СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС — СТО РОКІВ САМОТНОСТІ — 2

Полковник Ауреліано Буендіа написав своїй матері лише однаЯ
листа, в якому просив берегти батька, бо він скоро помре. Урсула поЯ
рила і перевела Хосе Аркадіо Буендіа до кімнати, але його знову доцр
лося прив язувати, цього разу до ліжка, бо він намагався повернут*
ся під каштан. Старий не помічав нічого навколо і спілкувався лиі^Р

416


и»

З

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


»однією людиною — Пруденсіо Аґіляром, який, розсипаючись на по- Ппк нетхості від смертної немочі, двічі на день приходив поговорити з ,»ім. Залишаючись на самоті, Хосе Аркадіо Буендіа знаходив розраду

їм про нескінченні кімнати, якими він мандрує, аж поки Пруденсіо Ді’Іляр доторкався до його плеча. Тоді він проходив довгий зворотний ІІІя чх. Але якось Пруденсіо Аґіляр доторкнувся до його плеча в одній із проміжних кімнат, і господар залишився там назавжди. Вранці Урсу-

ч  побачила у себе в домі чоловіка, який був дуже схожий на Мелькі- •Д*'<;а. Це був Катауре, брат Вісітасьйон. Він сказав, що прибув на по- Морони короля. Згодом, коли почали знімати з небіжчика мірку для Ti’ViiH, пішов дощ із маленьких жовтих квіточок. За ніч їх нападало «тільки, що довелося вранці розчищати дорогу для похоронного ходу.

Луреліано Хосе відчув себе чоловіком ще в дитинстві, в той день, Йоли Амаранта, звикнувши вважати його дитиною, роздяглася при йому в купальні. Відтоді він відчував шалений потяг до неї. Зго- чм він став правити Амаранті за тимчасовий засіб від самотності. Нони спали вдвох, віддаючись виснажливим пестощам. Одного разу ік мало не заскочила зненацька Урсула. Це змусило Амаранту схаме­нутися і покласти край цим стосункам.

Трохи згодом почали надходити суперечливі повідомлення про перебіг війни. Хоча сам уряд визнавав, що повстанці здобувають пе­ро могу за перемогою, офіцери в Макондо мали секретні відомості про иоминучу капітуляцію. Потім прибув посланець, який підтвердив, Що керівники партії лібералів ведуть переговори з урядом і невдовзі підпишуть перемир’я на певних умовах. Полковник Ауреліано Бу-

■                  мдіа не погоджувався, тому наказав полковникові Маркесу підго- іумати п’ятеро надійних людей і бути готовим залишити країну. За

і иждень до офіційного оголошення перемир’я полковник Ауреліано І Іуі‘чдіа і десять відданих йому офіцерів таємно вночі прибули до Ма- ішцдо, розпустили гарнізон, закопали зброю й знищили архіви. Вдо- гиїта вони покинули місто разом з полковником Маркесом і п’ять- ии його офіцерами. Тільки назавтра Урсула побачила, що Ауреліано Хосе поїхав разом зі своїм батьком.

Кілька років надходили суперечливі відомості про діяльність пол- ноііника Ауреліано Буендіа. Кілька разів надходили офіційні повідо­млення про його смерть, і Урсула з Амарантою оголошували жалобу. Гіиїтом до міста дійшла звістка: полковник живий, але відмовився ппіютися проти уряду своєї країни й приєднався до федералістів, ко­трі б’ються по інших республіках Карибського моря. Він з’являвся під чужими іменами і все далі від рідної землі. Перша звістка від са­мого сина — пожмаканий лист із нечіткими літерами, що порозпли-


417

 

н,п,ип


шим°6?«КЯКОМУ Урсула показала цього листа раніше ніж і шим, був генерал-консерватор Хосе Ракель Мі

алькальдом Макондо після закінчення війни ВИн й ПрИЗНаЧ<%

и просив передати своїй ДРУЖИНІ їло життя хто „ ” повстанцями тешітопії                                                                                     ’ що жила на заиняґ

висушених гарбузів Тя^і                                     набила чистим золотом кіль

тирував із федералістських війську н’ікара^У?ЛІ&Н° Х°С6 ДЄЗЄІ

шшштт

засув двері своєї спальні, він прийшов до неї Тепер він б™! стані і жорстокості, і’

==Е==5Н=|

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


ЛгЧОЙ. Коли він знову прийшов якось уночі до неї, двері її кімнати Ьми взяті на засув назавжди.

Через кілька місяців після повернення Ауреліано Хосе до будинку (Іииі гала пишнотіла жінка з хлопчиком років п’яти. Вона заявила, що І|й і’ин полковника Ауреліано Буендіа, і вона хотіла, щоб Урсула охрес­тім його. Зовнішність хлопчика ні в кого не викликала сумніву, що ‘ РІка каже правду. Хлопчику дали ім’я Ауреліано і прізвище мате- |іі. Хрещеним батьком був генерал Монкада. Досі Урсула не знала про ■ичпй посилати дівчат до спалень славетних вояків, як ото підпуска­ні’!. курей до породистих півнів, але тепер пересвідчилася в його існу- ііпі: іще дев’ятеро синів полковника Ауреліано Буендіа було приве- Ціо до її будинку для хрещення, а згодом вона записала у маленьку

4и ижечку всіх сімнадцять душ його дітей, розкиданих по всьому світу.

Нладу у Макондо знову захопили військові. Ауреліано Хосе тепер рідко бував удома. На відміну від свого брата він дізнався, хто його мпти, і зустрів з боку Пілар Тернери співчуття, якого ніде не знав.

І Іілар нарешті знайшла того чирвового короля, якого п’ятдесят ро­ми поспіль пророкували їй карти, але вона знала, що смерть помі- гілп уже його своїм знаком. Одного разу він зібрався в театр. Пілар Просила його не йти, запевняла, що до нього прийде молода гарна ді- «чина. Він пообіцяв повернутися опівночі. Уже в дверях театру, по- лмючи квиток, він побачив, як солдати всіх обшукують. Ауреліано

*  Хнсе попередив офіцера, що не дозволить цього зробити з собою, тоді мпиітан спробував вдатися до сили. Хоча Ауреліано Хосе не мав при •оі зброї, він кинувся тікати. Солдати не наважились стріляти в Бу- иидіа, тоді вистрелив капітан. Щойно гримнув постріл, як капітан тюк упав — одразу від двох куль.

Обурений поведінкою урядових військ, генерал Монкада знову нпдягнув уніформу і перебрав на себе всю цивільну і військову владу

■ Макондо. Незабаром прийшли звістки, що полковник Ауреліано Бу- ипдіа захопив два штати. Першого жовтня, вдосвіта, полковник Ауре- пішю Буендіа атакував Макондо. Запеклий бій тривав цілий день, тієї ж ночі генерала Монкаду схопили, коли він намагався втекти з Ма- кімідо. Наступного дня полковник Ауреліано Буендіа обідав разом з генералом Монкадою в Урсулиному будинку, де генерала тримали під іфоштом, доки військо-революційний трибунал вирішував його долю.

11,  «’ була мирна зустріч у родинному колі. Але Урсула не могла позбу­тися враження, що її син — загарбник. Воно виникло від тієї хвилини, коли він зайшов у супроводі охорони, яка перевертала в кімнатах усе дпгори дном, аби впевнитися, що небезпеки немає. Ще не встигли по­пивати загиблих, а вже запрацював військовий трибунал. Урсула за­


419

 

ГА Б РIЕ Л Ь  ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


ступилася за генерала Монкада, сказавши синові, що це найкраї з усіх правителів, які були в Макондо. На що той відповів, що ви( сить вирок не він, а трибунал. Урсула привела з собою в суд матерів) встанських офіцерів, уродженців Макондо, щоб вони засвідчилА ноти генерала. Палка переконаність, що бриніла в словах УрсулиГ якусь хвилю похитнула терези правосуддя. Трибунал довго ради! виніс смертний вирок. Незважаючи на шалені докори Урсули, поЛ ник Ауреліано Буендіа відмовився пом’якшити кару. На світанкТ прийшов до засудженого і сказав, що розстрілює не він, а револкш На що генерал відповів, що йому болить те, що полковник Аурелії Буендіа став таким, проти кого боровся, і якщо так поведеться і дд] то він скоро стане найдеспотичнішим і найкривавішим диктаторов історії країни. Потім засуджений подав окуляри, образок, годинні та обручку й попросив передати ці речі його дружині.

