Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. ТИПОЛОГІЯ МОВНИХ ФОРМ І ГРАМАТИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ

загрузка...
Граматичні відношення характеризуються системністю, що зумов­люється специфікою самої мови як організованої системи з ієрархіч­ною спеціалізацією та її завданнями як комунікативно підпорядкованої величини. Системність граматичних відношень в українській мові зу­мовлює типологічну нерівнорядність МФ, кваліфікацію яких можна здійснювати у плані: 1) синтетичності/ аналітичності реалізації ГЗ;

2)  парадигматики форм у структурі ГК і парадигматики граматикалі- зованих значень; 3) функціональної відмінності; 4) семантичності/ асе- мантичності; 5) функціонально-комунікативної і ситуативно-прагма- тичної, стилістичної перспективи. Статус МФ пізнається лише в ме­жах парадигми, яка зумовлює реальний взаємозв’язок і взаємоза­лежність її значення з іншими значеннями однорідних форм і про­тиставлених МФ. На парадигмі як закритому списку МФ ґрунтується поняття МК, оскільки перші «являють собою елементарні одиниці, які у своїй більшості (більшій або меншій сукупності) утворюють гра­матичну категорію» [Мучник 1971, с. 6]. Тим самим визначення ГК підводиться під тлумачення ГФ, регулярність вираження нею певного ГЗ [Зализняк 1967, с. 65], при цьому акцентуються ті чи інші компо­ненти її структури, серед яких домінуючу позицію посідає визначення ГЗ як структуруючої величини щодо ГФ і загальної семантичної ідеї. І тому граматичній формі властиве «нашарування на лексичне значен­ня, що в ній виражається, якогось узагальненого значення, характер­ного якраз для окремої граматичної форми» [Адмони 1975, с. 42]. Цен­тральним у тлумаченні ГФ залишається наголошення на взаємодії оз­начуючого й означаючого у структурі мовного знака, вплив цього співвідношення на синтагматику (синтактику) мовних знаків. ГФ по­стає то як індивідуальний носій ГЗ, то як складник цілісного утворен­ня — закритого списку МФ мовного знака (парадигми), то як одини­ця, що співвідноситься з комплексами мовних знаків вищого рангу. Визначення статусу МФ як репрезентанта певної МК і носія тієї чи іншої семантичної ідеї повинно здійснюватись у двох вимірах — у плані її місця в реалізації частиномовного значення і в плані взає­модії з іншими категоріальними формами того самого ряду форм і форм з іншими граматичними семами.

Традиційно тлумачать парадигму як «ряд одиниць або утворень од­ного рівня, пов’язаних у мові системними «парадигматичними» відно­шеннями, протиставлених одне одному в самій системі мови» [Маслов 1963, с. 187]. Під поняття парадигми підводять: 1) зразки словозміни;

2)  систему форм частини мови; 3) систему форм МК. Традиційно мор­фологічна парадигматика переважно розглядала зовнішні граматичні засоби побудови форми слова, і тому парадигми визначались як зраз­ки словозміни. Це давало змогу кваліфікувати парадигми: 1) за набо­ром закінчень (тип відмінювання іменників, синонімія флексій тощо);

2)   за характером і кількістю основ (визначення формальних класів дієслів, іменників); 3) за акцентними особливостями.

 

26


Морфологія


Дослідження системи МК вимагає чіткої дефініції поняття «пара­дигма» і розмежування понять «парадигма лексеми», «парадигмачас- тини мови» і «парадигма МК», кожне з яких характеризується влас­ними ознаками. Парадигма лексеми належить до лексичного рівня мови і може тлумачитись як лексична тотожність усіх форм — членів пара­дигми, їх співвідносність і взаємозумовленість2 (див.: [Виногра­дов 1975а, с. 39-40]). Кваліфікація лексичної тотожності/нетотожності словоформ лексеми є визначальним моментом при розгляді словоформ типу дерево/1 дерева, стіл// столи, озеро// озера, пішов// пішла// пішло // пішли, працювати // опрацювати, чекати// зачекати, які інколи відносять до сфери слотоворення, розглядаючи їх як системи форм слів [Фортунатов 1990/2, с. 80]. Об’єднуючи останні в парадигмі лексеми, В. В. Виноградов дає визначення форм слова як «системи співіснуючих, співвідносних і функціонально об’єднаних форм», що є видозмінами того ж слова, які, позначаючи те саме поняття, той са­мий лексичний зміст, або виражають різні відношення того ж предме­та думки до інших предметів думки, або розрізняються деякими додатковими граматичними засобами, що не створюють нового слова» [Виноградов 1975а, с. 173]. Відчуваючи широту запропонованої дефініції, автор спробував диференціювати парадигму лексеми і систему форм слова, вважаючи останню ширшим поняттям від парадигми, тому що до її структури входять форми, які органічно перебувають поза межа­ми парадигми [Там само, с. 175]. Ще ширше тлумачення парадигми лексеми наявне у міркуваннях JI. Щерби, який поширює його навіть на модифікаційні утворення, тобто слова, що містять суб’єктивну оцін­ку, сюди ж зараховуються корелятивні іменники типу тигр//тигри- ця, лев/1 левиця, сом// сомиха, короп// коропиха, їжак// їжачиха, учитель/ / учителька, викладач/ / викладачка, письменник//письмен­ниця і поруч будинок//будиночок, гадюка// гадючисько, хата// ха- тинка/І хатинонька// хатиночка [Щерба 1915, с. 84]. Надшироке тлумачення парадигми лексеми зумовило зарахування інфінітива, дієприкметника до дієслівної парадигми3.

