Репресоване «відродження» / Упоряд. О. І. Сидоренко, Д. В. Табачник

ЮРІЙ АКСЮТІН, ДМИТРО ТАБАЧНИК – УКРАЇНСЬКИЙ СИНОДИК ХРУЩОВА

У 1990 р. «Литературная газета» надрукувала статтю
відомого українського літературознавця Сергія Гальченка
«Горестный путь юмориста». У ній розповідалося про те,
як український письменник-гуморист Остап Вишня провів
десять років у сталінських концтаборах і як був звіль­
нений лише 3 грудня 1943 р. за ініціативою Олександра
Довженка та не без участі та клопотань М. С. Хрущова.
Але два унікальні документи дають змогу внести сер­
йозні уточнення у питання про те, як і коли, завдяки
кому одержав довгоочікувану волю Остап Вишня, де­
що інакше побачити роль, яку зіграв у перегляді цієї спра­
ви (і не лише цієї) тогочасний керівник партійної орга­
нізації України і фронтовий генерал-лейтенант М. Хру­
щов, а також — і це найголовніше — пролити світло
правди з донедавна утаємничених архівних тек і суперсек-
ретних службових листів воєнних років на трагічну й сум­
ну долю ще чотирьох десятків визначних діячів науки та
культури України, що стали у різні роки жертвами крива­
вого сталінського терору.
У № 12 за 1989 р. журналу «Дружба народов» вчений
і письменник М. Жулинський, посилаючись на досить
приблизні підрахунки, зроблені ним у багатьох закордон­ них архівах, наводить такі болісно-вражаючі цифри: з
259 українських письменників, що друкувалися у 1930 p.,
після 1938 р. продовжували працювати і друкуватйся лише
36. З усіх інших власною смертю померли лише 7, ще
8 скінчили життя самогубством, 16 зникли без вісті, але
скоріше всього репресовані, 17 розстріляні у сталінських
катівнях, а 175 після арешту були заслані, й подальша до­
ля їхня невідома. Звичайно, про кожного з них міг би по­
відати КДБ, але він поки що не квапиться обнародувати
повний трагічний реєстр наших непоправних втрат. Однак
послаблення у допуску до документальних матеріалів архі­
вів дає змогу історикам вже зараз робити певні кроки
у створенні поіменного списку жертв сталінщини в кожній
сфері людської діяльності, у кожному регіоні країни.
Ми не зупинимося на нещодавно розшуканих докумен­
тах, які можна з повним правом назвати УКРАЇНСЬ­
КИМ СИНОДИКОМ — поминальним сумним списком
48 визначних діячів науки й культури України, у тому
числі 23 письменників і літературознавців, 10 вчених-
істориків, 9 композиторів, акторів та художників, 3 мовоз­
навців, 1 всесвітньовідомого педагога і 1 академіка-фізи-
ка. Складений цей список-синодик був у роки Великої
Вітчизняної війни в апараті тодішнього члена Політбюро
ЦК ВКП(б), першого секретаря ЦК КП(б)У М. С. Хру­
щова з цікавими його формулюваннями, визначеннями,
оцінками і характеристиками людей, що згадуються у
списку, та їхньої творчості.
31 жовтня 1943 p., коли розгорнулися запеклі й вирі­
шальні бої за Київ, помічник Хрущова П. М. Гапочка,
майбутній доктор філософських наук, надсилає цей список
народному комісарові держбезпеки України генералові
В. Савченку з такою нейтрально-обережною запискою:
«За особистим дорученням товариша Хрущова посилаю
вам цей матеріал. Товариш Хрущов буде з вами гово­
рити з цього питання».
Про що говорив Микита Сергійович з Савченком, нам не
відомо. Але розмова відбулася дуже швидко — ще до
визволення Києва — 31 жовтня або 1 листопада, бо вже
ввечері 1 листопада нарком держбезпеки України направ­
ляє документ одному з своїх заступників — Медведєву
29 з власноручною резолюцією: «Повідомте на осіб, що про­
ходять по цьому списку, докладніші відомості. Складіть
довідку для визначення, кого з них можна повернути на
Україну. Савченко».
Сам документ, переданий наркомові, ніким не підписа­
ний, що зовсім невипадково за тих часів — залишати сліди
боялися всі, навіть члени Політбюро. І починається він
нейтральною, хитро-мудро складеною, обережною фра­
зою: «Представляю список осіб, відносно яких слід було б
з’ясувати, чи є можливість залучити їх до роботи
найближчим часом у тій чи іншій науковій або художній
установі УРСР». І хоча підпису самого Хрущова немає,
але враховуючи записку його помічника, миттєву реакцію
всесильного наркома, швидкість, з якою почали рухатися
папери по бюрократичних нетрях наркомату держбезпеки,
а також знаючи із спогадів та документів, як працював
апарат помічників Хрущова, ми можемо впевнено ствер­
джувати, що список був або особисто складений Микитою
Сергійовичем, або безпосередньо ним продиктований Га-
почці. Крім того, в ті дні, коли кожна година боїв могла
вирішувати долю Києва, ніхто інший просто не посмів би
відволікати Хрущова справами, які, здавалося б, могли
почекати або принаймні не були першочерговими. Однак,
судячи з того, як заклопотався генерал Савченко, як
доручив перевірку не кому-небудь, а одному із заступників
наркома, він сам після розмови з Хрущовим достеменно
знав, кому належить авторство анонімного на перший
погляд списку із супроводжувальною запискою помічника
першого секретаря ЦК КП(б)У.
Крім того, досвідчений держбезпеківець Савченко, який
був у курсі всіх республіканських справ і чітко орієнтував­
ся, звідки вітер віє, не міг не знати, що це вже не перша
спроба М. Хрущова втрутитися у справи репресованих
і спробувати реабілітувати та повернути на Україну хоча
б кілька десятків чоловік. Про це він міг дізнатися від
свого колеги — народного комісара внутрішніх справ Ук­
раїни генерала Сергієнка, який ще на початку серпня
одержав від першого секретаря ЦК КП(б)У таке ж не­
звичне для тих часів доручення, а також з так званих
«оперативних джерел», бо, як відомо, НКДБ та НКВС
ЗО постійно конкурували, стежили, підглядали і шпигу­
вали одне за одним. Мабуть, Савченко відав і про
те, що колеги-конкуренти нічого втішного Микиті
Сергійовичу не повідомили, але справу цю він кон­
тролював і тепер знову звернувся до органів. Але
у серпні 1943 р. під час запеклих боїв на Курській дузі та
за визволення Донбасу М. С. Хрущова цікавили лідери
молодіжного руху на Україні 30-х років, ватажки комсо­
мольської організації республіки — тобто молоді й енергій­
ні адміністратори. І він вирішив допомогти тим, хто
постраждав.
Нещодавно ми познайомилися із спогадами В. С. Кос­
тенка, який з липня 1943 по 1947 р. працював першим
секретарем ЦК ЛКСМ України і часто зустрічався, особ­
ливо під час Великої Вітчизняної війни, з Микитою
Сергійовичем. Ось що він розповідає:
«Якось увечері, після моєї чергової інформації про
враження від зустрічей у визволених селах, зокрема про
розмови з молоддю, Микита Сергійович уважно подивився
мені в очі і несподівано запитав:
— А кого ви знали особисто з колишніх комсомольсь­
ких працівників, репресованих у 37—38-му роках?
