СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста. Розділ 1-30

ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА

РОЗДІЛ І

оповідає про місце, де народився Олівер Твіст, і про те, за яких обставин це сталося

У кожному місті Англії існує робітний дім. В одному місті ось у ті кому громадському закладі «народився смертний, чиє ім’я ви ба те у назві цього розділу». Якби у мить появи на світ його «оточув/ дбайливі бабусі, стурбовані тітоньки, досвідчені мамки й велемуд лікарі, то йому напевне й неминуче був би кінець». Адже декіль хвилин він не дихав. Але поряд з ним були лише п’яна старчихл парафіяльний лікар, тож Олівер і Природа боролися сам на сам. тільки він вдихнув повітря, чхнув і закричав, на металевому лі заворушилася молода мати, насилу підвелася з подушки, взяла мовля, «палко притисла холодні уста до його чола, … здригнула упала на подушку — і вмерла».

Лікар намагався щось зробити, але марно — серце зупинилося н завжди. Ідучи з кімнати, він запитав старчиху про молоду жінку, та не знала ні хто вона така, ні як потрапила в місто.

Баба убрала новонародженого в благеньку, пожовклу сорочину» одразу стало зрозуміло, що хлопчик — не син вельможі, а «парас’ яльний вихованець, сирота з робітного дому, безрідний, вічно голо, ний злидень, якому не судилося знати в житті нічого, крім стусав та штурханів, яким попихатимуть усі й не жалітиме ніхто».

РОЗДІЛ II

оповідає, як Олівер Твіст зростав, виховувався й харчувався

Протягом наступних восьми-десяти місяців Олівер перебував межі смерті. Потім парафіяльне керівництво відправило його на «феї му», де під материнським доглядом літньої жінки вовтузилися на під лозі два-три десятки малюків. Стара вихователька підтримувала та орію філософа-експериментатора «про те, що кінь здатен жити б корму, який успішно підтвердив її, довівши щоденний раціон св коняки до однієї соломини на день». Баский скакун здох за день того, як мав перейти на споживання самого тільки свіжого повітря.

Діти голодували, а помирали від нещасних випадків: то якесь диї падало у вогонь або примудрялося вчадіти, то перекидалася колиска чи ошпарювалось окропом. Іноді проводилося слідство з приводу за гибелі занедбаної парафіяльної дитини, але лікар і парафіяльний бі присягалися у тому, що хотіла почути від них парафіяльна рада.

Така система виховання давала свої плоди.


240

 

Ч А Р Л Ь З РІК К Е Н с. Пригоди Олівера Твіста


,У день евого дев’ятиліття Олівер Твіст був блідий, хирлявии

> ііпттчик, замалий на зріст і худий, як скіпка».                                                                                 , „

‘ Цього дня парафіяльний бідл містер Бамбл приишов на «ферму» Місіс Менн, щоб забрати Олівера. Господиня наказала відмити хлопчика, а сама заходилася щедро пригощати б їла джииом. М^ гіф Бамбл одним духом вихилив півсклянки і став розповідати ха ГйДТакладу, як він придумує прізвища підкидькам за абеткою.

Завели Олівера, який ладен був піти звідси з ким завгодно і куд «ивгояно Але він «здогадався прикинутись, буцімто страшенно н хочеться йти», тим більше, ЩО місіс Менн, стоячи за стільцем бідла,

, гукнув його раз ціпком по голові, щоб трохи розворушити, 1 раз по „ині.іпоб підбадьорити, …і завів його до великої

по силіло з десяток гладких джентльменів». Олівер відповідав на з мтгавя джентаьменів тихо, затинаючись, і члени ради вирнпили,

«‘“у нього зчитували, чи він знає, що в нього немає ні батьиа, ні мо- „І чиТсГться вій » всіх тих, хто його годує, в хлопчин тиьни

‘ Члени ради заявили, щоОліверужевеликий.атомумуситьвідроб-

,,„ти хліб. Хлопчик повинен був микати мички.

I Рада «дбала» про мешканців робітного дому. Вона ухвмила г ду пити бідняків тричі на день рідкою кашею, сама розлучала подруж ,кя і робила з чоловіків одинаків, ховала померлих злидарів. Від їм.™ життя трунар ніколи не був без роботи.

Хлопцям теж давали лише кашу. Її насипали в маленькі мисочк; Після того, як мисочки пустіли, діти «ретельно обсмоктували собі пальні сподіваючись, ЩО до них пристала бодай крупинка каші».

Хлопці зовсім здичавіли з голоду, і один з них заявив, що, чого доброго,Цз’ «ть сусіда. Очі в нього були такі дикі, що товариші безза-

І тгдйи —каш)-“™пів3 яесп°’

■Гетер’ ^^йГдмовТв’и^о» нараді, і джентльмен у біло- «V жилеті сказав, що Олівер Твіст скінчить життя на шибениці. Джентльмени обговорили цю нечувану пригоду і вирішили запроп кувати п’ять фунтів тому, хто візьме Олівера до себе.


241

 

ЧАРЛЬЗ ДIК К Е Н С. Пригоди Олівера Твістд


РОЗДІЛ III

оповідає про те, як Оліверові Твісту мало не дісталося місце, І аж ніяк не райське «Цілий тиждень після того, як Олівер Твіст учинив свій блюзніАі ський і ганебний злочин — попросив дати ще каші, — його, згідно а мудрою і милосердною ухвалою ради, тримали під замком у темно­му карцері». Природно було б припустити, що він, відповідно до ві- ; щування джентльмена в білому жилеті, міг би повіситися на хусточ ці. Проте, по-перше, рада оголосила хусточки предметом розкоші, а,

по-друге, ще більшою перешкодою були його юний вік і дитяча недо- І свідченість.

Олівер щоночі гірко плакав, боячись темряви. А вранці в холодну погоду його обливали водою з помпи і привселюдно шмагали різками задля перестороги й прикладу іншим.

«Одного ранку, коли Олівер перебував у такому чудовому, блаі женному стані, містер Гемфілд, сажотрус, простував по головній ву­лиці містечка, напружено міркуючи про те, як би заплатити за квар­тиру…» Раптом він побачив оголошення на воротах робітного дому про п ять фунтів за хлопчика. Саме п’яти фунтів йому і бракувало. *

Сажотрус звернувся з проханням до ради віддати Олівера, бо йому якраз потрібен учень. Члени ради знали, що в містера Гемфілда було декілька хлопчиків, які задихнулися в димарях, але вирішили, що пропозиція сажотруса їм підходить.

Угоду було укладено, і містер Бамбл повів Олівера до суду щоб юридично оформити документи. Дорогою бідл пояснив хлопчикові, що Він повинен у суді радісно посміхатися, і прозоро натякнув: якщо лівер не згодиться йти в науку до сажотруса, «то його спостигне не­вимовно страшна кара».

У суді за конторкою сиділо двоє старих джентльменів. «Суддя дав­но вже втратив ясність зору й майже здитинів», але навіть він помітив|| мерзенну жорстоку пику Гемфілда і бліде перелякане личко О ера

Суд відмовився затвердити угоду, а «наступного ранку громадян міста знову сповістили про те, що Олівера Твіста «віддають у найми» і що п ять фунтів стерлінгів буде сплачено тому, хто схоче його забрати ».

