Сергій Прудіус Міфи та легенди Приазов’я

ДАЛІ НА СХІД

Там де Славута-Борисфен наближується до моря, з ним з’єднується Гіпаній, що вливається в те саме мілководдя. Вузька смуга суходолу, що утворюється між цими ріками, називається мисом Гіпполая і на ньому побудовано святилище Деметри. А за святилищем на

березі Гіпанія живуть борисфеніти.

ІЦо можна сказати спочатку про ці ріки, ^а


21


 

Борисфеном тече ріка, що називається Пантікап, яка бере початок на півночі і витікає з одного озера. Між ним і Борисфеном живуть скіфи-землероби. Гирло Пантікапу в Гілеї, де, огинаючи її, він зливається з Борисфеном.

Далі на Схід в’ється ріка — це Гіпакірій, що починається від озера, тече країною скіфів-кочовиків і вливається в море біля міста Каркінітіди, залишаючи праворуч від себе Гілею і так званий Ахіллесів шлях.

Ріка Герр, яка відокремлюється від Борисфену в тому місці, до котрого є відомий Борисфен. В тому місці вона починає віддалятися від нього і має таку саму назву, як і та країна. Герр, прямуючи до моря, відділяє країну скіфів-кочовиків від царських скіфів і вливається в Гіпакірій.

Танаїд, що тече від півночі, витікаючи з великого озера, і вливається в ще більше озеро, яке називається Маєтідським. Воно відокремлює царських скіфів від савроматів. У Танаїд, у його середині, вливається ще одна річка під назвою Гіргій.

Цими річками обдарована східна Скіфія. Трава, яку їсть худоба в Скіфії, найбільше з інших вироблює в собі жовч. Коли свіжують (розбирають) тварин, то кожний може в цьому переконатися.

Все найважливіше скіфи мають у повному достатку. Що ж до іншого, то звичаї в них такі. Богів вони



шанують лише таких найбільш за всіх —


Гестію, потім Зевса і і Гею, яку вважають — за дружину Зевса. » Після цих — 4 Аполлона, Афро- ^ діту, Уранію і Арея.


22

 

Цих богів шанують усі скіфи, а ті, яких називають царсь-кими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіт, Зевс, дуже правильно на мою думку, називається Папай, Гея називається Апі, Аполлон — Ойтосір, Афродіта Уранія — Аргімпаса, а Посейдон -Тагімасад. Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджують, за винятком Арея: для нього вони це роблять.

Жертвоприношення всі вони роблять однаково під час усіх свят у такий спосіб. Жертовна тварина стоїть з двома зв’язаними передніми ногами, а жрець стоїть позаду від тварини, тягне за кінець мотузку, перекидаючи тварину. Коли та падає, він звертається до божества, якому приносить жертву, а потім обкручує навколо шиї тварини зашморг, устромляє в нього ціпок, крутить у всі боки і так задушує, не запалюючи вогню, не посипаючи борошном і не роблячи зливань. І коли він вже задушить тварину і обдере шкуру, починає куховарити.

Оскільки в скіфській землі не вистачає дров, то тамтешні мешканці вигадали ось що, щоб варити м’ясо. Коли вони остаточно обдеруть шкуру тварини, знімуть м’ясо з кісток, потім, якщо вони мають казани, а тамтешні казани дуже нагадують лесбоські кратери, лише вони більші за них, кидають в них м’ясо і після цього розпалюють під казанами кістки жертовних тварин і варять м’ясо. Aie коли вони не мають казанів, то закладають усе м’ясо в шлунки тварин, наливають туди води і під шлунками запалюють кістки. Вони горять дуже добре, а в шлунках уміщується все м’ясо без кісток.

І в такий спосіб сам бугай варить своє м’ясо, а також і всі інші тварини кожна варить своє м’ясо. Коли звариться м’ясо, тоді той, що приносить жертву, як


23

 


присвяту богові, кидає перед собою якусь частину м’яса і тельбухи. Приносять вони в жертву й інших тварин, і переважно коней.

