Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

ПРОМОВА Л. КАГАНОВИЧА НА ПОЛІТБЮРО ЦК КП(б)У 20. IX. 1926 р

Ми мусимо підійти до питання, що розглядається, з
двох боків: з боку його суті та з боку його форми. Одна
справа — пропонувати сьогодні не розв’язувати цього пи­
тання, друга справа — питання по суті. Я вважаю за по­
трібне зупинитися на суті питання. На засіданні ПБ ЦК
від 10 вересня 1926 року на доповідь про постановку преси
ми ухвалили низку постанов, зокрема про «Червоний
шлях». В цій постанові ми говорили:
«З двох журналів, що мають літературно-громадське
значення, «Червоний шлях» та «Життя й революція»,
перший скупчив біля себе в свій час відповідні кадри
української інтелігенції як старої, так і молодої, і, від­
бивши значні кола її від закордонних націоналістичних
журналів, одночасно став серйозним літературним жур­
налом, що мав можливість провадити в літературно-
мистецькій формі, а так само в критиці, марксівські
погляди і партійні впливи. Журнал став помітним полі­
тичним фактором громадського життя України.
Але треба зазначити, що взявши надто прихильний,
без відповідного критичного відношення, курс на стару
формацію «європеїзованої» (суто буржуазної) української
інтелігенції (неоклясики тощо), журнал не зумів дати в
критиці та бібліографії марксівського освітлення проце­
сам громадсько-політичного життя, перш за все, в формі
літературній.
Також не зміг «Червоний шлях», почасти за браком
1
Передрук із збірника «Будівництво Радянсько! України». Випуск
Харків, ДВУ, стор. 109-113.
558
достатньої уваги з боку партійних сил, підійти ближче й
глибше до сучасних політично-громадських тем.
До того в журналі не досить було простежено за
змістом літературних творів, серед яких трапляється ціл­
ковито упадочні або ідеологічно невитримані, навіть
ворожі (Підмогильний, Могилянський).
Цим журнал не відбив певної лінії партії в справі
виховання відповідних кадрів української інтелігенції.
Вважати за необхідне виправити зазначені хиби, ре­
організувавши журнал у напрямку більш витриманого
знаряддя поширення марксівського впливу. Організувати
в журналі відділ марксівської критики і бібліографії, а
так само регулярно вміщати статті на сучасні політичні,
громадські теми. Уважніше стежити за змістом літера­
турних тем».
Нам потрібно тепер з’ясувати для себе: чи визнаємо ми
цю постанову ПБ вірною, чи ми мусимо її скасувати. Я
вважаю, що незалежно від тих чи інших дальших наших
відношень, незалежно від бажання запобігти загострення
цих відношень, за які тут говорив тов. Шумський, ми за­
лишимося, з точки зору оцінки принципової ідейної лінії,
на позиції цієї резолюції ПБ. Я не торкаюсь редакції та
гостроти постановки формуліровки, адже справа не в фор-
муліровці.
Шумський. Іноді бувають і гострі формуліровки.
Каганович. Про це можна ще побалакати, але по суті
ми мусимо, безперечно, сказати, що оцінка, що дана в
постанові ПБ, в ґрунтовному вірна.
Тепер відносно Хвильового та Ялового, відносно тої
групи, що в галузі белетристики задавала тон «Червоному
шляху». Чи можемо сказати, що після постанови пленуму
ЦК ми маємо крок вперед в відношенні виправлення тих
політичних помилок, що їх вони зробили? На жаль, до
цього часу ми цього не маємо. Всі пояснення про те, що
«Вапліте», що вийшов через два місяці після пленуму ЦК,
був уже раніше зданий до накладу — нісенітниця. Ми
охоче покрили б ті матеріяльні шкоди, що їх «Вапліте»
понесло від витрат на новий наклад, для збереження пар-
559 тійно-витриманої принципової лінії. Байки про те, що «Ва-
пліте» вийшло через два місяці після постанови пленуму
ЦК без виправленої старої невірної лінії, що засуджена
пленумом ЦК, лише тому, що він був раніше зданий в
наклад, можна розказати лише дітям. Можливо було за­
тримати вихід першої частини «Вапліте» і зробити потрібні
виправлення. Принципова лінія партії не міняється через
грошеві витрати. А ми маємо з боку ваплітовців, безпе­
речно, формальне та ідеологічне, принципове порушення
постанов червневого пленуму ЦК КП(б)У. Ми мусимо по­
ставити питання значно більш суворо, казати тут, що ми у
відношенні «Вапліте», Хвильового, Ялового і ін. ведемо
лінію утиску, в усякому разі ж не можна, через те, що
факти свідчать якраз протилежне. Адже, товариші, не мож­
на пройти мимо всіх тих фактів, що з ними ми зустрілись
в «Червоному шляху».
