СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС — СТО РОКІВ САМОТНОСТІ — 3

Після дев яти ночей поминання Амаранти Урсула теж злягла і пілі.ше не вставала. Лежачи у своєму ліжку, вона прислуховувалася І дп життя дому і перша помітила мовчазні страждання Меме. Фернан- I дії ж, зайнята листуванням з невидимими цілителями, набагато пізні-

■   |)іг відчула, що з дочкою щось коїться. Одного разу вона, вирішивши І перевірити, з ким Меме була в кіно, зайшла до залу під час сеансу і по- I пичила в перших рядах партеру свою доньку, яка з кимось цілувалася.

11      ід свист і сміх мати виволокла Меме із залу, протягла її за руку вули iirno і зачинила у спальні. Наступного дня до Фернанди прийшов моло­ли й чоловік, але вона глянула на його брудні від тяжкої роботи руки і, її«’ дозволивши сказати жодного слова, вигнала геть.

Його звали Маурісіо Бабілонья, він народився і виріс у Макондо, І Пув учнем механіка у майстернях бананової компанії. Меме познайо- I милася з ним випадково, коли пішла з Патрицією Браун за автомо- I Шлем, збираючись їхати на прогулянку. Водій був хворий, машину ( доручили Маурісіо Бабілонья, і Меме, бажаючи роздивитися систе- I му керування машиною, сіла поруч з водієм. На відміну від штатного шофера, він наочно все пояснив. Потім вони довго не бачилися. Якось | Меме пішла з батьком в кіно і знову побачила Маурісіо Бабілонью.

■»ільм його цікавив мало — він весь час озирався назад подивитися г ми Меме і робив це так, щоб вона знала, що він дивиться. Вони не ска- I ішли одне одному ще жодного слова, але Меме побачила його усі сні:


439

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


він рятував її під час аварії корабля, але вона чомусь відчула до ньої не вдячність, а злість. Меме розсердилася, коли, прокинувшись, | відчула ненависті до Маурісіо Бабілонья, а навпаки, палке бажЛ бачити його. Це бажання зростало по мірі того, як минав тиждр* у суботу воно стало нестерпним. Меме закохалася до нестями втм тила сон і апетит. Спочатку Меме дратувала впевненість МаурісіД вона шукала нагоди принизити його, та невдовзі стала жити тілД своїм коханням, переступала через будь-які умовності, аби побач/ тися з ним, — все одно де і в який час. Дівчина помітила, що жІІ метелики передують його появі. Ці метелики з’являлися скрізь: концертах, в кіно, в церкві — і досить було подивитися, де їх скуЛ лося найбільше, щоб побачити там Маурісіо Бабілонью. Незадовгі смерті Амаранти Меме раптом отямилася і подумала про майбути Тоді вона почула про стару жінку, що ворожить на картах, і пішл J неї. Це була Пілар Тернера. Меме ніколи не дізналася, що стара nidi доводилася ій прабабкою. Та вона й не повірила б цьому, вислузв ши відверті пояснення ворожки про кохання, Пілар Тернера запі понувала до її послуг старе ліжко, де колись зачала Аркадіо, а зг| дом Ауреліано Хосе, і навчила, як попередити небажану вагітні« за допомогою гірчичних ванн. Жалоба за Амарантою на деякий ч] розлучила закоханих. Але у перший же вечір, коли Меме змогла в, йти, вона пішла до Пілар Тернери і без опору та сорому віддалася М урісю Бабілоньї. Вони кохали одне одного двічі на тиждень близьіш трьох місяців аж до того дня, коли Фернанда витягла дочку із кіно Я лу. Ввечері Ауреліано Другий прийшов до спальні Меме, впевнені що тш стане легше, коли вона відкриє душу. Але Меме заперечувгЬ все^ Ауреліано Другий відчув, що всі зв’язки між ними обірвалися] Меме не виказувала ніяких ознак горя. Урсула чула зі своєї кім нати, що вона міцно спить, їсть, спокійно займається своїми спр* вами. Дивним ш видалося лише те, що Меме ходить у купальню F вранці, як усі, а ввечері. Як тільки починало сутеніти, у дім злітаЛ ся жовті метелики, яких Фернанда марно намагалася знищити. Он ного разу, коли Меме була у купальні, Фернанда зайшла у її кімнИ и побачила, що там дихати нічим від метеликів. Вона схопила пері ліпшу ганчірку, щоб вигнати їх, і заклякла від жаху, пов’язавши її чірнє купання дочки з гірчичниками, що розлетілися по підлозі. Я ступного дня Фернанда запросила на обід алькальда і звернулась! нього з проханням поставити нічну варту на задньому дворі: їй з^ ється Що У неї крадуть курей. Через кілька годин вартовий підстр. лив Маурісіо Бабілонью, коли той розбирав черепицю, щоб спусти­ся в купальню, де серед скорпіонів і метеликів чекала на нього Мем.

440

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


■у ля, яка увійшла йому в спину, до кінця його життя прикувала до №жка. Він помер старим і самотнім.

Не встигли ще віднести пораненого Маурісіо Бабілонью, а Фер- .імда вже придумала план знищення слідів безчестя. Не порадив­шись з чоловіком, вона наступного дня зібрала свої речі, речі дочки

  • повезла Меме до міста свого дитинства і назавжди залишила в мо- ■«стирі, де колись Фернанду готували в королеви. Дівчина не знала, ■} ди її везуть, але їй все було байдуже. З тієї миті, коли вона почула І£м:тріл і крик болю свого коханого, Меме не вимовила жодного слова В кінця свого життя. Під час подорожі мати ставила перед нею їжу, & потім забирала нез’їдену — Меме не могла ні їсти, ні пити, вона ще кі підозрювала, що гірчичні ванни їй не допомогли. В каюту річно­го пароплава прилетіли жовті метелики, які гинули на очах Меме. І’ІС’ЛИ пропав останній, вона усвідомила, що Маурісіо Бабілонья мерт- пі. Проте вона не зреклася його, думала про нього кожен день сво­го життя, аж до того осіннього ранку, коли помре від старості під чу­тім ім’ям у Кракові.

Фернанда повернулась в Макондо поїздом, який охороняли озбро­їм поліцейські. Під час подорожі її вразили напружені обличчя паса- I мрів, війська на вулицях міст. Уже в Макондо їй розповіли, що Хосе Лі’кадіо Другий підбурює робітників бананової плантації на страйк.

Ауреліано Другий вчинив Фернанді страшенний скандал через те, що долю дочки вирішили без його участі, погрожував забрати її. Але ’Ч’ужина показала папери, підписані Меме, які свідчили, що постриг І та прийняла добровільно. Ці пояснення, у які Ауреліано Другий не ■Змірив, допомогли йому заспокоїти свою совість і повернутися до Пе- і |іи Котес. Фернанда написала Хосе Аркадіо, що його сестра захворіла і померла. Потім вона відновила зв’язок з невидимими цілителями і |»па переговори щодо терміну телепатичної операції. Саме в цей час у лї м Фернанди прибула черниця, яка привезла сина Меме і листа від ко- іпішього духівника. Той повідомляв, що хлопчика охрестили ім’ям Д уреліано на честь діда, бо мати свою волю ніяк не виявила. Фернанда %*ила хлопчика, сховала його в колишній майстерні полковника Ау- і»‘ міано Буендіа і зробила вигляд, наче він зовсім і не з’являвся на світ.

