СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЯСУНАРІ НАВАБАТА — ТИСЯЧА ЖУРАВЛІВ

*;;аВ1ТЬ опинившись на території храму Енгакудзі в KawaJ

Т‘СЯ: f’-™ Вв ЙТИ “ ч“йну «’Р^онію? Всі Він запізнився*. Молодии чоловік на ім’я Кікудзі прямуг яо vJ

куди його щороку запрошувала на чайну церемонію Тікако Kv*

Ще ЇЇЇЇГГ»“ Й0Г° П‘>КІЙНОГО • тГя смерт“^

щ жодного разу не скористався запрошенням, але наразі вона лі

KiKvZT Х0ЧЄ ПОЗНаЙОМИТИ його з однією дівчиною, своєю ученим Кікудзі мимоволі пригадав, як колись, ще коли й^у булГроїІ

Гв на лТв^171Ш°В Д° ТІКаК° Ра3°М І3 батьком і Ll;lK2 £ Л1вш И1Є1 жінки потворну фіолетову ПЛЯМУ — п«я

ВОЛОССГ Л “ ДК“Т‘“ Тому хлопець J3k його мати розповідала батькові, наче про якусь таємннию п™ —

диму пляму, й жаліла, щ„ бідпа Тікано.Г»ийшТа»м ж’оГе2

ЦЮ потворну пллму. Кікудзі обурювався нолумнн. що

що не знав цього. Найбільше він 6<„ВСЯ, що7„ього “о*„ьZL

ся рати, які ссатимуть оті потворні груди У цьому тгя ft

ку, було щось нечисте. На щастя, ць’ого ZTnеcZS Le’mfl

Ку™аВ’ Щ° Та пляма має іДІграти якусь роль у його життіТ кудзі розмірковував про те, як Тікако з гідністю вестиме чайт/ тї^

нагруцшс*їачитГДУШІ Й ВИВИЩених« в самоїпл^

Одна з Г На ГРУДЯХ? СаМЄ Т0ДІ ЙОГО й обі™али і.

Одна з них «несла в руці рожеве крепдешинове фурусікі (рід

и, у яку зв язували, як у вузлик, особисті речі) з вибитими на ні

іє довелося, бо одразу Тшако почала питати, як йому Юкіко і ™вІКУ «Р° » 6аТЬКа * баг»т»™ “У^ьного ZI 12Ж

ФумТко.ЩоТІГ”01ВІСТ»Л“ЛиОТут»І»‘»ут»»й-Оот.-с„я,д„™І ч^уміко*. Що ж спричинило ту прикрість — -ге Г» „ ^

запрошення? Але на чайну це^еГиГу храї оже, ялася, що та якось завадить її планам? Ні, Оота про го не знала. Давня ворожнеча пояснювалась ревнощами що їх Л кликала пані Оота. У ті часи ко™ Tfi™,,.,; к щ ’ Що 1х ВЯ1

як Тікякп, що втрачала УД буВ дитиною- він бачнії

на чояояіїлТ втРачала жіночність і ставала дедалі більше схожоИ

єю Отож к; УП0В° П1ДДобРилася Д° його матері й стала wifi™ ,3 ею. Отож, коли вона дізналася про зв’язок батька Кікудзі з пані Оо1ї

 

ЯСУНАРІ КАВ АБАТА. Тисяча журавлів
їм нещодавно стала вдовою, то не тільки про все розповіла його дру- и і, так ще й вистежувала колишнього свого коханця й влаштову- ‘ім йому сцени, погрожуючи Оота, не соромлячись вплутувати на- ІІгі. дітей. Вона вважала за можливе грати на почуттях дочки пані iiVni та й самого Кікудзі. При цьому себе вона вважала борцем за Иіраведливість і взірцем моралі. Тепер через багато років у чайному Иииїльйоні, побачивши Кікудзі, Оота дуже зраділа. І молодий чоло- ІІіі здивовано помітив, що краса її не змарніла, вона була гарна, жі- «ичііа, як і її дочка Фуміко. А тим часом Тікако вела свою гру. Вона »пропонувала Юкіко подати чаю для Кікудзі й подала спеціальну [ипиовічу чашку «орібе», якою колись користувався його батько. Ра­ніше вона належала покійному чоловікові пані Ооти, а потім жінка ідирувала ту чашку «Мітані-сану», батькові Кікудзі. І тепер ця така ипм’ятна чашка якось опинилася у Тікако. І вона скористалася цим, иіімпгаючись зробити боляче Ооті. «Кікудзі вразила бездушність Ті- ііпко» . На тлі цих пристрастей і ганебної поведінки літніх жінок юна нінчина Юкіко, що спокійно виконувала рухи чайної церемонії, ви­ли ііася напрочуд гарною. Адже вона й не здогадувалася, що Тікако шштувала оглядини. «Робила все щиро, без жодної манірності. Від и і грункої постаті віяло благородством… Кікудзі здавалося, ніби на- иіюло дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики».
Кікудзі пішов, але Юкіко — дочка Інамури не йшла йому з ду- Мнк, так що навіть зустріч з двома батьковими коханками не справи- >иі гнітючого враження. Проте коли він, відкараскавшись від Тікако, пішов з храму, біля воріт на нього чекала Оота. Вони розговорилися.

