СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ — ГОСТИНА СТАРОЇ ДАМИ

Трагікомедія Дійові особи

Клер Цаханасян, з дому Вешер, мульти- мільйонерка («Арменіан Ойл»)

Її чоловіки VII — IX Ключник

Робі, Тобі — весь час жують гумку Кобі, Лобі — сліпі

Господарі:

І л ь

Його дружина Його доньКа Його син Бургомістр Учитель Священик Лікар Поліцай

Перший, Другий, Третій, Четвертий — міщани Маляр

Перша жінка Друга жінка Панна Луїза

Інші:

Начальник станції Начальник потяга Кондуктор

Інспектор з продажу заставного майна

Влазливі:

Газетяр І Газетяр II Радіорепортер Оператор

Місце: Гюлен Час: сучасність


304

 

ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ. Гостина старої дами


ДІЯ ПЕРША

Дія відбувається у маленькому занедбаному містечку під назвою Гіолен. З усього видно, що містечко збідніле, що грошей немає ані в муніципалітеті, ані в громадян. Усі чекають дива, і, здається, воно шки здійсниться: от-от має прибути до містечка мільярдерка Клер Ца- кшіасян, що колись народилася й виросла в цьому містечку. Кажуть, у сусідніх містечках вона збудувала де ясла для дітей, де лікарню, а дч церкву. їм же тільки й лишалося, як спостерігати поїзди, що мчать інікз містечко, не зупиняючись. Хто ж їм винний? По-їхньому вихо­дить, хто завгодно: «це все витівки масонів», «єврейськаробота», «ве­ни кий капітал», «міжнародний комунізм». Іще хто-небудь, тільки не нони самі. Тепер вони готуються до урочистої зустрічі Клер, малюю­чи плакат, репетируючи хто пісню, хто промову. Серед них і крамар І іи,, до якого всі звертаються з надією, бо ж колись вони з Клер наче дружили. Іль і справді згадує, якою прекрасною була юна Клер, коли нони кохалися, зустрічаючись то в Петеровій стодолі, то в Конрад свай­ки рському лісі. «Нас розлучило життя, тільки життя, як це буває на гніті», — промовляє він і сам вірить у це. Тим часом учитель із бурго­містром вишукують по документах відомості про Клару, яка тоді ще мала прізвище Вешер, і нічого хорошого не знаходять: вчилася пога- иинько, оцінки з поведінки теж не дуже, але все можна повернути по- Iпшому, адже тепер вона мільярдерка! Бургомістр планує зустріч і, гподіваючись на Іля, розчулено обіцяє зробити його своїм наступни­ком. Але планам їхнім не судилося здійснитися, бо раптом біля станції зупинився потяг (вони називали його «Шалений Роланд»), який зро ду тут не зупинявся. Виявляється, що якась дама потягла за аварій­но гальмо й зупинила поїзд, начальник якого з обуренням переслідує даму з рудим волоссям шістдесяти двох років. Дама видженджурена пж далі нікуди: на ній намисто з перлин, широченні золоті браслети. Супроводжує її цілий почет: ключник Бобі, десь років 80, у чорних окулярах, її чоловік VII-й з рибальським знаряддям у руках. Звичай по, це Клер Цаханасян, яка тепер робить усе, що тільки спаде їй на думку. Усі в паніці, адже ще не все готове до зустрічі, проте всі швид­ко оговтуються й починають усе за планом: виступ Бургомістра, який не чути через гуркіт потяга, що саме проїжджав повз станцію, співи нору тощо. Відбулася й зустріч з Ілем, який ласкаво назвав Клер відь- мочкою, а потім «дика моя кішечка». Вона ж назвала Альфреда Іля

  • • мій чорний леопард», хоча й зазначила, що він потовщав, постарів і розпився. Усі розчулені ідилією, та пані Цаханасян щось таке див не часом промовляє. Ось вона питає в пастора, чи втішає той засудже­них на смерть, а коли той говорить, що смертна кара в них скасована,

305

 

ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ. Гостина старої дами


г


то говорить, що все ще можливе. Та й серед її речей чомусь труна. ТІ хіба зрозумієш тих багатіїв! Головне, що вона привезла до Гюлена гр* ші. Вона представляє своїх дивних супутників: Тобі й Робі, які носяЩ її на ношах, бо після аварії вона пересувається тільки так, — колишні гангстери, яких вона викупила за мільйон від страти. Вони належав тепер ш так само, як двоє сліпих, яких вона зве Кобі та Лобі. Разом і Ілем на ношах вона вирушає до Конрадсвайлерівського лісу. Поза очі всі перемовляються, що Іль тримає її в кулаці, так що зможе виманЛ ти и грошики. Щоправда, в учителя майнула думка про схожість Клеї з грецькою богинею долі Паркою, і йому стало аж моторошно. Тим і- сом Іль, розчулений спогадами, цілком щиро висловлює Кларі свій за­хват й сподівання, що та допоможе місту своєї юності. Клер нагаду«! що сорок п’ять років тому вони цілувалися тут, а потім «ти одружи 1 ся з Матильдою Блюмгард та з її галантерейною крамницею, а я зі ста­рим Цаханасяном та його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене Ш одному гамбурзькому борделі». Іль цілком серйозно твердить, що вс«1 виишло на краще. Він знову присягається їй у коханні, намагаєтьЯ

поцілувати руку, проте Клер говорить, що то лише протез зі слонової кістки. Іль відсахнувся.

Усе містечко зібралося зустрічати Клер за гостинно розставлениЯ ми столами, вкритими, втім, подертими обрусами. Клер проходитИ вітаючись з гостями, і впізнає у дружині Бургомістра колишню одно- ‘ класницю Анету Дурнолоб, відмінницю. Вітається вона і з дружиною Іля Матильдою, зазначаючи, що та змарніла й побіліла. Серед інші^! помічає гімнаста, змушує його продемонструвати м’язи й ставить! дивне питання: чи він уже задушив ними кого-небудь. Усі сприйме- ] ють це за жарт. Бургомістр виголошує заготовлену промову. У відпо- її відь Клер цинічно заявляє, що була не така ідеальна, як її змалюва-И ли, бо картоплю для вдови Боль крала не заради спасіння останньф від голоду, а тому що та надавала їй з Ілем постіль і дах над головою! коли було холодно в Петеровій стодолі. Та нині вона готова дати міД ту один мільярд, причому п’ятсот мільйонів місту і на кожного меш-І канця розділити ще п’ятсот. Щоправда, за однієї умови. Вона ще не ‘ сказала про умову, а всі вже раділи й кричали. Аж ось Бургомістр ви-| рішив про неї дізнатися. І Клер промовила: «Я даю вам один мільярЩ і купую собі за нього справедливість». Усі почали кричати, що спрД ведливість купити не можна, однак пані Цаханасян покликала свої го ключника Бобі й звеліла йому зняти окуляри. Його впізнали. Це І був колишній головний суддя у Гюлені на ім’я Гофер. Покликавшії І Іля, він нагадав, як той колись постав перед судом, коли Клара Ве- І шер позивалася до нього, аби він визнав себе батьком її дитини Та І

306


_________________ ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ. Гостина старої дами


І ні. тоді не мав уже наміру з нею одружитись, бо спокусився грошима и крамницею теперішньої своєї дружини. І тоді він привів ДВОХ СВІД­КИ), які у суді збрехали, що спали з нею. Тепер вони з нею, вона не тільки розшукала обох — одного в Австралії, а другого в Канаді, — а (І :івеліла Тобі й Робі осліпити й каструвати їх, позбавила навіть їхніх імен, тепер вони звалися Кобі й Лобі. Вони все підтверджують. Іль шпорить, що то просто давня й дурна історія, а «позов утратив силу через давність!» Та не для Клер. Суддя питає, що сталося з дитиною, і нона відповідає, що дитина померла, а сама вона стала повією. І ви­нен у цьому Іль та вирок підкупленого суду. Тепер вона жадає спра- недливості, бо може її собі дозволити: «Один мільярд Гюленові, як і ось уб’є Альфреда Іля». Запанувала мертва тиша. Іль ще не вірить ‘І.і.ому. Бургомістр щось промовляє про європейські цінності, людя­ність. Та Клер урочисто говорить: «Я почекаю».