Новому Ауреліано виповнився рік, коли в Макондо вибухнули Іиідзвичайні події. Хосе Аркадіо Другий та інші профспілкові діячі Організували демонстрації у селищах бананової компанії. Тієї ж ночі & заарештували, але через три місяці випустили, бо уряд і бананова мімпанія не змогли домовитися, кому з них утримувати і харчувати В’язнів. Прокотилась нова хвиля невдоволень, викликана недобро- >ілісними харчами та каторжними умовами праці. Окрім того, робіт­


441

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


ники скаржились на те, що їм платили не грішми, а бонами, а та* на побутові умови та медичне обслуговування. Адвокати банане компанії спростували всі звинувачення робітників. Тоді робітнк склали петицію і довгий час марно намагалися довести її до від^ бананової компанії. Нарешті, вони звернулися до верховних судЬвЯ органів і одержали відповідь: вимоги робітників незаконні, оскілі^^ у штаті компанії взагалі немає, не було й не буде ніяких робітниці бо наймали їх лише для сезонних робіт.

Почався могутній страйк. Роботи на плантаціях припинилИ фрукти гнили, потяги зі ста двадцяти вагонів стояли нерухомо. Арґ отримала наказ відновити громадський порядок. У Макондо прибщ три полки, які цілу годину йшли головною вулицею міста під би барабанів. Потім солдати стали зрізати банани і завантажувати в» дені з тупиків поїзди. Робітники, озброївшись мачете, повели борЗ бу проти штрейкбрехерів. Вода в зрошувальних каналах забарвил.і кров’ю. Сеньйора Брауна з сім’єю та сім’ями його співвітчизників буМ вивезено з Макондо у безпечне місце. Події уже загрожували перерЗ ти в громадянську війну, коли уряд закликав робітників зібратися Макондо на зустріч з цивільним та військовим головою провінції.

Хосе Аркадіо Другий був у натовпі, який сходився до ста Спочатку все нагадувало святкове гуляння. Потім пройшла чуч що офіційні представники сьогодні не прибудуть. На дах станцій- го павільйону піднявся лейтенант, став поруч з кулеметами і огоі сив декрет голови провінції, у якому страйкарів було названо банд злочинців і уповноважено військам стріляти в них. Офіцер заправ нував усім за п’ять хвилин розійтися. Ніхто не рушив з місця. Те офіцер повідомив, що за хвилину буде відкрито вогонь. Хосе Арк4| Другий тримав у цей час хлопчика, мати якого попросила ттідня сина, аби він краще чув. Захмелілий від напруження моменту і гл бокої тиші, Хосе Аркадіо Другий вперше за своє життя підвищив Ь лос і викрикнув, щоб оті нелюди подавилися своєю хвилиною. В туї мить на наказ капітана відгукнулись чотирнадцять кулеметів.

Багато років потому хлопчик буде розповідати, хоча йому ніх| не повірить, як Хосе Аркадіо Другий підняв його над головою, і ві побачив зверху охоплений панікою натовп, по якому стріляли з ні леметів.                                                                                                                                             ?

Коли Хосе Аркадіо Другий отямився, він не одразу зрозумів, і< їде на поїзді, лежачи на трупах, складених рядами так, як зазвичіш укладають банани. Рятуючись від цього жаху, він переповзав з ва< гона у вагон, і в кожному з них були тільки мертві чоловіки, жінкЖ діти. Хосе Аркадіо Другий стрибнув у темряву і довго лежав у канаві 442                                                                                    ■

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


І іштім рушив у напрямі, протилежному рухові потяга. Через кілька Ьм)пі він, знесилений, зайшов у один з крайніх будинків Макондо. Шиіка просушила його одяг, дала кави, але не повірила у те, що він їй розповів, відказавши, що в Макондо не було мертвих з часів пол- ишшика Ауреліано Буендіа. Хосе Аркадіо Другий пішов на привок-

іі.ну площу, але й там не помітив під зливою жодних слідів бойні, г В ціімі Буендіа Санта Софія де ла П’єдад сховала сина в «горщиковій кімнаті». Ауреліано Другий, якому Санта Софія де ла П’єдад по се- |р»ту сказала про прихід брата, зайшов до кімнати Мелькіадеса, ви­бухав Хосе Аркадіо Другого і теж не повірив ні в історію про бійню нл площі, ні в нічний поїзд з трупами. Напередодні уряд оголосив за­пну, яка сповіщала, що робітники мирно розійшлися по домівках, а Ьі-ифспілкові лідери обмежили свої вимоги двома пунктами: рефор­мі медичного обслуговування та побудування туалетів біля бараків. Гі їм,йор Браун погодився на нові вимоги робітників, проте термін написання угоди не зазначив, сказавши, що на час дощів компанія н|чі;іупиняє будь-яку діяльність.

Дощів не було три місяці, але як тільки сеньйор Браун повідомив ні»» своє рішення, на бананову зону хлинув дощ. Уряд усіма засоба­ми інформації, повторюючи тисячу разів, нав’язав кожному офіцій­ні- иерсію подій: мертвих не було, робітники повернулися до своїх ро­ти, а бананова компанія призупинила свою роботу до кінця дощів. №»11 ний стан зберігається на випадок стихійного лиха, яке можуть «причинити дощі. Удень солдати ходили містом, а вночі витягували підозрілих із ліжка і відводили туди, звідки ніхто не повертався. Так <Н ні знищені всі профспілкові ватажки.

Лише Хосе Аркадіо Другий залишився живий. Одного разу вночі ІКдати прийшли і в дім Буендіа. Вони обшукали весь будинок. Сан- fti Софія де ла П’єдад розбудила сина, але він зрозумів, що не зможе «ийти непоміченим, тому сів на ліжко і став чекати, коли за ним при- <vTb. В цю мить військові обшукували майстерню полковника Ау- (ішііпно Буендіа. Офіцер побачив золотих рибок і попросив одну на Ш*дку, сказавши, що цій реліквії немає ціни. Потім офіцер зайшов Iі кімнату Мелькіадеса. Хосе Аркадіо Другий, урочистий і задумли- ний, сидів на ліжкові, готовий встати і піти. Проте офіцер дивився ‘« нього і не бачив його. Увагу військового привернула лише велика ііі чііКІсть горщиків, котрі були в кімнаті.

ІСоли двері зачинилися, Хосе Аркадіо Другий відчув, що його ві- н<ш скінчилася. Колись полковник Ауреліано Буендіа багато розпо- иЦав йому про привабливу силу війни. Але тієї ночі, поки офіцер ди- Нися на Хосе Аркадіо Другого, він дійшов висновку, що відчуття


443

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРК Е С. Сто років


гямптипг’гі


на вщні можна передати одним словом — страх. У кімнаті МельїЦ.

Г:аХИЩЄГ Чар ,НИМ СВІТЛ0М 1 СВ0ЄЮ невидимістю, він зн> “ СП0К1ЙКотрии шукав У- життя. Єдине, що ще викликані в нього страх, що його можуть поховати заживо, але Санта Софі*

помрп V                      •ПР°ЖИТИ ЯК МОЖНа ДОВШЄ1 пересвідчитися, щЯ

помер. Звільнений від усяких страхів, Хосе Аркадіо Другий зайї*.

