Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

ФАКТИ ДО БІОГРАФІЇ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

Мені довелося читати деякі уривки з полеміки, що ве­
деться ось уже років два на еміграції довкола імени нашого
видатного письменника Миколи Хвильового, зокрема ви­
ступи Ол. Звичайної, В. Плюща й ін., в яких про Хвильо­
вого говориться багато нісенітниць і явної вигаданої не­
правди, не основаної ні на яких доказах. Зокрема багато
неправди сказано про період життя й діяльности Хвильо­
вого в м. Богодухові на Харківщині в часи революції й
громадянської війни. Дехто з учасників полеміки пропону­
вав, щоб хтось з богодухівців, хто знав Хвильового і спо­
стерігав його життя в той час, посвідчив об’єктивно про
нього. Якраз це прохання я й хочу виконати.
Не беручи ніякої участи в політичній боротьбі на емі­
грації, стоячи осторонь всіх зацікавлених сторін, я складаю
своє свідчення не з метою допомогти якійсь із сторін, у
цій полеміці, а тільки для того, щоб сказати правду, яка
потрібна буде й для історії. Саме тому за одним разом я
хочу привести факти, що цікавитимуть не лише учасників
полеміки, а й виправлятимуть деякі помилки, допущені в
назагал дуже цінній книжці О. Гана «Трагедія Миколи
Хвильового», що вийшла у видавництві «Прометей» в Ні­
меччині десь у сорокових роках, як також і в інших мате-
ріялах до біографії Хвильового.
Я познайомився з Миколою Хвильовим-Фітільовим во­
сени 1915 року і зустрічався з ним мало не щодня до кінця
1918 року, а потім з перервами до 1921 року, коли він
виїхав з Богодухова до Харкова. В 1915-1916 рр. Хвильо­
вий мешкав у своєї матері, вчительки в селі Дем’янівці,
Рублівської волости. В цей час я вчителював у селі Бри-
113 ґадирівці, за три кілометри від Дем’янівки. З осені 1915 й
до весни 1916 року Хвильовий, як і я, брав активну участь
в драматичному гуртку в Рублівці. В гуртку були здібні
актори, а серед них виділявся й Хвильовий, П.П. Журавлів,
учитель О.Н. Соболь. Ми ставили такі п’єси як «Неволь-
ник», «Дай серцю волю» і т.п. Микола уже в цей час
виявляв глибоку національну свідомість.
На весні 1916 року Хвильовий переїхав до Богодухова.
У нього були далекі родичі, збіднілі поміщики — Савич
(не пригадую вже, як він доводився Миколі) і Смаковський,
що мешкав на хуторі Зубівці біля с. Калантаєва. Ці родичі
допомагали Миколі матеріяльно, коли він ходив до школи.
За часів Центральної Ради і Гетьманату Микола мешкав
на Бідилівській площі у Д.І. Сіроштан — напроти мене.
Разом з ним тут мешкав і активний український боротьбіст
Павло Кабан (псевдонім — Борис Колос), який редагував
у 1920 році богодухівську газету.
Пригадую, як у липні місяці 1916 року Хвильовий читав
у мене в хаті перший зошит своїх творів. Кімнату він
замкнув на ключ, щоб ніхто не перешкоджав. Слухачами
були я і мій покійний товариш Іван Малик, що жив у мене
на квартирі і вчився тоді в Богодухівській гімназії. Перші
твори Хвильового — це були подорожні нотатки, в яких
він змалював гетьманські соснові ліси, що близько Ру-
блівки, та шведські могили. Це були прозові високохудожні
твори. Пам’ятаю, на мене й Малика вони справили надзви­
чайне враження.
Ці перші твори Хвильвого були писані українською
мовою. Це я наголошую для того, щоб заперечити існуючу
невірну думку, що Хвильовий починав писати по-російськи.
Так, Андрій Річицький, полемізуючи проти Хвильового й
Волобуєва в 1928 році, написав у брошурі «До проблеми
ліквідації пережитків колоніяльности та націоналізму», що
Хвильовий нібито «українізувався щось біля 1921 року і
навіть у літературі виступив спочатку як російський поет, а
потім перейшов в українську літературу». Я свідчу, що в
той період, коли я знав Хвильового і коли йому було
трохи більше ніж 20 років, він писав тільки українською
мовою і володів нею чудово, а на царські часи цього
ДО.
сить, щоб вважати українського інтелігента національно
свідомим. Про це свідчать і листи Хвильового до мене і
Малика, які ми одержували від нього з Чугуєва, коли він
був в армії. На жаль, ці листи не збереглися. У зв’язку з
цим я вважаю потрібним заперечити і твердження О. Гана,
що в 1919 році у Богодухові виходила газета «Рабочее
слово» і в ній Хвильовий почав друкувати свої твори ро­
сійською мовою. В дійсності в 1919 році в Богодухові не
виходила жодна газета. Перша газета з’явилася в 1920
році під прозаїчною назвою «Богодухівщина». В цій газеті
співробітничав і мій брат, що повернувся з армії УНР.
Хвильовий писав у цій газеті, але лише українською мо­
вою. Правда, в цій газеті були матеріяли писані й російсь­
кою мовою, але то були статті комісарів-росіян. В цілому
ж газета була українською.
Восени 1916 року Хвильовий пішов добровольцем (воль-
ноопределяющимся) в армію. О. Ган не має рації, коли
каже, що він пішов в армію весною 1915 року. Ішов Ми­
кола в армію з моєї хати. Ми з Маликом провели його аж
до роз’їзду Гавришів, моя мама дала йому на дорогу хар­
