Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

ПРОТОКОЛ ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРІВ ВАПЛІТЕ

Присутні: Куліш, Вражливий, Громов, Копиленко, Смолич,
Майський, Іванов, Тичина, Лейтес, Слісаренко,
Яновський, Коцюба, Сенченко, Иогансен, Люб-
ченко, Панч, Дніпровський.
Початок — 9 г. — кінець — 12 г. 50 х.
Головує — Куліш,
потім — Громов.
Куліш пояснює перед загальними зборами, як це трапи­
лося, що було видруковано статтю Христюка.16 «Як це
мені самому не дивно, а я не знав, хто такий в минулому
Христюк (хоч і сидів у гетьманських тюрмах). Коли Хрис-
тюк приніс мені статтю, сказавши, що її не прийняв до
друку «ЧШ», я розглянув її і, під вражінням запалу дискусії,
вирішив, що вона підходить журналові «Вапліте», тим паче,
що ми не обмежуємо кастово коло співробітників журналу.
Я не оцінив тоді, який може бути від неї ефект після того,
як її прочитати саме в нашому журналі, зіставляючи з
ім’ям Христюка. Щодо співробітництва в журналі — Хви­
льового, Ялового та Досвітнього, то я не доглянув гос­
троти питань, зачеплених, скажімо, в «Вальдшнепах».17
Пропонує — нехай редакція журналу та й весь колектив
дасть до «Комуніста» листа з свого боку. Крім того — тре­
ба з’ясувати ситуацію, що створилася довкола ВАПЛІТЕ.
Слісаренко теж, як член редколегії читав статтю, роз­
глядаючи її з погляду літературної дискусії. Щодо постави
Христюка, то, знаючи його минуле, однак не надав йому
особливої ваги. Адже Христюк співробітничав по наших
газетах, писав навіть у «Комуністі», а головне з його під­
ручника «Історія клясової боротьби» вчаться навіть по
16 Стаття Павла Христюка «Розпеченим пером» появилася у «Вапліте»
ч. 5, стор. 194-203.
17 Частина роману Хвильового «Вальдшнепи» була видрукована у
«Вапліте» ч. 5, стор. 5-69.
б# радпартшколах. Він навіть до останньої хвилини вважав,
що Христюк (член правління ДВУ)18 є член партії.
Щодо пропозиції Куліша, то пропонує його персональ­
ний крок (лист до «Комуніста») ствердити в імені цілої
організації.
Громов — підтримує цю пропозицію, вважаючи, що не
тільки підтвердити, а зробити ще додатки з поясненнями.
Иогансен — висловлює певні сумніви, щодо винят­
кової одіозности постаті Христюка. Адже член ВУСППу,
Савченко, Я. — теж щось робив у петлюрівському прес-
бюрі.
Слісаренко — додає, що й другий член ВУСПП Загул
був колись головою з’їзду адвентистів у Лондоні, представ­
ляючи там адвентистську Німеччину.
Ухвалили: Дати лист до «Комуніста»19
Редакцію виробити — Громову, Сенченкові,
Слісаренкові, Любченкові, Иогансенові. Зав­
тра о 12 знову зібратися, щоб затвердити
редакцію.
ДРУГЕ ПИТАННЯ — ОБГОВОРЕННЯ СИТУАЦІЇ
Яновський — Організація наша ввесь час була у важкій
атмосфері. Вона чимраз згущається і зараз — найгустіша.
Стаття Христюка лиш повод. Треба нарешті зробити роз­
рядку, щоб наша літробота була плодотворна і доцільна.
Обставини склалися так, що не вбачає іншого виходу крім
припинити існування організації. Бо це існування за таких
обставин непотрібне і недоцільне, і організацію і журнал
треба ліквідувати.
Слісаренко — Літдискусія почалася ще до організації
ВАПЛІТЕ. Потім виникла окремо політична дискусія. їх
неправдиво поставили в зв’язок і залежність. На такому
18
Державне Видавництво України.
» Лист Куліша появився в «Комуністі» 12 січня 1928 р. В заувазі до
листа редакція «Комуніста» відкинула пояснення Куліша, вказуючи на
його «недоговоренність» і підкреслюючи, що «ми не маємо голосу цілої
ВАПЛІТЕ про те, яка її думка про співробітництво з П. Христюком».
