СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

МИХАЙЛО ОПАНАСОВИЧ БУЛГАКОВ — МАЙСТЕР І МАРГАРИТА. Частина друга. Розділ 19-26

Розділ 19 МАРГАРИТА

За мною, читачу! Хто сказав, що немає на світі справжнього, вірної о, вічного кохання? Хай відріжуть брехунові його мерзенний язикі а мною, читачу, тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання! ] Ні. …аистер помилявся, коли в лікарні о тій опівнічній порі з гір­котою казав, що вона забула його. Такого не могло бути

Кохану його звали Маргаритою Миколаївною. Все, що майстер ка-і зав про неї бідолашному поетові, було правдою. Вона була правдива —

ГЯхСГ‘?ЗД1ТНаЯТИрІЧНа Маргарита була дружиною якогось фахівця. Чоловік її був молодий, вродливий, добрий, чесний і обожню

вав свою дружину. їй не бракувало грошей, вона могла купити все, що ж забаглося. Маргарита Миколаївна ніколи не торкалася примуса…

І                                                                                                                                               а вона не була щасливою жодної хвилини, їй потрібен був він, май­стер і аж ніяк не готична вілла, і не окремий сад, і не гроші…                                                                                                                                                і Маргарита прийшла наступного дня в будиночок майстра і дізна­лася, що майстра вже немає. Вона часто плакала, довго й гірко: «На­віщо я тієї ночі пішла від нього? Яке безумство! Я повернулася на ступного дня, але було вже запізно. Як нещасний Левій Матвій »

Горо самого дня, коли відбувалася безглузда круговерть усіля­ких подій у Москві, Маргарита прокинулася опівдні в своїй спальні яка заскленою стелею виходила у башту вілли. Вона не заплакала, бо

прокинулася з передчуттям, що сьогодні, нарешті, щось станеться, бо мала вона віщі сни…

Сон був справді надзвичайний. Вона ніколи не бачила уві сні май­стра, а тут приснився. Приснилася невідома Маргариті місцина . кострубатим містком над каламутною весняною річечкою. Безрадіс- I ні миршавенькі дерева. Самотня осика, а далі — хижка… Пекельне І місце для живої людини! Але уві сні Маргарита побачила його він

106

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


подавав їй знаки й кликав… Маргарита по купинах побігла до нього і… прокинулася.

♦ Сон цей може означати лише щось одне з двох, — міркувала Мар­гарита, — якщо він мертвий і кликав мене, то я невдовзі помру. Це дуже добре, бо мукам тоді прийде край. Або він живий, тоді він дає про себе знати! Він хоче сказати, що ми ще побачимося. Так, ми по- Гіпчимося скоро!»

Чоловік її поїхав у відрядження, три доби вона сама собі господи­ня. Діставши свободу, Маргарита з усієї квартири обрала темну, без її ікон, кімнату, де у шафах зберігався усілякий мотлох. Вона висуну­ли нижню шухляду й дістала те єдине вартісне, що мала в житті, старий альбом з коричневої шкіри, в якому була фотографічна карт­ки майстра. Книжечка ощадкаси з внеском у десять тисяч на його ім’я, спресовані поміж аркушиками цигаркового паперу пелюстки насушеної троянди і частина зшитку в повний аркуш, списаного на друкарській машинці, з обгорілим нижнім краєм.

Повернувшись із цим скарбом до себе в спальню, Маргарита поси­діла близько години, тримаючи на колінах пошкоджений вогнем зо­шит, гортаючи його і перечитуючи те, в чому після паління не було пі початку, ні кінця: «Пітьма, що надійшла від Середземного моря, накрила ненависне прокураторові місто. Щезли висячі мости, які єд­нали храм зі страшною Антонієвою вежею, опустилася з неба хлань і залила крилатих богів над гіподромом, Хасмонейський палац з бій­ницями, базари, караван-сараї, провулки, ставки… Пропав Єршала- ім — велике місто, наче і не було його у світі…»

Маргариті хотілося читати далі, але далі нічого не було, крім не­рівних вугільних торочок. Вона залишила зошит і довго сиділа, не спускаючи очей з фотографії майстра. Потім сльози висохли. Мар­гарита акуратно склала своє майно, і вже за кілька хвилин одягла иильто, щоб іти гуляти. Наташа, хатня робітниця, запитала, яку страву готувати на друге і почала розповідати казна-що про фокусни­ка в театрі, який усім роздав по два флакони закордонних парфумів і панчохи безплатно, а коли публіка вийшла на вулицю — — усі були голісінькі! Громадянки у самих панталонах бігли Тверською! Мар­гарита Миколаївна зробила їй зауваження: «Ну як вам не соромно, ни письменна, розумна дівчина, в чергах патякають чортзна-що, а ви повторюєте!»

Смішна розмова закінчилася приємним сюрпризом для Наташі. Маргарита Миколаївна подарувала їй панчохи і пляшечку одеколо­ну і просила лише про одне — не бігати в самих панчохах Тверською і нікого не слухати.


107

 

МИ ХАЙ ЛО_БУЛ Г А К О В. Майстер і Маргару


«Иоші сиділа під Кремлівською стіною на одній із лав позтаттт

сиділа                                  я У““ ’ ™И“ ° ГЩИН»’- “ «ж. лаві во.

сиділа поруч з ним… «Якщо тебе заслали, то чому ти не даєш знати гт»

себе? Ти ІЮМкВ мене? Ні. , чомусь на вірю в це

п«(СГ 1 ШСЬКИИ гамір усе вираивгіше, близячись, чулися удари Я рвбана і фальшуваті г^тсу тгшЯ ІТл»; тт                                                                       удари ов

біль з музиками.

всяувічт „пл ’ шдкРИта похоронна машина, на ній труні кшиого, 6улякісь дивно

б я запродала душу, аби дізнатися, чи живий він? Кого по ховають з) такими дивовижними обличчями?..»                                                                                                                                               1

МАСОЛІтТ тГГа: :БёрлЬза Михайла Олександровича, голову

прГт™’п1ліГсТ В НИХ НаСТРІЙ! ВЄЗУТЬ МЄРЦЯа д»ь лише

іро ге, куди поділася його голова…»

го грХ7янинаМИЯОЛаїВНа °®ернулась 1 побачила поруч невіломо-

■    громадянина. «Яка голова?..» Той, хто говорив, був невисокий на

ріст вогненно рудий, з іклом, у накрохмаленій білизні, в смугасто-

бГяКскТЮМ;В ЛаК°ВаНИХ ЧЄРЄВИКаХ 13 К°ТЄЛК—                                                       1

гТпг                     Р аа 3 кишені стирчала обгризена куряча кістка )

труни…» —Н^Тнив^ВінРИб0НДйВСЬК0МУД0МІ Г°ЛОВУ МЄРЦЯ ВКраЛИ 3 трібна ця голова»                                                     ~ Ней™вірнии скандал! Кому й навіщо по

Маргарита подумала, що, мабуть, за труною йдуть літератоюи «Так, так, вони самісінькі,» — сказав незнайомець ШрГрИТаза^

:™?ГЄР€ДНИХНЄМаЄКРИТИКаЛаТу™о? *Як же його Тоже не УТИ? Он він з краю в четвертій шерензі. Попелястий… А ви я бачу

в,Тя МИДИТЄ ЦЬОГ° Латунського— * *Яще декого ненавиджу — відпо­віла Маргарита, — але про це нецікаво говорити…»                                                                                                                                                I

« І ак, звісно, що тут цікавого, Маргарито Миколаївно»» — о™«™

незнайомець. Маргарита вразилася: звідки він її знаТтой яідпЗ

що послании до неї у справі: щоб сьогодні ввечері запросити в гесті до

одного дуже значного іноземця                                                                            сті Дч

ска^аТоГ Р?™‘ВаГЯ: *7“ ВИ ВУЛИ™”Й 3™“’ Ы™ -отві. — сказала вона. «Дурепа!» — образився рудий і тієї ж миті промовив-

108‘‘ ШЩ° надшшла В1Д Середземного моря, накрила ненависне

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


прокураторові місто. Щезли висячі мости, які єднали храм зі страш­ною Антонієвою вежею, опустилася з неба хлань і залила крилатих бо- Iі І її над гіподромом, Хасмонейський палац з бійницями, базари, кара- міш-сараї, провулки, ставки… Пропав Єршалаїм — велике місто, начеі но було його у світі… Так пропадіть же ви пропадом з вашим обгорілим інчитком і сушеною трояндою! Сидіть тут на лаві сама і благайте його, щоб відпустив вас на волю, дав дихати повітрям, пішов би з пам’яті!..»