I < )ота розповіла, як її дочка Фуміко свого часу піклувалася про його Питі.ка, особливо під час війни, дістаючи для нього курятину, рибу й ■■не. Кікудзі зрозумів: саме Фуміко була для них благодійницею, бо

II продукти, що їх інколи приносив батько, здобувала вона. Розпові­ді! ючи про поведінку Фуміко, пані Оота насправді говорила про влас­ну любов. Здається, вона не зовсім розуміла мотиви поведінки дочки. Ти й себе, адже їй здавалося, ніби вона говорить не з Кікудзі, а з його Піп і,ком. Відтак вони пішли дорогою разом. Потім вони якось опини-

іі и ся у готелі. Хоч вона була старша від нього років на двадцять, «та ІЬ>му здавалося, що він тримає в обіймах набагато молодшу за себе діичину». «Він уперше зрозумів, на що здатна закохана жінка, а та­кож, на що здатен він сам. Кікудзі вразило власне пробудження. Він ніколи й не уявляв, що жінка може бути такою піддатливою, покір­ні по і водночас такою спокусливою». Він не розумів самого себе, і це Ного дратувало, змушувало дошкуляти їй недоречними словами. Чо­мусь він розповів їй про родиму пляму Тікако. А потім про огляди-

331

 

ЯСУНАРІ КАВАБАТА. Тисяча журавлів
ни Юкіко, дочки Інамури. Оота розплакалася: «Як же так… і nityj оглядин… ми… З очей пані Оота закапали на подушку сльози плечі затремтіли. Як гидко! Як гидко! Чому ж ви не сказали рані ше?» — дорікала вона, бо вважала себе грішницею. Але КікудзІ^И каявся, бо тоді мав би відчути до себе огиду як не через оглядини,« через те, що жінка була колись батьковою коханкою. Він зрозу^^| що батько був із нею щасливим. Від неї віяло теплотою й ніжністю, Одного разу, коли вже минуло з півмісяця після тієї чайної цер* монії, до Кікудзі завітала дочка пані Оота. Він заметушився. ДуфіІ ки роєм збились у голові: чи сама вона прийшла, як знайшла йагї хоча тнь вона знала, де він живе, адже під час повітряної трив<іН проводжала батька Кікудзі додому. А ще йому здалося, що вона таиІІ схожа на матір. Навіщо ж вона прийшла? Виявляється, їй було Я ромно за матір, і вона прийшла вибачитися за неї, попросити прип. нити з матір ю стосунки, навіть не дзвонити. І він зрозумів, як ва^ любить свою матір і боїться за неї, і соромиться, і пишається водні час. Кікудзі зрозумів також, що хотів би говорити з Фуміко про її тір та свого батька, якому він усе простив, як і пані Оота.
ВЕЧІРНЯ ЗАГРАВА НАД ЛІСОМ

