Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

ПРОЛОГ ДО КНИГИ СТО ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТОЇ

Милий читальнику! Привіт, давай твою руку і пептеп
5іе Ріаіг! У нас із тобою багато справ, багато треба пого­
ворити, порадитися, помріяти, майнути думками під обо-
локи та дещо й спом’янути не злим тихим словом. Аджеж
як-не-як, а минуло вже мало не рік, коли ти вперше здиво­
ваний, ба навіть вражений, зупинився перед вітриною кни­
гарні «Галло, галло, галло, всім, всім, всім» — так гукала
найжиттєрадісніша книжка сучасности «Літературний ярма­
рок», яку ти тоді ж і придбав, а, придбавши, перечитав і
зостався вельми вдоволений. Із схимницьких похмурих ке­
лій літературних ти попав на веселе торжище стільки го­
мінке, скільки й яскраве та метушке!
Правда, спочатку ти ніби огрітий чимсь дебелим по
лобі — оторопів, остовпів, навіть переляканий почав кри­
чати пробі, далі розгнівався і, вихопивши у Цигана його
цвьохкий батіжок, накинувся на Ярмарком, збираючись
побити на ньому те замашне приладдя, як кажуть, до кан-
цура. Але, як ти це добре пам’ятаєш, цієї вівісекції не доз­
волив тобі зробити той самий симпатичний і гарячий, як
арабський кінь, Півник у синій свиті наопа-
ш ц і. Він досить елегантно стрибнув тобі на плече і так
само елегантно, закричав наймелодійнішим у світі голо­
сом: к у к у р і к у! Ти схаменувся. Де дівся гой переляк і
той невдячний афект! Навпаки, стиснувши вдячно півнико-
ву лапку, ти попросив пробачення у Якмаркома і, запалив­
ши свою пахучу люльку, надіслав на його, Ярмаркома, ад­
ресу доплатним листом свої вірші і, більш того,,навіть був
дуже вдячний, довідавшися про їхню долю від ситого Осе­
ледця, що в той час відав Редкошем Ярмаркому.
Отож, милий читачу, ми помирилися. Засудивши свою пер­
шу гарячковість, ти прилучився до загальних веселощів,
скочив на карусельного коня і помчався в голубу даль, де,
як ти не раз про це говорив, мав велику насолоду і приєм­
ність зазнайомитись якнайближче із почесним Сенатом
Ярмаркому, а саме: з коментатором великого Стагірита —
439 сивим Авероесом, з вічно юним Остапом В и ш-
ш н є ю, з похмурим демоном сучасности Леонідом
Черновим із високо-вченим філософом Володи­
миром Юринцем та іншими. Так, ти справді мав
велике задоволення, знайомлючися з цими мужами мудро-
сти і гострословія, справедливо вважаючи, що чогось по­
дібного до їх творів, іменуємих інтермедіями, ко­
ментарями та прологами, ти не зустрічав в
жодній із відомих тобі літератур. Ти був радий, задоволе­
ний, бо своєю власною персоною був присутній при наро­
дженні цілком нового літературного жанру, де глибина
думки поєднана із витонченим словом, калямбур з оригі­
нальністю, сльозина із теплою пародією на саму себе і ве­
лика та глибока радість із тією журбою, що так прикра­
шує чоло мислителя. Правда, як ти сам вже признавався
(але й сам виправив свою помилку), напочатку твій розум і
почуття були страшенно обурені і, як ти тоді гадав, цілком
законно і цілком справедливо. Ти говорив — і блідість, як
настирлива мука безсоння, впивалася в твої рожеві вуста:
як же так і де це видано, і де це чувано? Інтермедії! Але ж
про такий ґатунок літератури не сказано в жодному під­
ручникові по теорії словесности. Про це жодним словом не
обзивалися ні маестро Загул, ні професор Якубський, ні на­
