Статті

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ Доба Пролітфронту (Микола Хвильовий Твори в п’ятьох томах ТОМ 1)

загрузка...

Доба «Літературного ярмарку» була ще до певної міри
виповнена духом і настроями доби ВАПЛІТЕ. М. Хвильо­
вий та його однодумці ще жили в якійсь мірі вірою, що
буде збережено свободу як особисто письменницької твор­
чосте, так і національно-державної незалежности. Але вже
з квітня 1929 року, коли Сталін, опершись на сконсолідова­
ні (після довгої внутрішньої боротьби) традиційні російсь­
ко-імперські націоналістичні сили в ВКП(б), вчинив на
ХУІ-ій партійній конференції фактично державний перево­
рот, скупчивши в своїх руках неподільну владу диктатора-
вождя, ситуація різко зміниласа. Про свободу й ліберальні
ідеї «позагрупових» письменників годі було вже думати.
Потрібно було по-новому перешиковувати сили, міняти
тактику й пристосовуватися до нових лютих обставин. Як
завжди, так і тепер, Хвильовий перший збагнув і відчув
нові суворі повіви. Він зрозумів, що в «нових умовах» «по-
загруповим» письменникам місця нема. На частих товари­
ських гутірках із своїми однодумцями він почав висловлю­
вати думку про актуальність створення нової письменниць­
кої організації, яка б охопила всіх тих, що досі є позагру-
повими. Думка ця знайшла живий відгук серед майже всіх
79 колишніх ваплітян. Уже вліті 1929 року почалося колек­
тивне обдумування основних декляративних принципів і
назви організації. Хтось підкинув — ПРОЛІТЕН. Як це
розшифрувати? Може — Пролетарський літературний на­
ступ. Не знаю. Із дальших дискусій над характером орга­
нізації стає ясним, що вона мусить бути: за ідеологією —
пролетарською, а за діяльністю — масовою. М. Хвильо­
вий, очевидно, зрозумів, що в нових умовах колишня його
ідея елітарної організації стала анахронізмом. У нових у-
мовах проблема масовости і партійности є основою існу­
вання. З цим мовчки погоджувалися майже всі. Дискусій не
було. Для всіх було ясно: якщо вже виходу нема і доля
письменника тепер неминуче мусить бути наскрізь споліти-
зована, то принаймні треба ступити на цей шлях цілою
групою однодумців. Так вкорінялася ідея нової організації.
Не погодились на цей шлях тільки три ветерани ваплітян-
ського руху: Майк Иогансен, Олекса Слісаренко і Юрій
Смолич. Вони створили свою маленьку «Техномистецьку
групу «А». За карколомною фантастикою, пригодами й но­
вими технічно-мистецькими витівками вони сподівалися
сховатися від епохи тотальної політизації.
Несподівано ідея нової організації набрала широкої по-
пулярности. До неї почали зголошуватися не тільки ті лі­
тератори, що не належали до жодної організації (О. Виш­
ня, Ю. Шовкопляс та інші), але й ряд письменників, що
входили в ту чи іншу організацію. Зокрема зголосила свій
вступ до нової організації майже вся харківська група «Мо­
лодняк» : О. Кундзіч, Т. Масенко, О. Донченко, Ю. Ву­
хналь, Іван Момот, І. Багмут,. Д, Гордієнко. Це відразу
зактивізувало новий рух. З вересня 1929 року в будинку ім.
Блакитного щотижнево, а то й при потребі — двічі, поча­
ли збиратися всі адепти нової організації. Ініціятива і ке­
рівництво було постійно в руках М. Хвильового, М. Кулі-
ша, О. Досвітнього. На першому засіданні Хвильовий ін­
формував, що має згоду з «вищих сфер» про творення но­
вої організації й обіцянку фінансового забезпечення видан­
ня місячника. Після довгих, кількавечорових дискусій усі
80
погодилися, що основні принципи деклярації мають бути
сугубо льояльні й партійні. Основне завдання організації
висока мистецька та ідейна якість творів, марксистська
ідеологія і боротьба проти всіх буржуазних і націоналі­
стичних ухилів, у тому й — хвильовізму. Діяльність пись­
менника — це «служба сьогоднішньому дневі». Письмен­
ник повинен бути в колгоспі, на фабриці, на заводі. Там
він влучається в працю, відкриває молоді робітничі талан­
ти, залучає їх до літературно-мистецьких студій і організа­
цій. Отже, зневажений колись М. Хвильовим масовізм стає
тепер бойовим завданням ним же створеної організації.
