Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

ЛИСТУВАННЯ ПИСЬМЕННИКІВ. Листи Павла Тичини до Аркадія Любченка

Любий Аркадій Опанасовичу!
Хіба я не знаю, не почуваю як Ви і Ольга Григорівна
на мене сердитесь! Два місяці подорожувати і ні разу не
написать! Дорогії мої, дурень я, що поїхав з дурнями. Але
слава богам і самому Веєлзевулу, що два дурні поїхали
собі окремо, а я з самої Праги ось уже третій тиждень
сам. І нічого, якось обійшовсь. Хоч смішно було, стра­
шенно смішно! Вони ніяк не могли придумать причепи, як
би чкурнути самим і от у Празі знайшли. Що вони знай­
шли — я Вам розкажу як приїду, а тільки дорослим людям
та ще пишущій братії так робити негаразд. Тут я потроху
одійшов душею, став почувати небо, людей, життя. Ніяка
спина і нічий зад (вибачте) не затулюють тут мені цього
життя. Я зійшовсь з людьми, художниками, багато побу­
вав де, багато попобігав, подумав. І дуже добре зробив,
що не написав Вам із Берліна чи Праги, бо це був би не
лист, а крик. А кому сіє потрібно? Повторюю: обійшовся і
без них — і добре.
Ну, як же Ви там? Гриму я везу Ользі Григорівні, але
не знаю чи такого. Трико… — ніяк не можна при тім моїм
становищі* коли я ще мушу брати перекладчика. Не купив
— хай пробачить Ольга Григорівна.
Життя Парижа — ой, яке воно широке! Париж я краще
взнав, аніж Берлін. Які тут Грандіозні площі, який рух і
1
Лист не датований, але писаний з Парижу. А оскільки відомо, що
весною 1925 року Павло Тичина, Олесь Досвітній і Валеріян Поліщук
відбули подорож до Чехо-Словаччини, Німеччини і Франції, то датувати
листа можна загально квітень-травень 1925 р.
Яка причина була, що, як видно з листа, Досвітній і Поліщук у Празі
відокремились від Тичини, і дальшу подорож він відбував сам, є таємни­
цею й по наш день.
615 огні вночі! Мистецтво? — у мистецтві тухлого багато, хоч
зовнішньо воно переливається, жахтить…
Ну, на все добре, приїду тижнів за два за три. Часто я
Вас обох почуваю коло себе, навіть снитесь (ну та сни —
ето ж забобони), снитесь мені, і вуличка ота униз до Вас,
їй-бо. Сьогодні їду на Москву, а там, можливо, на Київ.
Іще раз бажаю Вам всього доброго! Все таки здорово
подорож утомляє.
З пр. Ваш ПТ
Любий Аркадію Опанасовичу!
Скоро побачимося. Побачитися я хочу. Що то за подія
така з Вапліте, що то за бурі там такі? Уважно стежив я за
газетами і наполовину сам догадуюсь: політика з літера-
торами-комсомольцями, їх протиставлення нам, «гнилому»
Вапліте і т.д. О як це скучно повторюється одно і те ж,
одно і те ж. Сьогодні дістав листа від Михайла Михай­
ловича2 і мене всього перевернуло: мстять людині, оче­
видно ж мстять, та коли б же знати за що. Можна різно
оцінювати М. М., але не можна ж до жандармського абсо­
лютизму доходити: знищити людину з лиця землі — це
що? Во ім’я чого? Наш гарний товариш, якого й Ви певно
любите, написав мені з Харкова, прочитавши статті, чи як
я їх називаю пасквілі, «я тепер ніколи руки не подам М.
М.» чи щось в цьому роді. Ясно мені стало, що всі ми
показились. Бо це ж відомий письменник говорить, і знов
таки спитаю я: за що так ставитись? Во ім’я чого? Жду
тепер всього. Бо тепер все можливе, бо тепер блоху убить
не можна, щоб не розкваліфікували це як щось таке. Не
2
Михайло Михайлович Могилянський (1873-1944), літературознавець
і письменник, автор оповідання «Вбивство» («Червоний шлях», І, 1926), в
якому алегорично засуджений Михайло Грушевський за його повернення
на радянську Україну. Оповідання викликало гостру критику, в наслідок
якої Могилянський був змушений каятися, хоч і даремно, бо це не вряту­
вало його перед дальшим переслідуванням.
616
шукайте в цьому образі якогось зв’язку з оповіданням М.
М. Ясно, що там не блоху вбивають, ясно що там «біла
борода», але… Боже ти мій! Це ж художній твір, а не
судовий вердикт, це ж художній твір! Ну, заспокоїмось на
час. Перейдемо на інше. Мені тут було добре. Хоч був
один день такий, що ну його к чорту! Поправивсь. Мову
вивчив матері його чорт і бідних Ліду та її подругу Олю
влаштував тут на місяць. Дав їм свій лихтарик (кімнатку),
а сам живу в шалаші, в саду. Руки протягнути — сливи,
яблука і навіть виноград туди далі. Місячні ночі, шелес­
тіння їжачків по саду і море, море, море, безтрепетний
маяк… Так як же там Ольга Григорівна, як Ви? Хочби ця
зима не була така погана! Я давно Вам хотів був написати,
та все піджидав приїзду Ліди, вона обіцяла привезти мені
статистику: як беруть Вашу книжку в їхній бібліотеці, і о
ужас! Вашу книжку брати беруть, але хтось її так зачитав
собі назавше, що Ліда ні статистики не має, ні книжки. Ну
вітає Вас т. Ліда і Оля, і я. Ольгу Григорівну окремо
вітаю! Живіть!3
Ваш ПТ
Листи Івана Дніпровського до Аркадія Любченка
