Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

3. КОРЕЛЯТИВНІСТЬ/НЕКОРЕЛЯТИВНІСТЬ МОРФОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ І ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИХ РОЗРЯДІВ

Визначальною у розмежуванні МК і ЛГР6є регулярність/нере­гулярність формальної фіксованості певної семантики і витворення/ невитворення на цій основі цілісної структури. Поза системою МК пе­ребувають значні угруповання слів, що співвідносяться з граматич­ними стосунками, впливають на статус МК і яким властива відносна регулярність вираження змісту. Ґрунт кваліфікації певного угрупо­вання лексем як ЛГР становить їх семантична спільність. Під понят­тя ЛГР інколи підводять частиномовні класи слів [Ярцева 1975, с. 5- 23], що є ієрархічно вищими угрупованнями. В основі їх вирізнення перебувають семасіологічні (ономасіологічні), морфологічні, синтак­сичні та дериваційні фактори [Вихованець 1988, с. 10-19, 24-27], ста­новлячи ґрунт гетерогенної класифікації частин мови (пор. гомогенні критерії, що базуються на лексичному [Балли 1955, с. 128-136], мор­фологічному [Мухин 1976, с. 162-163, 171-176, 178-180; Мухин 1980, с. 71-94] підході, і гетерогенний критерій, застосовуваний Л. В. ҐЦер- бою [ҐЦерба 1974, с. 78-81], В. В. Виноградовим [Виноградов 1986, с. 39-45], В. М. Жирмунським [Жирмунский 1968, с. 7-32], В. Г. Ддмо- ні [Аатопі 1972, с. 62-68], І. К. Кучеренком [Кучеренко 1961а, с. 75-89, 92], І. Р. Вихованцем [Вихованець 1988, с. 10-19]). Урахування співвідне- сеності/неспіввіднесеності граматичного компонента з поняттям (ло­гічний критерій), узагальненого значення лексем (семантичний кри­терій), їх синтаксичної спеціалізації (синтаксичний критерій), закріп­лення словотвірних засобів за окремими цілісними угрупованнями слів (дериваційний критерій) розкриває механізм частиномовної диферен­ціації лексем. Морфологічний критерій поширюється на формальні оз­наки частин мови — сукупність МК і парадигм. Остання становить частиномовну парадигму і свідчить про її відмінність від інших, ха­рактеризуючи частиномовні класи слів. Тому об’єктивною постає відмінність між частинами мови в особливостях їх парадигм [Ковзеіі 1963; Кигіска 1970], що не лише окреслюють класи лексем, а беруть активну участь в оформленні частиномовного значення. Переконли­вішою є кваліфікація частин мови як морфолого-синтаксико-слово- твірно-семантичних класів слів із констатацією особливостей онома- сіологічного, морфологічного, синтаксичного і словотвірного принципів у групуванні лексем. Названі чотири критерії підтверджують ядерність іменника та дієслова, що мотивується статусом їх МК, синтаксичними функціями, цілісністю словотворення та семантикою.

До МК прилягають ЛГР слів, які не завжди термінологічно окрес­люються, при цьому кожен з ЛГР у межах певної частини мови по- різному кваліфікується 7. Так, О. О. Шахматов тлумачить речовинність, збірність, одиничність як ГК [Шахматов 1941, с. 435-454]. Подібні мірку­вання висловив і В. В. Виноградов, заперечивши лише приналежність окремих слів до цих ГК [Виноградов 1986, с. 166]. Семантична ознака, покладена в основу визначення речовинних іменників, не викликає

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


37


заперечення [Матвіяс 1969, с. 66]. Сумнів виникає у встановленні фор­мальних засобів вираження речовинності і констатація їх регуляр­ності. Найчастіше такі слова кваліфікують як «назви іменників з ре­човинним значенням», «категорія речовинності», «семантична катего­рія речовинності» [Курс 1951/1; Леонова 1983, с. 24-34; Матвіяс 1969, с. 66]. Найпереконливішим є тлумачення іменників з речовинним зна­ченням як ЛГР, оскільки останні є граматично значущим угрупован­ням слів на ґрунті семантичної спільності щодо МК числа і не спира­ються на спеціальну систему форм. Термінологічне окреслення слів як ЛГР виступає ємнішим і передбачає: 1) об’єднання слів на ґрунті се­мантичної спільності; 2) значущість угруповання для граматики;

2)  морфемну маркованість/немаркованість і т. д. Семантика речовин­ності може бути формально вираженою (род. в. іменників ч. р. другої відміни (свинцю, кисню, ситцю, крепдешину, шифону) і формально невираженою (вода, пшениця, гречка, кукурудза, морква, капуста, ци­буля, малина, мак), що й підтверджує лексико-граматичну специфіку угруповання лексем із речовинним значенням. Визначальним чинни­ком їхнього об’єднання є їх відношення до опозиції «рахованість/не- рахованість» і класифікаційна парадигма МК числа.