ти «ЄрГаМЄНТамиЧеРез півроку Ауреліано Другий зайшов до кіЯ ти Мелькіадеса, аби побазікати з ким-небудь. У ніс йому вдарив ст

1ГГГИК1Ввик0ристаних неодноразово за призначенням. Хом Аркадіо Другии лише на мить відірвав очі від пергаменту, але цьоЗ

Лх б™                         П0М1ТИТИ У його погляді повторення долі праді,

х було понад три тисячі», — тільки й сказав Хосе Аркадіо ДруЯ

Дощ лив чотири роки, одинадцять місяців і два дні. Ауреліа»

Другии, якого дощ зненацька захопив у Фернанди, аби не нудьгу*

и, взявся лагодити все, що зламалося в домі. Протягом кількох Я

чоЗ В!Ч Х°ДИЕ П° Д°МУ 3 ЯЩИКОМ для інструментів, і ніхто не зні му, але поступово схуд настільки, що почав сам зав’язувати шнуї ки своїх черевиків. Повітря настільки було насичене вологою, що |

пїГ„ Г» 6 СЛа™ Р“6«- У                                                 одного дня на слині вин,,;«

п явок. Дощ відродив ті відчуття, які Ауреліано Другий пережИ

дитинстві в кімнаті Мелькіадеса, читаючи чарівні казки. У такі

наняи01 ВШ П° аЧИВ впеРше свого онука, який через недогляд фЯ нанди виишов на терасу. Він одразу признав у хлопчикові свого оні , підстриг його навчив не боятися людей. З того часу Фернанда Я

А °К°1ЛаСЬп АМаранти УрсУли племінник став живою іграшкЬ* Ауреліано Другии віднайшов у спальні Меме англійську енцикЯ педію і став тлумачити дітям малюнки в ній, покладаючись на свої

валягя110аНГЛШСЬКОЇ ВІН не «пав. Фернанда, як і раніше, лиЗ валася з невидимими цілителями, проте негода перешкоджала звЯ

у. Д місцевих лікарів Фернанда не наважувалась звернутисяЯ

соромилась своєї кровотечі. Якби не її недуга, Фернанда б і не зв*<в

нула уваги на дощ. Якби вона могла, то закрила б вхідні двері задЯ

до дощу. Проте вона перша кинулась до вікна, коли стало відомі

Маокег! 1*НЬ0Г° Д0МУ несуть ТРУНУ 3 тілом полковника Герінель* аркеса. Таку убогу поховальну процесію важко навіть було уявит*

ГГЛ П0Пр0СИЛа піднести її до дверей, і ніхто не засумнівався н стара бачить — з такою увагою вона дивилась на процесію, а потІЙ сказала, що помре, як тільки скінчиться дощ.


І Г.™’ІГ’“» 3,,ш«1лу триг>’ “ до-“ худоб.,, Ауреліано подавсЯ


Петри Котес. Вш навіть н» уявляв, що справи такі погані: від стЛ


лишився лише один виснажений мул. Не наважуючись знову вийтЯ

 

» ———- ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


[■» дощ’ Ауреліано Другий затримався у коханки на три місяці, а по­ні повернувся у дім Фернанди разом зі своїми сундуками, впевнений у тому, що не тільки Урсула, а й решта жителів Макондо чекають, ішли закінчиться дощ, щоб померти. Проходячи містом, він бачив у

‘мах людей із застиглим, мертвим поглядом. Діти радісно зустріли Ауреліано Другого, і він знову разом з ними роздивлявся малюнки в шщиклопедії. Одного дня Фернанда сказала, що в домі майже не за- яишилося провізії. Спочатку він не відреагував на це. Обурення Фер­ми иди вилилося потоком слів, який не припинявся кілька днів. Вона пригадала всі образи від усіх Буендіа, живих і мертвих. Ауреліано Другий терпляче слухав дружину, та коли йому урвався терпець, то ній побив усі горщики з квітами, увесь Посуд, але того ж вечора при- НІі- додому солонину, рис, кукурудзу і навіть ґроно бананів. З того чпсу недостачі в їжі в домі не було.

Амаранта Урсула і маленький Ауреліано згадували дні і роки »» ну як найщасливіший час свого життя. Незважаючи на заборо­ни ‘Оернанди, вони бігали босі у калюжах, ловили ящірок. Найулюб­ленішою їхньою іграшкою була Урсула. Вони тягали її по всіх кут- #пх, одягали у барвисте ганчір’я, а одного разу мало не викололи очі, ик робили це жабам. Діти помітили, що Урсула весь час намагається »‘псувати, хто був той чоловік, що приніс в дім статую святого Йоси­пи. Годі Ауреліано Другий пригадав про скарб, але всі його хитрі за­м и гання ні до чого не привели — Урсула все ж зберегла достатньо ро- нуму, щоб зберегти свою таємницю. Тоді Ауреліано Другий найняв Иргіль землекопів і перерив усе подвір’я, але все було марно. Тоді він «мі’рнувся до Пілар Тернери. Ворожка підтвердила, що скарб існує, *»<• знайти його можна буде тільки тоді, коли скінчиться дощ, а по-

і їм ще тричі мине червень. Та Ауреліано Другий продовжував пошу­ки. Захоплений пошуковою лихоманкою, на зразок тієї, з якою його прадід шукав шляхів до цивілізації, Ауреліано Другий втратив свої і» танні запаси жиру і став нагадувати свого брата-близнюка не лише і|ііі урою, а й туманним поглядом. Він не зупинився навіть тоді, коли чі-рез порушений фундамент провалилась підлога у домі. У своїх по­шуках Ауреліано Другий не помітив, як почав вщухати дощ і про­сі ннуло сонце. З того дня дощ не йшов цілих десять років.

Макондо лежало в руїнах. Вулиці перетворились на болота. На міс­ці будинків бананової компанії лишилися тільки гори сміття. Аурелі- ино Другий був вражений, коли вперше після дощу пішов подивити- кн на місто. Вижили лише ті, хто поселився в Макондо ще до нашестя Ппнанової компанії. Вони сиділи посеред вулиці, насолоджувалися со- іпміним промінням і раділи, що їхнє місто знову належить їм. Вулиця


445

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


Турків стала такою самою, як і раніше. Араби розкладали товар, ч«
ючи на покупців. Ауреліано Другий запитав, яка сила допомогла ї\
потонути під час бурі, і у відповідь почув: «Ми плавали».

З усіх інших мешканців міста тільки у Петри Котес було сен
араба. На п очах руйнувалися хліви й конюшні, але вона не занещ
духом і підтримувала порядок у домі. Вона дала собі клятву відна
ти багатство, витрачене коханцем і знищене дощем. Коли АурелЯ
Другии нарешті прийшов до Петри Котес, то побачив, що вона пій
на папірцях номери, збираючись розіграти в лотерею виснажені
мула, єдину тварину, яка залишилася в неї.

Урсулі довелося докласти чимало зусиль, щоб виконати свою о
цянку 1 померти, як тільки припиниться дощ. з гарячим вітрі

якии подув після дощу, ДО неї повернулася свідомість. Вона заплв

ла, довідавшись, що понад три роки була іграшкою для дітей, скиі

ла з себе все, чим діти її «прикрасили», вперше після смерті Амав

ти встала без сторонньої допомоги з ліжка, готова знову взяти учав
у житті сім’ї. Нескорене серце направляло її в пітьмі. Вона відчуД
що дім занепадає і не давала собі жодної хвилини покою, закликі.

ши на допомогу всіх, навіть дітей. У своєму бажанні відновити З

рядок в домі вона добралася й до кімнати Мелькіадеса. Звідти дмї
нуло таким смородом, що Урсула ледве встояла на ногах. Урсула М

кричала на Хосе Аркадіо Другого, ніби на власні очі бачила що і

іться в кімнаті. Вона спробувала залучити і правнука до навед е

порядку в домі, але почула у відповідь, що він не вийде з кімна*

бо не хоче бачити потяг, навантажений трупами. Урсула зрозумії

що Хосе Аркадіо Другий живе у пітьмі, ще чорнішій від тої, у яі
перебуває вона сама, у світі замкненому і самотньому, як світ йв

прадіда. Фернанда спочатку сприйняла жагу діяльності, яка охоїі

ла Урсулу, за повну втрату розуму. Але незабаром прийшов лист |
Хосе Аркадіо із Риму з повідомленням, що той збирається в Мак

до. і оді і Фернанда заходилася прибирати дім і поливати квіти, в|

тільки родове гніздо не справило поганого враження на сина. ’
Ауреліано Другий знову перевіз свої сундуки до Петри Котес.]

