Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

З АРХІВУ АРКАДІЯ ЛЮБЧЕНКА. І. НОТАТКИ ДО СПОГАДІВ ПРО ХВИЛЬОВОГО

(ІЗ ЗАПИСНОЇ КНИЖКИ)
«Микола Хвильовий народився 1 грудня 1893 р. в сели­
щі Тростянець Охтирського повіту на Харківщині, в сім’ї
робітника (ні, учителя — Фітільов). Освіту після початко­
вої школи здобував самотужки. Друкуватися почав в 1917
р., в газеті. Писав увесь час поезії (а ще ж і в воєнних
фронтових газетах під псевдон. «Дядько Микола» — фей­
летони. Так мені сам казав — А. Л.). Вийшло досі дві
збірки поезій. А тепер пише новелі — книжки «Сині етю­
ди» (перша) — 1923 р. Член сп. прол. письм. Гарт. Праці
робітника не кидає і тепер працює на одній з харківських
фабрик» (Нотатка з «Хрестоматії нової укр. літератури»,
вид. Книгоспілка, Харків, 1925 р.).
«Сел. будинок»2 — читання (вечорниці щосуботи — Пи-
1
Ці нотатки взято з «Ваплітянського збірника», що вийшов у виданні
Канадського Інституту Українських Студій, Торонто, 1977 р., за редак­
цією проф. Юрія Луцького. У збірнику вони мали заголовок: «Аркадій
Любченко. Спогади про Хвильового (Із записної книжки)». Юрій Луцький,
який мав безпосередній доступ до архіву Любченка, свідчить, що він для
публікації взяв «майже всі записки в такому порядку, який дав їм Люб­
ченко. Пропущено тільки деякі повторення тих самих подій чи описів».
2
«Селянський будинок» — колишній готель на Павловській, а тоді
вже площі Рози Люксембург. За радянської влади перетворений частково
на будинок для приїжджих, а частково на мешкання для службовців і
письменників. Велика заля будинку від 1921 року була постійним місцем
Для літературних вечорів харківських письменників, а зокрема, від 1922
року, для популярних тоді щосуботніх вечорів Спілки селянських пись­
менників Плуг під керівництвом Сергія Пилипенка.
53 липенко) новелі «Чужі».3 Перша зустріч. Хвильовий в ко-
жанці, смикає плечем, чорні очі з поволокою.
Читання «Я»4 в Гарті5 — редакція «Вістей».6 Блакитний.
Вечір. Сильнюще вражіння. Я взяв, випросив новелю до­
дому на ніч, читав Горській, потім уривки деклямував собі.
Розходження з Блакитним. «Квартали»7 — нарада на
квартирі у Хвильового ввечорі. Ще проект писати колек­
тивний роман.
Хвильовий приходив до мене з Христовим, Досвітнім
вечорами грати в 21.
Хвильовий любив Сосюру, не любив Тичину.
Блакитний — демагог. Розгнівався за «Квартали». Вва­
жав це сепаратизмом і підготовкою до створення нової
організації без нього.
Касяненко Євген Іванович8 (у нього брат, інженер, пра-
3
Новеля Арк. Любченка «Чужі» була опублікована в альманахові
«Квартали» за 1924 рік.
4
Оповідання М. Хвильового «Я» появилося вперше друком у збірнику
«Гарт» 1924 року.
5
Спілка пролетарських письменників Гарт, заснована в січні 1923
року й очолена В. Блакитним (Елланом). До складу Спілки входили: М.
Хвильовий, В. Блакитний (Еллан), М. Йогансен, В. Сосюра, П. Тичина,
В. Коряк, І. Дніпровський, О. Довженко, О. Досвітній, М. Майський, О.
Корж, Г. Коцюба, А. Любченко, Бурлака, І. Сенченко, П. Голота, П.
Лісовий, І. Шевченко, І. Кириленко, М. Христовий, Т. Авербах, П. Іванов,
П. Усенко, Д. Бузько, Кузнецов, О. Копиленко, К. Гордієнко, В. Поліщук,
П. Лаврик.
6
«Вісті», — щоденник, орган Всеукраїнського Центрального Вико­
навчого Комітету; редактором його був В. Блакитний.