РОЗДІЛ IV

Оліверові пропонують інше місце, і він починає працювати на користь суспільства

Члени ради замислили спровадити Олівера Твіста у моряки, щоб на якомусь суденці його або засікли на смерть, або втопили моряки, які полюбляють такі розваги. Але хлопчика взяв до себе містер Сау-

 

Ч ДРПЬЗ ДТККЕНС. Пригоди Опівера Твіста


„бері — парафіяльний трунар. «Це буя висоний, сухорля«»». Гакуватий чоловік, , обличчя» не для Устш°Х12‘“п^°^

“япожнльці. робітного дому, труни *-^ХІ.Г:«ноГО малого Олівера віддали Іня бідл Бамбл повів хлопчина до м.стер. СауерберЬ

;ГпчиТо“а^пГмиС ТоІ «бував би і собака. На ні, Олі.еро- ПІ постелили постіль у майстерні серед трун.

РОЗДІЛ V

Олівер „няйо.ал.ься а

„похороні у нього складається неприємне враження у  у

свого хазяїна

I Олівер страшенно боявся ^чу^вма^РНІ. *£££*£

ЕН=НЕ==г^^

тав хлопчика.                                                    Одсунувши важкий за*

Вранці Олівера розбудив грюкіт у д Р ‘                       притулку, ЩО си-

Е^:Н=і==“=.™

«°Швер виконував усі накази цього мордатого, гладкого незграби, I * ° у’кухнГшарлотта нагодувала Ноя гарним шматком шинки, а Олі-

аж до бітьків, які не могли


*Т„Г;?зСи» а^^=р,-иа. — — — V на-

„івзруйнованому будинку на околиці міста.                                             ^

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНГ Пригоди Опіврпа ТЧпг..


бурмотіла,                                померлої безглуздо посміхалася і щосц

Померлу жінку поховали у боатеккій могилі яе гто^тг •
трун, «ЩОвід вікаГОСІїІТН^т дповеохні;Г ’ Д0СТОЯЛО СТ1ЛЬК

_                                    РОЗДІЛ VI

Розгнгвании Ноееими глузуваннями Олівер починає діяти

й дуже його дивує

Минув термін випробування і Олінрп» я«™

УЧНІ. Смертей побільшало п™, Л1вера буЛ0 офіційно прийнято в

ЛЮСІ зі стрічкоюпо»ГЄСТЬ КОРУ КОСЙЛа ДІТЄЙ— °ЛІВеР У кап*

хват і розчулення усіх матерів ^ста ЖаЛ°бШ процесії 1 викликав за-,і

зм„™т.г 2їїїї£їг: протягом багаіь°хбез»м»»

ненавиділа Олівера бо її чолоні*ИМ 1льшещо місіс Сауербері люто

Одного дня Шй з^Гвся з^л^оГ

схочу позбиткуватися з хлопчика. Спочатку вТншикн^Т^ Д°’ І
чуба, за вухо обічнп» гті™.,.,                                      смикнув Олівера за 1

куваного результату Ной п шт ** К°ЛИ ВСІ ЦІ знущання не Дали очі- |
И пільондрою!                       ПОЧа» глуаувати 3 ■“»»* °*»Ч» і ннзв.,1

ледь і стіл, схопив Но^Ггорот’^угааув тк“'»”’ тфОТНуСТІ‘Я
клацнули, і, вклавши всю свою силу в^>дин удар’звалив’^ог“* I

ника з ніг». Від смеотел^п, „к* 1ппя1 Р’                                     свогокривд-И

‘Жй ГуГІ


перетворився на грізного месник

пади                                                                                                                               Г™ “і


І двері, що двигтіли під його ударами      ,

Но* д°                     1                                  при-


244

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


РОЗДІЛ VII

Олівер бунтує далі

Ной стрімголов залетів у ворота робітного дому. Він притискав до синця під оком лезо ножика і волав, що Олівер хотів убити його, ха­зяйку і Шарлотту.

Коли містер Бамбл прийшов у будинок трунаря, Олівер усе ще гатив у двері льоху. Повернувся містер Сауербері і за комір витяг з льоху малого бунтаря. Взагалі він ставився до хлопця по-доброму, але сльози дружини розбудили його гнів і йому залишилося тільки

одне — відлупцювати Олівера.

До вечора той просидів під замком у льосі, а коли споночіло, ха­зяйка відправила його спати у майстерню. Усю ніч хлопчик то пла­кав, то молився, а на світанку відсунув засув і, вагаючись, вийшов на вулицю. Він пішов у бік робітного дому. У садку за решіткою Олівер побачив свого товариша Діка, який у цей ранній час уже полов гряд­ку. Він підвів бліде личко, підбіг до хвіртки і простяг Оліверу свою худеньку ручку. Хлопчики попрощалися, і Дік благословив Олівера. Це благословення малої дитини Олівер пам’ятав усе життя.

РОЗДІЛ VIII

Олівер іде в Лондон. Дорогою він зустрічає чудернацького юного

джентльмена

Олівер швидко йшов битим шляхом. За містом він побачив доро­говказ, на якому було написано, що звідси до Лондона рівно сімдесят миль. Хлопчик згадав слова старих мешканців робітного дому, що хлопець з головою в Лондоні може заробити великі грошь                     и

Першого дня Олівер прийшов двадцять миль. Він з’їв єдиний шматочок хліба, що був у його торбинці, і відчував страшенний го­лод. На ніч хлопчик зарився в копицю сіна серед поля, трішки зігрів­ся і заснув.

Наступного дня він ледве пересував ноги від утоми і голоду, а ніч пнову провів у холодному, вогкому полі. У селах Олівер намагався ііипросити окраєць хліба, але фермери в дев’яти випадках з десяти, побачивши простягнуту руку, кричали, що зараз спустять на нього

собак.                                                                      _

«На сьомий день після втечі Олівер рано-вранці пришкандибав до містечка Барнет». Містечко ще спало. «Брудний, запорошений хлоп­чик присів на чийсь поріг, щоб дати перепочинок скривавленим, по­битим ногам». Ніхто не звеитав на нього уваги. Раптом Олівер помі­тив, що на нього дивиться якийсь хлопець. «Він мав кирпатий ніс, плаский лоб… і замурзаний був так, як може замурзатися тільки не-

245

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твігта


доліток. Як на свій вік, він був невисокого зросту, ноги мав криві.

першим пТТ И ЗУХВ*ЛЬЦеЙ чванькуватий, самовпевнений ферт
ршимп [іишов до Олівера, розпитав про те, куди він іде нагоду]

р»мШовиГ 3 ХЛІбОМ 13аПрОПОНував і™ в Лондон разом. З подальшої
розмови Олівер довідався, що його приятеля звуть Джек Докінс вій

~ИЛЬ1 ЗТЬ ОДНОГО ШЙНО— стврого лондонського джентль

мена 1 зараз іде в столицю. Джек зізнався, що в колі друзів він більш
відомии під прізвиськом «Спритний Пройда».

