ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста. Розділ 31-53

СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

РОЗДІЛ XXXI

оповідає про критичне становище

Брітлз відчинив двері і завів до вітальні двох чоловіків. Один буї огрядний, середній на зріст, з коротко обстриженим чорним лиск чим волоссям, круглим обличчям і пильними очима. Його напарни* був рудий кістлявий чоловік із неприємною фізіономією і зловісні І задертою кирпою. Звали їх Бледерз і Даф. Вони одразу ж почали ро> питувати про злочин, і лікар, щоб затягнути час, розповідав усі ot ставини дуже докладно, з багатьма відступами і повторами. Потій І агенти, клацаючи наручниками, стали розпитувати про хлопчиїЯ І але лікар, щоб відвернути їхню увагу, повів оглядати місце злочин’ Принесли свічки, і Бледерз із Дафом у супроводі місцевого кони тебля та слуг оглянули будинок, поштрикали вилами кущі, ще д 262

 

t _______________________________ ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди ОлівераТвіста


Лиі.ка разів вислухали розповіді свідків і відзначили численні роз- ІІншості у свідченнях, а потім провели між собою нараду.

І Тим часом лікар і Роза радилися, як урятувати дитину. Роза про­бувала все чесно розповісти агентам, але лікар нагадав розповідь ‘ііиера, який, було, водився із злочинцями, що він не знає, де кубла дників, що він все-таки брав участь у пограбуванні, а постріл дво- шщі.кого не дав хлопцеві зчинити ґвалт і цим виправдати себе. Міс- Ьі Лосберн був упевнений, що агентам не можна розповідати правду Ц|І<| хлопця, бо вони нізащо не повірять у його невинність.

[ Ііледерз і Даф упевнилися, що ніхто із слуг не допомагав грабіж- іікам, a тому їм конче треба побачити хлопчика, адже саме його зло- і могли підсадити у відчинене віконечко, і Схвильований лікар запропонував агентам спочатку підкріпи- Ціі'і., і за чаркою міцного елю ті почали сперечатися, хто б із міських іюсресіоналів міг учинити грабунок: Носач Чіквіда чи Пестунчик. А потім містер Бледер став розповідати про справи, які він розсліду- »"III. про хитрість і підступність злочинців. Агенти не помітили, як Мир Лосберн вислизнув із кімнати, а потім з’явився знову, щоб від­бити їх до хворого.

Олівер дрімав, але стан його значно погіршився. Він дивився на ■і неуважним поглядом, видно було, що він не розуміє, де він і що >іґтться довкола.

Лікар розповів, що цей хлопчик поранився самострілом, прийшов ї Оудинок по допомогу, а дворецький «схопив його й віддухопелив Ми, що бідолаха мало не віддав Богові душу».

■(ляканий містер Джайлз ошелешено дивився то на лікаря, то на центів і вже не міг заприсягтися, чи цього хлопчика він поранив. Иирквірили пістолети і виявили, що той, з якого стріляли, зарядже­ний тільки порохом. «Це відкриття справило неабияке враження на |нІ х, крім лікаря, який власноруч витяг з набою кулю десять хвилин »iiMv». Із душі містера Джайлза спав тягар, адже виявилося, що він ■о міг нікого вбити з пістолета без кулі.

І’озчаровані агенти поїхали ні з чим, а Олівер став потроху одужу- іяти завдяки піклуванню місіс Мейлі, Рози й добросердного містера ІІінТісрна.

РОЗДІЛ XXXII

про щасливе життя, що почалося для Олівера в колі його добрих друзів

Олівер хворів довго і тяжко, та врешті почав одужувати і вже міг «и мнляти свою вдячність обом жінкам за їхню доброту.


263

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. ПригодиОлівераТвіста


Через деякий час міс Роза сказала Оліверу, що вони всі їдуть у де чисте повітря, краса і радощі весни швидко поставлять його на

Олівера дуже хвилювало, що добрий джентльмен і люба старе**! ка, що колись піклувалися про нього, не знають, чи він живий. Коли хлопчик уже зовсім одужав, містер Лосберн вирушив з ним у дорогу И невеличкій кареті місіс Мейлі. Вони вже в’їхали в передмістя ЛопН на, як раптом Олівер побачив будинок, куди його приводили злодії.^Н кар наказав кучерові зупинитися, побіг до будинку і став гатити ногофі у двері. Раптом двері відчинилися і на порозі став миршавий горб Лікар схопив його за комір, заштовхнув усередину і став обшукувати приміщення, шукаючи Сайкса. Горбань почав лаятися і погрожуї лікареві, а той, зрозумівши, що Олівер помилився, кинув хазяїну нету, велів замовкнути і пішов до карети. Горбань подався за ним, пЯ бачив у кутку карети Олівера, і цей ненависний і мстивий погляд пе^Я слідував хлопчика вдень і вночі протягом багатьох наступних місяц|Я

Лікар сів у карету і замислився над своїм учинком. Що б він зробив, якби зустрів у будинку злодіїв? Йому ж не можна було б звем нутися у поліцію, бо довелось б зізнатися, що він затер справу Олі|Я ра. Він діяв зопалу, не думаючи про наслідки, що могло б зашкодк^В і йому, і хлопчикові.

Через деякий час карета під’їхала до білого будиночка, який ст" яв порожній, а у вікні висіло оголошення: «Здається в оренду» сіди сказали, що містер Браунлоу, його приятель і економка виїх, до Вест-Індії.

Олівер і лікар були розчаровані невдачею. Хворіючи, хлопч часто мріяв про зустріч із своїми друзями, тішився що зможе роз вісти, як часто згадував їх. А лікареві зайвий раз хотілося впевя£| тись, що Олівер говорив правду про свої пригоди.

Настало літо, і всі виїхали в село. «Для Олівера, що доти знав тілі* ки тисняву й гамір брудного міста, почалося нове життя». Непод^| лік будиночку, де вони оселилися, був скромний сільський ЦВИНТІ Хлопчик часто сидів там біля якоїсь занедбаної могили, думав матір і нишком плакав.

«Дні спливали спокійно і безжурно, ночі не приносили ні стра: ні турбот...» Щоранку Олівер ходив до старенького дідуся, який дЯ помагав хлопцеві вдосконалюватися у читанні й письмі. Після урЯ ків він ходив гуляти з місіс Мейлі й Розою. «З якою насолодою 0л( вер прислухався до їхніх голосів, як радів, коли вони зупинялі^И помилуватися квіткою».