ДІЯ ДРУГА

Дія відбувається в місті на вулиці. На першому поверсі лавка Іля гі ноліційна дільниця. Трохи далі готель, де зупинилася Клер Цаха- нмсян, куди несуть, як на похорон, квіти. Син Іля втішає батька, що і к не залякати, проте снідати з ним не сідає, як і дружина, і дочка. До мівки Іля йдуть і йдуть покупці, які замовляють найдорожчий то- |пр і не розплачуються, а просять ааписати їм усе в кредит. Іль схви­льований. Скоро він помічає, що майже на всіх нові жовті череви­ки, що все містечко починає жити в борг, тобто сподівається на його ’мерть. Він кидається по захист до поліції, але й поліцейський у но- иііх черевиках, та й сидить у кафе з дорогим пивом. Тоді Іль біжить до священика і бачить, що в того новий дзвін. На столі в нього зброя. І (»являється, в пані Цаханасян утік чорний леопард, і тепер усі на нього полюють. Іль добре розуміє алегорію і жахається. Він говорить с’ішщенику, що боїться людей, бо вони полюють на нього, як на зві- Т*п. Спочатку священик говорить, що слід боятися Бога, боятися за

І пою безсмертну душу: « Колись, багато років тому, ви зрадили дівчи- иу задля грошей і тепер думаєте, що люди вас також зрадять задля *ого самого. Свої вчинки накидаєте іншим». А потім, ніби щось зга­давши, радить Ілю: «Тікай! Ми всі слабкі, християни і нехристи! Ті- кпй! Дзвін гуде в Гюлені, дзвін зради. Тікай, не вводь нас у спокусу •чюєю присутністю» А Клер тим часом знову вирішила вийти заміж, нОи вінчатися у соборі Гюлена. Голосно читає вона привітальні лис­ти й телеграми звідусіль, коли лунають постріли. На питання Клер і’лючник відповідає, що в леопарда влучили і тепер він лежить перед крамницею Іля. Пані Цаханасян говорить, що їй жаль тваринки, та


307

 

ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ. Гостина старої дами____________________ І


й усе. Звучить жалобний марш. А тим часом Іль уже на вокзалі. Ш правда, там нині все по-іншому: новий розклад замість наддертого, І нові вивіски, реклама. Поволі з усіх боків сходяться гюленці й гово1 І рять, що йому нема сенсу втікати, бо вона його скрізь знайде. І разом І з тим вони б краще позбавились його, хай би хтось, а не вони домов- І лялися з власною совістю. Та Іль наляканий, він боїться, що його на* * одмінно спинять, і залишається в місті, хоч і відчуває, що пропав. І

ДІЯ ТРЕТЯ

Дія розпочинається у Петеровій стодолі, де сама у весі льном И вбранні сидить Клер, коли до неї приходять лікар і вчитель. Вона го ворить, що стомилася після весілля і вже послала адвокатів уладнаИ ти чергове розлучення. Вони сказали, що тут у справі Іля. «О, хібі він помер?» — тільки й спитала Клер. Та виявилося, що вони з про1 [ позицією до неї, аби на виплату їхніх боргів (бо вони придбали собі > кредит багато чого) вона б викупила фабрики Бокмана, Вагнера, пан- І сіонат «Місце на осонні». Та виявилося, що все це і ще багато іншог й так уже їй належить, вона все тут скупила. Тоді вони намагаюті^И ся закликати до її людяності, і Клер відповідає з гіркотою й циніа« мом водночас: «Людяність, панове, створена для біржі мільйонерів, І а з моєю фінансовою потугою можна дозволити собі міняти світо* » вий лад. Світ зробив з мене повію, тепер я зроблю з нього бордель. І Хто не може брязнути калиткою, мусить тупати під чужу музикі^В якщо йому забажалося танцювати. Вам хочеться танцювати. Поряд- 1 ний тільки той, хто платить, а я плачу. Гюлен за вбивство…». Відтоді тон розмов про Клер змінюється. Навіть дружина Іля, яка свого часу І вкрала в неї коханого, говорить, що «Кларочка заслужила на щас-Я тя після всіх тих злигоднів». Усі засуджують Іля, хоча репортерам І ніхто не наважується сказати правди. Іль майже не виходить з дому. І А старого вчителя, що хотів спинити зраду дружини Іля, ледве не по били. Сам Іль говорить учителю, що вже не бореться, бо не має пра> боротися, адже це він зробив з неї те, чим вона є. «Я не можу врятуваН ти ані себе, ані вас», — промовляє він. І старий учитель визнає: «Ваа уб’ють… Спокуса надто велика, а наша біда надто тяжка. І я знаю яа І тільки це. Я також підніму на вас руку. Я відчуваю, як поволі стаю] вбивцею. Моя віра в гуманність безсила. А тому, що я знаю це, я стаї п’яницею. Я боюсь, Ілю, так, як боялися ви. А ще я знаю, що колись стара дама прийде й до нас і що тоді з нами станеться те, що оце а вами…* Тим часом приїздить на новому автомобілі син Іля, дочка в новій сукні, а дружина придбала нове хутро. Тоді Іль просить сини 1 покатати їх усіх і велить всім одягнутися. Поки вони одягаються, і