виручені гроші за розіграного мула вони налагодили примітивне,

тереине підприємство, але грошей ледве вистачало, щоб сім’я не і

мерла з голоду. Терплячи від безсоння, вони запитували себе, що 1

пилося в світі: чому худоба не приносить приплоду, як раніше чо|

гроші втратили ціну. Ауреліано Другий був упевнений, що зло і

рениться десь в серці Петри Котес, щось там переплуталось під
дощу. Заінтригований цією таємницею, він глибоко заглянув в

чуття своєї коханки, але, шукаючи вигоду, несподівано знайшр


446

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


>в. Зі свого боку, Петра Котес любила Ауреліано Другого дедалі І «че, відчуваючи його ніжність. Тепер їм було соромно за безроз- ‘ді.тва минулих літ. Вони нарікали на те, що занадто дорогою ціною ■И’ули нарешті рай самотності удвох.

І !< раннього ранку до пізньої ночі Ауреліано Другий розповсюджу­єм квитки лотереї, яку Петра Котес назвала «Лотерея Божественно- іювидіння», і в нього майже не залишалося часу, щоб побачити­’* Дітьми. Фернанда віддала Амаранту Урсулу до приватної школи, І№- не дозволила відвідувати міську школу маленькому Ауреліано. ІІОки Амаранта Урсула навчалася в школі, він копав черв’яків і му- Чии комах у саду. Урсула поступово всихала і ще за життя перетвори- ■ш >і на мумію. Діти брали стару на руки, клали на вівтар, аби пере­свідчитися, що вона трохи більша немовляти Христа.

Урсула померла вранці у четвер на страсному тижні. Напередод — |І у природі спостерігались дивні явища: троянди пахли полином, Ши голини, що випали додолу, склались в геометрично правильний і* її юнок морської зірки, а в нічному небі пролітали сяючі оранжеві |іпчси. Людей на похороні було мало, бо Урсулу вже мало хто пам’я- іііи. До того ж стояла така спека, що птахи втрачали орієнтування і (ишґшвалися об стіни будинків.

І Іаприкінці того ж року померла Ребека. Її служниця звернулась до іііііди з проханням виламати двері в спальню, де три дні тому закри- ■(і. хазяйка. Двері зламали, Ребека, лиса від лишаїв, лежала у сво- ІМУ самотньому ліжку, скручена, як креветка, затиснувши великий Іяжщь у роті. Ауреліано Другий взяв на себе похорон і спробував від­ремонтувати будинок, сподіваючись продати його, але дух руйнуван­ні надто глибоко пустив коріння: зі стін облуплювалась нова фарба, іиіз нову підлогу росла трава, плющ душив у своїх обіймах весь дім.

Іак і йшло життя в Макондо, відколи припинився дощ і мляві Шщк не могли протистояти забуттю, яке ненажерливо поглинало всі ■ті’ади. Коли в річницю Неєрландської капітуляції в Макондо при- VIII посланці президента, аби вручити орден, від якого відмовився іішіковник Ауреліано Буендіа, вони змушені були цілий вечір роз­шукувати кого-небудь, хто б знав нащадків героя. Ауреліано Другий ■■ се спокусився і хотів прийняти орден, гадаючи, що він із чисто- ||Ч’ і о лота, але Петра Котес заявила, що це буде негідним вчинком, і УИм підмовився від свого наміру. Саме тоді до Макондо повернулися Вигани, останні носії вченості Мелькіадеса, і побачили, що місто за- Охаяне, а його мешканці відокремлені від усього світу. Тоді цигани ММіон почали ходити з магнітами, збирати сонячне проміння лінзою, і »нов, як колись, не було нестатку в глядачах. Потяг тепер зупинявся


447

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


на станції лише на кілька хвилин, бо його жовті вагони нікого чого не везли.

Після смерті Урсули дім знову занепав. Фернанда наказала ти вікна дерев’яними хрестами, щоб поховати себе заживо. Опера! яку врешті-решт зробили невидимі цілителі, не мала успіху з « Фернанди, яка мала пагубну звичку не називати речі своїми імен^ Хірурги-телепати оперували Фернанду шість годин, але єдине! виявили, було опущення матки, а його можна було виправити за помогою бандажів, не вдаючись до операції. Фернанда написала е( в Рим, і той вислав їй кілька штук і інструкцію, як ними корис » тися. В домі ніхто не цікавився Фернандою. Санта Софія де ла П\ варила бідний обід для всієї родини, а решту часу віддавала Хосе кадіо Другому. Амаранта Урсула, яка нагадувала своєю красою медіос Прекрасну, тепер була зайнята уроками. Вона почала в ляти неабиякі здібності, і Ауреліано Другий пообіцяв відправте для закінчення освіти в Брюссель. Ауреліано Другого в домі ба рідко, він приходив туди лише заради Амаранти Урсули для нанди він з часом став сторонньою людиною, а маленький Аурелі стаючи юнаком, дедалі більше прагнув самотності, світ поза мез< дому його не цікавив. Невідомо, як і коли він здружився з Хосе кадіо Другим, якого всі вважали божевільним, та він був найро‘ нішою людиною в домі. Він навчив Ауреліано читати й писати, бирати пергаменти, навіяв йому власний погляд на те, що прин Макондо бананова компанія. У віддаленій кімнаті, куди не прон ні гарячий вітер, ні пил, вони удвох пригадували привид стар капелюсі, який за багато років до їхнього народження розповідав’ про світ. Вони водночас помітили, що в цій кімнаті завжди стоїть резень і завжди понеділок, і зрозуміли, що даремно всі вважали ї Аркадіо Буендіа божевільним через те, що відкрив істину: час в сі му русі може потерпати від аварій, а тому шматок часу може відк* тися і навіки застрягти в якій-небудь кімнаті. Хосе Аркадіо Дру вдалося скласти таблицю криптографічних знаків пергаменту.’ реліано ж пригадав, що бачив шось подібне в англійській енцикл’ дії. Коли вони порівняли їх, таблиці збігалися.

Ауреліано Другий вже давно відчував біль у горлі. Протягом Петра Котес марно намагалася лікувати його за допомогою бдж ного воску і соку редьки. Тоді Ауреліано Другий звернувся до Пі Тернери. Його столітня бабка звернулася до карт і сказала, що, певне, Фернанда, прагнучи повернути його, вдалася до ворожін^ допомогою встромлених у портрет голок. Ауреліано Другий обш увесь дім, та знайшов лише бандажі. Він приніс їх до Петри К 448

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


< <■’ й та не знала, що це таке, однак про всяк випадок спалила їх. •микнення бандажів Фернанда пояснила помстою невидимих ціли- з.

Одного разу Ауреліано Другий проснувся від нападу кашлю і від- іуи і що його з середини розривають залізні клешні величезного рака. |ІІн зрозумів, що жити йому залишилось недовго, і занепокоївся, що не І ртигне відправити Амаранту Урсулу до Брюсселя. Щоб заробити гро­? Щкіі, він вирішив розіграти в лотерею землі, спустошені потопом. Аль- пльд видав спеціальний наказ про цю лотерею. Це мало успіх, і піс-

іі         и розіграшу влаштували свято, на якому Ауреліано Другий востаннє Пшв на акордеоні пісні Франсіско Людини, але співати вже не міг.

Через два місяці Амаранта Урсула від’їхала до Брюсселя. Батько ■Іддав їй всі гроші від лотереї, а також від продажу старих речей з німу. Фернанда намагалася подарувати дочці золотий горщик, про­ти та відхилила його. Амаранта Урсула попрощалася без сліз, але й £•»■ посмішки. Коли поїзд від’їхав, батьки довго стояли під палючим фонцем нерухомо, вперше після весілля взявшись за руки.