Рано-вранці Олівер вибігав у поле, наривав оберемок квітів, склМ дав чудові букети, щоб прикрасити ними стіл до снідання. Вдень дЯ

264

 

_________________________ ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


•мигав місіс Мейлі, працював у садку, виконував різні дрібні дору­чання. Жінки всім серцем прихилилися до Олівера і пишалися ним.

РОЗДІЛ XXXIII,

и якому щастя Олівера та його друзів несподівано затьмарюється

Олівер давно видужав і зміцнів, але залишався так само ніжним і v|>ooтливим, як тоді, коли біль і страждання знесилювали його.

Одного вечора їхня прогулянка затяглася. Роза була у веселому на- Ітрої, і вони не помітили, як зайшли досить далеко. Вона стомилася і відому поверталися повільною ходою. Вдома дівчина намагалася бути »пкою, як завжди, але чомусь дуже мерзла. Через деякий час щоки її •Іімлахнули жаром, а потім стали мармурово-білими; лагідні блакитні пчі потьмарила нестяма. І хоча Роза намагалася бути спокійною, місіс Мі-іілі бачила, що вона дуже хвора, а тому послала по лікаря і написа- я листа містерові Гаррі Мейлі, хоча поки що не відіслала його.

Олівер сам відвіз листа до лікаря на поштову станцію. Повертаю- іи'іь доДому, він у дворі станції налетів на високого чоловіка у плащі,

■                  кий приголомшено подивився на хлопчика великими чорними очи- мп і пробурмотів: «Нечиста силаї Хто б міг подумати? Згинь, маро! Цім і з могили вилізе, щоб стати мені на дорозі!»

І вигукуючи й далі безладні слова, він ступив до Олівера і раптом упав ■п .ісмлю і з піною на губах забився у корчах. Хлопчик вирішив, що це Вожовільний, і помчав додому. Повертаючись додому, він перейняв- і я іншими турботами і забув усе, що стосувалося його власної особи.

«Стан Рози Мейлі погіршувався, і ввечері вона почала марити». Місцевий лікар не відходив від ліжка хворої, але нічим не міг зара- МИ'і'и. Роза помирала.

Олівер ревно молився, благаючи небо зберегти життя милій доб- |іІМ дівчині, що вже стояла на краю могили. Селяни підходили до »иіртки, щоб дізнатися про стан хворої.

1 Іізно ввечері приїхав лікар Лосберн і підтвердив невтішний діаг- ■III сільського лікаря. «Роза поринула в глибокий сон, прокинув­шись від якого, вона або одужає й повернеться до життя, або скаже їм і істаннє “прощавай” ». І лише в обід наступного дня містер Лосберн іиінідомив, що Роза житиме на радість усім ще довгі літа.

РОЗДІЛ XXXIV

піхіає деякі попередні відомості про одного молодого джентльмена, іцп вперше з’являється на сцені й оповідає про нову Оліверову пригоду

()лівер був сам не свій від щастя, коли почув радісну звістку. Він побіг

ч моле, набрав оберемок квітів, щоб прикрасити букетами кімнату хво-

265

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


рої. По дорозі додому його наздогнала карета, в якій Олівер побачи тера Джайлза і незнайомого молодого джентльмена. Карета зупини і дворецький через вікно запитав у хлопчика, як почувається міс І Олівер радісно відповів, що їй набагато краще, небезпека зовсім м ла. Незнайомець вискочив із карети, схопив руку Олівера і ще раз І питав про стан Рози. Це був Гаррі Мейлі, який, незважаючи на різні в роках, був дуже схожий на матір, місіс Мейлі. Він сподобався Олі гарним відкритим обличчям і приємними, невимушеними манер Місіс Мейлі нетерпляче виглядала сина. Зустрівшись, вони І не приховували свого хвилювання. Гаррі ласкаво дорікнув ма- що вона не повідомила про хворобу Рози, і зізнався у своєму па му коханні до дівчини. Мудра жінка відповіла, що Роза для неї дочка, але Гаррі не може одружитися з нею, адже її ім’я не з її виї але заплямоване. Злі люди почнуть паплюжити і його, і їхніх діта’ тоді він може пожаліти, що так зав’язав собі життя, а Роза стра? тиме. Та Гаррі палко запевнив матір, що заради щастя всього жи він змусить Розу вислухати його і дати відповідь.

Уранці Олівер пішов у поле не сам. Його супроводжував мі Гаррі Вони нарвали квітів, разом склали розкішний букет для РоЗі який, навіть зів ялий, дівчина тримала на підвіконні.

Роза ще не виходила, вечірніх прогулянок не було, і Олівер за за книжки. Одного вечора він сидів із книжкою біля вікна і задрі# Раптом йому почувся голос Фейгіна. Хлопчик скочив, глянув у він і побачив страшне обличчя старого злодюги, «а поряд, пополотніл від люті чи жаху, ...стояв той самий чоловік, з яким Олівер зіткни­ся біля пошти».

«Це тривало одну мить, коротку і страшну, мов спалах блис ки. А потім обидва зникли». Олівер голосно закричав і почав голо кликати на допомогу.

РОЗДІЛ XXXV

оповідає про незадовільне завершення Оліверової пригоди, !

а також про досить важливу розмову між Гаррі Мейлі і Розою

Усі мешканці будинку вискочили на крик Олівера. Чоловіки побі ли шукати старого єврея і його супутника, але всі пошуки виявилиг марними. Ніде довкола не було навіть слідів квапливої втечі, але іг то не сумнівався, що хлопчик бачив Фейгіна і незнайомця.

Коли зовсім стемніло, пошуки довелося припинити. Джайлз об! шов усі шинки сусіднього села, містер Мейлі з Олівером поїхали сусіднього містечка, щоб розпитати про нежданих гостей, але це чого не дало. Поступово ця пригода почала забуватися.

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


І Тим часом Роза швидко одужувала. Вона вже потроху виходила (у'піти в садку, і її сміх благотворно діяв на всіх мешканців будиноч-

  • и Тп Олівер помітив, що місіс Мейлі і Гаррі надовго усамітнювали- іто щось стиха говорили, а на Розиному обличчі були видні сліди ра|н. По всьому було ясно, що якась обставина позбавляє душевного МіІКОЮ і дівчину, і, можливо, ще когось.

