ЮРІЙ КЛЕН. СПОГАДИ ПРО НЕОКЛЯСИКІВ

Трагедія Зерова

Щоб усвідомити собі всю жорстокість кари, треба уявити
собі яку страшну трагедію переживав Зеров, втративши свого
сина і дійшовши Д° стану цілковитої байдужости до своєї долі.
В той саме час його арештовано і тягнено на допити. Мабуть, зга­
давши Шевченкові рядки:
„Один я на світі — стебло серед поля,
ЙОГО буйні вітри полем рознесуть«,
Зеров 1934 року лише на смерть сина рядки:
‘»То був щасливий десятьлітній сон.
повно кров у жилах пульсувала,
^ екстатичних сонць ясні кружала
злітали в неба голубий плафон.
І був там кожіний рік на інший тон,
на кожнім дні своя печать лежала,
і д о л я , бачилось, така тривала,
не зватиме кінця і перепон.
Вмить розійшлося чарування щасне:
осіяній день, тепло і сонце ясне
п о б а ч и л и мене сухим стеблом.
Стою німий і жити вже безсилий:
вся думка з білим і смутним горбом
немилосердно—ранньої могили«. (20.ІХ. 34)
Мені недавно оповідала одна людина, що в 1934 році читала
в Києві листа з заслання, в якому сповіщалося, між іншим, що
Зеров помер на вигнанні, захворівши на тиф. Такі самі чутки
ходили про Фшшповича, жінка якого, лишившись у Диеві, збо­
жеволіла з горя. Обом поетам у| »Попелі Імперії« присвячено оці
уступи:
»Так прудко и борзо вітер нас поніс
з-над лісу чорного над море Біле,
щ0 тільки назви місць, як маяки,
к р із ь морок підсвідомости зоріли:
Лухтонга, Кандалакша, Соловки
і зно® безмежні торфяні болота,
березняку дрібного острівки…
Хто хоче в тім бору перебороти
самотній сум і ронить до долонь
свої ДУмки, немов крупинки злота?
ЙОМУ в душі ще жевріє вогонь.
В ід д а ю ч и с я тужним снам і мріям,
що вітерцями обвівають скронь,
він марить »теплим Олексієм«.
у се в минулому, в колишніх днях.
Кінець і радощам, і всім надіям.
.32 Та іскри ще спалахують в очах.
Згадає Київ7 щастя невтри-вале,
а квітне вже журба його в словах:
»На кожнім дні печать своя лежала,
і кожний рік там був на інший тон,
і екстатичних сонць ясні кружала
злітали в неба голубий пляфон«.
І далі ми пішли. Десь промінь злотний
у тундровій баюрі догасав,
і голубень гойдався в млі дрімотній.
І хтось болото заступам копав.
Здавалось теж лице його знайомим,
та зміненим, і я не пізнавав.
Наблизившись, спитавсь я, у якому
він злочині попавсь, що мусить тут
покутувати гріх. ^ »Я був відомий
поет, а нині тільки нервів жмут«,
він відказав: »Я 1славив землю, вітер
і радісний простір. І ось на суд
попав за те, за що скарав Юпітер
того, хто зважився змігтися з ним.
Читав я між зірок — небесних літер.
Мене не вабив слів летючий дим,
а влада співу, що дана Орфею,
щоб мертвий камінь став від чар живим.
Я вславив яру пристрасть Саломеї,
яка жагою спалює поля.
Упала туга, як важка керея,
і одягла мене, мов короля..
Хотів я стать над чорною ріллею,
як небо, гордий, сильний, як земля,
і скарано мене, як Прометея:
Цей .ґрунт копає вже чимало літ
лопата в ямба такт і в такт хорея«.
Тут я пізнав того, хто, мов ґраніт,
обточував свої рядки різьблені, ‘
і вже хотів я дати відповіт,
та знову вихор налетів шалений,
мене й мого супутника вхопив
і довго мчав, як навіжений«.
Щодо Драй-Хмари, то мені до рук потрапили його листи,
писані з вигнання, які дають нам точну картину того життя на
висланні і навіть описи природи, якою він, як поет, цікавився.
З тих листів ми бачимо, що на перших порах засланцеві ведеться
сяк-так, навіть непогано, якщо міряти міркою каторжного життя.
З 33 Але по деякім часі становище міняється. Режим Єжова створює
умовини, при яких засланці мають вигинути. Драй-Хмара, люди­
на крепка і кремезна, ворочає легко камінням, стає навіть стаха­
новцем, але при тих нових умовинах сили його поволі тануть,
життя згасає, згасає надія на поворот. З дивним чуттям! перечи­
тував я ті листи, писані майже перед 10 роками, цей немовби
привіт, що його приятель посилав мені з потойбік гроба, ці люд-
ї:ькі документи, що розгорталипередомною трагедію людини не­
винної,’ назавжди відірваної від родини і рідного міста і закину­
тої в далекий край, чужий і негостинний. Але навіщо я буду го­
