який спосіб вдалося дати телеграму
дружині (що геть неймовірно для в’язня!) : «Здо­
ровий, цілую тебе, синочка». А наступного дня не
стало й Епіка…
Мабуть, немає сенсу ні оглядати, ні переоціню­
вати всього того, що писалося про «неокласиків»
та М. Зерова впродовж трьох останніх десятиліть.
Нехай це лишиться на совісті тих, хто свідомо, під
тиском чи й без нього, кидав камінь у невинних
людей. Хвалити бога, були й статті та публікації
Г. Кочура, М. Рильського, Бориса Тена, В. Мисика,
Ю. Смолича. М. Рудницького, Є. Сверстюка, Д. Па-
вличка, Н. Кузякіної, П. Мовчана, Л. Череватенка,
Н. Корж, Ю. Кузьми, Б. Степанишина, С Білоко-
ня, С. Гречанюка, В. Толстова та… Можна б на­
звати ще кількох дослідників та письменників, кот­
рі принагідно також намагалися давати об’єктив­
ну оцінку творчості Миколи Зерова, поета, пере­
кладача, критика та історика літератури.
150
Його многотрудне життя в письменстві продов­
жується і триватиме вічно. Вже сучасників захоп­
лювала зеровська широта поглядів, глибина знань,
сміливість суджень, рідкісне чуття слова, естетична
вимогливість. Мабуть, ні про кого з українських
радянських письменників не написано стільки спо­
гадів. Небагато назвемо митців, яким стільки при­
свячено поезій, як Миколі Зерову. Писали не лише
магми та зосенки. Писали учні й просто прихиль­
ники таланту, видатні поети-сучасники й представ­
ники молодших поколінь… Одним із таких сонетів
студента Зерова часів КІНО І. Теліги, опублікова­
ним 1987 p., і завершимо розповідь про життєвий
шлях митця:
Перекладач, учений, критик і поет,
Закоханий в Елладу і поетів Риму,
Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму.
Великий ерудит, природжений естет.
Прихильник строгих форм- різьбив дзвінкий сонет.
Перекладав поетів світових перлини,
Нещадно розбивав противників доктрини.
І кожен рік міцнів його високий лет.
Та збувся віщий сон старого Святослава,
Крізь серце протекла гірка ріка Каяла.
В часи сваволі дикої, пітьми і зла,
Коли засліплені безглуздий культ кували,
В неволі дальній, де німа холодна мла,
Миколи Зерова не стало.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.