А тим часом Тікако не вгавала. Вона подзвонила Кікудзі в конто]* де він працював, і заявила, що збирається влаштувати чайну цереміа нію у нього вдома. Вона вже там. Отож, не питаючи, вона вдерлась $ його життя. Його це дратувало, як і її зухвалий безапеляційний той J В уяві Кікудзі знову зринула потворна родима пляма Тікако. Ця плці ма була не тільки на її грудях, а й на всьому, до чого вона безцеремонні торкалася. Кікудзі зрозумів, що рано чи пізно, а додому йти доведет* І ся. Єдине, що тішило його, Юкіко, яку пообіцяла запросити насти^В лива Тікако. Дівчина й справді чекала його на порозі кімнати, і від н* «наче струменилося якесь сяйво». На її одязі «були вилиті білі боров півники». У токонома в плоскій вазі стояли «не білі півники, а жон ті болотяні, з високими стеблами й довгим шпичастим листям. БуліІ видно, що Тікако їх щойно поставила». Випадковість? А наступнф’ дня була неділя, йшов дощ і Кікудзі, залишившись удома, дізнався вії служниці, що вчителька чайної церемонії Тікако показувала дівчині! увесь дім. Його це вразило. Ще вчора Юкіко здавалася йому нєдосяї ною, а виявляється, вона спокійно (чи не по-хазяйськи?) оглядала його 1 дім разом з Тікако, Дівчина здавалася йому не просто прекрасною, образом краси і свіжості. Здавалося, про неї нагадувало все — пахош у павільйоні, мініатюра з портретом поета на стіні. Він згадав учораш-1 ню розмову з Юкіко і те, як безцеремонно втрутилася в неї Тікако, щоі

332

 

ЯГ.УНАРТ К AB А Б ATA. Тисяча журавлів
«• подівано з’явилася у павільйоні, перехопивши розмову й увагу на [*г.г. Здавалося йому, що знову над усім нависла ота її брудна пляма: Enno сковувало щось огидне й брудне… Брудною була не тільки Тпса- V.. що познайомила його з донькою Інамурів, брудним був і він сам». і., такими думками й спогадами застала його пані Оота, що прийшла Ві.іні, дощ до нього у павільйон, щоб розказати, що Фуміко, її дочка,
Я. пускає її нікуди і забороняє й думати про нього, а тепер вона крадь- и..мп прийшла сюди, бо дочка думає, що в дощ мати не наважиться ви- I »ui. Навіщо ж прийшла пані Оота? Виявляється, Тікако телефонувала їй. щоб сповістити про майбутній шлюб Кікудзі з Юкіко. «То страшна

♦ Піка, — сказала пані Оота. — Вона все знає. Сьогодні, коли вона по- Ьіііонила, щось їй здалося підозрілим. Я не вмію прикидатися…» сь І чиму вона по телефону попередила пані Ооту: «Не заважайте Знову І Ціп, Тікако. Оота її боялася, хоч і не збиралася перешкоджати шлю- №ші Кікудзі, вона почувалася винною. І знову у павільйоні відбулося [ Ийіовання. Ще вчора з цього посуду пила юна Юкіко, а сьогодні він по­ни. цей посуд на стіл для Оота. Але виявляється, що цей посуд давно

III знайомий — він належав їй та чоловікові, поки той був живии. Отак чиііний посуд з’єднав минуле й майбутнє, розфарбував теперішнє на­ці итонами людських почуттів. «Пані Оота легко заманула Кікудзі в Ек.іІ інший світ — тільки таким він йому видався, — де ніби стерлася ііі.піиця між ним і батьком. І таким сильним було відчуття того іншо- Б. гніту, що потім Кікудзі вже не віднаходив душевної рівноваги. Пані І („та, здавалось, не була звичайною земною жінкою, а скоріше первіс- иіііо або останньою жінкою на цьому світі». Він це відчув і сказав, що І Lin зробила щасливим його батька, а її слова щодо шлюбу з Юкіко „чистили його минуле. Пані Оота було зле, вона сказала, що передчу- ■п. свою смерть. Кікудзі викликав таксі й одвіз її додому. її холодна пука вислизнула з його, коли вона виходила з машини. Як виявилося, Кімавжди. Десь о другій годині ночі подзвонила Фуміко й, сповістив- „ про смерть матері, попросила Кікудзі знайти лікаря. І тоді Кікудзі гіді і гадався, що Оота наклала на себе руки, не в змозі справитися зі сво- I їм :іапізнілим грішним коханням, якого вона щойно зреклася, бажаю­’ чи іцастя Кікудзі. Може, тому він сидів біля телефона, заплющивши ( нчі, «йому здалося, немов білі журавлі знялися з фуросікі Юкіко у ве­Чірнє небо, що все палало в його заплющених очах».