7
«Квартали» — літературний альманах, що його зладила окремо
група Хвильового Урбіно і це спричинило конфлікт із Блакитним.
8
Касяненко Євген (1889 — ?) — журналіст і політичний діяч, член
Української Центральної Ради від УСДРП. 1918 р. з групою Є. Нероно-
вича перейшов до КП(б)У. Деякий час (правдоподібно 1922-1924) працю­
вав у радянському повпредстві в Берліні. Пізніше, після смерти В. Бла­
китного 1925 року, редагував «Вісті ВУЦВК». У 30-ті роки, разом з
братом інженером-авіоконструктором, Григорієм Касяненком, заарешто­
ваний і знищений.
54
цював на авіозаводі). їх троє братів — під час Першої
імперіялістичної війни сконструювали самольот, але самі
робити на ньому пробний політ не зважились, найняли за
якусь суму військового літуна — п’янюгу і прощалигу.
Той полетів і ось тут же розбився, ледве не вбився, сказав,
що більше в житті своєму ніколи літати не буде. Хви­
льовий любив про це розповідати, сміючись.
Касяненко завжди носився з проектами, з винахідниц­
твом. Раз у редакції серйозно нам заявив, що винайшов
днями електричну мухобойку.
Якось ми у нього дома, на його запрошення, вечеряли,
чай пили: Хвильовий, Яловий, я. Було дуже нудно і сухо.
Його дружина — тип обмеженої жінки, що хизується пе­
ребуванням кілька років за кордоном. Сімейка радянських
міщан, які трошки понюхали закордону.
Касяненко злякався, що допустив друкування статтів
Хвильового у газеті і пояснював у ЦК тим, що він нав­
мисне зробив це, щоб привселюдно викрити націоналізм
Хвильового, який він, мовляв, за ним давно помічав. При­
служився, мовляв, партії, спровокувавши письменника.
Касяненко — праобраз Івана Івановича у сатирі Хви­
льового.
«Коммольці»9 в театрі Франка. Не вийшло, закинули
троцькізм. А Юра, пронюхавши непевність п’єси ще рані­
ше, постарався її погано підготувати, і провалив до того ж
на генералці ще й з боку художнього. Юра — куркуль і
крутій. Хвильовий його не любив, зневажав. Натомість
дуже шанував Курбаса.
Виступи у Лохвиці: Хвильовий, Вишня, Ірчан, я, Галуш-
9
«Коммольці» — це загадковий і досі не досліджений епізод у твор­
чості М. Хвильового. У «Ваплітянському збірнику» в примітці до цієї
нотатки, вказано, що це мова йде про п’єсу Первомайського, що під
такою назвою появилася 1930 року. Це не відповідає істині. Поперше, тут
мова йде про подію і п’єсу ще перед 1925 роком, коли театр ім. Франка
на чолі з режисером Гн. Юрою ще діяв у Харкові. Первомайський тоді
був зовсім невідомий. Подруге, особа Первомайського, ніколи, нічим не
була пов’язана з середовищем Хвильового, щоб невдачу з його п’єсою
міг нотувати Любченко, згадуючи біографію Хвильового. Це без сумніву
мова йде про якийсь твір Хвильового, доля якого загубилась.
55 ко. Я наслідував Хвильового, як він читає свої новелі, і він
сміявся багато, подобалось йому, сам просив, щоб наслі­
дувати. Багато тоді в готелі, де жили всі в одній кімнаті,
пили горілки.
Перші часи: Хвильовий у зеленавій англійській шинелі і
чорній патлатій папасі.
Він працював у Дружківці на виробні якийсь час.
Читання «Думок проти течії»10 вдома ще в процесі
писання.
Сам вважав себе письменником, що може творити ли­
ше під настроєм, експромтом. Не літературний писар, що
сідає і акуратно висиджує твір (як Панч). Експромтом за
вечір написано «На глухім шляху».11
Вважав (і дуже хотів) щороку давати по книжці свіжої
прози. Але не міг.
Катання на ковзанах у садку біля опери, потім у «Сло­
ві».12 Фігурист.
Юлія Григорівна Уманець.
Любочка — її дочка. Хвильовий любив її дуже.
«Свиня»13 — жидівка Софія Левітіна. Вона була його
сусідкою. Ненавиділи одне одного. Левітіна бігала з до­
носами й скаргами в ЦК; працювала в Головліті.14 Без­
дарна письменниця.