Тому на загальних зборах ВАПЛІТЕ вирішено було вислати другого,
збірного листа.
674
стані почали спекулювати деякі «письменники», що відча-
ївшися збути собі слави поганими віршами взялися писати
статті, що хоч були ще гірші, але приймалися, як добрі, бо
були скеровані проти ВАПЛІТЕ. Ці «дільці» заробляють
на літдискусії, а ми — письменники — мусимо лишати
свою роботу і реагувати на всі ганебні і брехливі наклепи.
Таким чином та письменницька робота, що в її ім’я ми
закладали ВАПЛІТЕ, лиш гальмується. З другого боку,
нас картають за ухили, в’яжуть літдискусію з політикою,
вважаючи нас мало не контрреволюціонерами. А з цього
резонанс такий, що в бібліотеках наші книжки бояться
давати читачам. Держати в таких умовах організацію —
тільки шкодити літературі. А ми відчуваємо відповідаль­
ність і перед партією, і перед радянським суспільством і
перед пролетаріятом бо носимо почесне ім’я пролетарських
письменників. Крім того в наслідок цієї атмосфери ство­
рюється хибне вражіння наче б то ми й справді суто полі­
тична організація. Вихід один — самоліквідуватися.
{Дніпровський — А перспективи?)
Наш сучасний стан дає ще менше перспектив. Після
ліквідації кожний з нас відповідатиме сам за себе. Коли
він і справді чим провиниться — нехай відповідає.
(Лейтес — А коли нашу самоліквідацію зрозуміють
як демонстрацію?)
Демонстрацією можна назвати все, навіть коли ми імен­
но не ліквідуємося, а будемо й надалі існувати. До того ж
у відповідальній статті Тарана20 недвозначно поставлено
питання саме про ліквідацію.
Любченко — Члени ВАПЛІТЕ не раз вдавалися до
«Комуніста» з різними листами і спростованнями всяких
наклепів. Але їх не вміщалося. Статтів, що добре розці­
нювали наші твори теж не вміщається, а інсинуації «Бож­
ків» вміщається. Були ми «богемярі», «шовіністи», «фашис­
ти», тепер нас шиють в якусь нову політичну партію. Хіба
можемо ми зробити хоч один крок, щоб нам не пришили
ще чогось? За що це все? За які провини нас компромі-
20
Стаття Тарана п. н. «Про ВАПЛІТЕ, розпечене перо і самокритику»
появилася в «Комуністі» за 8 і 10 січня 1928 р.
675 тується? Ми цього не хочемо. Краще справді розійтися.
Може, спочинувши, ми собі розійдемося по інших органі­
заціях, чи персонально підемо в федерацію,21 і спокійно
будемо працювати.
Лейтес — Якщо ми й розійдемося, то нам почеплять
на спину бубновий туз «бувших ваплітовців». Нам не пові­
рять і вважатимуть за якусь підпольну організацію.
(Копиленко — для цього є ДПУ).
Коли й ліквідуватися, то так, щоб це не вважали за
демонстрацію.
Йогансен — Ліквідуватися звичайно теж не легко. Нас
за звичаєм запитають — а чому? Треба точно формулю­
вати причини. Чи нас обвинувачуватимуть поодинці? Ні;
всі виступи скеровано проти організації в цілому, а не
персонально. Чому ми розходимось? — бо мети, що її
собі ставили, не досягли. Треба, значить, шукати інших
шляхів. Наші перспективи — поодинці йти в федерацію.
Отже нема доводів проти ліквідації. Лиш один — жалко:
виробнича атмосфера в середині організації була у нас
прекрасна.
Копиленко — На нас заробляють. Умови роботи —
неможливі. Далі так не можна. Треба розійтись. Перспек­
тиви — нас не будуть поодинці переслідувати, це ясно, бо
кожного з нас прекрасно знають, чудово знають, що ми не
опозиціоністи, не уклоністи, а пролетарські письменники.
Панч — Коли зараз не ліквідуємося, атмосфера ще
більше згусне. Все одно йдеться до ліквідації. Не сьогодні,
тож завтра.