Полковник Герінельдо Маркес перший відчув порожнечу війн Те, що колись було для нього непоборною пристрастю молодом обернулось тепер у щось далеке й невідчутне. Єдиним його притД ком стала Амарантина робоча кімната. Він навідувався туди щовеЛ ра. Амаранта в душі раділа, що полум’я його кохання не згасає, ая він так і лишився в невіданні щодо потаємних намірів її нерозгадї ного серця. Хоча їй не вдалося покохати полковника, обходитися ^ нього вона вже не могла.

Коли Ремедіос, яка непомітно зробилася красунею, стала на захіі Герінельдо, Амаранта відчула зародження тієї самої злості, яку во колись мала на Ребеку. Благаючи Бога, щоб ця злість не штовхнула її ] крайнощі, Амаранта дала остаточну відповідь своєму залицяльник! замкнулася в спальні, щоб аж до смерті оплакувати свою самотнісп^^

Через два місяці полковник Ауреліано Буендіа знову поверну!^^| до Макондо. Урсула була вражена тим, як змінився її син. Він прі був без шуму, без почту, закутаний, незважаючи на спеку, в плаї^И супроводі трьох коханок, яких поселив в одному будинку, де й сан проводив більшість часу, валяючись у гамаку. Він втратив інтересЯ війни. З апатії його не вивело навіть повідомлення, що політики-лів рали засудили його дії, визнавши їх занадто жорстокими. Спочат,іІ сп’янілий від тріумфального повернення на батьківщину та від свіш і надзвичайних перемог, він схилився над запаморочливою безоднеЛ величі. Саме тоді він прийняв рішення не підпускати до себе блилі че, ніж на три метри, жодної людини, навіть Урсули. Коли полкоЛ ник Ауреліано Буендіа скликав другу нараду командуючих повсташ_ ськими військами, на неї з’явився найрізноманітніший люд — вії ідеалістів до звичайних злочинців. Найвпливовішим серед них вв^^

420

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


«шіся генерал Варгас, індіанець, жорстокий і підступний. Полков­ник Ауреліано Буендіа не зміг об’єднати всі повстанські загони, бо риграл Варгас діяв усупереч його планам. Тоді один з молодих офі­церів запропонував вбити Варгаса, на що полковник відказав, щоб гикого наказу від нього не чекали. Наказу він справді не дав. Однак іи’іідовзі генерал Варгас потрапив у пастку й був порубаний на шмат- с и ударами мачете, а полковник Ауреліано Буендіа перебрав на себе 11>човне командування. Тієї ж самої ночі він прокинувся, охоплений имутрішнім холодом, що проймав його аж до кісток. Цей холод не шав йому спати багато місяців, аж поки зрештою перейшов у звич­ну. Сп’яніння від влади почало змінюватися невдоволенням собою. Ilm стомився від підозріливості, від зачарованого кола вічної війни, v и кому кружляв, залишаючись, по суті, на тому самому місці. В Ма- пиіідо він намагався знайти останній притулок, погрітися біля вогню и давніших спогадів. Його апатія була така глибока, що коли йому ііиіювіли про прибуття делегації лібералів для обговорення найваж­чії іііших політичних питань, він тільки перевернувся на другий бік, миніть не розплющивши очей, і звелів відвести їх до повій.

Довгождані переговори забрали менше години, хоча багато хто шибачав, що вони перейдуть у нескінченну дискусію. Цього разу ґи>ііковник Ауреліано Буендіа не ввійшов у крейдяне коло, що його окреслили ад’ютанти, а сів на стілець поруч зі своїми політичними радниками і вислухав пропозиції делегації, які спростовували всі лібералізму. Полковник Ауреліано Буендіа підсумував: відтепер мі(>ерали боротимуться тільки за владу, а не за ідеї. Делегація нама-

i млася запевнити його, що діє так з тактичних міркувань. Один із по-

iiітичних радників полковника зауважив, що в такому разі програма іііералів нічим не відрізняється від прогрями консерваторів, а отже,

мпкодить що протягом двадцяти років вони боролися проти інтере- і і її нації. Полковник Ауреліано Буендіа не дав далі говорити своє­му радникові: найголовніше те, що відтепер вони борються тільки за шміду, все інше не має значення. Після цього він швидко підписав декларацію. Полковник Герінельдо Маркес привселюдно назвав цей ичинок зрадою, за що його тут же було віддано під трибунал, який пмгудив його до смертної кари за державну зраду. Урсула, порушив­ши наказ сина не турбувати його, зайшла до нього в спальню й сказа­ні, що вона не може зашкодити страті Герінельдо, але як тільки по­зичить його труп, вона вб’є свого сина власноручно. На закінчення иона докинула, що він чинить, мов виродок із свинячим хвостом. Тієї ііі-скінченної ночі, поки полковник Герінельдо Маркес згадував ве­чори, проведені поруч з Амарантою, полковник Ауреліано Буендіа,

421

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


згадуючи всі прожиті донині роки, дійшов висновку: єдині щасл хвилини після далекого вечора, коли батько взяв його з собою поді витися на лід, минули в ювелірній майстерні, де він виготовляв зоГ тих рибок. Йому довелося почати тридцять дві війни, порушити угоди зі своєю смертю, вивалятися, як свиня, в гною слави, щоб вія крити переваги простого життя. На світанку полковник АуреліаЯ Буендіа зайшов до казарми і попросив свого друга Маркеса допомої» ти йому покінчити з цією смердючою війною. Він навіть і гадки ііН мав, що війну набагато легше почати, ніж закінчити. Ще ніколи ■■ воював він краще, ніж тоді, бо тепер був певен, що нарешті він воі^| за своє звільнення, а не за абстрактні гасла, які можна вивертати нан виворіт залежно від обставин.

Коли пройшла чутка про перемир’я, Урсула подумала, що син в? вертається додому, і в господі знов буде чоловік. Амаранта перша з» підозрила, що вони втратили його назавжди: коли вона покликал брата, йому було важко згадати, хто стоїть перед ним. Урядові вій’|| . ська поставили охорону біля будинку. Полковник Ауреліано Був, діа повернувся осміяний, обпльований, звинувачений у продажщ цтві та навмисному затягуванні війни. Його трусило від лихоманк» під пахвами знову поздувалися нариви. Він нічого не помічав навкЯ ло: ні болючого руйнування, вчиненого будинку часом, ні людей, іш його населяли. Він заходився знищувати будь-які сліди свого пере бування на світі. Одежу подарував ординарцям, закопав свою зброю як колись його батько закопав списа, яким убив Пруденсіо Аґілящ спалив свої вірші. Залишив собі тільки револьвер з одним-єдиним па троном. Полковник Ауреліано Буендіа попросив свого особистого лі каря показати, де точно міститься серце. Лікар вислухав його, а то;? коричневою від йоду ватою намалював йому на грудях коло.

День підписання перемир’я випав холодний і дощовий. УрсулаЦ прощаючись з сином, просила згадати її, якщо його там спіткає лих* година. Він усміхнувся відчужено Урсулі, клятвено підняв руку і ш шов з будинку назустріч погрозам, докорам і прокляттям, які супро воджуватимуть його через усе місто. Церемонія відбулася за дваі цять кілометрів від Макондо і тривала якраз стільки часу, скількі було потрібно для того, щоб усі поставили свої підписи. Один з йот | офіцерів просив полковника не підписувати акт першим, а потім скя зав, що в того ще є час передумати і не ганьбити себе. Не змінившисі на виду, полковник Ауреліано Буендіа впевнено поставив свій пі,)А пис. Ще не встиг він розписатися на останній копії, коли увійшов мов лодий офіцер повстанських військ, який, виконуючи свій обов’язоіЯ здійснив шестиденну подорож і дістався вчасно з вантажем — золо- і

422

 

ГАКРТЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


м повстанців, про котре всі забули. Полковник власноручно напи-

■ йому розписку. Потім він пішов до намету, де мав відпочивати, ииув там сорочку, сів на край розкладачки і вистрелив із пістоле- и коло, яке його особистий лікар обкреслив йому на грудях йодом. ЇЛИ принесли додому полковника Ауреліано Буендіа, загорнуто- н зашкарублий від крові плащ, його широко розкриті очі палали

Хтимною люттю. Він був у безпеці. Лікар назвав його рану своїм ■дсвром: він позначив єдине місце, де куля могла пройти, не заче­пиш жодного життєвого центру. Полковник Ауреліано Буендіа по­пи кував, що не вистрелив собі в рота, як збирався зробити спочат- V, щоб просто посміятися з передбачення Пілар Тернери. Невдала •Морть повернула полковникові Ауреліано Буендіа втрачений пре- Ьтиж. Ті ж самі люди, котрі кричали, що він продався за золото, те- ■«|> проголосили його мучеником. Коли він відмовився від ордена шани, яким його відзначив президент республіки, навіть найза- К» и і ті його вороги з лібералів з’явилися до нього з проханням роз Еічмти нову війну. Будинок наповнився подарунками, надісланими, «іип згладити колишні провини. Полковник Ауреліано Буендіа не іідкидав можливості вдоволення їхнього прохання. Здавалося, він Line чекає приводу, щоб оголосити війну. Уряд посилив військову ..ту біля будинку Буендіа і заборонив провідувати його. Коли пол- Ьііііик Ауреліано Буендіа остаточно одужав, усі найвідданіші його цимічники були або мертві, або у вигнанні, або на урядовій службі. Ииіжлення всього дому, яке ще раз здійснила Урсула, остаточно пе­рі конало його, що про війну нічого й думати.