Побілівши обличчям, Маргарита повернулася до лави: «Я нічого м»> збагну, — тихо заговорила Маргарита. — Як ви могли дізнатися про мої думки?..» Чужинець назвався Азазелло, але більше нічого иі> хотів говорити. Маргарита благала хоч щось розповісти про май­стра, чи живий він.

Азазелло заспокоїв: так, її коханий живий… А запрошено її до чу­жоземця цілковито безпечного і жодна душа не знатиме про ці від­мілини. Про мету вона дізнається пізніше… Маргарита запитала, яка

III               користь йти до незнайомця? «…Ви скористаєтесь нагодою…» Мар- гприта зрозуміла, що дізнається про нього, і одразу вирішила: «Піду!

11               іду куди завгодно!»

Тоді Азазелло дістав з кишені круглий золотий футлярчик: «Сьо­годні увечері, якраз о пів на десяту, завдайте собі труда, роздягнув­шись догола, натерти цією маззю обличчя і все тіло. Далі робіть як ииаєте, але не відходьте від телефону. О десятій я вам зателефоную…»

«Я йду на все заради нього, бо ні на що у світі більше не маю надії. Коли ви мене занапастите, вам буде ганьба! Я згодна доконати цю ко- мпдію з натиранням, згодна йти навіть до чорта в зуби!..» — сказала Мітгарита.

Раптом Азазелло щось побачив позаду Маргарити. Вона обернула- ■III. але нічого не угледіла. Тоді вона повернулася, але пояснень дава­ти не було вже кому: співбесідник зник. Маргарита поспіхом побігла « Ллександрівського саду геть.

Розділ 20 КРЕМ АЗАЗЕЛЛО

Місяць у вечірньому чистому небі висів повний, проглядаючи крізь п 1-і тя клена. Липи та акації помережили землю в саду складним візе- I іунком плям. Трійчасте вікно в башті, розчинене, але завішене шторою, гнітилося шаленим електричним світлом. У спальні горіли всі вогні.

Маргарита Миколаївна сиділа перед трюмо в самому купальному х нлаті і в чорних черевичках, не зводячи очей з годинника. Нарешті донга стрілка впала на двадцять дев’яту хвилину десятої. Серце Мар­ні рити стріпнулося, так що вона не змогла навіть відразу взятися за

109

 

— И X А Й Л ОБ У Л Г А К О В. Майстер і Маргарита


футлярчик. Опанувавши себе, Маргарита відкрила його й побачил маснии жовтуватий крем. Від нього тхнуло болотом. Кінчиком паль, ця Маргарита поклала невелику грудочку крему на долоню і почад втирати крем у лоб і щоки. Крем легко мастився і, як здавалося, о; разу ж й випаровувався.

Повискубувані пінцетом брови погустішали і чорними рівними дугами пролягли над позеленілими очима. Тонка зморшка на лоб зникла без сліду. Зникли і жовтенькі тіні коло скронь, і дві ледве по мітні павутинки довкола зовнішніх кутиків очей. Шкіра налилася рівною рожевою барвою, чоло стало біле й чисте… На тридцятиріч] ну Маргариту з люстра дивилася від природи кучерява, чорноволоса жінка років двадцяти, яка нестримно реготала, показуючи зуби.

Насміявшись, Маргарита вискочила з халата одним скоком, за черпнула легкии масний крем і сильними рухами почала втирати його в шкіру тіла. Воно одразу порожевіло й загорілося. Потім умить м’я] зи рук і ніг стали пружними, а потім тіло Маргаритине втратило вагу,

«Ну и крем! Ну ж і крем!» — закричала Маргарита. Вона пере мінилася не тільки зовні. Тепер у ній у всій, у кожній часточці тіла збулькувала радість, і вона відчувала, як ці бульки поколюють і лос­кочуть усе її тіло. Маргарита відчула себе вільною від усього і збаг­нула, що сталося саме те, про що їй вранці говорило передчуття. І що вона покидає віллу і своє дотеперішнє життя назавжди.

І вона, оголена, стала підлітати час від часу в повітря, потім пере- оігла до чоловікового кабінету. На вирваному з нотатника аркушик* вона написала:

«Прости мене і якнайшвидше забудь. Я від тебе йду навіки. Ні шукай мене, це марна справа. Я стала відьмою від горя і біди, що впа ли на мене. Мені час. Прощавай.

Маргарита»

Потім Маргарита прилетіла в спальню. «Як ви це робите, Маргари-1 то Миколаївно?* — здивувалася Наташа. «Це крем! Крем, крем!* — відповіла Маргарита.

… У цей час звідкисьіз іншого боку провулка, з відчиненого вікна, ви­рвався і полетів гучний віртуозний вальс, і почувся гуркіт машини, яка підкотилася до воріт. Маргарита нетерпляче чекала дзвоника Азазел- ло… А коли він зателефонував, відповіла: «Любий, любий Азазелло!*

«Вже час. Вилітайте. Коли будете пролітати над ворітьми, прокри- ; чіть: «Невидима!» Потім політайте над містом, а там на південь геть з міста, і просто на річку. На вас чекають!» — сказали в слухавці.

Маргарита повісила слухавку, і тієї миті в сусідній кімнаті щось


110

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


дерев’яно застукало і почало битись у двері. Маргарита розчахнула їх, і щітка для підлоги, щетиною догори, танцюючи, влетіла в спаль- пк>. Маргарита верескнула від захвату і вискочила на щітку верхи. Гут тільки у вершниці промайнула думка, що вона в цій метушні за­була одягтися. Вона скоком дісталася до ліжка і схопила якусь бла­китну сорочку. Змахнувши нею, як штандартом, вона вилетіла у ві­к но. І вальс над садом загримів ще гучніше.

«Прощавайте назавжди! Я відлітаю!» — гукала Маргарита. Тут попа усвідомила, що сорочка їй ні до чого і залишилася голою…

  • • Прощавай, Наташо!» — прокричала Маргарита і смикнула щітку.
  • • 11 евидима! Невидима!» — ще гучніше крикнула вона і поміж віттям к пена, яке вдарило її по обличчю, понад ворітьми вилетіла у прову ііок. І слідом за нею полетів неймовірно шалений вальс.

Розділ 21 ПОЛІТ

Невидима і вільна! Невидима і вільна! Пролетівши своїм провул­ком, Маргарита потрапила у наступний… Третій провулок вів просто до Арбату…. Вона трохи промахнулася і плечем вдарилася об якийсь світляний диск… У кінці провулка її увагу привернуло пишне гро- мпддя восьмиповерхового будинку. «Дім Драмліту». Узявши щіт­ку під пахву, Маргарита увійшла у двері і побачила поряд із ліфтом чорну велику дошку, а на ній номери квартир і прізвища мешканців.

І однявшись у повітря вище, вона нетерпляче почала читати прізви­ща: Хустов, Двобратський, Квант, Бескудніков, Латунський…

«Та це ж він занапастив майстра! Латунський — вісімдесят чоти­ри…» — сказала собі Маргарита. І почала шукати, де живе Латун­ський. Ось наліво — 82, направо — 83, ще вище, наліво 84! Ось І картка “О. Латунський”».

