СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЕЖЕН ИОНЕСКО — НОСОРОГИ

П’єса на З дії

Присвячується Женев’єві Серро та докторові Т. Френкелю. 1 Дійові особи за порядком виходу на сцену

Бакалійниця

Жан

Беранже

Подавальниця

Бакалійник

Господиня

Логік

Літній Добродій Власник кав’ярні Д е з і Дудар Б о т а р

Пан Папільйон

Пані Б е ф

Пожежник

Сухий Дідок

Дідова дружина

Численні носорожачі голови

ДІЯ ПЕРША

Дія відбувається на майдані провінційного містечка. У глиб двоповерховий будиночок, на першому поверсі якого вітрина б* лійної крамниці. Вдалині з-за будинку бакалійника визирає церк на дзвіниця. Праворуч від крамниці тягнеться вулиця, а ще далі п воруч і трохи навскоси вітрина кав’ярні, над якою ще поверх, т вікно. На терасі кав’ярні чимало стільців і столів. Це неділя, ма“ опівдні, влітку. Перед тим як відкривається завіса, бамкають дзво Потім стихають. З правого боку на лівий простує жінка з порол кошиком для харчів у одній руці та котом у іншій. Цього дня ко опікується своїми справами. Бакалійниця вголос досадує, що жіл не хоче купувати харчі в її крамниці. З протилежних боків сцени е дяться два добродії. Жан (так звали одного з них) дбайливо одяг ний у каштановий костюм, червону краватку, каштановий капел Черевики в нього жовті й добре начищені. Беранже (другий доб| дій) неголений, без капелюха, одяг має обшарпаний, вигляд втол ний, заспаний. Жан докоряє Беранже спочатку за те, що той спізн 320

 

ЕЖЕН Й О Н Е С К 0. Носороги


її. хоч і сам він щойно прийшов; потім починає дорікати за пияцтво, ґн іовнішній вигляд, намагаючись причесати Беранже, причепурити цін о. Здається, цей чоловік усе знає і не терпить заперечень: «Я ці­ную вас, та водночас, коли відкинути дурну соромливість, я вартий ЛИі.ше, ніж ви. Вища людина — це та, що виконує свій обов’язок». ц гут-таки напівсонний Беранже відповідає на запитання, де він пия­ки и: «В Августа, ми відзначали ювілей нашого друга Августа…» Ви­міняється, Жана туди навіть не запрошували. І Жан знову починає Ь(оряти, що сам же він не пішов пиячити, а от Беранже… За цією Щі імовою їх застає страшенний гуркіт. Крізь гуркіт Жан майже кри­чить: «Еге ж, ніхто й не запрошував. Не пошанували. Хай там як, але Ьіевняю, що якби й запросили, я б туди не пішов, бо…» Гуркіт тим чшчш наростає. Усі, крім апатичного Беранже, хвилюються, на різ­ні голоси повторюючи: «Ох! Носоріг!» Хтось обурений, хтось наляка­ний, хтось не вірить, але факт є фактом: здіймається курява, серед иіч)і «мчить тротуаром куди очі спали» справжній носоріг. Госпо- пиня з котом випускає кошика з харчами й розбиває пляшку, однак і.пта не випускає, намагаючись його заспокоїти. Літній добродій до- римагає їй зібрати харчі, а бакалійник таки продає їй пляшку вина.

Іи пі репліки майже одночасно лунають на сцені, видаючи подив, пе-

…………. як і до того ж кожен намагається вирішити свої проблеми. Лише

Іи’І>анже залишається незворушним. У подальшій розмові Жан на­ми іягає, що носорогів на вулицях не має бути, і нарешті Беранже по- гиджується: «Носоріг на волі — це зле», проте не вважає це пробле­мою. Ну, от був носоріг і зник, чого ж лякатися. А от коли повз них і/іг молода білява друкарка Дезі, Беранже ховається, перекинувши чмрку з недопитою ганусівкою на штани Жанові. Той обурений ще ьі.’іі.ше. Вони говорять про те, чому Беранже п’є. І тут їхня розмо­ві ніби вбирає в себе інший діалог — між Літнім Добродієм та Ло­гіком, що наводить приклади силогізмів. їхні репліки, перемежаю- чись, створюють дивний текст.

