ЮРІЙ КЛЕН. СПОГАДИ ПРО НЕОКЛЯСИКІВ

Листи Зерова

18.VIII. 36.
Працюю, як працював раніше. Зробився ударником. За сер­
пень дістану стаханівську картку на харчування… Сьогодні знов
З* 35 був у тайзі, збирав голубику й гриби. Хороше в тайзі: навколо
пахне модриною, у просвітках синіють сопки, під ногами м’який,
;м’який мох… Вже вечоріє. Сопка, яку видко з нашого барака
(нас перевели з намету в просторіший і тепліший барак), схожа
на хмару. Я думаю за вас, мої любі. Як далеко ви, як далеко!
24.VIII. 36.
Листи йдуть повільно, місяців зо два. В тайгу сьогодні не хо­
див, почував себе втомленим. Вчора було кіно — ■йшов »Чапаев«,
але не звуковий. Я досидів до половини картини й пішов геть,
бо сидів далеко й погано бачив… Сезон добування металу кін­
чається 10 вересня. Що робитиму далі, не знаю,.. Були примо­
розки… В бараці у нас залізна піч… І я на цій печі підогріваю чай,
сухарів уже не сушу, бо хліб випікають добрий тепер, і його не
треба підсушувати.
ЗІ.УІІІ. 36.
Дерева жовтіють, дні сіріють і стають похмурі, рідше світить
сонце. Я сьогодні не ходив до тайги… Я тепер багато працюю і не
маю часу, щоб читати або вірші писати. Читаю тільки у вихідні
дні, а про вірші тільки мрію… 5 книжок, що відносяться до ро­
боти про Данте, я привіз на Колиму, але вони покищо лежать у
мішку. Не знаю, чи скористаюся з них для наміченої мети.
6.ІХ. 36.
Я досі не дістав від вас ані одного листа… Про одержання
2-х телеграм я вже писав. 1 вересня прийшла третя… Ви питаєте,
що посилати мені. Повторюю, що не треба ні речей, ані грошей:
одежі, білизни і взуття маю досить, а грошей на те, щоб викупи­
ти пайок, вистачає… 1В пачках посилайте сало, часник і сушені
овочі… За серпень дістав стаханівський пайок: банку консервів
з городини і півбанки гороха з мясом… Мені потрібні тільки про­
дукти, що мають у собі вітамін С. Тому прошу прислати сала й
часнику… Сьогодні цілий день падає мокрий сніг та тане. Скрізь
калюжі і болото. Ми ловимо поліна, що пливуть річкою ї палимо
в залізній печі, що стоїть серед барака. На печі десяток чайників.
Ми п’ємо чай і гріємося. Північно-гірсько-промислова управа, до
складу якої входить »Партизан«, дістала цими днями поздоров­
лення від тов. Сталіна, Молотова ,і Берзіна (директор Дальстроя)
з приводу перевиконання річного пляну. Бригада, де я працюю,
дістала подяку, їй обіцяно кращі побутові умовини.
12.ІХ. 36.
Праця в забою скінчилася, і бригада, до якої я належу, пе­
рейшла на лісові заготівки. Це багато легше. Працюю з 10 ве­
ресня в тайзі, куди раніше вихідними днями ходив по ягоди.
36
1 6.x. 36.
Вже 3 дні стоїть чудова погода — ясні, сонячні дні. Я вчора
рубав мох без бушлата… В одній ґімнастьорці. Годують покищо
непогано, краще, ніж на .»Партизані« (я дістаю стаханівське жив­
лення). Обід завжди з 3-х страв, вечеря з двох, а на сніданок да­
ють кашу або шматок риби та пампушку.
Сьогодні я читав Майрінка „Der Golem“ … і Ан. Франса „Ge­
nie Latin“ … Книжок тут, здається, багато, та вони не упорядко­
вані.
18.Х.36. Неріга.
Я перевиконав норму: законопачував мохом їдальню, що бу­
дується тепер… сиджу за столиком біля вікна, що виходить на
півд. захід. Сонце сідає. За кілька хвилин зникне за сопкою, що
вкрилася тонким шаром снігу. Лівіш від тої- сопки, далеко, да­
леко, мабуть км. за 50, синіють дві сопки. Коли в думці провести
від тих сопок лінію далі на півд. згрсід, то вона десь перетне
Україну, може, Київ, мій рідний, прекрасний город, де ви двоє,
ти, Нінусю, і ти, Оксаночко… З теплих речей нам видають валян­
ки, міхові шапки і ватні штани. Згодом дадуть півхутряники…
Тепер у мене нова праця. Вечорами займаюся з 2-ма групами то­
варишів російською мовою. То 1націонали: грузини, корейці тощо.
Вивчаю англійську мову.
29.Х.36.