Маргарита зіскочила зі щітки, подзвонила раз, другий, третій. Ніхто не відчиняв. Тоді Маргарита повернулася назад, визначаючи піїсна квартири саме Латунського. Впевнившись, вона піднеслася у повітря і за кілька секунд вже входила в розчинене вікно до неосвіт- леної кімнати… Кажуть, що й досі критик Латунський блідне, згаду­ючи той жахливий вечір і святобливо вимовляє ім’я Берліоза…

…Коли Маргарита повернулася з кухні, у неї у руках був важкий молоток. Гола й невидима Маргарита стримувала себе, руки її труси­лися від нетерплячки. Старанно націлившись, Маргарита вдарила по клавішах рояля, і по всій квартирі загучав перший жалібний зойк. Надривно лунав ні в чому не винний беккерівський кабінетний ін­струмент. Клавіші в ньому провалювалися, кістяні накладки відска-

111

 

МИ ХАЙЛО Б УЛ ГА К О В. Майстер і Маргарита


кували… Інструмент гув, хрипів, дзвенів, вив. Зі звуком револьвег

ого пострілу тріснула під ударом молотка верхня полірована дек

Важко дихаючи, Маргарита рвала і м’яла молотком сгруни


у            . „             ,            ‘          *-                                           щ иі иуии…

паючГбог’Г ВЖЄ бІГЛа В°Да3 КУХНІ В К°РИД°Р Уже мчав потік. ІПльі
ючи босими ногами у воді, Маргарита відрами носила воду з кухЛ

в кабінет критика і виливала її в шухляди письмового столу Роз ^’

мавши молотком дверцята шафи в кабінеті, витягла у спальні із дзеї.

човнилі“ К°СТЮМ КРИКа 1 ВТ°ПИЛа Й0Г0 У ванні— Повну чорнилі

ня                      Ю ВИЛИЛа В ПИШН° ПІДбИТЄ двоспальне ліжко. Руйнув

ня, які вона вчиняла, давали їй гостру насолоду…

них’у^еЛ1бГИНКУ ВИРУВаЛ°- БІГали 1 щось вигукували люди. Серед,
их уже мелькали міліціонери… Але подальше вже не цікавило Мар-і

ршу. ..римірявшись, щоб не зачепитися за якийсь дріт, вона міп-

Го ГИСЛа Щ1ТКУ1 ВМИТЬ опинилась вище нефортунного будинку.
ппшпТК П1Д НЄЮ П0ХИЛИВСЯ набік і провалився вниз. Маргарита ще
пришвидшила щітку, і все скупчення дахів кануло під землю а Та

сть нього з явилося озеро тремтливих електричних вогнів За се-

““ — “                                            яки» лей.

Тієї ж миті Маргариті сяйнула думка, що даремно вона так неса-

мовито жене щітку. І що вона позбавляє себе змоги бодай що розгле-

Д ти. Маргарита нахилила щітку щетиною вперед і, уповільнившись

лГлісі0 вТн лЗЄМЛІМаРГаРИТУ ВЖЄ °бДаВаЛО пах0^ами —Н
их лісів. Вона летіла над самісінькими туманами росяного лугу по-

«Г„~» аЖКИЙ ШУМ                                                                    п. ря по,у,с™„°а-

ДУ. Маргариту наздогнала Наташа.                                                                и поза

Вона гола-голісінька, намащена Маргаритиним кремом, з розві-

яним за вітром волоссям, летіла верхи на гладкому кнурові, який

а тис у передніх лапах портфель. Добре приглянувшись, Маргари-
та впізнала у кнурові сусіда, Миколу Івановича. «Серденько Марга-

~ИГ=.Т*Г“а “                                                                        «« я і йому“*

У, і йому! Та ж і ми хочемо жити і літати! Простіть мене пове-
лителько, та я не повернуся, ні за що не повернуся!»                                  ’

Далі вони полетіли разом…

міс^ГГГон~УВаЛ: ЛЄТІП0ВІЛЬН0 в пустельній і невідомій
цевості Вона відчувала близькість води і здогадувалася, що мета

3ЛурКвишГ За РН°ЗІЙШЛИСЯ1 МаР™Рита тихо підлетіла до крейдя-
ного урвища. За ним унизу в тіні лежала ріка. Тріпотіло світло від

гнища, снували якісь постаті. Здавалося, що звідти долинає якась
веселенька музика.                                                                                                                                      якась

т МаргаРита вскочила з урвища і швидко дісталася до води. Вода

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


ипдила її після повітряної гонитви. Легке її тіло, як стріла, розкрая­ло поду, а стовп води викинуло мало не до самого місяця…

Тільки-но Маргарита торкнулася вологої трави, музика під вер­ни ми зазвучала дужче і веселіше спалахнули іскри над вогнищем. Під гіллям верб, усипаних ніжними пухнастими сережками, сиді- пи жаби і грали на дерев’яних дудах бравурний марш на пошануван­ні! Маргарита. Прозорі русалки зупинили свій танок над річкою і за­микали Маргариті водоростями. Голі відьми вишикувалися і почали присідати та вклонятися придворними поклонами. Хтось козлоно­гий підлетів і припав до руки, розкинув на траві шовк, поцікавився, чи добре купалося королеві, запросив прилягти й відпочити.

Потім їй подали машину. На острів впала булана відкрита маши­ни, на шоферському місці сидів чорний довгоносий грак у фуражці і и рукавицях з відлогами. Маргарита опустилася на широке заднє си- шння. Острів зник, зникла річка, Маргарита помчала в Москву.

Розділ 22 ПРИ СВІЧКАХ

Рівне гудіння машини, яка високо летіла над землею, заколисува­но Маргариту. Стуливши повіки, вона віддала обличчя вітру і думала Іи сумом про покинутий нею невідомий берег річки… Після всіх див І чпклунств вона вже здогадувалася, до кого саме її везуть, але це не

■                  и кликало в ній страху. Надія на те, що там їй поталанить повернути гпоє щастя, робила її безстрашною.

Висадивши Маргариту, яка ні про що не питала, коло одного з над­гробків безлюдного кладовища в районі Дорогомилова, грак запустив мпіиину, спрямувавши її просто в яр, де вона з гуркотом і згинула.

Тієї ж миті від одного з пам’ятників відокремилася чорна тінь — Літзелло. Він рухом запросив Маргариту сісти на щітку, сам скочив нм довгу рапіру, вони стрімко злетіли і за кілька секунд, не побачені жодною живою душею, опустилися коло будинку №302-біс на Садо-

■                  Ій вулиці. Маргарита зі своїм проводирем була біля дверей кварти­ри №50. Дзвонити не стали, Азазелло безгучно відкрив двері своїм и иючем.

Перше, що вразило Маргариту, це та пітьма, в яку вона потрапи­ли . Тієї ж миті попереду заблищав вогник якоїсь лампадки… Почали підніматися якимись широкими приступками, і Маргариті здалося, що їм не буде кінця… Вогник наблизився впритул, і Маргарита поба­чила освітлене обличчя Коров’єва-Фагота.

Щоправда, зовнішня подоба його змінилася. Вогник відбився не її ипдтріснутому пенсне, а в моноклі, щоправда, також надтріснуто-

113

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


му. Вусики на нахабній мармизі були підкручені і намащені, він б убраний у фрак.

