ЮРІЙ КЛЕН. СПОГАДИ ПРО НЕОКЛЯСИКІВ

Резолюція ЦК

Після всього того свою печатку приклав ЦК своєю резолю­
цією. Видрукована в »Правді« з 1.7. 25, вона містила в собі такі
рядки: »Как не прєкращаєтса у нас класовая барьба вообще, так
ана не прєкращаєтса і на літфронтє. В класовом обществе нет і не
может бить нєйтральнаво іскуства…«.
На це Филипович напирав жартівліву »Епітафію неокляси-
ікові«: ! І
і»Не ІРайн, не Воліга, не Дніпро, не Висла ■—
його сховає нічности ріка.
Прощай — неокласичну руку стисла
після Европ досвідчена1) рука.
Десь Дорошкевич з ним вітався кисло,
не раз скубла десниця Десняка.2)
Кінець. Мечем Дамокловим нависла
сувора резолюція ЦК.
Дарма, що він, у педжаку старому,
пив скромний чай, приходячи додому,
4 жив црацьовником з юнацьких літ, —
он муза аж здригнулась, як почула,
що ті переклади з Гомера і Катулла
відродять капіталістичний світ«.
Глузуючи з поетів, які старалися догоджувати, як Савченко,
Загул, Поліщук, написав Зеров глузливу пародію на один вірш
свого товарища Драй-Хмари:
»Ні, не Еллада ти. Сучасности над нами
червоний прапор… Чорні димарі…
Донбас прийдешньому відчинить брами,
(і Савченко блискучими рядками
на подушку оберне угорі
сліпуче сонце…
—- …Мексико майбутня,
неоювдсичних виженеш жерців,
й мов Загулов а побідна лютня,
ти задзвениш, велика і могутня,
під проводом Поліщуків«.
Взагалі неоклясики не цуралися пародій, охоче їх писали не
тільки на ворожих людей, а навіть на самих себе, і ніхто, певна
річ, за це не ображався. Ось зразок злісної епіграми з-під пера Зе-
рова, що має наголовок »Напис до останньої Загулової книжки«:
»Я раб і наймит? Як же так? —
Зо мною ручкається сам Щупак! ‘
Моє йдеологічне пійло —
для всіх правдивих громадян:
1) Досвідчена — натяк на Досвітнього, що став по боці неоклясиків.
2) Десняк — пролетарський критик.
2 17 його змолитвував Самійло,
а спаламарив Хуторян«.
Цікаво, що в тих сатирах слова »хуторян« і »поліщук« можна
і з малої, і з великої літери писати, бо надано їм подвійного сенсу.
От один із найкращих Драй-Хмариних віршів:
»Стогнала ніч. Вже гострі глиці
проколювали більма дня,
і синьо-золоті грімниці
дражнили відгульня-коня.
Розбурхалася хмар армада, —
а ти, опалена, в огні,
ти, вся любов і вічна зрада,
леїііла охляп на коні.
Під копитом тріщали ребра,
азпинались очі в образи, -—
а ти розпліскувала цебра
передсиітавної грози.
Із бур, о молода гонице,
ти пролила своє дання —
і світам гомін і стрілиці
дзвішшкапитого коня«. (1925)
На вірша цього Юрій Меженко написав був таку пародію:
»Куди ти прешся, молодице,
отак наосліп, навмання?
Наколеш око на ялицю —
чолом розтрощиш кам’яницю —
і все на »ицю« і на »ня«.
Не доженеш ти таємниці,
скочивши охляп на коня,
то ж то не кінь, і не кониця,
і не тигриця, не левиця,
то — звичайненьке шкапеня«.
Слід ще згадати один жартівливий колективний твір, де нео-
клясики поглузували трошки з самих себе та й з супротивників
своїх. Назва цього твору »Неоклясичний марш«. Він містить у собі
хорові партії і сольові номери:
Неоклясичний марш
Хор. Ми — неокласики, потужна
революційна течія:
йдемо напружено і дружно…
Леконт де Ліль, Ередія! 1)
Ми виникаємо стихійно,
1) Леконт де Ліль та Ередія, французькі поети-парнасцці, користува­
лися найбільшою пошаною серед неокласиків; вони ж їх і перекладали.
18 щороку сходячись на чай.
Страшися, »Плуже« безнадійний 2)
і статут свій переробляй!