Мине багато років, і на смертному ложі Ауреліано Другий згадає пій дощовий день, коли він побачив свого первістка. Хоча син нічим ці- нагадував Буендіа, він без вагань дав новонародженому ім’я Хосе А|ікадіо. Урсула не могла приховати тривоги. Уперте повторення тих німих імен за довгу історію родини дозволило дійти висновків, усі Ауреліано були відлюдкуваті й мали гострий розум, усі Хосе Арка- »Іп відзначалися поривчастою вдачею й були тавровані знаком тра­гічної приреченості. Під цю класифікацію не підпадали тільки Хосе Аркпдіо Другий і Ауреліано Другий. У дитинстві вони були такі по-

■              іпмі один до одного, що навіть їхня мати не розрізняла їх. У день .-истин Амаранта надягла кожному на зап’ясток браслет з іменем,

коли хлопці почали ходити до школи, то взяли собі за звичай мі­нитися одягом, браслетами й навіть іменами. Поки близнюки ще не дім’ягли юних літ, вони були двома синхронними механізмами: одно­часно пробуджувалися, вмивалися, хворіли на одні й ті самі хвороби І ншііть бачили одні й ті самі сни.


423

 

ГА Б РIЕ Л Ь_ ГА РСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


Основна різниця між ними виявилася саме в розпал війни, л Хосе Аркадіо Другий висловив бажання подивитися на розстріл, впаки, Ауреліано Другий і думати не міг про страту. Коли йомуі внилось дванадцять років, він умовив Урсулу дати ключі від кім ти Мелькіадеса. Хоча до цієї кімнати ніхто не заходив багато рої все здавалося прибраним і чистим, чорнильниця досі була повна у нила, а в горні горів вогонь. Ауреліано Другий захопився читани книжок в цій кімнаті. Одного дня хлопець відчув, що він у кімнаті один. Біля сяючого вікна сидів Мелькіадес. Ауреліано відразу вії нав його: спадковий спомин про старого цигана передавався від? коління до покоління. Протягом кількох років вони бачилися ма#_ щовечора. Мелькіадес розповідав хлопцеві про світ, передавав с в* мудрість, та відмовився розтлумачити манускрипти: ніхто не псЯ нен знати їх змісту, доки їм не сповниться сто років.

Хосе Аркадіо Другому, який був присутній на розстрілі, здал<Я що страчений залишився живим, бо на обличчі розстріляного засЯ гла посмішка. Відтоді він зненавидів усе військове і саму війну. НіЯ не спостеріг, коли хлопець став допомагати падре Антоніо ІсабелЯ Урсула зраділа дьому, сподіваючись, що якщо Хосе Аркадіо ДруИ стане священиком, тоді Господь нарешті ввійде в їхній дім. ПаИ Антоніо Ісабель готував Хосе Аркадіо Другого до першого причасі і вчив доглядати бойових півників. За дві ночі до першого причаЯ падре сповідував його за допомогою зводу гріхів. Цей допит розкД очі хлопцеві. Він довідався про гріхи, існування яких навіть не піД зрював, але вони вкрай розпалили його цікавість. Паламар ПетрсИ просвітив його щодо розпусних християн, які мають справу з ослі цями, і взяв хлопчака з собою, коли йшов потайки до стайні. хЯ Аркадіо Другий так уподобав ці нічні виправи, що минуло чиміЯ часу, перш ніж його побачили у закладі Катаріно. До того ж він зрі бився запеклим півнярем. Він став заробляти на півнячих боях стіЯ ки, що їх вистачало і на поповнення пташника, якого він тримаЛ будинку Пілар Тернери, і на вдоволення чоловічих потреб. ЗгодоЛ Ауреліано Другий почав виявляти схильність до байдикування і рЛ пусти. Він став спати з жінкою, котра переплутала його з братом і тЛ прив’язалася до нього, що стала навіть підтасовувати квитки лоЛ реї, в якій розігрувався акордеон, щоб виграш дістався йому. ПотіІ він зрозумів, що дівчина спить попереміну то з ним, то з його брато* вважаючи їх одним чоловіком, але правди не сказав. До МелькіІЖ сової кімнати він більше не повернувся, а сидів у дворі й учився грі ти на акордеоні, попри бурчання Урсули. Якось уранці він відчЯ що захворів. А через два дні брат зізнався, що теж хворий на погаЖ

 

І _____________ ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М АРКЕС. Сто років самотності


»пробу. По трьох місяцях потаємних страждань вони вилікувалися.

Аркадіо Другий більше не пішов до тієї жінки, Ауреліано Дру­гий виблагав у неї прощення й залишився з нею аж до смерті.

І Коли Урсула дізналася про те, що Хосе Аркадіо Другий розводить кийових півнів, а Ауреліано Другий грає на акордеоні під час бен- Іитін у своєї коханки, вона мало не збожеволіла від сорому. Ці два Іпиинюки ніби зібрали в собі всі родинні вади, тому вона вирішила, .і.і піхто в її роду більше не дістане імен Ауреліано і Хосе Аркадіо. Ти коли у Ауреліано Другого народився первісток, вона не суперечн­іш полі батька, а тільки зажадала виховувати його сама, бо була пев­нії , іцо зможе виховати його як людину, що нічого не знатиме про ві­йну, бойових півнів, поганих жінок і божевільні задуми — ці чотири н и хп, що сприяли занепаду її роду. Вона мріяла, що малюк стане свя- иичіиком, а якщо Господь продовжить її життя, він стане Папою.

І ості пили за здоров’я Папи. Гучні бенкети в цьому домі стали звич­ним справою. Завдяки чистому везінню Ауреліано Другий став одним

І             її мпйбагатших жителів долини. Його худоба та свійська птиця відзна­чилися надзвичайною плодючістю. Таємниця цього була в його кохан м 11 Іетрі Котес, чия любов мала властивість збуджувати живу природу. Ауреліано Другий був твердо переконаний, що саме в цьому джерело ИЬі’о багатства, тож намагався тримати Петру Котес неподалік від Сво­їх стад; одружившись і завівши дітей, він, за згодою Фернанди, й далі «уотрічався з коханкою. Урсула так надокучила йому звинувачуван­ії ими в марнотратстві, що одного разу він обклеїв увесь будинок Уїфедині й зовні — кредитками в один песо, сподіваючись, що тепер Кому ніхто не говоритиме про гроші. Урсула благала Бога зробити їх її мову бідними, щоб на тім світі не довелося розплачуватися за марно­тратство. Але небо розтлумачило її молитви по-своєму. Один з робіт­ників через необережність розбив гіпсову статую святого Йосифа, яку ктось приніс, під кінець війни у дім. Виявилося, що вона повнісінька полотих монет. Урсула зібрала гроші у три мішки і закопала, сподіва­ючись, що рано чи пізно за ними хтось прийде.