Маг, регент, чародій, перекладач чи біс його зна хто — словом, К1 ров’єв — уклонився і, широко повівши лампадкою в повітрі, запр сив Маргариту йти слідом за ним. Азазелло зник.                                                        І

Маргарита збагнула, що вона перебуває в просто неосяжній зал та ще й з колонадою, темною і, з першого враження, безкінечною. У Коло якоїсь канапки Коров’єв зупинився, поставив свою лампаг ку на якусь тумбу, рухом запропонував Маргариті сісти, а сам примо тився поруч. Він відрекомендувався: «Коров’єв. Вас дивує, що нем/ світла? Просто мессір не любить електричного світла, і ми вдамося д| нього в найостанніший момент. І тоді його не бракуватиме…»

Та Маргариту найбільше цікавило, де усе це вміщається. «Найпро тіше зі всього! відповів Коров’єв. — Тому, хто знається на п’ятому вимірові, нічого не варто розсунути приміщення до бажаних розмі рів, до чорт знає яких меж! …Але вертаймося до справи, Маргарит Миколаївно. Ви жінка вельми розумна і, безперечно, вже здогадали ся про те, хто наш хазяїн… Щорік мессір дає один бал. Він зветьс^ весняним балом повні, або балом ста королів… так ось: мессір паруб^ кує, як ви, певно, розумієте й самі. Але потрібна господиня… Уста лилася традиція — господиня балу має неодмінно називатися Марга ритою, по-перше, а по-друге, вона має бути з місцевих. Сто двадця одну Маргариту знайшли ми в Москві, а, чи вірите, — жодна не при датна. Ви не відмовитесь перебрати на себе цей обов’язок?»

Маргарита погодилася. Вони пішли між колонами і нарешті дісі тались якоїсь іншої зали, в котрій чомусь пахло лимонами. Коров’єв| порадив їй ніколи нічого не боятися і сказав, що бал буде бучний Приїдуть особи, влада яких колись була дуже велика, але усі вони! дуже малі у порівнянні з мессіром. До того ж він сказав, що Маргари­та й сама — королівської крові.

«О королево, питання крові — найскладніші питання у світі! — ска­зав Коров’єв. — І якби розговорити декотрих прабабусь, а особливо тих,і що мали репутацію скромниць, предивні таємниці розкрилися б. Я ані трохи не схиблю, якщо, кажучи про це, нагадаю примхи тасованої ко­лоди карт. Є речі, у яких цілковито неспроможні ані бар’єри між стана-1 ми, ані кордони між державами. Вгадайте: одна з французьких коро лев, що жила в шістнадцятому сторіччі, напевно, страшенно вразиласі б, якби хтось сказав їй, що її премилу прапрапраправнучку я через багаі то літ вестиму під руку в Москві бальними залами… Але ми прийшли!* Коров єв задув свою лампадку, і вона зникла в нього з рук… Две­рі розчинилися. Кімната була дуже невелика. Маргарита побачила

114

 

                          МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


дубове ліжко з брудними простирадлами і подушкою. Перед ліжком нтонв дубовий на різьблених ніжках стіл, на якому містився канде- пнОр із гніздами у вигляді пташиних лап із кігтями. У цих семи золо­тих лапах горіли товсті воскові свічі. На столику була велика шахів­ниця з фігурками, надзвичайно мистецьки виробленими… У кімнаті і к нуло сіркою та смолою.

Серед присутніх Маргарита одразу впізнала Азазелло, який те- ШЧ> був зодягнутий у фрак і стояв коло спинки ліжка. Гола відьма, Гилла, котра так збентежила буфетника Вар’єте, сиділа на килимку иіміо ліжка, мішаючи щось в каструлі.

Окрім них у кімнаті був ще величезний чорний котяра, який сидів її її писокому табуреті перед шаховим столиком і тримав у правій лапі ■■■и хового коня. Гелла підвелася і вклонилася Маргариті. Те саме зро- Пи її і кіт, зіскочивши з табурета, … шаркаючи правою задньою ла-        о. Він упустив коня і поліз за ним під ліжко.

На ліжку сидів той, кого ще зовсім недавно бідолашний Іван на Патріарших переконував у тому, що диявола не існує.

Два ока уп’ялися Маргариті в обличчя. Праве із золотою іскрою ІІІІ дні, ліве — порожнє і чорне, як вузьке вушко голки, ніби вихід у Придонну криницю. Воландове обличчя було скошене набік, правий и уі ик рота відтягнуто донизу, на великому лобі були зморшки. Шкі­ру ніби навічно спалила смага.

Воланд був у самій нічній довгій сорочці, брудній і залатаній н» лівому плечі. Одну ногу він підібгав під себе, другу витягнув на <м лінчик. Коліно цієї темної ноги Гелла натирала якоюсь маззю. Ще |иіііі’леділа Маргарита на розкритих безволосих грудях Воланда ви- іііішііого з чорного каменя жука на золотому ланцюжку і з якимись мік’і.менами на спинці. Коло Воланда на ліжку стояв дивовижний,

■                  пче живий і освітлений з одного боку сонцем, глобус.

«Вітаю вас, королево, і прошу дарувати мені оцей домашній yfllp…» — голос Воланда був низький і хрипкий. Він узяв з ліжка діиігу шпагу. Нахилився, поворушив під ліжком і сказав: «Вилізай! ііііртія відміняється. Прибула гостя!*

Маргарита заперечила: не треба переривати гру. Шахові журнали »«і і лати ли б добрячі гроші, аби тільки дістати змогу її надрукувати. ІІи іпінд сказав до себе: «Так, має рацію Коров’єв! Як примхливо тасу- •ті.си колодаї Кров!»

Нін простягнув руку і поманив до себе Маргариту, посадив на ліж- ші поруч з собою: «Ну, якщо ви так чарівливо люб’язні, а я нічого ін- Іііпго не чекав, так будьмо без церемоній… — Він нахилився до краю ііжіса і крикнув: — І довго буде тривати оце блазенство під ліжком?


115

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


Ні, я бачити не можу цього блазня. Подивіться, що він там, під лі> ком, зробив із собою!» — Викачаний у пилюці кіт, стоячи на задні лапах, тим часом вклонявся Маргариті. Тепер на шиї кота опинил ся біла краватка-метелик, а на грудях перламутровий дамський нокль на ремінці. Окрім того, вуса кота було визолочено…

«Шах королю», сказав Воланд. «Будь ласка…» — кіт почав ди­витися на дошку у бінокль.

Воланд представив Маргариті свій почет: оцей, що клеїть д^ ня, кіт Бегемот, з Азазелло та Коров’євим Маргарита вже бу.;^^ знайома, слугиня Гелла — метка і кмітлива. «Оце й усі — товариство! невелике, розмаїте і нелукаве…» Воланд замовк і почав повертати перед собою свій глобус, вироблений так майстерно, що сині океану на ньому ворушилися, а шапка на полюсі лежала, неначе справжні крижана і сніжна.

На шахівниці тим часом живі фігури змішалися: знервований ко-І роль у білій мантії тупцював на клітинці, здіймаючи у відчаї руки, І троє білих пішаків з алебардами розгублено дивилися на офіцера, ще розмахував шпагою і вказував уперед, де у суміжних клітинах буле видно чорних вершників Воланда.

Бегемот програвав. Він почав корчити гримаси і підморгувати своєму королю, роблячи усілякі витівки. «Нічого не допомагає* докинув Коров’єв. «Ну, і довго це триватиме? Шах королю. Король на клітинці Г-два», — не дивлячись на дошку, сказав Воланд. Він ба-| чив, що кіт махлює…

«Підлотник… ти здаєшся чи ні?» — гукнув пронизливим голосом Воланд. Кіт поклав лікті на стіл, уткнув вуха в лапи і почав думатиТ Нарешті він сказав: «Здаюсь. Але виключно тому, що не можу грати в атмосфері цькування з боку зловмисників!» — він підвівся, і шахо^Г ві фігурки полізли в скриньку.

Потім Маргарита втирала у хворе Воландове коліно якесь гарячі вариво, яке палило руки… Воланд запитав, чи є в неї якась печаль! яка труїть душу? «Ні, мессіре, нічого цього немає», — відповіла ро­зумниця Маргарита.