Ирешті одного ранку Гаррі Мейлі попросив Розу вислухати його. (Цім розповів дівчині, які страшні хвилини пережив, коли дізнався, Ь>і нона тане, мов легка тінь під променем з небес. Думки про неї пе- Вгпіорилися на страшні, нестерпні тортури, адже вона могла вмерти, ?ик і не довідавшись, як він її безмежно кохає.

І’оза підвела голову, і Гаррі побачив дві сльозинки в її очах. Але ЙІй'іина пересилила себе і твердо заявила, що йому слід негайно ви­мін ги, бо на нього чекають важливі й благородні діла. Він має знайти ІИИМ дівчину, ім’я якої не кине тінь на нього і його сім’ю. Роза вва- [ ми па своїм обов’язком розвіяти всі мрії закоханого молодика, адже ■дим його хибний крок може позбавити можливості досягти успіху І житті.

І Іпостанок Гаррі хотів дізнатися, чи була б відмова Рози такою ка­Р N11 причною, якби йому судилося тихе, непримітне життя, якби він ■уи бідний, хворий чи безпорадний? Не вагаючись, дівчина відпові- | їм, що ніколи не залишила б його в тяжкому випробуванні.

РОЗДІЛ XXXVI

<Іуже короткий і, на перший погляд, не такий уже важливий, але прочитати його треба — і як продовження попереднього, і як ключ до одного з наступних

.111 кар був здивований рішенням Гаррі виїхати в Лондон негайно і

■        ні випитати, чи не в тому причина такого поспіху, що дуже скоро Набудуться вибори і виникла необхідність боротьби за голоси вибор­ні*. Ллє Гаррі перевів розмову на інше.

Містер Джайлз почав виносити речі, а Гаррі поманив Олівера до рп«. Він попросив хлопчика, який уже добре навчився писати й чи- Іііти, описувати йому все про місіс Мейлі і Розу, а листи надсилати Нп головний поштамт у Лондоні так, щоб жінки ні про що не здога- Думіїлися. «Олівер, якого таке важливе й почесне доручення одразу •ііик’сло у власних очах, урочисто пообіцяв зберігати таємницю й ■»«<•плати найдокладніші повідомлення».

Під’їзд був поспішний, але Роза спостерігала за ним із-за білої фі- ІМмки і ще довго сумно дивилась услід кареті.


267

 

                                              І

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівева Твіста________________________________

РОЗДІЛ XXXVII,

у якому читач помітить суперечності, досить характерні У для подружнього життя .стер Бамбл сидів у вітальні робітного дому і спостерігав за тМ мухи потрапляли до паперової мухоловки і билися у барвистій

дію^о?ЛИВ°’ Щ ПРИРЄЧЄН1 комахи нагадували йому якусь прикруИ дію його власного життя.

Містер Бамбл дуже змінився. Куди поділися обшитий галузі сюртук і трикутний капелюх? Бамбл більше не був парафіяльЯ бідлом. Одружившись із місіс Корні, він став наглядачем робітне,.

îep Бам&ГУЛ° ЛИШЄ В1СШ ТИЖНІВ 3 ЦЬОГ° Щасливого моменту, а Я тер Бамбл уже зітхав, що продався за шість чайних ложечок Ш

с _ам~л теж не відчувала себе щасливою у подружньому ж*

4УСІЛКО "Р-нижувалУйого nSîl п™ підривала його авторитет в очах богаділок, доводила сво»

Вона°аалСИЛ°ЮДРЯПаючитягаючи за волосся, штовхаючи чоловіїА Вона залякала колись грізного повелителя пожильців робітного домї

ДонькоГк К°РИТИСЯ Ша МІСТЄР БаМбЛ НаЗИВаВ ЇЇ «любонько.? «

Ол»ог ’ Намагаючись зникнути з-перед очей сварливої жінки. L

кпм Чеое, Г ВШП1ШОВ У ТраКТИр 1 СІВ П°РДД із незнайомим чолоІ xrnür Чере3деякии час незнайомець заговорив із містером Бамблої ригостив його випивкою, а потім став розпитувати про історію J Р«дже„„„ Олівера Твіста. Він „е дуже „еремоиивс, і, відстГв„«I

ш„ ™“РОПОІ'УВаВ "ОМУ совеРен 3,1 інформацію про .стару відьм що приимала пологи в матері Олівера».                                                L

Містер Бамбл швидко зрозумів, що може заробити більшу сумі

шосГзнарЗПОВ1В ' Щ° ЙОГ° ДРУЖИНЙ говоРИла із помираючою Саллі Щ Ь знає про справу, яка так цікавить незнайомця. Чоловік призні

чив зустріч подружжю, написав адресу якогось закутка на березі її

«àna7“yBeBMB"™ ‘ РУПШВ да                                                              М1'”Р Бамбл зупивд

незнайомця і запитав, кого їм шукати. «Мене звати Монкс» - ні повів той і квапливо попростував далі.

РОЗДІЛ XXXVIII,

якии містить звіт про те, що відбулося між подружжям Бамблів / містером Монксом під час їхньої вечірньої зустрічі ■ Чорні хмари пролили перші краплі дощу, коли містер і місіс БамД дорогу ВЄЧЄР1РУШЮШ “                                                                         Вони йшли „о,п„ц ,Т

Місцевість, до якої вони простували, віддавна правила за приту| лок покидькам суспільства, що мешкали у нашвидку зліплених х,и

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


.імх над самою річкою. Посеред цієї купи халуп височіла напів- руИнована велика споруда. Колись ця руїна була фабрикою.

М істер Бамбл зупинився перед високими дверима і став вдивляти- < и клаптик паперу з адресою. Раптом двері відчинилися, і на порозі рі пи Монкс. Він запросив подружжя у будинок.

І Іершою зайшла місіс Бамбл. Монкс уп’явся в неї гострим по- і индом і запитав про таємницю, яку вона зберігала довгі роки. Але Иііміса, хоч і відчувала якийсь острах від вигляду цього зловісного Чи повіка, не розгубилася і відповіла, що перше питання — скільки |і н сі тує ця таємниця.

Містер Бамбл слухав ці торги, витягши шию і витріщивши очі, ід >ко його сувора дружина ще й досі не відкрила йому більше, ніж він Цінп від самого початку.