Достаток, що так непокоїв Урсулу, був на той час звичайним яви­щем. Макондо купалося в казковому багатстві. Про старе поселення іпігадували тільки мигдалеві дерева та річка з прозорою водою. Хосе Лркадіо Другий задумав розчистити річище й відкрити навігацію. Він продав своїх півнів, найняв на ці гроші робітників і заходився дробити кпміння, розчищати підводні мілини. Коли річка, на його думку, зро- Пилася судноплавною, він виклав братові свої задуми, і той дав йому грошей. Після цього Хосе Аркадіо Другий зник на довгий час. Жителі Мпкондо, котрі вже давно забули про запаморочливі починання Хосе

425

 

ГА Б РІЕ Л Ь ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності



Аркадю Буендіа, не вірили своїм очам, коли побачили, як до беоЛ Підходить перший і — як виявилося — останній корабель біля їх>Л го міста. Це був усього пліт — єдиний плавучий засіб, що його хД Аркадю Другий спромігся провести вгору проти течії. З ним прі^І Цілии гурт вродливих французьких ЖІНОК, ЧИЄ чудове мистецтво і/’ ■ нило традиційні методи кохання. Саме ці жінки ініціювали той криШ вийкарнавал, який на три дні втяг усе Макондо у вир безумства 1 Королевою карнавалу було проголошено Ремедіос Прекрасну. Пм и казкову красу майже із священним жахом гула вся долина. До тогі часу дівчина виходила тільки до церкви, але й тоді Урсула змуі^Г вала и закривати обличчя мантильєю. Чоловік, завдяки якому воД відкрила обличчя, назавжди згубив спокій, загруз у трясовині зли] нів, 1 кілька років ПО тому його, заснулого на рейках, розкраявШ частини нічний поїзд. Це був чужинець, котрий приїздив до церкві, коли там була Ремедіос Прекрасна. Одного разу він підніс їй жовЛ троянду. Ось тоді вона й підняла на мить мантилью. Відтоді кабалЛ ро почав приходити під вікно Ремедіос Прекрасної, ведучи з собі оркестр, що грав до ранку. Ауреліано Другий намагався переколе- ти його, що жінки з роду Буендіа мають кам’яні серця. ПолковнЯ Ауреліано Буендіа погрожував йому пістолетом. Але ніщо не могД змусити закоханого припинити залицяння, аж поки він сам не вп| у відчай і не зробився п’яницею. Правду кажучи, Ремедіос ПрекрЛ на була істота не від світу цього. Вона дожила до двадцяти років, та]

і   не навчившись ні читати, ні писати, ані послуговуватися столовГ ми приборами, ходила по будинку гола. Її природа опиралася вуї якій умовності. Здавалося, ніби якась надзвичайна проникливій дозволяла ш бачити саму суть речей, відкидати все поверхове. УрЛ ла не могла допустити, щоб її правнучка була королевою краси на? { сівському шабаші, який назвали карнавалом. І тільки падре АнтоніМ Ісабель зміг умовити Урсулу дати згоду на коронацію, запевнивший,| що карнавал народний звичай, освячений церквою.

Звістка про те, що Ремедіос Буендіа буде королевою свята, долетіл навіть туди, куди ще не долинула слава про її красу, і викликала занЛ покоєння тих, для кого прізвище Буендіа залишалося символом бунт\

Але їхня тривога не мала жодних підстав: полковник Ауреліано Буен-! діа втратив будь-який зв’язок з життям, єдиним способом спілкуваі-|| ня з довколишнім світом була для нього торгівля золотими рибками арнавал досяг уже своєї найвищої точки, коли на дорозі показав ся гурт ряджених; вони несли на ношах жінку, чарівнішу за яку гої було и уявити. Вона була в смарагдовій короні й горностаєвій- манті Ауреліано Другий з соломоновою мудрістю всадовив Ремедіос Пре-І 428

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


красну та королеву-самозванку на один п’єдестал. Опівночі пролунав чийсь вигук: «Хай живе ліберальна партія!» і перевдягнуті бедуїни гтпли стріляти в натовп. Люди потім подейкували, що то був ескадрон регулярних військ, хоча уряд рішуче відкинув це звинувачення. Се­ред загальної паніки Хосе Аркадіо Другий сховав у безпечному місці ІУмедіос, а Ауреліано Другий приніс на руках додому королеву-само- шіпнку. Вона звалася Фернандою дель Карпіо. Її вибрали як найгар- нішу жінку країни й пообіцяли проголосити королевою Мадагаскару.

‘ Іорез півроку після цієї драми Ауреліано Другий привіз Фернанду до Микондо й справив бучне весілля, яке тривало аж двадцять днів.

Через два місяці їхньому подружньому життю мало не настав кі­нець, бо Ауреліано Другий, намагаючись загладити свою провину пе­ред Петрою Котес, вирішив сфотографувати її в уборі королеви Мада­гаскару. Коли Фернанда довідалася про це, то поскладала свій посаг у скрині й, ні з ким не попрощавшись, поїхала геть із Макондо. Ау­реліано Другий наздогнав її на дорозі в долину. Після довгих приниз­ливих прохань і обіцянок виправитися йому зрештою вдалося повер­нути дружину додому, а коханку він знову покинув.

Певна своїх сил, Петра Котес не виявила ніякого занепокоєння. Адже це вона зробила його чоловіком. Вона сформувала йому, від­людкуватому, схильному до роздумів на самоті, нову, зовсім іншу пдачу, жваву, товариську, наповнила його радістю життя, прищепи­ло любов до бучних веселощів та марнотратства. Тим, хто висловлю- ішв їй співчуття, вона з безтурботною посмішкою відповідала, що ко­ролеви в неї на побігеньках.

Ауреліано Другий уже в першу шлюбну ніч зрозумів, що повер­неться до Петри Котес. Річ у тім, що Фернанда виявилася жінкою не під цього світу. Вона народилася й виросла в похмурому місті, де щове­чора з тридцяти двох дзвіниць лунав смутний подзвін. У старовинний оудинок ніколи не заглядало сонце. Із зовнішнього світу до Фернанди не долинало нічого, крім меланхолійного звучання клавікорда із су­сіднього будинку. Сидячи біля ліжка хворої матері, вона плела похо­ронні вінки. Мати розповідала їй про блискуче минуле їхнього роду і пророчила майбутнє королеви. Фернанда вірила їй, хоча вдома на за­ставлений сріблом стіл подавали їй звичайно чашечку шоколаду на ііоді й одне печиво. Вона ні з ким не товаришувала навіть у монастир­ській школі. Вона вже почала втрачати надію стати королевою, коли до її батька прийшов ставний військовий зі шрамом на щоці і золотою медаллю на грудях. Через дві години батько звелів їй збиратися в до­рогу. Ось так Фернанду й привезли до Макондо, де життя звалило на неї весь тягар реальності, яку батьки приховували від дочки стільки


427

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРК Е С. Сто років самотності

—                                                           -]

років. Повернувшись додому, довго плакала й вже було вирішилЛ залишати своєї спальні до самої смерті, аж тут по неї приїхав АуреД ано Другий. Він шукав її довго, бо вона збрехала про себе, коли була | Макондо. Ауреліано Другий знав про неї, що вона уродженка гір і М фахом плетільниця похоронних вінків. Після багатьох тижнів марни| пошуків він потрапив до міста, де всі дзвони калатали, як за небіжчі ком. Він одразу впізнав її дім з розмитим написом: «Продаються па хоронні вінки». Невдовзі Фернанда повкладала в скрині канделябр, срібний сервіз, золотий горщик та незліченні уламки родинної каті строфи, що затяглася аж на два століття. Для Фернанди день від’їзду був днем її справжнього народження. Для Ауреліано Другого він ст«| майже водночас і початком і кінцем щастя.

Весілля тривало вже кілька днів, а молодята лягали спати в різни я кімнатах. Урсула пригадала свій власний досвід і спитала Ф’зрнанД чи немає бува і в неї пояса цнотливості. Але Фернанда зізналася, 4 має календарика, в якому її духівник позначив дні утримання від ви­конання подружнього обов’язку, їх було так багато, що придатні дні були розкидані де-не-де серед густого лісу фіолетових хрестів. Коли ж дозволений день настав, Ауреліано Другий не знайшов того заспокоєн­ня, про яке мріяв, вирушаючи шукати її до міста тридцяти двох дзвіі ниць. З нею він знайшов тільки почуття глибокого розпачу. Незадовго до народження первістка Фернанда зрозуміла: її чоловік повернувся до Петри Котес. Ауреліано Другий запевнив дружину, що він змуше- нии був зробити це, щоб і далі плодилася худоба. Минув якийсь час, перш ніж вона повірила такому незвичайному поясненню і зажадаЯ від нього обіцянки, що він не дозволить собі померти в коханчиномуі ліжку. З того часу вони жили втрьох, не заважаючи одне одному.