ОП.Г„ЛОНДОН ХЛ0ПЦІ зайшли пізно вночі, проминули багато вулиць«

б         v л и mfv С ГТ У ВУЗЬКОМУ брудн<шусмеРДючому завулку біля якого.

kZZ’, Р Д*                                0лі«Р» » «WOP і завів у напівтемні

мнату з почорнілими від часу і бруду стінами. Перед каміном стоЧ
яв дощании стіл, над вогнем на дроті смажилася ковбаса, «а над нею
схилився з довгою виделкою в руці старезний зморщений єврей а

четвДепоМ °бЛИЧЧЯМ3ар0СЛИМ кошлатою бородою… За столом сиділо
еро чи п ятеро хлопців, віком не старших за Пройду. Вони кури-
ли довгі череп’яні люльки й попивали спиртне, на£е дорослі».                                                                                                             ‘

вЄра т’Хтя°К1НС НаЗВаВ СТаР°ГО ФеЙГІНОМ> представив компанії Олі-
вера Твіста. Усі міцно потиснули йому руки і посідали вечеряти]

випити ТИВ °Л1ВЄРУ 3 СКЛЯНКУ ДЖИНУ 3 зрячою водою, звелів усе

лежали ^ ПЧИКВ1ДЧУВЯК Й0Г° ПеРенесли на °Дпн із матраців, щЗ L
лежали на підлозі, і поринув у глибокий сон.

РОЗДІЛ IX

містить подальші відомості про приємного
старого джентльмена та його здібних вихованців
Олівер прокинувся пізно вранці і побачив лише старого єврея

ками ч°™Т СН1ДаНОКХлопчик лежав з напіврозплющеними пові-
ками, чув і бачив старого, але думками був далеко звідси. Фейгін по-
кликав Олівера, але той не озвався. Тоді старий замкнув двері, витяг-
нуб«зі схованки невеличку скриньку і став розглядати коштовності. I
НР <З ТИ Ве це’.стаРий поглянув на Олівера і побачив, що той
вія по ’1 3 ДВШ ШДСК0ЧИВ хлопчика, але потім ласкавГпере-

ВУ На ТЄ,’ Щ° ИОМуДОВОДИТЬся утримувати багатьох дітей, а
це майно він надбав на старість.

ВІЛЯЯ0ВЄГГЯ ПрОЙДа 1 Чарлі Бейтс> сіли снідати. Потім хлопці
віддали Фейгіну два гаманці і чотири кишенькові хустки, говорячи

між собою мовою, яку Олівер майже не розумів. Йому було невтям-
ки, коли і де хлопці встигли так добре попрацювати.

Через деякии час хлопці і старий затіяли цікаву гру: Фейгін по- I
ходжав по кімнаті, а Чарлі з Пройдою потай витягали з його кишень I


246

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. ПригодиОлівераТвіста


різне добро. Старий запропонував Оліверу непомітно витягнути з його кишені хусточку і похвалив за здібності.

До юних джентльменів завітали дві юні леді — Бет і Ненсі. «По­родилися вони дуже мило й невимушено, і Олівер вирішив, що вони чудові дівчата».

РОЗДІЛ X

Олівер ближче знайомиться із своїми новими приятелями

й дорогою ціною набуває досвіду. Короткий, але дуже важливий

розділ цієї оповіді

«Багато днів Олівер не виходив із кімнати Фейгіна — то випорю- нмв мітки з носовиків, …то брав участь у вже згаданій грі, в яку ста­рий джентльмен і двоє хлопців бавилися щоранку».

Нарешті одного ранку Олівер, Чарлі Бейте і Пройда пішли в міс­то. Біля книжкового рундука хлопці побачили старого джентльмена п золотих окулярах, який зосереджено читав книжку. Пройда і Чар- лі залишили Олівера, підійшли до старого, Пройда витяг у нього хус­точку, передав її Чарлі, після чого вони вдвох дременули й зникли за рогом.

Ось коли Олівер зрозумів, звідки у Фейгіна беруться і хусточки, і годинники, і коштовності. Хлопчика обпекла гаряча хвиля жаху, і нін кинувся бігти. Джентльмен з книжкою в руці погнався за Оліве- роад, гукаючи: «Лови злодія!» Слова ці мали магічну силу. Люди ки­дали все і бігли вслід хлопчикові.

Олівер знесилився, його нагнав якийсь чолов’яга, ударив і збив з міг. Юрба оточила хлопчика, підоспів поліцейський і повів малого до і-уду. Слідом пішов джентльмен.

РОЗДІЛ XI

оповідає про поліційного суддю містера Фенга й дає певне уявлення про те, як він вершить правосуддя

Олівера посадили в камеру, що скидалася на льох. Із суботи тут побувало з півсотні п’яниць, багато чоловіків та жінок, яких трима­ли за недоведеними обвинуваченнями. Ця кімната була гірша і бруд- піша, ніж камери в Ньюгетській тюрмі, де тримали найнебезпечні- іпих злочинців.

Через деякий час Олівера повели до суду. Переляканий хлопчик не міг сказати жодного слова. Суддя, Метерлінк Фенг, сидів у глиби­ні зали із похмурим виглядом. Він грубо повівся із старим джентль­меном, який хотів пояснити суть справи, перебивав і ображав його. Потім почав допитувати Олівера. Полісмен, бачачи, що хлопчик не-

247

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Тиігта


г^?ЕЕ=™==’=г=’

Фенга, розповів, що хустинкупопСпи» “ “ЧИ УВаГИ ГНІВ СуДДІ
суддя скосу,.. .„і:™уїїїї™» ХЛ°ПЄЦЬРЛЧЄ«»*
дсд„”уРИ“                        ^Р«в непритомного 0лівера і відвіз до сЛ

РОЗДІЛ XII,

У якому про Олівера дбають краще, ніж будь-коли,
і в якому знову розповідається про веселого старого
джентльмена та його молодих друзів

вдягнена старенькі жінка ХнУаЖ£° ЛЖКа ПІДІЙШЛа ЧИСТО й ох

шиі*. Місіс Бедвін 6улп ворушена ло сячі                                         навколо своЯ.

Оліврп п-гав потпо™ пї,                                о Цим п°Ривом вдячності.

Го„ _                                     РОЗДІЛ XIII

«шь бегпосереЗне Зношення до * г
яі, допитуючи, до вони подїиГГикГДУ М К°ШРШ™“В Чі’-


.

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


ричневі бриджі, шнуровані черевики на товстих ногах, на яких не вистачало кайданів. Цей симпатичний громило прийшов із великим псом, якого штурхонув під стіл, де той згорнувся калачиком і часто

кліпав злостивими очима.

Це був Білл Сайкс. Він розпитав хлопців про арешт Олівера і по­зловтішався з Фейгіна, говорячи, що коли хлопчик щось розповість поліції, то старого чекає шибениця. Фейгін, мило і багатозначно по­сміхаючись, ласкаво сказав, що разом з ним погорять і інші.

Усі члени чесної компанії замовкли. Через деякий час Сайкс за­пропонував розвідати в поліції, де тримають Олівера. Було вирішено доручити цю справу Ненсі, яка зовсім недавно перебралась у Філд- Лейн з матроських кварталів і могла не боятися, що її упізнають.

Ненсі перевдяглась у простий костюм і пішла до поліційного від­ділка. Хитра юна леді випитала в добродушного тюремника, що ста­лося з Олівером, і про все доповіла Біллу Сайксу і Фейгіну. Ці «турбот­ливі» джентльмени вирішили будь-що знайти хлопчика і заткнути йому пельку, поки він не виказав їх.