ІЦе до того, як прийшов перший лист з Брюсселя, Хосе Аркадіо іругий, розмовляючи з Ауреліано в кімнаті Мелькіадеса, раптом «низав, щоб той назавжди запам’ятав, що їх було понад три тисячі, і ммх кинули в море. Потім він впав обличчям на пергаменти і помер розплющеними очима. В ту ж хвилину на ліжку Фернанди скін- ї иилась нестерпна боротьба, котру його брат-близнюк вів з раком. За їждень до того він повернувся у батьківський дім, аби виконати ііГицянку: померти біля дружини. Виконуючи свою обіцянку, Санта «фія де ла П’єдад перерізала кухонним ножем трупу Хосе Аркадіо Другому горло, аби бути впевненою, що його не поховають живим. І Тіла братів поклали в однакові труни, і тут всі помітили, що вони ‘■ »нову стали так само схожими один на одного, як були в юності. П я имчки, що виносили покійників із дому, переплутали могили і похо-

….. И Хосе Аркадіо Другого в могилі Ауреліано Другого, а тіло Ауре-

I и 111 но Другого у могилі його брата.

ІДе довгі роки Ауреліано не покидав кімнату Мелькіадеса. Він не І міні уявлення про свій час, але володів найважливішими науковими І «имннями людини середньовіччя. Коли б Санта Софія де ла П єдад, { и к її опікувалася ним, не зайшла в кімнату, вона заставала Аурелі

■   тю заглибленим в книги або, як вона думала, він розмовляв сам із І гобою. Насправді він бесідував з Мелькіадесом, який знову завітав до своєї кімнати, про пергаменти, санскрит. Старий циган розповів ІІиму про книжкову крамницю старого каталонця. Що далі просував- I і*и Ауреліано у вивченні пергаментів, то рідше з’являвся Мелькіадес.

 

БРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕ С. Сто років самотності


В останній його прихід Ауреліано вже не бачив старого, а лише* чув його присутність і почув, як той ледь чутно прошепотів, що помер у болотах Сінгапура.

У домі Фернанди їжі було вдосталь. Фернанда думала, що кощії

з  продуктами щотижня приносять колишні друзі Ауреліано Др^Н го. Насправді ж це робила Петра Котес, яка вважала, що ця милост ня вірний спосіб принизити ту, котра принизила її.

Санта Софія де ла П’єдад більше, ніж півстоліття, несла на свої плечах тягар повсякденних турбот про мешканців дому Буендіа. Ніі то ніколи не чув жодної скарги від цієї мовчазної жінки. Ніхто ніколі окрім Петри Котес, не турбувався про неї. Фернанда ж ставиласяИ неї як до служниці, хоча їй багато разів нагадували, що це мати її чи» ловіка. Після смерті Урсули Санта Софія де ла П’єдад почала здаваї.

І не лише тому, що стала старіти, а тому, що дім дедалі більше занеп» дав. Одного дня вона зайшла до Ауреліано з вузликом в руках і ская» ла, що дім став занадто великим для неї, і тому вона йде звідси.

Довідавшись, що Санта Софія де ла П’єдад пішла з дому, Ферна да перерила всі скрині, шафи, перевіряючи, чи нічого свекруха Я забрала з собою. Потім уперше в житті спробувала затопити піч, ал тільки пообпікала собі пальці. Всі кухонні справи взяв на себе Аур» ліано. Фернанда виходила зі спальні лише для того, щоб забрати прій готовану Ауреліано їжу, віднести її у їдальню і з’їсти, сидячи на чолі столу, біля якого стояло ще п’ятнадцять стільців. Навіть залипши шись удвох у домі, Ауреліано і Фернанда жили, замкнувшись кожЛ І у своїй самотності. Ауреліано майже не виходив з кімнати Мелькі*- деса. Фернанда писала листи дітям, в яких запевняла, що вона щас лива. Одного разу Ауреліано прийшов на кухню і побачив, що їжі І яку він залишив ще вчора, стоїть незаймана. Тоді Ауреліано піш^| у спальню Фернанди і знайшов її мертву. Вона лежала, покрита горі ностаєвою мантією, прекрасна, як ніколи, шкіра у неї стала білою 11 гладкою, мов мармур. Точно такою знайшов її і Хосе Аркадіо, колі через чотири місяці повернувся в Макондо.

Важко уявити собі сина більше схожого на свою матір. У Хосе Ар] кадю були білі руки, що не знали праці, від нього ще й досі пахлі квітковою водою, якою поливала його колись Урсула. Після багатьої років відсутності він мав вигляд дитини, постарілої, сумної і само­тньої. Він пройшов у спальню матері, де Ауреліано, прагнучи запо­бігти тлінню тіла, чотири місяці кип’ятив ртуть. Хосе Аркадіо поці-, лував У чоло матір, дістав з її кишені ключ від шкатулки з фамільним гербом, де лежав лист, в якому Фернанда розповіла про все, що за життя приховувала від дітей. Він прочитав листа з цікавістю, але беа«1

450

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


цилювання; на третій сторінці затримався і уважно подивився на Суреліано, назвав його байстрюком і звелів іти геть у свою кімнату.

І Дуреліано навіть не вийшов подивитися на вбогий похорон Фер- «гамди. У нього не було ні бажання, ні часу думати ні про що, окрім пергаментів. Ауреліано витяг передостанню рибку полковника Ау­р* ліано Буендіа і пішов у книжкову крамницю, де одразу ж знайшов ніітрібні йому книги на тих самих місцях, які вказав Мелькіадес. Ха­ні її книгарні не взяв плати за книги, а порадив добре подумати, чи ■ирто робити те, що він робить.

Хосе Аркадіо відремонтував спальню Меме і купальню, якими і об- нр жив свої володіння. Прокидався він о дванадцятій годині, надягав ■плат і капці з золотими китицями і йшов у купальню, де влаштовував нПряд, схожий у своїй урочистості з ритуалом купання Ремедіос Пре- ирпсної. Занурившись у запашну воду, він дві години лежав на спині І и годував Амаранту. Амаранта і ще страшні очі святих — тільки ці ним спомини він зберіг про свою рідну домівку. На відміну від Аурелі- N11» Хосе, який старанно топив образ Амаранти в кривавій бійні війни, Косе Аркадіо намагався зберегти його живим. Хосе Аркадіо залишив екмінарію невдовзі після приїзду до Риму, але підтримував легенду про своє духовне покликання заради казкового спадку, про який твер­дила мати у своїх листах. Отримавши останнього листа Фернанди, в ((кому проглядувалося передчуття смерті, Хосе Аркадіо залишив вбо- I V кімнату під дахом, де мешкав разом із двома друзями, і повернувся ііпдому. Він тільки глянув на запустіння, яке панувало в домі, і зрозу- м І її, що потрапив у пастку, вирватися з якої ніколи не вдасться. •

Минув майже рік відтоді, як Хосе Аркадіо повернувся додому. Коли кін проїв срібні канделябри і прикрашений гербами нічний горщик, тіл отим у якому виявився лише інкрустований герб, єдиною його роз- ■п гою стало збирати у домі хлопчаків і давати їм волю у пустощах. Чет- ш’І>о старших хлопчиків стежили за зовнішністю Хосе Аркадіо. Один і попчик, що мав рожеві, мов у кролика, очі, залишався ночувати і «пдив по дому з Хосе Аркадіо, коли той страждав від безсоння через штму. Одного разу вони зайшли вночі до кімнати Урсули і побачили динне світло, що пробивалося крізь тріщини у підлозі. Вони відсуну­ті ліжко і знайшли скарб, який даремно шукав Ауреліано Другий.

