Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

НА ПРАВДИВОМУ ШЛЯХУ

Останнім часом у нас відбувається організаційне пере­
групування сил на полі пролетарської літератури.
Розуміється, це явище ні в якому разі не можна брати
під сумнів, як примхливі вчинки деяких «зазнавшихся олім­
пійців» або ж як прояв «чужородних» впливів на один із
чутливіших, «податливіших» інструментів радянського жит­
тя — пролетарську літературу.
Таким «мірилом» можна заспокоїти чиюсь «наболев-
шую» душу чи то приспати з не зовсім «доброю» метою
громадський інтерес, але за його допомогою не можна
пояснити й зрозуміти безумовно важливого (етапного ха­
рактеру) явища, не можна його відповідно оцінити й зро­
бити з нього, не для власного «заспокоєння», а в інтересах
суспільства, відповідних висновків.
Справа тут куди глибша, ніж усяке таке й подібне вер­
хоглядство різних ображених чи ущиплених персон і… в
той саме час, коли хочете, вона далеко простіша, навіть
зовсім проста.
Наші пролетарські літературні організації виходили в
світ, правда, з завзятим бажанням творити, правда, з ве­
личезною вірою й певністю в свої сили й здібності, але (це
теж правда) без копійки або майже без копійки літератур­
ного капіталу «за душею». Замість цього капіталу вони
висували (й мусіли висувати) масову (обов’язково гонитва
за чисельністю) роботу, масову агітацію, масову пропа­
ганду ідеї пролетарської літератури, її основ, принципів.
Цим самим вони, наперекір народному прислів’ю, од­
разу «вбивали двох зайців»: 1) протиставляли старій не-
пролетарській літературі пролетарську літературну, але
(тільки) організацію, що плятформно критикувала й цим
288
боролась проти старої літератури, і 2) утворювали відпо­
відну атмосферу для прояву літературних, письменницьких
здібностей серед своєї «маси», головним чином серед про­
летарської чи взагалі радянської молоді.
В цьому, і тільки в цьому була вся суть і значення
роботи наших пролетарських літорганізацій і в першу чер­
гу Гарту й Плугу.
І вихід у «літературний, так би мовити, світ» низки
письменників з цих організацій є яскравим підтвердженням
і, якщо кому цього обов’язково треба, історичним виправ­
данням їхнього існування.
Але…
Це «але» завжди стоїть на сторожі діялектики життя й
усіх процесів, що в ньому відбуваються. Не минуло воно (і
не могло минути) так само й процесу розвитку наших
пролетліторганізацій.
Організаційні форми, придатні для початкового періоду
накопичення в пролетарській літературі людського мате-
ріялу, стали непридатні, коли серед цієї людської сировини
почав зростати літературний капітал.
Бож література є література, а не організація, хоч і
«літературних», але школярів. І щоб стару літературу «по­
бити», то треба це зробити її таки (літератури) методами,
тобто створити й протиставити їй літературу ж свою, про­
летарську, а не затоптати її «голими» ногами літературної
тільки плятформи чи то організації.
І от тепер у молодих літературних пролеторганізаціях
уже досить виросли сили, що своїми «літературними фак­
тами», а не плятформним сгегіо вийшли на літературне
поле й посіли там певне й досить поважне місце. А од
цього факту виходу в світ з «літературними фактами» му­
сіли змінитися й такі факти, як характер і завдання самих
пролеторганізацій.
Якщо гасло першого періоду було й мусіло бути: «бий
скопом і плятформою», то за гасло другого періоду мусіло
стати: «бий продукцією, кваліфікацією».
А коли так, коли на перший плян життя висунуло про­
дукцію удосконалення, кваліфікацію, то тим самим воно
289 мусіло висунути й інші нові форми самої організації, щ0
відповідали б новим завданням, новій установці.
Перед членом пролетліторганізації чи перед усією ор­
ганізацією в цілому тепер уже не може стояти з такою
актуальністю завдання втягувати найширші кола (низові
маси) в літорганізацію й командувати ними через численні
філії при всіх сельбудах чи клюбах. Навпаки, вибрати те,
що вже з цієї маси виросло, скупчити його, організувати,
скерувати його волю в бік літпродукції, в бік продукцій-
ного удосконалення — ось тепер яке безпосереднє, кон­
кретне постає тут завдання.
Бо бій тут, як і в усіх інших галузях радянського будів­
ництва, перейшов із стадії боротьби скопом, кількістю в
стадію боротьби кваліфікацією, якістю.
І, розуміється, за таких нових завдань, на такій новій
стадії розвитку ставити кожного члена літорганізації в умо­
ви, коли він мусить займатися виключно чи переважно
культосвітньою чи аґітпропською роботою на літератур­
ному полі, це значило б і значить зривати його з продук-
ційно-якісної установки, це значить тягти його назад від
того, чого він уже досяг, не давати йому можливости далі
розвинутися, удосконалитися, це значить тупцюватися на
одному місці, місити «голими» ногами організації глину
«плятформної» стадії розвитку пролетлітератури, це зна­
чить (свідомо чи несвідомо) оддавати її на «растление»
буржуазії й непові, це значить, нарешті, взагалі плентатися