Відверто кажучи, я насторожився.
— Мабуть, усіх,— відповів стримано. І назвав 10 чи
12 колишніх перших та других секретарів ЦК ЛКСМУ,
секретарів обкомів, завідуючих відділами ЦК, в тому числі
й С. І. Усенка *, який був заарештований восени 1938 року.
Він вийшов з-за столу, походив хвилину-другу попід
стіною тісної хати, кілька разів подивився у мій бік
і додав:
* Усенко Степан Іванович (1909— 1939)— з вересня
1937 р. д0 листопада 1938 р. працював першим секретарем ЦК
ЛКСМУ і членом Бюро ЦК ВЛКСМ. Обирався депутатом Верхов­
ної Ради СРСР, депутатом і членом Президії Верховної Ради
України, був кандидатом у члени Оргбюро ЦК КП(б)У. У листо­
паді 1938 р.— незаконно репресований, на початку 1939 р.—
розстріляний за сфальсифікованим звинуваченням. Згоду на
арешт С. І. Усенка давав у 1938 р. перший секретар ЦК КП(б)У
М. С. Хрущов.
31 — Складіть список названих вами людей і покажіть
його мені.
Це мене ще більше стурбувало.
Наступного дня я показав йому список, до якого заніс
дванадцять чоловік: перших секретарів ЦК ЛКСМУ у
1932—1937 рр. С. Андреева та С. Усенка, других секрета­
рів ЦК ЛКСМУ: на початку 30-х років — О. Гапєєва та
Й. Краєвського, у 1937—1938 рр.— М. Клинкова, В. Ог­
ненного, головного редактора «Комсомольця України»
(нині — газета «Молодь України».— Авт.) у 30-х роках
В. Муськіна *, перших секретарів Київського обкому
ЛКСМУ: у 30-х роках — Ф. Дубініна, у 1937 р.—
Н. Федченка, у 1937—1938 рр.— О. Іванова, завідуючих
оргвідділом ЦК ЛКСМУ у 1937—1938 рр.— Д. Перевер-
тайленка та 3. Піпенка.
М. С. Хрущов довго мовчав, ніби кілька разів перечиту­
вав, продумував список, і, нарешті, твердо сказав:
— Поїдьте завтра до Мілового, там наш Наркомат
внутрішніх справ. Від мого імені передайте список особис­
то наркомові. Скажіть, що я прошу через союзне ві­
домство встановити, хто з цих людей живий і де перебу­
ває. Відповідь хай дадуть вам особисто, а ви потім допо­
вісте мені Все.
Місяців через два (тобто у жовтні 1943 р.— Авт.), уже
в Харкові, мені подзвонив нарком і повідомив: є результа­
ти розшуків. Ми зустрілися. Нарком не приховував свого
незадоволення, що йому довелося займатися цією делікат­
ною справою. Адже про це міг дізнатися Берія. Мовчки
дістав із сейфа список і подав мені. Навпроти всіх імен
червоним олівцем було поставлено мінуси, що означало:
нікого з них вже немає в живих.
Вибравши слушний момент, я доповів Микиті Сергійови­
чу. Він подивився на червоні «мінуси», встав і почав
ходити просторим кабінетом, зиркаючи у вікно, збуджено
махаючи руками. Потім сказав:
— Ні за що погубили людей…
Було це влітку 1943-го, за 10 років до смерті Сталі­
* В. С. Костенко помилився. Головним редактором «Комсо­
мольця України» в 30-ті роки був В. Мінаїн, а не В. Муськін.
32 на. Сказати таке в той час міг тільки чесний і сміливий
політичний діяч…» .
Може, й знав Савченко про хрущовське доручення Сер-
гієнку — тому так і поспішав виконувати, так клопотався.
А тепер про сам хрущовський синодик. .Список почи­
нається із згадки про Інститут історії України Академії
наук УРСР, що, на наш погляд, також невипадково. Від­
криває перелік прізвищ такий собі коментар: «У цьому
інституті відмічається гостра нестача наукових працівни­
ків. Багато досить кваліфікованих істориків у 32—
37 рр. виїхали з України. Певна частина з них була
пов’язана з школою М. С. Грушевського. Поїхавши з Ук­
раїни, вони влаштувалися на роботу в історичні заклади
міст Москви, Ленінграда, Куйбишева і т. п. Репресій вони
не зазнавали. Певна частина з цього списку репресій
(адміністративної висилки або ж недовготривалого ув’яз­
нення) зазнавала, але зараз звільнена і працює у тих чи
інших радянських установах».
Хто ж вони — ці вчені-історики, що опинилися за межа­
ми України і про яких знав М. Хрущов або його найближ­
чий помічник?
1. Лев Олександрович ОНИШКЕВИЧ — 45 років, «зна­
ючий, обдарований вчений-історик, працював у Академії,
у 1933 р. виїхав до РСФРР, репресій, здається, не зазна­
вав».
2. Михайло Єлисейович СЛАБЧЕНКО — до 1930 р. був
українським, академіком, на судовому процесі у справі
«Спілки визволення України» (СВУ) засуджений на 8 ро­
ків. Зараз йому 60 років.
3. Володимир Олексійович ПАРХОМЕНКО — 56 років,
професор, у 1930 р. висланий з Дніпропетровська, перед
війною працював у Ленінградському університеті, часто
друкувався у радянських журналах.
4. Володимир Степанович ЄВФИМОВСЬКИЙ — від 43
до 46 років, «пречудовий знавець архівних джерел, у
1933 р. виїхав з Харкова до Ленінграда, репресій не
зазнавав, працював в Архівному управлінні (у ті роки один
з підрозділів НКВС.—Авт.), друкувався в «Красном
архиве».
5. Дмитро Євсійович КРАВЦОВ — від 43 до 45 років,
2 1 — 173 33 кандидат історичних наук, працював в Академії наук,
добирав архівні документи і джерела, репресій не зазнавав,
перед війною працював доцентом у Куйбишевському пед­
інституті.
6. Віктор Дмитрович ЮРКЕВИЧ — 42 роки, працював
в Академії наук, займався добором архівних матері­
алів. Примітка: «Де перебуває, невідомо, але дізнатися
можна, бо він, здається, небіж тов. Вишинського».
7. Федір Матвійович ГАВРИЛЕНКО — від 40 до 42 ро­
ків, добре і грунтовно знає історію Запорозької Січі, ре­
пресований у 1937—1938 роках.
8. Віктор Олександрович РОЖАНСЬКИЙ — 56 років,
«до 1934 р. працював в Академії наук, знавець друкованих
джерел (малися на увазі стародруки.— Авт.), у 1935—
1936 рр. репресований, зараз проживає у Караганді, викла­
дає у педагогічному інституті, бажає поновити зв’язки
з Академією».
