Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

БОГОДУХІВЩИНА В ЧАСИ ХВИЛЬОВОГО (СПОГАДИ ДО БІОГРАФІЇ ПИСЬМЕННИКА)

Миколу Хвильового-Фітільова я зустрічав у часи його
перебування в м. Бого духові до 1921 року. Хоч я й не був
у близьких з ним стосунках, проте спостерігав його життя.
Про богодухівський період його біографії я головно можу
подати загальний фон і опис подій та обстановки, радше
ніж факти з самого життя М. Хвильового. Але, на мою
думку, насвітлення загального фону є потрібним, бо саме
через незнання його на еміграції поширюються пізні не­
правдиві версії про саму особу Хвильового.
Неодноразово доводилося мені бачити М. Фітільова на
вулицях міста. Маленький, рухливий, він одягався просто,
а на відміну від інших хлопців носив студентський фор­
мений кашкет. Мешкав він у свого родича, голови Бого-
духівської землевпорядної комісії, пана Савича, який до
революції був на правах заступника губернатора по земле­
впорядкуванню повіту та дідичем маєтку в с. Зубівці. На
кошти цього родича, слід гадати, Микола й отримав освіту,
тим більше, що в Савича власних дітей не було.
Пригадую, що особисто з Хвильовим я мав до діла у
березні 1921 року, коли він був на посаді керівника поза­
шкільної сітки народної освіти Богодухівського повіту. До
цієї позашкільної сітки підлягала тоді «Просвіта», якої чле­
ном був і я. Коли в березні 1921 р. проходили святкування
днів народин і смерти Т.Г. Шевченка, Хвильовий багато
допоміг нашій «Просвіті» в організації програми свята. В
програму було включено за його вказівкою колектив ар­
тистів бувшого театру Суходольського, що в ту зиму пра­
цював при повітовому відділі наросвіти. Це поширило й
118
звеличало наше свято і перетворило його на національну
маніфестацію в театрі. То були незабутні часи і хвилини.
Життя повітового міста Богодухова в ті бурхливі роки
1917-1921 проходило так, що неможливо було не помічати
т
у чи іншу особу, яка виявляла себе в тій чи іншій силі
свого темпераменту. Але я не можу сказати, що Микола
Хвильовий відігравав якусь імпозантну ролю в нашому
місті й повіті. Зокрема нічого під будь-яким оглядом не
помітив і не почув я негативного про Хвильового. Його
скромна персона була задоволена з посади керівника поза­
шкільною сіткою наросвіти, в той час, як керівником, чи
як тоді величали — комісаром повітового відділу наросвіти
був телеграфіст Сергій Крилов, кар’єрист і амбітна особа,
непорівняльна до Хвильового.
Про те, що Хвильовий був чекістом і розстрілював
монашок і свою матір, почув я вперше недавно на емігра­
ції. Від початку до кінця — все це чиста неправда. В
Богодухові справді був монастир, а в ньому біля 300 мо­
нашок. Уперше його хотіли ліквідувати в 1919 році, а потім
знову в 1921 році, щоб помістити в ньому повітову лі­
карню. Але чомусь не ліквідували. Можливо, що влада в
той час ще рахувалася з релігійними почуттями людей.
Монастир залишався монастирем аж до 1924 року. Я осо­
бисто в роках 1921-22-23 бував у ньому з моєю нареченою,
а в 1923 році говів там. Тому свідчу, що ніяка че-ка ніякого
монастиря в м. Богодухові не ліквідувала. Ліквідував його
в травні 1924 року повітовий відділ наросвіти (Хвильового
вже тоді в Богодухові не було. — Ред.), перетворили його
на дитяче містечко «ім. революції 1905 року» для безпри­
тульних, яке й існувало в тому монастирі до 1939 року,
коли там стало на постій військо. З 1939 р. монастир став
зватись військовим містечком. Після ліквідації монастиря
в 1924 р. монашки були з нього виселені геть. Багато з
них розійшлося до рідні на села, молодші повиходили
заміж, а решта жила в Богодухові, ставши головно інструк­
торським апаратом промартілі вишивальниць, яку вони й
створили.
Як неправдою є те, що хтось розстрілював узагалі
богодухівських монашок, так неправдою є й те, що Хви-
119 льовий був членом богодухівської че-ки. «Совєт п’яти» був
створений в Богодухові при кінці січня чи на початку лю­
того 1918 року, перед відступом більшовиків. Цій «п’ятці»
підлягало все і вся, бо повіт у цей час був на осадному
становищі в прифронтовій полосі. Десь у березні до цієї
«п’ятки» приєднався ще один член і вона стала «шісткою».