Та хоч із чоловіком Фернанда й уклала угоду, це не допомогло їйі увійти в родину Буендіа. Урсула так і не вмовила її викинути чор-1 ний капот, що сповіщав про виконані нею подружні обов’язки, при-‘ мусити користуватися купальнею та вбиральнею, й умовити її прода-І ти золотий горщик полковникові Ауреліано Буендіа на матеріал для золотих рибок. Амаранту дратувала звичка Фернанди вживати ер,фе- мізми. Згодом вони зовсім перестали розмовляти, в разі крайньої не-1 обхідності спілкувалися через когось.

Незважаючи на одверту ворожість до неї чоловічої родини, Фе{1 ] нанда не відмовилася від наміру прищепити Буендіа благородні траї диції своїх предків. Вона покінчила зі звичкою їсти на кухні, надавЯ ши процесу їжі урочистості обіду за великим столом, заставленим і канделябрами та сріблом, зобов’язала молитися перед вечерею, за-| боронила торгівлю кондитерськими виробами й льодяниками. ^ве|

428

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


пудинку, доти завжди розчинені, спочатку почали зачинятися на

1  сієсти, а потім зачинилися назавжди. Коли Урсула осліпла і тя- |> років змусив її відійти від справ, вже ніхто, крім Фернанди, не п права вирішувати долю родини. Вона не насмілилась перечити, їй чоловік вирішив дати їхньому первістку прадідове ім’я, та коли

■  родилася дочка, Фернанда рішуче заявила, що назве її ім’ям сво- «іптері — Ренатою, хоча Урсула наполягала на імені Ремедіос. За­мки посередництву Ауре ліано Другого дочку зрештою охрестили мітою-Ремедіос.

Спершу Фернанда мовчала про своїх батьків, але згодом почала ітиорювати ідеалізований образ тата, що викликало здивування у Ау­ри міано Другого. Він не міг утриматися від спокуси й за спиною у жін- Ии підпускав на адресу тестя різні жарти. Діти Ауреліано Другого зви- їли думати про свого дідуся як про легендарну істоту, яка шле їм на І’Ііідво ящик подарунків. Насправді дон Фернандо відсилав онукам |шіптки родового майна. На десяте Різдво прийшов останній ящик. Ауреліано Другий відкрив його, скрикнув і ледве встиг відштовхнути дітей убік: в ящику лежало тіло діда, від якого страшенно смерділо.

І Іевдовзі після народження Ренати уряд дав розпорядження від- «■нткувати ювілей полковника Ауреліано Буендіа. Полковник запро- іімтував, відмовився від ушанування і зажадав, щоб йому дали спо­кійно померти від утоми серед своїх золотих рибок. Найбільше його пОурило повідомлення, що президент республіки збирається бути на пинткуванні в Макондо й вручити йому орден Пошани. Полковник Ауреліано Буендіа звелів передати президентові, що він всадить в Цього кулю — і не за зловживання та беззаконня уряду, а за непова­гу до старої людини, яка нікому не чинить зла. Президент відмінив ЛИою поїздку і послав орден з особистим представником. Ювілей про­пили без участі будь-кого з полковникової родини. У своїй самітній ммйстерні Ауреліано Буендіа чув уривки фраз із промов, виголошу- шіііих перед будинком з нагоди присвоєння вулиці його імені.

Не змовляючись заздалегідь, навіть доти не знавши один одного, приваблені чутками про ювілей до Макондо з’їхались сімнадцятеро гинів полковника Ауреліано Буендіа. Вони були різної зовнішності, яле з однаковим самотнім виглядом. Усі вони з гордістю носили ім’я Ауреліано і прізвища матерів. За три дні, які сини гостювали — на ра­дість Урсулі та на обурення Фернанді, — вони перевернули в домі все догори дном. Ауреліано Другий дав на честь новоспечених родичів гучний бенкет і запропонував їм залишитися працювати в нього. На цю пропозицію пристав тільки Ауреліано Сумний, здоровенний му- гиїт. Інші вважали свою долю визначеною. Всі вони були вправними

429

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М АР КЕ С. Сто років самотнпгті


ремісниками, господарями в своїх оселях і мирними людьми. П* тим як полковникові сини мали роз’їхатися, Амаранта повела їх?

До церкви на сповідь, де падре Антоніо Ісабель намалював попел хрест на лобі. Коли вони повернулися додому і захотіли пости^И хрести, то виявилося, що знак цей незгладний. Навпаки, АмараЯ и усі інші легко постирали свої. Урсула сказала, що так навіть Кр| ще віднині їх уже ніхто ні з ким не сплутає. Вони від’їхали гурМ

і     залишили в місті враження, що рід Буендіа має сім’я ще на багЯ віків. Ауреліано Сумний вибудував на околиці міста фабрику ль<Н про яку мріяв божевільний винахідник Хосе Аркадіо Буендіа. | Одного разу Ауреліано Сумний, шукаючи житло для матері й Д стри, натрапив на великий, незграбний і старий будинок, який зд вався незаселеним. Люди сказали йому, що будинок нічий, а раніш- в ньому мешкала одна самотня вдова, яка живилася землею й вап­ном зі стін. Бачили її на вулиці років п’ятдесят тому. Ауреліано СуЯ ний штовхнув плечем парадні двері, й трухляве дерево впало додоЯ упою пороху. Коли хмара пилу розвіялася, він побачив посеред ві- . тальні худющу жінку, вбрану за модою минулого сторіччя, з голииі черепом, з великими, все ще прекрасними очима. Жінка цілилася! непроханого гостя з пістолета військового зразка. За вечерею він рЯ повів про свою пригоду. Урсула була вражена, що Ребека ще жиІЗ Час, незліченні нещастя змусили її забути про Ребеку. Проте АмЯ ранта ніколи не забувала про Ребеку. Завжди, щогодини, спала вон. І чи не спала, в наипіднесеніші й найниціші хвилини Амаранта дуіЯ ла про Ребеку. Від Амаранти дізналася про існування Ребеки РемедЯ ос Прекрасна. Ауреліано Другий вирішив, що треба вернути Ребе^і в родину, проте впертість Ребеки була непохитна. Коли сини полкові ника Ауреліано Буендіа вдруге приїхали до Макондо, їм розповіли про е еку, 1 вони за якісь півдня відновили колишній вигляд її бу динку. Ребека навіть не підійшла до дверей, а передала через свої! служницю гроші, що вийшли з обігу за часів останньої війни. І тілі ки тоді всі усвідомили, яка страшна прірва відокремлює її від світу,*

І Исля другого приїзду синів полковника в Макондо залишився жити в місті ще один з них — Ауреліано Житній. Він став працював разом з Ауреліано Сумним. За короткий час вони так розширили ви робництво льоду, що його нікуди було збувати. Тоді Ауреліано СУк нии вирішив прокласти залізницю. Коли Урсула побачила зроблені Ауреліано Сумним креслення, яке нагадувало схеми сонячної зброї, зроблені Хосе Аркадіо Буендіа, вона впевнилася у своїй підозрі, її час рухається по колу. Ауреліано Другий дав грошей на залізниц- так само легко, як колись дав на навігаційне починання Хосе Арка

 

____________ ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


іцііі Другий. Ауреліано Сумний поїхав з Макондо, пообіцявши повер­нутися, коли скінчаться дощі, і безслідно зник: закінчилися дощі, кинуло літо, а від нього не було жодної звістки. І лише на початку ,ими одна жінка вибігла з дикими зойками на центральну вулицю міста й прокричала, що там їде щось жахливе. Тієї ж миті Макон- N» здригнулося від гучного свисту і якогось пихкотіння. Ніхто з ма- иондців не звернув уваги на артіль робітників, які укладали шпали, ишіжаючи ці роботи новим фокусом циган. Тепер всі побачили Ауре-

■                  І>іпо Сумного, який вітально махав рукою з паровоза.

Жителі Макондо були засліплені силою чудесних винаходів: бліді ■.ппктричні лампочки, які діставали струм від машин, рухомі малюн- ші, які називалися кінематографом, грамофон, телефон. Здавалося, «Ми Господь вирішив перевірити, якого ступеня може сягнути подив игікондців. Ніхто не міг би з певністю сказати, де проходять межі ре-

II                 ш.ності. Відбулося таке змішання дійсного і ілюзорного, що потриво- и| ний привид Хосе Аркадіо Буендіа почав блукати кімнатами серед Пі ного дня. Поїзд став приходити до Макондо щосереди, а разом з ним прибували нові люди. Якось Ауреліано Другий привів у свій дім, як чисто робив з приїжджими, містера Герберта. Ніхто за столом не звер­ши на нього уваги, доки він не з’їв перше гроно бананів, смакуючи, але і«’ з утіхою гурмана, а радше з відчуженим виглядом ученого. Потім ви­ти г із своєї скриньки для інструментів приладдя і зробив аналіз банана, низначив температуру й вогкість повітря та інтенсивність освітлення.