Така суперечлива діялектика часу. Всі це розуміють і мов­
чки приймають. На одному з засідань Юрій Яновський
пропонує новий проект назви організації ПРОЛІТФРОНТ
— Пролетарський літературний фронт. Хвильовий захо­
плений. Усі підтримують. Назву організації знайдено й за­
тверджено.
Правдоподібно в листопаді 1929 року в періодичній
пресі появилася деклярація нової організації, що мала наз­
ву ПРОЛІТФРОНТ — об’єднання студій пролетарського
літературного фронту. її підписало понад тридцять чле­
нів основоположників на чолі з М. Хвильовим, М. Кулі-
шем, П. Тичиною та О. Досвітнім. У грудні 1929 року вий­
шла остання, 12-та книга «Літературного ярмарку». Цим
кінчалася легкояскрава, романтична, гостро сатирична, а
інколи й езопівська доба, репрезентована «Літературним
ярмарком», і надходила невідома в^своїх перспективах, але
логікою суворого життя зумовлена, ідейно-змобілізована
доба ПРОЛІТФРОНТу. На початку 1930 року, за редак­
цією М. Куліша, І. Сенченка, І. Момота, Т. Масенка, Ю.
Яновського, А. Любченка, П. Панча, а з третього числа —
тільки М. Хвильового, А. Любченка й І. Момота, — по­
чав виходити місячник за тією ж назвою. Тут уже не зу­
стрінемо ні абстрактних гасел про Велике відродження, ні
про соборність українських земель, ні критичної іронії, що
ми й досі плентаємося в хвості історії й не маємо ні укра­
їнської енциклопедії, ні потрібних словників чужих мов, ні
81 навіть українського тлумачного словника тощо. Із давні­
ших полемічних проблем залишилась тільки проблема
стилю, напрямку літератури й мистецтва. Цим питанням у
«Пролітфронті» було приділено ще деяку увагу. Немає вже
систематичної боротьби з ВУСППом, як організацією, ли­
ше де-не-де гостра реакція на необ’єктивну вуспівську кри­
тику творів чи діяльности пролітфронтівців. Убивчу свої­
ми аргументами статтю Нахтенборенга (чергове псевдо К.
Буревія), що, здається, звалась «Диктатура» І. Микитенка в
чотирьох театрах», редакція так і не наважилась помісти­
ти, хоч і була анонсована в попередньому числі.
М. Хвильовий за доби ПРОЛІТФРОНТу не опубліку­
вав ні одного свого нового оповідання. Він напевне добре
розумів, що часи «Івана Івановича», «Сантиментальної
історії», чи, навіть, мисливських нарисів — минули. Наста­
ла доба безконфліктних, ура-оптимістичних, партійно-ви­
триманих творів, тобто, войовничої партійної публіцисти­
ки в образах на теми поточної політики партії і соцбудів-
ництва. Психологічно до такого роду творів він ще не був
готовий. Тому всю свою творчу снагу, всю полемічну при­
страсть він зосередив на літературній публіцистиці. Вона
була спрямована головно проти «Нової Генерації». Цій
організації українських футуристів, а зокрема її членові,
критикові О. Полторацькому, він присвятив три великі го­
стро викривальні статті.*) Крім того, у «Пролітфронті» бу­
ло вміщено статті І. Момота під псевдонімом О. Мак,**) І.
Сенченка «У парках зблідлих фантазій***) та Варвари Жу-
кової (Костя Буревія) — «Фашизм і футуризм,****),спря­
мовані також проти «Нової Генерації».
Чим пояснити таку «увагу» «Пролітфронту» до «Нової
*) Кричуще божество, «Пролітфронт», 1930, ч. І, стор. 247-252. Чим
причарувала «Нова генерація» тов. Сухино-Хоменка? «Пролітфронт»,
1930, 3, стор. 229-270. Остап Вишня в світлі «лівої» балабайки. «Про­
літфронт», 1930, ч. 4, стор. 254-310.