Любий мій Аркадію.
А з тобою — тільки говорить. І слухати тебе, і гово­
рить, і щоб була електрика, чи місяць. Щоб Кляус4 був з
своїми овечками з «Фати Морґани», похмарене чоло Ти­
чини5… А на папері! Що? Хіба розпну душу свою на цьому
шматкові? Заб’ю гвозді їй в руки на твоїх очах? Проколю
їй ребра безсилим моїм пером?
3
Місце і дата листа не позначено. Але із змісту і наступного листу­
вання видко, що писано його з Криму (Алупка, Приморська вулиця, дача
де-Салиш), правдоподібно в липні-серпні 1926 р., тобто, саме, коли вий­
шов перший зошит, «Вапліте», коли в пресі появилась гостра критика на
нього й на оповідання М. Могилянського «Вбивство» та було опубліко­
вано «Тези ЦК КП(б)У про підсумки українізації».
4
Тексти взято з «Ваплітянського збірника», стор. 217-219.
5
Кляус — Микола Куліш.
щ З тобою — тільки словом, і бачити як бігають хов­
рашки усмішок на твоїх устах! І почувати молодість на
своїй древній спині… і почувати шовк єднання, сяйво уті­
хи… А кругом — трамваїв синій блиск! Жіночі очі! Сміх!
А все таки ти бре\ Горацію. Не 3, а тільки 3-ій. Це,
бра, за 4 рочки царської та 4 годи пролетаської війни —
нагорода чесному бойцю. Коли там спочинеш потім! Коло
аеродрому6 — хіба що там. Як знов збереться докупи
«Гарт»…
А що я винний — це ти знаєш, Аркадію. Ти зрадив, ти
мене продав! Кинув на поталу самоті! Візьми ж твою
свиню назад з усім приплодом! Дивись на підпис! То ім’я,
яке шукало тебе очами на захід сонця… То ім’я, яке такі як
ти однесли в могилу раніш на 20 років!
Але прощаю. Бувай мій радісний,
Твій Жан
Привіт очам, що ти цілуєш.
28. VII. 26
Лягаю на лівий бік і починаю дружню відповідь тобі,
мій любий Аркадію…
Не знаю хто винен, чи моя «розтерзана» звичка, чи
лікар мій, але оці 20 в санаторії погибли без вороття.
Температура скаче, вода на місці. Дали мені папера, через
«дом», надіслав його до місцевкому7 з прозьбою ще на
місяць. Та щось не чути нічого. Я, положим, не дуже то й
добиваюся того місяця, бо й цей нічого мені не дав.
Лежу в одній палаті з сухітним. 3-тя стадія з палочками
з «неможливим» кашлем, що убиває мені настрій. Нака-
шляє сім паличок в одіяло, потім трусить його на всю
кімнату, а палочки летять мені просто в горло, бо дихаю я
тільки ротом, як риба на березі.
Уперше за все своє многотрудне задумався я конкретно
6
Коло аеродрому — місце за містом, де почали ховати визначних
діячів: В. Блакитний та ін.
7
Місцевком — місцевий комітет, так звалась чисто адміністративно-
професійна інституція письменників, яка опікувалася матеріяльно і правно
письменниками.
618
над смертю і нічого не шкода, а смерть здається нечу-
ваним коханням, якого я ніколи не знав… тільки йде вона
до мене, собача душа, як мир ішов у окопи…
За яку війну, з якими панфутами ти пишеш? Хіба що є
панфути окрім «вождя»?8 Чого він хоче?
Под небом места много всем
Но безпрестанно и напрасно
Один враждует он… зачем?9
Чи в нас «тули не гострені» чи не ми «повиті шело-
мяним єси»?10 Вірю, що поборете, розвієте чад… Черкни но
мені «коректно» — в чому річ?
Взагалі пиши мені за все, бо живу як Іван Вишенський
у колодязі і ні чорта не знаю.
Встаю о 4 год., лежу горілиць, дивлюсь в тьму… 8 год.
дзвінки, термометри, сніданок… 10 год. жду: хтось «узд­
рить» мого листа на столі і занесе мені в палату (спасибі
друзям рідко пишуть, зате сердечно). Далі обід, «мертвий
час», вечеря і знов лежу горілиць і дивлюся в тьму і сухо,
по-старечому кашляю.
Думаю, що вже не прийде Ленін, що немає «вождів»,
що гнида розкошує на нашій прекрасній плянеті… Гряде
царство гниди, якому не буде кінця…
Друже мій любий, Аркадію мій хороший. А ти, ти,
якто це ти, юний чоловік, ти, сталінська енергія і дисци­
пліна, як ти дійшов до поганющого катару кишок (!!).
А як там мій друг ясний, Ольга Георгіївна?» Друже,
бережи її як очі твої, як вічність берегтиме спадщину твою.
Вранці й вечором молитву їй твори таку: «Дякую тобі, що
ти живеш і даєш мені чути життя. Без тебе я… (тут треба
робить павзу і „благуще» дивитися їй ув очі)… перекоти­
поле і непорозуміння». Вечором молитву можна вар’їру-
8
Панфути — панфутуристи, група поетів на чолі з М. Семенком, що
називали себе «лівим фронтом» в літературі.
9
Цитата з російського поета М. Лєрмонтова.
10
Перекручена цитата з «Слова о полку Ігоревім».
11
Ольга Георгіївна Горська, дружина Арк. Любченка, артистка театру
ім. їв. Франка.
т вати, переставляючи два останні слова. Перекажи О. Г.
мою подяку, ясний привіт.
Будь, любий.
Тисну могучу руку твою.
Твій Жан
П.С. А… мій прислав мені квитанції і «наказ» найти 5-го
передплатника для «Вапліте». Теж… енергія. А втім я смі­
явся і дякував і мабуть таки штук 10 продам.
21. IV. 27

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.