Монкс запропонував двадцять фунтів, місіс Бамбл сказала, що Пек' двадцять п’ять фунтів золотом — на цьому й зійшлися. Жінка НиГнічила блиск монет у тьмяному світлі ліхтаря і почала розповідати Н|м> страшну смерть Саллі, яка встигла сказати про украдену у мате­рі (>лівера річ. У руці помираюча тримала заставну квитанцію. Місіс Ипмбл здогадалася, що богаділка спочатку, певно, берегла ті коштов­ні дрібнички, сподіваючись продати, а потім віддала їх у заставу. На- і 'іидачка подумала, що, може, колись матиме користь з тих речей, <му викупила їх. І ось тепер вона поспіхом кинула їх на стіл, немов |ілціючи, що нарешті може позбутися цих коштовностей.

Монкс став роздивлятися золотий медальйон і золоту обручку, N гі'редині якої було викарбовано ім’я «Агнеса», число, а далі зали- аш їмся місце для прізвища.

Монкс отримав те, що хотів. Раптом він щосили смикнув заліз­нії кільце в підлозі, підняв потаємну ляду, під якою вирувала річка, І и ішув коштовності у потік.

РОЗДІЛ XXXIX

виводить на сцену вже знайомих читачеві шановних осіб І чповідає, про що радилися достойний Монкс і достойний єврей

< )<:таннім часом доля була не дуже прихильна до Вільяма Сайкса. Цім хворів довгий час так тяжко, що лише завдяки турботам Ненсі кимншився живий. «Хвороба не пом’якшила крутого норову місте­рі і 'мйкса: коли дівчина допомагала йому піднятись з ліжка і вела до РІ 'іі.ця, він лаяв її за невправність, та ще й боляче штурхонув».

І їм віях Ненсі затремтіли сльозинки, але її голос, повний жіночої Р» пості, звучав лагідно, коли вона стала говорити, що терпляче до-

I її идала його, мов малу дитину, а зараз він не думає, що робить їй бо­


269

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. ПригодиОлівераТвіста


ляче. Та Сайкс навіть не подумав пом’якшити свій грубий тон, а роИ ходився ще більше.

У кімнату зазирнув Фейгін, побачив, що Ненсі, зморена безсонної ми ночами, зомліла, і кинувся рятувати дівчину. Йому допомагі^Н Пройда і Чарлі Бейте. Поступово дівчина опритомніла і, похитуЦЯ чись, пішла до ліжка й упала обличчям у подушку.

Сайкс був страшенно здивований раптовою появою приятелів, а VI виставили на стіл клунки зі смачною їжею та спиртним і стали пріИ гощати хазяїна і Ненсі.

Білл трішки поїв, але замість подякувати став проклинати Фєі^^| на і вимагати гроші. Старому довелося йти додому з Ненсі, щоб пер* дати Сайксу три фунти.

Вдома Фейгін застав Тобі Крекіта, містера Чітлінга, Пройду юного Бейтса. Чітлінг програвав, але не зводив захопленого погляЯ ду з Крекіта.

Пройда і Чарлі гайнули на вулицю, щоб грабунками повернуту програне. Ненсі отримала від Фейгіна обіцяні гроші і сіла за сті^| але, почувши чоловічий голос, поспіхом зірвала з себе шаль й каїш* люшок і засунула їх під стіл.

У кімнату зайшов Монкс, який хотів поговорити із Фейгіном ни* одинці. Старий повів гостя в іншу кімнату. Як тільки їхні кроки з» тихли, Ненсі скочила із стільця і, скрадаючись, пішла за ними, ста^ під дверима кімнати і почала дослухатися до розмови чоловіків.

Через деякий час Монкс пішов з будинку на вулицю, а Фейгін, пф« вернувшись у кімнату, застав Ненсі, яка вже зібралася йти.

Сайкс, отримавши гроші, не звертав уваги на Ненсі — він без уп^| ну лише їв і пив, а дівчина ходила збуджена, наче людина, що нав^^ жилася на відчайдушний крок. Сайкс зажадав нової порції джин^В Ненсі взяла склянку, повернулася до Білла спиною, налила спиртщ і дала йому випити. Через деякий час він повалився на ліжко і заснуї міцним, непробудним сном.

Ненсі зрозуміла, що подіяв опій, який вона додала до джину, швид< ко одяглася і вийшла з будинку. Дівчина бігла в заможнішу части™ міста і зупинилася тільки біля дверей готелю-пансіону. Було близька одинадцятої години ночі, і слуги не хотіли пускати Ненсі, але вона неймовірними труднощами домоглася зустрічі з міс Мейлі.

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


РОЗДІЛ хь

Дивне побачення, що є продовженням подій, про які оповідалось у попередньому розділі

І Іенсі побачила перед собою струнку й гарну дівчину і жагуче кчуття сорому за своє жалюгідне існування в найогидніших кублах Кін і дона серед злодіїв і грабіжників охопило її. Серце Рози краялося д жалю, коли вона дивилася на Ненсі, яка розповіла все, що знала іро Монкса, який розшукував Олівера Твіста, щоб зробити з нього Ілодія; про зустріч Фейгіна з Монксом, який хвалився, що знищив ьіикпзи про походження хлопчика, і прибрав до рук гроші чортеняти, і пчіер хотів би знищити хлопчика.

Роза не знала, як їй діяти далі, але дуже хотіла врятувати Нен- щ, Та дівчина відмовилася прийняти допомогу. Вони вирішили, що ІІиисі постарається ще щось розвідати про цю темну справу, а Роза Иіінієділі буде чекати її на Лондонському мосту між одинадцятою та Ішшадцятою годиною ночі.

Хоч як Роза просила Ненсі кинути банду грабіжників, дівчина по- нрпулася до Сайкса.

РОЗДІЛ ХІЛ,

який містить нові відкриття й показує, що несподіванки, як і біди, ніколи не ходять поодинці

І’оза відчувала жагуче бажання розкрити таємницю Оліверового Виходження і вирішила звернутися по допомогу до Гаррі, але так і Ні' амогла дописати листа. Вона довго обмірковувала перший рядок,

■                 м раптом у кімнату забіг захеканий Олівер, який ходив гуляти під Й к проною містера Джайлза. Хлопчик швидко заговорив, що бачив у місті містера Браунлоу і запам’ятав будинок, у який зайшов цей дпПрий джентльмен. Роза вирішила зустрітися із рятівником Оліве- Ий, намовила карету і разом з Олівером поїхала до містера Браунлоу. Джентльмен одразу ж прийняв її. У кімнаті міс Мейлі опинилася пе- Ь*д літнім чоловіком з приємним обличчям. Тут же був і містер Грім­кії . який манірно вклонився дівчині. Міс Роза розповіла джентль- щммм все, що вона знала про долю Олівера і покликала хлопчика.