Ця знахідка була наче яскравий спалах вогню у нічній пітьмі. Проте Хосе Аркадіо не поспішав здійснити свою мрію і повернути- ічі до Риму. Замість цього він перетворив дім на декадентський рай. НІ« поновив оксамитові штори у спальні, буфет у їдальні наповнив­ші вишуканими наїдками, а комора — винами. Якось вночі Хосе Ар­і иідіо разом зі своїми улюбленцями влаштував бенкет, який тривав

451

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


до ранку. О шостій вони вийшли голі зі спальні і пішли в басейн, повнений шампанським. Хлопчики пустували в басейні, а Хосе кадіо лежав на спині і думав про Амаранту. Коли він повернувся спальні, то знайшов там такий безлад, наче після землетрусу, а хУ чики кублом спали у його ліжку. Розлючений не стільки погро скільки відразою до самого себе, Хосе Аркадіо відшмагав хлоп різками і вигнав їх. Залишившись сам, він задихався від нападу ми і через три доби попросив Ауреліано сходити до аптеки за лік І цього разу вигляд пустих вулиць не зацікавив Ауреліано.

Він продовжував самотньо сидіти в своїй кімнаті, розшифров; чи пергаменти, змісту яких ще не розумів. Хосе Аркадіо іноді за див поспілкуватися з дивним родичем. Він відкрив, що АуреліашЗ тільки має ґрунтовні знання з багатьох наук, а й знає багато тако( про що не довідаєшся з підручників та енциклопедій. У свою че; Ауреліано вразило, що Хосе Аркадіо вміє сміятися, відчуває смут: пригадуючи минулу велич дому. Цей потяг двох відлюдників оді{ крові ще не можна було назвати дружбою, але він скрашував їм об їхню самотність. Ауреліано став допомагати Хосе Аркадіо у домаг ніх справах, а Ауреліано було дозволено читати в галереї, отрим ти листи від Амаранти Урсули і користуватися купальнею.

Одного разу їх розбудив стук у двері. То був незнайомий стари, на чолі якого темнів хрест із попелу. Він мав вигляд старця, але ти мався з гідністю. Це був Ауреліано Закоханий, він прагнув спочій від тяжкого існування втікача. Старий назвав своє ім’я і благав да1; йому притулок у домі, який здавався йому останнім пристанищ на землі. Але ні Хосе Аркадіо, ні Ауреліано нічого не знали про ц го родича і вигнали його. Стоячи в дверях, вони побачили розв’ ку драми, що почалася ще до народження Хосе Аркадіо. На про лежному боці вулиці під мигдалевими деревами виникли два are поліції, які упродовж багатьох років йшли по сліду Ауреліано За ханого, прогриміли два постріли, і Ауреліано Закоханий впав на зеї лю, кулі влучили йому точно у хрест на лобі.

Відтоді як Хосе Аркадіо прогнав хлопчиків, він жив очікуванн відомостей про трансатлантичний лайнер, на якому збирався до іІ аполя. Та й цій мрії не судилося збутися. Одного ранку, коли X Аркадіо здійснював обряд купання у басейні, через дах купальні лізли четверо хлопчиків, утопили Хосе Аркадіо і витягли зі схова[ ки, відомої тільки їм та їхній жертві, три мішки з золотом. Аурел’ но, що сидів у своїй кімнаті, нічого не підозрював. Тільки ввечері в! сполошився, став шукати його і знайшов нарешті в купальні. Тільн тепер Ауреліано зрозумів, що встиг полюбити його.

452

 

ГАКРТЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


I Амаранта Урсула повернулася в Макондо у грудні на крилах по­путного вітру. Вона вела за собою свого чоловіка на шовковому повод- іу. Відчинивши двері дому, Амаранта Урсула відразу зрозуміла, що тривала відсутність призвела до занепаду дому. Для її багажу не ви- М’мчило місця в галереї. Вона привезла з собою два кофри з сукнями,

■і шок з парасольками, вісім коробок з капелюшками, величезну кліт- Иуканарейками і велосипед, який у розібраному вигляді зберігався у футлярі. Не дозволивши собі перепочити з дороги, вона почала черго- 1* оновлення дому. Амаранта Урсула вигнала рудих мурах, відродила д.. життя трояндові кущі, посадила у горщики бегонії. Вона очолила Иоманду будівельників, які відремонтували будинок і всі меблі в ньо­му. Вже через три місяці у домі знову панували молодість і радість, як ■л часів піаноли. Такої людини, як Амаранта Урсула, ця оселя ще не йичила, вона завжди була в гарному настоої, готова співати, танцюва­ти і викидати на смітник застарілі речі й звичаї.

Жвава, маленька і невгамовна, як Урсула, вона красою і прива­бливістю майже не поступалася Ремедіос Прекрасній і мала хист передбачати моду. Неможливо було збагнути, чому така розумна і Одарована жінка повернулася у це мертве містечко, до того ж — з чоловіком, у якого вистачило б грошей жити у будь-якому куточ­ку світу і який кохав її так, що дозволяв водити себе на шовковому Ііоиодкові. Клітка з канарками стверджувала, що її рішення повер­нутися в Макондо назавжди не було раптовим. Згадавши, що мати і одному з листів сповіщала про загибель птахів, Амаранта Урсула спеціально заїхала до Канарських островів і придбала там двадцять П’ять пар найпородистіших канарейок. З усіх її намірів цей був най- ннвдаліший: як тільки птахів випускали, вони робили коло над міс­том і відлітали на батьківщину.

Минув рік від повернення Амаранти Урсули, але за цей час вона не и могла ні з ким подружитись, проте не втрачала надії вдихнути життя н це переслідуване нещастями людське товариство. її чоловік Гастон розумів, що повернення дружини до Макондо викликане лище тугою ип батьківщиною, і сподівався, що дійсність розвіє це марево. Він на- I щть не став збирати свого велосипеда. Свій вільний час він присвятив І вивченню місцевих комах, найцікавіші екземпляри яких надсилав •арому професорові природничої історії Льєзького університету. Гас­; тон був старший за Амаранту Урсулу років на п’ятнадцять, але його юнацькі звички, постійна готовність догоджати дружині і надзвичаи- иі чоловічі достоїнства робили цей шлюб щасливим.

Вони познайомились за три роки до весілля. Головним покликан- и ям Гастона була авіація. Якось він виписував складні піруети на

453

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


спортивному біплані над колежем, де навчалася Амаранта Урсу Літак зачепився за дріт і зависнув у повітрі. З того часу, незважа на ушкоджену ногу, Гастон щосуботи заїжджав за Амарантою Ур лою у пансіон і відводив у свій спортивний клуб. їхнє кохання и_ дилось у небі на висоті п’ятсот метрів, і що вище вони піднімал над землею, то повнішим ставало їхнє взаєморозуміння. Вона ро відала йому про Макондо, як про найпрекрасніше місце у світі, і з кою тугою говорила про рідний дім, що він зрозумів, що Амара Урсула не погодиться стати його дружиною, якщо він не поїде з в Макондо. Він не заперечував ні проти Макондо, ні проти шовк поводка, бо вважав це забаганками, які з часом зникнуть. Але м ло два роки в Макондо, а Амаранта Урсула була так само щаслива, і в перший день їхнього приїзду, й Гастон почав виказувати зан коєння. Гастон і Амаранта Урсула залюбки прийняли б Ауреліано сімейного кола, але він усамітнився, був огорнутий таємницею, не давала наблизитися до нього. І Гастон почав шукати інші шл згаяти час. Саме тоді йому спало на думку організувати авіапо

Гастон розпочав тривале листування з компаньйонами в Бр лі, яке нагадувало листування Фернанди з невидимими цілителяї] Він розчистив посадочну смугу на зачарованих землях, вивчив прямки вітру, чим занепокоїв макондців, які вважали, що він н рився вирощувати банани і лише прикривається розмовами про а пошту. Отримавши дозвіл і ліцензії від влади, Гастон вмовив с~ компаньйонів вислати морем літак у супроводі механіка, який з апарат у порту і прилетить на ньому до Макондо. Незабаром у нь<{ з’явилась звичка в очікуванні аероплана ходити вулицями, пог ючи на небо і прислухаючись до шуму вітру.