Приїзд Рильського після поеми «Крізь бурю й сніг»15 і
гостювання з випивкою у Хвильового.
10
Див. 4-й том нашого видання творів М. Хвильового.
11
«На глухім шляху» — експромт Хвильового, появився в «Шляхах
мистецтва», ч. 5, 1923 р. Див. 3-ій том нашого видання.
12
«Слово» — будинок у Харкові, де жили письменники.
13
«Свиня» — оповідання М. Хвильового. Див. наше видання, том 1.
14
«Головліт» — Головне управління справами літератури і друку;
відділ цензури при Народному комісаріяті Освіти.
13
Збірка поезій Максима Рильського «Крізь бурю й сніг», вийшла
1925 року.
56
Приїзд і гостювання у Хвильового Чернявського. Тоді
й договорились, що влітку виїде Хвильовий з Досвітнім на
відпочинок до нім. колоністів під Херсон. Виїхав. Там
написав «Вальдшнепи».16
— Коли я читав «Майстра корабля», я думав, що ви
сива людина, — казав Хвильовий Ю. Яновському.
Москву так ненавидів, що ніколи не погоджувався туди
їздити, хоч обирали його й посилали (на пленуми, конфе­
ренції тощо). Тільки раз був у Москві — здається, 29-го
року — коли поїздка була широкою і вважалася просто
гостюванням. З’являвся лише по закутках; в буд. Герцена
вечеря з Маяковським, де обоє вони — і Хвильовий і
Маяковський — пильно один до одного принюхувались і
багато пили.
Хвильовий любив повторювати:
В хвилину радости умій себе стримати
І в хвилі розпачу заховуй супокій.
Бо, знай, однаково прийдеться помирати,
О, Делію, коханий мій.17
(Перекл. Зерова)
Двічі засідання ВАПЛІТЕ18 за парком у кущах.
Одного разу в парку — випивка ваплітівців, технічно
організована Гарбузом. Це був момент відколення Сліса-
16
«Вальдшнепи» — роман М. Хвильового. Перша частина опубліко­
вана в журналі «Вапліте» ч. 5, 1927; друга (ч. 6, 1927 р.) — була конфіско­
вана і знищена разом із журналом.
17
Початок оди Горація (II — 3).
18
Про ВАПЛІТЕ див. наше видання, 1-й том, стор. 57-77.
Інші джерела див. такі:
П. Голубенко „ВАПЛІТЕ», „Орлик», 1948; Юрій Луцький, «Джерела
до історії ВАПЛІТЕ», Збірник Української літературної газети, 1956;
Сеогве § N. Ьискуі. «ТЬе Ваіііе Гог Ьііегаїиге іп ІЬе 8ОУІЄІ ІЛсгаіпе: А
Ооситепіагу 8іи<Іу оі УАРІЛТЕ (1925-28)», Нагуагсі Зіауіс Зіисііез, III,
‘957; і „Піегагу РоШісз іп ІЬе 8ОУІЄІ ІЛсгаіпе: 1917-34″, №МУ їогк, СоїитЬіа
ІМІУЄГ8ІІу РГЄ88, 1956.
57 ренка й Смолича, й інш. Ініціятиву сходин подав Куліш.
Але внутрішньої міцноти не здобули.
Після виставки «Народнього Малахія» їхали до клюбу
Блакитного вечеряти на одному візнику: Хвильовий, Ку­
ліш, я. Хвильовий казав про СРСР:
— Тюрма! Ми ж у тюрмі!
Любив їсти насіння, любив пиво з раками. Багато па­
лив.
Раз, коли сам перепився, Юлія Григорівна викликала
мене телефоном з ДВУ.19 Приходжу. Він уже сидить, щось
ніби читає у себе в кабінеті. А потім таємно мені каже:
— Вночі був Блакитний.
— Як? Що ви?
— Так, так, Аркаша. Ось з-поза шафи вийшов і каже:
— Ну, що ж далі буде?
Мені стало моторошно, бо Хвильовий говорив це ціл­
ком серйозно.