Я тепер працюю на болері. Дежурства бувають у різні го­
дини дня й ночі, і тому я сплю іноді днем. Дні тепер дуже ко­
роткі, 6 або 7 годин, і коли засну вдень, то писати ніколи, а вве-
чорі у мене заняття в гуртках російської мови… Недавно у нас
був концерт. Я виступав з 2 віршами своїми (Пісня комбайнерів і
Стахановець)… Завтра знову концерт, де я буду деклямувати
теж… Тепер морози доходять до 45 ступнів, та я їх не почуваю:
це те саме, що в Києві 15.
12.ХІІ. 36.
Тебе чомусь лякають назви — Ортукан і Неріга. Це, здаєть­
ся, якутські назви,, і нічого в них такого нема… Морози тепер до­
ходять до 50 ст…. Вчора був концерт, я читав свої »Соняшні
марші«.
12.1. 37. Неріга.
У нас незабаром постановка чехівської »Свадьби«. Я висту­
паю в ролі Жигалова. Приймаю участь у хорі. В репертуарі ба­
гато укр..пісень (»Прощай, славо«; »Город рідненький«, »Летить
37 галка через балку«). Читаю тепер »Життя Мікель-Анжельо« Ро­
мена Ролляна.
28.1. 37.
Чи повезуть пошту на собаках, чи на оленях, чи пароплавом
весною, — чи не однаково? Колинебудь ті листи попадуть у рід­
ні руки. Живу я тепер трохи ліпше, фізично майже не працюю,
бо ввесь час іду на педагогічну працю… Громадської праці у мене
по шию… Погода на Колимі тепер добра: мороз ступнів ЗО. Це вва­
жається майже як відлига.
6.ІЇ. 37.
11 або 12 буде пушкінський вечір. Я зачитаю вірш Лєрмон­
това >.-На смерть поєта«… Нудно без ваших листів, а ще довго че­
кати колимівського маю!
12 — 18 лютого 37.
Як же ви живете, мої любі? Мені приємно уявляти вас на
Садовій, бо знаю там кожний куточок. Коли настане той день, що
я постукаю до вас, і ви мені розкриєте свої обійми? О, якби він
скорше настав!
24.11. 37.
Що ви тепер робите? У нас 5 година вечора, — у вас, зна­
чить, 9 ранку. Певне, ще лежите в постелі… А листів нема як
нема. Будуть, мабуть, лише в травні.
8.III. 37.
Ось уже 8 березня! У вас уже тепло… Небо блакитне, капає
з дахів, горобці цьвірінькають, вигріваючись… Я навіть на такій
Еіддалі почуваю київську весну… Але й тут наближається вес­
на… Сонце (воно ж і тут, і там те саме) підбивається все вище й
вище і здорово стріляє крізь віконні шиби мені в голову. Вони
вдень майже чисті, але вночі знов примерзають, покриваючися
ріжноманітними визерунками. Вночі ще дуже холодно: ранкові
морози досягають 45 — ■50 ст. Недавно спостерігав я північне сяй­
во. Прекрасне видовисько.
Сьогодні мені сумно було. Я ввесь час згадував »Осеннюю
любовь« Блока (з »Снежная ночь«, початок: »Когда в листве сы­
рой и ржавой«) Прочитайте, коли ще маете Блока.*).
… »Среди упорной борьбы и труда«… співає патефон. Я закін­
чую листа.
*) Не зважуючись писати про істан своєї душі цілком одверто, Драй-
Хмара просить прочитати віїрш Блока, який його має змалю’вати. Мова йде
про наступний вірш:
38 Осенняя любовь
Когда в листве сырой и ржавой
Рябины заалеет гроздь, —
Когда палач рукой костлявой
Вобьет в ладонь последний гвоздь, —
Когда над рябью рек свинцовой,
В сырой и серой высоте,
Пред ликом родины суровой
Я закачаюсь на кресте, —
Тогда — просторно и далеко
Смотрю сквозь кровь предсмертных слез,
И вижу: по реке широкой
Ко мне плывет в челне Христос.
В глазах такие же надежды,
И то же рубище на нем.
И жалко смотрит из одежды
Ладонь, пробитая гвоздем.
Христос! Родной простор печален!
Изнемогаю на кресте!
И челн твой — ■будет ли причален
К моей распятой высоте?
27.111. 37.
Я так стужився за вами! Здається, ціла вічність проминула
відтоді, як бачив вас у півтемному тамбурі лукіянівської в’язни­
ці. Любі, любі, ви й не знали тоді, що швидко не побачите мене…
Спазми в горлі… Не можу писати… Сьогодні напишу заяву про
помилування на ім’я т. Сталіна.
12.IV. 37.
Мені часто сниться, що я з вами. Нещодавно мені снилося,
що я був у Тростянчику й плакав, знаючи, що мушу покинути
його. Ну, що ж? »Сан е лажа«, як співається в сербській пісні, а
дійсність зовсім інша.
18.IV. 37.
Вночі бувають приморозки, а вдень так п-рипікає сонце, що
сніг починає танути, і валянки пропускають воду. Через те я по­
чинаю застуджуватися.
24.IV. 37.