Наступної середи приїхала група інженерів, агрономів, гідрологів, топографів та землемірів — вони кілька тижнів обстежували ті місця, до містер Герберт ловив метеликів у перший свій приїзд. Згодом у спе­ціальному вагоні прибув сеньйор Джек Браун, а за ним — поважні чи­новники. Ще пізніше ґрінго попривозили своїх жінок і вибудували по другий бік залізниці ще одне місто. Ніхто ще до пуття не знав мети пе­ребування чужоземців у Макондо, а вони тим часом вже все перевер­нули догори дном, вдавшись до сил, підвладних у минулі часи тільки Ьожественному Провидінню: змінили режим дощів, скоротили пері­од дозрівання бананів, забрали річку з того місця, де вона завжди про­тікала. Сталося стільки змін, що вже через вісім місяців після візиту містера Герберта старожили Макондо не впізнавали свого міста.

Ауреліано Другий сяяв від задоволення, бачачи цю лавину чужо- инмців. Дуже швидко будинок наповнився всілякими незнайомцями; довелося побудувати нові спальні на подвір’ї, розширити їдальню, купити новий посуд. Фернанда, притлумлюючи огиду, по-королів- сі.ки услуговувала гостям, які навіть не знали в обличчя своїх ще­дрих господарів. Через рік стало відомо лише одне: ґрінго думають

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто рокінгямпт^пгті



саджати банани на зачарованих землях, що їх перейшов Хосе Ар

Діо Буендіа, шукаючи дороги до великих відкриттів. Ще два L

полковника Ауреліано Буендіа, з хрестами із попелу на лобі, приї
ли до Макондо, принесені потоком переселенців.

ГІрекрас»а бУда єдиною людиною, що не заразилась ба»
лихоманкою. Вона ніби затрималася у порі чудової юності Д
часом ще б; ьше цуралася умовностей, знаходячи щастя у світі пр
стих речей. Вона пошила собі з грубого полотна балахон, який нЗ

ала на голе тіло. їй так набридли поради щодо її зачіски, що дівчиЛ

просто обстриглася наголо і поробила зі свого волосся перуки для ст.І

,™ИХА,Є ЧИМ більше вона прагнула спрощення, тим бентежні
шок, ставала п краса і невимушенішим її поводження з чоловікаД

До останньої хвилини перебування на землі дівчина так і лишиласі

невіда нд Що її неминуча доля-баламутити чоловіків. Ніхто з род»

ни Буендіа і гадки не мав про те, що виявили чужоземці: від Ремеди

Прекрасно! поширювався дух неспокою, порив туги, — вони виЗ

шоВ1пТиЄ ГОДИН ТаМДЄ В°На П°буВаЛаНе Усвідомлюючи^
що її присутність викликає у чоловіків відчуття внутрішньої катЗ

строфи, дівчина поводилася з ними без найменшого лукавства Якос

коли вона милася, один чужинець заліз на дах купальні, аби подив*

тися на неї. Ремедіос Прекрасна ніскільки не засоромилась, а тільні

попередила, що дах дуже старий і він може впасти. Поки вона витиД
лася, чоловік зі сльозами на очах просив її вийти за нього заміж. Вогі«
Щиросердно пояснила йому, що ніколи не піде за простака, який ладе,
ти цілу годину, дивлячись, як жінка миється. Коли нарешті Ре-
медіос Прекрасна надягла на голе тіло балахон, чоловік хотів злізти!

таЛЬНЮаЛЄ Дах не витримав і завалився. Чужинці, які прибігли н»

У з їдальні, відчули, що від тіла загиблого йде запах Ремедіос ПрЛ
красної, навіть із розколини в черепі замість крові точилася амбра, н J
с чена тим самим ароматом; отоді всі зрозуміли, що запах Ремедіф
Прекрасної мордує чоловіків і після смерті. Припущення, що Реме-
діос Прекрасна приносить смерть, було підтверджено незаперечні»

доказами. Хоч декотрі хвальки й казали, що за одну ніч із такою жі Л

їе1паРТ°гтВ1ДДаТИ ЖИТТЯТ° буЛИ ТІЛЬКИ слова— Щоб полонити серце
Ремедіос Прекрасної та навіть уберегти від пов’язаних із нею небез-
пек, достатньо було такого первісного й простого почуття, як коханні
та саме це нікому не спадало на думку. Урсула, Амаранта і навіть Фері
нанда спочатку намагалися виховати дівчину, та з часом облишили це
марне заняття. Ремедіос Прекрасна стала блукати в пустелі самотног
ті не гідчу іючи від цього ніяких мук. Це тривало аж до березневого
дня, коли Фернанда, збираючись зняти з мотузки в саду простираї


432

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


рр, погукала на допомогу всіх жінок. Щойно вони взялися до справи, к Амаранта помітила, що Ремедіос Прекрасна раптом стала напрочуд

*       Дн, навіть аж ніби прозора. На запитання, чи добре дівчина себе по- **ипс, та відповіла, що їй зроду не було так добре. Тієї ж миті лагідний кпи ний вітер підніс Ремедіос Прекрасну разом з простирадлами в ту ві ііі’ку височінь, де її не змогли б наздогнати навіть птахи пам’яті, які ІІтшоть найвище.

Можливо, люди ще довго не гомоніли б ні про що інше, коли б дуже ■утісо подив не поступився місцем жахові, яким сповнила звістка про «иі’марське знищення всіх Ауреліано. Полковник Ауреліано Буендіа ■коюсь мірою передчував трагічний кінець своїх синів. Від тієї хви- пши, коли він побачив сеньйора Брауна в автомобілі, колишній вояк *кі і. час обурювався плазуванням людей перед цим ґрінго. Спостеріга­вши за тим, як бананова компанія забирає владу у свої руки, він пожал- Муїшв, що не довів війну до рішучого кінця. Якось брат давно забуто- П1!! іісіма полковника Вісбаля підійшов разом із семирічним онуком до ■п-ка, щоб випити лимонаду. Хлопчик випадково хлюпнув напоєм на яіформу капрала поліції; тоді цей нелюд гострим мачете порубав ма- шп> на шматки і одним ударом відтяв голову діду, який намагався пе-


{
‘ікодити цьому. Все місто дивилося на безголове тіло старого, коли
•ї ї) несли додому, а якась жінка тримала за волосся відрубану голо-

ву. Для полковника Ауреліано Буендіа це видовище стало кінцем спо-
нукування гріхів. Він подивився на цікавих, що стовпилися на вули-
ііі. і звалив на них увесь тягар ненависті, яка вже не вміщалася в його
нирці. Колишнім громовим голосом, який відродило безмірне презир-
‘ по до самого себе, він гукнув, що днями дасть зброю своїм хлоп’ятам,
І міши поквитаються з цими негідниками ґрінго. Наступного тижня
■шіидимі лиходії полювали по узбережжю на сімнадцятьох полковни-
іитих синів, як на кроликів, і в одну ніч знищили їх, цілячись точно
І гередину накреслених попелом хрестів. Амаранта розшукала запис-
ника із занотованими там даними про небожів і, в міру того, як прибу-
Кпли телеграми, закреслювала їх, поки зосталося одно — ім’я найстар-
шого — Ауреліано Закоханий, який мешкав у гірському селищі. В ніч
■ииищення прийшли двоє і розрядили в нього свої револьвери, але не
виучили в хрест з попелу. Ауреліано Закоханому пощастило сховати-
і и її горах. Більше про нього не чули.