15 е р а н ж е (до Жана ): А в мене життєвої снаги зовсім мало. Ма­буть, я не відчуваю потягу до життя.

Літній Добродій (до Логіка): Отже, за логікою, мій пес буде котом.

Логік (до Літнього Добродія): За логікою так, але протилежне теж слушне.

В е р а н ж е (до Жана): Мене пригнічує самотність, і товариство теж.

Жан (до Беранже): Ви суперечите собі. Обтяжує самотність чи велелюдність? Маєте себе за мислителя, а логіки аніякої.


321

 

ЕЖЕН Й О НЕС К 0. Носороги


*


Літній Добродій (до Логіка): Так, логіка річ чудова.

Логік (до Літнього Добродія): Якщо не зловживати нею. |

Беранже (до Жана ): Жити — це щось ненормальне.

Ж а н: Навпаки. Найприродніше. Ось і доказ: живуть усі.

Беранже: Але мертві численніші від живих, їх дедалі більш А живих так мало.

Так, розмовляючи про, здавалося б, різні речі, ці люди ство( ють своєрідну фугу на теми логіки життя і смерті. Логік щось торгії чить про котів, а Беранже погоджується змінитися, поводитися й ■■ глядати інтелігентно, коли раптом «знову чути, як за лаштунк^Н ліворуч швидко наближається ревіння, шалений чвал, дикий тупії носорожачих копит, потужне сапання, але цього разу у зворотноИ напрямі, з глибини сцени наперед». Усі знову кричать: «Ох! Ноо^ ріг!» І тільки Беранже кричить, помітивши Дезі: «Ох! Дезі!» Виї ляється, що він просто не хотів, щоб вона побачила його неголеним,

А от носорогів і справді вже варто було стерегтися: на сцену вихц дить, плачучи, Господиня і несе в руках закривавленого кота: «І затоптав мого кота!» І всі жалкують за бідолашною тваринкою і пі вторюють на різні голоси одне й те саме: «Ну що ви на це скажете?і Потім сперечаються, чи був це той самий носоріг і скільки рогів бул в першого та другого. Виявляється, оту кількість помітив і розгледії хіба що Жан. І його суперечка з Беранже знову накладається на дії лог, чи вже скоріше, полілог Бакалійника, Подавальниці, Господ*1 ні та Літнього Добродія. Ці останні говорять про розумного й гарної го кота. Жан говорить про беззаперечний свій розум та про вищісц над азіатами. У загальну суперечку втручається Логік, але ще біль* ше усіх заплутує. Тим часом жінки, поклавши в коробку кота, йдут його ховати. І Бакалійник обурено підсумовує: «Може, це й логікі проте чи можна допустити, щоб наших котів у нас на очах чавилі носороги — однорогі чи дворогі, хай там азіатські чи африканські?І

І його підтримують. Беранже, засмучений сваркою з Жаном, п’є коні’ як, хоч обіцяв піти до музею.

ДІЯ ДРУГА

Картина перша

Декорації, серед яких відбувається дія, мають велике значення І займають багато місця. Вони зображають контору адміністративної! установи. У глибині посередині великі двійчасті двері, над якими ні пис: «Начальник відділу». Поруч стоїть стіл Дезі з друкарською маЯ шинкою. Ліворуч біля дверей на сходи стоїть стіл з книгою прихо­ду на роботу, а на першому плані стіл із двома стільцями, за яким 322

 

ЕЖРН Й П Н Е С К 0. Носорогіл


кшиюють Ботар і Беранже. Біля правої стіни більш показнии стіл, Ситий паперами. За ним працюють Дудар та пан Беф. Дудар вик функції заступника начальника.

Спочатку на сцені нерухома жива картина: Дудар стоїть правим |ком до зали, з протилежного кінця лівим боком до зали стоїть Бо І»,. Між ними біля столу обличчям до публіки — начальник відділу,

к тохи позаду й ліворуч від нього Дезі.                                    п;пний цп

I Іачальник на ім’я Папільйон — статечнин п ятдесятирічнии чо інік, з великими бурими вусами, бездоганно одягнений: костюмко- ім.ру морської хвилі, стрічка Почесного легіону, накладении кр х

ції иьний комірець, гарна краватка.