У такому випадку зникає межа між поняттями «парадигма лек­семи» і «парадигмачастини мови», оскільки перша стає родовою вели­чиною, охоплюючи абсолютно всі можливі перетворення лексеми, у тому числі і формо-, і словотворчі. Очевидно, є всі підстави погодитись із думкою І. О. Смирницького, поглибленою у працях А. А. Залізня­ка, О. В. Бондарка, І. Г. Милославського, І. Р. Вихованця, В. М. Руса- нівського, про особливості співвідношення морфологічної пара­дигми слова з частиномовною парадигмою, статус кожної з них пізнаєть­ся в ономасіологічному плані. Останні становлять план граматичної абстракції, співвіднесений з об’єктивною дійсністю опосередковано через парадигму лексеми. Підставою для розрізнення ступенів морфологіч­ної парадигматики є нерівнорядність кожного з цих понять та їх спря­мованість у різні яруси мовної системи.

Парадигма частини мови — це комплекс МФ, що охоплює всю сис­тему її формотворення [Якубинский 1953, с. 42]. Взаємозв’язок части­

 

РПЗЛІП І. Системність категоріальних йілношень.


27


номовної парадигми і парадигми МК визначається тим, що система частиномовного формотворення зумовлюється системою її МК і поза нею не може існувати (парадигма іменника визначається МКроду, числа та відмінка; дієслова — МК виду, способу, часу, особи, числа і роду). І поняття «парадигма частини мови» спирається на поняття «парадиг­ма лексеми». Тлумачення лексемної парадигми як системи форм слово­зміни робить проблематичним питання про включення/невключення парадигми МК роду іменників, МК виду дієслова до частиномовної па­радигми іменника, дієслова, тобто поза межами частиномовної пара­дигми залишаються МК, семантичні ідеї яких диференційовано взає­модіють із лексичною семантикою.

Парадигму МК, яку О. І. Смирницький влучно назвав об’єднуючим моментом «більшого чи меншого числа слів» в одну граматичну групу [Смирницкий 1957, с. 32], «типоформу» («комплексна морфема», за Г. О. Винокуром), протиставивши її словоформі й основній парадигма­тичній схемі — частиномовній парадигмі, можна розглядати у двох вимірах: 1) формальному (зовнішнє вираження граматичних протистав­лень [Зализняк 1967]) і 2) функціональному. Останній вимір охоплює зовнішнє вираження граматичних протиставлень з опорою на їх регу­лярність і внутрішню семантичну мотивованість, що передбачає обо­в’язковість формальної репрезентації позамовного змісту. Розглядаю­чи парадигму МКу функціональному плані, О. В. Бондарко визначає три рівні опису МК, кожен з яких характеризується власним планом граматичного узагальнення і граматичної абстракції: «1) рівень абст­рактної граматичної системи; 2) рівень репрезентації абстрактної гра­матичної системи в лексично конкретних одиницях; 3) рівень функці­онування граматичних одиниць у складі висловлень, у тексті» [Бон­дарко 1983, с. 61]. Загалом погоджуючись із віднесенням парадигми ГК і парадигми частини мови до першого рівня абстракції — рівень абстрактної граматичної системи мови, парадигми лексеми — до рівня репрезентації парадигматичних систем абстрактно-граматичного рівня в лексиці, словоформи як компонента лексемної парадигми — до рівня функціонування граматичних одиниць у складі висловлення, слід підкреслити синкретизм парадигматики МК. Вона охоплює потенціа­ли функціональної спрямованості та функціональної орієнтованості окремих МФ. МК як поняття граматичної абстракції належить до сфе­ри мови, пізнаючись на рівні її системної організації, водночас харак­теризуючись неоднопорядковим і неоднолінійним спрямуванням.