ЛГР, семантика яких базується на морфемній мотивованості, не становлять опозицію іншим ЛГР. Хоча спроби установити таку опози­цію досить широко представлені в дослідженнях із проблем аспекто- логії, зокрема при аналізі АД. Ознака формальної фіксованості/не- фіксованості значення виявляється тією межею, яка зумовлює зара- хування/незарахування лексем до ЛГР. Так, одні аспектологи відно­сять до ЛГР акціональності групи дієслів з формальною фіксованістю і формальною нефіксованістю АД8 (Ю. С. Маслов, О. В. Бондарко, М. О. Шелякін та ін.), інші зараховують до ЛГР лише групи дієслів з формальною фіксованістю значень (Н. С. Авілова, Г. Г. Кухтенкова). Розрізнення характеризованих ЛГР (слова з формальною фіксованіс­тю семантичної ознаки) і нехарактеризованих ЛГР є суттєвим, оскіль­ки розкриває механізм граматичного структурування лексики, підкре­слює функціональне навантаження тих чи інших словотвірних еле­ментів, їх взаємодію з МК, диференціацію частиномовних дериваторів.

Характеризовані ЛГР становлять ядро взаємодії з МК, до периферії належать нехарактеризовані ЛГР.

До характеризованих ЛГР входять збірні9, одиничні іменники, ок­ремі АД (обмежувальний, інхоативний, ітеративний, дистрибутивний, делібітативний, меліоративний та ін.), зворотні дієслова. Формальна фіксованість значення в межах ЛГР буває трьох різновидів: 1) по­слідовна (ядро); 2) непослідовна (напівпериферія); 3) часткова (пери­ферія).

Ядро характеризованих ЛГР становлять іменники із значенням оди­ничності (“словотвірний формант ин(-ин- + -к-; ин- + -очк-)): соломина, хлібина, стежина; соломинка, хлібинка, стежинка; соломиночка, хліби- ночка, стежиночка; збірності (ств-(-цтв-), -(/)-, -і(і)-, (н)-, от-, -в-, -еч-, -ич-, ар-, -ор-, -ин-, ин(і)-, -аж-, нульовий суфікс): студентство,

 

38


Морфологія


жіноцтво, кілля, паліччя, братія, комарня, пташня, звірота, дрібно­та, листва, мурашва, малеча, галич, мошкара, озимина, ярина, бобо­виння, кукурудзиння, молодь, юнь, літраж і т. д.; окремі АД, хоча й вони ґрунтуються часто на різних словотвірних засобах, яким прита­манна міжрозрядна омонімія (пор. префікси по-, роз-, за- та ін.).

Напівпериферію характеризованих ЛГР утворюють абстрактні, кон­кретні, речовинні іменники, якісні, відносні, присвійні прикметники, зворотні дієслова. Особливістю напівхарактеризованих ЛГР є відсут­ність регулярного формального показника значення. Проблема їх ква­ліфікації полягає у встановленні корелятивності/некорелятивності фор­манта і значення, вияві впливу ЛГР на статус МК. Так, абстрактні іменники розширюють класифікаційну парадигму МК числа і свідчать про нейтралізацію МЗ числа серед іменників з досить суворо орієнто­ваною синтагматичною функцією, що підтверджує залежність морфо­логічної парадигми числа від синтаксису. Диференціація іменників на конкретні й абстрактні здійснюється на ґрунті їх відношення до опо­зиції рахованості/нерахованості.