•тріч Олівера з містером Браунлоу, містером Грімвігом та економ- »інп місіс Бедвін розчулила дівчину до сліз. Потім вона розповіла про іугтріч з Ненсі, і містер Браунлоу похвалив її за розумне рішення ■вернутися по допомогу саме до нього, а не до лікаря Лосберна, який Ориз запальну вдачу міг вдатися до якогось нерозважливого кроку.

«Вони вирішили довідатися, хто Оліверові батьки, і повернути Іпму спадщину, яку в нього ... неправдою відібрано». Для цього їм

271

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


треба знайти Монкса, довідатися його справжнє ім’я і приперті^И стіни. У цьому їм може допомогти Ненсі, з якою вони мають зуслВ тися. Потім джентльмени поїхали до місіс Мейлі і все їй розповілі, Було вирішено, що міс Роза і тітонька нікуди не поїдуть з міста, доіЯ ця заплутана справа не вирішиться до кінця.

РОЗДІЛ XL.II

Олівєрів давній знайомий виявляє безсумнівні ознаки геніальності і стає громадським діячем у столиці

До Лондона Північним шляхом наближалося двоє подоро^Л ніх. Чоловік «був одним із тих довготелесих, кривоногих, вайі|^| ватих, кістлявих людців, чий вік важко точно встановити, — в ю||> роки вони мають вигляд недорослих чоловіків, а дійшовши зрілом віку, нагадують юнаків-переростків. Жінка була ще молода, але де» белої міцної статури, яка їй потрібна була, щоб нести важкий клу І нок, прив’язаний за спиною». У супутника на ціпку теліпався ле|Ч кий клуночок, і тому він ішов легкою ходою далеко попереду жін^В Це були Ной Клейпол і Шарлотта. Вони вкрали гроші з каси містери Сауербері і тепер тікали в Лондон, щоб заховатися від хазяїна у най» глухішому завулку столиці. Місто було для них чуже, але Ной безпої милково йшов у напрямку похмурих, брудних завулків, аж поки м зупинився біля трактиру «Три каліки». Вони зайшли у це лігво злм дюг, замовили вечерю і вирішили тут заночувати.

У кімнаті, куди завели прибульців, було маленьке непримітне віч конце, через яке Фейгін побачив прибульців і почув їхню розмощ про крадіжку двадцяти фунтів і про бажання Ноя стати грабіжн]^| ком. Фейгін зрозумів, що зможе використовувати цю парочку у сво* їх темних справах, а тому не вагаючись зайшов у кімнату, повторим слова Ноя про його бажання обчищати каси крамниць, кишені, жІІ ночі сумки, будинки, поштові карети, банки і запропонував свою дЯ помогу у здійсненні цих планів.

РОЗДІЛ ХІЛІІ,

у якому оповідається, як спритний Пройда ускочив у халепу 1

Наступного дня Ной, який назвався Морісом Болтером, і Шарлої та переселилися до Фейгіна, який хотів домогтися, щоб новобранец» з самого початку знайомства захопився його геніальною хитромуЛ І рістю. «Він докладно розповів про грандіозний розмах своїх опера- І цій, переплітаючи собі на користь правду з вигадками та чергуючи І і те, й інше з такою майстерністю, що повага до нього містера БолтерИ помітно зростала, а водночас до неї домішувався благодатний остраї

272

 

ЧАРЛЬЗ ДТККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


який Фейгін так жадав у ньому збудити» розповідями про шибени­ці… що чекає на зрадників. Далі Фейгін розповів про арешт Проиди, шмісазав Ною знайти хлопця і розвідати, як там тепер й -му ведеться. Новобранець боявся йти в поліційну управу, але не смів суперечити ітіірому. Перевдягнувшись у «каптан візника, короткі плисові шта­ни і шкіряні краги», Ной безпечно зайшов до зали суду, де розгляда­лися справа Пройди.                                                                   „

Містер Докінс поводився так, ніби ні в чому не виннии, погрожу- И..І. суддям звернутися до міністра внутрішніх справ,^нагадував їм цію свої права і привілеї, вдавав, «ніби має намір негайно подати на цих позов, зажадав від тюремника, щоб той назвав «прізвища отих «,,ох старих фраєрів ондечки в суддівських кріслах». Це було сказа­но так, що у залі розлігся гучний регіт глядачів.

Переконавшись, що Пройду вивели із зали і замкнули в малень­кі й одиночній камері, Ной поспішив до Фейгіна «з радісною звіст­кою, що Пройда робить честь своєму вихователеві и створює собі

ґ, ц искучу репутацію».

РОЗДІЛ XL.IV

Для Ненсі настає час виконати обіцянку, яку вона дала Розі Мейлі. Вона зазнає невдачі

Ненсі не могла приховати збентеження від думки, до чого може „ризвести те, що вона довірилася Розі і розповіла про Фейгіна, аик- . п та інших членів злочинної зграї. Вона пригадувала, що всі вони довіряли їй свої таємниці, розкривали перед нею свої мерзотні пла­ни, а тепер вона ж може стати причиною їхньої загибелі. Ці вагання,

.іміни настрою не помічав Сайкс, але добре бачив Фейгін.

У неділю ввечері Ненсі хотіла піти з дому, щоб зустрітися з міс І’озою, але Сайкс заборонив їй виходити, «скоріше аби тільки зроби­ти наперекір, ніж тому, що мав якісь поважні підстави не випуска­ти дівчину з дому». Ненсі сердилась, кричала, потім почала благати, иле Сайкс забрав її одяг, скрутив руки і запхав у комірчину, замкнув-

іііи двері на замок.                                                                           .

1             Сайкс не розумів, що сталося з Ненсі, а Фейгін, якии був свідком

її істерики, щось запідозрив і вирішив простежити за дівчиною.