Шумський. Там стаття Досвітнього, є і інші незгодні.
Каганович. Там є досить.
Тов. Тараненко мені говорив (я про це мушу сказати):
«Прочитавши «Нове мистецтво», де є стаття Хвильового, я
схопився за голову». Як можна пропускати такі речі? Треба
цю книжку притягти на Політбюро. Даремне нарікають
тов. Хвилі в тому, що він без потреби уважний. Ми мусимо
нарікати йому, що він слідкує не досить, що він ще нам,
членам Політбюра, не надіслав книжки «Нове мистецтво»,
з приводу якої Тараненко говорив, що коли він прочитав
її, то він схопився за голову.
Вертаюсь до журналу «Червоний шлях». Чого вартий
один цей факт: рецензію на сутопартійну суперечку дає
Христюк. Ось хто покликаний формувати ідеологію. Ми
говорили вже декілька разів на Політбюрі ЦК, що треба
домагатися друкування нашої марксівської ленінської біб­
ліографії, через те, що вона формує ідеологію нашої мо­
лоді. Бібліографія має величезне значення. Дуже часто вхо­
дять в курс справ сучасної літератури за бібліографією про
неї. Що ж виходить? Виходить те, що формує ідеологію,
суспільний подум у питанні за середопартійні спірні, Хрис­
тюк. Що ж він пише? Треба прямо сказати, що рецензія по
суті нельояльна. Ось що пише Христюк:
560
«Коли досі — до виходу в світ «Першого зошита»
ваплітовцям не можна було одмовити молодечого зав­
зяття, щирого бажання знайти нові засоби найкращого
виявлення пролетарського світогляду через мистецьку
форму, досягти вищих ступенів технічно-мистецького
удосконалення, то нині, коли перед нами лежить «Пер­
ший зошит», перша спроба академічного втілення тих
шукань в життя, спроба теоретичного обґрунтування
ідеологічно-мистецьких позицій і перші розвідки з ца­
рини теорії мистецької техніки, нині ми можемо сказати,
що ваплітовці мають не лише запал та добрі наміри,
але й певну наукову ерудицію, певний запас мистецького
теоретичного знання, певне вміння академічно розробля­
ти порушені питання. А це головне для нової організації,
що хоче провести свою борозну на перелозі творення
нової соціялістичної культури…
«…Зрозуміла річ, що не все гаразд у «Першому зо­
шиті». Тут є до чого «причепитись». Так, у першій статті
«Зошита», «До розвитку письменницьких сил», ще від­
чувається не зовсім спокійний, не зовсім академічний
тон: тут маємо ще багацько від памфлетів М. Хвильо­
вого, особливо в другій частині статті, де говориться
про старих, непролетарських українських митців, про
неоклясиків. Сам автор статті, О. Досвітній, приходить
до висновку, що неоклясики «стоять на роздоріжжі», але
далі намагається переконати читача (іменно переконати,
загітувати, а не довести науково), що «неоклясики», яко
творча інтелігенція, не були абсолютними ідеологами
буржуа, що вони «щиро намагаються в своїй творчій
роботі йти разом зі всіма борцями до нового суспіль­
ства», що «вони хочуть зрозуміти клясову боротьбу й
починають її розуміти крізь призму революційного
марксизму», що «неоклясики прагнуть бути співзвучними
з сучасною епохою, сучасним суспільством». Насмілює­
мось висловити думку, що така «апологетика» неокля­
сиків ні по змісту, ні по формі не є влучною в академіч­
ному збірнику».
Це нельояльна рецензія на сутосередопартійний спір.
Шумський. Він сам причепився.
Каганович. Ми маємо повне право вимагати від «Чер-
‘•Ш воного шляху», щоб в ньому була рецензія на 100% в дусі
постанов липневого пленуму ЦК КП(б)У.
Скрипник. Маємо цілковите право вимагати, щоб були
статті редакторів.
