Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ?

(Уривки)
КОМЕНТАРІ РЕДАКТОРА
Подаємо нижче уривки з забороненого цензурою й досі не
знайденого памфлету М. Хвильового «Україна чи Малоросія?»,
що його було написано, правдоподібно, вліті 1926 року. Уривки
ці ми взяли з двох тогочасних публікацій: 1) Є. Ф. Гирчак. «На
два фронта в борьбе с национализмом», Москва, ГИЗ, 1930. Пе-
ревод с украинского, с предисловием Н. А. Скрипника і 2) Ан­
дрій Хвиля. «Від ухилу — у прірву» (Про «Вальдшнепи» М. Хви­
льового»), ДВУ, Харків, 1928.
На жаль, ми не могли дістати українського видання книжки
Є. Ф. Гірчака, тому змушені користатися з її російського пере­
кладу. Ми свідомі того, що такий подвійний переклад дасть дея­
кі, хоч і не істотні, відхилення від оригіналу. Проте основний
сенс цитат збережений цілковито. Після кожного уривку читач
знайде сторінки і назву книжки Є. Гірчака чи А. Хвилі, звідки
взято уривки.
У свій час нам пощастило не тільки читати, а й довгі роки
(до грудня 1934) зберігати в себе копію цього трактату. Тому
вважаємо тут за свій обов’язок занотувати такі відомості про
цей, можливо, назавжди втрачений памфлет.
Мав він 70-80 звичайних машинописних сторінок. Перша за­
головна сторінка закарбувалась у нашій пам’яті так:
УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ?
Рабство річ ганебна, але
рабська психологія на свободі
гідна зневаги.
Фрідріх Шіллер
Памфлет починався властивим для М. Хвильового ліричним,
з саркастичним забарвленням, вступом:
Північ. З дальніх заводських дільниць долітають
тривожні гудки. На міській башті б’є годинник.
413 Десь торохтять обози з калом. Я дивлюсь у вікно і
мені здається, що світ пахне якимись божествен­
ними пахощами, мені здається, нарешті, що це не
світ, а якась райська музика, — та музика, що я її
чую (де б Ви думали?) тільки на полюванні. І от з
таким божественно-піднесеним настроєм я сідаю
за свій стіл і з захопленням читаю глибокі, партій-
новитримані статті Андрія Хвилі з Культпропу
ЦК і високовчені трактати Володимира Юринця із
ВУА МЛІ Ну.
Це не точна цитата. Це лише реконструкція пам’яті з викори­
станням останнього абзацу з «Одвертого листа до Володимира
Коряка» М. Хвильового («Вапліте», 1927, ч. 5, стор. 173), якого
він написав і опублікував рік пізніше, перенісши без сумніву свої
ліричні медитації з вступного розділу забороненого памфлету, до
кінцевого абзацу свого «Одвертого листа…»
Згадуючи у вступі А. Хвилю й В. Юринця, М. Хвильовий,
правдоподібно, мав на увазі статті Андрія Хвилі — «Про наші лі­
тературні справи», що з високої цитаделі ЦК партії були гостро
спрямовані проти Хвильового, публікувалися в березні-квітні 1926
року в газеті «Комуніст», а згодом вийшли окремою відбиткою в
видавництві «Пролетарій» (Харків, 1926). Стаття проф. В. Юрин­
ця — «З нагоди нашої літературної дискусії», теж досить гостро-
критична супроти Хвильового, друкувалася в «Комуністі», ч. 80,
18. IV. 1926.
Почавши дискусію з названими публіцистами, Хвильовий
швидко перейшов до ширшого кола своїх численних опонентів та
порушив, поглибивши, ряд інших питань, що їх він висував у по­
передніх своїх статтях: проблема статусу України в СРСР, про
ролю компартії в українському національному відродженні, ста­
новище української інтелігенції, питання боротьби двох культур,
проблема культурної орієнтації, російський месіянізм і велико­
державний шовінізм і, нарешті, ідея азіятського ренесансу в ми­
стецтві.
Закінчувався цей памфлет меланхолійним роздумом, що ми
маємо все для великого культурно-державного відродження: і не­
вичерпні економічні ресурси, і життєдайне підсоння, і великі та­
ланти Тичини, Рильського, Курбаса та багатьох інших, але нам
414
бракує виробленого державно-суспільного підсоння й культур­
них умов. Вони мусять настати. За них іде боротьба.
