Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

ІЗ ЗАПИСНИКА ГРИГОРІЯ КОСТЮКА

На початку березня 1964 року я відвідав Філядельфію.
7 березня в Літературно-мистецькому клюбі я мав доповідь
про Івана Багряного. 8 березня було цілоденне засідання
Управи Об’єднання українських письменників «Слово» ра­
зом з філядельфійським активом членів «Слова». Ввечорі я
відвідав Антоніну Іллівну Куліш, що жила з донькою Оль­
гою й зятем Володимиром Ваньо в північній частині 11
вулиці. Під час нашої розмови Антоніна Іллівна сказала,
що листується з кузинкою, яка живе у Львові. Кузинка
присилає їй різні літературні новинки, що стосуються тоді
вже регабілітованого Миколи Куліша. Зокрема прислала
поему «Степ» і «Баляду про Миколу Куліша» Тереня Ма-
сенка. Це для мене була новина. Я з приємністю хотів
прослухати ці твори мого колишнього друга. Ми почали
читати. І ось, у момент, коли не тільки в баляді, а й у
поемі ім’я Куліша було згадано в кількох позиціях, а поруч
цього ще кількох сучасників — Епіка, Вишню, Панча, Калян-
ника, — Антоніна Іллівна зупинилась і сумовито мовила:
— А Хвильового не згадав ні словом. А без нього ці
імена виглядають буденно. Бож він був їх душею…
Цей несподіваний коментар її переключив нашу балачку
відразу на Хвильового. Пригадала кілька фактів і нарешті
спрямувала свою увагу на 13 травня 1933 року. Про той
день Антоніна Іллівна згадала так:
— Я вже якось казала Вам, що Микола деякий час був
У стриманих, чи напружених стосунках з Хвильовим. Вони,
навіть, деякий час не зустрічались. Часи були люті й три­
вожні. Раптом уранці 13 травня 1933 року, подзвонив Хви­
льовий і дуже щиро попросив Миколу зайти до нього
негайно. На запитання Миколи, що сталося? — відповів:
173 — Таж сьогодні моє улюблене число 13. Хочу всіх моїх
друзів побачити. Може підемо до парку. Поговоримо. Хочу
щось важливе сказати.
Арешт Ялового всіх нас дуже був пригнобив. Микола
подумав, що Хвильовий має щось нове в цій справі… І
пішов. Мене чогось така туга і тривога взяла. Що він,
думала, має сказати? Десь може за годину влітає Микола,
очі як у божевільного, й вигукує: — Хвильовий застрілився!
— Я, як почула — скрикнула: Як?! Зовсім? Мертвий?
— Ще дихав. Біжи до Ґжицької. Попроси негайно зро­
бити застрик. Може врятуємо!
Я побігла, вхопила Ґжицьку, і вмить ми були в квартирі
Хвильового. Але, як я глянула: він у фотелі сидить, опу­
щена рука, револьвер на підлозі, голова ледь-ледь нахи­
лена, чорна цятка в правій скроні з якої шнурочком стікає
кров, — я скрикнула й ніби хтось мене вдарив по голові,
— я втратила свідомість. Коли я прийшла до притомности,
то побачила в кімнаті багато наших знайомих. Були тут
О. Досвітній, Гр. Епік, І. Дніпровський, О. Слісаренко, їв.
Сенченко, Майк Йогансен і ще хтось, не пам’ятаю. Мій
Микола сидів коло мене і тримав мокрий холодний рушник
мені на лобі. Я спитала:
— Що, живе?
— Ні.
— Боже мій!
Я не в силі себе стримати. Починаю ридати. Микола
.,<;ре мене під руку і каже:
— Підемо, старенька. Ти дуже перехвилювалась. Піде­
мо до нашого мешкання. Мусиш заспокоїтись.
Підійшла Юлія Григорівна. Ніби й не схвильована, не
заплакана. І каже:
— Антоніно Іллівно, не плачте. Це нічого нам не по­
може.
Я глянула на неї. Вона мені видалася тоді жорстокою і
холодною, як камінь. Ми з Миколою пішли додому. Ми­
кола мене відвів і відразу ж повернувся на мешкання по­
кійника. Сказав: — Викликано НКВС. Зараз мусять приї­
хати, щоб скласти протокол і сказати, що робити далі. Я
мушу бути там.
174
Десь через годину чи й більше, тепер не пригадаю,
забігла до мене Ґжицька й сказала, що зараз будуть обми­
вати тіло Хвильового й одягати для похорону. Я відразу
пішла з нею. Там уже були: Слісаренко Ганна Дмитрівна,
Епік Віра, Досвітня Марія Іванівна, Йогансен Алла. До
них долучились ми: я і Ґжицька Марія Іванівна. Обмили.
Почали одягати. Я взяла шкарпетки, нахилилась до його
н
іг… і такий мене жаль охопив, що хотілося заголосити на
ввесь світ. Я знову гірко заплакала. Сльози лились… До­
торкнулась до його ніг і в мене вирвалося: — Миколо,
навіщо Ви це зробили? Навіщо?! — Нахилилась… поцілу­
вала його ноги й одягла шкарпетки.
Коли ми одягли й поклали його в труну, то всі жінки
розійшлись. А я довго ще стояла й дивилася. І досі стоїть
мені перед очима образ Хвильового з простріленою скро­
нею.
Цю розповідь Антоніни Іллівни Куліш я записав від­
разу, на свіжу пам’ять, в автобусі по дорозі з Філядельфії
до Нью-Йорку. Зміст передаю точно лише з малими сти­
лістичними змінами. Картки запису зберігаються в моєму
записнику за 1964 рік.

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.