Каганович. Цілком справедливо, щоб виступали редак­
тори і провадили партійну лінію. Ще факт, що на нього я
хочу звернути вашу увагу. У нас увесь час ішов спір про
літературні течії. Ми зібрали спеціяльну літературну на­
раду, що на ній була присутня значна частина членів По-
літбюра і низка відповідальніших робітників. Ми скликали
цю нараду для того, щоб орієнтуватися в питанні. Ми
запрохали ваплітовців і інших і запропонували їм: «Това­
риші, викладайте всі ваші точки зору, ми хочемо вислу­
хати, ми хочемо по-товариському поговорити». Хіба цей
факт, сам по собі, хіба він не є покажчиком будь-якого б
то не було утиску? Навпаки, що ж ми бачили? Ми бачили
організовану демонстрацію з боку ваплітовців Ялового,
Досвітнього і ін., ми бачили організовану демонстрацію
проти лінії ЦК.
Ми будемо вітати Хвильового і інш., якщо вони підуть
шляхом виправлення своїх помилок, але ми мусимо прямо
сказати, що з точки зору ідейної, принципової ми не мо­
жемо пройти біля тих порушень, біля тих кроків, що вжи­
валося проти постанов ЦК партії. Я найглибшим чином
упевнений в тому, що якщо ми хочемо допомогти тов.
Хвильовому та Яловому швидше вижити ці свої хиби,
якщо в них є намір їх вижити, то ми мусимо їх не гладити,
не одмовлятися від критики, а більш рішуче критикувати
та указувати на ті помилки, що їх вони роблять.
В зв’язку з цим стоїть питання відносно відрочення
обговорення питання про «Червоний шлях». Тов. Шумсь-
кий сьогодні сказав, що вони мають намір виступити з
тою або іншою заявою про свої помилки, але, якщо цю
заяву про свої помилки вони будуть тлумачити як шлях
ідейних принципових компромісів, то це величезна помил­
ка. Якщо ці товариші хотять визнати свої помилки, про­
симо, ми завжди вітаємо це, але ні в якому разі не за
рахунок послаблення ідейної, принципової лінії, що її ми
займаємо, критикуючи помилки, що їх робили «Вапліте»,
Хвильовий та Яловий.
Оскільки товариші тут мене питали, я зупинюсь ще на
562
слідуючому. Я мав розмову з товаришем Шумським. Я
говорив з товаришем Шумським неодноразово. Були роз­
мови в комісії під час червневого пленуму ЦК, коли ми
накреслювали і виробляли резолюцію в національнім пи­
танні. Після цього ми ще раз розмовляли з тов. Шумським
і останню розмову з тов. Шумським я мав перед подо­
рожжю до Москви. В бесіді я тов. Шумському прямо ка­
зав: «Ви нам обіцяли, Олександре Яковлевичу, виступити
проти Хвильового».
Тут справа не в Хвильовому, Хвильовий сам по собі,
як особа, не грає ролі, тут питання за ідейну позицію, що
за неї вчепились люди, що йдуть і далі, ніж Хвильовий.
Ми говоримо тут за Хвильового, як за фігуру, що пер­
соніфікує цю позицію. І ось на комісії ПБ ЦК в справі
українізації тов. Шумський обіцяв виступити прилюдно
проти Хвильового. Далі, в своїй останній розмові з тов.
Шумським, я казав йому: «Ви мусите виступити активно
проти тих поглядів, що їх розвивав Хвильовий, ви мусите
прямо говорити, що ваша лінія сходиться з тою лінією,
що практично провадить ЦК та поміж вами і ЦК в усій
роботі немає щілин».
Шумський. А в кого є сумнів?
Каганович. В усіх є сумнів у цій справі, а якщо ви
запитаєте — чому, то я вам відповім, що починаючи з
червневого пленуму ЦК партії ми, практично, провадячи
роботу, не зустріли та не зустрічаємо активної підтримки з
вашого боку в переведенні цих постанов, активної підтрим­
ки ЦК в боротьбі з ухилами Хвильового ми не зустріли.
Коли ми скликали літературну нараду, ми чекали, що тов.
Шумський на цій нараді виступить з цілковитою підтрим­
кою ЦК, стверджуючи правильність постанов червневого
пленуму ЦК.
Шумський. Я стверджувати тези, що написані Хвилею,
не можу.
Каганович. Але справа йде не за Хвилю — справа йде
про постанови ЦК. На жаль, ваш виступ був не таким,
щоб було зрозуміло, що ви проти позиції Хвильового.