В уривках, що їх вдалося нам виловити й тут подати, читач
знайде хоч невеличку частку з тих думок, що їх виклав був М.
Хвильовий у своєму трактаті «Україна чи Малоросія?».
Уривки ми згрупували в чотирьоох розділах. Заголовки до
розділів — наші.
КОЛОНІЯ ЧИ ЧИ ДЕРЖАВА?
«…Не треба забувати, що ми живемо в надзвичайно
складних обставинах, коли поряд з соціялізмом вироста­
ють і елементи капіталізму, а разом з цим і молода буржу­
азія. Наші надбудови не встигають розвиватися пропор­
ційно до надбудови третього стану. Молодь, що виходить
з вузів, легко піддається пропаганді в темних закутках. Чи
є Україна, колонією чи ні? Такі розмови ми вже давно чує­
мо. У наших умовах — це небезпечні питання. Соціяльні
процеси, що їх викликає НЕП, логічно ведуть до конфлік­
ту двох культур. Українське суспільство, зміцнівши, не по­
мириться із своїм фактичним, якщо не де юре декретова­
ним гегемоном — російським конкурентом. Отже, тут по­
рожніми фразами далеко не заїдеш. Нашим завданням є
попередити цей конфлікт. Іншими словами: ми повинні не­
гайно стати на бік активного, молодого українського су­
спільства, яке репрезентує не тільки селянина, але вже й
робітника, і тим назавжди покінчити з контрреволюційною
ідеєю будувати на Україні російську культуру. Бо всі ті
розмови про рівноправність мов є не що інше, як прихова­
не бажання культивувати те, що вже не воскресне. Іншими
словами, ми самі собі створюємо перешкоди в соціялістич-
ному будівництві. Від цього потрібно конче якнайшвидше
відмовитися. Цим ми прискоримо серед українського су­
спільства новий ідеологічний відрив на наш бік. Тільки та­
ку поставу питання можна назвати серйозною. (Е.Ф. Гир-
чак. «На два фронта…», стор. 59).
«…Ми є дійсно незалежною державою, котра входить
415 своїм республіканським організмом в Радянський Союз. І
незалежна Україна не тому, що цього хочемо ми, комуні­
сти, а тому, що цього вимагає залізна і непереможна воля
історичних законів, тому, що тільки таким чином ми при­
скоримо диференціяцію в Україні. Якщо яканебудь нація
(про це вже не раз і давно писалося) виявляє свою волю
протягом сторіч, щоб виявити себе, свій організм, як дер­
жавну одиницю, тоді всякі спроби так чи інакше затрима­
ти цей природний процес, з одного боку, затримують
оформлення клясових сил, а з другого — вносять елемент
хаосу в світовий загальноісторичний процес. Замазувати
незалежність порожнім псевдомарксизмом — значить не
розуміти, що Україна буде доти пляцдармом для контр­
революції, доки не перейде той природний етап, який За-
хідня Европа пройшла в часи оформлення національних
держав…» (А. Хвиля. «Від ухилу — у прірву», стор. 62).
УКРАЇНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ 1 КОМПАРТІЯ
«…Отже справа йде знову ж таки про органічне вро­
стання нашої партії в національний радянський рух…
Справа в тому, що українське національне відродження ло­
гічно підійшло до другого етапу свого розвитку. У моло­
дому національному суспільстві, з одного боку, пройшов
певний процес клясової диференціяції, а з другого боку, ми
спостерігаємо шарпанину і суєту. Остання пояснюється
тіснотою рамок культурного розвитку. Молоді сили не ба­
чать у цих рамках дальших перспектив і не можуть роз­
махнутися, щоб виявити свою творчу потенцію. Справа в
тому, що в той час, як в Росії компартія завжди втруча­
ється морально і матеріяльно в національно-культурне бу­
дівництво, в усі його закутки, то в Україні, логікою одір-
ваности керівних кіл від національного відродження, ми,
крім химерної ситуації в культурному будівництві, маємо
кілька імпотентних морально і слабеньких матеріяльно
«хахлацьких апаратів» — це один бік медалі. Другий —
випливає з клясової диференціяції в національному органі-
416
змі. Соціяльні процеси, що далі, то більше поглиблюють
цю диференціяцію, і при такому становищі просто немож­
ливою стає та атмосфера, якою оточують наші головотя­
пи, той революційний кадр, котрий безпосередньо будує
українську радянську культуру. Кожний міщанський шпін­
галет із російських кіл вважає за свій обов’язок дивитися
на такого українця скоса і при нагоді потріпати його по
плечу: мовляв, работай націонал, може через сто років і ти
будеш комуністом» (Е. Ф. Гирчак, стор. 71-72).
