Статті

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ Революційні роки (Микола Хвильовий Твори в п’ятьох томах ТОМ 1)

загрузка...

Що робив Микола Григорович, повернувшись пізньої
осени з російської армії до своєї родини в село Дем’янівку,
де вчителювала його мати? Відомості про це дуже скупі,
але те що маємо, свідчить, що він відразу, як у Дем’янівці,
так і в ближчих навколишніх селах розгорнув широку,
культурно-національну усвідомну й організаційну працю
серед селянства й місцевої зрусифікованої інтелігенції. Він
активно організовував українські національно-культурні
осередки — «Просвіти» і розробляв для них широкі пляни
праці. О. Ган занотував преціказий автентичний факт, ко­
ли молода дівчина Катря Гащенко, закінчивши гімназію
(російськомовну, звичайно) поїхала вчителювати в село
Дем’янівку, де, як знаємо, учителювала мати Миколи. Пер­
ші її листи звідти були писані російською мовою. Жодних
українських зацікавлень у них не було. А через пару міся­
ців почали приходити листи, писані доброю українською
мовою, сповнені глибокого українського патріотизму. Во­
на з захопленням писала про знайомство з сином її стар­
шої товаришки Єлисавети Іванівни Миколою, який у Де­
м’янівці та в навколишніх селах розгорнув велику куль­
турно-освітню працю. А їй особисто, як багатьом іншим
молодим інтелігентам, він відкрив очі на українську істо­
рію, культуру, літературу й ідею державности. Це лише
*) П. 1. Шигимага. Факти… Там же.
ЗО
один факт з тодішньої багатобічної діяльности Миколи
Хвильового.
На початку 1918 року М. Хвильовий оселяється в Бого­
духові. Під час гетьманського перевороту працює в канце­
лярії повітової управи, де повітовим старостою став його
дядько М. Смаковський. Але десь на кінець літа 1918 року,
коли сумновідомі тоді каральні загони широко розгорну­
ли свою акцію та розпочали більші арешти української
інтелігенції, Хвильовий тікає з Богодухова в район Рублів-
ки, Дем’янівки, Мурахви. Там бере активну участь в орга­
нізації повстання проти гетьмана. За твердженням О. Гана,
М. Фітільов не тільки агітував за повстання, але й зоргані­
зував та очолив великий повстанчий загін, яким і захопив
у другій половині листопада 1918 року Богодухів.
Другий біограф і сучасник Фітільова стверджує проти­
лежне. Дійсно, повстанчий загін з Мурахви та довколиш­
ніх сіл без жодного пострілу окупував був Богодухів, пові­
тового старосту просто звільнили від обов’язків, створили
відразу «воєнкомат», на чоло якого поставили матроса
Чорноморської фльоти Бідила. З в’язниці випустили бо-
ротьбіста Михайла Колодку, який відразу став головою
повітового Ревкому. Появився в Богодухові і Микола
Фітільов. Але жодної керівної чи політичної ролі він не
виконував. Його цікавила тільки культурно-освітня ділян­
ка. Він відразу пішов до праці у відділ народньої осві­
ти.*)
Подібну версію подає другий сучасник і знайомий М.
Хвильового, згадуваний П. І. Шигимага. Але незалежно
від того, чи стояв М. Фітільов на чолі повстанського заго­
ну, який згодом перейшов на бік більшовиків, чи відсту­
пав його загін з армією УНР, як пише О. Ган, а потім роз­
чарувався й повернувся назад, чи перешкоджав він відсту­
пові українського війська перед навалою червоної армії, за
що був арештований і тільки чудом врятувався, чи справді
*) В. Я. Коваленко. Богодухівщина в часи Хвильового. «Вперед», Мюн­
хен, 1955, ч. 12 (61), стор. 7.
31 пізніше було призначено М. Фітільова на військового ко­
місара дев’ятої дивізії, чи працював він у політвідділі я-
коїсь радянської дивізії, — всього цього ми не можемо ка­
тегорично стверджувати чи заперечувати, бо нам бракує
елементарних доказових фактів і документів. Важливо
ствердити незаперечний факт, що десь наприкінці 1918 чи
на початку 1919 року почався ідеологічний злам у політич­
ній свідомості М. Фітільова. Прийшло глибоке розчару­
вання в можливостях і діях УНР. Як і в багатьох інших
молодих революційних українських інтелігентів, почався
зворот уліво. Речники цієї інтелігенції, «боротьбісти» й «у-
капісти», в тих трагічних умовах, що заіснували в Україні
1919 року, вгледіли порятунок ідеї української свободи і
державности на шляхах інтернаціонального комунізму.