Периферію становлять ЛГР, позбавлені формалізації семантики. Особливе місце серед них посідають власні й загальні назви. Належність іменника до ЛГР власних назв переважно мотивується комплексом позамовних факторів. Межі між власними і загальними назвами до­сить умовні: потенційно кожен апелятив може трансформуватись у ЛГР власних назв, пор. символічні найменування «воротар», «Зірка», «Гірник», «Шахтар» (команда) тощо. Відмінність власних назв від загальних найповніше виявляється в їх числовій парадигматиці та статусі в структурі МК числа. Для власних назв характерною є класи­фікаційна парадигма (Василь, Петро, Павло// Альпи, Карпати, Афі­ни, Лубни).

На цьому тлі напівпериферійні ЛГР абстрактних і конкретних імен­ників вирізняються наявністю певних формальних показників зна­чення. Абстрактність виражається суфіксами -изм-(-ізм-), -от-, -к(У)-, -ен(і)-, -т(і)-, -ін(і)-, -ств-, -цтв-, -нин-, -6-, -в-, -н-, -ощ-, -ин-, -аці(])~, -ізаці(])~, -чк-, -ан-, -фікаці(і)-, -аж-, -изн-, -ін-, -щин-, -(;)-, -іст-:роман­тизм, популізм, гострота, щедрота, навчання, пересушення, шиття, биття, квиління, сушіння, терпіння, страдництво, жниварство, ди­ректорство, репетиторство, шефство, стажировка, мішанина, біга­нина, чеканина, штовханина, боротьба, ходьба, молотьба, гонитва, ловитва, брехня, маячня, борня, тріскотня, реготня, гульня, могут­ня, любощі, ревнощі, пестощі, обжинки, родини, заручини, оглядини, автоматизація, вулканізація, пастеризація, компіляція, озимізація, телефікація, газифікація, тренаж, бракераж, пілотаж, дешевизна, до- роговизна, сивизна, гнилизна, вульгарщина, глибочінь, голубінь, бистрінь, мудрість,радість, відважність і т. д. (близько 18 000 слів). Віднесення іменників з абстрактним і конкретним значенням до на- півпериферійних зумовлюється наявністю значної кількості лексем без формальних показників їх семантики (пор. олівець, хліб, кільце — конкретні іменники і доля, краса — абстрактні іменники). Напівха-

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.


39


рактеризованим ЛГР абстрактних і конкретних іменників властива некорелятивність формального вираження їх значень. У сучасній мові абстрактність є формально фіксованішою, що мотивується похідністю (хоробрий -» хоробрість, мужній -> мужність, похмурий -> похмурість (близько 28,0 %, або 62 546 іменників)) та предикатністю цих імен­ників. Власне-предикатність останніх відбиває синтагматичний ста­тус абстрактних іменників і реалізацію ними згорнутої пропозиції. Абстрактні іменникі об’єднують у своїй структурі іменникові та пре- дикатні властивості, виразниками граматичної предметності є суфік­си і синтаксична позиція (підмет, додаток). Остання диференціює їх власне-предикатний і невласне-предикатний статус. Власне-предикат- ний характер абстрактних іменників найпослідовніше реалізується в їх суб’єктних валентних відношеннях, що виражаються через залеж­ний родовий відмінок: Прихід гостя стривожив усіх <- Те, що гість прийшов, усіх стривожило; Його хоробрість уже нікому не могла дати спокою (Панч, 1972, с. 18); Бадьорість кожного з нас була напускною, але ж не відступати тепер (Сільські вісті. — 1987. — 16 червня). Мо­дель «відад’єктивний (віддієслівний) абстрактний іменник + род. в. суб’єкта дії» («род. в. суб’єкта дії + відад’єктив (девербатив)») є регу­лярною в сучасній мові.

Серед абстрактних іменників значну частину становлять девербати- ви, що відбивають активні процеси міжчастиномовних дієслівно-імен- никових трансформацій (власне-синтаксичні, морфологічні, семан­тичні). Словотвірні засоби морфологічного оформлення міжчастино­мовних трансформацій підпорядковані вираженню граматичної предметності й об’єднують: 1) нульову суфіксацію (від’їзд, приїзд, прихід, похід, надія, відповідь); 2) суфікси -щ’])-, -ан(і)- (бажання, змагання, очікування, хворіння тощо, близько 7000 слів), характерні для імен­ників с. р.; 3) суфікси -аці(ї)-, -6-, іан-, наявні серед слів ж. р. (агітація, акредитація (853 лексеми, або 6,0 %); ворожба, боротьба (33 іменни­ки, або 0,2 %); Шевченкіана, Моцартіана (12 слів, або 0,06 %)таін.). Окремі з девербативів перебувають ближче до дієслівної частиномов­ної семантики, про що свідчить збереження ними формально маркова­ного ГЗ виду (виховування//виховання, вивершу вання//вивершення, вибування//вибуття, довершування//довершення, завертання/ / за- вернення, засилання//заслання, застилання/ /застелення, звершуван­ня/ /звершення, звертання//звернення, замовляння//замовлення, завершування// завершення, осягання//осягнення, опромінювання// опромінення, повертання/ / повернення, переплітання// переплетення, перегруповування//перегрупування, поливання/ /полиття, прибуван- ня//прибуття, сполучання/ /сполучення, спрямовування/ /спрямуван­ня, стискання//стиснення, стверджу вання//ствердження, утвер­джу вання//у твердження, утискання//утиснення (усього 700)) у ко­релятивних парах.