«…У статті про Фонвізіна В. Бєлінський писав, що ‘ро­
сіяни є спадкоємцями всього світу, а не тільки європейсь­
кого життя, і спадкоємцями законними’, що вони ‘не по­
винні і не можуть бути ані французами, ані німцями, ані ан­
глійцями, бо вони повинні бути росіянами’. Так думає і сьо­
годнішній великодержавний інтелігент, хоч скільки б ми не-
кричали, що цей погляд застарілий і не відповідає вимогам
нашого часу. Московський месіянізм житиме в головах мо­
сковської інтелігенції, бо вона й сьогодні виховується на то­
му ж самому Бєлінському» (Е. Ф. Гирчак, стор. 55).
«…Розбити російський месіянізм — це значить не тіль­
ки відкрити семафор для експреса радісної творчости, який
вітром свого руху почне дійсну весну народів, але й звіль­
нить московську молодь від забобонів великодержавниц­
тва» (Там же).
«…Буттям визначається свідомість, відціля витікає пер­
ша причина. Москва сьогодні є центр всесоюзного міщан­
ства, що в ньому, як всесвітній базис, пролетарські заводи,
Комінтерн і ВКП. Коли на Україні й зокрема в центрі її
чути тільки «товариш», то там уже давно перейшли з «гро­
мадянина» на «господина». Москва як Москва (і навіть Ро­
сія без Сибіру) по суті не бачила Жовтневої революції і її
героїчної боротьби» (А. Хвиля. «Від ухилу.’..», взято з «Бу­
дівництво Радянської України», Збірник І, 1928 (?), стор.
195).
ПРОБЛЕМА ОРІЄНТАЦІЇ І БОРОТЬБА
ДВОХ КУЛЬТУР
«…Велика російська література насамперед література
417 песимістична, точніше пасивно-песимістична… Російський
пасивний песимізм виховував кадри «зайвих людей», про­
стіше кажучи — паразитів, «мрійників», людей «без певних
обов’язків», «скигліїв», «сіреньких людей» «двадцятого чи­
сла»… У сьогоднішній російській етнографічній романтиці
така ж ідеалізація минулих Разіних і ПуГачових зливається
з почуттям «расєйского» патріотизму, з неясними мріями
про майбутнє. Дальше цього вже йти не можна. Велика ро­
сійська література досягла своєї межі й зупинилася на роз­
доріжжі… І якою ж злою іронією на адресу тієї ж російсь­
кої літератури звучать неписьменні поради орієнтуватися
на московське мистецтво. Волею історії станеться зовсім
навпаки: російська література для свого відродження мо­
же знайти чарівний бальзам тільки під буйним живим де­
ревом відродження молодих національних республік, в ат­
мосфері весни колись поневолених народів» (Е. Ф. Гирчак,
стор. 55-56).
«…Коли українська радянська культура робиться в себе
на Україні гегемоном, то це зовсім не значить, що вона не мо­
же стати комуністичною, але коли в боротьбі її проти росій­
ського конкурента (будь то конкурент з пролетарських
письменників чи «зміновіхівських»), цю культуру не хо­
чуть розуміти, то це вже загрозливе явище і з цього мо­
менту ми будемо спостерігати відхід її до табору дрібної
буржуазії. Треба бути послідовним: або ми визнаємо наці­
ональне відродження, або ні. Коли визнаємо, то й робімо
відповідні висновки… Отже, цей момент у новому гаслі,
так би мовити, шлункового характеру, з одного боку, «го­
ні монету», а з другого — не перешкоджай мені боротися з
моїм конкурентом, бож ти, так би мовити, сам декретував
(фактично, коли не де юре) цю конкуренцію визнанням від­
родження. З третього боку, не добачай у цьому контррево­
люції» (А. Хвиля, стор. 40).