Ан. Гак розповідає, що під час похорону М. Хвильо­
вого на Пушкінській вулиці, якою несли труну, зупинились
трамваї, — так багато йшло людей за труною. Будівельні
робітники, що працювали на будівлях, які траплялися по
дорозі, кидали роботу й приєднувалися до процесії, збіль­
шуючи юрбу. В юрбі було багато переодягнених у цивільне
чекістів та багато тих же аґентів НКВД, переодягнених
міліціонерами, які буцімто підтримували порядок при на­
годі такого великого натовпу.
На цвинтарі при могилі обережні й перелякані Є. Кася-
ненко та Арнаутів (з НКО) розмовляли голосно й демон­
стративно російською мовою (8іс!).
Одна жінка дуже хвилювалась — видко, по-щирому —
й ждала промов. Перше слово дали, звичайно, П. Панчеві.
Жінка жадібно затопила в нього погляд. А Панч і почав:
— Миколо Григоровичу, як це ти міг зробити в такий час,
» ДВУ — Державне видавництво України.
58
коли наше життя перебудовується на нових засадах, коли
Україна стає квітучою… і т. д. в такому стилі…
Жінка зблякла, похитнулась, нетерпляче одвернулась і
красномовно махнула рукою:
Ет…
Дочку Хвильового звали Любочка (його катання з нею
на ковзанах у саду біля опери — «Професійному», зда­
ється, за назвою).
Сказав увечорі, у дворі «Слова», коли п’яні ми вийшли
(біля кочегарки, де купа вугілля):
— Тепер Тюріни запанують і будуть диктувати шляхи
укр. літературі.
І кричав на весь двір.
Часто казав:
— Тюрма народів, да!
Любив їсти насіння, раки з пивом, голитися самому.
Ходив у сірому светері вдома. Плетене крісло в кабінеті.
Чмихання носом. Посмикування плечима, особливо пра­
вим. Говорити на засіданнях, зборах завжди починав дуже
спокійно, поважно і це створювало одразу напружену пиль­
ність, тишу. А він — ще глухішим голосом, ще інтимніше
якось і переконливіше. А коли запалювався — бив кула­
ком по столі, скакував, бігав, і перекричати його було
неможливо. Але можна було вдатним чулим підходом,
товариським і гострим дотепом одразу розсмішити.
На засіданнях ВАПЛІТЕ бував Ю. Тютюнник — тоді
він працював у «Книгоспілці», і мотивом його присутности
У нас могло бути бажання зв’язків з представниками
вид-цтва.
П. Тичина лайнувся по-матірному на засід. ВАПЛІТЕ
це від нього ми почули вперше. Лайнувся і враз за­
мішався, засоромився. А ми сміялись.
55 Як у «Слові» подзвонив, покликав у важливій справі. А
потім пили аж до другого дня (і Ковтун — Вухналь Іван
був, по горілку й кислу капусту бігав). Суперечка за Фльо-
бера, Золя, Мопассана і взагалі французів — цілий день.
Увечорі пішли до Вишні. Знову пили. Епік. Боровся я з
Хвильовим. Епік до мене: «ляж, ляж, піддайся».
Виїзд на Донбас бриґадою: Хвильовий, Вишня, Янов-
ський, я, ще при нас сексот,20 що бігав нам по горілку.
Краматорське, готель, патефон Яновського — «Рамона,
Рамона». А в Сталіно в театрі жидів, оркестра грала по­
пурі українське, і «Ще не вмерла Україна» провокаційно
включила. Тут близько Дружківка, де працював Хвильо­
вий.
Вечеря у мене в «Слові» після читання «Землі».21 Хви­
льовий про полковника: «Уявляю його собі таким модер­
нізованим Заглобою».22 Сварка Хвильового з Щупаком,
Микитенком за Марка Терещенка,23 тут же присутнього.
Хвильовий назвав його привселюдно: бездарою, дурнем,
холуєм і просто сволотою.
Так готувалась моя перша п’єса. Морщіхін!
Інтуїт. передбачання долі Бронека Бучми в кіно. Випа­
док у парку з атракціоном, коли артист справді зірвався,
розбився. Юлія Григорівна теж говорила, що Хвильовий
передчуває й прорікає так вдало, аж страшно стає.
Початки з нашої подорожі з театром Франка (і Смо-
лич) у Донбасі. Перше знайомство з Хвильовим у журналі
«Шляхи мистецтва»24 на Донбасі і з Сосюрою — «Четьіре
года».