РОЗДІЛ XLV

Ной Клейпол одержує від Фейгіна таємне доручення Наступного дня Фейгін ледве дочекався свого нового спільника. Коли Ной з’явився, старий похвалив його за те, що він добре попра­цював учора, відібравши у дітей шість шилінгів і дев’ять пенсів, і до-

273

 

ЧАРЛЬЗ ДIК К Е Н С. Пригоди Олівера Тністл


Р^ив простежити за Ненсі. Ной шість вечорів марно чекав дівчив. я в неділю ввечер, Ненсі сторожко вийшла 3 Дому і п1шла вли

Ноннвблизивсядонеінвбезпечнувідствньішшовслідом.несп^Я

ючи з очей постать дівчини.                                                       спус»

РОЗДІЛ ХІ.УІ

Обіцянки додержано

Об одинадцятій годині на Лондонському мосту з’явилося дві пост . ті. жшки, яка неначе когось шукала, і чоловіка, який скрадався позі ду. «На середині мосту жінка спинилася, спинився і переслідувач*, і

гою не Г- ТЄМНа1.ПООДИНОКІ перехожі швидко йшли своєю доро-’ гою, не помічаючи ні жінки, ні чоловіка.

вий^пп™° ПІВНІЧКОЛИ На середині М0СТУ зупинилася карета, з якої» виишли молода дама і сивий джентльмен. Ненсі підійшла до них ал. і

не заговорила, бо саме тут проходив чоловік у селянському одязі Дів-1

чини звиропонувалв спуститися нв сходи з „ослу, не „о„иГиД

саме туди пішов селянин і затаївся у найтемнішому кутку, щоб мата

змогу при потребі продовжити переслідування. Але Ненсі підвелЗ

Гу~:Т ПРОСТО Д° ШПИГУНаЯКИЙ МІГ ПОЧУ™ — СЛОВО

ДОЗрЮЮЧИЩО їх підслуховують, Дівчина поділи­лася з міс Розою і джентльменом своїми тривожними передчуттями, і ті відчули жаль до цієї загубленої душі.

Джентльмен заговорив про свої плани щодо способу випитати та­ємницю у Монкса через Фейгіпа, але Ненсі заперечила!що ніколи не викаже цього диявола в людській подобі, який понівечив її життя але залишається її спільником. Вона заручилася їхнім чесним сло-

МонкГ Лж ’ Н1 СаЙКС НЄ постраждають, і лише тоді описала Монкса. Джентльмен закінчив опис і заявив, що, здається він знає

цього пройдис а. прощаючись, джентльмен запевнив Ненсі що зробить все залежне від нього, щоб витягти дівчину, дати їй тихії безпечний притулок, повернути душевний спокій. Він просив Ненсі облишити все, кинути життя злодійки і скористатися зі слушної на­годи вдихнути чисте повітря. Джентльмен бачив, що вона переживає

внутрішню боротьбу, але відмовитися від життя що тримає Гпіби ланцюгом, не може.                                                         тримає и, нюи

Ненсі пояснила, що зайшла надто далеко, щоб повернутись про- ‘і —=11В ДОМІЯКИЙ ВОНа СаМа СОбІ СТВ°Рила справами’всьо- |

Нарешті вони розпрощалися і розійшлися. Шпигун, який все чув від слова до слова, був здивований і ще деякий час посіяв на місці, З потім, скрадаючись, подався до Фейгінової домівки

274                                                                                                                                                               ‘

 

ч АРПЬЗ ДІККЕНС. ПригодиОлівераТвіста


РОЗДІЛ ХІЛПІ

Фатальні наслідки Пізно вночі Фейгін сидів перед згаслим каміном «і в задумі гриз довгі чорні нігті, виставляючи напоказ свої беззубі ясна, на яких де- не-де стирчали ікла, схожі на зуби собаки чи пацюка».

На підлозі мирно спав Ной Клейпол. Фейгін дивився на нього, а в душі наростала досада на дівчину, яка виявилася зрадницею.

У кімнату зайшов Сайкс із пакунком у руках. Фейгін втупився в грабіжника, а потім почав натякати на те, що серед них є зрадник. Сайкс спочатку нічого не зрозумів, а потім заявив, що якби таке ста лося то він власними руками прикінчив би падлюку, яка виказала б їх. Почувши це, Фейгін розбудив Ноя і наказав розповісти їм усе, про

що той дізнався, шпигуючи за Ненсі.

Ной докладно розповів про зустріч Ненсі з леді і джентльменом в Лондонському мосту, про їхню розмову, про те, що Несі відмовилася видати своїх спільників, але назвала будинок, де вони сходяться.

Почувши все це, Сайкс оскаженів і вискочив за двері. Ні разу не спинившись, ні на мить не завагавшись, дивлячись просто себе з ди­ким рішучим виглядом і так зціпивши зуби, що під шкірою випнули­ся вилиці, грабіжник мчав щодуху, аж поки не опинився біля дверей свого житла Він зайшов у кімнату, де спала Ненсі, двічі повернув ключ у замку і притиснув до дверей важкий стіл.

Ненсі прокинулась і дивилася на нього сполоханими очима. Якийсь час грабіжник сидів, важко дихаючи, а потім схопив дівчину і затулив її рота своєю важкою лапою. Ненсі вчепилася в його руки, благала про пощаду, нагадувала, від чого вона відмовилася заради нього, говорила про свою вірність, але вбивця вирвав свою РУКУ-СХО- пив пістолет і двічі вдарив важким руків’ям жертву по голові. Ненсі впала, заливаючись кров’ю, та одразу підвелася. Не тямлячи себе з люті, озвірівши від вигляду крові, Сайкс схопив важку палицю і вда рив нею Ненсі по голові.

РОЗДІЛ ХЬУІІІ

Сайксова втеча

Ясне сонце, яке однаково щедро ллє своє сяйво крізь дорогі кольо­рові шибки і заліплені папером віконця, освітило кімнату, де лежала вбита дівчина. Це страхітливе видовище лякало Саикса^

Раптом почувся стогін, і рука дівчини здригнулася. Тоді, не тям­лячи себе від страху і люті, Сайкс знов і знов бив Ненсі. Потімвінки нув палицю у вогонь, умився, почистив одяг і позадкував до дверей, тягнучи за собою собаку.