Редукція дієслівної семантики є незначною, оскільки власне-преди- катний статус таких субстантивів нейтралізує категоріальне значення іменникового числа і трансформує вияв останнього у міжпарадигма-

 

40


Морфологія


тичний план, звужуючи репрезентацію лексико-семантичної предмет­ності. Формальна маркованість числа серед девербативів с. р. є слаб­кою, оскільки лише сім із чотирнадцяти відмінкових формантів не­суть інформацію про нього. Це поряд з відмінковим максимальний вияв парадигматичної нейтралізації форм однини і множини. Щодо відмінкового вираження, то серед субстантивів також наявна значна нейтралізація парадигматичної опозиції відмінків, що охоплює більше половини МФ, пор. одн.: -а(-я)//-а(-я)//-у(-ю)//-а(я)//ам(-ям)//-а(-я) і мн.: -а(-я) //-ф І Гам (ям)//а(я)//ами(-ями)//ах(-ях)//~а( я). Ідентичні суфікси (абстрактності) зустрічаються і серед іменників конкретної се­мантики (розподіл, водовоз, хліборіз і т. д.). Межі між абстрактними і конкретними іменниками хисткі, в основу їх розмежування покладе­но ономасіологічний принцип, взаємодію з морфологічною парадиг­мою числа. Усі конкретні іменники, за винятком слів ріигаїіа іапиїт, належать до конверсивної парадигми МК числа, послідовно утворюю­чи форми однини і множини. Абстрактні іменники становлять ядро недискретності і відповідно класифікаційної парадигми граматичного числа. Розбіжності у кваліфікації абстрактних і конкретних іменників [Леонова 1983; Матвіяс 1969, с. 64-65; Сучасна 1991, с. 169-170] моти­вуються відсутністю чітких формальних показників їх значення, син- тагматичністю абстрактних іменників. Остання означає складний (три­ступінчастий) процес міжчастиномовної трансформації. Такі слова не позбавлені повністю ГЗ вихідної частини мови (інколи спостерігаєть­ся омонімія МФ:

крикнути

крик *”л

т*. кричати),

що позначається на їх функціях. їх уживання у структурі простого речення семантично ускладнює його. Абстрактні лексеми являють со­бою пропозицію, що інколи вміщує і каузацію10, пор.: Проводи хлоп­ця затягнулись аж до краю села <- Хлопець від’їжджав + Усі прово­джали хлопця аж до краю села (каузативне слово само не називає ту дію, що виступила засобом каузації) і т. д.

Суперечливим у сучасній лінгвістиці є питання про статус дієслів активної/пасивної семантики, виділення окремих груп серед зворот­них лексем. Вирізнення однієї групи дієслів виступає самодостатнім для тлумачення статусу інших значень. На аналізі перехідних/непере­хідних дієслів ґрунтується дослідження стану (В. М. Русанівський, М. В. Леонова та ін.). Інші дослідники, навпаки, виходять з обов’язко­вості семантики стану дієслова [Вуланин 1976; Исаченко 1954, с. 45; Якобсон 1985, с. 213-214], значення перехідності/неперехідності розгля­даються окремо. Різноманітність підходів зумовлює неадекватну ква­ліфікацію угруповань дієслів із семантикою транзитивності/інтран- зитивності, активності/пасивності. Непоодинокими є визначення, на­приклад, транзитивності/інтранзитивності то як семантичної категорії (Н. К. Дмитриєва, Н. П. Калакуцька), то як семантико-синтаксичної (О. О. Потебня, Д. М. Овсянико-Куликовський, В. О. Богородицький,

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.