20
Сексот — «секретний сотрудник», донощик.
21
«Земля горить» — п’єса Арк. Любченка (1933).
22
Заглоба — персонаж із роману Сєнкєвіча.
23
Марко Терещенко, тоді режисер театру ім. Гн. Михайличенка в
Києві.
24
«Шляхи мистецтва» — літературно-мистецький місячник, виходив
нерегулярно (1921-1923) в Харкові, де Хвильовий друкуквав свої перші
твори.
60
«Акроманти»,25 Ю. Шпол, редакція «Літературного яр­
марку»,26 Азарх,27 Фурер.28
Закоханість Хвильового у якусь медичну сестру. Сіро­
оку.
Хвильовий часто бував у Шумського разом із Яловим.
Хвильовий і Раїса Азарх. Вечір у Азарх, коли з Китаю
повернув В. Примаков і розповідав про Китай (у Азарх
син від Примакова — наслідки громадянської війни). Азарх
бувала часто у Л. Кагановича. Того вечора у неї — При­
маков, Хвильовий, Досвітній, Яловий, я. Потім грали в
карти.
Л. Каганович спеціяльно вивчав українську мову і мав
секретаря, що слідкував за українською літературою та
йому доповідав. Коли була у Л. К-ча делегація письмен­
ників з приводу допомоги на будівництво «Слова» — він
намагався «блеснуть» знанням української мови і вразити
нас знанням сучасної української літератури.
Моє листування з Хвильовим на сторінках театрально­
го журналу.29 Секретар журналу (В. Бутенко, здається), що
називав себе адьютантом Петлюри. Його рекомендував
М. Христовий.
25
Акроманти — активні романтики, див. про це в 4-у томі нашого
видання творів Хвильового, примітка 25, стор. 136-137.
26
«Літературний ярмарок» — місячник-альманах, організований і ре­
дагований в основному колишніми членами ВАПЛІТЕ. Вийшло 12 книг:
грудень 1928 — листопад 1929 рр.
27
Азарх Раїса — впливовий член управи ДВУ. Активно протегувала
Хвильовому та його групі.
28
Фурер — партійний діяч, співробітник відділу культури і пропаганди
ЦК КП(б)У, редактор газети «Радянське село», а пізніше — «Соціялі-
стичної Харківщини». Деякий час був на дипломатичній праці за кордо­
ном. Прихильник групи Хвильового. В добу терору кінчив життя само­
губством у Москві, де був секретарем партійної організації одного з
районів.
29
Театральний журнал — «Нове мистецтво».
т У мене іноді збирались грати в «очко»: Хвильовий,
Досвітній, Яловий, Христовий.
Хвильовий казав:
— Треба, щоб такі наші хлопці як Любченко, Янов-
ський, Сенченко, Дніпровський та інш. конче вступили до
партії. їм більше дадуть прав, і ми більше встигнемо зро­
бити. Але М. Куліш іронічно заперечував:
— Партія від цього дуже виграє, а наші хлопці і ми —
ні. Тільки програємо.
Сперечались.
І. Кулик — «дамскій партной». Його дружина Піонтек
— плагіятор: викрив М. Йогансен через вірші американ­
ських поетів.
Три Івани: Кулик, Микитенко, Кириленко, а четвертий
«кат» у Києві — Ле.
Смолич і я на Донбасі. Мрія про Хвильового. Так мрія­
ло про нього взагалі українське юнацтво тих часів, почу­
ваючи в ньому силу, сміливість, талант, свіжину. Він при­
ваблював, інтригував, імпонував.
НКО — шумів (Шумський), скрипів (Скрипник), тонув
(Затонський).
Виставка, присвячена М. Скрипникові, поруч з літера­
турним музеєм. На Раднаркомівській. А потім все згорну­
ли, знищили. Загинули й наші портрети.
Хвиля проти Скрипника. Напади. Ворожнеча. Хвиля
був разом із Постишевим.
Скрипник про Василька у мене: — Хто це? (в театрі
«Березіль»30). Тоді Василько пішов працювати до Театру
революції, яким заправляли Хвиля і Микитенко.