РОЗДІЛ XIV

містить дальші подробиці про перебування Олівера у містера Бра- унлоу, а також знаменне пророцтво, яке джентльмен на прізвище Грімвіг виголосив стосовно Олівера, коли той вирушив виконувати

доручення

Містер Браунлоу і місіс Бедвін уникали говорити з Олівером про його минуле, поки він був ще слабий. Місіс Бедвін розповідала про своїх чудових дітей, навчала хлопчика гри у крибедж, усіляко обері­гала і розважала його. Життя Олівера в будиночку містера Браунлоу було щасливим і безпечним. Коли хлопчик зовсім видужав, старий джентльмен запросив його в свою кімнату. Олівера вразила велика кількість книжок на полицях, що сягали аж під стелю. Між місте­ром Браунлоу і Олівером відбулася розмова про майбутнє хлопчика, якому старий джентльмен задумав допомогти стати на ноги. Містер Браунлоу хотів дізнатися, як і де Олівер жив раніше, але тільки-но хлопчик розтулив рота, щоб розповісти про своє життя на «фермі», про поневіряння в наймах у трунаря, як у кімнату зайшов давній приятель хазяїна дому містер Грімвіг.

Він був хорошою людиною, та завжди всім суперечив і всім був незадоволений. Дітей у нього не було, а тому всі хлопчики були для нього однакові. «У глибині душі містер Грімвіг був дуже схильний мизнати і зовнішність, і поведінку Олівера надзвичайно приємними, мле проти цього повставав притаманний йому дух сперечання». Він

249

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Тмгтд


доводив приятелю, що Олівер зовсім не такий, яким здається Міс ер Браунлоу вже був готовий посперечатися з гостем, як місіс Бел] він принесла пакунок з книгами, що їх приніс посильний Стаоий

ГьГГМІГ» ПЄРЄДаТИ ПОСИЛЬНИМ Т°РГІВЦЮ —ами » оші’Те кілька примірників книг, але той уже зник. Олівер сказав що вія

може виконати це доручення і збігає туди-назад за десять хвилТн

Сховавши п’ять фунтів до кишені, він обережно взяв пТд па Л

нижки 1 Пішов до книгарні. Дивлячись йому услід містер ГоіЛ

віг заявив, що вони бачать хлопчика в останній раз, бо вГн укрЯ

книжки, і гроші. Містер Браунлоу захищав Олівера.                         Р *1

латі ГЄ СПОНОЧ1Л° Такщо важко було розгледіти цифри на циферб-

якої Д СТаРИХ ДЖентльме™ все сиділи мовчки за столом * якому лежав годинник».                                                                                        ’ І


РОЗДІЛ XV,

який показує, як щиро любили Олівера Твістпа веселий старий єврей і міс Ненсі

У кімнаті смердючого шинку сидів Вільям Сайкс. Коло його ніг

копнув собаку ітойЧЄрвОНООКИЙ пес‘ Сайкс без видимої причини опнув собаку, і той, недовго думаючи, мовчки вп’явся гострими зу

бами в черевик хазяїна. Сайкс схопив ніж і готовий був перер^затн горлянку собаки, але раптом двері відчинилися і пес прожогом ви­скочив з кімнати, ледь не збивши з ніг Фейгіна. Розлючений СашЯ негайно переніс свій гнів „а старого, але той заговорГлаСКаВим Д

лосом 1 віддав пайку з награбованого. Білл трішки заспокоївся і заго­ворив про пошуки Олівера.                                                     чюкоївся і заго*Ч

підіопиГичи.^пТ ПРЯМуВаВ Д° рижкового рундука. Раптом його пЛГ *  РУ1 За спиною почувся знайомий голос: «Ой мії»

любии братику, я знайшла тебе!» Це була Ненсі.                               ’ ■

Олівер кричав, виривався, але перехожі співчували «сестрі» яка! волана всю вулицю, що хлопчик утік з дому, а за ним поби^єГ

До Олівера, який з усієї сили пручався і відбивався від Ненсі пії д йшов Білл Сайкс із собакою. Він наказав хлопчикові замовкнути Ж потяг його в лабіринт темних вузьких вуличок.                                     замовкНути ,

Стемніло. Місіс Бедвін стривожено чекала на порозі будинку «а

двоє старих джентльменів уперто сиділи в темній вітальні й на столі між ними цокав годинник ».                                                                                                        Л11


250

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


РОЗДІЛ XVI

оповідає про те, що сталося з Олівером Твістом після того, як він потрапив до рук Ненсі

Сайкс і Ненсі взяли Олівера за руки, і чолов’яга попередив хлоп­чика, що коли він надумає кричати, то П’ятак учепиться в нього і ро- ніове на шматки. Пес люто загарчав, неначе розумів мову хазяїна.

Вони йшли незнайомими темними вулицями, як раптом на церк- ііі глухо вдарили дзиґарі вісім разів. Саме о восьмій годині стояли під шибеницею добре знайомі злодіям хлопці, яких мали стратити на злочини. Ненсі заговорила про цих своїх товаришів, але Сайкс не дуже переймався їхніми долями.

Олівер, Сайкс і Ненсі підійшли до давно покинутої крамнички, у икій все-таки хтось був. Хлопчика заштовхнули в темний коридор. Десь блимала свічка. Підійшовши ближче, Олівер побачив Джека Докінса, який упізнав хлопчика і тільки насмішкувато посміхнувся. Л в пропахлій цвіллю кімнаті Олівер побачив Чарлза Бейтса, який тицяв у нього пальцем і качався від реготу, і містера Фейгіна, який иизько вклонявся ошелешеному хлопчикові.

Пройда і Чарлз примусили Олівера зняти чистий одяг і вдягти дрантя, забрали книжки і п’ять фунтів. Олівер благав повернути ста­рому джентльмену його речі, але злодюги тільки сміялися з його роз­пачу.

Раптом Олівер кинувся тікати. Хлопці побігли за ним, а Ненсі за­чинила собаку в кімнаті, щоб він не догнав бранця. Сайкс розлютив­ся, але дівчина закричала, що не дозволить мордувати дитину. Вона «тявила Фейгіну, що буде захищати Олівера, якого хочуть зробити їлодієм, як дванадцять років тому зробили злодійкою її. Старий став погрожувати Ненсі, а вона у нестямі кинулася на нього з кулаками, (-‘айкс перехопив дівчину, вона забилася в його руках і зомліла.

Олівера завели в кімнату і замкнули.

РОЗДІЛ XVII

Доля виявляє й далі неласку до Олівера і приводить до Лондона видатну людину, щоб зганьбити його

Так повелося, що в кривавих мелодрамах трагічні і комічні сцени чергуються: в одній сцені герой падає під вагою кайданів на солом’я­не тюремне ложе, а в наступній — його вірний товариш, не знаючи про нещастя, звеселяє глядачів кумедною пісенькою.

«У житті бувають ще дивовижніші переходи від столу, що вгина­ються під стравами, до смертельного ложа, від жалоби до святкових шат». Але в житті ми не пасивні глядачі, а дійові особи.

