Сергій Прудіус Міфи та легенди Приазов’я

АНДРОФАГИ

Жорстокий голод третій рік морив царство Кірра. Звірі і птахи давно покинули дубові і соснові ліси та гаї. Коріння могутніх дерев повзло із землі і заплітало усі стежки. Кругом була смерть. Величезні чорні ворони мовчки сиділи на сухих гілках.

До царя Іра, коли місяць став зовсім схожий на жовте коло, прийшли розлючені шамани. їхні голови вкривали оббиті залізом ведмежі черепи, замість пальців з-під чорних шкур стирчали кабанячі ікла, на грудях висіли вовчі черепи. До жертовного стовбура з величезним корінням зверху, червоного від жертовної крові, підвели хороброго воїна. Очі його радісно сяяли. Андрофаги смерть приймали як велике позбавлення від голоду та холоду. Величезний чорний ніж з держаком від ребра жертовного бізона в мить перерізав горло приреченого. Червона кров пирснула на жертовний стовбур, на чорному камінні запалали вогнища, розносячи у повітрі сморід паленої вовни. Почався шалений танець шаманів. Почервоніли очі царя Іра, ближче і ближче підступали воїни до жертовних вогнищ.

Далека подорож була вирішена андрофагами. Багато разів повне коло місяця викочувалося до зірок,


 

поки ліс не змінився степом і з неба перестало сипатися біле пір’я. Земля амазонок була тепла і привітна. Неляканий звір мирно пасся на широких луках, річки були прозорі, як вранішнє повітря, величезні риби повільно плавали та кружляли між білими квітами, пагорби були червоними від запашних маків, з мурави лунав щебет незлічимої кількості птахів, а величезні дрофи з подивом дивились на непроханих гостей.

Тепле сонце ще більше розючувало царя Кіра. Головний шаман запропонував принести в жертву царицю амазонок. Її серце повинен з’їсти Ір, тоді бог холоду Тута поверне зубрів і сховає коріння дерев у мерзлу землю.

Боги дуже полюбляли красуню Іполіту за відвагу у бою. Списи і стріли її щоразу смертельно уражали ворога. Краще від цариці ніхто не міг вишити священого пояса, вітрові і блискавці не наздогнати її білої кобилиці з заплетеною червоними стрічками гривою.

Як тільки на обрії з’явилося сонце, перед військом андрофагів на білих кобилах з’явилися амазонки. Білою хмарою вкрився ковильний степ. Тисячі списів знялися вгору і, наче коршуни полетіли у ворога, пробиваючи груди і голови. Ще мить і нова хмара стріл із золотими жалами нависла над непроханими гостями.

Страшні андрофаги, важкі у них мечі та сокири, але не наздогнати їм блискавку. Вже смертельне коло оточило царя Іра. Шалено відбиваючись мечем, вкритим ведмежими кігтями, цар раптом, розкинувши руки, упав під ноги свого коня.

Зі сходом молодого місяця скінчився запеклий бій. Пробитий золотим списом, мовчки лежав зі скорченими пальцями Ір. Велика чорна гадюка залізла у залізний шолом і тихо шипіла на налітаючих гав.

 

Категорія: Сергій Прудіус Міфи та легенди Приазов’я

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.