«…Висловлюючись вульгарно, але зате ясніше, бороть­
ба за книжковий ринок, за гегемонію на культурному
фронті двох братських культур на Україні — російської і
української — це є життєва правда, яка далека від санти-
418
ментальної романтики, і яка з кожним днем стає все ясні­
шою. Тут висновок короткий: якщо ми визнаємо українсь­
ке відродження доконечним, неминучим етапом, то ми не
тільки повинні поширити матеріяльну базу для виявлення
культурних можливостей молодої нації, але й подивитися
на нове гасло по-марксистському. Чому українська інтелі­
генція не хоче орієнтуватися на російське мистецтво? То­
му, що на книжковому ринку вона стикається з російсь­
ким товаром. Орієнтуючись на російське мистецтво, вона
не в стані побороти свого конкурента тому, що її товар
завжди буде розцінюватись як товар другого, третього, а
то й четвертого ґатунку, хоч би він був і першого. Це за­
кон психології нашого читача, принайменше на перший де­
сяток років. З другого боку, українська інтелігенція почуває,
що в масі своїй вона не здібна побороти рабську природу, яка
північну культуру завжди обожнювала і тим не давала
можливости Україні виявити свій національний геній.
…Нове гасло, спрямоване проти російської літератури,
ми розуміємо, як гасло здорового суперництва («змаган­
ня») двох націй, але не як націй, а як революційних факто­
рів» (Е. ф. Гирчак, стор. 58).
ВІЗІЯ АЗІЯТСЬКОГО РЕНЕСАНСУ І УКРАЇНА
«…Ленін ніс світло з Азії, але він завжди радив учити­
ся в Европи. Він, очевидячки, думав, що психологічну Ев-
ропу можна пов’язати зі Сходом…
…Не може не впасти в очі, що майже всі культури па-
тріярхального періоду творились тими народами, що пере­
бували на території Азії і тими, котрі межували з ними.
Таким чином, у творенні першого культурно-історичного
типу людський матеріял Европи грав порівняно невелику
ролю, не зважаючи на те, що європейська територія в той
час мабуть не була порожньою. (Цю гіпотезу підтверджу­
ють хоча б ті наукові припущення, котрі доводять існу­
вання слов’ян по цей бік Уралу за тисячу років до Р. X.).
Отже, людський матеріял Азії розв’язував патріярхальний
419 період…Але розв’язуючи його, він настільки вичерпав свої
творчі сили, що вже февдальний тип, природно, повинен
був виявити ,себе на європейській території, де людський
матеріял був наснажений нагромадженою у віках і ще не
виявленою енергією. Цією енергією Европа розв’язала не
тільки другий, але й третій період — буржуазний» (Е. Ф.
Гирчак, стр. 77).
«…Четвертий, пролетарський культурно-історичний тип
європейське населення не здібне підняти. Це знову таки гі­
потеза, але для більш-менш спостережливої людини вона
стає аксіомою. Ми сьогодні є сучасниками «занепаду Евро-
пи», але не як фавстівської культури, а як буржуазного ти­
пу. Але ми в той же час сучасники і свідки також упадку
творчої енергії людського матеріялу на європейській тери­
торії. Західня спільнота, природно, йде до стану духової
імпотенції. Творча енергія вичерпана, її вистачило тільки
на два періоди; пройде багато віків, коли Европа знову
почне блискучу історію»… (Там же, стор. 78).
«…Це зовсім не значить, що Европа ще довго не буде
йти попереду інших країн, це зовсім не означає, що вона і
в добу свого тимчасового завмирання не буде творити чу­
дес хоч би в тій же техніці, — це значить, що творча ініці-
ятива всесвітнього, універсального значення вже не може
появитися на тій території, де виладування (розрядка)
людської енергії відбувалася протягом кількох десятків
сторіч. Греція живе й сьогодні, але це вже не Греція дале­
кої і прекрасної культури. Рим і сьогодні жевріє, але жод­
ний Муссоліні вже не піднесе його до висот колишньої
грандіозности. Европейські комуністичні революції, як
пролог до пролетарського періоду, не обійдуться без по­
бічної ініціятиви, як це було і з буржуазними. І це зрозумі­
ло, бо ініціятива прийде звідти, де буде творитися четвер­
тий культурно-історичний тип. Тільки надхненники цього
культурного періоду можуть покінчити з капіталізмом…»
(Там же, стор. 78).