Дудар його заступник. Це чоловік високий на зріст, років тридця­ті п’яти, одягнений у сірий піджак з нарукавниками. Сподівається

посісти місце начальника.

Ііотар, учитель на пенсії, з гордовитим поглядом і невеличкими „І,»„ми вусами, років шістдесяти, не любить Дудара. На голові в ньо „„рет, зодягнений він у довгу сіру робочу блузу з люстриновиш. ипрукавниками. Дезі молода білявка, а пані Беф — дебела сорокап я

іиіична жінка, заплакана, заспана.

їхня розмова починається з чуток про носорога.

Н о т а р. Це все сон рябої кобили.

II е з і. Я його бачила, я бачила носорога.

Дезі (до Ботара). Мені здається, пане Ботар, що ця новина

дуже визначна.

В о т а р. І це для вас визначеність? А про якого товстошкурого

тут ідеться? Що саме розуміє під товстошкурим редактор ру­брики про розчавлених котів? Він нам цього не каже. А що він

розуміє під котом?

Дудар. Всі знають, що таке кіт.

Б о т а р. Тут ідеться про кота чи про кішку? І яка в нього масть, яка раса? Я не расист, я навіть проти расизму.

Пан Папільойн. Але, пане Ботар, не про це мова, до чого

тут расизм?                                                                                           „

Бот ар. Пане начальнику, ласкаво перепрошую. Ви ж не запере­чите, що расизм — одне з найбільших нещасть нашої доби… Беранже не бере участі у суперечці, бо він приходить ледь не за снившись, власне, він розписується в книзі приходу в останню хви Щ перед тим, як її забирає начальник. Проте і в нього питають ми бачив він носорога. Він підтверджує, що бачив натть двох. Ботар у гніві, він вважає це фантастикою. Усі беруться до роботи, усе ще шеречаючись, коли начальник питає про пана Бефа, якого ще нем^

 

ЕЖЕН ЙОНЕСКО. Носороги


на роботі. Аж ось вбігає, засапавшись, пані Беф і простягає теле му, у якій чоловік сповіщає, що, поїхавши до батьків, захворії грип і буде в середу. Пані ледве віддихується, і всі спочатку дума* що вона надто переймається через чоловікову хворобу. А виявл ся, що від самого дому за нею гнався носоріг. Ботар усе ще не вір, проте пані Беф сповіщає, що носоріг унизу, ніби хоче зайти. Усі глядають, почувши тупіт і ревіння, й переконуються: носоріг тун,, поламав сходи і тепер чогось крутиться. Цей носоріг дворогий, і починають знову сперечатися, як і вчора люди на площі, чи він аз ський, чи африканський, наче в тому справа. І раптом пані Беф{ глянувши уважно на носорога, моторошно скрикнула:

Пані Беф. Господи! Невже це правда?

Беранже (до пані Беф). Що з вами?

Пані Беф. Це мій чоловік! Бефе, бідний мій Бефе, що ста з тобою?

Вона стверджує, що то її чоловік, і носоріг відповідає лагідним вінням. Як же реагують на це присутні? Начальник говорить, що пер уже точно звільнить його. Дудар цікавиться, чи застрахова був Беф, а Дезі питає, як у такому разі виплачують страховку, тар вважає це безумством і вкотре звинувачує суспільство. Пані, вирішує стрибнути вниз, до чоловіка-носорога. Усі розчулені. В стрибає й, сівши йому на спину, їде геть. Дезі тим часом викли пожежників, щоб ті допомогли їм спуститися вниз, адже сходин тепер немає. Та виявилося, що це проблематично, «просто пожв ники поїхали до інших носорогів». Дезі сповістила: «Повідомле: надходять майже з усього міста. Вранці було сім, а зараз уже сім# цять». Ботарові закидають його впертість, але він викручується, через вікно за допомогою пожежників залишають контору. Начал ник переймається втраченим робочим часом і наказує зачинити й мкнути контору.