9. Валентин Васильович РУДНЄВ — «до війни працював
в Архівному управлінні НКВС УРСР, зараз — директор
школи в с. Усть-Уйському Челябінської області; дуже ба­
жає працювати в Академії або хоча б співробітничати
з нею шляхом листування».
10. Микола ГОРБАНЬ — історик, літератор, «автор ду­
же. популярних книжок з історії України, був репресова­
ний, але зараз звільнений, працює в Казахстані».
Як бачимо, розмова про повернення на Україну неви­
падково почата з вчених-істориків — адже це також хит­
рий маневр кмітливого і загартованого сталінщиною Хру­
щова: половина з них не зазнавала репресій взагалі,
з іншими — зберігся зв’язок, деякі навіть працюють чи
працювали в Архівному управлінні, тобто в системі органів
НКВС, а один і взагалі — «небіж тов. Вишинського».
А неофіційний, неканцелярський стиль документа, відсут­
ність чітких цифр (навіть вік поданий приблизно) та
відомостей про «ворожу діяльність», якісь «домашні» фор­
мулювання: «репресований, здається, не був…», а також те,
що список складений не у алфавітному порядку, все це
зайвий раз переконує: документ писали не канцеляристи
з апарату і не чиновники НКВС. Вони собі таких вільнос-
тей не дозволили б.
34 Далі у списку мова йде про Інститут фізики АН УРСР,
і знову-таки знайдене обачливе прикриття: «Товариш Оле­
ксандр Богомолець (президент Академії наук України,
депутат Верховної Ради СРСР, Герой Соціалістичної Пра­
ці, лауреат Сталінської премії.— Авт.) одержав листа від
колишнього академіка Гольдмана — він був репресова­
ний, зараз звільнений, працює в одній науковій установі
в Сибіру».
Потім хрущовський синодик переходить до інших кате­
горій творчої інтелігенції:
— по Інституту мистецтв АН УРСР: Іван Іванович
БРОНА — мистецтвознавець, професор, колишній ректор
Київського художнього інституту; був вюслючений з партії
та репресований, зараз звільнений, працює вчителем у
Ташкенті, прислав прохання (про помилування.— Авт.) до
Президії Верховної Ради УРСР;
— по Наркомосу УРСР: Іван Опанасович СОКОЛЯН-
СЬКИЙ — визначний педагог, відомий фахівець по на­
вчанню глухонімих, колишній директор Харківського ін­
ституту дефективних дітей, колишній член Колегії Нарко­
мосу УРСР; був виключений з партії та репресований,
працює в Москві, у Науково-дослідному інституті спецшкіл
Наркомосу СРСР. *
І ось, нарешті, найбільш складна частина списку —
перелічуються письменники та літературознавці, про долю
яких немає ніяких відомостей навіть у хрущовського
апарату (коментарі та визначення-дефініції подані, як
в оригіналі):
1. Остап ВИШНЯ, він же Павло Михайлович Губен-
ко,— відомий фейлетоніст-гуморист, прозаїк, заарештова­
ний у Харкові в 1934 році.
2. Валер’ян Петрович ПІДМОГИЛЬНИЙ — прозаїк, пе­
рекладач з французької, мовознавець, заарештований у
Харкові в 1934 році.
3. Василь БАБИНСЬКИЙ — західноукраїнський поет,
був заарештований у Харкові в 1934 році.
4. Володимир ГЖИЦЬКИЙ — західноукраїнський про­
заїк та драматург, заарештований у Харкові в 1934 році.
5. Олекса Андрійович СЛІСАРЕНКО — прозаїк, заареш­
тований у Києві в 1935 році.
2* 35 6. Георгій Данилович ШКУРУПІЙ — поет і прозаїк,
заарештований у Києві в 1934 році.
7. Михайло КОЗОРІЗ — західноукраїнський прозаїк, за­
арештований у Києві в 1934 році.
8. Микола Гурійович КУЛІШ — відомий драматург, за­
арештований у Києві в 1934 році.
9. Павло Петрович ФИЛИПОВИЧ — поет та літерату­
рознавець, заарештований у Києві (рік арешту невідо­
мий.— Авт.).
10. Михайло ІРЧАН — західноукраїнський драматург і
прозаїк, заарештований у Харкові в 1933 році.
11. Яків Григорович САВЧЕНКО — поет, заарештова­
ний у Києві в 1935 році.
12. Михайло Васильович СЕМЕНКО — поет, заарешто­
ваний у Харкові в 1937 році.
13. Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ (ДАВИДОВ) —
прозаїк, заарештований в Алма-Аті в 1935 році.
14. Валер’ян Львович ПОЛІЩУК — поет, заарештова­
ний у Харкові в 1934 році.
15. Василь Михайлович ГУБЕНКО (ЧЕЧВЯНСЬКИЙ),
брат Остапа Вишні,— письменник, гуморист, заарештова­
ний у Харкові в 1937 році.
16. Іван Дмитрович КОВТУН (ВУХНАЛЬ) — письмен-
ник-гуморист, заарештований у Харкові в 1936 році.
‘ 17. Ананій Дмитрович ЛЕБІДЬ— літературознавець,
критик, заарештований у Києві в 1933 році.
18. Гнат Максимович ХОТКЕВИЧ —* старий письмен­
ник, драматург, великий знавець народної музики, заареш­
тований у Харкові в 1937 році.
19. Максим Максимович ЛЕБІДЬ — літературознавець,
заарештований у Харкові в 1933 році.
20. Микола Григорович ФІЛЯНСЬКИЙ — старий поет,
заарештований в 1936 році.
21. Микола Дмитрович ЧЕРНЯВСЬКИЙ — старий поет,
заарештований у Херсоні в 1937 році.
22. Пилип КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ — старий поет, за­
арештований у Полтаві в 1938 році.
Потім перелічуються окремим списком композитори,
актори і художники:
1. Василь Миколайович ВЕРХОВИНЕЦЬ — знавець на­
36 родної музики і танців, заарештований у Полтаві в
1937 році.
2. Кость Миколайович БОГУСЛАВСЬКИЙ — автор над­
звичайно популярних у свій час пісень, заарештований
у Харкові в 1935 році.
3. Пилип Михайлович РУДЯКІВ — мистецтвознавець,
заарештований у Києві в 1937 році.
4. Євген Іванович ПАДАЛ К А — художник, заарештова­
ний у Києві в 1935 році.
5. Василь СЕДЛЯР — художник, заарештований у Києві
в 1935 році.
6. Степан ШАГАЙДА — актор, працював у кіно, зааре­
штований у Києві в 1936 році.
7. Микола НАДЕМСЬКИЙ — актор, працював у кіно
і театрі, заарештований у Києві в І937 році.
8. Фауст (Фавст) Львович ЛОПАТИНСЬКИЙ — захід­
ноукраїнський актор і театральний режисер, заарештова­
ний у Києві в 1936 році.
9. Лідія Євгенівна ВОВЧИК-БЛАКИТНА — заарештова­
на у Харкові в 1937 році.
її прізвище подане у списку без професії і без будь-
яких приміток, хоча, безумовно, М. С. Хрущов знав, ким
вона доводилася Василю Еллану-Блакитному. І завершу­
ють список вчені-мовознавці. Про них також немає жод­
них додаткових відомостей, окрім фахової належності:
1. Борис ТКАЧЕНКО — заарештований у Харкові в
1937 році.