Структуру парадигми МК утворює комплекс взаємодіючих грамем. Грамема є інтегруючим елементом, об’єднуючи часткові модифікації окремої семантичної ознаки, і презентована рядом МК (ряди форм те­перішнього, минулого, майбутнього часу — складники МКчасу дієсло­ва). Грамема ґрунтується на ряді МФ, тобто виступає узагальненням одного з компонентів парадигми МК, яка утворюється загальним ком­плексом словоформ, пов’язаних загальною (родовою) семантичною ідеєю. Парадигма МК може спиратися на парадигму однієї лексеми або охоплювати парадигми різних лексем. Останнє спостерігається у так

 

28


Морфологія


званих лексико-граматичних [Виноградов 1975а; Матвіяс 1969; Смир- ницкий 1955] чи класифікаційних [Вихованець 1987; Зализняк 1967], некорелятивних [Бондарко 1976] категорій; термінологічно окресле­ним і коректним є їх визначення як класифікаційних (здійснюється розмежування лексем). Прийнятним також виступає їх тлумачення як некорелятивних, що відбиває структуру МК у плані реалізації її компонентами часткових семантичних граматикалізованих ознак, які не в усьому загалі слів є семантично мотивованими. У цьому випадку «грамема класифікуючої граматичної категорії… характеризує пара­дигму загалом, протиставляючи її іншим парадигмам» [Зализняк 1967, с. 32]. Таким МК протиставлені корелятивні категорії, які репрезен­товані в парадигмі однієї лексеми повністю (категорія часу дієслова, роду, числа і відмінка прикметника тощо).

загрузка...

Парадигма МК зрідка ґрунтується на одній із парадигматичних підси­стем лексеми, спираючись при цьому у своїй структурі на всю парадиг­му лексеми. Прикладом такої категорії є відмінок іменника. Охоплю­ючи всю парадигму лексеми-іменника, ГЗ відмінка розподіляються між кожною словоформою, становлячи один із ядерних компонентів їх змісту. У подібних випадках спостерігається утворення загальної струк­тури МК на основі часткових виявлень граматикалізованих сем, що за характером вияву є альтернаційними.

В українській мові наявна закономірність у співвідношенні па­радигми МК і парадигми лексеми, що виявляється в однофункціональ- ності грамеми, закріпленості за нею однієї граматикалізованої семи і поліфункціональності словоформи, семантичній кумулятивності лек­семного афікса.

Специфіка взаємодії парадигми лексеми і парадигми МК просте­жується також і в тому, що парадигма лексеми може бути повною і неповною, дефектною (пор. статус дієслів типу смеркатися, дніти, ночіти, вечоріти в структурі МК особи дієслова). При цьому треба враховувати, що парадигма лексеми (граматичне слово, за Л. Г. Яцке- вичем [Яцкевич 1987, с. 49]) та її зміст, тобто вся система лексико- сематичних варіантів, існують в єдності. Останнє визначає спектри впливу лексичної системи на репрезентацію МК (пор. розмежування лексико-семантичних варіантів слова в силу реалізації ГЗ виду дієсло­ва [Загнітко 1990ґ, с. 4-12; Ломов 1977, с. 10]). Щодо участі в реалі­зації лексеми як номінативної одиниці МК посідають різне місце, тому закономірною є постановка питання «про розподіл морфологічних ка­тегорій на такі, які обслуговують слова, і такі, які обслуговують лек- сико-семантичні варіанти слова» [Соболева 1980, с. 127]. Так, слово4 загалом обслуговують МК відмінка, роду (переважно) іменника і прик­метника, часу і способу дієслова (якраз у цьому виявляється їх функ­ціональна спільність), тенденція проникнення в номінативну основу слова властива для МК роду, числа іменника, виду дієслова, ГЗ яких розмежовують лексико-семантичні варіанти слова (пор.: камінь — ка­меню (гірська порода) і каменя (окремий шматок, брила гірської поро­ди) (СУМ, т. 4, с. 83-84)) (див.: [Озерова 1990; Соболева 1980, с. 127]).

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.