Не забувайте час од часу надсилати мені свої знімки. Добре,
ядби ви зфотографувались у вашій же кімнаті, щоб я міг пізнати
знайомі речі, вікна, двері…
30.IV.37.
Тепер працюю в лісі. Робота від 7 ранку до 4 попівдні. Заго­
товлювання дрів. У лісі ще багато снігу. Сонце світить так, що
39 очі болять. У мене вже три дні сльозяться очі, хоч і надягаю тем­
ні окуляри. Це від того, що один день працював без окулярів.
6.У. 37.
Сьогодні роздано 100 листів, але я не дістав жадного… Сьо­
годні я працював у лісі до 3 години дня. День був чудовий. Сон­
це так пригрівало, що я змушений був пиляти модрини без ті­
логрійки — в одній ґімнастьорці. Тільки валянки у мене низькі:
провалишся у рихлому снігу, і в валянки попадає сніг. Я обмо­
тую коліна, закриваю щілини, та це мало помагає. Коли валянки
зовсім промокнуть, я йду до багаття сушитися. Ми працюємо
вздовж річки. Береги її стрімкі і скелясті… За берегами по один
і другий бік височіють сопки, покриті снігом і модринами. Дуже
мальовнича місцевість! Природа прокидається. Верба низькорос­
ла вже покрилась пухнастими, м’якими бруньками. На пол.
ках, де розтанув сніг, зеленіють і червоніють листя брусниц*.
Я сьогодні знайшов 4 ягідки! Які солодкі! Сурундук (звірик з су­
слика завбільшки з рудавою шерстю і чорною смужкою на спині)
вже бігає по снігу. Я бачив ведмежі сліди. Природа скрізь гарна.
Вона, як мати, мене пестить і втішає. Я люблю природу.
12— 18.У. 37.
Працюючи в лісі (17.У), я побачив метелика. В лісі ще глибо­
кий сніг. Тільки на пригорбках розтанув він, де багато солодких
ягід минулорічної брусниці та клюкви. І так дивно було бачити
тріпотливі крильця метелика, що літав над білим покровом сні­
гу. Образ цієї комахи переніс мене в Київ, у Пролетарський Сад,
де так часто я бував і сам, і з вами, і де давно вже блищать мо­
лодим, свіжим і ще липким листям стрункі тополі і круглогруді
каштани. Яка саме тепер гарна димчаста далечінь розлитого
Дніпра!.. Востаннє я бачив Дніпро ввечорі 16 квітня 1936 року,
але тоді він був олив’яний, похмурий, непривітний, як і моя дум­
ка. Таким він мені тепер не уявляється. Я бачу його в ореолі зо­
лотого, осяйного дня, рівного якому нема в цілому світі. Вигрі­
баючись під скупим колимським сонцем, я згадую рідне, ласкаве,
київське сонце. 1
24.У. 37.
Дістав од вас листа від 20 — 31 березня. Це перший лист,
що, розбивши охотські льоди, сповістив, мене про ваше життя.
Що було перед тим, невідомо, бо нема ні одного листа, висланого
з Києва зимою. Але й в цьому, одержаному 19 травня листі
стільки горя й печалі, що я сп’янів від них, як у ті дні, коли я
вперше опинився на Лукіянівці (5-20 вересня І935)…
40 І знов обвугленими сірниками
на сірих мурах сірі дні значу,
і без кінця топчу тюремний камінь,
і туги напиваюсь досхочу.
Напившись, запрягаю коні в шори
і доганяю молоді літа,
лечу в далекі голубі простори,
де розцвітала юність золота.
— Вернітеся, — благаю, — хоч у гості!
—■ Не вернемось, — гукнули з далені.
Я на калиновім заплакав мості…
І знов побачив мури ці сумні,
І клаптик неба, розп’ятий, на ґратах,
і нездрімане око у вовчку…
Ні, ні, на вороних уже не грати:
я в кам’янім, у кам’янім мішку.
Більш за все мене турбує здоров’я Оксаночки… Ти пишеш,
що вона має погане живлення. У мене розривається серце, що
я не можу допомогти вам… Ті два місяці, що я працював як пе­
дагог, жадного заробітку мені не дали. В ощадній касі у мене
щось із 280 карб. З них я лишу собі 80 к., а 200 к. відішлю вам,
бо нащо мені гроші? Пайок мій коштує 38 к., а більш нема чого
купувати. Крім того, я піду в забой, де при напруженій праці,
може, щось і зароблю. Правда, на »Партизані« я теж працював
у забої, але, не дивлячись на всі мої старання, норми виробити
не міг, а не виробити норми — це значить нічого майже не заро­
бити: заробіток починається саме по’виконанні стовідсоткової
норми. Я хочу хоч дещо вам послати, бо знати, що ви бідуєте,
що донечка моя від недоїдання хоріє, і не помагати вам — це му­
ка, ні з чим незрівняна.

Категорія: ЮРІЙ КЛЕН. СПОГАДИ ПРО НЕОКЛЯСИКІВ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.