2/3

 

Ч_А РЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди Олівера Твіста


Виишовши з будинку, вбивця швидко подався геть. Він ішов ву лицями, не розбираючи дороги, простував пустищем, блукав полями, пускався бігти, зупинявся, лягав перепочити, а потім знов ішов. «Да* но минув ранок, а за ним і день, і вже стало вечоріти, а Сайкс усе хо­див то туди, то сюди, кружляючи в одному місці». Нарешті він зайшої у село, звернув до невеличкої пивнички, замовив вечерю і сів у КУТКУ» слухаючи балачки селян. Раптом у кімнаті з’явився ще один гість. Щ був галасливии крамар, який торгував усіляким начинням. Селяни по­чали перекидатися жартами, розпитували про товар. Крамар виймЛ із свого короба ремені, бритви, мило і засіб для виведення всіляких плям. Щоб підтвердити ефективність чудодійного засобу, крамар узяв капелюха Сайкса, на якому помітив пляму, і хотів її вивести. Убивці схопився на ноги, вирвав капелюх із рук оторопілого торговця і ки­нувся на вулицю. Там він побачив поштову карету і, затаївшись у тем­ряві, став прислухатися до розмови кондуктора і поштаря. Мова йшла про жахливе вбивство молодої дівчини. Сайкс почекав, поки карета від іде, а потім пішов безлюдним і темним шляхом. Раптом у темря­ві він побачив знайому постать Ненсі, почув її передсмертний стогін. Убивця на мить зупинився, а потім щодуху побіг. Постать не відстава­ла від нього. «Вона летіла поряд на крилах тихого сумного вітру, що не посилювався, але й не вщухав». Волосся на голові в Сайкса стало сторч, кров захолола в жилах. Часом його сповнювала відчайдушна] рппучість відігнати примару, але постать весь час залишалася поряд.

Сайкс сховався у якомусь хліві, але перед ним у темряві світилися

ОЧІ ВОИТОЇ ДІВЧИНИ.

Раптом нічний вітер доніс до нього несамовиті крики і лемент. Десь далеко була пожежа, і Сайкс кинувся туди, поближче до люд­ських голосів. Він разом з чоловіками і жінками рятував худобу, но­сив воду, заливав вогонь.

Зайнявся ранок. Потомлені люди посідали біля руїн, завели роз­мову, і Сайкс знову почув про убивство дівчини. Він поквапився піти звідти, знову блукав безлюдними полями, а потім гайнув навпрос-1 тець до Лондона, де його, як він думав, не шукатимуть. Єдине, що може навести нишпорок на його слід, — це примітний собака. Сайкс вирішив утопити пса, але той, відчувши небезпеку, втік від хазяїна.

РОЗДІЛ ХІЛХ

Монкс і містер Браунлоу нарешті зустрічаються

Містер Браунлоу таки вистежив Монкса і примусив зізнатися в братом Щ° ЗЛ°ЧИНЄЦЬ ЧИНИВ Проти вівера, який був його зведеним


276

 

іПвпи ДТККЕНС. Ппмгодц Олівера Твіста


*                   ттп,мен був другом батька Монкса і добре знав, якими

Старии джентльмен був друг                                          шлюб із першою дру-

муками і стражданнями обернуШЯ»чоловікаа десять років і не риною. Мати                             —люб розпався, але, дізнавшись про па-

дуже переймалася, Щ                       його КОписть, розкрила таємницю

Ьодження Олівера і про зап                „гитпження Олівера, намагався

инові. Монкс                                                                Браунлоу нере-

ЬГн»:^ його =,а. —                                                                           Г

Тфай;іноГгГ«ГаГлоч“ная«и- Старий джентльмен приму С моя”1а нГднисати зізнання нро походжання Олшфа.

РОЗДІЛ ь

Погоня і втеча

Недалако від

Донських околиць, більші           ,           : жшш у неймовірних злид-

Мешканці М«‘“РУ™°“ХХВ потаем„ій схованці, або ж безнадійна

«“*•                                           людину шуватН собі тут притулку..

скрута можуть змусити людину у                               Леретляся міцні двері и

Ось у оді»ому’ з твкнх ьупт»к ^ ОЯ^. ваторжюш.утікач Кетс.

вікна, зібралися Тобі Крекі ,                       V                     спочатку заарештувала

Містер Чітлінг був 3°гМв^ю7^Пвої роздати злодія на Фейгіна, а потім захищала йог Д Р                                                 видовище, містер Чіт-

шматки. Охоплений жахом від сп°                   як раптом у кімнату вско-

лінг розповідав злодіям про лють             шу^ати Сайкса, але того ніде

чив Сайксів собака. Злодп кину                        * двері дому. його впус-

не було. І — Г йшов трохи пізніше, здійняв крик і тили, але Чарлі Бейтс, яки Р                                                                     убивцею Ненсі в одному

вчинив бійку із Саиксом, бо не хотів оу у див дюдей. Хтось

домі.Шум, якийзчинивеясертдР                     законників, оточили буди-

викликав поліцію, але люди, не чекаю

нок, почали ламати Двері-                         ^ черЄз вікна і двері, видер-

Сайкс, побачивши, що н -                   обв’язав кругом нього один кі-

ся на дах, уперся ногою в Димар,                  ^ мотузці він вирішив

нець мотузки, а на друг°^ ^Р°або ВТ0Питися в багнюці, або вирватися спуститися до канави з вод                        голову збираючись опустити

на волю. Убивця вже накинув нетлю на толову, збир                 ,

 

ЧАРЛЬЗ ДIК К Е Н С. Пригоди Олівера Твіста


Собака якии досі десь ховався, вискочив на дах, тоскно завий- чи, став бігати по парапету, а потім стрибнув на плечі мерцеві. Д втримавшись, пес перевертом полетів у канаву, вдарився об камені ку і розчерепив собі голову.

,                                         РОЗДІЛ ІЛ

з ясовує багато таємниць і оповідає про шлюбну пропозицію, під | час якої не розглядалося питання про посаг та гроші на дрібничкиI

для дружини

Через декілька днів після подій, про які йшлося в попередньому і розділі, Олівер разом з місіс Мейлі, Розою, місіс Бедвін і лікарем їхаї I у кареті до свого рідного міста. Хлопчик уже знав усе про Монкса, I своїх батьків і сидів у куточку мовчазний і збентежений.