30
«Березіль» — модерний драматичний театр, заснований Л. Курба-
сом. Діяв 1922-1926 рр. у Києві, а 1926-1933 рр. у Харкові. Своїм мистець­
ким та ідейним наставленням «Березіль» був близький до ВАПЛІТЕ.
Після арешту Курбаса в грудні 1933 р., «Березіль» було перетворено на
театр ім. Шевченка.
62
Хвильовий і Курбас.
Скрипник: — Ще одна помилка. Сказав Балицькому і
Любченкові.
П. Любченко на процесі СВУ31 прокурором. Грубість,
плиткість думки, причіпливість, хамство. Всі були роздра­
товані зарозумілим хамом.
П. Любченко мене зненавидів: взагалі конкурент в іме­
ні і випадок з миколаївською газетою.
«Земля горить» — подача на конкурс — знов тільки
Хвильовий і Досвітній.
Його сварка з Терещенком і Микитенком у мене, коли
я читав «Землю». Він був обурений, що дають її Морщі-
хіну. Потім удвох дивилися якось.
«Квартали» як переходовий етап від «Гарту» до «Ва-
пліте». Невдоволення й підозра Блакитного. Хворий Бла­
китний у ЦЛК; потім Померки (дача) — ходили з Коцю­
бою Гордієм; нарешті напередодні смерти на розі Черни-
шевської (де потім пам’ятника поставили), Артема й ще
якоїсь вулиці — вечір, радіоприймач, як новинка тих часів,
заплакана Вовчик (про неї легендарна розповідь, як її ви­
крав Блакитний у білих), Василь розповідає, стогнучи, але
захоплюючись, які він книжки видасть і що напише… А
вранці до мене прибіг Мик. Христовий — Василь помер.
Лежав у залі ВУЦВКу. Оперова оркестра і «марш фюнебр».
Похорон у сірий, холодний день. Сльози на очах Майка
Йогансена і багатьох.
Хвильовий любив насіння лузати й горіхи. Любив анек­
доти: мисливські (жаль, жаль, а то я б її — про зайця), про
зі СВУ — Спілка Визволення України — показовий процес над 45-ма
вченими і культурними діячами на чолі з акад. С. Єфремовим, Дурдуків-
ським, А. Ніковським, що відбувався від 9. 3. до 19. 4. 1930 року в
Харкові. Один із перших провокативних процесів, якими ДПУ-НКВС
«вславилося» в добу терору 30-х років.
61 п’яниць («де протилежний бік вулиці?»), політичні (…такой
характер) і про соціялізм («помереть не помрьош, но
худооой будеш»).
Власні жартівливі нісенітниці:
— Старичок, старичок…
— Зіма… крестьянін торжествуя…32
Три томи своїх творів сам упорядкував так:
І — дрібні новелі, етюди.
II — більші розміром речі: форма позначена ще напру­
женими шуканнями, вже помітно ухиляється в бік спокій­
нішого звучання, простоти. Менше рвучкости, претенсійно-
сти. Це — переходовий ніби період.
III — вже цілком проста, близька до клясичної, форма.
Психологічне заглиблення, вдумливість, художня просто­
та. Не той зовсім, що в «Синіх етюдах» — перекипів,
перегорів — тепер стислий, мужній, мудро-спокійний, гли­
боко-допитливий, гострий (хвилює Хвильовий — все од­
но!).
А тип жінки у нього, дівчини! Вічна тоска за чимсь
далеким, нездійсненним, невимовним, неможливим. А то­
му й невдоволення з діисности; відраза до діисности. Мука
поривань уперед і свідомість прип’яття до землі. Таким і
сам був — романтик і сатирик (його слова на Димарській
увечорі про Еспанію й різнокольорові ліхтарики!). Або
його улюблена фраза:
— Так мельніца, крилом махая,
С землі не может улететь!33
Епіграф до книжки:
«Хай живе життя!» (Вступна новеля).
«Мати каже, що я, її м’ятежний син, зовсім замучив
себе» («Я»).
32
«Зима! Крестьянин торжествуя…» — рядок з Пушкінового «Євгенія
Онсгіна».
33
Уривок з поезії Єсєніна «Клюєву».