В чому ґрунтовна помилка Хвильового? Поперше, в
тому, що він під видом європеїзації, під видом розвитку
563 літератури на науковій базі тягне нас за неоклясиками. Це
його ґрунтовна помилка. Замість боротися з неоклясиками,
він тягне нас за ними, це є, безперечно, вплив антипроле-
тарський. Друга помилка полягає в тому, що під видом
прагнення одержати від Европи все краще, тягне нас за
Европою, й цим самим відштовхує нас від нашої бази, від
руського пролетаріяту. Це є також вплив антипролетарсь-
кий. Справа тут, безперечно, не в формуліровках Хвильо­
вого, не в невдалих виразах, як про це раз говорив тов.
Шумський.
Шумський. Я казав, що політично шкідлива постановка
питання про Москву, шкідлива й помилкова.
Каганович. На жаль, і в питанні за Москву ми не чули
від тов. Шумського ясного і чіткого відмежування від Хви­
льового, але ми говоримо не лише за Москву, ми говоримо
також за неоклясиків. У чому полягають ґрунтовні ваші
помилки, тов. Шумський? Поперше, в тому, що ви про-
тежували Хвильовому, ви замість критики, замість того,
щоб підштовхувати його на виправлення лінії, ви йому, в
кращому разі, протежували. Це поперше. Друга ваша ґрун­
товна помилка, що виявилась в дискусії по національному
питанні, полягає в питанні за темп, питанні за кадри, пи­
танні за російський пролетаріят — це ґрунтовні помилки.
Для нас є рішучим питання про те, як ви розцінюєте той
темп українізації, що його партія зараз веде, ми рішуче
підкреслюємо ще раз те, про що ми говорили й на черв­
невому пленумі і до пленуму ЦК — те, що ми не мусимо
змішувати українізацію апарату з українізацією робочих
мас. Той, хто це змішує, штовхає партію на відрив від
робочих мас. Не можна ототожнювати також українізацію
партапарату з усуненням старих більшовицьких кадрів —
це помилка, що її ви, тов. Шумський, зробили. Старі біль­
шовицькі кадри, руські пролетарські кадри мусять бути
збережені поруч з висуненням нових кадрів українців, що
їх ми висуваємо і мусимо висувати широко.
Шумський. Я це обстоюю.
Каганович. Ось цього то й не видно.
Треба, щоб була повна ясність в цім питанні. Тепер
відносно темпу, відносно того, що ви за примусову укра-
564
їнізацію руського пролетаріяту. Тут ви мусите прямо ска­
зати, що та лінія, яку ми ведемо, є єдина вірна лінія та
якщо це так, то партія й країна мусять знати, що у вас
немає тих попередніх помилок, що ви їх робили.
Шумський. Я голосував за тези ЦК.
Каганович. Це так, але вся ваша дальша робота не
підтвердила цього голосування, дальша ваша робота не
дає можливости мовити, що ви допомагали нам у пере­
веденні тих тез, що за них ви голосували. Тов. Шумський
мені неодноразово говорив, що йому важко робити і т. ін.
і т. ін. Я йому говорив: «Вам треба і словом і ділом
довести по ґрунтовних питаннях, по питанні за Хвильо­
вого, за неоклясиків, за Европу, за темп українізації, по
питанні за російського робітника — по питанні про те, чи
будемо ми вести політику примусової українізації руських
робітників, позбавимо їхніх дітей шкіл, чи будемо ми вести
політику, що буде штовхати руського робітника до дрібно­
буржуазної шовіністичної ідеології, чи будемо вести таку
політику, що збереже нам зв’язок з робочими масами, —
по всіх цих ґрунтовних питаннях ви мусите довести, що ви
практично працюєте над переведенням лінії партії в дусі
постанов пленуму ЦК.
Я торкнувся питання за Шумського в зв’язку з питанням
про «Червоний шлях» тому, що цього питання торкнулися
й тому, що ці питання щільно зв’язані одне з одним.
Я гадаю, що по суті ми мусимо прийняти принципову
постанову в питанні про «Червоний шлях». Це цілком не
буде перешкоджати Хвильовому виступити, як це мені ска­
зав тов. Шумський, з деклярацією про їхні попередні по­
милки. Якщо вони збираються виступити щиро, то вони
це зроблять, незалежно від нашої постанови, від постанови
про «Червоний шлях», незалежно від постанови, чи буде
Хвильовий в редакції, чи ні.

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.