41


О. О. Холодович, А. К. Хасенова), то як морфолого-синтаксичної [Бе- лоусова 1983, с. 33-47] і навіть повне її заперечення (В. К. Поржезинсь- кпй, С. Карцевськпй, О. М. Пєшковський). Поруч із цим обґрунто­вується погляд на транзитивність/інтранзитивність як морфолого-се- мантичну категорію (О. В. Бондарко). Не менший діапазон щодо ква­ліфікації статусу і місця в системі часткових ГК характерний і для дієслів із семантикою активності/пасивності. Кожен з названих по­глядів має свою тривалу традицію [Загнітко 1990, с. 77-82] і заслуго­вує на увагу, відображаючи у своїй суті різні акценти й підходи до аналізу того самого лінгвістичного явища.

Розмежування «відкритих» і «прихованих» ГК робить можливим зарахування до складу МК лише таких, які характеризуються регу­лярним вираженням семантики через протиставлені ряди МФ [Соко­лов 1990]. Широке тлумачення «відкритих» ГК ґрунтується на формалі­зації семантики в межах слова або поза ним11 [Уорф 1972, с. 45], що відповідає загальному розумінню ГК. Перенесення МФ у сферу синтак­сису розмиває саме поняття МК і не відбиває її зміст на віртуальному рівні мовного знака як фундаментального засобу сруктурування лек­сики і вираження частиномовного значення.

Транзитивність/інтранзитивність поряд із різновидами семантики рефлексивності, активності /пасивності, стативності, результативності мають місце на рівні віртуальної дієслівної лексеми і співвідносні з її семантичною структурою. Кваліфікація дієслова (1) як частини мови і (2) як репрезентанта позамовної ситуації висвітлює механізм органі­зації сем у структурі дієслівної лексеми на віртуальному рівні, доміну­вання серед них синтагматичних сем. їх реалізація зумовлює «злитість» різних одиниць у реченні. Уже на віртуальному рівні дієслово передба­чає семантично незаповнені гнізда, які можуть бути реалізовані/нере­алізовані в процесі мовленнєвої комунікації. Наголошення об’єктних сем у структурі дієслів відповідної семантики є логічно виправданим, оскільки зв’язок суб’єкта й об’єкта на рівні речення є взаємопередба- чуваним [Норман 1972, с. 12-30; Русанівський 1971], дія суб’єкта не може бути реалізованою поза експлікацією об’єкта. Поруч із семою об’єкта перебуває сема інструментальності, яка також міститься у дієслові і передбачає аргумент відповідної семантики (пор.: вишивати рушник/вишивати рушник голкою; забивати цвях/забивати цвях молотком; відколювати шматок/відколювати шматок ножем).

Виділення перехідних/неперехідних дієслів при аналізі морфо­логічних явищ переносить дослідження в семантичний (структура дієслівної лексеми) і синтаксичний (суб’єктно-об’єктні зв’язки) план, залишаючи поза межами реалізацію сем адресата, знаряддя, засобу дії, що перебувають в одному ряду валентних гнізд. Віднесення перехід­ності/неперехідності до морфологічних явищ залишає нез’ясованою специфіку її співвідношення із семантикою активності/пасивності. їх особливості повинні розглядатися в структурі міжрівневої опосередко­вано морфологічної категорії валентності дієслова, що характеризується нерівнорядною ієрархічною структурою у формальному і семантично­

 

42


Морфологія


му плані. Зіставлення валентностей усього загалу дієслів розкриває специфіку трансформації суб’єктно-об’єктних відношень у пасивних дієслів (Студенти збирають урожай -» Урожай збирається студента­ми) і взаємодію ГЗ валентності з первинними відмінковими функція­ми. Загальна кількість похідних дієслів пасивної семантики у сучасній мові незначна (близько 1500 слів серед 16 225). У більшості випадків приєднання постфікса -ся (сь) сигналізує про зміну семантики преди­ката дії на предикат стану і витворення нової лексеми з відмінною валентністю (пор.: Хлопець майструє радіоприймач// Радіоприймач майструється хлопцем; Хлопець був відважним + Це захоплювало всіх -» Відважність хлопця захопювала всіх). Активність/ пасивність дієслів як компонент категорії валентності пов’язана з МК в силу того, що відмінкові значення іменника зумовлюються семантико-синтак- сичними властивостями дієслів, участь відмінків у дериваційних про­цесах є валентнозумовленою і предикатноопосередкованою.