64
Голод 1932-33 р. на Україні був спеціяльно організова­
ний Кремлем, щоб якнайбільше виснажити Україну й по­
збутися українського елементу. А більшовики ширили чут­
ки, ніби це українські націоналісти організували голод, щоб
обурювати українське населення проти совєтів і здійснити
велике повстання.
Раїса Азарх. її роля зовні меценатки, насправді — сек-
сота Кагановича. Дипломатія Хвильового відносно неї —
її він здорово використовував і нам натякав так поводи­
тись. Вона — дурна, обмежена. їй імпонувало, що най­
кращі українські літератори немов би під її рукою ходять.
Сальон літературний у Азарх.
Примаков у неї. Ми. Примаков зробив їй під час гро­
мадянської війни сина (а втім, точно невідомо — хто, вона
запевняла, що Пр-ов). Смерть сина. Я бачив. Йому було 9
років. Це трапилось на Сумській б. 11 год. ранку.
Азарх сприяла виїзду Хвильового за кордон. По смерті
сина сама їздила за кордон. Нагороджена орденом Черво­
ного прапору (участь в громадянській війні, бойові заслу­
ги), а потім у зв’язку з приналежністю Примакова до
троцькістів та її особистими, мабуть, стосунками з троць-
кістами з’явилась про неї лайлива стаття в московській г.
«Известия». Згадала про неї лайливо і «Правда». З партії
виключили, ордена забрали. Невідомо — чим вона скін­
чила.34
Про неї якось сказав я Хвильовому:
34
Арк. Любченко дуже суб’єктивний і не зовсім справедливий в оцінці
Раїси Азарх. Це була дуже розумна й освічена жінка (закінчила Харківсь­
кий жіночий пед. інститут ще 1917 року), до того ж — жінка, що пройшла
ввесь шлях вогню і бурі революції. Вона була не тільки адміністратором
на своїй праці, а насамперед — авторкою кількох тоді почитних книжок
(«Боротьба продовжується» тощо). її пізніші романи (після регабілітації)
«Гуманісти», «Дорога чести», два томи, свідчать про її талант. Отже,
треба думати, що її ставлення до Хвильового та інших його ближчих
Друзів, було не з коньюнктурних мотивів, а з фахового розуміння ваги
Цих письменників для літератури. Росіянка з культури і мови, вона, проте,
українську мову знала й працювала льояльно в українському культур­
ному процесі. У 30-ті роки була репресована. Регабілітована після 1956
року.
65 — N011 Іе реіо, різсет реіо — яиід те Ги§І8, Ји1е?35
— Що це значить, Аркаша?
— От тобі й на! А ще й «Камо грядеши» написали — і
не знаєте. Пояснив. Хвильовий лукавенько засміявся, смик­
нув за ніс себе, сіпнув плечем.
Любив повторювати:
— Так мельніца, крилом махая, с землі не может уле-
теть!
Воно й зрозуміло: поривання його, як романтика, вго­
ру, вдалечінь і — прикутість до землі, приреченість земна.
Хвильовий п’яний бився головою об стіну — з відчаю.
А от ще головою об стіну, де висіла мапа геогр. півкуль —
топиться в океані хотів (Об стіну головою б’ється Кара-
мазов у «Вальдшнепах»!).
Починаючи організацію ВАПЛІТЕ, Хвильовий ходив і
підбирав, агітував потрібних йому людей спочатку неви­
разними, віддаленими, «наводящими» розмовами. Так зі
мною в ДВУ цікава й пристрасна розмова про Ренесанс
узагалі й український зокрема (втяглися і Ф. Соболь, і
Алєксєєв і Лідов).
Того ж вечора був у мене Тичина (на Жаткинському).
Я з ним завів таку ж розмову, почав його агітувати. Пі­
шло… Хоч спочатку я й сам спотикався, неясно собі все
уявляв.
Про дядька Юлька радився з Хвильовим, показував
листа його. Порадив через газету «Комсомолець України»
розслідувати перекручення, знущання, — може, допоможе.
Скромність! Не хотів видавати своїх творів томами
(він був першим «томоносцем»). Доводилось довго умов-
35
В тексті, помилково, біліє замість Саііе. Цитата з роману Сєнкєвіча
«Сио УОСІІЗ?»—з опису двобою між геїагіив’ом (сіточником) Календієм і
ґладіятором Ґаллієм. Клич Календія — «Я не ганяюся за тобою, а за
рибою, то навіщо ж втікаєш від мене, Ґалліє» — перенесено тут до
відношення Азарх до Хвильового.