29


Співвідношення парадигми лексеми і парадигми МК є складним яви­щем у силу їх функціональної неспівмірності. Кожен компонент пара­дигми лексеми (словоформа) характеризується високим рівнем інте­грації різнорівневих величин: у словоформі об’єднуються значення різних МК, граматичні компоненти ЛЗ слова і семантико-синтаксичні функції словоформи в тексті, які визначають нарощення смислу тієї чи іншої МФ у синтагматичному ряду. Взаємодія всіх цих елементів зумовлює витворення вторинних функцій МФ, що в результаті трива­лого вживання трансформуються із потенційних у результативні, по­стаючи на віртуальному рівні мовного знака (пор. сумарне: Учень де­сять разів прочитав свій твір, наочно-зриме: Якщо ви не зрозумієте мого тексту, я завжди зможу прочитати його вам значення док. в.; семантико-називну, семантико-синтаксичну й узагальнюючу функції форм ч. р. іменників — назв осіб за фахом, посадою, званням).

Виступаючи абстрактним узагальненням лексемної парадигми, МК усвідомлюється як абстрактна системна сутність, що спрямована на утворення одиниць вищого порядку і відображення у своїх елементах позамовного змісту. Тим самим парадигма МК є складником час­тиномовної парадигми. Комплекс парадигм МК, які характеризують частину мови і становлять її парадигму, визначає статус частини мови в граматичній системі мови. Умовність терміна «парадигма частини мови» очевидна, оскільки мається на увазі сукупність протиставлених

і взаємозв’язаних, взаємозумовлених парадигм як репрезентантів окре­мих МК, зв’язок яких виявляється на міжпарадигматичному рівні. Умовність також зумовлюється проблематичністю тлумачення частин мов, розуміння яких є часто діаметрально протилежним. Показовим у цьому напрямі є погляд Л. В. Щерби, який, розвиваючи концепцію

І. О. Бодуена де Куртене, кваліфікує частини мови як «лексичні кате­горії», підкреслюючи умовність цього терміна [Щерба 1957, с. 186].

Визначення частини мови повинне спиратися на комплекс вихід­них ознак, важливість кожної з яких мотивується її місцем у час­тиномовній спеціалізації слова. Кваліфікація ядерності іменника та дієслова ґрунтується на морфологічному, синтаксичному, семантично­му і словотворчому комлексі ознак. Визначальним при цьому якраз є те, що іменникові та дієслівні МК у сучасній українській мові висту­пають автономними, зумовлюючи відображення їх формально-грама- тичного і семантичного змісту в інших частинах мови [Вихованець

1987,  с. 18, 22, 25 ідалі].

У морфології, як і на інших рівнях мови, послідовно реалізується принцип підпорядкування і співпідпорядкування класів і підкласів слів. Відмінність морфологічних співпідпорядкування і підпорядку­вання полягає в тому, що кожен граматичний клас слів характери­зується власного системою МФ, специфічних лише для нього. Частини мови виконують спеціалізовану функцію у побудові висловлення, що свідчить про неоднопорядковість функціональної специфіки частин мови, вони за «своєю природою» виявляються нерівноправними. Усі основні класи слів (іменники, прикметники, прислівники, дієслова)

 

зо


і


Морфологія


поділяються щодо ступеня самостійності на абсолютно означаючі й означуючі. До перших належать іменники, дієслова; прикметники є означуваними іменників (перший ранг залежності), прислівники — означуючими дієслів і прикметників (другий ранг залежності) [Еспер- сен 1958, с. 27]. Рангова неспівмірність функцій головних частин мови виступає підтвердженням виділення ядра й периферії у системі частин мови. Ядро становлять дієслово й іменник, що спрямовані на утворен­ня речень як одиниць, в основі яких перебувають об’єктивні процеси позамовної дійсності та входять до структурного і семантичного мініму­му речення. Дієслово навіть своїм лексикографічним тлумаченням спря­моване на відображення кола учасників події, їх рангового розмежу­вання, тобто основу лексикографічного визначення дієслова утворює пропозитивний план дієслівної лексеми. Іменники репрезентують коло учасників тієї чи іншої дії або називають носія певного стану. Про взаємодію цих частин мови свідчить наявність у структурі дієслівних лексем синтагматичних сем, їх домінування, і парадигматичних сем у структурі іменникових лексем. Така взаємодія іменника і дієслова, у результаті якої при утворенні речення синтагматичні семи дієслова покриваються відповідними іменниковими парадигматичними сема- ми, свідчить про взаємозумовленість їх парадигматики. Парадигмати- ку іменника і дієслова як частин мови слід розглядати у комплексі, оскільки головне навантаження ГЗ відмінка іменника при утворенні речення відбиває наявність співвідносних елементів у дієслова. Відмінок іменника і валентність дієслова становлять цілісний речен- нєвотвірний комплекс і можуть розглядатись у структурі єдиної ГК із визначенням участі відмінкових форм у реалізації результативності, каузативності тощо. Відмінкові форманти сигналізують про ГЗ валент­ності дієслова, виконуючи подвійне навантаження: внутрішньочасти- номовне внутрішньокатегоріальне і міжчастиномовне міжкатегоріаль- не. ГК особи дієслова одним із часткових значень має активність/па­сивність (активність/інактивність), що є визначальною для категорії істот і категорії неістот. Семантичну основу МК відмінка іменника становить опозиція активності/пасивності, щодо якої відмінкові фор­ми диференціюються наяд ерні/напівпериферійні/периферійні, оскільки кожний з відмінків є функціонально спеціалізованим. Іменникові па­радигматичні семи (відмінкові ГЗ є їх складниками) покривають син­тагматичні семи дієслова на ґрунті їх ітеративності, пор.: Хлопець несе квіти дівчині (хлопець — активний агенс = істота, особа, нав­мисність, цілеспрямованість, активність у здійсненні дії, яка здійс­нюється за бажанням самої особи, + несе = дія істоти, особи, передба­чає об’єкт активного перебігу дії, її адресата, початковий і кінцевий пункт руху + квіти — об’єкт = неістота, пасивність + дівчині — адресат = істота, особа, пасивність, об’єкт зовнішньої дії агенса).