чів. У кінці 1916 року Хвильовий ще перебував на вишколі
в м. Чугуєві і присилав нам звідти листи. В листах він
дотепно-саркастично змальовував солдатське життя.
У 1917 році після революції Микола знову повернувся
до Богодухова. Твердження О. Гана, що він довго був на
різних фронтах Першої світової війни, не видається мені
доказаним, бо поперше, я нічого подібного ніколи від
Хвильового не чув, а подруге й часу воювати в нього не
було багато між кінцем 1916 й лютневою революцією 1917
року.
На початку 1918 року, під час німецької окупації, Хви­
льовий працював в одній богодухівській установі канцеля­
ристом. Його дядько, поміщик Смаковський, був у цей
час гетьманським повітовим старостою. Микола в цей час
мешкав у нього, але й завдавав йому багато клопоту. Так,
наприклад, він одягав червоні штани й сорочку кумачеву і
так походжав по місту.
В 1918 році Хвильовий якось зв’язався з есерівськими
повстанцями проти гетьмана й німців у селі Мурафі. Де-
115 талів про це я вже тепер не пам’ятаю. Тільки десь, коли в
ті ж часи Хвильовий перейшов із загоном на бік більшо­
виків, припадає і час його вступу у партію. Я не певний, чи
він вступив відразу до більшовицької партії, чи до укра­
їнських боротьбістів. У Богодухові партія боротьбістів ор­
ганізувалася в 1919 році. Микола міцно товаришував з
боротьбістом Борисом Колосом і тому не виключеним є,
що він таки належав спочатку до боротьбістів, а потім уже
разом з ними вступив до більшовиків.
У часи денікінської окупації Богодухова я працював на
селі і якийсь час не бачив Хвильового. Що він робив у цей
час, я не знаю. О. Ган каже, що він у Червоній армії був
комісаром дивізії. Таке твердження не зовсім переконливе,
бо відразу після відступу Денікіна в кінці 1919 року Хви­
льовий знову з’явився в Богодухові і я з ним бачився не
раз. Логічно ніби, що комісар дивізії не міг би так легко й
раптово покинути безпричинно армію і повернутися в про­
вінційне містечко для незначної праці у відділі народної
освіти.
Одним з найважливіших питань, що торкаються особи
Хвильового в цьому періоді і які викликали стільки при­
страстей в еміграційній полеміці, є питання, чи розстріляв
Хвильовий, будучи чекістом, свою матір разом з монаш­
ками Богодухівського монастиря. Дехто з захоплених учас­
ників полеміки заявив у пресі, що фантастичний сюжет
романтичних творів Хвильового «Мати» і «Я» є правдивим
переживанням самого автора, тобто, що це автобіографічні
твори. Хтось також прочув, що в Богодухові був у той
час жіночий монастир і що більшовики монашок тих по­
розстрілювали.
Я свідчу, що все це є суцільна вигадка. В Богодухові
справді існував жіночий монастир. Про розстріл монашок
за все моє сорокалітнє життя в Богодухові я ніколи нічого
не чув. Знаю, що більшовики справді монастир той закри­
ли, монашки ж розійшлися по людях. Ігуменія монастиря
Біленкова була моєю сусідкою і жила весь час удома;
решта монашок жила по квартирах і займалася шитвом та
гаптуванням, і ніхто їх не чіпав. Мати ж Хвильового ні­
коли нічого спільного з монастирем не мала і протягом
116
усієї революції жила собі й вчителювала мирно й спокійно
на селі за 70 км від Богодухова.
Учасники еміграційної полеміки говорили, що Хвильо­
вий був членом богодухівської че-ка і т. зв. «совєта п’яти»,
яких він виводить у своїх творах «Мати» і «Я», як убивців
монашок. Свідчу знову ж таки, що в 1919 році, коли в
Богодухові постала вперше че-ка, вона складалася з таких
п’яти осіб: голова — Абраменко, секретар — Березовський,
члени — Цифринович, Матюхин і Скорик. Хвильовий ні­
коли й ніде чекістом не був.
Узагалі мушу посвідчити, що аж до самого переїзду з
Богодухова до Харкова в 1921 році (знову ж таки О. Ган
помиляється, коли каже, що Хвильовий переїхав до Хар­
кова на початку 1920 року), Хвильовий в Богодухові, хоч і
належав до партії, ніколи й ніяк активним політично не
був. Ні на яких мітингах, ні на зборах більшовицьких чи
небільшовицьких він не виступав, активістом не був. Він
тихо працював собі у відділі наросвіти і в редакції «Бого-
духівщини», писав свої твори, друкував їх почасти в цій
газеті і розсилав до інших газет. Коротко кажучи, в Бого­
духові він ніколи не був такою великою постаттю, якою
він став після переїзду свого до Харкова. Навіть на бого-
духівські маштаби він не був тоді великим. Мало хто з
нас, його знайомих і приятелів, міг тоді припускати, чим у
майбутньому стане для України Микола Хвильовий.
ТІЛ. Шигимага
«Вперед», ч. 11 (60), Мюнхен, листопад 1955, стор. 5-6.
Петро Іванович Шигимага народився 18. X. 1895 року в Бого­
духові, в родині ремісника. Визначний педагог і культурний діяч
на Богодухівщині від 1915 по 1943 рік. Від 1944 р. на еміграції,
спочатку в ДП таборах у Німеччині, а від 1950 р. в Австралії. І
там і там постійно провадив педагогічну й культурно-освітню
працю. Помер у Мелвіллі (Австралія) 1. XII. 1972 року.

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.