Хоча Амаранта Урсула не помічала цього, її повернення докорі но змінило життя Ауреліано. Після смерті Хосе Аркадіо він став всідником книжної крамниці, вивчав Макондо, намагаючись уяв собі його розквіт. Він шукав когось, хто б пам’ятав його сім’ю, принаймні полковника Ауреліано Буендіа. Але ніхто, за винятк старого негра, не чув про таких. Із цим негром Ауреліано вів бесі а іноді ділив з ним вечерю — суп з голів півнів, який готувала йо( правнучка на ім’я Чаклунка. Коли старий помер, Ауреліано зусті чався вечорами з Чаклункою на вулиці, де вона тихим свистом пр( манювала чоловіків. Він ще не знав жінки, коли Амаранта УрсуЛ повернулася до Макондо і при зустрічі нагородила його щирим стринським поцілунком, від якого він ледве не зомлів. У її прис ності він відчував себе беззахисним, йому здавалося, що його кістИ стають м’якими, тому він уникав зустрічей з Амарантою Урсуло:

454

 

ГАКРТЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


Дуре ліано весь час переслідував її сміх, її щасливі крики, коли вона рішалася з чоловіком. Одного вечора він пішов до Чаклунки, взявши і Амаранти Урсули гроші, — не тому, що не мав своїх, а тому що хо- VII залучити її до свого падіння. Того вечора вони з Чаклункою ста-

■и коханцями.                                                                                                            .

Вранці Ауреліано розшифровував пергаменти, а в години сієсти Ішов до Чаклунки, яка вчила його кохатися. Після того, як Аурелі- ■II» відкрив їй таємницю своєї пристрасті до Амаранти Урсули, від тої йому не вдалося вилікуватися в обіймах іншої жінки, негритян-

гак само щиро приймала його, але тепер вимагала гроші за свої по­му ги, а коли він не мав чим платити, робила позначки на стіні. У су­тінках Ауреліано повертався додому, зачинявся у своїй кімнаті, але и, міг ні читати, ні писати, ні думати через нестерпне хвилювання, ^ко в нього викликали сміх, шепіт і агонія насолоди, що сповнювала кім уночі. Таким було його життя до того дня, коли він у книжковій Кі.пмниці познайомився з чотирма балакунами, які вели суперечку Іі..о засоби знищення тарганів у середні віки. Старий каталонець зао­хотив Ауреліано викласти свою точку зору на це питання. Дискусія, яка стала початком тісної дружби, закінчилась у дівчат, що продава­нії себе з голоду в убогому борделі. Для Ауреліано, чий світ починав- „и з пергаментів Мелькіадеса, а закінчувався ліжком Чаклунки, від­відини таких закладів стали найкращими ліками від несміливості.

Хоча Ауреліано до кожного з чотирьох друзів ставився з однако- ■пю прихильністю, Габріель був йому ближчий за інших. Він відчув І ції, коли одного разу випадково заговорив про полковника Ауреліа- иі) Буендіа, і Габріель, єдиний із всіх, повірив йому, бо його прадідом пув полковник Герінельдо Маркес. Провали у пам’яті макондців ста- ипЛИ особливо глибокими, коли йшлося про розстріл робітників. Ау- [ иеліано і Габріель були спільниками, що вірили в реальність фактів, н.- визнані іншими; ці факти затягували їх у світ, від якого не лиши­лося нічого, крім туги.

У цей час Гастон уже став чекати свій аероплан, і Амаранта Урсула відчувала себе такою самотньою, що стала заходити до Ауреліано. Він ■нову почав обідати вдома. Гастону його товариство було до душі. Ама- ванта Урсула й гадки не мала, що у ставленні до неї у Ауреліано може Лути щось більше, ніж братська любов, до того дня^ коли вона поріза-

I   пп собі палець і Ауреліано кинувся висмоктувати їй кров з такою жа­дібністю і пристрастю, що Амаранту Урсулу пройняв дрож. Вимушено …сміявшись, вона сказала, що з нього вийшов би добрий вампір, але Ауреліано не зміг більше стримуватися, відкрив їй найпотаємншп ку­точки свого серця і дістав звідти огидного паразита, вигодованого його

455

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


стражданнями. У відповідь Амаранта Урсула наче виплюнула йому§• обличчя, що першим же пароплавом від’їжджає до Брюсселя.

Одного разу Альваро, один з чотирьох друзів, прийшов у крамир І цю каталонця і розповів про свою нову знахідку: зоологічний богіН дель, який називався «Золотий хлопчик». Це був величезний салоН просто неба, де прогулювалися на свободі звірі, цвіли квіти, а пр41 красні мулатки були обізнані з усіма тонкощами кохання. Друзі вітали до салону, і велична, мовчазна, дуже стара жінка, що сидНІ ла при вході у кріслі-качалці, відчула, як час повертається на круі^| своя, коли побачила серед прибулих сумного чоловіка з татарським! вилицями, відзначеного самотністю. Це була Пілар Тернера, і вон побачила знову перед собою молодого полковника Ауреліано Буеі> діа. З цієї ночі Ауреліано знайшов пристановище в ніжності й спіі> чутливому розумінні невідомої йому до того часу прапрабабки. Піліі | Тернера розповідала йому про рід Буендіа, про Макондо. Саме сюдэ як у останній притулок, прийшов Ауреліано, коли Амаранта Урсу;^В розбила його мрії. Він хотів вилити комусь свою душу, але зміг тіліґ ] ки розридатися, припавши обличчям до подолу Пілар Тернери. Вояії дочекалася, поки він заспокоїться, а потім ласкаво запитала: «ХтІ вона?» Почувши ім’я, вона засміялась, бо знала, що історія сім’ї Буш ендіа схожа на колесо, яке крутиться, поки не сточиться вісь, і сказ ла, що Амаранта Урсула чекає на нього, де б вона зараз не була.

Амаранта Урсула вийшла з купальні, і Ауреліано, хитаючш^И наче п’яний, зайшов за нею у спальню. У сусідній кімнаті Гастон пи<1 сав листи, та Ауреліано ніщо не могло зупинити. Він накинувся ні І Амаранту Урсулу. Вона стала оборонятися. Вони боролися довгі мовчки, рішуче, й самі не помітили, як боротьба перетворилася пестощі. Нарешті Амаранта Урсула здалась під натиском Ьажанв дізнатися, що таке ці оранжеві звуки і невидимі кулі, що чекають » неї по той бік смерті.

Пілар Тернера померла вночі перед святом, сидячи у кріслі-качал ці з ліан, охороняючи вхід у свій рай. Поховали її, згідно з її запові’1 том, не в труні, а в тому самому кріслі, в ямі, яку викопали посерр танцювального майданчика. Мулатки познімали з себе свої прикрЛ си й кинули їх у могилу, яку закрили плитою без імені та дат. Потів мулатки отруїли всіх тварин і птахів, замурували вікна й двері і рої зійшлись хто куди.

Це був кінець. У могилі Пілар Тернери гнили залишки минулоп^И те, що залишилося в Макондо після того, як вчений каталонець пра-І дав свою крамницю і виїхав, затуживши за справжньою весною, Н рідне село на березі Середземного моря. Спочатку юні друзі та старийі

456

 

ГАКРТЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


им тлонець листувалися так часто, що не було навіть відчуття розлу­пи. Та з каталонцем трапилося неминуче: позбувшись туги за бать- шциною, він потрапив у полон туги за Макондо. Виснажений цими пома ностальгіями, він втратив своє чудове почуття нереального й іIIшов до того, що порадив друзям залишити Макондо.

Першим прислухався до його поради Альваро. Потім виїхали Д щ.фонсо і Герман. Через рік після від’їзду каталонця в Макондо за- ііішився лише Габріель, він відповідав на запитанйя одного фран- [ цунького журналу, який оголосив конкурс, де першою премією була подорож до Парижа. Місто так занепало, що Габріелю, коли він здо- I Пум перемогу і зібрався їхати в Париж, довелося зупинити поїзд, по- [ мпхавши рукою машиністу. У цьому покинутому навіть птахами місті, де від спеки й пилу було важко дихати, Ауреліано і Амаран- I ги Урсула, ув’язнені самотністю і коханням та самотністю кохання ■ ■ домі, де шум термітів не давав заснути, були єдиними щасливими

міодьми і найщасливішими людьми у світі.