«Кров великий чинник», — невідомо чому весело сказав Во-І ланд і показав їй свій глобус: «Ось берег океану… Він наливається вогнем… Там почалася війна. Якщо ви наблизите очі, ви побачите й| подробиці…»

Тут Азазелло примітив сторонніх — кнура та Наташу. Воланд дозволив їй залишитися коло Маргарити, а кнура наказав відпра-» вити на кухню. «Тут непорозуміння, вона, бачите, мазнула його| кремом…» заступилася Маргарита. «Хто його різатиме? Хай поси-

116

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


диті. разом із кухарями, оце й усе! Не можна ж пустити його у бальну ним у!» — відповів Воланд.

Лзазелло нагадав, що надходить північ. Воланд запросив: «Про­шу мис… Наперед вдячний вам. Не розгублюйтесь і нічого не бійтеся. Нічого не пийте, окрім води…»

Маргарита піднялася з килимка, і тоді в дверях виник Коров’єв.

Розділ 23 ВЕЛИКИЙ БАЛ У САТАНИ

Надходила північ, доводилося поспішати. Маргарита невиразно ба­ні іш довколишнє. Запам’яталися свічки і самоцвітний якийсь басейн. Коли Маргарита стала на дно басейну, Гелла і Наташа, що допомагали ІII, обдали Маргариту якоюсь гарячою, густою і червоною рідиною. Мар­і «рита відчула солоний смак на губах і зрозуміла, що її миють кров’ю. Кривава мантія змінилася густою трояндовою олією. Потім Маргариту И и пули на кришталеве ложе і стали до блиску розтирати якимось вели­ким зеленим листям. Тут з’явився кіт і заходився допомагати.

Маргарита не пам’ятає, хто пошив їй із пелюсток білої троянди че- [ішіички і як ці черевички самі собою позастібалися золотими пряж­і’ йми. Якась сила підкинула Маргариту і поставила перед дзеркалом,

■ II волоссі сяйнула королівська діамантова корона. Звідкілясь узяв­ші ІСоров’єв і повісив на груди Маргариті важке, в овальній оправі зоб- рпжоння чорного пуделя на ланцюгу…

♦Нічого, нічого! — вимовляв Коров’єв. — Дозвольте, королево, лп ш вам останню пораду. Гості будуть різні, але жодному, королево Мирто, ані тіні переваги! Помітить, помітить у ту ж мить! Треба по- пнібити його, полюбити, королево! Сторицею буде винагороджена за І(п господиня балу. І ще: не проминіть жодного! Хоча б усмішечку, як мп стане часу кинути слово, хоча б легесенький порух голови. Все, що іііпігодно, аби не брак уваги. Від цього вони захиріють…»

Тієї ж миті Маргарита в супроводі Коров’єва і Бегемота ступила в п і п ковиту темряву…

♦ Вал!» — пронизливо верескнув кіт, Маргарита скрикнула. Бал вибухнув світлом, а водночас звуком і запахом. Маргарита побачила і иГн> в тропічному лісі.

І Іотім невисока стіна білих тюльпанів виросла перед Маргаритою, ап нею вона побачила незліченні вогники і перед ними білі груди й чорні плечі людей, зодягнутих у фраки. Оркестр у добрих півтори сот­ії І музик грав полонез.

Чоловік у фракові, який вивищувався над оркестром, побачив­ши Маргариту, зблід, заусміхався і враз помахом руки підвів весь

117

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


оркестр. Він вклонився низько, широко розкинувши руки, і Марг#- рита помахала йому рукою. «Гукніть йому: “Вітаю вас, королю валі сів!”», — прошепотів Коров’єв.

Маргарита вигукнула де і подивувалася тому, що голос її пері крив оркестр. Чоловік від щастя скинувся і ліву руку приклав дД грудей… Тут були лише світової слави музики. Ліворуч, за перши* пультом скрипок був В’єтан… «Диригент — Йоганн Штраус! — заі кричав кіт. — І хай мене повісять на ліані, якщо на якомусь бал будь-коли грав такий оркестр!..»

У наступній залі не було колон, замість них стояли стіни черво-1 них, рожевих, молочно-білих троянд — з одного боку, а з другого — стіна японських камелій. Поміж цих стін били, шумуючи, фонтанЛ і шампанське вирувало бульбашками в трьох басейнах, серед яких один був прозоро-бузковим, другий — рубіновим, третій — кришта­левим. У стіні проступив вилом і на ньому на естраді гарячкував чо-І ловік у червоному з ластів’ячим хвостом фраці. Перед ним нестерпні надсаджувався джаз. Угледівши Маргариту, диригент зігнувся пеі ред нею і верескнув: «Алілуя!»

Нарешті вилетіли у передпокій. Очі тут сліпли від світла, що ли-1 лося з кришталевих виногрон. Маргариту поставили на чільне місце.) Коров’єв і Азазелло стояли біля них в парадних позах. У спину віяло холодом — з мармурової стіни позад Маргарити било шумуюче вині і стікало у крижаний басейн. Коло лівої ноги вона чула щось тепле і* кошлате. Це був Бегемот.

Зі здоровенного каміна вискочила шибениця, на якій теліпався труп. Він зірвався з мотузки і з нього вискочив чорноволосий краї сень у фраку та в лакованих черевиках — пан Жак з дружиною. «Ре-І комендую вам, королево, це один з найцікавіших чоловіків! Фальшу! вальник грошей, державний зрадник, непоганий алхімік. УславивсЛ тим, що отруїв свою коханку!»

Маргарита подивилася вниз і побачила, як щезли у бічному ходів шибениця і труна. Потім з каміна з’явився безголовий, з відірваною! рукою, скелет і перетворився на чоловіка у фраку.

«Королева у захваті!» кричав Коров’єв. До них піднявся схода-1 ми одинак у фраку. «Граф Роберт, досі привабливий. Був коханцем! королеви і отруїв свою дружину», — шепнув Коров’єв.

З каміна повипадали, тріскаючись, три домовини, далі майже цілі ковито розкладений труп. Потім наблизилася сухенька скромна дама в І дерев яному чоботі на лівій нозі з широкою зеленою пов’язкою на шиї\И

♦  Найчарівніша і найповажніша пані Тофана. Зажила слави серед І молодих неаполітанок, які збайдужіли до своїх чоловіків… ТофанаИ

118

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


продавала їм якусь водичку, яку ті підливали у суп… і ставали віль­ними, як весняні квіти. На нозі в неї іспанський чобіток, а зелена інні’язка від того, що тюремники, дізнавшись про мало не п’ять со- ггпь зниклих з Неаполя і Палермо чоловіків, які заважали дружи­нам, зопалу придушили пані Тофану…» — проказував Коров’єв.

У повітрі вже стояв гомін, з бальних зал виплескувалася музика.

«А ця нудна жінка, Фріда, — шепотів Коров’єв — скаржиться на гною хусточку. Її камеристка тридцять років кладе їй на ніч на сто­пі к носовичок. Прокинеться — хусточка тут. Вона і в річці її топила, і налила ніщо не допомагає. Колись вона служила в кав’ярні, по- гіула з хазяїном у коморі і через дев’ять місяців народила хлопчика, им несла його у ліс і засунула йому в рот хусточку та й закопала дити­ну. На суді вона казала, що їй нічим годувати немовля…» Маргарита псизала, що намагатиметься припинити страждання Фріди, бо була идивована, чому не засудили хазяїна кав’ярні.

Коров’єв продовжував представляти гостей: ота маркіза отруїла Оіггька, двох братів і двох сестер через спадщину… А он імператор Ру­дольф, чарівник і алхімік… А он та дама — московська швачка, яка ■’Робила дві дірочки в своєму ательє, і всі її клієнтки знали про це і Пули у захваті від того! А той мрійливий юнак продав дівчину, яка мого покохала, в публічний дім… Та Маргариту не цікавили ні Калі- гула, ні Мессаліна, ні Малюта Скуратов.