Кожен компонент категорії валентності характеризується аргумен­том відповідної семантики і передбачає його формальне вираження. Лише постійна лівобічна позиція і реалізація семантико-синтаксич- ної функції суб’єкта зумовлюють ядерність називного відмінка. Част­кове формальне вираження значення пасивності12 свідчить про укомп­лектованість (словотвірну) його ядра, до якого належать також слово­форми типу коханий, писаний, очікуваний, залитий. Усі інші дієслівні лексеми, що головним значенням мають пасивність, становлять пери­ферію функціонально-семантичного поля пасивності. Активні й па­сивні конструкції нееквівалентні і за своїм когнітивним потенціалом (пор. паралельний розвиток системи часів в активі й пасиві у старо- німецькій мові та генетичну похідність активних конструкцій від па­сивних в англійській мові), оскільки пасивна конструкція вміщує ква­ліфікацію предмета в аспекті нової ознаки, що в нього з’явилася, і реалізується через призму «спостерігача» (можливість/неможливість експлікації/неексплікації суб’єкта становить основу відсутності па­сивної діатези дієслів типу шпурнути, швиргнути, шпурляти, швир­гати, жбурляти). Активність співвідноситься з позицією «діяча». Та­ким чином, перехідність, активність/пасивність, результативність, каузативність, реципрок (взаємність), стативність є семантичними компонентами міжрівневої проміжної морфологічно опосередкованої категорії валентності дієслова, причому частина її семантичних ком­понентів пов’язана із словотворенням і відбиває особливості міжрівне­вої взаємодії. Перехідність/ неперехідність вирізняється серед інших компонентів у силу ядерності семантико-синтаксичної функції об’єкта (знах. в.) як реалізатора значення субстанціальності та морфологічно­го закріплення, що й відбиває її поряд з лівобічною валентністю ієрар­хічно найвищу позицію.

До периферії належать нехарактеризовані ЛГР особової/безособової семантики, статус яких слід розглядати на загальному тлі дієслівних МК і у співвідношенні з категорією валентності. Семантика особо­вості /безособовості охоплює весь загал дієслів і взаємодіє з ГЗ валент­

 

РОЗЛІЛ І. Системність категоріальних відношень.


.43


ності в плані їх вираження/невираження. Протиставлення дієслів осо­бової /безособової семантики ґрунтується на архісемі «суб’єкт», щодо якої всі лексеми поділяються на суб’єктні/асуб’єктні. Безособові дієсло­ва характеризуються нульовою лівобічною валентністю і відсутністю особової парадигми (пор.: світати світає, палати —• палає, морози­ти -+ морозить, сніжити —> сніжить), на основі чого робиться інколи висновок про їх інперсональність [Русановский, Жовтобрюх, Городен- ская, Грищенко 1986, с. 86-88].

Взаємодія семантики МК із значенням ЛГР є надзвичайно склад­ною13. Часто значення останніх є обмежувальним фактором поширення загальнокатегоріальної семантики (пор. збірність, одиничність, речо­винність, абстрактність і опозицію однини/множини), що й зумовлює аналіз ЛГР у складі семантики певної МК (О. О. Шахматов, О. В. Іса- ченко та ін.), у такому випадку розкривається механізм впливу зна­чення ЛГР на витворення форм МК, його обмежувальний і диферен­ціюючий потенціал.

Коректнішим і послідовнішим є розгляд структури МК в аспекті їх взаємодії з ЛГР, що співіснують, часто корелюючи, семантично на­кладаючись і перебуваючи в опозиції до інваріантного значення МК. При цьому ЛГР і МК характеризуються власними особливостями в ономасіологічному плані, що й визначає їх місце і статус у загальній граматичній системі, специфіку в реалізації фундаментальних понять предметності й ознаки.