2. Олена КУРИЛО — заарештована у Москві в 1937 році.
3. Євген Васильович КАСЬЯНЕНКО — заарештований
у Харкові в 1937 році.
6 листопада 1943 р., в день, коли радянські війська
вступали у палаючий Київ, відомості про всіх вищеперелі-
чених осіб були направлені генералом Савченком до відді­
лів «А» республіканського та союзного наркоматів держав­
ної безпеки. А рівно через два місяці, 6 січня 1944 р.—
термін для розгляду таких справ та ще й за досить
значної кількості людей,— нарком держбезпеки України
Савченко доповідає Хрущову у ЦК КП(б)У:
«Перевіркою списку на 46 осіб українських письменни­
ків, працівників науки та мистецтв встановлено, що 4] чо­
37 ловік з цього списку перебуває на оперативному обліку
НКВС — НКДБ і про них є такі відомості…»
Відразу відзначимо, що список був поданий М. С. Хру­
щовим на 48 чоловік, але нарком перевірив 46. Чому поза
його увагою залишено двоє із списку — письменник Воло­
димир Гжицький і історик Віктор . Рожановський, нам
невідомо і незрозуміло. Савченко обдурив Хрущова, пові­
домивши, що перевірив справи і становище чи місце
знаходження 46 чоловік — у списку наркома їх 45. Немає
відомостей і про колишнього вченого-фізика, академіка
Гольдмана, за якого клопотався президент АН У PCP ака­
демік О. О. Богомолець. Але, мабуть, з погляду генерала
Савченка то були несуттєві дрібниці. Ось що стало відомо
про тих, хто «перебуває на оперативному обліку НКВС —
НКДБ»:
1. Валер’ян Петрович ПІДМОГИЛЬНИЙ — 1901 р. на­
родження, уродженець с. Чапліно Дніпропетровської об­
ласті, літератор. Заарештований 10 грудня 1934 р. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, передбачених
ст. 54, пп. 8 і 11 Кримінального кодексу УСРР*. Вироком
виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР від
28 березня 1935 р. засуджений до позбавлення волі
строком на 10 років. Повторно засуджений 9 жовтня
1937 р. трійкою Управління НКВС Ленінградської області
до виняткової міри покарання за активну контрреволюцій­
ну діяльність. Вирок виконаний **.
2. Василь Петрович БАБИНСЬКИЙ — 1898 р. наро­
дження, уродженець Галичини. Заарештований 25 грудня
1933 р. ДПУ СРСР у справі УВО (сфабрикована справа
* Ст. 54 Кримінального кодексу УСРР відповідала сумнозвіс­
ній ст. 58 Кримінального кодексу РСФРР «Контрреволюційні
злочини», а її пункти 2, 6, 8, 10 і 11 стосувалися таких злочинів,
як збройне повстання, шпигунство, підготовка або здійснення
терористичних актів, антирадянська пропаганда та агітація, а та­
кож участь в організації, спеціально створеній для здійснення всіх
цих злочинів.
** Як відомо з тогочасних документів, смертні вироки за
рішенням судів, судових трійок, військових трибуналів тощо за
злочини, пов’язані з «контрреволюційною діяльністю», виконували­
ся негайно — протягом однієї доби від часу винесення вироку.
38 так званої «Української військової організації».— Авт.).
Рішенням судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від
28 лютого 1934 р. засуджений до 3 років ув’язнення
у виправно-трудових таборах (ВТТ). Вдруге заарештова­
ний УНКВС Калінінської області 3 листопада 1937 р. за
звинуваченням у злочинах, що передбачені ст. 58, п.
6 Кримінального кодексу РСФРР. 28 січня 1938 р. комі­
сією НКВС СРСР засуджений до виняткової міри пока­
рання. Вирок виконаний.
3. Олексій Андрійович CJIICAPEHKO — 1891 р. наро­
дження, уродженець м. Волочанська Харківської області,
письменник. 19 березня 1935 р. військовим трибуналом
Українського військового округу засуджений за ст. 54,
пп. 2, 4 і 11 КК УСРР на 10 років ВТТ посиленого режи­
му. 9 жовтня 1937 р. вдруге засуджений трійкою УНКВС
Ленінградської області за активну контрреволюційну діяль­
ність до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
4. Георгій Данилович ШКУРУ ПІЙ — 1903 р. народжен­
ня, уродженець Бессарабії, літератор. Заарештований
З грудня 1934 р. НКВС УСРР за звинуваченням у злочи­
нах, що передбачені ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засудже­
ний військовим трибуналом УВО 28 квітня 1935 р. до по­
збавлення волі строком на 10 років. Вдруге засуджений за
контрреволюційну діяльність судовою трійкою УНКВС
Ленінградської області 28 лютого 1937 р. до виняткової
міри покарання. Вирок виконаний.
5. Михайло Кирилович КОЗОРІЗ — 1882 р. народжен­
ня, уродженець Галичини, колишній науковий співробітник
української Академії наук. Заарештований ДПУ УСРР
21 лютого 1933 р. у справі УВО. Постановою судової
спецтрійки при колегії ДПУ УСРР від 1 жовтня
1933 р. засуджений на 5 років ВТТ. Повторно засуджений
за контрреволюційну діяльність трійкою УНКВС Ленін­
градської області 9 жовтня 1937 р. до виняткової міри
покарання. Вирок виконаний.
6. Микола Гурійович КУЛІШ — 1892 р. народження,
уродженець Харкова, письменник. Заарештований 7 грудня
1934 р. НКВС УСРР за звинуваченням у злочинах, що пе­
редбачені ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений військо­
вим трибуналом Київського військового округу 4 лютого
39 1936 р. до 10 років BTT. Вдруге засуджений за контррево­
люційну діяльність трійкою УНКВС Ленінградської облас­
ті 9 жовтня 1937 р. до виняткової міри покарання. Вирок
виконаний.
7. Павло Петрович ФИЛИПОВИЧ — 1891 р. народжен­
ня, уродженець колишньої Київської губернії, літературоз­
навець. Заарештований 5 вересня 1935 p. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, передбачених ст. 54, пп. 8 і
11 КК УСРР. Вироком військового трибуналу Київського
військового округу від 4 лютого 1936 р. засуджений на
10 років ВТТ. Вдруге засуджений трійкою УНКВС Ле­
нінградської області 9 жовтня 1937 р. до виняткової міри
покарання. Вирок виконаний.
8. Мирослав Дмитрович ІРЧАН-БАБЮК — 1896 р. на­
родження, уродженець Галичини, письменник, колишній
відповідальний редактор журналу «Західна Україна». За­
арештований 28 грудня 1933 р. ДПУ УСРР у справі УВО,
звинувачений у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УСРР. Постановою судової трійки при
колегії ДПУ УСРР від 28 лютого 1934 р. засуджений на
10 років позбавлення волі у концтаборі. Вдруге засудже­
ний трійкою УНКВС Ленінградської області 9 жовтня
1937 р. до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
9. Яків Григорович САВЧЕНКО — 1890 р. народження,
уродженець Харківської області, поет та критик. Заареш­
тований 19 вересня 1937 р. за звинуваченням у злочинах,
що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК У PCP. 1 листопа­
да 1937 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного суду
УСРР засудила його до виняткової міри покарання. Вирок
виконаний.