308


ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ. Гостина старої дами


,.и ходить Бургомістр із рушницею сказати, що сьогодні відбудуть- Ц ибори з його питання, й пропонує Ілю рушницю, щоб той сам на­Мів на себе руки. Але Іль уже подолав свій страх і говорить, що по­вниться з будь-яким їхнім рішенням, бо для нього їхня ухвала «буде ирпведливістю, ачим буде для вас, не знаю. Дай, Боже, щоб ви всто- і ,і п перед вашим вироком. Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не

11 »п естую, не боронюсь, але вашого вчинку не можу у вас відібра- їм». Бургомістр іде розчарований. З будинку виходять дружина, син тнька Іля, всі сідають в автомобіль і їдуть за місто. Коли доїхали І» ІСонрадвайслерівського лісу, Іль просить його висадити й не чека­ні. бо на міські збори звідси він піде пішки. Тоді його родина спокій- | , пирушає в кіно. Якийсь час він сидить у задумі на дерев’яній лаві

  • • .м, коли це в супроводі почту з’являється Клер. Вона заявляє, що

■іме гуляє у своєму лісі, а він хіба що для годиться питає, хіба й ліс „„ лежить їй. Спочатку вони розмовляють про сторонні речі. З Клер прибув черговий чоловік, це вже Чоловік IX, лауреат Нобелівської н (німії, який прагне керувати її справою, але й на нього чекає роль тика сама, як і на інших її чоловіків. Помалу розмова починає торка­тися їхніх стосунків. І тоді він уперше питає про їхню померлу дити-

хто це був, як вона назвала дочку (виявляється, Женев’євою), як їм ниглядала, як померла. Обидва пригадують щемливе почуття ко- ».’і иця й близькості, але між ними зрада Іля і ціле життя. І він дякує н\ :іа квіти на домовині в готелі, бо вже змирився, говорить їй, що це і ч ми остання зустріч, адже звідси він піде на міські збори і хтось його йІГі\ Вона обіцяє забрати його домовину з собою на Капрі, де звеліла миґіудувати в парку неподалік свого палацу мавзолей… Серед кипа­рисів. З видом на Середземне море. «Твоя любов померла багато років

>                 < ім V- Моя любов не могла померти. Але й жити не могла», — промов­ці. Клер, прощаючись з ним назавжди.

І от усі зібралися на збори. Всюди преса, яка, втім, нічого не знає Н пуття. Мешканці Гюлена голосно осуджують Іля, ніби намагаю­чись виправдати себе, те, що має тут відбутися. Нарешті в залі за­     паються тільки чоловіки й проголошують вирок, викрикуючи,

і,і(і це не заради грошей, а задля справедливості, совісті і таке інше, і’мдить світло, бо місяць і так світить. Іля обступають з усіх боків, а ….переду на нього чекає гімнаст. Він? Підходить священик. Ілю по- м,ін>ть цигарку. Священик намагається щось прочитати, та Іль його риняє. Той говорить, що молитиметься за Іля.

« Моліться за Гюлен», — відповідає Іль. Лава чоловіків сходиться, .. потім, коли приходить газетяр, розходиться. Іль лежить мертвий. ‘Іікпр констатує параліч серця. «Смерть із радості!» тут-таки під

309

 

ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ. Гостина старої дами

 

хоплює газетяр, а йому вже наздогін викрикує сенсацію інший. Вя дить Клер, велить показати його й промовляє: «Він знов такий, И був колись давно, чорний леопард». Іля кладуть у домовину, ту саму, приготовану заздалегідь, і Клер велить збиратися на Капрі. Прояв дячи повз Бургомістра, вона простягає йому чек. На вулицях, коляаі сірих і непоказних, вирує кольоровими вогнями нове місто Гюліі, де тепер зупиняються всі поїзди. Хор мешканців славить свою свії1 лу годину:

Усі. Хай береже нас Священик. Господь У с і. У непевні облудні часи.

Бургомістр. Хай береже Усі. Наш добробут Мир наш І волю,

Хай ніч нас мине,

Ніколи хай не затьмарить нам міста, що наново виросло, пні не й чудове, щоб ми в ньому вічно втішалися щастям.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.