Коли карета в’їхала в місто, Олівер став наче сам не свій. Він роа-Я глядав знайомі місця, сміявся і плакав одночасно, згадував Діка -

свого єдиного товариша, який колись благословив його на довге Я щасливе життя.                                                                                      ІЗ

Друзі зупинилися в головному готелі міста. Коли всі розмістила- Щ ся, в кімнату до Олівера зайшли містер Грімвіг з містером ЛосберЯ ном у супроводі містера Браунлоу і чоловіка, який колись зазиравШ віконце до хлопчика і страшенно налякав його своїм незвичним ви-1 глядом. Олівера повідомили, що Монкс, його однокровний брат, під-1 писав документи, у яких хлопчика визнано спадкоємцем батькових! статків. Потім Монкс змушений був розповісти, як його мати спа-1 лила заповіт, що був складений на користь Олівера, а йому заповіла! свою ненависть до позашлюбної дитини батька і його коханої. НегідЩ ник поклявся матері зацькувати хлопчика, переслідувати його з над Я звичайною жорстокістю, заплутати дитину у павутину зла і злочи-| нів, щоб назавжди заплямувати ім’я його матері.

Коли мова зайшла про обручку і медальйон, містер Браунлоу завів I у кімнату місіс Бамбл та її чоловіка, який з удаваною радістю зверв нувся до Олівера. Але дружина наказала йому припнути язика, і він І знітився, щось забелькотів і нарешті замовк.

Подружжя не хотіло пізнавати Монкса, не признавалося, що це I вони продали негіднику коштовності Оліверової матері. Але тут до І кімнати завели двох паралічних жінок, які розповіли про підслухану розмову між місіс Бамбл і молодою жінкою, яка тільки-но народила хлопчика і помирала. Місіс і містер Бамбл вимушені були все визнати У цій кімнаті і далі розкривалися таємниці. Виявилося, що Роза була молодшою сестрою Агнеси — матері Олівера. Коли Агнеса за- _ вагітніла, вона покинула сім’ю. Згорьований батько змінив прізви- І

278  

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. ПригодиОлівераТвіста


щи, переїхав до іншого куточка країни, де й помер, не залишивши

■                  ні листа, ані записної книжки, ані клаптика паперу, які допомогли п розшукати його друзів чи родичів. Розу взяла собі вбога селянська родина, але згодом передала її місіс Мейлі, яка полюбила дівчину.

Олівер кинувся в обійми до Рози, адже тепер стало зрозумілим, що вона його рідна тітка. «За одну хвилину вони знайшли і втрати­ли батька, матір і сестру, і журба злилася в одній чаші, але в їхніх шм.озах не було гіркоти», адже їх освячували глибокі почуття любо- иІ «Довго-довго просиділи вони на самоті», аж поки до кімнати не |пйшов Гаррі Мейлі. Він повернувся до Рози, щоб знову попросити її іітпти його дружиною. Заради коханої Гаррі покинув кар’єру, вищий гніт, а натомість запропонував дівчині серце й оселю.

РОЗДІЛ LII

Фейгінова остання ніч

Зала, де судили Фейгіна, була заповнена аж до верхніх рядів. Зло- •III нець стовпом стояв за дерев’яним бар’єром, тільки іноді переводя­чи погляд з голови суду, який виголошував обвинувальну промову, и її адвоката. Він пильно вдивлявся в обличчя присяжних, намагаю­чись вгадати їхній вердикт, піднімав очі на галерею і не міг прочита- і її у жодному обличчі найменшого співчуття.

Зрештою присяжні вирішили долю злочинця — винен!

♦         Будинок суду задвигтів від потужного крику, що повторився зно- ііу і знову, а потім відбився луною у вибухах реву, які з кожним ра­но м гучнішали, наче гуркіт сердитого грому. То надворі раділа юрба, штаючи звістку, що в понеділок він помре».

Фейгін мовчки вислухав вирок, пильно дивлячись на суддю і не ро­пу міючи жодного слова. Він стояв, як мармурова статуя, нижня щелепа нідвисла, а широко розплющені очі дивилися в одну точку. Тюремник иопинен був узяти його за плечі, щоб він зрозумів, що все закінчено.

Фейгіна відвели до камери смертників і залишили на самоті. Спо- чптку він спробував зібратися з думками, потім почав пригадувати иромови в суді і думати про тих смертників, що сиділи в цій камері, чикаючи страти.

День минув дуже швидко. На ніч до камери зайшли двоє тюрем- миків, щоб по черзі стерегти в’язня до самої страти. Тепер уже Фей- і’іп не сидів, а щохвилини схоплювався і починав гасати по камері в тмкій люті, що тюремники сторожили його вдвох, боячись залиши­тися з ним віч-на-віч.

Понеділок, день страти, настав для Фейгіна раптово. Він і не зчув- гм, як проминули три дні. У день страти до смертника прийшов Олі-

279

 

ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС. Пригоди ОлівераТвіста

 

вер і містер Браунлоу. Фейгін був майже без тями від страху пері! неминучою смертю, але все-таки впізнав Олівера і сказав хлопчиИ ві, де сховані папери, що їх передав на зберігання Монкс.

РОЗДІЛ ІЛІІ

і останній

Кількома словами можна розповісти про долі героїв.

Роза Флемінг та Гаррі Мейлі повінчалися в сільській церкві і в’ї­хали до нового щасливого дому. Гаррі став священиком.

Місіс Мейлі оселилася у сина і невістки.

Оліверу і Монксу дісталося від батьківських статків по три тися­чі фунтів. Монкс, не гаючись, проциндрив свою частку, потрапив до в’язниці за ошуканство і там помер.

Містер Браунлоу всиновив Олівера і оселився неподалік від Рози і Гаррі.

Містер Ной Клейпол вибрав собі фах донощика. Містер і місіо Бамбл, позбавлені своїх посад, потрапили в той самий робітний дім, де колись вони владарювали над іншими.

Юний Чарлз Бейте, страшенно вражений Сайксовим злочином, дійшов висновку, що треба ставити крапку на своєму злочинному минулому. Важкою працею він досяг доброї мети і став скотарем. |

У вівтарі сільської церкви вмурована мармурова дошка з викар-| буваним ім ям «Агнеса». У цьому склепі немає труни, але якщо душ Я померлих повертаються до тих, кого любили за життя, то тінь АгнесиИ повинна витати в цьому тихому місці.

 

Кінець

 

Банковские депозиты на www.rostbank.ru.