10. Михайло Васильович СЕМЕККО— 1892 р. наро­
дження, уродженець Полтавської області, письменник.
Заарештований 25 квітня 1937 р. НКВС У PCP за
звинуваченням у злочинах, що ^передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УРСР. 23 жовтня 1937 р. виїзна сесія
Військової колегії Верховного суду СРСР засудила його до
виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
П . Валер’ян Л ьвобич ПОЛІЩУК — 1897 р. народження,
уродженець колишньої Волинської губернії, літератор. За­
арештований ф грудня 1934 р. НКВС УСРР за звинувачен­
40 ням у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК
УСРР. 28 березня 1934 р. виїзна сесія Військової колегії
Верховного суду СРСР засудила його до позбавлення волі
на 10 років. Вдруге засуджений за контрреволюційну ді­
яльність 9 жовтня 1937 р. трійкою УНКВС Ленінградсь­
кої області до виняткової міри покарання. Вирок ви­
конаний.
12. Василь Михайлович ГУБЕНКО-ЧЕЧВЯНСЬКИЙ —
1888 р. народження, уродженець с. Грунь Харківської
області, письменник. Заарештований 3 січня 1936 p. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 14 липня 1937 р.
Військовою колегією Верховного суду СРСР до виняткової
міри покарання. Вирок виконаний.
13. Іван Дмитрович КОВТУН-ВУХНАЛЬ — 1906 р. на­
родження, уродженець с. Чорнобаївки Харківської області,
письменник. Заарештований 3 листопада 1936 р. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений Військовою
колегією Верховного суду СРСР до виняткової міри пока­
рання. Вирок виконаний.
14. Ананій Дмитрович ЛЕБІДЬ — 1900 р. народження,
уродженець Чернігова, викладач української мови та літе­
ратури. Заарештований 19 квітня 1935 р. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 4 лютого 1936 р. війсь­
ковим трибуналом КВО до 10 років ВТТ. Вдруге засудже­
ний за контрреволюційну діяльність 25 листопада
1937 р. спецтрійкою У НКВС Ленінградської області до
виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
15. Микола Григорович ФІЛЯНСЬКИЙ — 1873 р. на­
родження, уродженець Полтавської області, літератор. За­
арештований 11 жовтня 1937 р„ УНКВС /Дніпропетровсь­
кої області за звинуваченням у злочинах, що передба­
чаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 11 січня
1938 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного суду
СРСР до виняткової міри покарання. Вирок виконаний,
16. Пилип Йосифович КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ —
1892 р. народження, уродженець с. Городище Полтавської
області, письменник. Заарештований 19 березня 1938 р.
УНКВС Полтавської області за звинуваченням у злочинах,
41 що передбачаються ст. 54, пп. 10 і 11 КК УРСР. Засудже­
ний трійкою УНКВС Полтавської області до виняткової
міри покарання. Вирок виконаний.
17. Василь Миколайович ВЕРХОВИНЕЦЬ-КОСТЄВ—
1880 р. народження, уродженець Галичини, колишній ке­
рівник українського державного жіночого ансамблю. За­
арештований 25 липня 1937 p. НКВС УРСР за звинува­
ченням у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і
11 КК УРСР. Засуджений 11 квітня 1938 р. виїзною
сесією Військової колегії Верховного суду СРСР до винят­
кової міри покарання. Вирок виконаний.
18. Костянтин Євгенович БОГУ СЛАВСЬ КИЙ —
1895 р. народження, уродженець Луганської області, ком­
позитор. Заарештований 12 серпня 1937 р. УНКВС Хар­
ківської області за звинуваченням у злочинах, що передба­
чаються ст. 54, пп. 8 і 10 КК УРСР. Засуджений 8 верес­
ня 1937 р. трійкою УНКВС до виняткової міри покаран­
ня. Вирок виконаний.
19. Пимен Михайлович РУДЯКІВ — 1898 р. народжен­
ня, уродженець м. Києва, колишній директор Київського
музею народної творчості. Заарештований 16 жовтня
1937 р. НКВС УРСР за звинуваченням у злочинах, що
передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК УРСР. Засуджений
21 грудня 1937 р. виїзною сесією Військової колегії
Верховного суду СРСР до виняткової міри покарання. Ви­
рок виконаний.
. 20. Іван Іванович ПАДАЛКА — 1894 р. народження,
уродженець с. Драбова Харківської області, художник. За­
арештований 29 вересня 1937 р. НКВС УРСР за звинува­
ченням у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і
11 КК УРСР. Засуджений 13 липня 1937 р. Військовою
колегією Верховного суду СРСР до виняткової міри пока­
рання. Вирок виконаний.
21. Василь Феофанович СЕДЛЯР — 1899 р. народжен­
ня, уродженець с. Красновки Полтавської області, худож­
ник. Заарештований 28 листопада 1936 р. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 13 липня 1937 р. Війсь­
ковою колегією Верховного суду СРСР до виняткової міри
покарання. Вирок виконаний.
42 22. Станіслав Васильович ШАГАЙДА-ШАГОДІН —
1896 р. народження, уродженець Галичини, артист Київсь­
кої кінофабрики. Заарештований 17 грудня 1937 р.
УНКВС Київської області за звинуваченням у злочинах,
що передбачаються ст. 54, п. 6 КК УРСР. Засуджений
12 січня 1938 р. постановою НКВС СРСР та прокурора
СРСР до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
23. Микола Захарович НАДЕМСЬКИЙ — 1892 р. на­
родження, уродженець м. Києва, колишній актор Одеської
кінофабрики. Заарештований 17 грудня 1937 р. УНКВС
Одеської області за звинуваченням у злочинах, що пе­
редбачаються ст. 54, пп. 10 і 11 КК УРСР. Засуджений
23 грудня 1.937 р. трійкою УНКВС Одеської області до
виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
24. Фауст Львович ЛОПАТИНСЬКИЙ — 1899 р. наро­
дження, уродженець м. Львова, колишній сценарист Ки­
ївської кіностудії. Заарештований 1 червня 1937 р. НКВС
УРСР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 10 і 11 КК УРСР. Згідно з наказом НКВС
СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 р. розстріляний 3 ве­
ресня 1937 р. (за матеріалами слідства і без всякого
суду.— Авт.).
25. Борис Данилович ТКАЧЕНКО — 1899 р. народжен­
ня, уродженець м. Воронежа, колишній коректор-консуль-
тант Партвидаву. Заарештований 31 жовтня 1937 р. НКВС
УСРР за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 8 і 11 КК УРСР. Засуджений 22 грудня
1937 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного суду
СРСР до виняткової міри покарання. Вирок виконаний.