«…«Жовта небезпека», якої так лякалася буржуазія, по
суті завжди символізувала ту реальну силу, котра розв’яже
420
проблему комуністичного суспільства, почавши активно
творити новий культурно-національний тип» (Там же,
стор. 79).
«…Азіятський ренесанс тісно пов’язаний з епохою гро­
мадянських сутичок, із смертельною боротьбою двох сил:
з одного боку, капіталізму, а з другого — східніх конкі­
стадорів. Західньоевропеиськии пролетаріят має тяжкі тра­
диції і без пробудженої, універсального значення азіятської
енергії він не тільки не здібний почати новий культурно-
історичний тип, але й скинути з себе мертву ваготу тре­
тього стану…».
«…Пролетаріят не є абсолютна категорія, а тільки кон­
кретний клясовий організм. Тому вікове господарювання в
Західній Европі духової культури третього культурно-істо­
ричного типу, не могло не відбитися на його психіці. Еле­
ментарний дарвінізм це завжди може підтвердити. Захі­
дньоевропеиськии пролетаріят досить підготовлений, щоб
оволодіти матеріяльними скарбами. Але не можна забува­
ти, що якийнебудь прусизм виховує найкращий європейсь­
кий пролетаріят (німецький) не з часу поразки і не з часу
мрії про реванш, а протягом багатьох, багатьох років…»,
«…Звичайно «світовий пролетаріят» повинен стати ке­
рівником визвольних рухів національностей Сходу. Але
лихо в тому, що західньоевропеиськии пролетаріят ведуть
Макдоналди і Вандервельде, що їх західньоевропеиськии
пролетаріят завтра ще не скине і в усякому разі не раніше
великого пожару на Сході…»
«…Але де ж та загадкова країна, яка розв’яже велику
світову проблему? Вона там, на Сході. Азія знову вихо­
дить на широку історичну дорогу. Віковий тисячорічний
відпочинок східнього людського матеріялу — це період на­
громадження енергії для всесвітніх універсальних завдань.
1 тільки ця енергія здатна вивести Европу із цивілізаційно-
го періоду завмирання третього типу культури. У цьому не
може бути сумніву. Соціяльний патос, яким горить сьо­
годні Азія, є не тільки перша ознака відродження нових
грандіозних сил, але й ознака відповідности цих останніх
четвертому типу культури»…» (Там же, стор. 80).
421 «…Азіатський ренесанс визначається не тільки клясич-
ною освіченістю, але й відродженням сильної цілісної лю­
дини, відродженням нового типу відважних конкістадорів,
за якими тужить європейська спільнота…»
«Азіатський ренесанс і надалі залишається прекрасною
поезією наших днів. Ми далі віримо і переконані, що тіль­
ки конкістадори Великого Сходу створять четвертий куль­
турно-історичний тип, що тільки вони виведуть людство
на шлях комуністичних революції…» (Там же, стор. 80).
«…При чому ж тут Україна? А при тому, що духова
культура більшовизму може яскраво проявитися тільки в
молодих радянських республіках і в першу чергу під бла­
китним небом південносхідньої республіки комун, котра
завжди була ареною горожанських сутичок і котра вихова­
ла у своїх буйних степах тип революційного конкістадора.
З одного боку, наша Евразія завжди стояла далеко від тре­
тьої культури, і пробудження азіятської енергії є пробу­
дженням і її енергії. Більше того, оскільки Евразія стоїть
на грані двох великих територій, двох енергій, постільки
авангардом четвертого культурно-історичного типу висту­
паємо ми…» (Там же, стор. 81).
«…Підноситься прекрасне сонце відродження, і ми ти­
снемо руку тобі, невідомий товаришу!» (Там же, стор. 61).

Категорія: Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.