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера ТшУта


Рано-вранці містер Бамбл вийшов з воріт робітного дому і пішої

двГжіноГ шТ КР°КОМРаДа Д0РУЧИЛа Й°МУ ВІДВезти в Лондої ВямйГ, ° Щ СУД ВИЗНачив їхнє пРаво осілості. Перед від’їздо. Бямбл зайшов до місіс Менн, щоб віддати їй гроші, які рада вид лйі

М«н» заговорила про дітей. «охвдаила^ ЩО всі вони здоровісінькі, за винятком тих двох, що помрртп „а том»

ли .ВІЙГЖ«»“ХОТІВ по6»4«™ »»«• і ХЛОПЧИК« „риЗ

робливо бійща’Г ДШт ЩОга * ВЬОГО ““»»’■.ЛИ, великі очі х…

Містер Бамбл спитав у хлопчика, що з ним відбувається і Лік по! Дошв про своє єдине бажання Шн хот.в би щ Д ^

ТвістаНмГстеВр’Бамбі СЛ1В На ПаПЄРІ 13бЄРІГ ЦЮ записку для Олівер. віста. Містер Бамбл був здивований і наказав вивести хлопчика 1

їзл, ГмТУПНОГОГЯ МІСТЄР БйМбЛ ШВИДКО “орався зі справами і у за- «Г С061 СКромний обіД; ^лька біфштексів, соус із устриці! Р р. Попиваючи вино, він розгорнув газету і прочитав оголошені

» й Т°ойРОЗхтЛУЄТЬСЯ °ЛІВЄР ТВІСТПРО ЯКОГО немає ніяких Відомо” нагороди РОЛЛЄ СШТЛО На ЙОГ° МИНУЛЄ’ °Тримає “’-хь гіней вИ

поР БаМбЛ ШВИДенько найшов будинок містера Браунлоу і розі повів старому джентльмену, «що Олівер — пі яки™ СИн П0™1

непутящих батьків, що від народження він був утіленням підступі

містГїн завеш’ ЗЛОСТИВОСТ1; що своє коротке перебування в пілному ] чикя пГ 3аВЄрШИВ П1ДЛИМ 1 вірячим нападом на безневинно™ хлоп а, після цього втік під покровом ночі з оселі свого хазяїна» За ттті

і 1°ГЙЩ,°вш отримав п‘‘ггь гіней 1 пішмМі

Р були вражені, а місіс Бедвіп не повірила жодному слову біда (Я

РОЗДІЛ XVIII

Як Олівер проводив час у спасенному товаристві своїх достойних друзів

невЇЇїї^ГякГ ФЄЙГІН ПРОЧИТаВ °ЛІВЄРОВІ ДОВГу проповідь ПРО гпіх І шів^ нÙà М0ВЛЯВХЛОПЄЦЬ УЗЯВ на Душу’ покинувши товариші •,      нагадаі‘, що прихистив, нагодував хлопчика, коли той помира»

чика ГкийРп~ ВШР°ЗП0ВІВ Історію пРо одного невдячного хлоп­чика, якии пішов у поліцію, щоб донести на друзів, але у сулі Фейгі«

ви,ахн. невинність і звинувати, хлопцл у тяТких ™ инах.п„ї

ли. «На закінчення містер Фейгін не пошкодував похмурих Ааоб ллJ опису всіх тих неприємних відчуттів, які зазнав смертник у процесі по- ішення, 1 дуже приязно й щиро висловив палку надію, що йому ніколи* ^ доведеться наразити Олівера Твіста на таку болісну операцію». I

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


І Олівер анітрохи не сумнівався, що Фейгін не раз знищував своїх ппдміру обізнаних чи надто балакучих спільників.

Багато днів по тому Олівер був абсолютно самотнім. Він сидів біля іідиного відкритого віконця на даху. Одного разу Чарлз Бейте і Прой­ди стали намовляти Олівера стати злодієм, як вся їхня компанія, але «лопчик заперечив, що бути вуркою — це чинити зло.

Фейгін тішився здібностями своїх учнів, задоволено потирав руки, чуючи їхні слова.

Якось у занедбаний будинок зайшов містер Чітлінг — вісімнад- цитилітній злодій, який уже відсидів у в’язниці, але вважав Пройду кмітливим, вправнішим за себе і ставився до нього з певною шаноб- яивістю. Фейгін звелів Оліверу слухатися хлопців, сам говорив про ипреваги злодійського ремесла.

«З того дня Олівера рідко залишали на самоті, майже весь час кнопці розважали його своїми балачками, і щодня вони гралися з Фпйгіном у давню гру…» Часом старий розповідав про грабунки, які »’ійняв замолоду, і стільки в тих розповідях було кумедного, що Олі- Вгр мимоволі сміявся від щирого серця.

«Сказати коротко, хитрий старий єврей затягав хлопця у свої те­нета, …вливав у його душу отруту, сподіваючись навік її забруднити

І          спаплюжити».

РОЗДІЛ XIX,

у якому обговорюється й ухвалюється цікавий задум

Одного холодного дощового вечора Фейгін покинув будиночок і, скрадаючись у темряві, петляючи по кривих брудних вуличках, пі­шов на зустріч із Сайксом. Там була і Ненсі, яку Фейгін не бачив, відколи вона заступилася за Олівера. Дівчина пригостила старого прннді, але той тільки вмочив губи у чарку. Він прийшов не пити, а і піюрити про справи.

У Чертсі є багатий будинок. Тобі Крекіт намагався намовити плуг, щоб вони допомогли злодіям, але в нього нічого не вийшло. Хитрий злодій хотів закохати в себе служницю, походжаючи перед пудинком у канарковому жилеті, з наклеєними бакенбардами, по­им перейшов на вуса і кавалерійські бриджі, але і з того діла ви- иіиов пшик.

Фейгін був розчарований невдачею Тобі Крекіта. Єдине, що зали­шилося злодюгам, — це потрапити в будинок через маленьке вікон- цр, яке не мало решіток. І тоді було вирішено, що злодії візьмуть із ■бою Олівера. Він влізе через віконце в будинок, відчинить засув, а ІСрокіт і Сайкс заберуть усі коштовні речі.


253

 

ЧАРЛЬЗ ДIК К Е И С. Пригоди Олівепд Твіста


“!НС1* ЯКЙ Т ТаК НЄДавно захищала Олівера, допомагала своіі друзякам розробляти хитромудрий план грабунку.

Фейгін, потираючи руки, заявив, що Олівера треба залучити Ж справжнього діла. Нехай хлопець усвідомить, що він один із них, щ* він злодій, і тоді він навіки їхній.

РОЗДІЛ XX,

у якому Олівер переходить у розпорядження

містера Вільяма Сайкса

Уранці Олівер побачив біля свого матраца пару нових черевпД на добрячій підошві і вирішив, що його звільнять. Та виявилося, ІГ хлопчика відведуть до оселі Білла Сайкса. «Фейгінів тон і вираз о личчя злякали хлопця навіть більше, ніж це повідомлення». Стї рий із страхітливою посмішкою попередив Олівера, щоб він стеріг« Саикса для якого нічого не варто було пролити чужу кров за ігращ- ку, і_ робив усе, що той скаже. Олівер вирішив, що він, певно, буді гра жникові за слугу, і перестав боятися і взявся читати книжку пЛ знаменитих злочинців . про кару, яка їх спіткала. У хлопчика крої холола в жилах ві, описів жахливих злочинів, і він відкинув книЗ ку Раптом у кімнату зайшла Ненсі. Вона була дуже бліда і промо. ляла здушеним голосом: «Прости мене, Господи! Як я могла. » Ол!-

Ш С: ГИ0бг0рнув Х0Л0ДНІ ноги в хустку, розворушив жар У 1Н1. Поступово дівчина заспокоїлася і ще довго сиділа мовчки.’