Потік гостей порідшав, тепер Маргариті треба було облетіти зали, щоб гості не вважали себе покинутими. В кімнаті з басейном, де грав раніше оркестр короля вальсів, тепер був мавпячий джаз. Орангу­танги дули у блискучі сурми, два гамадрили грали на роялях, а живі оксамитні метелики пурхали над танцюристами, зі стелі сипалися квіти і замість свічок пливли в повітрі світлячки та болотяні вогні…

«Останній вихід, — прошепотів Коров’єв, — і ми вільні…»

На помості навпроти себе Маргарита побачила Воланда. На ньому була та сама брудна сорочка, ноги у стоптаних капцях. Він спирався замість тростини на шпагу. Азазелло підніс Воландові тацю з головою Берліоза.

Воланд звернувся до голови, в якої здригались повіки: «Михайле Олександровичу, все сповнилося, чи не так? Голову відтяла жінка, засідання не відбулося — це факт. А факт — найупертіша у світі річ! Та вас цікавить подальше. А ще ви були прихильником теорії, що після того, як голову відтято, людина відходить у небуття! Мені при- мно на цьому балі засвідчити через моїх гостей, що це не так. Втім, оскільки всі теорії варті одна одної, ви відійдете у небуття!..»

Воланд доторкнувся до Берліозової голови шпагою і перетворив її на чашу, з якої і випив за буття… Він пив яскраво-червону кров. І ста-


119

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


лася метаморфоза. Щезла латана сорочка та стоптані черевики. Во ланд з’явився в чорній хламиді зі шпагою. Він наказав випити і Ма^ гариті, в якої від того запаморочилося в голові…

«Не бійтеся, королево, — почула вона шепіт. Кров ця давно ві йшла в землю, і на тому місці росте виноград…» Маргарита зробилг ковток. їй здалося, що закричали півні. Гості у фраках розсипалися на порох. Зникли колони, фонтани, тюльпани та камелії. Залиши лося, що було, — вітальня, у яку з прочинених дверей випадала ему жечка світла. І в ці прочинені двері й увійшла Маргарита.

Розділ 24 ВИЛУЧЕННЯ МАЙСТРА

У спальні Воланда все було, як і до балу. Воланд у сорочці сидів на ліжку, Гелла наготувала вечерю. Воланд показав Маргариті, щоб вона сіла поруч, і запитав, чи не сильно вона втомилася. Кіт налив їй у склянку якоїсь прозорої рідини і обурився, коли Маргарита сплута ла чистий спирт з горілкою. Вони випили за святкову ніч повні. Живе! тепло потекло по нутрощах Маргарити, до неї повернулися сили.

Бегемот відрізав шмат ананаса, посолив його, поперчив, з’їв, після чого випив другу стопку, за що отримав аплодисменти. Кусаючи м’ясо Маргарита дивилася, як Бегемот намащував гірчицею устрицю. Вони розмовляли про чари і розмах балу, і Маргарита виказала сумнів, що зовні ніхто не чув звуків балу, їй здалося, що хтось стежив за ними

Заговорили про те, чи влучно стріляє Азазелло, й він відповів, що до­сить пристойно стріляє — дивлячись у що, бо це різні речі — розбити мо­лотком шибку критикові Латунському чи влучити йому ж у серце. Тут Во­ланд запитав, хто такий критик Латунський, і Маргарита зізналася, що вчора знівечила його квартиру з помсти за те, що він занапастив майстра…

Коров’єв дістав з шухляди винову сімку і попросив Маргариту на­значити те місце, куди треба стріляти. Азазелло витяг чорний авто­матичний пістолет і, не обертаючись, вистрелив. Визначене Марга­ритою місце було пробите! Коров’єв сказав, що не перейшов би дорогу Азезелло навіть тоді, коли в нього не було б жодного пістолета. Кіт насупився і вирішив перевершити рекорд Азазелло. Він узяв два ре­вольвери і вистрелив, і однією кулею влучив у руку Гелли та у сову на каміні й у розбитий годинник…

Час добігав шостої години ранку. Маргарита вирішила вже йти, їй раптом незручно стало бути голою. Воланд стягнув з ліжка свій халат, і Коров’єв накинув його Маргариті на плечі. Маргарита подя­кувала і одразу відчула себе ошуканою. Її не утримували і нічого не пропонували. Тож вона вирішила бігти звідси — і в річку головою.

120

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


І’іііітом Воланд зупинив її і запитав, чи не хоче вона чогось сказати на прощання. Та Маргарита відповіла, що була втішена балом і охоче пробить це ще раз… Воланд залишився задоволений.

«Так і треба! — сказав він. — Ми вас випробовували. Ніколи і ні­чого не просіть, особливо в тих, хто дужий за вас. Самі запропонують І самі все дадуть!.. Отже, які збитки від моїх гостей, кажіть! Тепер и нее без церемоній!»

Тоді Маргарита попросила… ні, не про себе… Вона сказала: «Я хочу… щоб Фріді більше не підносили ту хусточку, якою вона задушила свою дичину…» «Я вже не знаю, що маю чинити, — відповів Воланд. — Ли­шається тільки затикати ганчір’ям усі шпарини, щоб сюди не лізло ми- посердя! Ви, виходячи з усього, людина добра, високоморальна? »

«Ні, — відповідала Маргарита. — Я попросила вас за Фріду, бо не- і ібачно подала їй надію. Вона чекає, мессіре… Ви зробите це? » Воланд сказав, що це Маргарита зробить сама. «Фріда! — гукнула Маргари- тп і сказала голій жінці, що вбігла до кімнати, просто і велично: Тебе прощають…»

Фріда зойкнула і впала на долівку перед Маргаритою. Воланд мпхнув рукою, і Фріда щезла з очей. «Що ж, Бегемоте, — заговорив Иоланд. — Не будемо наживатися на вчинках непрактичної людини у святкову ніч! Що ви, Маргарито, хочете для себе?»

Маргарита зажадала, щоб їй зараз же, цієї миті, повернули кохан­ця, майстра. Тієї ж миті здійнявся вітер, штора на вікні розкрилася І під далекого місяця простягнулася стежка світла, і в ній був май­стер — у лікарняному халаті і капцях. Маргарита кинулася цілувати Іюго у лоб, губи, щоки, довго стримувані сльози бігли по її обличчю.

Майстер був відсторонений, хворий, він вирішив, що в нього почали­ся галюцинації. Коров’єв підсунув йому стілець, а на Маргариті якимось чином з’явився чорний плащ. Воланд наказав дати майстру випити. Не­дужий взяв склянку і випив. Склянка розбилася біля його ніг… тут він нпізнав Маргариту, а після другої склянки його очі ожили і проясніли.

«Хто ви такий і звідки?» — запитав Воланд. «Я тепер ніхто, нідповів майстер, — я душевнохворий, з дому скорботи…» Маргари­та заплакала і попросила Воланда вилікувати майстра.

…Воланда майстер одразу пізнав: про нього розповідав йому Іван Іїездомний… Він пояснив, що Маргарита називає його майстром тому, що вона високої думки про його роман про Понтія Пілата… Воланд іпбажав почитати роман, та Маргарита не могла його дати, бо май­стер спалив його. Воланд не повірив. «Рукописи не горять», ска­зав він і наказав Бегемоту подати собі роман. Кіт схопився зі стільця, і всі побачили, що сидів він на купі рукописів. Маргарита побачи-

121

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майгтдп. м.—|


ла примірник і скрикнула: .Всемогутній! Всемогутній’

спалении роман майстра.