Картина друга

Жанова домівка. Це велика кімната, де спить Жан, та ванна кімнатка поменше. Коли Беранже приходить до Жана, його зуст чає Сухий Дідок, сусід Жана, якого, виявляється, теж звуть Жанс* Але Беранже не до нього. Випадковість. Жан, виявляється, хворщ Болить голова, голос хрипкий. Та коли Беранже починає вибача ся за вчорашню суперечку, той стверджує, що це в Беранже голос н впізнанний. Він скаржиться, що в нього болить лоб, і Беранже ї ворить, що на лобі у Жана ґуля. Той, як завжди, не погоджуєтьс проте йде до ванної кімнати подивитися на лоба у дзеркало. Ґуля

324

 

ЕЖЕН Й О Н Е С К 0. Носороги


(плір його шкіри стає зеленкуватим. Беранже пропонує викликати ІІічіря, однак його друг заявляє, що вірить тільки ветеринарам. Роз­ним точиться далі. На лагідний тон Беранже Жан відповідає агре- ііітю, хоча його друг прийшов вибачитися за вчорашню сварку че­рн носорогів. І тут Жан, не слухаючи його, промовляє: «По правді, я І» п> що не люблю людей, вони мені байдужі або ж гидкі, хай лиш не рмиоть мені на дорозі, я розчавлю їх». І шкіра його дедалі зеленішає. Іік’ішнже розповідає, що сталося з паном Бефом. Жан у захваті, бо нтжає Бефа сміливцем: «А я вам кажу, що бути носорогом не гірше,

[іі ін людиною. Носороги, зрештою, такі ж, як і ми, і мають однакове з »ими право на життя!» Це вже міркування не зовсім людини не тіль­ні :ювні. Жан говорить, що через мораль слід переступити, замінив­ши її природою, повернувшись «до первісної цілості». Увесь час він Ь мникає у ванній кімнаті, то з’являється щоразу зеленішим і зміне­ним. Він уже реве: «Болота! Болота!» А Беранже усе ще не вірить, що Жми добровільно перетворився на носорога й пишається цим. Нарепг п Жан у подобі носорога просто кидається на нього, і Беранже ледь ’нііпґться вибігти на сходинки. Він кричить, що в будинку носоріг і її ■ іт викликати поліцію. Але Сухий Дідок сердиться, що йому до­вчають. Аколи Беранже, бігаючи по сходах, знов підходить до його Бі’рей, звідти показуються дві носорожачі голови. Носороги усюди. Ии глянувши з вікна, він бачить: «На вулиці їх тепер уже ціле ста­ни! Посорожаче військо біжить собі вулицею вниз! Як вибратись, як мніі вибратись?.. Якби ж вони бігли тільки по вулиці! Вони виходять к и тротуари…» А двері ванної кімнати, де був зачинений Жан, двиг-

і.і и,, і задня стіна нарешті обвалюється разом з дверима ванної кім- шіти. Беранже втікає і кричить: «Носороги! Носороги!»

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорації майже ті самі. Кімната Беранже нагадує Жанову. Лише

………  деталей, меблів вказують на відмінність. Беранже лежить на

диипні з перев’язаною головою й марить: «Ні. (Пауза) Роги, стережи- ін! рогів!» У паузі чути, як за вікном проходить велика череда носоро- П и. Нарешті він падає з дивана і, прокинувшись, біжить до дзерка- нм перевірити, чи нема ґулі. Полегшено зітхнувши, зазначає: «Воля, пміовне — це воля». Зачинивши всі вікна, щоб не було чути носоро- ишчого сапання, випиває коньяку і засинає. Саме тоді його відвідує Д у дар. Вони розмовляють. І Беранже, прислухаючись, боїться почу- і и хрипоту у голосі Дудара чи у своєму. Він надто добре знає, що має Пути потім. Вони говорять про Жана та його переродження. Беранже пи іначає: «В мене ніколи б і думки не виникало, що він отак переро-

325

 

ЕЖЕН Й О Н Е С К 0. Носороги


диться. Я за нього був певен більш, ніж за себе!.. І щоб це в мені

очах.» Дудар заспокоює його, стверджуючи, що то лише хвороба.


