Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

5. ОСТАП ВИШНЯ, МАШИНА Й МІСТО

«Ми вже кваліфікували соціяль-
не походження тієї суспільної вер­
стви і що висунула нашого автора.
Наша сучасність дала нам досить
зразків того, як ставляться пред­
ставники деяких селянських верств
до міста. Місто пригноблює їх…
звідси виникає мінор… Остап Виш­
ня, як відомо, с… рекордсмен ве­
селощів».
Ол. Полторацький
_ ні, — сказав тов. Европенко-Европацький. Ми поч­
немо не з цього автографного протиріччя, яке виникає з
припущенням, що О. Вишня селянський письменник. Ми
почнемо з цього абзацу:
— «Зовсім незрозуміло, —пи­
ше Полторацький, —нашому
авторові (себто О. Вишні — М.Х.),
що машини ми запроваджує­
мо не для полегшення умов
роботи в першу чергу, а в
першу чергу для того, щоб пе­
ремогти стихію й поставити
нашу країну на в и-щий техніч­
ний щабел ь». — «Те, що Вишня висуває
в першу чергу машину, як звільнення від пра­
ці _ чи не є це неправильне розуміння праці,
як прокляття? Соціяльна суть такої постанов­
ки питання про працю добре втлумачена».
— Що ви на це скажете?
щ0 ж Тут говорити, — промовив я. — Давайте краще
ще один уривок прочитаємо. Читайте:
533 — «Яку свою ідею дала світові Росія? Може
ідею Чернишевського з його приматом розпо­
ділу над продукцією, коли поступовішою вва­
жалося країну, де при менш розвиненій продук­
ції «справедливіше» уряджено розподіл матері­
яльних дібр? Жебрацьку філософію «чорного
переділу», примата потреби над працьовитістю.
Не тудою нам дорога».
Як ви гадаєте, тов. Европенко-Европацький, чи нема між
цими двома цитатами споріднености? Чи не помічаєте ви, що
і в першій, і в другій цитаті розв’язується, так би мовити, од­
ну і ту ж проблему, саме проблему — як зробити нашу країну,
так би мовити, щасливою? Чи не помічаєте ви, що як автор
першого уривка, так і другого, — обидва вони сходяться на
тому, що щасливою наша країна не тоді буде, коли буде
«справедливіше уряджено розподіл матеріяльних дібр», не
тоді, коли машину буде «запроваджено для полегшення умов
роботи», а саме тоді, коли ми поєднаємо життя з машиною,
щоб перемогти «стихію», щоб «стати на вищий технічний ща­
бель»? Відкіля взято перший уривок? З «монографії» Полто-
рацького. Відкіля взято другий? Другий взято з одної із стат-
тей фашиста Донцова. Думки зворушливо збіглися. Коли
панфутурист Шкурупій пише романи («Жанна-батальйонер-
ка»), під якими завжди підпишеться націоналіст Маланюк,то-
ді панфурурист О. Полторацький виступає в нашій пресі з те­
оріями, з якими фашист Донцов солідарний на всі 100 відсот­
ків. Донцов говорить: з «жебрацькою філософією» «примата
потреби над працьовитістю» нам не дорога, а Полторацький
йому підтакує: цілком справедливо. «Машини ми запрова­
джуємо не заради філософії неробства»…— Надзвичайно
зворушливе єднання!
Але я бачу, що ви, тов. Европенко-Европацький, не зовсім
розумієте, в чому тут сіль. Отже, дозвольте пояснити вам.
Високорозвинену продукцію наша партія ставить в
основу своєї програми? Коли б вона цього не робила, то, оче­
видно, ми не були б свідками тих надзвичайних темпів будів­
ництва в нашій країні, що перед нами завмер в здивованні ма-
534
ло не цілий світ. Як дивиться наша партія на «справедливе
урядження матеріяльних дібр»? Без справедливого уря­
дження «матеріяльних дібр», говорить партія, поступової
країни не може бути. Що розуміє наша партія під спра­
ведливим урядженням «матеріяльних дібр»? Звичайно, не
«філософію жебрацтва», не «філософію неробства», а та­
ке урядження, коли матеріяльним добром користуються
трудящі, себто продуценти цього добра. Чому так пов­
стає Донцов проти «справедливого урядження матеріяль­
них дібр»? Чому він не хоче називати такої країни, де
проведено таке справедливе урядження, поступовою? А
саме тому, що він, як ідеолог буржуазії, не може не ро­
зуміти, що «справедливе урядження» завжди йде вкупі з
диктатурою пролетаріяту, себто він не може не розуміти,
що це «справедливе урядження» несе з собою смерть бур­
жуазії, смерть тій клясі, що він її репрезентує. «Жебраць­
ка філософія», «чорний переділ», «примат потреби над
працьовитістю» — все це тільки махінації буржуазного
публіциста.