Коцюба — Рік тому була така ж атмосфера — ми всі
сподівалися, що вона порідшає. Ні. Може іноді ми й самі
були винні. Скажемо — з Христюком це помилка. Одначе
це не такі помилки, щоб їх роздмухувати до статті Тарана
і виступів «Божків». А що ми маємо в результаті? Критики
бояться писати про наші твори хороші рецензії. Так, ска­
жемо, — київські критики.
Смолич — Підтримує думку про ліквідацію. Додає ще
21
В кінці 1927 р. ЦК КП(б)У і зокрема Скрипник висунули ідею
створення «федерації», що об’єднувала б усіх «пролетарських» письмен­
ників.
676
й те, що справді утворюється якийсь зовсім небажаний
ефект. Нас пошито в «політичну» організацію, хоч ми й не
політична організація, і всі це добре знають. Але з боку
утворюється вражіння, що ми немов і справді організація
політична. А за кордонами радянських країн вже напевно
подумають, що на Україні якісь політичні заколоти, що на
чолі їх стоять авангардні культурні сили — письменники.
Нам зовсім не бажане таке. Ми — радянські громадяни і
пролетарські письменники.
Майський — Ми вже не можемо боротися проти яр­
личків, «богеми», «шовіністів» та ще навіть «політичної
партії». Розійтися треба.
Сенченко — Ось факти, як на нас дивляться зовні:
1. Коли читачі запитують, де б купити журнал «Вапліте»,
їм кажуть — «що ви, хіба можна його читати?» 2. Коли
Гарбуз збирав передплату і досить успішно до останнього
числа, то після статті Тарана, передплата різко впала. Пе­
редплатники відмовляються від своєї підписки. Треба лік­
відуватися.
Тичина — Ліквідуватися таки треба. Матеріялів про
«напади» на нас занадто багато. Маємо й випади і нерів­
ність щодо цензури. Найкраще буде обговорити техніку.
Сенченко — говоре про резонанс по закордонних книж­
ках. В «Державній нації» Донцова ВАПЛІТЕ проголошу­
ють, як своїх друзів, за яких він навіть загрожує мститися.
Куліш — погоджується з багатьма товаришами, каже
що не береться переконувати противного, бо кожний тут
відповідає за свої переконання і висловлює думки. Те, що
нам закидають трохи не ес-еровщину він відкидає, як не­
порозуміння. Але трагедія в тому, що нас оточила міщан­
ська юрба, і коли ми зараз ліквідуємося, то це звичайно
теж дасть свій резонанс. Саме це — мене спиняє, як члена
партії. Треба вийти з ситуації так, щоб не зробити нічого
навіть схожого на шкоду радянській суспільності. Ні в
якому разі не можна припустити, щоб склалося вражіння
наче нас «придушили».
Громов — Будучи під вражінням приписаних нам полі­
тичних ухилів, важко повстати проти пропозиції товари­
шів. Але може не ставити питання «руба»? Може зачекати,
677 не ставити питання негайно? Наколи б ми різко повернули
лінію журналу і зробили з нього виключно літературний…
(Куліш перепиняє: А ви вважаєте, що наш журнал
«політичний»?)
Я цього не кажу, але може публіцистичний розділ надто
великий.
Я вважаю, що при такому стані, коли ми розпустимося,
то нас будуть бити поодинці.
(Куліш — товаришу Громов, чи ви маєте звідкіля
повноваження так говорити? Я вважаю, що ЦК нг.
шої партії вам не доручило цього говорити?)
Але «Божки»…
(Куліш — справа не в «Божках», а в газеті «Ко­
муніст» — органі ЦК партії)
Я гадаю, що нас лаятимуть, як письменників.
Пропонує: 1) розпускатися пізніше,
2) нехай кожний зокрема спростує закид йому
ес-еровщини.
Іванов — Дивується з промови і пропозиції Громова.
Чи подумав Громов про те, що значать персональні спрос­
товання? Тільки загальний лист. Це єдиний правильний
метод. Що до розпуску організації, то доводи товаришів
надто слушні і серйозні. Нема Гарантій, що організація
покращає. ВАПНІТЕ треба ліквідувати, але так, щоб це
не дало того ефекту, що про нього говорив Куліш.
