Сергій Прудіус Міфи та легенди Приазов’я

САВРОМАТИ

Про савроматів розповідають таке. Коли елліни
билися з амазонками (а амазонок скіфи називають
ойорпата, а ця назва означає грецькою мовою
чоловіковбивці, бо ойор — це їхнєю мовою чоловік, а
пата — вбивати), тоді, кажуть, елліни, після перемоги
на Термо-донті відпливли на своїх кораблях з усіма
полонянками, яких вони захопили, але на морі
амазонки, напавши на

чоловіків, вбили їх. Проте
амазонки не вміли
поводитися з кораблями,
не знали як користатися
ні кермом, ні вітрилами,
ні веслами. Тому вони
віддалися на волю хвиль
і вітру. І так вони прибули
на Маєтідське озеро до
Кремнів. А Кремни
розташовані на землі
вільних скіфів. Там
амазонки, зійшовши з



33

 

кораблів, пішли далі в глиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства.

Скіфи не могли зрозуміти, що це таке: вони не знали ні їхньої мови, не бачили такого одягу, не знали, що це за плем’я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, і почали з ними битися. Після битви, підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившись, вони вирішили більше ні в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх юнаків у такому числі, скільки було там жінок. Вони наказали їм отаборитися поблизу них і робити все те, що ті роблять. Так вирішили скіфи, бажаючи мати дітей від амазонок.

Пішли туди юнаки і робили, як їм було доручено. Отже, коли амазонки зрозуміли, що юнаки прийшли не для того, щоб їм шкодити, вони перестали звертати на них увагу. Так із дня на день один табір наближувався до іншого. Юнаки, як і амазонки, не мали з собою нічого іншого, крім зброї та своїх коней. І вони жили так само, як і ті, їздили на полювання і робили наскоки.


 

Якось, коли одна з них відійшла від інших, юнак зовсім наблизився до неї і амазонка не відштовхнула його, але дозволила йому з’єднатися з нею. Вони не могли розмовляти один з одним (не могли порозумітися словами), але амазонка вказала йому рукою прийти наступного дня на це саме місце і привести з собою ще іншого, щоб їх було двоє, і що вона приведе з собою ще іншу. Юнак, повернувшись, розповів про все це своїм товаришам. Наступного дня на те місце прийшов він і привів з собою іншого. Там він знайшов амазонку, що чекала на нього разом з іншою. І всі інші юнаки, коли довідалися про це, почали зустрічатися з іншими амазонками.

Потім вони об’єднали обидва табори і почали жити разом і кожен з них мав за свою жінку ту, з якою він уперше з’єднався. Що ж до мови, то чоловіки не спромоглися вивчити мову жінок, але жінки швидко засвоїли мову своїх чоловіків. Коли стало можливим взаєморозуміння між ними, чоловіки сказали амазонкам: “У нас є батьки, є в нас і своє майно. Отже, досить нам цього життя. Нумо повернемося і житимемо з усіма іншими. Ми візьмемо вас з собою як наших дружин, а не якихось там інших”. Але амазонки ось що відповіли на це: “Ми не можемо жити з вашими жінками, бо в нас і в них різні звичаї. Адже ми стріляємо з луків і кидаємо дротики, їздимо верхи, не знаємо жіночих робіт. А ваші жінки нічого того не вміють робити, про що ми сказали, але живуть там на возах і займаються жіночими справами і на полювання не ходять, і взагалі не ходять нікуди. Отже, ми не зможемо з ними подружитися. А якщо ви хочете мати нас своїми дружинами і бути чесними людьми, ідіть до ваших батьків і візьміть належну вам частину майна, і тоді ми будемо жити з вами окремо від них”.

 

Юнаки послухалися їх і так і зробили. Але коли вони взяли свою частину майна і повернулися до амазонок, жінки сказали їм: “Ми занепокоєні і нас охоплює страх, якщо ми житимемо в цій країні, по- перше, тому, що ми спричинилися до того, що ваші батьки втратили вас, а по-друге, тому, що ми завдали стільки шкоди вашій країні. Якщо ви вважаєте нас достойними бути вашими жінками, хай ми всі зробимо таке: від”їдемо з цієї країни, перейдемо за ріку Танаїс і там оселимося”.

Юнаки і на це погодилися. Вони перейшли ріку Танаїс і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїсу на схід і три дні шляху на північ від Маєтідського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи і разом із своїми чоловіками і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки.

Савромати розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки не навчилися їй як слід. Що ж до шлюбів, то ось у них так встановлено: жодна дівчина не виходить заміж, поки вона не вб’є якогось ворога. Буває так, що деякі з них помирають неодружені, якщо їм не довелося виконати це за звичаєм.

за Геродотом


Категорія: Сергій Прудіус Міфи та легенди Приазов’я

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.