ОБРАЗ НА «СІНО»

«Минув сьомий, поминальний день після смерті пані Оота. А на- I іЧ’уПНОГО дня Кікудзі зробив візит співчуття Фуміко», Виявилося, що дівчина зовсім сама. Коли вона запросила його увійти в дім, то він

333

 

ЯСУНАРІ КАВАБАТА. Тисяча журавлів
побачив у вітальні перед урною з прахом пані Оота та її фотогра квіти. «Лише ті, що прислав учора Кікудзі». Замість вази квіти поставлені у глечик для чайної церемонії «сіно» (глечик у стилі Сосіна (1441 1522), відомого майстра чайної церемонії). Чея троянди і білі гвоздики на диво пасували і до циліндричної ф<1 глечика, і до кольору: «З-під білої поливи ледь-ледь проступав б; нець». Фуміко сказала, що мати ставила у цей глечик і квіти, ті й не продала його разом з іншим чайним посудом. Кікудзі сів п урною й, запаливши кадильну паличку, заплющив очі. Він згад; її і думав, «що призвело її до смерті — гріх чи любов? Її переслід ло відчуття непозбутньої провини чи невгасима любов?» Потім явилося, що цілий тиждень цією самою думкою переймалася й міко. Обидва вони почувалися винними перед Оотою кожен за с Кікудзі звернув увагу на фото покійної Ооти й зрозумів, що воно бу зроблене під час чайної церемонії: «Таке спокійне обличчя». Ф ко це підтвердила й сказала, що сама вибрала це фото, хоч на му мати дивиться трохи вбік. Воно було зроблене років за п’ять ред цим, і Фуміко додала: «Мені не хотілося ставити її останнє на якому вона дуже схожа на мене». Кікудзі не знав, якими слов^ вимолити в неї прощення. Його погляд упав на «сіно», і він за чив, що глечик дивний, приємний, як сон. Фуміко одразу ж виріш ла подарувати йому «сіно», бо мати б це схвалила. Вони розмовля намагаючись виговорити почуття провини, яке охопило обох. І •» Фуміко вимовила: «Мені здається, що мертві потребують тільки ного щоб їх простили. Можливо, й мама померла тому, що хот, здобути прощення». Відтак вона піднялася й пішла з кімнати. | тім повернулася з тацею, на якій стояли «дві полив’яні чашки ліндричної форми — одна чорна, друга червона». Чорна для чол ка, а червона для жінки. Це були парні чашки простої роботи, як не дорожили. Та у вчинку Фуміко не було підтексту. Вона була щ^ й простодушна. Знання таємниці зв’язку їхніх батьків та смерті па: Оота поєднало їх, як змовників. Вони обидва думали про вічну зад ку смерті, і Фуміко сказала: «Навіть якщо її не розуміли, то все о«| смерть не можна виправдати. Смерть виключає будь-яку надію на і! розуміння…» Вони обидва думали про одне: простити й бути про ним. А це виявилося нелегко. Нарешті Кікудзі й сам попросив доз лити йому піти. Фуміко подала йому вузлик з «сіно». На проща; вона ще просила пробачити її бідну матір і скоріше одружитися.
Удома, ставлячи у «сіно» білі гвоздики і білі троянди, він по мав, що закохався по-справжньому в пані Оота лише після її сме і про це дізнався лише завдяки її дочці Фуміко. У неділю він подз

334

 

І ___________________________________ Я СУ Н АРІ КАВ А БАТА. Тисяча журавлів
■їїїї дівчині, розуміючи, що та самотня, бо не могла запросити й по- «vr до себе, адже ті б дізналися про самогубство матері. Вони трохи ■оговорили, він запропонував Фуміко прийти до нього, а вона відмо- »пася. Аж тут з’явилася Тікако. Безцеремонно почала розглядати ■тю», відпускаючи їдкі зауваження щодо покійної Оота. Вона ні­мини й ні перед ким не почувала провини. Коли роздратована й зла Гікпко вийшла з кімнати, Кікудзі залишився сидіти нерухомо, спо- ■і її даючи квіти: «їхні білі й блідо-рожеві пелюстки зливалися з по- Мрхнею «сіно» в один суцільний серпанок». На їхньому тлі Кікудзі ■і и і її побачив образ зіщуленої в клубочок Фуміко, що плакала в за­пустілому домі.
МАТЕРИНА ПОМАДА