Так приносять скіфи жертви всім богам і всяких таких тварин, але Ареєві вони приносять жертви в інший спосіб. В центрі області кожного народу існує священна споруда для Арея, яку вони роблять ось як: накладають в’язанки хмизу завдовжки і завширшки до трьох стадій, але не дуже високі. На них влаштовують чотирикутну площадку, три сторони якої стрімчасті, а на четверту можна зійти. Щороку вони накладають на цю споруду сто п’ятдесят возів хмизу, бо через негоду вона постійно осідає. В таку купу хмизу кожен народ встромляє старий залізний меч, який є символом Арея. Цьому мечу вони щороку приносять у жертву овець та коней, крім тих жертв, що вони їх приносять іншим богам. А йому вони приносять ще таку жертву. Із кожної сотні ворогів, узятих у полон живими, вони вибирають одного і приносять його в жертву, але не так, як овець. Спершу вони ллють вино на голови, а потім ріжуть людей над посудиною і



24

 

відносять кров на вершину тієї купи хмизу і обливають кров’ю меч. Туди ж нагору вони відносять кров, а внизу біля священної споруди роблять ось що. В усіх принесених в жертву людей вони відрубують разом з плечем правицю і кидають у повітря. Закінчивши всі обряди, відходять. А рука, куди впаде, там і лежить, а окремо від неї труп жертви.

Отакі в них бувають жертвоприношення.

Водночас свиней вони не приносять у жертву і навіть не розводять їх у своїй країні.

Щодо їхніх звичаїв на війні, то встановлено таке. Вбивши першого ворога, скіф п’є його кров. А скількох інших він ще вб’є в битві, то приносить до царя їхні відрізані голови. За кожну голову йому дозволяється одержати щось із трофеїв. А якщо не принесе голови, це йому не дозволяється… Багато з них із шкіри ворогів шиють собі плащі і носять їх як шкіряний одяг. Багато з них із шкіри мертвих ворогів, здертої з правиці з нігтями, роблять собі чохли для сагайдаків.

З головами не всіх ворогів, але з найненависніших, вони роблять ось що. Кожен з них, відпилявши все, що нижче брів, очищує череп. І якщо цей скіф бідняк, він лише обтягує ззовні череп сирицевою бичачою шкірою і використовує його як чашу, а якщо він багатій, то також іззовні обтягує шкірою, а зсередини позолочує його і використовує як чашу для вина. Роблять вони так і з черепами своїх родичів, коли вони посваряться між собою і хтось з них на суді в царя візьме гору над іншим. Коли приходять гості, яких шанують господарі, то їм підносять ці черепи і кажуть, що хоча ті були їхніми родичами, але їм довелося з ними воювати і господар вийшов з війни переможцем. Така перемога вважається в них за подвиг.

Один раз на рік кожен правитель області,


25

 

змішавши вино з водою, дає пити тим скіфам^ які повбивали ворогів, а ті, хто цього не зробив, не п ють цього вина, присоромлені, сидять осторонь, бо для скіфів це найбільша ганьба. А ті, які повбивали дуже багато ворогів, тримають аж два келехи із обох п ють.

У Скіфії є багато ворожбитів, які ворожать із жмутиками лозин, а саме: приносять їх дуже багато, розкладають на землі, розв’язують ці жмутики і, поклавши кожен окремо, пророкують і, продовжуючи пророкування, знову збирають їх по одному і складають до купи. Такий спосіб ворожити успадковано ними від предків. А енареї, андрогіни твердять, що мистецтву ворожби їх навчила Афродіта. Вони ворожать з липовою корою. Спершу розрізують її на три смуги, а потім накручують ті смуги на пальці, розкручують і так ворожать.