Хвильовий проходив ту саму болючу еволюцію, хоч орга­
нізаційно до «боротьбістів» не належав. Відступ на північ
перед навалою білої армії генерала Денікіна остаточно
завершив цей його процес переорієнтації. Саме в тому ча­
сі (1919 р.) він вступає в комуністичну партію. Як і коли
точно це сталося, нам не відомо. Одне тільки на сьогодні
ясне: він не належав ні до есерів, ні до боротьбістів, як це
деякі біографи твердили досі. Він увійшов безпосередньо в
КП(б)У. Це видно з промови Л. Кагановича на червнево­
му пленумі ЦК КП(б)У 1926 року, що була спрямована
проти Хвильового і Шумського. На закид Шумського, що
в компартії панує недовір’я до «бувших» боротьбістів, Ка-
ганович відповів так:
«Оскільки наша дискусія йде зараз не по лі­
нії розподілу на «бувших» і «небувших», можна
послатися на нашу спірку з Хвильовим. Адже
тов. Хвильовий не бувший боротьбіст, а ми йо­
го критикуємо, а тов. Хвиля бувший боротьбіст
та виступав за лінію партії, виступав правильно,
по-ленінському ». *)
*) «Будівництво Радянської України», Збірник, Випуск І, Харків, стор.
47, 1928 (?).
32
А треба знати, що на той час генеза партійности М.
Хвильового була дуже уважно перевірена й вивчена.
Тут варто ще зупинитись тільки на двох моментах з бі­
ографії М. Хвильового, в яких його обвинувачують різні
несумлінні критики з еміграційної громади. А саме: що він
був чекістом, членом відомої в Богодухові «Ради п’ятьох»,
та що в цій ролі він, нібито, під час розстрілів черниць бо-
годухівського жіночого манастиря, розстріляв свою рідну
маму… Щоб це баламутство не ширилось далі, процитує­
мо насамперед свідчення не раз уже згадуваних перед цим
його земляків і сучасників.
П. І. Шигимага про це пише:
«Свідчу,… що в 1919 році, коли в Богодухові
постала вперше ЧК, вона складалася з таких
п’яти осіб: голова — Абраменко, секретар —
Березовський, члени — Цифринович, Матюхин і
Скорик. Хвильовий ніколи й ніде чекістом не
був». *)
Щодо розстрілу черниць Богодухівського жіночого ма­
настиря, то той же автор пише, що «все це суцільна вигад­
ка. У Богодухові справді існував жіночий манастир. Але
про розстріли монашок за все своє сорокарічне життя в
Богодухові я ніколи нічого не чув».**)
Другий, уже згадуваний земляк і сучасник М. Хвильово­
го, В. Я. Коваленко, підтверджуючи цілковито свідчення
П. Шигимаги, від себе додає низку фактів і аргументів.
«Про те, що Хвильовий був чекістом, — пи­
ше він, — і розстрілював монашок і свою матір,
почув я вперше недавно на еміграції. Від почат­
ку до кінця — все це чиста неправда».
*) П. І. Шигимага. Факти… стор. 6.
**) Там же.
33 Далі він стверджує, що богодухівський жіночий мана-
стир існував до 1924 року. Тільки в тому році повітовий
відділ наросвіти перетворив його в дитяче містечко ім.
«Революції 1905 року». Черниць ніхто не розстрілював. Во­
ни розійшлись, хто до рідних, хто на приватне мешкання
і, створивши промартіль вишивальниць, з того й жили.