Филипович ‘(сольо). Я славив землю, славив вітер
і врешті вийшов на простір, 3)
щоб лити з яономудрих відер
музику звечорілих зір. 4)
Мене позбавлено емоцій 5)
і збезоучаонено давно,
але на тридцять третім році
почаїв я славити кіно. 6)
Хор. Ми — неаклясики, єдиний
ще не зіпсутий молодняк.
Покинь свої, Сашуню, кпини, 7)
бо славить нас уже Деоняк. 8)
Рильський (сольо). Я з білих островів з’явився,
поплив у синю далечінь,
в рахунку весен помилився,
крізь бурю Й ‘ОНІІГ іду, як тінь. 9)
Учіться, молоді поети,
блюдіть анапест і устав.
Вінок сонетів, тріолети
я, не писавши, написав.
Хор. Ми не поети, а піїти, —
коли не з нами, обминай.
Верлібри пишем знаменито:
Едшмід, Вергарн, Шпільгаґен, Гайм. 10)
Бургардт :(еольо). Загул пошив мене в поети,
втопив у липовім меду….
2) »Плуг« — пролетарська літературна організація.
3) »Земля і вітер« та »Простір« — дві збірки Филиповичевих поезій.
4) »Музика звечорілих зір« — рядок, що трапляється в одному з вір­
шів Филиповича. »Ясномудрий« — один з ужитих поетом епітетів. Порів­
няй: »Метелик ясномудрої Мінерви«.
5) Филиповича дехто називав поетом, позбавленим емоцій і несучасним.
6) і»Почав я славити кіно«. Мова йде про один вірш, де поет захоп­
люється фільмом »Розіта«: і»іНе заля зібрань і не храм, Не ми — тридця­
тилітні діти За кожним порухом Розіти Всміхаються її очам. А може
і було давно. І сяє радість на екрані. Провінціяльного кіно«. »Життя і
Рев. 1926, ч. 2).
7) Сашуньо — професор Олександер Дорошкевич, що намагався завж­
ди триматися якоїсь »невтральної« лінії.
в) Десняк — пролетарський критик.
9) В цих рядках згадуються наголовки збірок поезій, виданих Риль­
ським (Білі острови, .Синя далечінь, Тринадцята весна, Крізь бурю й сніг).
10) Збірку новель Ґеорґа Гайма випустило видавництво »Слово«. Пе­
рекладали її Бургардт, Рильський і Віктор ЇІетров. Едшміда плянувалося
перекласти. Бургардт опублікував свій переклад Вергарнового »Вітру«.
Ніпільгаґена приточено без усякої причини.
2* 19 З заліза я кую сонети:
що хочеш, те й перекладу!-11)
Хор. Ми лебедю рівня; і щуці, 12)
а рак червоний нам дарма.
Хоч ми й не робим революцій,
але й життя від нас нема 13)
Драй-Хмара (сольо). А я ковчег покинув Ноїв,
црибившись на червоний шлях,
і муку слова заспокоїв
в ІНехеразадиних садах. 14)
Наосліп, охляп і юрбою
за словом слово ткне і мкне,
і Арарат за Магалою 15)
лякає товтрами мене.
Хор Ми — неоклясики, завзято
милуємось на древній сиіт
Іі все не хочемо вмирати:
Гомер, Горацій, Геракліт. 16)
Зеров і(сольо). Палю я ладан Аполлону,
покладений у саркофаг. 17)
З академічного амбону
чревовіщаю, яко маг.
Мій дар: костриця Буревію,
а Хвильовому мадриґал,
Загулові — калататія,
а Савченковіі — капітал.
Хор. Ми — ■неоклясики, потужна
літературна течія.
Ступаєм дружно, харалужно:
Леконт де Ліль, Ередія!
Могилянський і(сол ьо). І ія боєць за вищий рівень,
неоклясичний славлю хист,
та проспіває тричі півень —
11) Бургардт переклав був з німецької збірку поезіій »Залізні сонети«,
на яку Загул написав велику рецензію.
12) Лебідь — молодий ще науковець, потім був висланий на Соловки.
13) Натяк на журнал »Життя і Революція«.
14) Драй-Хмара, як і інші, почав співробітничати в »Червонім Шля­
ху«, журналі, що видавався в Харкові. Про Шехеразаду у нього вірш є.
і»Я п’ю прив’ялу тишу саду, як етапне пізній холодок, і слухаю Шехераза­
ду, що знає тисячу казок«.