26. Євген Іванович КАСЬЯНЕНКО — 1889 р. народжен­
ня, письменник-перекладач. Заарештований 11 серпня
1937 р. УНКВС Харківської області за звинуваченням
у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК
УРСР. Засуджений 20 грудня 1937 р. Військовою колегією
Верховного суду СРСР до виняткової міри покарання. Ви­
рок виконаний.
27. Федір Матвійович ГАВРИЛЕНКО — 1899 р. наро­
дження, уродженець с. Ново-Павлівки Одеської області,
науковий працівник. Заарештований 11 липня 1937 р.
НКВС УРСР за звинуваченням у злочинах, що передба­
43 чаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК У PCP. Засуджений 1 грудня
1937 р. Особливою нарадою НКВС СРСР на 5 років ВТТ.
Утримувався у Півнзахтабі, де 23 березня 1939 р. помер.
28. Віктор Дмитрович ЮРКЕВИЧ — 1898 р. народжен­
ня, уродженець м. Ленінакана, Вірменія, колишній науко­
вий співробітник Української академії наук. Заарештова­
ний 12 вересня 1937 р. Засуджений 1 грудня 1937 р. трій­
кою У НКВС Київської області до 10 років ВТТ посилено­
го режиму. Відомостей про місце відбування покарання не
маємо.
29. Володимир Зенонович РЖАНИЦЬКИЙ — 1895 р.
народження, уродженець Галичини, науковий працівник.
Заарештований 7 грудня 1933 р. ДЇЇУ УСРР у справі
У ВО (ст. 54, пп. 8 і 11 КК УСРР). Засуджений 23 лю­
того 1934 р. судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР
на 10 років ВТТ. Утримувався в Інттабі. Відомостей про
його місцеперебування у даний час не маємо ніяких.
30. Борис Дмитрович АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ —
1899 р. народження, уродженець м. Ромни, письмен­
ник. Заарештований 2 січня 1935 р. НКВС УСРР за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. ст. 20,
54, пп. 8 і 11 КК УСРР. Засуджений 23 вересня
1935 р. військовим трибуналом Київського військового
округу на 10 років ВТТ без ураження у правах та без
конфіскації майна. Термін покарання відбував у БАМтабі,
де вдруге заарештований 10 квітня 1937 р. за звинувачен­
ням у злочинах, що передбачаються ст. 58, пп. 10 і 11 КК
РРФСР. Засуджений 27 липня 1937 р. відділенням Дале­
косхідного крайового суду при БАМтабі ще на 10 років
ВТТ посиленого режиму. Утримувався у Букачагтабі. Міс­
це перебування його у даний час невідоме.
31. Лідія Євгенівна ВОВЧИК (БЛАКИТНА-ВОВ-
ЧИК) — 1900 р. народження, уродженка Кам’янець-По-
дільської області. Заарештована УНКВС Харківської об­
ласті за звинуваченням у злочинах, що передбачаються
ст. 54, пп. 10 і 11 КК УСРР. Засуджена трійкою УНКВС
на 10 років таборів. Відомостей про її місцеперебування
у даний час не маємо.
32. Максим Максимович ЛЕБІДЬ — 1899 р. народжен­
ня, уродженець Полтавської області, колишній співробіт­
44 ник «Вукоопхудожник». Заарештований 23 червня 1934 р.
ДПУ УСРР у справі УВО. Засуджений 22 грудня 1934 р.
Особливою нарадою при НКВС СРСР на 5 років ВТТ.
Утримувався в Ухтпечтабі (м. Чиб’ю). Місцеперебування
його у даний час невідоме.
33. Михайло Єлисейович СЛАБЧЕНКО — 1893 р. на­
родження, уродженець м. Одеси. Заарештований 18 січня
1930 р. ДПУ УСРР у справі СВУ (ст. 54, пп. 2 і 11 КК
УСРР). Засуджений 19 квітня 1930 р. Верховним судом
УСРР на 6 років ВТТ. Утримувався у Білбалттабі. Справа
його переглянута 20 січня 1936 р. Особливою нарадою при
НКВС СРСР, і йому дозволено проживання у м. Йошкар-
Олі протягом 3 років. Відомостей про його місцеперебуван­
ня у даний час у нас немає.
34. Володимир Олександрович ПАРХОМЕНКО —
1880 р. народження, уродженець м. Сміли, професор істо­
рії Дніпропетровського інституту народної освіти. Заареш­
тований 30 вересня 1929 р. Дніпропетровським облвідді-
ленням ДПУ УСРР у справі СВУ. Засуджений 28 січня
1930 р. судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР на
10 років концтаборів. Покарання відбував у Соловецькому
таборі (м. Кем). Достроково звільнений 6 червня
1933 р. виїзною трійкою О ДПУ СРСР як інвалід. Місцепе­
ребування його у даний час невідоме.
35. Микола Васильович ГОРБАНЬ — 1889 р. народжен­
ня, уродженець с. Миколаївки Полтавської області. Зааре­
штований 6 квітня 1931 р. ДПУ УСРР за звинуваченням
у злочинах, що передбачаються ст. 54, п. 11 КК УСРР.
Засуджений 7 лютого 1932 р. на 3 роки заслання у Ка­
захстан. Вдруге заарештований 6 грудня 1933 р. повноваж­
ним представником ДПУ СРСР у Казахстані за звинува­
ченням у злочинах, що передбачаються ст. 58, пп. 10 і
11 КК РСФРР. Засуджений 5 березня 1934 р. Особливою
нарадою при Колегії ДПУ СРСР на 3 роки вислання
в Обсько-Іртиську область. Відомостей про його місцепере­
бування у даний час у нас немає.
36. Іван Опанасович СОКОЛЯНСЬКИЙ — 1889 р. на­
родження, уродженець с. Чинське, що на Кубані, професор
педагогіки. Засуджений 8 березня 1934 р. трійкою при
Колегії ДПУ УСРР на 3 роки ВТТ умовно. Заарештова­
45 ний 13 січня 1937 р. УНКВС Харківської області за
звинуваченням у злочинах, що передбачаються ст. 54,
пп. 8 і 11 КК УРСР. Засуджений 20 листопада
1937 р. трійкою УНКВС на 10 років ВТТ. Справа його
припинена 16 квітня 1939 р. за недостатністю зібраних
доказів і свідчень, а він з-під варти звільнений. Місцепере­
бування його у даний час невідоме.
37. Павло Михайлович ГУБЕНКО (Остап ВИШНЯ) —
1889 р. народження, український письменник. Заарештова­
ний 26 грудня 1933 р. ДПУ УСРР за звинуваченням
у злочинах, що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК
УСРР. Засуджений 23 лютого 1934 р. Колегією ДПУ
СРСР до виняткової міри покарання з заміною її ув’яз­
ненням у ВТТ на 10 років. Звільнений 8 січня 1943 р.
з Бутирської в’язниці (м. Москва) на підставі рішення
Особливої наради НКВС СРСР від 25 вересня 1942 р. Ві­
домостей про його місцеперебування в даний час у нас
немає.