Гастон, якому набридло чекати свій аероплан, відбув до Брюссе- ,,,, з наміром повернутися в Макондо літаком. Залишившись самі, іиїханці віддалися божевіллю довго стримуваного почуття. Ауреліа- мо закинув пергаменти, перестав виходити з дому, лише іноді відпо- иідпв на листи друзів. Коханці втратили відчуття реальності і часу.

І Іони зачинили всі двері й вікна й ходили в такому вигляді, як мріяла и (їлись Ремедіос Прекрасна. Коханці жили у світі, де єдиною реаль­ністю було кохання.

Звістка про повернення Гастона ввірвалася в це щасливе царство, „„мов звук пострілу. Ауреліано і Амаранта Урсула розплющили очі, дослідили свої душі, подивилися один одному в обличчя, поклавши І |.уку на серце, і зрозуміли: вони стали таким єдиним цілим, що між 1103лукою і смертю виберуть смерть. Тоді Амаранта Урсула написала І’і.стону листа, сповненого суперечностей: вона запевняла чоловіка у ..■моєму коханні, але визнавала як фатальне приречення долі немож- инвість жити без Ауреліано. Гастон відповів спокійним, майже бать- ііі вським листом. На той час, коли померла Пілар Тернера, вони вже чі-кали дитину. У них зовсім не було грошей. Існували вони якимось чудом. Амаранта Урсула не втратила ні свого хорошого настрою, І щ свого таланту до любовних витівок. Невпевненість у майбутньо- I му змусила пригадувати їх минуле, ці спогади відкрили їм істину: з і того часу, як вони пам’ятали себе, вони завжди відчували себе щас- [ нивими разом. Ауреліано намагався з’ясувати своє походження, для и і.ого навіть здійснив вилазку в дім священика, де обстежив метрич­ні записи за багато років. Не отримавши відомостей, вони прийняли

457

 

ГА Б PIE ЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС. Сто років самотності


версію Фернанди про корзину, що виловили в річці. Ця версія р* ала їх bU підозри, що Ауреліано — брат Амаранти Урсули, і від боювань за дитину. У міру того як розвивалась вагітність, вони д лі більше перетворювались на єдину істоту.                                                                                                                                           в

по^П~Г° ВЄЧОРа Амаранта УРсула відчула наближе* пологів. Акушерка, яка допомагала дівчатам, що торгували соб*

голоду, поклала Амаранту Урсулу на кухонннї стіл і «мул «л. Т

ки п крики не змінилися плачем чудового немовляти чолові

статі. Амаранта Урсула крізь сльози побачила, що це справжній

еидіа, и тих, носив ім,„ Хосе Аркадіо> аж а

с~Р°ЧИМаКОГ° ГРШаЛИ ІМЯМ АуРеліано— Мати хотіла д* ну їм я Родріго, але батько вирішив, що той буде Ауреліано і

грає тридцять дві війни. Лише коли перевернули хіпч^ка на «

побачили, що в нього є свинячий хвіст.

Ауреліано і Амаранта Урсула не дуже збентежились з цього прш

ЇГлиТахлТ НЄ ЗНаЛИ ПР° П°ДібниЙ спадок в роду Буендіа і не нам’- потпі? ^ застережень Урсули. Акушерка ж запевнила, що ні»

ПотЇЇЇГб™1СТ М°ЖНа бУДЄ ВІДРІЗати> коли випадуть молочні зубі тім не було часу думати про це, бо у Амаранти Урсули відкрила?

сильна кровотеча Через двадцять чотири години вона померла ,

TTnJn Т0П6Р Ауреліано зрозумів, як не вистачає йому друзів. Вії поклав дитину у корзину, закрив обличчя небіжчиці ковдрою і пішої блукати містом у пошуках стежки до минулого. Не знайшовши нічо»

з  того, що було йому миле колись, Він напився з хазяїном останньої салону в квартал: публічних домів. Чаклунка витягла його з калюГ слізі блювотини. На світанку він прийшов до тями і згадав про дитА

ла рЛ!РЗИН1 НЄМОВЛЯТИ не було— Ауреліано впав у крісло, в яке сід, ла Ребека під тс вишивання, Амаранта грати в шашки з полковн

ком Маркесом і Амаранта Урсула шила тут білизну для дитини. PaL том душа його прозріла, і він зрозумів, що не зможе витримати тягЯ ^ВГЧЄЗНОГ° МИНУЛ0Г0Тут він побачив дитину — зморщеґ ~УЯКУ ТЯГЛИ Мурашки в свої житла доріжкою саду Він скам янів, але не від жаху, а тому що цієї надприродної ми* йому відкрилися останні таємниці шифрів Мелькіадеса, і він поба-, чив епіграф до пергаментів: «Перший в роду буде прив’язаний до де­рева, останнього в роду з’їдять мурашки».

Ніколи в своєму житті Ауреліано не чинив нічого так розсудлі . він забув своїх мертвих і свою тугу за ними, знов забив всі двері хрестами Фернанди, аби ніщо не відвертало його. Він знав, що й йог- доля записана в пергаментах. Тепер він читав їх так легко, ніби воняі були написані рідною іспанською мово. То була історія роду Буендіаі

458

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ М А Р К Е С. Сто років самотності


писана в усіх побутових подробицях, але передбачена на сто років Ьгіеред. Події в ній було викладено так, ніби вони співіснували в од- uІ її єдиній миті. Ауреліано прочитав вголос пророцтво про розстріл Дркадіо, народження найпрекраснішої жінки, котра повинна вознес­тися на небо душею і тілом, і довідався про народження двох близню- Гіи. які не змогли розшифрувати пергаменти через те, що їхні спроби Вули передчасними. Прагнучи довідатися про своє походження, Ау- )№ ліано перегорнув кілька сторінок. Тієї ж миті почав дути слабкий НІ ‘Пірець, сповнений голосів минулого. Ауреліано не помітив його, бо німе-в цю мить знайшов перші ознаки власного єства у своєму дідо-

ііі,  іцо легковажно вирушив у пустелю примар на пошуки прекрасної ф піки, яка не дасть йому щастя. Таємними стежками свого роду він ці йшов до тієї миті, коли його зачали серед скорпіонів і жовтих ме- Чкликів в сутінках купальні. Ауреліано так захопився читанням, що нч иомітив другого пориву вітру, сильного, мов циклон. У цей час він ципідався, що Амаранта Урсула йому не сестра, а тітка, і що Френсіс Дройк взяв в облогу Ріоачу лише для того, щоб вони змогли шукати пдие одного в заплутаних лабіринтах крові, поки не народять міфоло­гічне чудовисько, якому судилося покласти край їхньому роду. Ma­il «іідо вже перетворилося на смерч із пилу та сміття. Ауреліано знову пропустив одинадцять сторінок, де описані добре відомі йому події, и пін хотів знати свою долю. Але, не дочитавши останніх рядків, зро­зумів, що йому не вийти з цієї кімнати, бо згідно з пророцтвом, про-

II                 іре (або примарне) місто буде зруйноване ураганом і стерте з пам’яті иіодей у ту саму мить, коли Ауреліано Бабілонья закінчить розшиф­ровувати пергаменти, і все, що у них записано, ніколи більше не по­шириться, бо тим родам людським, які приречені на сто років само- чості, не судилося двічі з’являтися на землі.

Переклад П. Соколовського1


• іп вид. Маркес Ґабріель. Сто років самотності. — Київ: Всесвіт, 2004.
Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.