Беранже над усе стоїть —


се підхопити ту хворобу й перестати І


с°бою. Своє пияцтво він пояснює саме цим бажанням запобігти!

ро&і А Дудар веде далі, пропонуючи вийти на вулицю і не бояті

«Ну й що? Глядіть лишень, щоб у них на дорозі не стати. Зреші

їх не так уже й багато». Та Беранже бачить їх скрізь. І Дудар заі

няє: «Вони не зачеплять вас. Якщо їх не чіпати, вони не звертаютіі

вас уваги. По суті, вони не злі. В них навіть є певна природна неви,

ність, якась лагідність. А проте я й сам, щоб навідати вас, пройГ

пішки всю вулицю. І, бачите, цілий і здоровий і не маю ніякого

поту». Дудар пропонує змиритися і навчитися жити у світі де поі

носорогів. А Беранже не згоден отак з усім погодитися, бо треба щг

робити діяти. Дудар так не вважає. Він розповідає, що контора і
не працює, начальник подав у відставку, бо став носорогом. Бера*

вражении: «Це… пан Папільйон! Як його всі шанували!»

Дудар. Проте це доводить щирість його перетворення.

Б е р а н ж е. Він не міг зробити це зумисне, я переконаний,
родження відбулося поза його волею.

Дудар. Звідки вам знати? Важко збагнути потаємні причі

людських постанов.

І   Дудар закидає співрозмовнику нетерпимість: «Любий мійН

ранже, завжди треба намагатися зрозуміти. Й коли хочеш зба*.

ти явище і його наслідки, то чесність думки спонукає докопатись (

до причин. І цього треба прагнути, бо ми ж мислячі істоти… В буї

якому разі спочатку треба ставитися прихильно або принаймні н<
трально, виявити нескутість розуму, властиву науковому мислені

Бо все логічне. Зрозуміти — значить виправдати». Саме на цю ;

мову Беранже відповів: «Ви скоро станете прихильником носорогі..
Ьеранже, здається, втрачає всі аргументи, аж раптом йому спадає!

Думку, що можна запросити Логіка і той усе розтлумачить. Та коі

він укотре підбігає до вікна, проклинаючи носорогів, раптом бач!

і впізнає серед них Логіка: «Це єдиний носоріг з бриликом». ДуД11
вже мало не кепкує: «Якщо це справжній мислитель, як ви казал.

то він мусив не піддаватися. Перш ніж вибрати, він мав добре зважИ
ти всі “за” і “проти”». Це аргумент на користь носорогів, та Бера»
же кричить: «Ні, я з вами не піду!» У цей час приходить Дезі. Боа!

з  кошиком їжі прийшла навідати хворого, а тепер розкладає їжу і
столі, і Дудар ревниво зазначає, що вона добре знає, де посуд То»

він запитує, чи не заважає їм. Але вони просять його залишити^

Дезі розповідає новину: «Ботар став носорогом». Дудар коментуЯ

326

 

ЕЖЕН Й О Н Е С К 0. Носороги


і* ноно! Він змінив свою думку! Всі люди мають право на розви- •. Отже, це не зрада? Дехто говорить, що коло носорогів зростає, в нсі відомі люди стали ними. Дезі говорить, як важко було зна- N щось їстівне: «Магазини спустошені: вони жеруть усе». Частина ммниць зачинена, а на дверях пишуть: «Унаслідок перевтілення». Ціним ніхто не дивується носорогам, просто поступаються їм на вули- НІ /V тим часом уже перетворилися «всі пожежники, цілий носоро- ММ’їий полк, ще й з барабаном попереду». І люди вже не мають біль- ■Миіі і. Дудар іде, і вони розуміють, куди й чому, намагаючись його Ицтмати, довести, що він людина.