•Я®
ляти («я ж не клясик»). А коли умовили, то все одно він
для виправдання написав «Вступну новелю»,36 де посила­
ється і на мене, як на приятеля:
« — А… говорить Раїса Азарх, — дуже рада вас бачи­
ти. А тебе, №со1ак, особливо.
Вона мені пропонує перевидати мої твори під назвою
«Твори». Я, звичайно, відмовляюсь. Словом, я проти. Вона
за. Я проти! Вона — за! Виявляється також, що за й
мої приятелі, як от Аркадій Любченко. Тоді я погоджуюся
і ми складаємо умову… І от умову складено. Я знову
перечитую свої оповідання (до речі, страшенно нудно пере­
читувати) і сідаю писати «вступну новелю». Але що писати?
Знаю тільки, що написати обов’язково треба, бо ж і я все
таки несу відповідальність за себе.
…І от я відповідаю. Поперше — «твори». Це зовсім не
«полное собрание сочинений», це не претенсія — це непе­
реможне бажання моїх меценатів».
Сам він укладав томи. Характерно:
I том: шукання, задьористість, епатація, розхристаність,
навмисна стилістична неохайність (В. Поліщук називав йо­
го «українським пільнячком»37 і мав трохи рації).
II том: більша поміркованість, стриманість, спокійні­
ший виклад, психологічне (а місцями філософське) заглиб­
лення, урівноваження тону, рівніший загалом стиль — без
вибриків, без фокусів і т. д.
III том: ще яскравіша відмінність, життєва задума, не
стільки вже обурення й задерикуватість, як сум, роздуму­
вання, загалом достиглість, повнота. Велика прекрасна ху­
дожня простота, хоч характерні хвильовистські нотки й
відтінки залишаються. Тяжіння до спокійного, переконли­
вого своєю правдою життєвою, змалювання дійсности.
36
«Вступна новеля» — див. 1-й том нашого видання, стор. 109-114.
37
«Пільнячок» — від Пільняк Борис (1894-1940) — видатний російсь­
кий прозаїк, заарештований і знищений. Твори Хвильового стилево дечим
нагадували деякі твори Пільняка. Звідси й пішов закид.
№ Тяжіння до клясичности. Глибоке зазирання в життя, знан­
ня життя, тонкий психологізм. Між рядків — тепла сумо­
вита усмішка (все осінь, осінь… в різних одмінах — улюб­
лений образ, улюблений час).
Образ жінки у Хвильового: молода здебільшого, пори­
вається до чогось далекого, невідомого, невдоволена буду­
чи сучасним, бо воно її розчаровує, гнітить; натура роман­
тична; м’якість, ласкавість, ніжність, задушевність, теплота
— ще в бруньках душа; наївність, недалекість, невисокий
інтелектуальний рівень, провінціяльність, хатність, примі­
тивність навіть, зате — цільність, прекрасні задатки на
здоровому свіжому ґрунті, вгадуються значні позитивні
можливості, вроджене благородство; коли б обставини
сприятливі, коли б виховувати як слід, то вийшло б щось
дуже цікаве, цінне, значне.
Акроманти: М. Яловий носився з цією ідеєю — часи
занепаду «Літературного ярмарку» й підготовка ПРОЛІТ-
ФРОНТУ.38
Директор сталій, цукроварні, яку будували чехи (вся
механізована) — Бичок, колишній матрос український.
У М. Куліша собака — Джой.
У М. Хвильового — Пом. ,
У мене — Дан.
Маєток Туган-Барановського над Сулою, село Лука
(дало багато національно свідомих українців).
Романтика вітаїзму; акроманти.39
38
ПРОЛІТФРОНТ — письменницька організація, заснована колиш­
німи ваплітянами, співробітниками «Літературного ярмарку» та письмен­
никами інших організацій в листопаді 1929 року. Проіснувала трохи
більше року і в січні 1931 року змушена була «самоліквідуватися».
39
Романтика вітаїзму, акроманти — дивись про це в 4-у томі нашого
видання творів Хвильового, примітка 25, стор. 136-137.

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.