Наєнко М. К. Історія українського літературознавства: Підруч­ник

5. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури — 2

У чому переваги цього методу? Насамперед у тому, що він виводив літературу з невластивого їй циклу суспіль­них дисциплін і ставив її на відповідне місце в системі мистецтвознавства. Неповнота цього методу в трактуван­ні В. Перетца виявлялася в штучному «відсіканні» від нього нібито «суб’єктивного» естетичного аспекту щодо трактування літератури. Такої точки зору дотримувалися й деякі інші тогочасні філологи. Наприклад, С. Єфремов наголошував, що естетичність художнього твору є сама со­бою зрозумілою і розмова про неї в процесі дослідницької роботи відіграє таку ж роль, яку відіграє трюїстична кон­статація того, що вогонь, наприклад, гарячий, а вода — «текуча». Щось подібне проглядало і в думці М. Грушев- ського, коли він говорив, що буде в своїй «Історії україн­ської літератури» користуватися двома методами — істо­ричним і філологічним. Для літературознавства початку XX ст. (принаймні для російського й українського) була недосяжною ще думка, що філологічний метод обов’язко­во передбачає естетичний підхід до літературних явищ. Він дає змогу, з одного боку, проникати в найрізноманіт­ніші мотиви цих явищ — історичні (історико-культурні), психологічні, етичні, з іншого — розв’язувати численні текстологічні проблеми літератури, оскільки спостере­ження, наприклад, за пошуками автором остаточного (ідеального) варіанту тексту засвідчує насамперед праг­нення естетичної довершеності. На жаль, уже в 20-х ро­ках XX ст. деякі вчені філологічний метод звужували до суто технічних проблем текстології (К. Копержинський та ін.), а в радянському літературознавстві до нього трохи пізніше «клеїли» ярлик формалізму, естетства та ін. (О. Білецький).

Тим часом більшість слухачів семінару В. Перетца у 20-х роках і пізніше свою наукову діяльність будували саме відповідно до принципів філологічного (як естетич­ного) методу. Серед них, зокрема, найбільш відомі імена Л. Білецького, М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хма- ри, В. Андріанової-Перетц та ін. Лиш окремі з них, зали­шившись працювати в радянському літературознавстві, змушені були заявляти про свою причетність до «єдино можливого» ідеологічного методу (О. Дорошкевич та ін.), інші емігрували за кордон (Л. Білецький), а найбільш не­

 

154


Історія українського літературознавства


поступливі, працюючи в Київському університеті та ін­ших навчальних закладах, стали жертвами репресій у 30-х роках (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара), хоч декларативно на якомусь етапі дехто з них і пробу­вав приєднатись до ідеологічного методу (М. Зеров).

В.   Перетц теж не уник репресивних заходів. Переїхавши в 1914 р. до Петербурга, він у 20-х роках знову налаго­джує зв’язки з Києвом і вже в 1927 р. очолює Комісію давньої літератури при ВУАН (Всеукраїнській Академії наук). Наслідки процесу над СВУ, жорстокі репресії в 1930 р. щодо С. Єфремова та багатьох інших науковців позначилися й на долі В. Перетца. У 1934 р. він змуше­ний був емігрувати до Саратова, де й помер 24 вересня 1935 р. Смерть його прискорило, зокрема, цькування, до якого долучилися новоявлені науковці з «очищеної від СВУ» Академії наук. Молодий Є. Шабліовський, напри­клад, у статті «До кінця розтрощити кубло буржуазного націоналізму» наголосив, що редагований В. Перетцом «Научньїй сборник», який виходив у Ленінграді, є контрреволюційним і націоналістичним13. Парадоксаль­но, але факт: вчених нищили за те, що вони намагалися показати самоцінність літературної творчості. В. Перетц писав: «Не можна зобов’язувати науку «історія літерату­ри» стежити за відображенням у літературі «класових суперечностей», як цього вимагає Фріче… Для історика літератури літературні пам’ятки важливі зовсім не тому, що відбивають класові інтереси і симпатії, а тому, що са­мі в собі містять своєрідну історію»4. Якщо врахувати, що В. Перетц зважувався стверджувати, ніби для власне літературної історії ніякого значення не має ідеологічне літературознавство В. Бєлінського, М. Добролюбова та інших, кого вважали головними «стовпами» радянської науки про літературу, то місце йому, вважав більшовиць­кий режим, спочатку на саратовських задвірках освіти, а звідти — пряма дорога й до могили. Тому, що в україн­ському літературознавстві філологічний метод не помер разом із його організатором та репресованими його учня­ми, найбільшою мірою прислужилась діяльність послі­довників В. Перетца, що емігрували за кордон. Крім Л. Білецького, який у 1926 р. створив «Основи літерату­рно-наукової критики» і присвятив їх В. Перетцу (розмо­ва про них у наступному розділі), на особливу згадку тут заслуговує Д. Чижевський, який в останні роки семінару

В.   Перетца тільки з’явився в Київському університеті і відвідував його на правах вільного слухача, оскільки

 

Філологічна школа і модерні ЇЇ розгалуження.