15) Наосліп, охляп, Арарат, магала, товтри— слова з лексикону Драй-
Хмариного, рідкі слова, що їх він любив вишукувати. Порівняй його вірш:
■»Люблю слова ще повнодзонні, Як мед пахучі і п’янкі, Слова, що в гли­
бині бездонній Пролежали глухі віки«.
16) Натяк на античні переклади Зерова.
17) У Зерова в одному вірші рядки: »Часами служимо владиці — Апо­
ллону, і тліє ладан наш на вбогім олтарі«. Одна стаття, що глумилася над
ним, змалювала Зерова, у саркофазі лежачого на високій горі, як ту ца-
ріівну, що, отруєна яблуком мачухи, похована була у кришталевому сарко­
фазі, що на горі стояв. З академічного амбону — натяк на те, що Зеров
мав на університеті катедру.
20 і в »’Правді« — отреченний лист. 18)
Масонський вигляд, жест лицарський
і під пахвою пук цитат, —
Мій Санчо-Панса—Луначарський,
а Маркс мій приятель і брат. 19)
Хор. Поникни, гордий Пилипенку! 20)
Вагато є у нас імен:
в нас Голоскевич, Титаренко, 21)
Сковорода і де Бальмен. 22)
Над українськими ланами
дух неокляеики буя,
і раз-у-раз чаюють з нами
Леконт де Ліль, Ередін!
Сучасність (простягаючи руки й переходячи з рим на асонанси):
О, плем’я горде, неслухняне!
Не одвертайся, не тіцрай, —
цриїде в лоно Авраамле
до ‘Соломона Щупака. 23)
Апотеоза.
Якихнебудь маніфестів »неокласичної школи« годі було б
шукати, бо ніяких »програм« вони не намічали. Та ,й сама назва
»неокляеики« була випадкова й вказувала лише на те, що поети,
яким її причеплено, хотіли вчитися у клясиків, цебто майстрів,
які дали нам невмирущі зразки поезії* а це, розуміється, було не
на руку »поетам«, які нічого не хотіли вчитися, ні стискати себе
жадними нормами і ненавиділи все, що стояло вище їх. Заздрість,
кар’єра та гроші були єдиними рушіями їхньої механічно-бездуш-
18) Могилявський написав був оповідання, де в неґативному світлі
виставив героя, в якому всі пізнали Грушевського, ицо ‘саме тоді пригрітий
був ласкою совєтів. Не дивлячись на »отреченний шист« у »Правді«, де Мо-
гилянський заперечував оті здогади, він попав в опалу, яка потягла за со­
бою заборону друкувати його речі.
19) Могилянський оперував охоче цитатами з Маркса, побиваючи своїх
противників, і посилався на те, що Ленін, полемізуючи, згадує ім’я Моги-
лянського у своїх творах. На літературному диспуті він, насадивши- оку­
ляри, витяг з кишені якісь папірці і почав читати щось довге 1 нудне, що
нагадувало критику турґєнівських часів і цілком суперечило тому, що го­
ворили всякі представники пролетарських організацій. Скінчивши, склав
окуляри і сказав: »Оце я вам прочитав, що писав Луначарський такого то
року«… на що заля від такої несподіванки ‘вибухла шаленим реготом.
20) Пилипенко—голова літ. організації »Плуг«. Тоді ще персона ґрата,
а потім розстріляний.
21) Голоскевич і Титаренко мали в руках своїх видавництво »Слово«,
яке видавало мало книжок, але зате тільки добірні речі. Сковорода — на­
тяк на В. Петрова. 1 >
22) Де Бальмен, якому присвячував1 дещо Шевченко, — натяк на Мих.
Новицького, шевченкознавця, який писав про мочемордів.
23) Властиво не Соломое, а Самуїл ПІупак, літератор — критик, редак­
тор таз. »Большевик«.
21 ної »творчости«. Від тої »черні« відмежовувався Зеров в одному
із своїх ранніх російських віршів, Якубовському присвяченому:
і»И на стезях, нам уготованных,
мы видим гголько, верь-не-верь,
разбойничков, увы! раскованных
и распоясанную зверь.
Но нас не тронет злая лапища,
мы очертим волшебный крут,
а в круге — муз .святые капища
и цицероновский досуг.« <1920)

Категорія: ЮРІЙ КЛЕН. СПОГАДИ ПРО НЕОКЛЯСИКІВ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.