СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ВОЛТ ВІТМЕН — ІЗ «ПІСНІ ПРО САМОГО СЕБЕ»

1

Славлю себе!

І те, що приймаю я, приймаєш і ти,

Бо кожен атом, належний мені, так само тобі належить.

Я байдикую і тішу душу свою,

Блукаю і байдикую собі на вдоволення… оглядаючи списи тра нок літніх.

Мій язик, кожен атом моєї крові створено з цього ґрунту, з цьог повітря.

Народжений тут від батьків, які народилися тут від своїх батьк! а їхні також від своїх,

Я, тридцятисемирічний, починаю у добрім здоров’ї І сподіваюся не скінчити до самої смерті.

Віри та школи в занепаді,

Хоч їх не забули,

Вони йдуть назад, бо їм досить того, що мають.

Я припускаю добро і зло, я дозволяю говорити навмання, Природа не знає цензури, вона повна первісних сил.

6

Послухай-но, що це трава? — повні жмені простягши, дитин спитала.

Що відповім я дитині? Я ж бо не більше від неї знаю про це. Може, це прапор зелений вдачі моєї, зітканий із різнотрав’я надії Може, це хусточка бога,

Дарунок запашний, на згадку зумисне кинутий,

З іменем власника десь у куточку, щоб ми спостерігали, і міркув£І ли, і говорили: — Чиє?

Може, трава й сама — дитина, новонароджене малятко рослинне Може, це ієрогліф тотожності,

Що про Зростання, рівне повсюди, твердить,

Славне буяння на землях чорних народів і білих,

Канаків, тукагоїв, кафів і конгресменів, однакове їм пропоную однакове й у них беру.

А нині трава мені видається волоссям, нестятим з могил.

Ніжним буду до тебе, травице зелена,

Може, ти проросла із трупів юначих,

 

ВОЛТ ВІТМЕН. Із «Пісні про самого себе»


Може, я навіть знав і любив би тих юнаків,

Може, ти з трупів літніх людей і жінок, із ненароджених, вирва­них з матерніх лон, нині сира земля для них — матернє лоно.

Темна занадто трава для сивини старих матерів,

Темніша від безбарвних борід старих чоловіків,

Темна занадто, щоб виростати із піднебінь блідо-червоних.

О, я відчуваю нарешті, що це — язики, і вони щось нам кажуть,

І я відчуваю: вони проросли з піднебінь недаремно.

Відчуваю, що можу вам розтлумачити натяки про юнаків помер- пих і юнок, натяки про літніх мужів, і жінок, і ненароджених, ви­пітних з матерніх лон.

Де вони ділися, літні і юні мужі?

Де вони ділися, жони і діти?

Вони бадьорі, повні життя де-небудь,

Найменший паросток твердить, що смерті немає,

І якщо коли-небудь, до життя, вона й існувала, то вже не чекає по­переду, щоб життя зупинити,

Кожна зникла хвилинка з’являється знову.

Все прямує тільки вперед і вгору, занепаду не існує,

Померти — це зовсім не те, шо ми уявляємо, це багато приємніше.

Переклад С. Хміля

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.