оли зовсім споночіло, Ненсі підвелась і сказала Оліверу, що по­веде його до С икса. Вона просила хлопчика, щоб він не тікав, бо » ють, коли він це зробить. На вулиці Олівер мало не закричав про Я помогу, але згадав стражденний голос дівчини — і не розтулив рота Д

чекав БМіллЧЧпЬ/а >РУКИ’ ‘ °ЛІВЄР 3аЙШЛИ Д° буДИНКуде їх ^ чекав Білл. Чолов яга показав пістолет і сказав, що застрелить ОлЛ

вера, якщо він :оча б заговорить на вулиці. Ненсі, пильно дивлячиіГ на хлопчика, з притиском розтлумачила слова Сайкса, що коли Олії вер стане тому поперек дороги, злодюга прострелить йому голову. 1 Рано-вранці Сайкс розбудив Олівера. Вони поспіхом поснідали’} виишли з кімнати. Ненсі навіть не глянула на хлопчика, закам’янів­ши біля вогню.                                                                                                            І

РОЗДІЛ XXI

Експедиція

Надворі сірів похмурий ранок. Був базарний день. До Лондона! тягнулася «нескінченна валка фургонів з усілякою живністю й м’ясі ними тушами », ішли молочниці з відрами молока, сунули чоловіки й I 254

 

. _______________________________ ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Одівера Твіста


ці і п ки з кошиками риби на голові. « Ноги вгрузали в грязюку мало не ни кісточки, над спітнілою худобою клубочилася густа пара… Свист Погоничів, гавкіт собак, ревіння волів, мекання овець, рохкання і ве­реск свиней, вигуки лоточників, крики, лайка, сварка зусібіч… тис­ни на, штовханина, немиті, неголені, жалюгідні, брудні постаті, що іиметали серед натовпу, — все це ошелешувало, приголомшувало ісч’о, хто потрапив сюди вперше».

Сайкс тягнув Олівера через те юрмище, ліктями торуючи шлях. X попчик, пристосовуючись до швидкої ходи зломщика, побіг під­тюпцем. На шляху їх догнав порожній віз, і Сайкс попросив візника підвезти їх, а щоб Олівер не надумав звернутися по допомогу, вираз­нії поплескав по кишені, де був пістолет.

Вони довго їхали возом, а потім ще кілька годин блукали навко- інііініми полями, поки дійшли до містечка Гемптон. Там пообідали <«лодним м’ясом і сиділи в трактирі до ночі. Сайкс познайомився з чоловіком, який повертався додому возом, і зав’язав з ним добрі сто- «уики. Пізно вночі вони покинули трактир, сіли на воза, довго їхали

I .піову йшли пішки, аж поки дісталися до напівзруйнованого будин­ку на березі річки.

РОЗДІЛ XXII

Грабунок

Сайкс постукав у двері будинку. Тобі Крекіт і Барні, які вже давно чекали на свого спільника, з радістю зустріли його. Тобі Крекіт мав рідке, дбайливо закручене в довгі спіральні завитки волосся, в яке

  • • пін час від часу запускав свої бруднющі пальці, оздоблені великими дешевими перснями». Побачивши Олівера, він страшенно здивував- і її. Сайкс тихенько щось йому пояснив, і Тобі голосно зареготав.

Олівер страшенно втомився. «Він майже не усвідомлював, куди потрапив і що діється довкола». Чоловіки примусили його випити і шіртне, і хлопчик забувся у важкій дрімоті.

Пізно вночі грабіжники стали збиратися. Вони взяли інструмен-

II     ножі, пістолети, «замотали обличчя до самих очей великими тем­ними хустками» і, ведучи Олівера за руки, вийшли з дому.

Приятелі швидко дійшли до самотньої садиби. «Лише тепер Олі- Н’і мало не збожеволівши від розпачу й страху, зрозумів, що вони прийшли сюди грабувати, а може, й убивати». Він зблід, в очах у нього ііигьмарилось, а з грудей вихопився здушений крик жаху. «Сайкс ви­ригнув страшне прокляття і звів курок, але Тобі… затулив Оліверові рита рукою й потяг хлопця до будинку». Грабіжники відчинили раму миленького віконця, Сайкс пропхнув Олівера ногами вперед і, нака-


255

 

ЧАРЛЬЗ ДIК К Р Н С. Приголм Одіверд Трігт;


ТИХенько 0ПУстив хлопчик |

Динку, навіть якшо за не йому докедетьсяТп Н°ГИ МЄШКанцї раптом на сходах виникли постатГ^оло^Г^ Т™ *

бахнуло, дихнуло димом … і Олі«1я                       ’ <<Щ°СЬ блиснУлоЯ

* * бра відкинуло до стіни а

„ —                                   РОЗДІЛ XXIII,                                       _

ЯЙ2Яї2?ї!г:г‘ІШсдимжмісте>’°мБ™*°Ж

и показує, що навіть парафіяльноМу бідлу властиві людські слабості

є»і;ут~:™гг; г„н: “р «Н

пони на своєму шляху. Люяи, які ЖІІВ, гь в                     «видався на пер<|

ЗИМОВИМИ вечорами збираються ттрп                      оселях, холодниі

вони вдома. Але^«багат^ппСтоків суспЬіьств^°М 1                                        В°ГОВІ* *

заплющують очі просто небя’ня „                        аТаК°1НЄГОДИНазав

жують їхню дуііу навряд 4і ВУЛИЦЯХ1 Х°Ч Я1061 Наглядачка робітного До«У“мі^^1-І^ÄòРШІ вогнем каміна і лагодилася потішив свою дуіГчГг РЄД ленький чайничок і олНя-Рдина чашка р ДУШУ Чашечкою чаю— «Мі| спогади про містера Корні (який помрп                                                 викликали в неї сумі

ків тому), і вона вкрай                                                 ДВЙДЦЯТЬ ПЯТЬ Р

стукіт у двері. На порозі виппг — *                      потривожив тихенький

вагалася,                                                                                      БбЛа‘ «“і

таки запросила його до к-імня™ в                             в П13нш час, але во«

жахливу потду, „ро безсовісних бідГяк “ТіТ“ °Р° c,°днm, «

гу, про одного невдячного негідник* ™ий Гвзя сЗ‘°» П° Д0І,°» рошио, бо він, ба,, бездомний і не зможе ир^Хїи^Г»”’

засгц^допомогіГб^някам УЛИЦ^ аІШЛИМ ” *°™ ™

слів поцілував наглядачку,, а потім об-ііня» П                                   ї «Н

зухвальство перервав стукіт у двеоі. Н ,                         г“,™”’                           *

бридка богаділка, яка повідомила, що стара Г , 7,-17 °П*тят

1—»


 

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твістя


|» о молочника, пильно обдивився меблі, «наче складаючи їх де­ннії,нии опис».                                                                                               д

РОЗДІЛ XXIV,

I и якому йдеться про річ, майже не варту уваги. Проте розділ цей недовгий, і в нашій оповіді він ще може виявитися важливим

Тіло богаділки, вісниці смерті, «було згорблене від старості, руки

«,,Г» Трем 1ЛИ’ обличчя, перекошене в безглуздій ПОСМІШЦІ, скдда-

» більше на маску, створену рукою божевільного майстра аніж їїи нитвір природи».

<-тара не встигала за наглядачкою і відстала десь у коридорі. Мі- ■■ хорні підійшла до хворої, яка лежала в голій кімнаті на мансарді К.-.0 л кка сиділа інша стара богаділка, а перед каміном стояв учень ■піскаря, який повідомив, що Саллі залишилося жити щонайбіль­ша дві години. «Наглядачка роздратовано скривилася, загорнулась у її ні и і, і сіла у хворої в ногах».

Ьогаділки перейшли ближче до жевріючого каміна і простягли до І»п ню свої кістляві руки. «В зловісних відблисках їхні зморшкуваті вЬіііччя зробилися ще бридкішими».