Коли захворіє скіфський цар, він кличе до сеое трьох ворожбитів з найбільш уславлених і вони ворожать так, як я сказав. І після того роблять переважно такий висновок, ніби такий чи такий порушив клятву, яку виголосив біля царського вогнища, і називають когось із громадян. У скіфів існує звичай присягатися біля царського вогнища, якщо йдеться про дуже важливу

 

присягу. І одразу хапають названого і відводять туди, де скажуть, що він порушив свою клятву, і ворожба ясно показує, що він, заприсягавшися біля царського вогнища, порушив присягу і через це захворів цар. Проте він уперто заперечує, що порушив присягу, і категорично протестує. Отже, коли він заперечує, цар запрошує інших ворожбитів. І коли й вони, подивившися на свої прутики, визнають його за порушника клятви, тоді йому негайно відрубують голову, а його майно за жеребом розподілюють перші ворожбити. Проте якщо ворожбити, що прийшли потім, виправдовують його, приходять ще й інші ворожбити. Отже, коли більшість з них визнають його невинуватим, тоді виноситься рішення вбити тих

перших ворожбитів.

Ось в який спосіб їх умертвляють. Наповнюють віз купою хмизу і запрягають у нього биків. Погім зв’язують ворожбитам руки за спиною, затикають їм роти і засовують їх у хмиз, підпалюють його і женуть биків, налякавши їх. Звичайно, багато биків згорають разом із ворожбитами, але багато врятовуються, хоч і підпалені, коли згорає дишел, до якого їх запряжено. У такий описаний мною спосіб спалюють ворожбитів і з інших причин, називаючи їх лжепророками. Кого засудить на смерть цар, то і їх дітей не щадить, синів убиває, а дочок залишає живими.

Коли скіфи складають угоди з клятвами, то роблять це в такий спосіб. Наливають у великий глиняний глек вина і змішують його кров’ю із стегном обох, що складають угоду. Так роблять вони, злегка надрізуючи тіло вістрям або дряпаючи ножем. Потім занурюють у глек меч, стрілу, сокиру і дротик і, зробивши це, кажуть багато молитов і нарешті п’ють із глека і ті, що складають угоду, і найзнатніші з тих,…

27


….
їх і частує всіх, хто супроводжує померлого, водночас підносячи йому всі ті страви, якими частує й живих. Отак сорок днів возять незнатних людей, а вже потім їх ховають. Після похорону скіфи очищуються. Спершу вони змазують голову якоюсь мастю, змивають її, а після того очищують і все тіло; ставлять три жердини, нахиляючи одну до одної і обгортають їх товстою вовняною тканиноюя закривають нею все навколо, ставлять усередину такого намету з жердин і тканини посудину, а в неї кидають розпечені камені.

В їхній країні добре ростуть коноплі, схожі на льон, хоч не дуже товсті й високі. Порівняно з льоном ці коноплі кращі. їх сіють, але вони і самі виростають. З них фракійці шиють собі одяги, зовсім схожі на льняні. І той, хто не має досвіду, не зможе розрізнити, чи ці одяги з льону, чи з конопель. А той, хто ніколи в своєму житті не бачив конопляну тканину, повірить, що одяг зроблено з льону.

Отже, насіння цих конопель беруть скіфи, потім залазять під вовняні тканини і сиплять насіння на розпечене каміння. Насіння, падаючи на каміння, горить, димить і дає пару таку густу, що подібно до неї не буває в жодній еллінській паровій лазні. І скіфи, *» задоволені паровою лазнею, кричать радіючи. Отака в них лазня, бо вони, звичайно, зовсім не миють свого


тіла водою, їхні жінки змочують шерехатий камінь і на ньому розтирають кипарисову деревину, також кедрову деревину та ладан і потім цією густою рідиною змазують усе тіло та обличчя. І від цього вони, по- перше, приємно пахнуть, а по-друге, коли вони потім знімають шар цієї масті, їхня шкіра стає чистою і блискучою.

за Геродотом

 

Категорія: Сергій Прудіус Міфи та легенди Приазов’я

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.