ворити про нього, хай він сам, своїми словами заговорить до чи­
тача, мертвий до нас живих, мертвий тілом, але духом живий.
Це листування мусить з’явитися окремою книжкою, повністю.
Я ж подаю тут тільки невеличкі уривки, по кілька рядків із де­
яких листів.
27.У. 36. Чіта.
На початку червня буду, мабуть, у Владивостоці. Куди звідти
направлять, не знаю — може, на Колиму. З Владивостока на­
пишу. їду з ешелоном, де біля 1.500 чол.
2.УІ. 36.
Мене обвинувачували по ст. 54 парагр. 11,8… Брехливих на­
клепів не досить було, щоб віддати мене під суд, а тому мою
‘справу виділено окремо. Особлива нарада постановою від 28.111. по­
становила за контрреволюційну діяльність засадити мене до пів-
нічно-східніх таборів на 5 років. Думаю, що це Колима. Поста­
нова особливої наради була мені оголошена 13 квітня, а 16-го ме­
не вивезли Києва. Я всіма способами намагався повідомити вас,
щоб дістати дещо на дорогу, але дарма, і я поїхав, не попрощав-
шися з вами, мої любі. В Колимі рік зараховується за два, і тому
я надіюся визволитися раніше… У вагоні спека, я сиджу в одній
сорочці і граю в доміно. Я бачу, і в моїй уяві встає любий, доро­
гий Київ, ви, мої ненаглядні, і останнє побачення в півтемній
комірці.
24.УІІ. 36. Приїск »Партизан«.
Приїск у 600 км. від затоки Нагаєво, на лівому березі серед­
ньої Колими. Я живу в наметі з дерев’яними стінами, де розмі­
щено 40 чол., і займаю місце на нижніх нарах. Намет стоїть на
березі маленької річечки Ат-Урях, 2-3 метри завширшки. У цій
гірській річці, що впадає в Колиму, ми щодня миємося, миємо
начиння, перемо білизну і т. ін. Сьогодні я в ній купався… При­
рода середньої Колими… досить бідна. Це рідка тайга, що пере­
ходить у тундру. Росте тут переважно модрина, схожа на ялину,
34 але має м’яку, запашну глицю. »Партизан« міститься у долині,
звідусіль оточеній сопками. В цій долині росте наша верба, лоз­
няк і ще якесь білокоре дерево, схоже на осокір. На торфяниках
ростуть різні кущі. Сьогодні я зібрав цілий казанок голубики,
що росте тут рясно. Між кущами голубики трапляється клюква,
але вона ще не поспіла. На диво] я знайшов тут цілі плянтації
шипшини. З звірів бачив тільки зайця, підстреленого стрільцем
по дорозі з Магадана в »Партизан«. Чув я спів пташок, та не ба­
чив їх і не знаю, що то за птиці. Горобців і ворон, що трапля­
ються скрізь в європейській частині СССР і в Сибіру, тут немає.
В »Партизані« я зустрів одного студента кам’янець-поділь-
ського університету. Ми з ним сприятелювалися, і він мені де
в чому помагає. Дістав мені, між іншим, »Кобзаря«, що для мене
велика втіха, дарма що це старе видання з великими пропусками
і грубими помилками.
31.УП. 36.
Сьогодні дуже спечний день, і я купався. В минулому листі,
описуючи природу приїска, я забув сказати, *що сопки, що його
оточують, покриті суцільним килимом фіолетових квітів, схожих
на фльокси. Тому здалека здається, що сопки фіолетові… Вве-
чорі (тепер коло 8) сів на березі малого Ат-Уряха писати вам
листа… Я так сумую за тобою і мамою твоєю, що й не сказати…
А річка за спиною все дзюрчить і дзюрчить, і це дзюрчання за­
спокоює мене.
6.УІІІ. 36.
В місцевій бібліотеці белетристики нема. Белетристичні тво­
ри трапляються як виняток. Але зате є часописи, де, попада­
ються і художні твори, і критичні статті… Дні течуть швидко,
майже непомітно, бо один скидається на другий. Тільки вихідні
дні виділяються: в ті дні я читаю, голюся, пишу вам листи, ход­
жу в тайгу по ягоди і гриби… Період комарів уже закінчився. По­
чинається період мошкари. Це такі кровожерливі істоти, що їм
не дорівняють ні підступні комари, ані нахабні мухи, що їх тут
удосталь у нашім наметі, ані навіть ґедзи… Від укусів робляться
невеличкі пухири, що страшенно сверблять протягом цілої ше­
стиденки. Від мошкари рятуємося накомарниками, тому скидає­
мося на дам під .вуалями… Як ви живете? Зрозумійте, що після
5 квітня я вас не бачив і нічого, абсолютно нічого не знаю про
вас…

Категорія: ЮРІЙ КЛЕН. СПОГАДИ ПРО НЕОКЛЯСИКІВ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.