Взаємозумовленість парадигми частини мови і парадигми МК мож­на розглядати щодо участі останньої в реалізації частиномовного зна­чення і співвідношення їх парадигм. Перший тип взаємодії є акту­альним при встановленні значущості кожної МК в оформленні загаль-

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.


31


нокатегоріального частиномовного значення. Парадигми частин мови як родові величини складаються з видових — парадигм МК, при цьо­му виділяються два різновиди видової парадигматики: 1) парадигма МК охоплює весь загал слів певної частини мови, виявляючи неодна­ковий семантичний потенціал у словоформах (МК відмінка, числа імен­ників); 2) парадигма МК охоплює не весь клас слів, залишаючи поза комплексом ГЗ окремі різновиди слів (МКроду іменників).

На підставі однойменності МК інколи намагаються аргументувати думку про міжчастиномовний рівень їх парадигми (МК роду, числа імен­ників і прикметників, дієслівних форм і т. д. [Яцкевич 1987, с. 50-51]). Аналіз однойменних категорій у різних частин мови гостро ставить пи­тання про диференціацію часткових і загальних категорій. Перші — це ГК у певному граматичному розряді слів. Узагальнена ГК — це су­купність часткових ГК, що характеризуються однойменністю і взає­модією синтагматичних полів (пор.: [Зализняк 1967, с. 35]). Водночас слід чітко розмежовувати: 1) статус таких часткових категорій; 2) їх функціонально-семантичну специфіку; 3) текстоорганізуючу функцію тощо. Справедливим є наголошення на тому, що «збіг назв у різних часткових граматичних категорій не є щось, яке з необхідністю випли­ває з фактів мови, а повинне розглядатись (у крайньому разі в ряді випадків) як результат застосування певних принципів опису» [За­лизняк 1967, с. 34]. Часткові категорії як складники макрокатегорії своїми значеннями спрямовані одна до одної, характеризуючись різни­ми напрямами взаємодії (пор. морфолого-синтаксичний: зелене дерево, світла хата, гарний день, смисло-змістовий: лікар прийшов/лікар прийшла із «самостійним жіночим родом дієслова», за О. М. Пєшков- ським, тип узгодження за родом). Часткові ГК є взаємозв’язаними і взаємозумовленими. Поняття макрокатегорії відбиває специфіку взає­модії і взаємопроникнення часткових МК, у результаті чого здійснюєть­ся реалізація позамовних смислів. Синтагматична спрямованість міжча- стиномовної внутрішньокатегоріальної взаємодії відбиває особливість співвідношення частиномовної і категоріальної парадигм, статус зовнішніх функцій МК у мовній системі. Відштовхуючись від специ­фіки реалізації ГЗ на синтаксичному рівні, є всі підстави стверджува­ти наявність міжчастиномовної парадигми макрокатегорій, у якій ре­алізуються особливості її компонентів.