**) 3 бльокноту читача , там же, чч. 1, 3, 4.
***) Там же, ч. 2, стор. 177-210.
****) Там же, ч. З, стор. 205-228.
82
генерації»? Не було це якоюсь примхою «Пролітфронту»
взагалі, а Хвильового зокрема. Викликана ця гостра поста­
ва двома моментами: 1. гостро-негативним ставленням
«Нової генерації» до ПРОЛІТФРОНТу як організації та
постійне, з числа в число, шельмування його і 2. провока-
тивна стаття О. Полторацького про творчість Остапа Виш­
ні, яка зіграла фатальну ролю в дальшій долі Остапа Виш-
шні. Ось основні дві причини тотальної війни Хвильового
проти «Нової генерації.*). Особливість цих памфлетів Хви-
*) Досить проглянути комплект «Нової генерації» за 1927-1930, щоб пе­
реконатися, як систематично, настирливо, з числа в число там містили рі­
зні злісно-насмішливі, злобно-сатиричні вигадки, памфлети, дошкульні
провокації, а то й звичайні політичні доноси на М. Хвильового та його
однодумців. Найактивнішим автором такої «літератури» в «Новій генера­
ції» був молодий критик О. Полторацький. А його довгий (у кількох чи­
слах журналу) політичний донос на Остапа Вишню обурив не тільки чи­
сленних читачів О. Вишні, але й увесь близький до ПРОЛІТФРОНТу лі­
тературний світ. Не завадить тут пригадати: коли О. Вишню арештували
і «засудили» на смертну кару, а потім розстріл замінили на 10 років кон­
центраційного табору, то О. Полторацький з гордістю ката писав:
«… основного мені пощастило досягти — визначити в українській ра­
дянській критиці антипролетарськість, бездарність і куркульську ідеоло­
гію «творчости» цього суб’єкта»… «Тепер я щасливий відзначити, що по­
дібне уже сталося й що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похо­
вана творчість О. Вишні».
Сучасний читач також мусить знати, що О. Полторацький (Полтора-
дурацький, як його часом називав Хвильовий), переживши доносами ста­
лінський терор 30-их років, цю свою брудну діяльність спокійно продов­
жував навіть після смерти Сталіна. Так наприкінці 60-их років, коли по­
чався погром шестидесятників, він знову виступає з пашквілями проти
молодих українських патріотів. Одна з найпідліших статтей-доносів того
часу під назвою «Ким опікуються деякі гуманісти», опублікована в «Літе­
ратурній Україні», спрямована була проти В. Чорновола і С. Каравансь-
кого. Стаття повна брехні, наклепів і провокації. Вона викликала хвилю
обурення серед усіх чесних людей України. Про це свідчить протест, на­
писаний у формі «Відкритого листа до президії спілки письменників Укра­
їни», відомого тепер поета, публіциста і політв’язня Василя Стуса. (Див.
«Сучасність», ч. 4, 1969, стор. 76-81).
Ось такі духово нечисті, аморальні типи задавали тон у «Новій гене­
рації» в її наступі на ПРОЛІТФРОНТ. Вони остаточно вибили М. Хви­
льового з рівноваги і стали одною з основних причин тотальної контр­
атаки М. Хвильового й цілого ПРОЛІТФРОНТу проти «Нової генерації».
Цих конфліктних ситуацій ніхто із дослідників не повинен забувати.
83 льового така, що, з одного боку, вони позначені полемі­
чно-сатиричним талантом автора «Камо грядеши», а з дру­
гого, що їх уже наскрізь проймає панівна тоді безоглядна,
прокурорсько-викривальна форма критики. З позицій гене­
ральної лінії партії він прискіпливо, не завжди справедли­
во, дошукувався у своїх опонентів не мистецьких хиб, а
політичних, ідеологічних диверсій включно з буржуазним
націоналізмом і… хвильовізмом. Це вже був стан, сказа­
ти б, межового нервового напруження у Хвильового. І це
позначилось на його статтях.