охоплений відчаєм, Беранже нарешті освідчується Дезі в кохан­ії нони обіцяють не залишати одне одного. А тим часом їх оточили


!
ІМ<»роги. їхні портрети, щораз з’являючись на стіні, стають усе кра-
||И м и. Потім вони взагалі там залишаються висіти і вже не зникнуть.
Іікохані усе ще мріють про майбутнє, коли лунає телефонний дзві-
іпіі. Веранже сподівається, що це хтось з людей, може навіть з уря-
іу> але зі слухавки лунає носорожаче ревіння. Щойно Дезі казала:
в і ■ ми маємо право жити. Це навіть наш обов’язок — удвох, без ні-
•нго — бути щасливими незважаючи ні на що. Винність — небезпеч-

■                 иіі симптом. Це ознака недоброчесності». Але тепер вона дорікає,

<■ ■■’ Перанже не може захистити її у цьому світі носорогів. Той кида- rn.ni до радіо, щоб почути новини, але «з приймача розлягається ре- ІІІИііи». І вже Дезі говорить, що це, мабуть, їхня провина, що вони не

І їм усі. Беранже відчайдушно намагається втримати Дезі від таких Думок. Він вірить, що кохання допоможе їм вижити і відродити люд­

* І пн і: * Ну, ну, трохи сміливості, ну, зовсім трошечки ». Та Дезі вже не ІНУ хпє його: «Це вони народ. І їм весело. їм добре в їхній шкурі. По ||их не видно, що вони божевільні. Вони дуже природні. І вони ма- «п- слушність». І вже любов коханого здається їй «сміховинним ар- гцмічітом». Беранже говорить, що носороги ревуть, а Дезі твердить: (Ти дурний, вони співають». «Вони огидні!» — твердить він. «І які ж «иии гарні!» — захоплюється вона. Беранже підходить до дзеркала, |й1и подивитися ще раз на себе: «Я не такий уже бридкий як чоловік. ііі’і і не красень. Дезі, вір мені!» Але коли обертається, то її вже не- Чш н кімнаті. Він просить її повернутись, благає, та все марно. Вона |Іііиш. Він почувається самотнім. З люттю зачиняє вікна й замикає Вирі на ключ. Сівши в крісло, звертається до носорожачих голів на Ві’іііііх: «Я з вами не піду, я вас не розумію! Я зостануся тим, ким є.

4    и< людина. Людина. Становище абсолютно нестерпне. Якщо вона •нила, то це моя провина. Я був усім для неї. Що з нею станеться? Ще йдші людина на моєму сумлінні. Мені ввижалося лихо, і воно таки


327

 

ЕЖЕН ЙОНЕСКО. Носороги

 

сталося. Бідне дитя, загублене в світі потвор. Ніхто мені не допоі^^| знайти її, ніхто, бо нема вже нікого…» Знову чути ревіння, і БерачяМ У відчаї затикає ватою вуха, а сам до себе говорить, що треба їх ш конувати, вмовляти. Але як? Вивчити мову носорогів? А вона є? А — відбуваються зворотні мутації? Самі питання без відповідей. Він божеволіє від голів на стіні й тупоту за вікнами. Дістає старі фото^| фії, портрети рідних і знайомих. Розвішує їх між носорожачими № ловами по стінах, та тепер вони здаються йому негарними. «Я бра§ кий, я бридкий», — говорить він, зриваючи портрети й жбурля|^И їх на підлогу. Він уже майже шкодує, що в нього немає рогу і ш» ри зеленої, як у носорогів. І він сумнівається, може, слід було ПІТ! ними? А тепер запізно. І ось останні міркування Беранже: «Шко» я потвора, я потвора. Шкода, я ніколи не стану носорогом, ніколи ніколи! Я вже не зможу переродитись. Я так хочу, дуже хочу, але ■ можу. Я вже не можу дивитися на себе (повертається спиною до дам кала). Який я бридкий! Лихо тим, хто хоче зберегти свою оригів* ність! (Раптом підскакує.) Ну тим гірше! Я боротимусь проти Мій карабін, де мій карабін?! (Повертається обличчям до зображ- носорогів на стіні й кричить.) Проти всіх я боротимусь! Я остаин людина і буду нею за самого кінця! Я не здамся!»

Завіса.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.