Існування мовних елементів є взаємозумовленим. У моделюванні мовленнєвої діяльності в інтелектуальних системах одним із ядерних є поняття мовної взаємодії, яка охоплює комунікативне середовище, мовну і комунікативну компетенцію партнерів по спілкуванню [Моде- лирование 1987, с. 17-45]. У результаті такої взаємодії здійснюється зміна окремих елементів. При цьому слід чітко відмежовувати власне взаємодію ГК від їх взаємозумовленості [Храковский 1950, с. 20-21]. Взаємозалежними є такі ГК, в основі яких наявний спільний само­стійний семантичний компонент (вид і час дієслова подають відмінну інтерпретацію спільної ідеї часу). Взаємодіючими можуть бути кате­горії у межах однієї частиномовної парадигми (рід і число, рід і відмінок

 

32


Морфологія


іменника; час і особа, час і спосіб дієслова) і МК різних частин мови (особа і відмінок; число іменника і вид дієслова та ін.). Імпліцитність взаємодії більшості МК української мови пояснюється семантичною кумулятивністю афікса, що репрезентує співположені категорії. Склад­нішою виступає взаємодія МК, що характеризуються власним експо­нентом (вид і час, вид і спосіб дієслова), тут активними є процеси взає­мопроникнення у синтагматичному плані та взаємозумовленості у функ- ціонально-комунікативному аспекті (індикативні форми недок. в. го­ловним мають актуально-тривале значення (Так думає вчений із світо­вим ім’ям [І. Р. Юхновський], наукові дослідження якого сягають у глибину третього тисячоліття (Молодь України. — 1991. — 12 лю­того); [Соколов:] Дирекція, яку я очолюю, виконуючи рішення… оргко­мітету, підготувала і уклала угоду з міськвиконкомом Запоріжжя… [Там само]); імперативні форми недок. в. провідним значенням мають загальнофактичне (Думай, знову думай, скільки сил для цього треба (Пчілка, 1990, с. 18); [Охрім:] Очолюй і керуй, і ніхто й не запитає (Гр. Тютюнник, 1984, с. 128)). У таких випадках видозмінюється ієрар­хія значень: часткове значення трасформується в головне і навпаки.

Експліцитна взаємодія МК наявна в тому випадку, коли кожна МК характеризується власним експонентом. Так, фінітне дієслово в хіна- лузькій мові, крім кореня, уміщує показники категорій виду, часу і способу [Кибрик 1989], тобто у кожній формі фінітного дієслова на­явні абсолютні величини — категоріальні значення виду, часу, спосо­бу, що заповнюються перемінними — окремими афіксами — носіями певних значень [Кузьменков 1984, с. 10-45].

Взаємодія часткових категорій виявляється в межах їх синтаг­матичних площин і в процесі утворення одиниць вищого рівня. Існує кілька різновидів такої взаємодії. Одним із них є спектральність пара­дигми загальної ГК, що у своєму обсязі вичленовує кілька відмінних парадигм однойменних часткових МК, серед яких вирізняється ядерна (семантично мотивована) і периферійні (відображувальні) парадигми. Так, категорії роду, числа і відмінка охоплюють іменникову, прикмет­никову та інші парадигми. При цьому функціональне навантаження цих парадигм в іменників та атрибутивних компонентів відмінне.

Поповнення словникового фонду певної частини мови новими утво­реннями, у структурі яких не редукувалися повністю категоріальні значення вихідної частини мови, зумовлює цілий спектр їх взаємодії з частиномовною парадигмою, до якої вони влились. Складність взаємодії частиномовної парадигми і парадигми лексеми мотивується тим, що:

1)  парадигма окремого слова може становити лише частину загального комплексу форм певної частини мови (пор. співвідношення неповних, потенційно повних і дефектних парадигм слова, тлумачення непослідов­них корелятивних категорій [Бондарко 1976, с. 76-89; Городенская 1975; Зализняк 1967; Кубрякова 1978, с. 5-23; Маслов 1968, с. 5-8; Погиба 1983; Соболева 1980]); 2) неоднорідність морфологічної парадигми лек­сем однієї частини мови зумовлена конкретними історичними процесами у сфері словотвору, лексики і морфології [Брусенская 1990, с. 3-8; Дег-

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


33


тярев 1982], які детермінують: а) розпад системи форм одного слова (плюративи, сингулятиви в історії української мови [Самійленко 1964, с. 1]); б) спеціалізацію окремої форми та її випад з парадигми (форми типу смеркається, ночіє, вечоріє, темніє, дніє); в) якісну і кількісну зміну семантичного наповнення форм (зміни родової приналежності слів типу староста, воєвода); г) суттєві переходи форми слова в ок­ремі слова і, навпаки — слів у форми інших слів з аналогічним коре- нем-основою або у форми слів адекватної семантики (форми кон’юнк­тива, у яких формант б (би) генетично походить від аориста дієслова бути).