Це були чорні дні для полковника. Президент республіки висло-

■                  и в йому співчуття телеграмою, у якій обіцяв провести розслідуван­им. Після похорону полковник написав гостру телеграму, яку те- ииграфіст відмовився передавати. Як це сталося з ним після смерті дпужини, він відчував не горе, а безмежну лють. Минуло багато часу,


433

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


а полковник Ауреліано Буендіа не міг повернути собі втрачений^, кій. Він гинув, заблукавши в цьому чужому домі, де ніхто і ніщо | не викликало в ньому ані найменшої прихильності. Якось він па чив під каштаном Урсулу — вона плакала, припавши головою до | лін свого померлого чоловіка. Полковник Ауреліано Буендіа був ним у домі, хто не міг бачити могутнього діда. Він запитав УрсуИ що говорить батько, і та передала попередження синові, що він ск|Щ має вмерти. Пророцтво батька розворушило останні жаринки гор|^| ті в його серці. Він почав умовляти матір віддати йому золото, зм дене в статуї святого Йосифа. Та мати з твердістю відмовила сиі Тоді він звернувся до друзів і назбирав грошей більше, ніж схо‘ Урсула. Після цього він подався до хворого полковника Герінелі Маркеса, аби той допоміг йому почати нову загальну війну. Якй] час полковник Маркес і справді був єдиною людиною, яка могла, зважаючи на параліч, орудувати важелями повстання: він підтрЦі вав зв язки з тими повстанськими офіцерами, які залишилися ві ми йому до кінця. Він добре знав, що двадцятирічна війна не зав^ ветеранам стільки шкоди, скільки руйнівна війна з бюрократа!^ Коли полковник Ауреліано Буендіа з’явився до нього з пропозиції розпалити пожежу нещадної війни, яка зітре з лиця землі ганебн режим, підтримуваний іноземними загарбниками, полковник Гер| нельдо Маркес не зміг притлумити в собі почуття жалості.

Урсулу мучили тяжкі сумніви, що методи, якими вона силку^ лася загартувати дух млявого кандидата в Папи, не досить дієві, винуватила в цьому не свою старість та сліпоту, а щось таке невирі не, що вона собі уявляла як постійне псування часу. Колись і ді росли повільно, і вона встигала все робити, а тепер через той зіпсом ний час не встигає довести до кінця жодної справи. А вся правда бу^ в тому, що Урсула ніяк не хотіла визнавати своєї старості: усюди тої клася, в усе втручалася. Ніхто не помітив, що Урсула зовсім осліплі, Потайки від усіх вона почала вивчати відстані між речами й голо; людей, ще коли катаракта не зовсім затьмарила їй зір. Пізніше вогі знайшла підмогу в запахах. Вона так добре пам’ятала, де розташі вана кожна річ, що іноді сама забувала про свою сліпоту. В самот» ні глибокої старості Урсула зробила огляд життя родини Буендіа цілком переглянула свою думку про нащадків. Вона дійшла перека( нання, що полковник Ауреліано Буендіа втратив любов до родини в тому, що його озлобила війна, — просто він був нездатний любитї Ця переоцінка сина пробудила в ній ту жалість, якої вона йому нед<и дала. Амаранта, чия душевна черствість лякала Урсулу, тепер вид; лася їй втіленням жіночої ніжності, але в її душі почуття безмежні]І 434

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М АРКЕС. Сто років самотності


■юові і страх перед дим почуттям вели боротьбу не на життя, а на прть. Урсула стала часто згадувати Ребеку із колишньою любов’ю, п иленою запізнілим каяттям: вона зрозуміла, що Ребека єдина усіх володіла тією невтримною сміливістю, про яку Урсула мріяла j^tii своїх нащадків. Перебираючи гіркі спогади, Урсула питала себе,

, ,ІИ не краще лягти в могилу, запитувала Бога, чи він і справді вва­ри в, що люди можуть витерпіти стільки страждань і мук. Але, пи­таючи отак, вона чимраз дужче заплутувалася, і в ній зростало непе- |юос>рне бажання збунтуватися бодай на одну мить, і ще страшенно 1 іптілося плюнути бодай раз на все, вивернути з серця неосяжні купи ■митних слів, які давили її впродовж цілого сторіччя покори.

Хосе Аркадіо відправили до семінарії. Через три місяці Меме від- пішли до монастирської школи. Саме в цей час Амаранта почала тка­ти собі похоронний покрівець. Бананова лихоманка трохи вляглася. Димом Буендіа правила Фернанда. Життя в будинку зробилося та- [ ким суворим, що Ауреліано Другому стало затишніше в Петри Ко- Т*г. Спершу він переніс до коханчиного будинку бенкети, потім лін і стайні, переправив туди маленьку контору, де вів свої справи, дому приходив лише ночувати. Якось він незчувся, як ранок за­тії її його в ліжку Петри Котес. Дружина не докоряла йому, однак Ті п-o ж дня відіслала дві скрині з його одежею до коханчиного дому,

„ і це й так, щоб усе місто бачило. Цей жест тільки зайвий раз довів, ик погано знала Фернанда вдачу свого чоловіка й звичаї Макондо: ко- ікічі, хто бачив скрині, казав собі подумки, — ось нарешті заверши- яім:ь. Ауреліано Другий відсвяткував даровану свободу триденним Вш.кетом і знову віддався Петрі Котес із юним запалом. Ауреліано Другий погладшав, його обличчя розпливлося й нагадувало чере- ііпіііу морду, а все через страшенний апетит. Слава про неймовірну икмажерливість Ауреліано Другого, неперевершену гостинність по­ширилася за межі долини й привернула увагу найзнаменитіших про­їло, які стали приїздити до Макондо, щоб взяти участь у безглуздих гастрономічних турнірах, влаштованих у будинку Петри Котес. Ау- ім* ліано Другий був непереможним їдцем аж до тієї фатальної субо­ти. коли з’явилася Каміла Саґастуме, що була відома по всій країні Під прізвиськом Слониха. Змагання скінчилося лише вранці у вівто- іііис, коли Ауреліано Другий знепритомнів від переїдання. Він встиг гкмзати, щоб його віднесли додому. Друзі вирішили, що він виконує я я ну дружині обіцянку не вмирати в коханчиному ліжку. Та вже че- Le тиждень він був здоровий. Він і далі жив у будинку Петри Котес, я IIІ? щодня навідував Фернанду, немов би доля, помінявши все місця­ми. зробила його чоловіком наложниці й коханцем дружини.


435

 

габріель гаРГТЯ м.р„с сро>івсаміт,„,,{

писїа л!™ МРвШТІ МОГЛа ТРОХИ -“Є««™- Двічі на міси»

и                   райкового СІМ янина. У домі влаштовувалися ОПФги лА

на майГГ «ТГ»“»’ * ”На ,врниця                                                             всіх чудовою’Я

кілшгїп» і МЄ Нв У“»лкула вдачі “оеї матепі. п,„„
н Ам«р.вІуівчігаку,. Г<,0ТИНЯІСТІт)х,;д1ІЛІ|

везладодо“му

в^,з ~ ~                                                                                            —•

-»И.“д» ПОЛКОвГк ТВУ 3ЯВИВСЯ ХЄ АрКВДІО                                                              «™« па

Т0“”8 3

ранку, коди

ВідколиУ ПОСМ1ШКУ РД°;СТРІЛЯН0Г0. Це був єдиний спогад дитинсЖ

Ніхто не помп.,п. нГоГпЗовнХифел^но’’вТГГа шшУвлявПГЄ1

які людські почуття до того панки                                  ьуендіа ВИЯВЛЯВ буді

тт 111. і —                               д го РанкУ> коли він вийшов Подивитися і

цирк ЩО проходи» вулицею. Цей день був длд ньо™ ™,и” и™ „ »»
кий, як і всі інші останніх покій Зоанку він ,пп„„ , , Ко ті

р“раху..в р„Г„ ТЛЛВР “ «<ШрЄД поч,ІВ<‘» Р»6»™ ч£2
™! о                                        уло сиямдцить. Пообідавши, полковник З

СИУВ. Йому вж. давно сиився оди, „й самий сов;

У ДІМ з білими синами, поріг якого не переступала жодна люл^З

вийти иГаЯУВВ Vй11У ТаК°МУ Ж се1Післ» СВУ він відчув ,ютре6,
труб Саи“со^»Т “ п*° «ЬОГ° Д°ЛИ,,ул“ “■V»» барабана і ,3

ГиоГ’ ВЕРШЄ З3

“д жг цигтиикол” «йагїЕїгя

Лід. Полковник Ауреліано Вуеидіа не пішо» під каштан, а вийшов З


 

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М АРКЕ С. Сто років самотності


.іцю, де й побачив циркових артистів. Думаючи про цирк, він по­зимував до каштана, але вже нічого не міг пригадати. Притулився «тою до каштана і так застиг. Сім’я довідалася про те, що сталося, рі’іі.ки наступного дня, коли Санта Софія де ла П’єдад помітила, що Ції кпштана злітаються яструби.