в хвості життя, ні чорта не бачити, ні грама не розуміти.
Тому, отже, зрозуміло, чому у нас набула таких гострих
форм літературна дискусія, що вийшла під своєрідним і не
зовсім відповідним завданням моменту гаслом «Европа чи
просвіта». Бо в основі вона (ця дискусія) мала шукання
шляхів, шукання форм організації для пролетарської літе­
ратури.
І ми з цілковитим задоволенням мусимо констатувати,
що атрамент і слова потрачено тут не марно. Бо в наслідок
ми маємо створення такої організації, як Вільна Академія
Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), що, «отряхнувши
прах» плятформного тупцювання, «обома ногами» поста­
вила чи ставить пролетарську літературу на ґрунт конкрет-
290
н
ої реалізації, практичного втілення продукційно-якісних
завдань. Вона ввібрала в себе весь культурно-письменниць­
кий актив кол. Гарту, вибила письменницький і комсо­
мольський «козир» (за винятком декількох товаришів, що
незабаром, очевидно, теж сюди прийдуть) з рук Плугу,
скупчила в себе все творче, живе й активне, розкидане в
свій час по інших організаціях (Комункульт, Жовтень).
Тобто вона набула всіх тих запосилачів, що лежать у пло­
щині сучасних вимог розвитку пролетарської літератури
на Україні.
Алеж чи фактом утворення цієї нової форми органі­
зації, фактом створення ВАПЛІТЕ — чи усунено цим з
поля наших завдань усю ту їх частину, що стояла перед
нашими старими організаціями, хоч би перед Гартом, Плу­
гом і ін. А саме: мобілізація уваги й людського матеріялу
навколо літературних і взагалі мистецько-культурних зав­
дань радянської України, ота сама «масовість», ота сама
культурно-мистецька робота серед мас і інше, і інше.
Ні, і ще раз ні. Всі ці завдання є, вони «живуть», збіль­
шуються, ускладняються й вимагають чимраз більшої до
себе уваги, більше сил, робітників.
Та вся справа в тому, щоб «не мішати все в один кіш»,
щоб не плутати різні речі в своїй власній голові й не
паморочити цим голів інших. Уся справа в тому, що ці
завдання специфічні й вимагають так само специфічних, їм
одним властивих форм організації. їх (завдання) почасти
через свої лябораторії, студії, прилюдні (друком і словом)
виступи виконує й виконуватиме і ВАПЛІТЕ. Вони є части­
на завдань наших державних органів і закладів освіти,
громадських культурних організацій, а також журналів і
органів преси взагалі. Робкорські й сількорські організації
так само несуть їх на своїх плечах. Але, розуміється, вони
можуть і повинні знайти собі найширше і найповніше вті­
лення тільки в формі створення широких громадських ор­
ганізацій мистецької чи ширше — культурної самоосвіти.
От ці то завдання і можуть (та й повинні) взяти на себе
такі організації, як Гарт і Плуг, відповідно змінивши, ро­
зуміється, свою організаційну структуру й не напинаючи
на себе відповідальної вивіски «письменників», що зовсім
291 не личить ні їхній фізіономії, ні їхньому внутрішньому
єству.
Бо, знов же, не примхи чи витребеньки «олімпійців», а
розвиток життя призвів і призводить до цієї диференціяції
не тільки в завданнях, а й у тих організаційних формах,
що в них тільки ці завдання й можна виконати.
І тому, хоч як би кричали й сичали тепер на це люди з
позаторішнім розумом, ми з певністю стверджуємо: це
єдиний правдивий шлях і іншого нам зараз не дано.
М. Яловий
«Культура і побут», ч. З, додаток до «Вістей ВУЦВК», 1926
Замість коментаря редактора до цього розділу і, зокрема, до «Заяви
групи комуністів членів ВАПЛІТЕ» подаємо в цьому томі статті М.
Ялового «На правдивому шляху» та Ол. Досвітнього «До розвитку
письменицьких сил», які дають достатній матеріял для оцінки ідейно-
естетичних позицій ВАПЛІТЕ і суспільно-політичної ситуації, що обумо­
вили появу згаданої заяви.
Вміщення цих матеріялів виявляє єдність поглядів ваплітян із погля­
дами М. Хвильового, який став визнаним ідеологом нової літературної
організації.
На статтю М. Ялового (президента ВАПЛІТЕ) відповів голова Плугу
С. Пилипенко полемічною статтею «Як на правдивому шляху спотика­
ються. Перший шмат дискусійної відповіді „академікам» М. Яловому й
М. Хвильовому» («Культура і побут», ч. 5, 1926).
Відповідаючи на статтю М. Ялового, С. Пилипенко писав: «Це ба­
жання зруйнувати організований літературний рух, це нічим не виправ­
даний месіянізм: ми, мовляв, рятівники всієї справи, ми поставили про-
летлітературу на обидві нозі… Ох, кульгає вона на ті обидві!.. В запро­
понованій хворобливій організаційній системі занедбано клясовий прин­
цип, забуто потребу існування революційно-селянської літературної асо-
ціяції, неясні функції й структура асоціяції пролетарської і абсолютно
темні оті «гуртки культурної самоосвіти», між якими і академією зорить
порожнечею письменницька прірва.
В основі ж такої концепції лежить погано приховане бажання монопо­
лії, тої монополії, що за словами відомої резолюції ЦК РКП про полі­
тику партії в галузі художньої літератури, може довести пролетарську
літературу до загибелі».

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.