Кікудзі застудився й останні п’ять днів пролежав удома. Того ран- ■■ у пін, прокинувшись, милувався свіжою квіткою іпомеї, яку поста­вила служниця у вазочку з висушеної диньки. Якщо вірити клейму, м ішзочка була трьохсотлітня, а квітка, назва якої перекладалася як

■ иґіличчя ранку», либонь, до вечора зав’яне. Служниця, ніби здога- цніішись про його думки, прибрала десь ту вазу з квіткою, щоб не ба­нки Кікудзі. Він був усе ще нездоровий, а тому на якийсь час заснув. Прокинувшись, побачив, що йде дощ, і подзвонив Фуміко. «Оота-сан їм і хала… — відповів йому чийсь голос на тому кінці проводу ». Дізна- щііись від служниці про її новий номер телефона, він їй подзвонив. Виявляється, вона продала дім і живе в подруги. Він сказав, що як

■ і ііі.ки погляне на «сіно», так і хочеться її побачити. Фуміко просто­душно відповіла: «Та що ви… А в мене є ще одне… Невеличка цилін- чрі’чна чашка. Я збиралася і її подарувати вам, але мама щодня нею ін > І юстувалася і на вінцях пристала її помада». Помада та наче в’їла- іш, так що її нічим не вимиєш. Вони поговорили ще трохи й про дощ, який не вщухав, і Кікудзі запросив Фуміко відвідати його. Коли він чекав, несподівано й непрошено з’явилася Тікако й почала команду- ■ііти: «сіно» треба повернути, одруження, мовляв, слід прискорити і

Псе інше. Кікудзі розсердився. А Тікако правила далі: вона вже дав­ші зрозуміла, чому та підступна Оота заподіяла собі смерть, адже хо- іїла, аби Кікудзі приглянув за її дочкою Фуміко. «Кікудзі зрозумів: Тікако дала волю своїм глибоко вкоріненим ревнощам і ненависті». Нона отруювала цим і його. А тим часом заходила панночка Оота і, побачивши, що в нього «гості», пішла. Він ледве наздогнав її і про- ііи до чайного павільйону, поки не спровадить Тікако Курімото. Він ііи:іивав її без поваги просто Курімото. Та Фуміко сміливо зайшла до її тильні, не бажаючи ховатися, й привіталася з Тікако, вислухавши

335

 

Я_СУНАРІ КАВ А Б АТА. Тисяча журавліи
і її співчуття, і сентенції щодо матері, і звістку про те, що незабарії
тут уде нова молода господиня, а отже, може, це востаннє вони змої
жуть відвідати чайний павільйон Кікудзі. Вона запропонувала іШ
хопити и подароване Кікудзі материне «сіно». Кікудзі як міг чин|
тому опір, залишившись розмовляти з Фуміко у домі, поки ТікЦ
пішла прибирати у чайному павільйоні. Фуміко, як обіцяла, приц-
ела йому в подарунок ще одне «сіно» — материну чашку, на обіД
якоі збереглися темнуваті сліди материної помади. Розмовляючі
нею, Кікудзі побачив, яка вона беззахисна — без роботи, без домівки,
без матері. Тому такою недоречною здалася йому сама присутніс|
знавіснілої до дівчини Тікако, яка все ж таки взяла глечик «сіноЯ
Дивлячись на те, як порядкує у павільйоні Тікако, молодий чоловії
думав, яка дивна доля буває у чайного посуду: минуло років трис|
відтоді, як виготовили той глечик. «Хто користувався ним перед пі
нею Оота, чиї долі залишили на ньому невидимий слід?» Чайна ці
ремонія налаштовувала на думки про вічність. А Тікако, начебто гіо-к
кликана навчати цього інших, нічого не розуміла, її думки й дії булі
прикуті до земного. Тому Кікудзі у відповідь на пропозицію влаштуї
вати тут через рік чайну церемонію на роковини смерті його баты|
сказав їй: «От було б кумедно поставити перед гістьми не справжіЛ
чайне начиння, а підробки!.. Чайна церемонія з підробками… МеН
здається, наче, в цьому павільйоні завжди витає запах цвілі й отруї
них випарів. То, може, чайна церемонія з підробленим посудом ро|
жене цю отруйну атмосферу. Після таких поминок я розпрощаюсіИ
чайною церемонією…» Але Тікако правила своє, вона прийшла отри%|
мати відповідь на пропозицію про шлюб з Юкіко як сваха. Кікудзі д|
монстративно відмовляє їй. Вона ж, бажаючи хоч якось дошкулити !
йому та Фуміко, пропонує тій піти від Кікудзі разом. Вони йдуть. ПвЩ
ред тим Фуміко говорить, що їй страшно, вона боїться Тікако.
ПОДВІЙНА ЗІРКА