*, бо це й буц


5уі|


на

ВІД


«айстр^Са^,ІЛКЛ

новіла: .Прошу знову номр^’ГЛ ПОТРіб«°7* ІМ<Ч»-»Р>п-в ,
щоб ламо, засвітшіасн, і                      ст^о Г’б™’’ »»ЕГ* В° АР&ИІ

навіщо слухати бідну жінку, взагалі не бувіГшобД ^ Р°ЗСМІЯВСЯ
*Не буває! Та ми спробуємо» — вілпмів и                                            ЯК буЛ°!

велло. Тут ві отелі на підлоту обв^ивоі гр„, — ^тоТші ’7“ ^
валізою у рука* і в кепді. Це був                                                 . Д«Ш б,ЛИ8н13

Латунського написав скаргу з повідомленням ппп ШЯ СТЙТТІ
рине нелегальну літературу. Все ,е він вообн,^”; ^“а«тСТврЗбе

‘Т“1.™: мав7а1 навіть в»»»; перИ

гами і винесло аі спалші Вмавдо^”^,,^’4Персвер«ул0 Догори ноі

Майстер тим часом розгляд™ Воланда. Потім 3,е„„„„о
не знаючи, „взивати його .ви. чи                           .Д„о,,йе 1У “ ї°

Кіт, про якого розказував Іваїг „ г‘                                                        ~ тои самин

втішений ґречним звертанням:’котам чомуськажуть7* ^ ^ ДУЖЄ

Ден з котів ніколи не пив брудершафту.                                         *ТИ* ’ Х°Ча ЖО

Коров’єв знайшов історію хипппйи нлой™… . …

має документа, немаєі людини», — ^яс^Гвін                                      ВКаМІН‘ ‘НЄ

книгу, у якій вже був прописаний А гоїзшМогаш^Т^п «ШОВДОМовУ

ку. Напис зник, немов наснився. Який там Могашч?                                                                                                                                            ’‘Н

чане було? Майстер заперечував- сят є™ рич?Жодного Могари-

не^е докуменгів..^.КоЗе, ,ГбГ «:;:Г^ЙЮМа

і навіть повернув Маргариті а особисті речі- зощитГІк»‘““’ док>,ент

нми,висохлутроннду,фотографіютаоща аукнн*к^ “Г“,,КРа

що їх внесла Маргарита Миколаївна. « Нам ^к^оиетпвй ТИСЯЧ
те лани „овідеихають, ані* доторкнусь до                                        н’оГ‘Ш‘“Д

Подумали й нро почет Мвогапит»: Не-а^Тп                                           “ вш

шили відьмою, Миколу Івановтгая »{„ ‘                                     прохання, зали-

дужках: кн^^ГнГбу^^кГтГк1^^ «йду засобу у
вуха був відпущений, тільки Азазелло узяв з                                                    ?#Рв

буде грубіянити і брехати по телефону.                                                 ’ Щ° ®Ш Не

«Отож ви знову у арбатський підвал? А хто ж лякінт™™ о

^и^^еЛв^н1спо™^В,?™ед Й° в Д0ПИСуВаТИ— ♦Ваш роман

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


ЯИ додому: Маргарита в чорному плащі, майстер у лікарняному хала­ті Вони затрималися на сходах, бо Маргарита Миколаївна забула під­кову, повернулася і побачили ту саму Аннушку, що пролила масло.

Аннушка, яку всі у будинку прозивали чумою за здатність зчиня­ти скандали, із подивом дивилася, як згори, з квартири №50, бігли чо­лі тік у самій білизні, що вилетів у вікно догори ногами, чоловік з бо­рідкою і поросячим обличчям, потім третій, у толстовці, потім хтось промий у чорній шапочці, якого вела дамочка у чорній рясі та подер­тих черевиках. За ними йшли зовсім гола дамочка із валізою у руках, ПІля якої йшов здоровезний чорний котяра, та невисокий чужоземець

  • кривим оком, який накульгував. «Оце так квартира!» — подумала Аннушка і тут почула, як щось впало на підлогу. Тільки-но компанія яІЙшла, вона почета нишпорити у напівтемряві і знайшла щось у сер­ветці. Та один з тих, хто проходив повз неї, повернувся і став вимагати підківку із серветкою. Аннушка віддала знайдене і почула: «Я вам як- ипйглибше вдячний, мадам. Мені ця підківка дорога як пам’ять. Ось нам двісті рублів за знахідку…» Іноземець миттю опинився внизу і гук- ііув звідти: «Як щось знайдеш, стара відьмо, здавай у міліцію, а не хо­вай за пазуху!» Аннушка виглянула у двір, але там вже нікого не було…

За годину у підвалі маленького будиночка у першій кімнаті все Пуло так само, як до тієї страшної ночі минулого року. На столі під ■іксамитовою скатертиною, під лампою з абажуром, стояли конвалії. Нп столом сиділа Маргарита і тихо плакала від пережитого. Рукопис, ниищений вогнем, був перед нею. У сусідній кімнаті спав майстер.

Маргарита знайшла місце, яке перечитувала перед побаченням з Азазелло. Майнула навіть думка, що все це чаклунство, що зараз усе щозне… Маргарита шелестіла аркушами, розгладжувала їх, цілувала…

«…Пітьма, що надійшла з Середземного моря, накрила ненависне прокураторові місто…»

Розділ 25

ЯК ПРОКУРАТОР НАМАГАВСЯ ВРЯТУВАТИ ІУДУ З КИРІАФА

Пітьма, що надійшла з Середземного моря, накрила ненависне прокураторові місто. Щезли висячі мости, опустилася з неба хлань

І залила крилатих богів над гіподромом, Хасмонейський палац, ка- рпван-сараї, провулки, ставки… Пропав Єршалаїм — велике місто, ипче його і не було на світі. Все пожерла пітьма… Дивовижну хмару мпигнало з моря чотирнадцятого дня весняного місяця нісана. Ме­рехтливі спалахи викликали з безодні палац Ірода Великого, стра­х Ітливі безокі золоті статуї шугали в чорне небо. Знову зникав небес­ний вогонь і важкі удари грому заганяли золотих ідолів у пітьму.


123

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


Злива хлинула несподівано, гроза перейшла в ураган, який шм тував сад, де розмовляли колись прокуратор і первосвященик. балкон під колони заносило зірвані троянди, листя магнолій… У ц час під колонами перебував лише прокуратор.

Він лежав на ложі біля низенького столу з наїдками і вином у к^ рафках. Коло ніг прокуратора була кривава калюжа з розбитої ка( рафки. Прокуратор сам наливав собі вино в чашу, пив довгими ковт ками, кришив хліб і глитав маленькими шматочками, висмоктува? устриць, жував лимон…

Минув якийсь час, завіса води почала тоншати. Ураган слабша~ Удари грому і блискавиці рідшали. Грозу відносило до Мертвого моря. До слуху прокуратора дійшли звуки сурм і цокіт копит — сол; дати поверталися з Лисої Гори. Почулися довгоочікувані кроки пе ред самим балконом. Чоловік у каптурі перейшов сад і ступив на мо­заїчну підлогу балкона.

«Прокураторові здоров’я і радості!» — почув прокуратор лати ною. Той, що прийшов, був геть мокрий. Йому висушили волосся, п ‘ ревдягнули у багряний військовий плащ і перевзули у сухі сандалії.

Сонце повернулося в Єршалаїм. Фонтан ожив, голуби вибралися] на пісок. Червону калюжу було витерто. Подали м’ясо. Пілат частуГ вав прибульця вином і наїдками. Чоловік був середнього віку, з при ємним округлим лицем, м’ясистим носом і маленькими очима. Він похвалив тридцятилітнє прокураторове вино. Пили за кесаря, батькаґ римлян — хай пошле йому бог довге життя. Прокуратор признався] що не любить Єршалаїм — найвідразніше місце на землі, не любить^ його свята, його магів, химерників, чарівників, зграї богомольців.* Страшенно нудно чекати якогось кровопролиття!