ЛГР виділяються на основі відношення до категоріальних власти­востей певної частини мови14, взаємодіючи із семантикою її МК, репре­зентуючи їх особливості і детермінуючись відношеннями до МК, їх відображувальноїсемантики. Ономасіологічний принципе провідним у розмежуванні ЛГР і МК. За формальною фіксованістю значення вста­новлюється регулярність/нерегулярність, обов’язковість/необо­в’язковість, системність/асистемність, структурність/аструктурність, означеність/ неозначеність вираження загальної семантичної ідеї, яка й набуває своєї формальної диференційованості, що відбиває її струк- туру-

На цьому рівні перебуває найістотніша відмінність між ГЗ і значен­ням ЛГР слів: перші за своїми ознаками є граматичними, другі — лексико-граматичними, зокрема словотвірними; слова об’єднуються в ЛГР за спільністю лексико-граматичних сем. Значення останніх є або результатом взаємодії семантики словотвірної морфеми та ЛЗ тих ос­нов, до яких вона приєднується (збірні, одиничні іменники), або ре­зультатом узагальнення ЛЗ певного угруповання слів відповідно до їх граматичної семантики (АД типу статальності: стояти, мовчати, го­лодувати, мучитися; еволюційності: грішити, виховувати, плакатися, сміятися,реготати, палити, уміти; релятивності: залежати, значи­ти, уміщувати; якісні, відносні прикметники). Грамеми і значення ЛГР належать до різних рівнів мовної абстракції. Перші є власне- граматичними узагальненнями і відбивають закономірності об’єктив­ного світу, суттєвої ознаки референтів (зрідка репрезентують структур­

 

44

 

Морфологія

 

ний статус МФ), значення ЛГР — це абстракції словотвірного і лекси- ко-граматичного плану.

У площині ЛГР містяться пучки різноманітних засобів реалізацій їх значення — від морфемно-словотвірного до особливостей сполучу­ваності та інтерпретації пропозиції. Статус окремих АД визначається на ґрунті їх сполучуваності. Так, дієслова із семантикою дистрибутив­ності типу перележати, переловити, перестріляти, переграти набу­вають її регулярності лише в контексті (Переловили всіх зайців в ок­рузі, тепер нема чого туди їхати (Вишня, 1975, с. 133); [Настя:] Пе­реламав всі кісточки мої, що тепер маю робити (Алчевська, 1990, с. 45)), а не через префікс пере-, що не завжди відбиває дистрибутивність (пор.: Всього не переробити, ходімо спати (Вовчок, 1978, с. 29) — дистрибутивне і Це нам треба сьогодні переробити, і не пізніше; Пере­грати всі вальси Штрауса і Добре було б переграти батька в шахи). Аналогічне спостерігається і в кумулятивних дієслів, диференційова­ною ознакою яких є сполучуваність із род. в. іменника (насадити кущів, насмажити картоплі, начіпляти стрічок, насіяти проса, на­купити олівців, наносити води та ін.).

Якраз у площині формальної фіксованості/нефіксованості значен­ня та рівня його вираження, участі в оформленні частиномовного зна­чення перебуває розмежування МК і ЛГР слів.

Тлумачення МКяк білатеральної величини15, що характеризується планом змісту і планом вираження, передбачає змістове упорядкування рядів МФ. Визначальна роль останнього не применшує суттєвого на­вантаження плану вираження в силу їх взаємопов’язаності та взає­мопроникнення у функціонуванні МК.

Формальний план вирізняє МК серед інших граматичних явищ, установлюючи межу між ГК і граматичними явищами, що своїми чин­никами наближаються до неї.

Дослідження особливостей реалізації того чи іншого позамовного змісту на різних мовних рівнях повинне здійснюватися в аспекті ви­значення участі категоріального значення в оформленні частиномов­ної семантики, її вирізнення серед інших, поширення такого значення через розгалужену систему формальних засобів серед слів певної час­тини мови і внаслідок цього послідовне розмежування різних функціо­нальних навантажень тих чи інших регулярно/нерегулярно формаль­но виражених/формально невиражених значень, їх участі у процесах взаємодії та взаємозумовленості.

Імпліцитні (приховані, за Б. Л. Уорфом) категорії перебувають у тій площині граматичних явищ, у якій перетинаються різноманітні мовні засоби (лексичні, морфологічні, синтаксичні, контекстуальні, просодичні) і де несуттєвою є участь категоріального значення у струк- туруванні лексики, його статусу в морфологічному, семантичному про­цесах частиномовних трансформацій. Водночас розгалужена сітка зна­чень словотвірного чи лексичного плану, що становлять ґрунт ЛГР, є істотною щодо системи МК, постійно впливаючи на останні й зумов­люючи цілий ряд істотних відхилень у їх структурній організації.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.