Шостим членом став командувач фронтом, член Харківсь­
кого уряду УРСР, латиш Отто Ауссем. У числі цих «п’яти»
чи «шести», що в той час підписували всі накази й оголо­
шення, прізвища Фітільова-Хвильового я не бачив. Я га­
даю, що то є видумки когось, що нібито Хвильовий був
членом «п’яти», яких він описав у своїх новелях «Мати» і
«Я». Членами «п’яти» були: Абраменко, голова, приїжджий
з Чернігівщини; А. Березовський, секретар, приїжджий, син
дрібного крамаря з м. Сум; Цифринович, член, приїжджий
єврей; Матюхин і Скорик, члени, з місцевих богодухівців.
Ці ж самі люди становили і членство богодухівської че-ки
і різниці між «совєтом п’яти» і че-кою в той час не було.
Отже, Хвильового між цими людьми не було. Так само не
розстріляв Хвильовий і свою матір, бо вона була жива
після його власної смерти.
Коли прийшли в 1918 році німці і настановили геть­
манську владу, Хвильовий ще якийсь час побув у місті, а
потім з деякими більшовиками з кількома їхніми симпа-
тиками втік до с. В.-Рублівки і переховувався там на ху­
торах. Це від Богодухова яких 70 верст, а від Полтави —
25, закуток повіту, далекий від залізниці й головних шля­
хів. Там же на хуторах переховувся й Матюхин, член
богодухівської че-ки. На тих хуторах їх була ціла група і,
може, це саме про них і йде мова, коли дехто з біографів
Хвильового каже про повстанський загін Хвильового, з
яким ніби він брав участь в повстанні проти гетьмана в с.
Мурахві.
Я нічого не чув про участь Хвильового в так відомому
на Богодухівщині повстанні. Не припускаю навіть такої
його участи тому, що мурахвяни були відвертими при­
хильниками Центральної Ради. В останні дні влади Ско­
ропадського з сіл Мурахви й Мирного у Богодухів всту­
пили зо дві роти вояків, бувших фронтовиків, з кулеметами
120
й старшинами зі своїх односельчан. Без жодного пострілу,
вони окупували місто. Повітового старосту просто звіль­
нили від обов’язків, а з власних сил створили «воєнкомат»,
який очолив матрос Чорноморської фльоти Бідило. З в’яз­
ниці випустили боротьбіста Михайла Колодька, його брата
Андрія й кількох більшовиків. Слідом за цим військом з
Мурахви прийшов обоз з харчами для повстанців. На дру­
гий день, німці, що стояли в артилерійських казармах,
погодилися з фактом, що гетьманській владі прийшов кі­
нець. Тоді головою тимчасового повітового ревкому став
Михайло Колодько. В такий спосіб мурахвянське повстан­
ня мало вплив на Богодухів. Про участь же Хвильового в
ньому нічого в Богодухові не було чути.
Не відзначився Хвильовий і в політичному житті м.
Богодухова у ті часи. В тих роках характерною рисою
було те, що безпартійне українство купчилося довкола
«Просвіт», які були понадпартійними товариствами. Вся
політика в «Просвітах» зосереджувалася на прямій і щирій
підтримці Української Центральної Ради, і це було доро­
говказом для всіх українців, що порвали з «малоросійщи-
ною» і визнали себе українцями.
Біограф Хвильового О. Ган каже, що в Богодухові Хви­
льовий став есером і разом з іншим есером Т.П. Гарбузом
та іншими виступав на мітингах і підтримував Центральну
Раду. Це не вірно. Терентій Павлович Гарбуз працював
разом з Хвильовим у відділі народної освіти і вони справді
приятелювали. Гарбуз був активним членом «Просвіти» і
через це, логічно, міг симпатизувати Центральній Раді.
Але ні есером він ніколи не був, ні на мітингах не виступав.
Так само й Хвильовий, який і членом «Просвіти» не був.
Хвильовий швидше належав або до більшовиків, або до
лівих есерів-боротьбістів. Більшовицька організація в Бо­
годухові створилася в 1917 році, а боротьбістська пізніше.
Секретарем Богодухівських боротьбістів був Борис Колос,
а правдиве прізвище його Павло Кабан. Головою бороть-
бістської організації був Михайло Колодько. Колос писав
у «Боротьбі», а після того, як боротьбісти злилися з біль­
шовиками, він перейшов до редакції «Вістей» і співпрацю­
вав з В. Елланом. Колодько якись час був членом виконкому
121 в Богодухові, пізніше коротко на якійсь посаді в Харкові,
а далі директором заповідника «Асканія Нова», де при
ньому трапився випадок загибелі Котовського. В 30-их
роках Колодько був директором Маслотресту в Харкові, а
після московського процесу Центросоюзу був у Харкові
розстріляний.