иллі лежала без тями, і наглядачка вже хотіла йти, як раптом і мира розплющила очі, побачила богаділок і попросила їх вигнати. ■Впдві потвори жалісно залементували, але скорилися наказу на­. ІІНІЬНИЦІ 1 виишли.

  • Имираюча з останніх сил намагалася не дати згаснути іскрі жит- г.і • • (іона почала розповідати про молоду жінку, яку понад десять ро­їстому підібрали на вулиці. Невідома народила хлопчика й помер- I ( аллі ледве згадувала ті давні події, але їй вистачило сил сказати

» «ОНа вкрала у породіллі єдину річ, яку вона мала. То було щире «.ното, ЯК{ могло врятувати їй життя, та вона тієї речі не продава­ли, ховала її на грудях.

Помираючи, молода мати благословила своє дитя і доручила Сал-

«I .берегти єдину цінну річ для сина, але богаділка вкрала її. Хвора

ГЄ спР°м°глася перед смертю сказати, що хлопчика звати Олівер І Що він дуже схожий на матір.

11       оглядачка вийшла з кімнати і спокійно сказала, що Саллі так ні­чім і> путнього і не повідомила.

РОЗДІЛ XXV,

у якому знову повертаємося до містера Фейгіна й компанії

Того ж таки вечора, коли в робітному домі помирала Саллі, містер •чи іч сидів біля каміна, поринувши в задуму. За столом позад ньо­


257

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. ПригодиОлівераТвіста


го грали у віст Пройда, Чарлі Бейте і містер Чітлінг. Пройда весь, вигравав, хоча грав один проти двох. Чарлі Бейте розумів, у чому рість, але весело сміявся, слідкуючи за Пройдою.

Містер Чітлінг програв останні гроші і кинув карти. Сьогоднії^Н був небагатослівний, про щось зосереджено думав, а Чарлі диЦі* знав, що Томмі Чітлінг вклепався в Бейте. Кохання приятеля додл 11 йому веселого настрою; він реготав, качаючись по підлозі.

Раптом у двері хтось подзвонив. Хлопці миттю притихли і нечур но зникли з кімнати. Пройда впустив у дім чоловіка у грубій робоч > — блузі. Фейгін придивився і впізнав Тобі Крекіта.

Фейгін і Пройда здивувались, побачивши втомлене, брудне й аг голене обличчя чепуристого Тобі. Не чекаючи запитань, Крекіт на|^| зав принести їжі, а коли наївся досхочу, звелів Пройді вийти, виї^Н джину з водою і розповів, що діло не вигоріло, що Олівера підстрелВ ли, а спільники полишили його в канаві і кинулися врізнобіч, р*ту ючи свою шкуру.

РОЗДІЛ XXVI,

у якому на сцені з’являється нова таємнича дійова особа й відбувається багато подій, нерозривно пов’язаних з цією оповідаЛ

Фейгін, почувши новину про Олівера, «зойкнув, шарпнув себе^| волосся, прожогом вискочив з будинку і помчав вулицею» світ за о^ьі Він трохи заспокоївся, коли підійшов до трактиру «Три каліки». Фе Я гіна добре знали всі миршаві мешканці брудних завулків, які приязів кивали йому. Він так само приязно кивав їм у відповідь і «звернув« до щупливого чоловічка, що сидів, увібгавшись у дитяче кріселко, ред дверима своєї крамниці», чи не бачив той Сайкса. Чоловічок від вів, що Білла тут сьогодні не було. Фейгін зайшов у трактир і пода нагору, у велику кімнату. Там за довгим столом сиділи чоловіки і ясіиИ ки, «а в кутку за розладнаним фортепіано — джентльмен-професіоа.

з буряковим носом…» Він награвав якусь мелодію, а «молода леді ро важала слухачів баладою з чотирьох куплетів». Обличчя її прихил ників були позначені печаттю мало не всіх пороків і привертали ув» саме своєю огидністю. «Підступність, жорстокість, п’яне зухнальо * були їхніми найвиразнішими рисами, але найбридкішими й найж люгіднішими персонажами цієї жахливої картини були жінки — д» які ще із слідами юного рум’янцю на щоках, …інші вже цілком пілГ збавлені принадних ознак своєї статі, геть спотворені й спустошеи злочинством та розпустою; а всі ж вони ще не вийшли з юного вікуіа Серед усього цього збіговиська Фейгін видивлявся потрібного йому чи ловіка, але того тут не було. Він попросив трактирника передати, щ4| 258

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


MVKQB його, вийшов, найняв кабріолет і поїхав до будинку, де меш-

….  Сайкс. У кімнаті Фейгін побачив тільки Ненеі, яка була геть п’яна

І не відреагувала на розповідь про те, що діло не вигоріло, а на Сайк- іи полює поліція. Старий почав розпитувати дівчину про Олівера, але ішіа сказала, що хлопчикові краще померти, ніж бути серед таких, |nk вони. Ці слова розлютили Фейгіна. Старий з притиском заявив, що коли Сайкс урятує свою шкуру, але повернеться без хлопчика, то хай краще вона уб’є його сама, коли не хоче, щоб його задушив тюремний Ипт. Говорячи це, Фейгін прохопився, що Олівер для нього — скарб, ипдто тепер, коли він «зв’язався із самим дияволом у плоті».

Раптом Фейгін схаменувся, що в нестямі бовкнув зайве, опанував Liwtie і змінився просто на очах. Він почав розпитувати Ненеі, чи за ти мила вона його слова, але дівчина попросила повторити, якщо він Чогось хоче. Старий вирішив, що вона справді п’яна і не зрозуміла його натяків, а тому заспокоївся і пішов додому. Уже перед самими дщ.рима будинку до старого раптом підійшов чоловік, якого Фейгін шукав у трактирі. Фейгіну дуже не хотілося заводити незнайомця в цім, але той наполіг, що хоче поговорити в теплі. Вони зайшли в кім- ииту, сіли біля каміна і про щось тихо заговорили. Монкс (саме так кілька разів назвав його Фейгін) звинувачував старого, що той не ви­конав своєї обіцянки, не зробив із хлопчика шмаркатого кишенько- ц.го злодюжку, який би потрапив у в’язницю і назавжди заплямував ітбе. Але Фейгін виправдовував себе, говорячи, що цей хлопчик зо- іпм не схожий на інших: його нічим не можна залякати, він не хотів Красти, за ним не було ніяких гріхів.

Раптом Монкс вигукнув, що побачив якусь жіночу тінь, що про- мпйнула по стіні. Фейгін схопив свічку, і вони обійшли всі кімнати,

■                пустилися в підвал, але ніякої жінки не знайшли.

РОЗДІЛ XXVII

спокутує провину одного з попередніх розділів, у якому вельми нечемно покинуто на самоті одну леді

Містер Бамбл, який залишився в кімнаті місіс Корні, «ще раз пе- чирахував чайні ложечки, зважив на руці щипці для цукру, ще уваж­ніше оглянув молочник, надзвичайно ретельно дослідив стан меблів, її тоді знову взявся рахувати ложечки» і нашвидку оглянув вміст

■                шіяйчиного комода. Те, що він побачив у шухлядах, викликало^в ні.ого неабиякий захват. Там лежали усілякі предмети туалету най- Модніших фасонів і найкращої якості, «а в скриньці з висячим за­мочком, коли він її потрусив, почувся приємний звук, не інакше, як Арнзкіт монет».