Різноманітність взаємодії парадигми лексеми, парадигми МК і па­радигми частини мови зумовлюється їх взаємозв’язаністю, спрямо­ваністю в структуру мови і на відображення явищ і реалій об’єктивної дійсності та специфіки відношень між ними. Останні демонструють особливості репрезентації МК на різних рівнях мови й закономірності граматичного оформлення слів і нерівнорядність типів формотворення. ГЗ може реалізовуватися за допомогою: 1) морфологічного; 2) синтак­сичного (аналітичні ГФ слова); 2) лексико-семантичного (суплетивізм) формотворення (див.: [Виноградов 1975, с. 43,174-180]). Функціональ­на неодноманітність/нерівнорядність типів формотворення свідчить про різний характер парадигматики, що перебуває в основі визначення МК та її співвідношення з частиномовною і лексемною парадигмами.

У сучасній українській мові виділяється кілька різновидів пара­дигм МК: 1) класифікаційний (грамеми розподіляються між різними співвідносними/неспіввідносними лексемами — диференціація за ро­дами іменників — назв неістот (Грунт//земля//озеро; будинок//ха- та//вікно; стіл//полиця //коромисло), грамеми числа в іменників типу вода//води, пісок//піски, біг//біга); 2) дериваційний (грамеми розпо­діляються між членами словотвірної пари — грамеми роду, особи в іменників типу лікар//лікарка, викладач// викладачка, фехтуваль­ник//фехтувальниця, такий розподіл між грамемами може здійсню­ватися і серед кодериватів — сумісних похідних типу

.» колгоспник                             .у радгоспник

колгосп                                   радгосп

«** колгоспниця                          **»*радгоспниця);

3) модифікаційний (грамеми розподіляються між словоформами лексе­ми, що чергуються (альтернації), грамеми відмінка іменника);

4)   конверсивний (грамеми розподіляються або між різними пара­дигматичними рядами однієї лексеми — грамеми числа іменників (одн. хат-а//хат-и//хат-і//хат-у//хат-ою//хат-і//хат-о і мн. хат- 0// хати//хат-ам//хат-и //хатами//хат-ах//хати), або між двома конверсивними лексемами — грамеми роду, особи в іменників типу кум [кум-® І/кум-а //кум-ові//кум-а//кум-ом//кум-ові//кум-е] — кума [кум-и//кум-і//кум-у//кум-ою//кум-і/ /кумо]); 5) мутаційний (поля­гає у внутрішних перетвореннях, лексеми і грамеми розподіляються між різними вживаннями однієї лексеми — грамеми числа в імен-


2   ‘Теоретична граматика»

 

34


Морфологія


ників типу ворота, штани, сани (При вході до кожного дворища сто­яли дві липи, між якими прив’язані були гарно плетені в усякі узори ворота — вхід до двору (Фрднко, 1951, с. 27) і [Настя:] Не так уже й погано; що ти зробив нові ворота до дворища і до заїзду, та ще одні матері (Збанацький, 1985, с. 137)); грамеми особи іменників; 6) ана­літичний (грамеми розподіляються між репрезентантами, що перебу­вають поза основним словом (буду працювати//будеш працювати// буде працювати)). Для омонімічних форм найуніверсальнішим показ­ником їх ГЗ є аналітичний маркер. Вести мову про граматикалізацію утворень типу дівчина-тракторист//хлопець-тракторист, жінка- лікар (семантика статі виражена окремою лексемою — квазімарке- ром) немає достатніх підстав. Ці утворення є поєднанням двох слів, які перебувають лише на межі граматикалізіції, зберігаючи власну семантику, чому сприяє регулярність творення фемінативів, їх значна функціональна навантаженість. Тут перетинаються площини номіна­тивної категорії (НК) статі (визначальна величина ГК особи/неособи іменників, що найбільшою мірою співвідноситься з поняттям статі і може бути описана через систему родо-статевих кореляцій на лексич­ному, морфолого-словотвірному і синтаксичному рівнях) і ГК роду.

Різновиди функціональних типів парадигм співвідносяться з пев­ним типом ГЗ. Класифікаційна парадигма корелює із сигніфікатив- ним типом ГЗ, відбиваючи особливості реалізації певної семантики на рівні мови (пор. ГЗ роду іменників — назв неістот; ГЗ виду дієслова і т. д.). Відтінки таких ГЗ не пов’язані безпосередньо з відповідними ознаками референтів (денотатом дії), а співвіднесені з концептуальни­ми уявленнями про них у категоріях української мови. Подібні відтінки визначаються лише на основі власне мовних ознак і становлять сигні­фікат роду іменника, виду дієслова та ін. Отже, категоріальне значен­ня, що ґрунтується на класифікаційних парадигмах, є сигніфікатив- ним5.