Хвильовий помітно добре жив з боротьбістами і взагалі
зі своїми приятелями й знайомими. Коли в 1921 році він
переїхав з Богодухова до Харкова на працю в наркомат
освіти, за якийсь рік туди за його допомогою й рекомен­
даціями переїхали і його богодухівські приятелі й співро­
бітники: Т.П. Гарбуз, який став аспірантом в інституті
наросвіти, С.Г. Винниченко, В.І. Таран, Н.І. Давиденко, Ф.
Корецький, П.І. Степанов, О.І. Харченко, Павло Шевченко,
безпартійні просвітяни, за вийнятком Степанова, що був
есером. Усі вони були співробітниками повітового відділу
наросвіти при Хвильовому.
Про моральний характер Хвильового свідчить ще й
такий факт. Переїхавши до Харкова, він забрав туди до
себе на утримання і свою тітку, вдову поміщика Савича.
Людину, яка за соціяльним станом свого чоловіка нале­
жала до ворожої кляси, він не відкинув, як непотріб, а
утримував її при собі. Моя дядина була приятелькою пані
Савич і бувала в неї у Харкові в 1925-26 рр.
Треба ще сказати кілька слів про дружину Хвильового,
молоду вчительку Юлію Ємець. О. Ган каже, що дружи­
ною Хвильового була донька богодухівського друкаря
Юлія Уманець. Я пригадую всіх богодухівських друкарів-
власників, добре знав і був знайомий з багатьма робітни­
ками друкарень, але такого прізвища, як Уманець, ніколи
не зустрічав. Так само в селянських громадах нашої во-
лости такого прізвища не було. Бравши участь в переписах
в м. Богодухові, працюючи у фінвідділі по збиранню по­
датків і т.п., я знав дуже багатьох людей, але й серед
учетелів у Богодухові такого ім’я, як Юлія Уманець, не
існувало. Отже, мова, без сумніву, має йти про Юлію
Ємець, а не Уманець. Юлія Ємець походить з с. Шарівки
Богодухівського повіту, де її батько був службовцем чи
робітником на ґуральні поміщика Кеніґа. Познайомився я
з Юлією на вчительських курсах укрмови в 1917 р., які на
122
помагання «Просвіти» створило тогочасне земство. Ці пер­
ші вчительські курси укрмови були на початку і далі за
головне джерело українізації всього державного організму
повіту. В 1917 р. частина монархічно й проросійськи на­
строєних учителів прикладала всіх зусиль, щоб зірвати ці
українські курси. На їхнє домагання було скликано конфе­
ренцію, що мала б реорганізувати курси. Але участь у цій
конференції Юлії Ємець, учителів Цовми і його сестри з с.
Мурахви, Т.П. Гарбуза, П.І. Шигимаги, О.І. Харченка,
братів Рудевських і багатьох інших, урятувала від провалу
ці курси. То був запеклий бій нових свідомих українських
сил з реакцією. Під час нього я й познайомився з Юлією
Ємець, яка безнастанно клопоталася українською справою
і була високо свідомою патріоткою. Ставши пізніше дру­
жиною Хвильового, вона, без сумніву, була йому джерелом
національного надхнення й опори в його боротьбі з руси­
фікаторами.
Отже, коли переглянути тогочасні події та осіб, що
відігравали ту чи іншу ролю в Богодухові й повіті протя­
гом 1917-21 рр., то помітимо ясно, що М. Хвильовий-
Фітільов лише проявив себе, як співробітник відділу нар­
освіти і більше нічого. Інша річ, коли ми, богодухівці,
читали пізніше памфлети Хвильового, які він писав, живучи
вже в Харкові! Довгий час ми не знали, що Хвильовий, це
псевдонім нашого земляка Фітільова, та що він став таким
письменником і ідеологом. Всякі ж нісенітниці про його
«діла» в Богодухові є неправдиві і мусять відпасти. Ці
«діла» люди прив’язують до Хвильового на підставі його
художніх творів. А події в творах є здебільшого мистець­
кою вигадкою автора, а не реальними фактами. Невдалі
прокурори Хвильового, що влаштовують над ним «відьом­
ське весілля» на еміграції, повинні мати докази, а не спе­
кулювати на незнанні людьми фактів.
В. Я. Коваленко
«Вперед», ч. 12 (61), Мюнхен, 1956, стор. 7-8.
В.Я. Коваленко. Рік народження приблизно 1892-95. Про нього лише
відомо, що в Україні працював як кооперативний і банківський службо­
вець. У Німеччині перебував у ДП таборах. 1949 чи 1950 року виїхав до
Канади й оселився на працю в Квебеку, правдоподібно в Монтреалі. Від
кінця 50-их років зв’язки з ним губляться і дальша його доля невідома.

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.