155


навчався не на історико-філологічному, а на філософсь­кому факультеті. Але й цього було достатньо, щоб він на­завжди залишився відданим саме філологічному методу в літературознавстві. Враховуючи досвід старшого за себе М. Зерова, він у 40—50-х роках запропонував суто філо­логічне прочитання історії української літератури до по­чатку XX ст. Особливість того прочитання (про нього бу­де мова у сьомому розділі) полягає в тому, що воно вра­ховувало деякі особливості естетичних підходів до літератури, які то відроджувались, то пригасали в се­редовищі і світового, і українського літературознавства першої половини XX ст. Цей процес ішов у річищі того модерного розуміння літературної творчості, яке пробу­вали утвердити в українській літературі згадувані моло- домузівці та «хатяни», і водночас — у протистоянні то­му радянському, соцреалістичному літературознавству, котре гальмувало розвиток української науки про літера­туру в XX ст. понад п’ятдесят років.


Література

‘Див.: Копержинський К. Українське наукове літературознавство за останні 10 років / Студії з історії України… — X., 1929. — Т. 2. —

С.  25—28.

2Білецький О. Зібрання праць: У 5-ти т. — Т. 2. — С. 109.

3Білецький О. — Т. 2. — С. 109.

4Кроче Б. Зстетика как наука… — М., 1920. — С. 147.

Українка Леся. Твори: В 10-ти т. — К., 1965. — Т. 8. — С. 140.

6Донцов Д. Поетка українського рісорджименту // Українське слово. — К„ 1994. — Т. 1. — С. 172.

‘Українка Леся. Винниченко // Українське літературознавство. Випуск 53. — Львів, 1939. — С. 126.

8Франко І. Старе й нове… // ЛНВ. — 1904. — Т. 25. — С. 81—82.

9Павличко С. Теоретичний дискурс українського модернізму. Дис. на здоб. наук. ступ. докт. філол. наук. — К., 1995. — С. 114—115.

“Франко І. Твори: В 20-ти т. — К„ 1955. — Т. 16. — С. 380.

“Євшан М. Тарас Шевченко // Тарас Шевченко. — К., 1913. —

С. 27.

12Євшан М. Проблеми творчості //Українська хата. — 1910. — № 1; — С. 25.

13Див. Щербань Т. Організатор Київської філологічної школи // Слово і час. — 1995. — С. 20.

“Перетц В. Из лекций по методологии… — К., 1914. — С. 86—87.

 

156

 

Історія українського літературознавства

 

Запитання. Завдання

  1. Розкрийте зміст поняття «філологічна школа» і простежте ево­люцію його від «естетики» А. Баумгартена до «науки вираження» Б. Кроче, «формалістів» «Молодої музи» та неокласиків.
  2. Що таке «еволюція мови, стилю» в розумінні твору і мова, стиль як «інструмент символізації змісту художнього твору»?
  3. Якою була роль критичних праць Лесі Українки у становленні неоромантичного періоду українського модернізму?
  4. Охарактеризуйте дискусійні аспекти утвердження модерних ві­янь в українському літературознавстві (М. Вороний, І. Франко, С. Єф­ремов, Г. Хоткевич).
  5. Як розуміли нові віяння в літературі автори «Молодої музи» і чо­му вони потрапили на критичні кпини І. Франка?
  6. Яке місце в розвитку естетичних позицій авторів «Української хати» належить теоретичним міркуванням М. Євшана?
  7. Як трактувалися у «Філологічному семінарі» В. Перетца суб’єк­тивні та об’єктивні методології літературознавства?
  8. Що таке «формальна» історія літератури і чому вона вводила ху­дожнє слово в систему мистецтв?
  9. Хто з послідовників В. Перетца розвинув традиції філологічної школи в XX ст.? Якою була їх доля (зокрема самого В. Перетца) в нау­ці та в житті?

 

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.