Часто МК об’єднують кілька функціональних типів морфологічних парадигм. Поруч із класифікаційною парадигмою в категорії роду (ча­стково в ГК особи/неособи) репрезентовані дериваційна і власне-ана- літична, які утворюють ядро МК роду. Це пояснюється послідовною співвіднесеністю ГЗ роду — ч. і ж. — з відповідною ознакою статі (площина активного перетину НК статі), сюди ж прилягає невелика кількість іменників с. р. їх родова приналежність мотивована озна­кою недорослості.

М3 як один із визначників структурування лексики неоднаково взає­модіють з ЛЗ. Сукупність перших визначає категоріальну структуру мовного ладу, впливає на діапазон функціонально-семантичних кате­горій (функціонально-семантична опозиція «дозвіл/заборона» залежить від М3 виду дієслова, зокрема в таких випадках, як пропускай//не пропускай (пор. [Русская 1979, с. 158,160 і далі]). Особливо значущим у системі М3, їх структуруванні в межах МК виступає їх протистав­лення за ознакою маркованості/немаркованості. їх відмінність вияв­ляється у ширшому функціональному діапазоні немаркованого члена

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.

 

35

 

і вужчому — маркованого (пор. уживання форм теперішнього часу, що є немаркованими в структурі МК часу дієслова (О. В. Бондарко вважає їх також маркованими [Теория 1990, с. 25]), і форм минулого, майбут­нього). Немар ковані компоненти МК характеризуються об’ємнішою се­мантичною площиною, здатністю вживатися замість маркованих форм. Сфера функціонування МФ — це не однопланова площина, у ній ви­різняються випадки переносного використання МФ і випадки функці­ональної транспозиції (пор., наприклад, теперішній історичний).

МК, як і МЗ, існують не ізольовано, вони взаємозв’язані та взаємо- зумовлені. МК об’єднуються на ґрунті спільної формальної репрезентації і взаємодоповнюючої значущості у вираженні частиномовного значен­ня. У цьому плані своєрідним є каркас іменникових категорій, які в системі беруть активну участь у вираженні лексико-семантичної і фор- мально-граматичної предметності, а на реченнєвому рівні диференцію­ються на стрижневу — відмінок (сюди ж належать ГК істоти/неісто­ти, особи/неособи) і супровідні — рід і число (Враз два постає на екрані комп’ютера, і стає моторошно від його невідомості (Чорно­гуз, 1983, с. 103); [Василь Іванович:] Знову тут стоїть «і»… Чому? (Копань, 1989, с. 48)). Інша картина спостерігається серед дієслівних категорій, у яких частиномовне значення виражають категорії часу, особи, способу, виду; рід і число є відображувальними і супровідними. Розмежування стрижневих і супровідних МК відбиває їх неоднаковий функціональний статус при утворенні речення (пор. визначальний статус відмінка для позиції підмета й особи — для присудка (сигніфікат ре­чення і сигніфікат МК накладаються одне на одного) і супровідний характер усіх інших категоріальних значень).

Ієрархія МК зумовлюється їх участю в реалізації частиномовного значення, комунікативних і мовленнєвотворчих процесах. Водночас ієрархія МК свідчить про складну організацію їх внутрішньої структу­ри і перетин із зовнішньою ієрархією, вершинними компонентами якої є семантично мотивовані МК. Часткові МК взаємопов’язані й перебу­вають у складних парадигматичних і синтагматичних відношеннях, об’єднуючись у цілісну морфологічну систему мови, напівпериферію якої становлять категорії перехідного міжрівневого типу. Прина­лежність до морфологічного ярусу мотивується наявністю в їх струк­турі спеціалізованих носіїв семантики — морфем (категорії істот/ не­істот, особи/неособи іменника). Власне периферію становлять кате­горії проміжного міжрівневого типу, що характеризуються співвідно­шеннями з ядерними категоріями і формують разом із ними цілісні утворення. До периферії системи належить опосередковано морфолого- семантико-словотвірно-синтаксична категорія валентності дієслова, що своїми компонентами спрямована на основні відмінкові значення й утворює разом із ними цілісну семантико-синтаксичну макрострукту­ру. Поруч перебуває словотвірно-синтаксично-морфологічна категорія ступенів порівняння прикметників, прислівників, що за своєю струк­турою є двокомпонентною й двовалентною і семантико-синтаксичною за своїм первинним статусом.

 .

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.