Потім прокуратор наказав звітувати про страту — чи не виказував хто непокору, чи переконався гість у тому, що смерть засуджених дійс­но настала? Гість відповів, що всім дали трунок, та Га-Ноцрі відмовив-1 ся його пити — подякував та сказав, що не звинувачує нікого за те що відібрано його життя. Поводився по-дивацькому: намагався зазирну­ти в очі то одному, то іншому, усміхався розгубленою посмішкою…

Прокуратор пожалкував, що не можна виявити прибічників Га- Ноцрі, і зажадав, щоб страченого поховали якнайшвидше і таємно. Розпитував про якогось Іуду з Киріафа, який начебто дістав гроші за те, що пригощав в себе божевільного страченого. Іуда — моло­дий і вродливий з великою хіттю до грошей… Прокуратор поділився з гостем своїм передбаченням: Іуду заріжуть цієї ночі! Нібито хтось з друзів Га-Ноцрі, обурений зрадництвом цього міняли з Киріафа, змовився забити зрадника сьогодні вночі, а гроші повернути перво- 124

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


і иященикові із написом: «Повертаю кляті гроші». Прокуратор нака­тів охороняти Іуду, якого, безумовно, заріжуть сьогодні. Пілат зга­дав навіть про гроші, які начебто взяв у свого гостя під час виїзду, щоб винагородити натовп. Він зажадав звіту про погребіння Га-Ноц- рі і вирішення справи Іуди з Киріафа…

Сонце вже сіло, настали сутінки.

Розділ 26 ПОХОВАННЯ

Можливо, сутінки були причиною того, що прокуратор круто пе­ремінився — ніби постарів, згорбився, занепокоївся. Наближалася і ияткова ніч. Вже вдруге найшла на нього туга. Від болю лишився пише спомин. Він прагнув оманути себе.

Свиснув собаці на ім’я Банга. Пес зіп’явся на задні лапи, перед­ні закинув на плечі хазяїну, лизнув йому щоку, влігся біля ніг. Пес міби збагнув, що хазяїна спіткала біда. Він втішав свого господаря, намагався всі нещастя зустрінути вкупі з ним…

Прокураторів гість, якого звали Афраній, попрямував у город і легко розшукав вуличку, яку називали Грецькою. Зайшов до крам­ниці, у якій торгували килимами, покликав жінку на ім’я Ніза. За п’ять хвилин він вже пішов, а Ніза хутко перевдяглася і крикнула служниці, що йде до Енанти.

У той час на подвір’я Каїфи йшов красень-молодик. Його обігнала тендітна жінка, яка йшла, ніби пританцьовуючи, обходячи молоди­ка, на мить відкинула покривало… Молодик кинувся наздоганяти її. ІНн запитав, куди Ніза так поспішає, на що вона відповіла, що йде за місто, послухати соловейків. Молодик напросився супроводжувати иродливицю. Вона, побоюючись, що їх побачать разом, прошепотіла, куди саме йде — в Гефсиманію. Домовилися зустрітися в гроті.

Забувши, куди йшов, молодик кинувся до Гефсиманської брами. Дорога попід садами була безлюдною. Він намагався почути тихий шепіт води у гроті і тихо покликав Нізу… та замість чарівної жінки на дорогу вистрибнула чоловіча постать. Іуда сіпнувся і скрикнув.

«Скільки дістав? Кажи!» — запитала постать. «Тридцять тетра­драхм! Ось гроші! Беріть усі, та лишіть живим!» За спиною Іуди блис­кавично злетів ніж і вдарив під лопатку. Тіло його вдарилося об зем­лю… Три тіні хитнулися і зникли. Вже за кілька секунд на дорозі нікого не було. Весь Гефсиманський сад гримів солов’їним співом. Куди поділися двоє Іудиних вбивць, не знає ніхто. А третій подав­ся на берег Кедрону, сів на коня, перевдяг свій плащ і через південну праму в’їхав до Єршалаїма.


125

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита


Місто було залито святковими вогнями. Над храмом палали не чені п’ятисвіччя. В середині палацу Ірода Великого панували морок1 тиша. Прокуратор ліг, та сон не брав його. Десь опівночі сон зрештс змилувався над ігемоном. Банга скочив в постіль і ліг поруч…

Зі сходів до ґанку пролягла місячна смуга. Він рушив по світляв дорозі — разом з Бангою та мандрівним філософом. їхня суперечка бух цікава і нескінченна… Прокуратор навіть подумав, що страти не було]

«Ми тепер будемо завжди разом…» — казав уві сні дивний філ^ соф. Сон прокуратора перервав Марк Щуролуп, який сповістив пр прибуття очільника таємної охорони. Пілат наказав покликати йог і вийшов до саду. Місяць непокоїв його.

Афраній, а це був він, пересвідчившись, що на балконі нікого неі має, тихо доповів: «Віддайте мене під суд, прокураторе. Я не зумії вберегти Іуду з Киріафа. Його зарізали…»

Він витяг з-під плаща мішок з грішми, який підкинули у дім первс| священика, — тридцять тетрадрахм… Переконавшись, що справу зр лено, Пілат почав скаржитися, що погано спить, а уві сні гуляє місл ним променем. Потім запитав, де очільник шукатиме зарізаного Іуду з] Киріафа. У відповідь він почув, що шукатиме у Гефсиманському саду бо там темно, відлюдно, а в місті його точно немає. Зійшлися на тому| що це дуже загадковий випадок, мабуть, у ньому замішана жінка… А<| раній заперечував: жінок не було. Мабуть, Іуда хотів заховати свої гр ші саме там, у Гефсиманії, у захищеному і відлюдному місці… То ж тр ба починати негайно шукати вбивць. Афраній добре розумів натякі!

Насамкінець Пілат натякнув на чутки, які поповзуть містом..

Заговорили про поховання страчених. Афраній розповідав, що Л той час, коли він переймався справою Іуди, сторожа дісталася пагор’Г ба і… одного тіла не знайшла.

Пілат здригнувся, почувши це, і слухав дуже уважно. Афранії розповів про Левія Матвія, який відніс страченого Га-Ноцрі у печеру) і кричав, що хоче поховати його. Левія заспокоювали: тіло буде по-Г ховане. Погребом керував помічник Толмай. Тіла відвезли до глибо-І кої ущелини на північ від Єршалаїма, викопали яму і поховали всі» страчених. На пальці мерцям натягли каблучки: Ієшуа з одним кар-| бом, Дісмасові — з двома, Гестасові — з трьома…

Прокуратор зажадав побачити Левія Матвія і Толмая.

Левій — чоловік років під сорок, чорний, обірваний, дивився по-І вовчому Він був стомлений і хитався, відмовлявся сидіти, їсти…

Прокуратор зажадав побачити той ніж, який Левій Матвій украві аби розрізати мотуззя на Ієшуа, та хартію, у яку Левій записував сло-[ ва Ієшуа. Той розгорнув перед прокураторюм сувій з малорозбірли-] 126

 

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер і Маргарита

 

■                   ими рядками. Дещо Пілат прочитав: «Смерті немає… Вчора ми їли голодкі весняні баккроти… Ми побачимо чисту ріку води життя… ,11 юдство буде дивитися на сонце крізь прозорий кристал…»

ІІілат запропонував Левію стати доглядачем його бібліотеки. Та ■Новій відмовився: «Тобі не так просто буде дивитися мені у вічі піс­ки того, як ти вбив його, — відповів Левій Матвій. — Та крові ще Пуде. — Я заріжу Іуду з Киріафа!»

«Не клопочися. Іуду вже зарізали прихильники…» — відповів Пі- лпт. Матвій захотів дізнатися, хто це зробив, і Пілат відповів: «Я».

…За годину в палаці вже нікого не було. Прокуратор спав і дихав

■                   покійно, поряд з ним спав Банга. Так зустрів світанок п’ятнадцято­го иісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.