Тепер беремо твердження Ол. Полторацького. Він го­
ворить, що «ми запроваджуємо машини не для полегшен­
ня умов праці в першу чергу, а в першу чергу для того,
щоб перемогти стихію й поставити нашу країну на вищий
технічний щабель». Вірно це? Чи не наклеп це на нашу
партію? Найсправжнісінький! Що країну ми хочемо
й поставимо на вищий технічний щабель,
що стихію ми хочемо перемогти й пере­
можемо — цетак, але піднімаємо ми країну на вищий
щабель не для того, щоб підняти (себто не заради спорту),
перемагаємо ми стихію не для того, щоб перемогти (себ­
то не заради здійснення пустопорожньої авантури), а са­
ме для того, щоб полегшити важкі умови роботи трудя­
щих, щоб вивести цих же трудящих із того «несправедли­
вого урядження матеріяльних дібр», що їх в нього, в не­
справедливе урядження, поставив відгодований кацітал.
Запровадити машину для полегшення тяжких умов робо­
ти трудящих, для полегшення тих умов, в яких вони бу-
535 ли до революції, це зовсім не значить стати на точку по­
гляду «філософів неробства», бо полегшуючи умови праці,
машина від праці не звільняє. Але проповідувати запро­
вадження машини «не для полегшення умов праці», а «для
того, щоб перемогти стихію й поставити нашу країну на
вищий технічний щабель», — це значить мислити перемо­
гу стихії для перемоги стихії, «вищий технічний щабель»
для «вищого технічного щабля». Це значить сповідати й
пропагувати буржуазний ідеалізм, той ідеалізм, який про­
пагує Шпенґлер, Донцов та інші ідеологи фашизму, той
незамаскований ідеалізм, який вже й зробив з Полтораць-
кого так зв. «надлюдину».
І справді, нахватавшись «інфернальних філософій», ця
жалюгідна «надлюдина» не тільки з невимовним «герой­
ством» попльовує в нічних вартових «триповерховими
лайками» (хай пробачать мені нічні вартові це вимушене
порівняння), але й викидає гасла проти… проти полегшен­
ня умов праці робітничо-селянської маси. Зрозуміли тов.
Европенко-Европацький, сенс вищеподаної цитати? Зрозу­
міли? Ну, так тоді давайте знову звернемось до «критики».
— «Усмішка «Індустріялізація», — пише
Полторацький, — вся побудована на мотиві —
«Ой, дайте індустрії, ой, дайте». «Давати інду­
стрії, — продовжує він же, — нам ніхто не бу­
де. Ми вже взяли її тому 12 років».
Читаємо «усмішку». О. Вишня в цій усмішці, як бачи­
те, іронізує з тих українців-хуторян, що засвоїли собі ін­
дустрію в вигляді того (від предків) «мотора», про який
саме і співають у відповідній відомій пісні («подивися,
дівчинонько — який я моторний»). І «ой дайте індустрії»
кричить тут не автор, а саме той же таки відсталий хуто­
рянин. Просить по суті він не індустрії, а
вищезгаданого «мотора» (… щоб потім з повним
правом крутитись на одній нозі й проспівати весело: «поди-
536
вися, дівчинонько, який я моторний»). При чому ж тут 12
років?
— «О. Вишня в «усмішці» «Раціоналізація»,
— продовжує Полторацький, — безсило скар­
житься на те, що: «машину десь побачили —
ой, не підходь, бо так тобі й голову одкру-
тить». «Ні, — робить він висновок, — «рішуче
такі безсилі зойки й скарги не відповідають на­
шому активному підходові до села, індустріялі-
зації, раціоналізації. Це філософія Махатма
Ґанді, але не радянська».
«Беремо усмішку». Читаємо: «було досі в нас емоціо,
тепер треба переключитись на раціо». Автор починає з ви­
сміювання метод виховання дітей в атмосфері відьом,
вовків, домовиків тощо. Продовжує іронізувати над тим
темним селянином, що ще й досі машини жахається, як
чорта («ой, не підходь»). Чим же кінчає? Кінчає агітацією
проти патріярхальної (для нашого часу) обробки землі («а
трипілля лапи позакандзюблювало») й памфлетним уда­
ром по «смушевих шапках», що в них «повно емоцій» і
цілковита відсутність «рації». При чому ж тут Ґанді. Щоб
пересмикнувши, блиснути задрипаною «ерудицією»?