Слісаренко — пропонує голосувати принциповий бік
справи.
Иогансен — стоїть за негайну ліквідацію — сьогодні.
Кожний день може ускладнити ситуацію і додати нових
труднощів, нові моменти.
Куліш — заявляє, що це не так — йому, як члену партії
і президентові не відомо, щоб могли бути якісь нові
моменти.
Іванов — Сьогодні ліквідуватися не можна. Це якраз
утворить отой резонанс. Сьогодні можна і треба говорити
тільки принципово.
Панч — виступає проти пропозиції Громова. Він чув
від Кулика, що за кордоном появилась стаття «Умови ро-
678
боти письменників на Україні», де є низка інсинуацій. Про­
позиція Громова — це матеріял для таких інсинуацій.
Майський пропонує одкласти ліквідацію.
Слісаренко — Про резонанс треба говорити, але не
треба перебільшувати. Стаття Тарана зробила найбільший
резонанс, але він теж мабуть про це думав. Нам треба
дбати, щоб резонанс від ліквідації був менший від резо­
нансу статті Тарана.
Вражливий — Щодалі — резонанс буде більший. Треба
ліквідуватися саме негайно.
Дніпровський — Резонанс буде величезний, але нема й
Гарантій, що буде краще коли не ліквідувати. Резонанс
створюється ввесь час вже самими примітками до наших
заяв. Виходу нам нема.
Лейтес — настоює, що ліквідація буде виглядати як
демонстрація. З погляду юридичного ми не маємо права
цього робити — вчора стаття Тарана, а сьогодні ліквідація.
Куліш — Зауважує, що ніхто тут і не ставить питання
про ліквідацію як політичний акт. Деякий резонанс буде.
Але ніхто не захоче робити з нього резонанс політичного
акту. Лейтес звичайно правильно зауважує — треба все
зважити надто серйозно.
Іванов — Зауваження Лейтеса дуже слушні. Не можна
на статтю в «Комуністі» відповідати розпуском — так це
буде звичайно політична помилка. Але Лейтес забуває, що
в постанові ми скажемо, чому ми розходимося, і буде
зрозуміло, що це зовсім не відповідь на статтю Тарана.
Куліш додає, що проти ліквідації він ще й з моментів
особистих — він президент, відповідальний редактор і член
партії. Підсумовує, що є дві пропозиції — ліквідувати чи
не ліквідувати.
Громов говоре проти ліквідації, бо ліквідація свідчи­
тиме, наче ми справді з Христюками.
Куліш на це зауважує, що він колись писав, то писав
щиро, так і лист до «Комуніста».
Іванов підсумовує:
1. Питання з реабілітацією проти закидів Тарана вже
розв’язано.
2. Щодо дальшого існування, то більшість за розпуск.
679 ПРОПОНУЄ ГОЛОСУВАТИ:
1. Чи існуємо надалі, чи ліквідуємося.
2. Коли ліквідуємося, то обрати комісію, що має обду­
мати, як цю ліквідацію провести наиобережніше, а також
виробити текст резолюції.
Панч — пропонує обрати комісію і доручити їй обго­
ворити неможливість дальшого існування.
Куліш пропонує не ліквідувати організацію.
Лейтес пропонує: держати курс на ліквідацію, але перед
тим цілком реабілітуватися.
Яновський пропонує: обрати ліквідком.
Громов резюмує: пропозиції лишаються все ж таки дві
— ліквідувати, чи ні.
Голосування — результати голосування:
За ліквідацію 14
, Проти 2 (Куліш, Громов)
Утримався 1 (Лейтес)
КРІМ ТОГО УХВАЛЮЄТЬСЯ:
Лист про реабілітацію вмістити зараз же, а про лікві­
дацію передати протокол до ЦК і НКО, в пресі тим часом
не оголошуючи і нікому не кажучи.
ДЛЯ РЕЗОЛЮЦІЇ ОБИРАЄТЬСЯ КОМІСІЮ:
Слісаренко, Іванов, Тичина.
Комісії дається наказа: в суботу о 8 год. має подати
загальним зборам текст резолюції.
Голова загальних зборів
Секретар Ю. Смолич

Категорія: Микола Хвильовий. Твори в п'ятьох тома. ТОМ 5

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.