38. Іван Іванович БРОНА — 1887 р. народження, уро­
дженець м. Острога (колишня Люблінська губернія), заві­
дував сектором літератури і мистецтва Київського обкому
КП(б)У. Заарештований 14 липня 1933 р. Київським
облвідцілом ДПУ УСРР у справі У ВО. Засуджений 14 лю­
того 1934 р. трійкою при Колегії ДПУ УСРР на 5 років
ВТТ. Покарання відбував у БАМтабі. Звільнений достроко­
во із зарахуванням робочих днів (точної дати про звіль­
нення у справі немає). У 1939 р. ним порушене клопотан­
ня про зняття з нього судимості, у чому було відмовле­
но. Відомостей про його місцеперебування у даний час
у нас немає.
39. Ігнатій Мартинович ХОТКЕВИЧ — 1876 р. наро­
дження, уродженець м. Харкова, науковий співробітник,
викладач музтехнікуму. Заарештований 28 лютого 1938 р.
УНКВС Харківської області за звинуваченням у злочинах,
що передбачаються ст. 54, пп. 8 і 11 КК УРСР. Результа­
ти по його справі невідомі. Ніяких даних не маємо.
40. Володимир Степанович ЄВФИМОВСЬКИЙ — у
1929 р. перебував на оперативному обліку ДПУ УСРР як
український націоналіст. Відомостей про його арешт, а та­
кож про його місцеперебування у даний час не маємо.
46 41. Дмитро Овсійович КРАВЦОВ — перебував на опера­
тивному обліку в ДПУ УСРР як український націона­
ліст. Відомостей про його арешт, а також про його
місцеперебування у даний час не маємо.
Стосовно ж Л. О. Онишкевича, В. В. Руднєва, М. Д. Чер­
нявского та Олени Курило, як доповідав М. С. Хрущо­
ву нарком держбезпеки України Савченко, за документами
НКДБ «компрометуючих матеріалів, а також відомостей
про їхнє місцеперебування немає». З’ясовувати, мабуть, не
схотів чи не мав часу або, може, й сам побоювався колег
з беріївського відомства у Москві. То ж зайвий раз розпи­
тувати не наважився.
Саме по собі читання цих документів — заняття, чесно
кажучи, не з легких… Сумно читати їх не тільки тому, що
весь час одноманітно повторюється моторошний перелік
найменувань репресивних установ, статей Кримінального
кодексу та майже однакових звинувачень і жорстоких
вироків. Пригнічує і засмучує й сама безкінечна повторю­
ваність і навіть удавана буденність таких речень, як
«заарештований», «заарештований вдруге», «засуджений за
звинуваченням», «засуджений до виняткової міри покаран­
ня», «вирок виконаний». Страшна, люта буденність тих
років сьогодні здається якимось трагічним, позбавленим
змісту і глузду, фарсом, жорстокою виставою в театрі
абсурду. Але так і було — і ці два документи є зрізом,
фотознімком нашої суспільної історії. За ними — відпли­
ви та припливи тієї багаторічної сталінської війни проти
власного народу, в цьому випадку проти української
наукової і творчої інтелігенції.
Цікаві ці документи нам ще й тому, що, по-перше,
вони — унікальні першоджерела, які з абсолютною, бух-
галтерсько-статистичною точністю неупереджено розпові­
дають: хто, коли, якого дня і за якими звинуваченнями
був заарештований, а згодом і засуджений, де він відбував
покарання і хто судив його неправедно. По-друге, це,
мабуть, один з перших документів, написаних ще під час
Великої Вітчизняної війни, метою якого була хоч якась,
хоч часткова реабілітація. І прагнув провести її М. С.
Хрущов, який, може, саме тоді вперше осягнув велетенські
масштаби сталінських злочинів, відчув всю безмірну не-
47 охоплюваність розумом сталінщини і того, що принесла
вона народові.
Адже Хрущов запитував відомості про долю лише пів­
сотні кращих письменників, митців та вчених України і
дізнався, теж, можливо, вперше, що винищені, вирубані,
розтоптані, зліквідовані майже всі. Як тут було не замис­
литися над долею народу і долею жорстокого й лицемірно­
го «кремлівського вождя і вчителя»? Вважаємо, що й сама
відповідь НКДБ України теж примусила Микиту Сер­
гійовича замислитися над тим, хто ж є справжнім госпо­
дарем у країні?
Перечитаймо ще раз уважно відповідь генерала Савчен-
ка. Що сказав нового, чим допоміг Хрущову один з воло­
дарів гігантської табірної імперії? А нічим. Просто назвав
точні дані про арешти та страту приречених на смертну
кару. А про живих не сказав майже нічого — «відомостей»
у нього немає* Ні про кого і ніяких! Це була замаскована
за бюрократичними законами, досить ввічлива, але чітка
відповідь — не лізьте, Микито Сергійовичу, не в свої
справи. Все одно нічого не довідаєтеся. Ми, справжні
хазяї країни і людських душ, вас не сприймаємо, ми
сильніші за вас.
І якщо так відповідали членові Політбюро ЦК ВКП(б),
то як поводилися в органах з рядовими громадянами, із
звичайними прохачами?! Урок 1943-го був Хрущовим
сприйнятий і засвоєний назавжди. Можливо, таких уроків
було і до того, і після того ще дуже багато, але і у
1953-му під час беріївського заколоту, і у 1956-му під час
XX з’їзду, і у 1961-му під час XXII з’їзду Хрущов ці уроки
не забував.
Не знаю, чи помітив він цю деталь, але відповідь нарко­
ма держбезпеки — найстрашніша ознака того часу. Звер­
ніть увагу, скільки інстанцій, установ, органів і організацій
мали право в ті часи позбавляти людину життя без
всякого закону. Це могли зробити виїзна сесія Військової
колегії Верховного суду СРСР, виїзна сесія Верховного
суду СРСР, Військова колегія Верховного суду СРСР,
Верховний суд України і Верховний суд СРСР, Особлива
нарада при ДПУ, а згодом при НКВС СРСР, колегія
ДПУ СРСР, „Комісія НКВС СРСР, військовий трибунал
48 будь-якого військового округу, спеціальні трійки — «трійки
смерті» при обласних управліннях НКВС, трійки при
ДПУ. Людей страчували за постановою НКВС СРСР і
прокурора СРСР, навіть просто за спеціальним наказом
НКВС СРСР — звичайним наказом по міністерству, як,
наприклад, сценариста і кінодраматурга Фауста Лопатин-
ського розстріляли 11 серпня 1937 р. за наказом
№ 00485 НКВС СРСР. В країні вирувала якась справ­
жня вакханалія смерті, коли кривава розправа ставала
звичним елементом повсякденного життя.
Навіть якщо судити лише по вищезгаданих жертвах ста­
лі нщини за синодиком Хрущова, можна чітко помітити,
що на Україні 1937-му передував рік 1933-й, а йому — рік
«великого сталінського перелому». 29 вересня 1929 р. був
заарештований професор історії Дніпропетровського інсти­
туту народної освіти (нині — Дніпропетровський держуні­
верситет) В. О. Пархоменко. Його звинувачували у належ­
ності до «Спілки визволення України». Саме тоді на
обліку, а відповідно і під наглядом ДПУ УСРР як «ук­
раїнські націоналісти» перебували: відомий фахівець з ар­
хівних джерел, історик В. С. Євфимовський і вчений-
архівіст, кандидат історичних наук Д. О. Кравцов. Цілком
вірогідно, що першому з них вдалося уникнути репресій
тільки тому, що він переїхав з Харкова до Ленінграда,
а другий врятувався у Куйбишеві, де став доцентом
місцевого педагогічного інституту.