ПРОЛІТФРОНТ відразу розгорнув активну культурно-
виховну працю на харківських заводах (ХПЗ, ДЕЗ, Вело­
завод). Як наслідок цієї праці до ПРОЛІТФРОНТу з за­
водських літгуртків прийшло понад десяток молодих ро-
бітників-літераторів, серед яких були такі справжні талан­
ти як Іван Калянник, Микола Нагнибіда та Сергій Бор-
зенко. Потяглася до ПРОЛІТФРОНТу й університетська
молодь: Іван Нехода, Валентин Бичко, Дмитро Ніценко,
Марко Рєзніков, Євген М’якота. З Інституту марксизму
прийшли: М. Кириченко, І. Редькина, П. Демчук. З Плугу
перейшов О. Сорока, а з Авангарду — Леонід Чернов.
До складу ПРОЛІТФРОНТу ввійшла також ціла група єв­
рейських письменників: Д. Фельдман, Л. Квітко, Е. Коза-
кевич, Діамант, Т. Ген, Г. Добін, Б. Міллер, О. Фінкель.
Ухвалено було видавати, крім місячника «Проліт-
фронт», ще популярно-теоретичний двомісячник «Літера­
турний цех,*) спеціяльно призначений для робітничих лі­
тературних студій і початкуючої студентської молоді. Но­
ва організація взяла активну участь у творенні Федерації у-
країнських революційних радянських письменників. До Ра­
ди Федерації делеговано було: М. Хвильового, А. Любчен-
ка і І. Момота. ПРОЛІТФРОНТ брав діяльну участь у мі­
сячнику української культури, що тоді по всій Україні ор­
ганізувала ВУРПС — Всеукраїнська Рада Професійних
*) Редколегія «Л. Ц.» була: Д. Фельдман, А. Лейтес, Г. Косткж, Д.
Гордієнко, І. Шутов.
84
Спілок. Для участи в місячнику визначено було групу пись­
менників.*) Одне слово, зовні ніби все виглядало на нор­
мальний, як на ті часи, стан діяльности організації. Але
поза тим, на життєвому горизонті збирались і вже розро­
стались чорні хмари початку 30-их років. Десь у високих
апартаментах керівних державних центрів визрівала вже
ідея цілковитої уніфікації літературного життя. Перший
етап цього пляну мав на увазі об’єднання всіх діючих пись­
менницьких організацій з ВУСППом, — з цією тоді вже
визнаною вищими інстанціями за єдину провідну проле­
тарську організацію. Цю ґвалтовну операцію вирішено бу­
ло почати з найсильнішої й найавторитетнішої тоді орга­
нізації — ПРОЛІТФРОНТу. Провідних осіб його було ви­
кликано у відповідні високі установи і заявлено їм, шо над
їх організацією тяжать непоправні гріхи ВАПЛІТЕ й «Лі­
тературного ярмарку», гріхи «Народного Малахія» М. Ку-
ліша, «Записок холуя» й націоналістичний маринізм Івана
Сенченка, «Майстра корабля» й «Чотирьох шабель» Ю.
Яновського, помилок О. Копиленка в «Твердому матерія-
лі» й «Визволенні», націоналістичних і троцькістських тен­
денцій в поемі Масенка «Лобне місто» та в листуванні, дру­
кованому в «Л. Я.», зокрема в листах Ю. Яновського до
М. Хвильового, Т. Масенка до І. Сенченка, О. Досвітньо­
го до М. Куліша та ін. ПРОЛІТФРОНТ не відмежувався
від хибних позицій Д. Фельдмана в його передмові до «У-
країнська проза в єврейських перекладах» і багато інших
гріхів. Одне слово, мовляв Катон Старший, «Картагена
мусить бути зруйнована» — ПРОЛІТФРОНТ мусить бути
зліквідований.
Загально похмура ситуація початку 30-их років владно
цього вимагала. Це відчули і зрозуміли при цій історичній
розмові в ЦК М. Хвильовий, М. Куліш і О. Досвітній.
Протиставитись цьому вони вже не бачили змоги. 19 січня
1931 року було скликано загальну нараду членів ПРОЛІТ-
*) О. Копиленко, О. Донченко, Ю. Вухналь, Остап Вишня, Г. Костюк, І.
Момот, Г. Коцюба, В. Мисик, І. Багмут, Д. Фельдман, О. Кундзіч.
85 ФРОНТу, на якій було «ухвалено» самоліквідуватись і
вступити у ВУСПП.
Закінчився останній організаційний етап творчої діяль-
ности М. Хвильового та його однодумців. Замкнулася до­
ба літературної дискусії і відносно ліберальних часів 20-их
років.*)

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.