Усмішка «Він такий… він може». Зміст її. Селяни «ку­
пили трактора», привезли. Спробували — «працює добре».
Повернувся механік до города, сів на трактора Іван. Не
вміючи поводитися з машиною, Іван наробив такого, що
все село налякав. Висновок — без города • селові не обій­
тись, і другий висновок: їдь, Іване, до міста, вчись на трак­
ториста.
Які ж махінації проробляє над цією мініятюркою той
же таки «морфолог»? «Машину тут показано, — говорить
він, — річчю зовсім неприступною для селянина».Запиту­
ємо: відкіля ж це видно, що саме такою тут показано ма­
шину? Відповіді не дістаємо. Чи можна дати відповідь на
запитання, з чого ж видно, що машину показано річчю
537 приступною для селян? Можна! Як же буде виглядати ця від­
повідь? А саме так: коли б автор хотів показати тракто­
ра річчю неприступною, то що б він зробив? Він би при­
мусив цього трактора наробити лиха, самому (себто трак­
торові) зіпсуватись і залишити селян, так би мовити, «бі­
ля розбитого корита». Що зробив автор? Автор підсунув
Іванові «підходячу пружину» і… «трактор став». І ставши,
що зробив трактор? Добродушно «похитав головою»:
мовляв, диваки, я зовсім не такий страшний, як ви дума­
єте, треба тільки навчитись поводитись зі мною.Подіб­
ний цей факт до тлумачень «морфолога»?
— «Остап Вишня свідомо фалшує карти, —
продовжує далі Полторацький, — і протистав­
ляє концепцію свою, ним улюблену: село тем­
не, відстале і без міста воно нічого не може
зробити». «Ця назадницька лінія… йде супроти
лінії активізації села».
Це вже, знаєте, тов. Европенко-Европацький, назива­
ється, поперше, договорилися до нікуди, а подруге, нази­
вається ще раз ствердити наш висновок щодо вищезгада­
ної «нерівноправности». Так і по-вашому — вважати, що
село все може зробити без міста, це значить стояти на
назадницькій лінії? Так і по-вашому треба втлумачувати
селові, що воно може бути незалежним від міста? І саме
за наших умов, коли куркуль тільки частинно зліквідова­
ний, коли біднота й середняцтво реконструюють своє го­
сподарство під проводом хоч би тих же двадцятип’ятитисяч-
ників? Коли глитайня веде шалену агітацію проти закли­
каних біднотою й середняцтвом робітників міста? «Парле
ву франсе же ву прі»? Чи може це свідома агітація? Може
це не «інфернальна філософія геніталій»? Га?
— «Автор випустив з-під своєї уваги, — пи­
ше далі Полторацький, — що в місті живуть,
крім бюрократів, напр., індустріяльні робітни­
ки».
531
Це твердження ми зустрічаємо якраз після розбору
«усмішки» з городським «механіком», саме тоді зус­
трічаємо, коли він привозить селові тракто-
р а. Що це твердження ніяк не в’яжеться з фактами — це,
звичайно, «морфолога» теж не обходить, Не обходить йо­
го, звичайно, й такі, скажімо, гуморески, як «Дід Матвій»
(— «Робітники в місті свідоміші, от і взялися за шефство,
щоб допомогти вам». — «Он воно що, відповідає дід, ото
значить ми їм раніше допомагали, а тепер вони нам»).
Все це його не обходить, бо йому треба обов’язково обез­
зброїти Вишню.
«Коли, скажімо, в мініятюрці «Шлях до соціялізму»
Вишня показує добрий селянський кооператив, то це без­
перечно для того, щоб «вихвалити роботу сільського коо­
перативу» й «усіляко заплямувати роботу «великих об’єд­
наних правлінь»: як же, у Вишні єсть ще й «усмішка»
«Підкачала», а в цій «усмішці» говориться про «коопера­
тивне місто», а в тому кооперативному місті та був «по­
ганий кооператив». Що гуморист в цій мініятюрці («Під­
качала») наголос ставить не на те, що, мовляв, у місті по­
гані кооперативи, а на те, що в цьому поганому ко­
оперативі не дають діловій жінці Катерині
Петрівні ходу кооперативні розтратники,—
це Полторацького теж не обходить. 1 взагалі треба сказа­
ти, що «морфолог» страшенно вільно почуває себе в радян­
ській пресі, так вільно, що… чи не час його трохи й поті­
снити?
— Я цей розділ викреслюю, — раптом скрикнув т. Ев­
ропенко-Европацький. — Це… не головне.
— Не головне? — сказав я. — Давайте шукати голов­
ного.

Категорія: Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.