віть сам Томашевський! І ти, любий читачу, палав як на
вогнищі і бігав поміж трьох сосен. Потім ти зрозумів, що
й автобус і поштовий вагон, який так швидко і точно пере­
возить твої поезії із кобеляків до Ярмаркому (щоб ми їх
вкинули до Редкоша), так само три сотні літ тому не зна­
чився ні в постановах Наркомшляхів, ні в інструкціях Орг-
виконкомів, ні в оголошеннях Міськрад. Словом, ти зро­
зумів цілком ясно і твердо те, чого ніяк не міг зрозуміти з
підручників діялектики, яка, діялектика, як ти не раз запев­
няв, суть лише вдала більшовицька софістика, оте «дишло,
що куди повернув, туди й вийшло». Але й цю помилко­
вість у таких своїх міркувань ти усвідомив і, усвідомивши,
навіки залишив свої кобеляки і замість поезій став надси­
лати до Ярмаркому проекти уфілософлення літератури і
440
олітературення філософії. Як пам’ятаєш, ти багато разів
писав про ідейну порожнечу сучасної літератури і про ней­
мовірну тяжкість філософського стилю хоч би того ж са­
мого маестро Юринця. І ти вважав тоді за справедливе,
щоб пролетарські поети вчилися проблемности і розмаху у
Бальзака, Ібсена, Ґете, а філософи філософського стилю у
Енгельса, Леніна й Сталіна, бож слово, на твою думку, то
є знаряддя мислі і великий жаль, коли такий цінний інстру­
мент має до себе таке необережне ставлення. Словом, ти
говорив про бажаний шлюб української пролетарської лі­
тератури з матеріялістичною філософією, яка філософія є не
тільки екстракт найвищих досягнень людського генія, а й
метода як збагачувати і досліджувати і використовувати
знання з найбільшою користю для трудящого людства.
Захоплений цією думкою, ти тер долоні, бився об по­
ли і радо вигукував: еврика, еврика! Хіба це не прекрасно,
чорт забери, піднести літературу на найвищі філософські
ідейні висоти, одухотворити її вічним і ненаситним праг­
ненням нового в змісті, чарівного і привабливого у формі…
Це були дитячі роки твого власного захоплення. Потім ти,
любий читачу, переконався, що цим самим боліють і мрі­
ють тисячі і мільйони інших людей і що те, що було май­
же боязким бажанням, стало рости, оформлятися, щоб пе­
ретворитися в потребу. І своїм звичаєм ти написав тоді до
Ярмаркому таке:
«Ми переживаємо надзвичайно цікавий момент і ціка­
вий не тільки тим, що панує в нас тепер чехівщина і нуд­
ний чехівський чоловічок у літературі — бо це скоромину-
ще і пройде, — ні, цікавий тим, що літературна доба на­
ша своєю діяметральною протилежністю подібна до тієї,
яку сотню літ пережила ще молода тоді буржуазна Німеч­
чина. Великі поетичні генії Ґете, Шіллер, Гайне були свої
люди в науці і філософії, а філософи часом чарівними по­
етами. І цей шлюб, ця синтеза, як мені здається, — так пи­
сав ти, дали напрямок цілій тій культурі, що завершення
своє мала в колосальному спорудженні Маркса й Енгель­
са. Це наше право так думати і мріяти і мріяти тією філо-
441 Софією жадібно, як спраглий водою, адже вперше за всю
нашу многострадальну історію од поезії безпосереднього
чуття ми переходимо до поезії систем, опрацьованих точ­
ністю теоретичної думки. Адже для кожного ясно, що до
останнього часу ми здібні були швидше увесь світ потопи­
ти у поетичній зливі, ніж до кінця продумати, обмислити і
діялектично завершити хоч би одну яку невеличку пробле­
му. Словом, ми лірики, але повинні стати мудрецями».