Тікако продовжує свою гру. Одного разу вона прийшла вже у су* І
тінках додому до Кікудзі й сповістила, що обидві дівчини — «і Фу.
міко, і донька Інамурів повиходили заміж». Він почав згадуватів
Юкіко, але міг пригадати лише образ або певні деталі одягу, але н« І
обличчя. Тікако дуже старалася пробудити жаль з приводу замізН
жя Юкіко, але його скоріше засмутило інше: Фуміко ж не збирала- І
ся заміж, та ще й улітку, коли мало хто справляє весілля. Проте вс|
з ясувалося після дзвінка Фуміко. Вона переїхала, влаштувалася ніі
роботу, але й не збиралася виходити заміж, тим більше, що від часі
смерті її матері минуло так мало часу. Виявляється, вона написалі

336

 

1
ЯСУНАРІ КАВ А БАТА. Тисяча журавлів
.ипта Кікудзі, але той прийшов саме тоді, коли вона й сама завітала ці) нього. Намагаючись забрати свого листа, вона випадково набли­зилася до Кікудзі, і він відчув тепло Ооти, тепло жінки. Вони вече- іиіли, і Фуміко побачила, що молодий чоловік п’є чай з подарованої мн’іо чашки, на вінцях якої збереглися сліди помади Ооти. Дівчина
■ гала наполягати, щоб він розбив ту чашку, надто скромною вона ііі здалася, аби нагадувати про матір та й про неї саму. Коли вони пішли до чайного павільйону в саду, аби порівняти подаровану чаш­і у «сіно» з тією, що була в скриньці для щоденного вжитку, то, по-

• г івивши їх поряд, побачили очевидне: «Та це ж чоловіча й жіноча іпшки!» «Дві чашки стояли перед ним, як дві душі батькова і пані Оота». Чашки були такі довершені, ніби поглинали усі гріхи помер- іпх його батька й Орти. їхня присутність була такою відчутною, що *<>ли Фуміко почала мішати чай у «сіно», то сказала: «Мама не дає и шати». Вона таки розбила ту чашку, жбурнувши її на кам’яний умивальник. Вона боялася порівняння. Тільки чашки? Але того ве­тра Фуміко «для нього стала незрівнянною. Стала його долею». Він |*ібув, що вона дочка Ооти: «Раніше його чарувала схожість доньки Я матері. Йому здавалося, ніби пані Оота якось незбагненно перевті­лилась у Фуміко. Тепер Фуміко була тільки Фуміко». Він ніби очис­тився: «Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко?.. Фуміко
«о опиралась, опиралася тільки її чистота». Другого дня Кікудзі по- I івонив їй на роботу зі своєї контори, але там її не було. Він подзво­нив ще й у другій половині дня, але її ніде не було. Попросивши на роботі Фуміко її адресу, він приїхав на її квартиру, але дівчинка ро­. в дванадцяти, либонь, дочка хазяйки квартири, сказала, що Фумі- чо поїхала ще зранку. «Вона сказала, що вирушає з подругою в подо­рож» . Куди? Дівчинка не знала чи хтось їй не велів говорити. Кікудзі н адав слова Фуміко: «Смерть іде за нами по п’ятах», — і в нього за­дерев’яніли ноги». Холодний піт виступив на ньому: невже вона по­мерла? «Як же Фуміко могла померти, коли його самого повернула цо життя?..» А Чи не було це розплатою за проявлену розслабленість, >іку Фуміко, як і її мати вважала гріхом? «Зосталася на мою голову

І тільки Курімото… ніби випльовуючи злобу в обличчя уявному воро­гові, проказав Кікудзі й поспішив у затінок дерев парку Уено.

Переклад з японської І.Дзюба

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.