І закрутилося страшне, смертоносне колесо сталінського
свавілля. 28 січня 1930 р. Пархоменку «влупили» 10 років
ув’язнення і відправили його «перевиховуватися» на
Соловки. За десять днів до цього був заарештований за
сфабрикованим звинуваченням-фальшивкою у цій же
справі академік Михайло Слабченко. А 19 квітня його
засудили на 6 років таборів та відправили будувати Біло­
морсько-Балтійський канал, де він змушений був розважа­
ти кримінальників, щоб вижити у середовищі злочинців
і вбивць.

6 квітня 1931 р. було заарештовано, а 7 лютого
1932 р. відправлено на заслання до Казахстану автора
багатьох популярних книжок з історії України Миколу
Горбаня. 21 лютого 1933 р. у справі УВО заарештовано
49 західноукраїнського прозаїка М. Козоріза. Щоправда,
6 червня з Соловків через інвалідність був звільнений
закатований «лікарями» професор Пархоменко. Але вже
через місяць, 14 липня 1933-го, заарештовано завідуючого
сектором літератури і мистецтва Київського обкому
КП(б)У, колишнього ректора Київського художнього ін­
ституту, мистецтвознавця 1.1. Брону. 5 жовтня на 5 років
таборів було засуджено Козоріза. А 6 грудня у Казахстані
вдруге заарештували М. В. Горбаня, наступного дня при­
йшла черга західноукраїнського прозаїка і драматурга
В. 3. Ржицького, 25 грудня — відомого поета-галичанина
В. Бабинського, 26-го — гумориста і байкаря, визначного
фейлетоніста Остапа Вишні, 28-го — головного редактора
журналу «Західна Україна» Мирослава Ірчана. Кати не
довго мудрували: 14 лютого 1934 р. 5 років таборів одер­
жав Брона, 23 лютого на 10 років таборів було засуджено
Ржицького, а О. Вишню прирекли до виняткової міри
покарання, що потім була замінена на 10 років таборів
посиленого режиму.
28 лютого на 10 років концтаборів (це один з перших
вироків, де прямо було написано — «концтабір») засудже­
ний Ірчан і на 3 роки — Василь Бабинський. 5 березня ще
З роки додатково «одержав» Микола Горбань, а всього
через три дні, на свято 8 Березня, 3 роки виправних
таборів присудили колишньому директорові Харківського
інституту дефективних дітей, всесвітньовідомому фахівцеві
з сурдотифлопедагогіки, професору Івану Соколянсько-
му. 23 червня 1934 р. заарештований мистецтвознавець,
співробітник «Вукоопхудожника» М. М. Лебідь.
1 грудня 1934 р. в Ленінграді був вбитий С. М. Кіров,
і відразу ж по всьому Радянському Союзу почали вишуку­
вати і кидати за грати «терористів». Головний удар був
спрямований проти творчої інтелігенції. Значно постраж­
дали її представники на Україні. З грудня заарештовано
поета і прозаїка Г. Шкурупія, 6-го — поета В. Поліщука, –
наступного дня — відомого драматурга М. Куліша, ще
через три дні — мовознавця, перекладача з французької
мови і талановитого прозаїка В.Підмогильного. 19 березня
1935 р. на 10 років таборів був засуджений прозаїк Олекса
Слісаренко.
50 З січня 1936 р. заарештований письменник-гуморист
В. М. Губенко-Чечвянський, брат Остапа Вишні, 29 верес­
ня — художник 1.1. Падалка, 3 листопада — письменник-
гуморист Вухналь (І. Д. Ковтун), а 28 листопада — тала­
новитий художник Василь Седляр.
Та настав незабутній, проклятий довіку 1937 рік. Вже
13 січня вдруге заарештовують професора Соколянського,
28 лютого повторно засуджений — цього разу вже до
виняткової міри покарання — Шкурупій. 25 квітня був
заарештований поет М. В. Семенко, 1 червня — сценарист
Київської кіностудії Ф. О. Лопатинський, 11 липня —
відомий історик Ф. М. Гавриленко.
13 липня 1937 р. до виняткової міри покарання засудже­
ні Падалка і Седляр, наступного дня — письменник Губен­
ко-Чечвянський. 25 липня заарештований керівник ук­
раїнського жіночого ансамблю В. М. Верховинець-Кос-
тєв. 27 липня в’язень БАМтабу Антоненко-Давидович
одержав «додаток» — ще 10 років таборів та був наступно­
го дня відправлений у Букачагтаб. 11 серпня заарештували
письменника і перекладача Є. І. Касьяненка, 12-го —
композитора К. Є. Богуславського. 12 вересня у камеру
в’язниці потрапляє архівіст В. Д. Юркевич, 19-го — поет,
літературознавець і критик Я. Г. Савченко.
9 жовтня 1937 р. трійка УНКВС Ленінградської області
засуджує за кілька хвилин на смерть відразу 7 в’язнів —
гордість української літератури: Ірчана, Козоріза, Куліша,
Підмогильного, Поліщука, Слісаренка та Филипови-
ча. А наступного дня 5 років виправних таборів одержує
Гавриленко. 23 жовтня до виняткової міри покарання
засуджений Семенко. 11 жовтня заарештований поет Ми­
кола Філянський, 16-го — директор Київського музею на­
родної творчості П. М. Рудяков, 31 жовтня — консультант
Партвидаву Б. Д. Ткаченко.
З листопада в Калінінській області вдруге заарештова­
ний В. П. Бабинський. 20 листопада на 10 років таборів
засуджений професор-педагог І. О. Соколянський, 25-го
вдруге судили — на цей раз досудили-таки до розстрілу —
А. Д. Лебедя. 1 грудня на 10 років таборів засуджено
історика Юркевича. 17 грудня заарештовані кіноактори
М. 3. Надемський і С. В. Шагайда-Шагодін.
51 20 грудня 1937 р. до розстрілу засудили Касьяненка,
21-го — Рудякова, 22-го — Ткаченка, 23-го — Надемсько-
го, 12 січня 1938 р. — Шагайду-Шагодіна, 11-го — Фі-
лянського, 21-го — Бабинеького, 11 квітня — Верховинця-
Костєва. Вирок був усім лише один — страта.
23 березня 1939 р. у Півнсхідтабі помирає замордований
Гавриленко, 16 квітня за недостатністю доказів і свідчень
припинено справу професора Соколянського, а його само­
го випускають з в’язниці. Але в тому ж році професор
Іван Брона, достроково випущений з-за дроту БАМтабу по
зарахуванню відпрацьованих робочих норм, збуджує кло­
потання про зняття з нього судимості, та йому в цьому
було відмовлено.
Життя продовжувалося. І лише у 1943 р. М. С. Хру­
щов — замовник українського синодика — дізнається, куди
зникали діячі культури України, зникали назавжди.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.