і Останні канікули Меме збіглися з жалобою з нагоди смерті пол- Ітиніика Ауреліано Буендіа. ЙСалоба була дуже сувора, і встановила ^ її ‘К’рнанда, вражена урочистістю, з якою уряд віддав шану мертвому Ь-Иииу. Ауреліано Другий, як завжди під час канікул дочки, ночував


!
 чпма. Коли Меме приїхала наступного разу, вона побачила маленьку
-І*11,ІІЧКУ> названу всупереч бажанню матері Амарантою Урсулою.

Меме закінчила своє навчання і отримала диплом клавікордист-
ни Свято з нагоди завершення її освіти поклало край жалобі. Ще

І  Пі іі.шє, ніж її гра, гостей вразила двоїстість дівчини: легковажна і И»іч ела, вона здавалася нездатною до серйозних занять, але, усівшись чи клавікорди, вона мала вигляд дорослої людини. Меме не мала осо- |г*м«°го хисту до музики, та не хотіла йти всупереч бажанню матері

■    л>му змусила себе досягти високого рівня гри на клавікордах. Ще Дитинстві її гнітила суворість матері, її прагнення вирішувати все

1|і> мсіх. Меме готова була принести ще більшу жертву, аби не стика­М пси з непохитністю матері. Здооувши диплом, вона сподівалася, що Варнанда не буде нагадувати про інструмент. Та Фернанда запрошу- ( ,И1ІМ У ДІМ кожного, хто, на її думку, міг оцінити талант дочки, хоч уши півміста встигли виспатися під звуки її клавікордів. Своєю грою Мпме платила за свою свободу. Фернанда, задоволена покірністю до­! ви, дозволяла їй приводити у дім подруг, ходити в кіно разом з Лу­їзіано Другим. Саме у розвагах розкрилися справжні нахили Меме. чіа любила веселі свята, базікання з подругами про кохання. Одно- Г І,ПЗУ Меме прийшла додому напідпитку, разом з подругами вони ( і(и 11 или три пляшки рому. Фернанда і Амаранта, які саме вечеряли, нічого не помітили, а Меме побачила їх раптом в нещадному світлі ріггини, і їй захотілося сказати все, що вона про них думає. Фернан- ии помітила незвичайне збудження дочки і спитала, що з нею. Меме и,І/(повіла, що тільки тепер зрозуміла, як вона їх обох любить. Ама- ішііту злякала ненависть, котра ясно відчувалася в цих словах, але ‘І'»|)нанда була так розчулена, що мало не збожеволіла, коли опівно­чі Меме прокинулася від головного болю і нудоти. Коли Ауреліано Другий помітив пригніченість Меме, він дав собі слово приділяти їй

■                  і И.ше уваги. Так і зародились між батьком і дочкою стосунки ве­л* чого товариства, які позбавили його на деякий час самотності се- І’і’Л п яних радощів, а її опіки Фернанди. Вони багато часу прово­


437

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Гтп


рокін самотності


дили разом. Останнім часом Ауреліано Другий став такий товсті

ним :;:ГШТЬ Черевики с°61 зав’язати. Присутність Меме по^Я
ним неначе повернула йому молодість. Меме ж розцвіла, ніби деЯ

тоюУп™ РНаНДа В Т°Й ЧаС була заклопотана мал енькою Ам^В
тою Урсулою ! листуванням з невидимими цілителями, тому, Я
чивши змовництво між батьком і дочкою, примусила чоловіка Ш
дати обіцянку не водити дочку в дім Петри Котес. Але й саТгЯ
не хотіла цього, бо зрозуміла, що Меме може зробити те чого неї
М1ла Фернанда, — забрати у неї Ауреліано Другого. ПрОТе мГД
збиралася втручатися у справи батька, а якби й зробила це то Зі

пр„ТмРнТсТтЬьКмаННЯД° ТОГ° Ж В°На НЄ МаЛа ЧаС» Роби™ ко™уГь ^

3 М°~ американками, оГ


з них. — Патриція Браун, — запросила її на танці, тГГкн пГд ЧГЯ

ну Урсула нГ^й СЯ 3 Ту38МЦЯМИфеРнанДа розіграла жахливу Я
ну, Урсула не побачила нічого поганого в цьому, тільки б дівчинИ

дозволила обернути себе в протестантську віру. Фернанда змл/^і

ха™ =ГЛИ МЄМ» П°,В1ДОМИЛаЩ° амеРиканЦІ хотіли б посІ
й „ ■ клавікордах. її гра сподобалась, і Меме стали запповЯ


вати й ня‘                                               ^ Ьііодооалась, і Меме стали запгюЛ

вати и на купання в басейні, й на обіди. Спілкуючись з америкаЯ

у“е НЄПОМ1ТНО вивчала англійську мову. Ауреліано Другий 0Ц

ти томах ВякГмХ1В Д°ЧКИ 1КУ°ИВ ** аНГЛІЙСЬ*У енциклопедію в ші

— вання ^                           ЧИТ“ У В1ЛЬНИЙ час— Читання замінило їй <Щ

Мио і °°ДРУГаМИ 1 обгов°Рення секретів, відомих усьому міст
Мир і злагода, які, здавалось, настали в родині Буендіа, були

Пені ГМРПТШ Диаппгтт,, V______ А _                                                           _                                                                                                                         «



Мип і °                           1 обгов°Рення секретів, відомих усьому місту..

Мир 1 злагода, які, здавалось, настали в родині Буендіа. були
рушеш смертю Амаранти. Хоча Амаранта була вже стара, та здаЗ_

ся зберегла міцне здоров’я. Вона увійшла в старість, зберігши жи»

Киеспі СГ ПЄЧаЛ1Й памяті все Ще звучала музика вальсів П’єт*

жГа^єлЬноХМаГаЛаСЯ 3абУТИСЯ У НЄЧИСТІЙ пРистРасті До свого н,

жа Ауреліано Хосе, шукала захисту в спокійному коханні полковнЯ

Маркеса, не змогла позбутися чар навіть після найвідчайдушніДі*
чинку своєї старості, коли до відправлення Хосе Аркадіо до семіЖ

ріі вона купала і пестила його не як бабка пестить онука, а як жііЯ
естить чоловіка, — так, як хотілося їй колись пестити П’єтро Кресі
Вона не могла не думати про Ребеку, чекала її смерті. НіхтТв дЙ•
Гс~’ Щ°дСВШ Р°ЗКІШНИЙ покрівєць Амаранта готує для Ре*
ням няТ СМЄРГЬ Амаранта побачила, сидячи одного дня за вишимЩ

коГи                           Є«ТЬ ПОВ1домила> Щ° Амаранта помре вночі того дв-

коли завершить роботу над своїм покрівцем. І якщо вона буде праіЗ

вати над своїм покрівцем так само сумлінно, як і над Ребечн • I

помре без мук 1 з чистою совістю. Амаранта розрахувала, коли зр<Я

останній стьожок, і вранці того дня повідомила, що вве^рТпомріЯ

 

I
[L ————— ГА БРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності

ІМі.ки родину, а й усе місто, бо вирішила, що найкращим спокуту-
■ініням гріхів для неї буде добра справа — доставка листів померлим.
Riim гка облетіла все місто, і через кілька годин у вітальні стояв повний
ріцик листів. В останні години життя Амаранта виявила стільки енер-
I гі і, що Фернанда запідозрила, а чи не посміялася вона з них, оголосив-

Цій про свою смерть. Урсула ж зрозуміла, що її дочка отримала якийсь
інл к і знає напевно, коли помре. Меме того дня давала концерт. Ауре
Mono Другий зайшов за нею і здивувався, що дім прибрали, як для по-
I її ірону. Він, жартуючи, попрощався з тіткою, пообіцявши за тиждень
І штштувати бенкет на честь її воскресіння. Почувши про листи до по-
мерлих, прийшов священик, щоб соборувати її, і змушений був чека-
пі, поки вона вийде з купальні. Він вирішив, що з нього глузують, бо
Ноли Амаранта постала перед ним, у неї був кращий вигляд, аніж за-
I ііісди. Амаранта відмовилася від сповіді, сказавши, що залишає цей
І *иіт такою ж, якою прийшла в нього. Вона лягла, заплела коси так, як
ііла смерть. Урсула просила дочку примиритися з Фернандою, але
І їп відповіла, що тепер це вже ні до чого. Посеред п’єси, котру Меме по-
I чила виконувати у другому відділенні концерту, хтось прошепотів їй
І ип вухо, що Амаранта померла.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.