Так, ти писав нам, милий читальнику, і думки твої не
розбігалися з істиною ні в цій проблемі, ні в іншій, яка,
цебто ця інша проблема оформилась у твоїй уяві, як про­
блема активного романтизму, що ти його
досить чітко і ясно протиставляєш пануючому тепер в на­
шій літературі натуралізмові, офіційно рекомому «мону­
ментальним непорозумінням». Правда, ти пишеш і ми по­
годжуємося з тобою, любий читальнику, що час збирання
сирового побутового матеріялу ще не минув, бо йде велика
перекройка, великі перебудови цікаві на всякі деталі, — але
це все ж не те, чого вимагає від літератури наш час. Адже
стара істина і всім знайома: окремий факт навіть добре
відзеркалений є не більш як музейний експонат
неподібний до свого живого прообраза лише тим, що суть
мертвий. Живе ж тільки комплексна система
фактів, втілена в поетичний образ як в невмирущий
символ жадань, турбот, поразок і перемог кляси та її епо­
хи. Тому, любий читальнику, ти маєш рацію, писавши про
те, що на зміну натуралістичній літературі, як мистецтву
відзеркалення окремих фактів, не зв’язаних між собою, —
конче й швидко мусить прийти активний романтизм. Виро­
сте він із кривих руху так званих великих чисел, із цілого
колективного психологічного комплексу людей епохи зма­
гання за соціялізм та його побудування.
Адже ж ти запевняв нас, любий читальнику, і ми пого­
джуємося, що найістотніша зміна в соціяльному ладі ро­
бітничо-селянського бльоку — це переростання пролетарія
(індустріяльного як і сільсько-господарського) од чистого
продуцента до продуцента-організатора цілого економічно­
го процесу.
442
Одірваний від однієї речі, що був до неї прикутий капіталі­
стичною системою — він, пролетарій, тепер знісся на ту
височінь, де перед ним шикуються в своєму безнастанно­
му русі цілі мільйони речей; кілометр чи півкіло­
метра знайомого шляху до заводу або плянтації виріс для
нього в найскладніше мереживо багатотисячних залізни-
чих шляхів. Одне чересло чи мотор помножились на сотні
тисяч і потекли безконечними каналами в усі закутки рес­
публіки чи й цілого світу; розмова з родиною в льоху чи з
товаришами в душному цеху перетворилася на зв’язок —
через пресу, радіо, аеро — з цілим світом. Ця величезна
внутрішня духовна потенція має й повинна найти собі ви­
явлення у відповідній поемі, складеній цією новою люди­
ною.
Чи буде цей твір «симфонією мільйонів», про яку ти
писав, вітаючи партконференції та з’їзди рад, які партконфе-
ренції та з’їзди рад прокотились недавно по цілому Союзі і
які так дбайливо і уважно, повні наймогутнішого піднесен­
ня, настроювали до цілковитої гармонійности отой гро­
мохкий, могутній інструмент відомий всім під назвою п я —
т и р і ч к и. Так! Активний романтизм і тільки він має і
мусить вловити і передати в образах засобами свойого по­
етичного майстерства оту покищо невловлену «музику
мільйонів» доби великої індустріялізації.
Такі от ті думки, що ти їх висловив, милий читачу, за­
паливши свою пахучу люльку. 1 ми з ними згоджуємося,
як згоджуємося і з твоїм твердженням, що наші, літярмар-
комівські Інтермедії, Прологи та Епілоги були, є і будуть
підготовчою школою до майбутнього активно-романтич­
ного мистецтва. Правда, в цих інтермедіях ми обминали
часом окремі факти чи й серію їх, але тільки для того, щоб
все це подати у вищих узагальненнях; правда, нашим ін­
термедіям часто бракувало серйозности, але тільки тому,
що треба було руйнувати пиху і закостенілу косність суча­
сних літературних засобів і форм. Правда, в наших інтер­
медіях часом чи не забагато було їді і насмішки — але
тільки із філістерства. Поруч з цим в наших інтермедіях
443 квітли гумор і тепла іронія — і їх потрібно, щоб перебо­
рювати сьогоднішній день в ім’я музичного, комуністич­
ного Завтра; так само в них часом буває забагато лірики
— і то був осиковий кілок у минувшину; траплялось на­
віть і зовсім невдале філософування, але хай і воно живе як
перші кроки до філософії. З цих зародків і мусить вирости
активна романтика, так ти пишеш, наш любий читальни­
ку, і твоє слово є істина.

Категорія: Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.