259

 

ЧАРЛЬЗ ДIК К Е Н С. Пригоди Олівера Твістя


повернувся до каміна і сів, як раптом до кімнати вбігла міоб Корні. Вона була дуже схвильована, і містер Бамбл, намагаючись а» спокоїти жінку, обняв її і «в палкому пориві цмокнув кінчик її цЯ ливого носа». Місіс Корні «обвила руками шию містера Бамбл Цього вечора вони домовилися одружитися. Здавалося, між ним І виникло цілковите взаєморозуміння, але місіс Корні нічого не скап ла майбутньому чоловікові про те, що почула від Саллі.

істер Бамбл по дорозі додому зайшов до трунаря. Подружжя Ы ероері не уло вдома, але крамниця була відчинена. Містер Ба^Н зазирнув у вікно вітальні і побачив застелений скатертиною ст, , на якому виднілися хліб, масло, кухоль пива і пляшка вина. За Л лом, недбало розвалившись у кріслі, сидів містер Ной КлейполЯ поряд стояла Шарлотта і годувала його устрицями. Вона умовля».

ого з їсти Ще одну жирненьку, але Ной уже об’ївся і захотів пі лувати Шарлотту. Побачивши це, містер Бамбл вдерся до кімнатЗ закричав на негідників. Шарлотта вереснула, а Ной став випра* вуватися, що дівчина сама весь час лізе до нього цілуватись

Шарлотта докірливо подивилася на хлопця, але той прод.вжуЛ її звинувачувати в усіх гріхах.


РОЗДІЛ XXVIII,

у якому йдеться про Олівера Твіста і розповідається про його подальші пригоди

Сайкс розумів, що не зможе втекти від переслідувачів із пора Л ним хлопчиком на руках. Проклинаючи усіх сторожів і вірних слЯ він поклав Олівера на траву і, погрожуючи пістолетом, наказав Ті *і повернутись. Але спільник більше боявся людей, які підняли криЗ собак, а тому волів краще загинути від кулі Білла, ніж потрапитиЛ рук ворогів. Тобі чимдуж накивав п’ятами, а за ним чкурнув СайЯ покинувши хлопчика в канаві.

Переслідувачів було троє: містер Джайлз, Брітлз і мандрівний лудильник, який ночував у флігелі, прокинувся від галасу й приє* нався до погоні разом зі своїми собаками. «Містер Джайлз служи! дворецьким і економом у старої леді, Брітлз був їй за лакея, а що Д чинав він службу ще зовсім малим хлопчиком на побігеньках, тоЖ нього и досі ставилися як до юнака, в якого ще все попереду, хоч вії уже розміняв четвертий десяток » .

Переслідуючи злодіїв, чоловіки й самі не на жарт перелякали* а тому, не впіймавши грабіжників, тісним гуртом повернулися в бу

ДИНОК •


260

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


І Непритомний і безпорадний Олівер пролежав у канаві ділу ніч. ІІирешті він розплющив очі, застогнав від болю, поволі підвівся і по- Іішлав, сам не знаючи куди. Йому здавалося, що ніби поряд з ним Г’піікс та Крекіт і грабіжник боляче стискає йому руку.

Поволі хлопчик вийшов на дорогу, побачив будинок і поплентався |о людей. А в цей час герої-переслідувачі підкріплялися сніданком, І містер Джайлз розповідав про нічні події куховарці та покоївці, хи- іуючись сміливістю товаришів і своєю власною. Жінки охали, диву- іилися, тулилися від страху одна до одної, як раптом у двері хтось Постукав. Троє сміливців разом із собаками рушили до дверей, від­шпили їх і, «боязко визираючи одне в одного з-за плеча, уздріли на Гиику ніяке не страховисько, а бідного малого Олівера Твіста». Вони Попили його, затягли до передпокою і закричали, що попався один [■ іілодіїв. Цей гармидер перервав милозвучний жіночий голос. Слу- р«м було наказано, щоб пораненого перенесли нагору і покликали лі- к»Ч>я і констебля.

Дівчина, яка дала ці розпорядження, не захотіла глянути, хто був цім пораненим грабіжником.

РОЗДІЛ XXIX

.інайомить із мешканцями будинку, до якого потрапив Олівер

У затишній кімнаті за столом сиділи дві жінки. їм прислуговував іиидоганно вдягнений у чорну трійку містер Джайлз.

Одна жінка була вже немолода. Вона сиділа у величній позі й ні пьно дивилася на свою молоду співрозмовницю.

Дівчина милувала око свіжою красою юності. «їй не минуло ще й ■Імііадцяти літ. Вона була така струнка й граційна, така ніжна й лас­іші«, така чиста й вродлива, що здавалася створінням неземним, не ііирідненим з грубими істотами, що населяють наш світ». Вона гля- іу ‘іп на стареньку, і очі її засяяли такою любов’ю і щирою відданістю, Ш(> духи небесні всміхнулися б, якби глянули на неї в цю мить».

■До воріт під’їхав кабріолет, з якого вискочив і щодуху помчав до •шку гладенький джентльмен». Він за мить опинився в кімнаті, ви- Vкуючи слова співчуття місіс Мейлі з приводу нічної пригоди. Міс

їм перебила його і попросила оглянути пораненого.

Лікаря Лосберна любила вся округа за щирість і доброту. Він про- уіі у пораненого набагато довше, ніж сподівались обидві господині, а птім запросив жінок подивитися на грабіжника, адже вони так і не

►                 ‘Гили його. Містер Джайлз спочатку просто не зважувався зізнати- II, що він підстрелив маленького хлопчика, а потім у нього язик не

■                    иіертався сказати правду, яка могла б звести нанівець його славу.


261

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста

 

РОЗДІЛ XXX

оповідає про те, яке враження Олівер справив на тих, хто прийшов навідати його Лікар запевняв жінок, що вигляд злочинця їх здивує, і він не П0( милився. «Замість потворного, жорстокого лиходія, якого вони СПОЇ дівалися побачити, на ліжку лежала зболіла, виснажена ди -’ина, поринула в глибокий сон». Дівчина підійшла до хлопчика, схилилії ся над ним, її сльози скотилися йому на чоло.

«Олівер заворушився й усміхнувся уві сні, наче цей вияв жал^^| співчуття навіяв йому приємний сон про любов і ласку, яких він нікН ли не знав». Жінки не могли повірити, що цей тендітний хлопчик МІІ бути добровільним спільником покидьків суспільства. Розчулена Роп благала тітоньку зглянутися на нього, не віддавати цю хвору дитин;^И в’язниці. Старенька згодилася врятувати хлопчика, і лікар запропоЯШ вав примусити містера Джайлза і Брітлза відмовитися від звинувач • і і Лише надвечір Олівер прийшов до тями і розповів усю історію сцИ го життя. Сумно було слухати про муки та страждання, які йому подіяли жорстокі люди, і не раз його розповідь переривалася су|іі|| ми зітханнями слухачів.

Увечері лікар спустився в кухню, де слуги ще обговорювали події [ минулої ночі, і твердим голосом запитав містера Джайлза, чи може дім) заприсягтися, що хлопчик, який лежить нагорі, — той самий, як|^| заліз уночі крізь віконце? Джайлз нерішуче глянув на Брітлза, Брії^Ц нерішуче глянув на Джайлза, констебль, який уже давно чекав на свії І чення, нашорошив вуха, щоб краще почути відповідь, коли це рапті знадвору почулося рипіння коліс і біля воріт подзвонили. Брітлз СКі зав, що це агенти карного розшуку, яких викликав містер Джаш

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.