«Як неправдою є те, — пише далі В. Кова­
ленко,— що хтось розстрілював взагалі богоду-
хівських монашок, так неправдою є й те, що
Хвильовий був членом богодухівської чеки. «Со-
вет п’яти» був створений у Богодухові… перед
відступом більшовиків. Цій «п’ятці» підлягало
все і вся, бо повіт у цей час був на осадному
становищі в прифронтовій полосі…
Серед цих «п’яти» чи «шести», що в той час
підписували всі накази й оголошення, прізвища
Фітільова-Хвильового не було…
Так само не розстрілював Хвильовий і свою
матір, бо вона була жива після його власної
смерти».*)
Обидва ці земляки Хвильового також свідчать, що він,
хоч і належав до партії, але ніколи цього не підкреслював,
політично-активний не був, не виступав з жодними дирек­
тивними чи пропагандивними доповідями на будь-яких
*) В. Я. Коваленко. Богодухівщина… стор. 7.
Про це свідчить також такий дукумент, опублікований після похорону
М. Хвильового в «Літературній газеті», ч. 10, за 27 травня 1933 року:
«Від родини М. Хвильового: Партійним, професійним і громадським
організаціям, оргкомітетам Спілки письменників України, Союзу РСР і
РСФСР, видавництвам, театрам, друзям і товаришам, що в час нашого
великого горя ділили його разом з нами, взяли участь в похороні, вшано­
вуючи пам’ять Миколи Григоровича Хвильового, складасмо сердечну
йодяку.
Мати, дружина, донька і сестри небіжчика».
34
зборах. Він скромно і тихо працював на культурно-освіт­
ній ділянці, дружив переважно з безпартійними вчителями:
П. І. Шигимагою, Д. І. Сіроштаном, Т. П. Гарбузом, С. Г.
Винниченком, Н. І. Давиденком, Ф. Корецьким, О. І. Хар­
ченком, П. Шевченком та з редактором газети «Богодухів­
щина», колишнім боротьбістом Борисом Колосом (справ­
жнє прізвище Павло Кобан). Багато з них пізніше, завдя­
ки підтримці М. Хвильового, переїхали і влаштувалися на
працю в Харкові.*)
Цікавий епізод з праці М. Хвильового вже в останні мі­
сяці перед виїздом його до Харкова, подає В. Коваленко:
«Пригадую, що особисто з Хвильовим я мав
до діла в березні 1921 року, коли він був на посаді
керівника позашкільної сітки народньої освіти Бого-
духівського повіту. До цієї позашкільної сітки підляга­
ла тоді «Просвіта», членом якої був і я. Коли в бере­
зні 1921 року приходили святкування днів народин і
смерти Т. Г. Шевченка, Хвильовий багато допоміг
нашій «Просвіті» в організації програми свята. У
програму було включено за його вказівкою колек­
тив артистів бувшого театру Суходольського, що в
ту зиму працював при повітовому відділі Наросвіти.
Це збільшило й звеличило наше свято та перетвори­
ло його на національну маніфестацію в театрі. То
були незабутні часи і хвилини».**)
Десь 1919 чи 1920 рр. М. Хвильовий одружується з Ю-
*) Між іншим, щодо Т. П. Гарбуза. Ю. Смолич у своїх спогадах запрова­
див спеціяльні побічні розділи під назвою «Тогочасні літературні інтер­
людії». у них він порушує питання часом далекі від конкретного літера­
турного процесу. В одному виразно іронічно-сатиричному підрозділі, що
називається «Білялітературні» антики» є окремий нарис — «Адміністра­
тор ВАПЛ1ТЕ Гарбуз» («Розповідь про неспокій», частина перша, стор.
івЗ-188). На жаль, автор не подає імени цього кольоритного адміністра­
тора. Але мені здається, що це був давній, богодухівських часів, това­
риш М. Хвильового, учитель Терентій Павлович Гарбуз. Але це нале­
жить ще до вияснення.
) В. Я. Коваленко. Богодухівщина… стор. 7. .
35 Юлією Уманець, учителькою, що від першого чоловіка
мала доньку Любу. Це була й уся родина М. Хвильового,
з якою він прожив до своєї трагічної смерти. Цю його ближ­
чу родину доповнювали також: мати і тітка Савич, яких він
перевіз до Харкова, влаштував з мешканням і постійно
опікувався ними.
Оце все найосновніше, що ми знаємо про життя і діяль­
ність Миколи Хвильового перед його виїздом до Харкова
весною 1921 року.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.