Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4. ВЗАЄМОДІЯ ГРАМАТИЧНОГО РОДУ І ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИХ РОЗРЯДІВ ІМЕННИКІВ

загрузка...
Взаємодія МК роду іменників з ГК істоти/неістоти, особи/ неособи, семантикою «недорослості», статі є складним явищем. Наявні три шля­хи його розв’язання: 1) семантика «істоти» розглядається як компо­нент категорії роду (А. Мейє, Й. П. Мучник), ці поняття синтезуються, і визначається розгалужена система родів, що дистинктує в собі істо­ту/неістоту, особу/неособу, чоловічу/жіночу стать на рівні граматич­ного роду (М. М. Дурново, Л. Єльмслев); 2) ГК істоти/ неістоти й по­няттєва категорія статі пов’язані з МКроду, але не тотожні одне одно­му (І. Фодор, А. Мартіне, Б. Л. Уорф, О. В. Бондарко, І. Р. Вихова­нець); 3) МК роду й ГК істоти/неістоти об’єднуються і розглядаються її структурі ГК «узгоджувального класу» (А. А. Залізняк, І. Г. Мило- славський).

Й. П. Мучник уважає безпідставним твердження про те, що значен­ня роду у всіх іменників — назв істот є елементом їх семантики і розмежовує у них лексичне і структурне значення роду. Наявний міцний т’язок між ознаками статі та категорією роду, перші впливають на пизначення ГЗ роду субстантивів. З другого боку, вони пов’язані се­мантичною функцією граматичного роду.

МК роду іменника, зазнаючи впливу з боку опозиції статі, не підпо­рядкована їй. Це дві автономні сфери в мові, які перетинаються і взає- монакладаються у певній частині своїх форм (опозиція статі репрезентує семіологічну значущість у словесному знакові, не завжди відображену ніртуально, категорія роду є елементом оформлення частиномовного; найбільшою мірою пов’язана із семантикою статі ГК особи/неособи). Мовна субстанція завжди знаходить засоби вираження відмінностей М статтю (пор., наприклад, перську, азербайджанську, сучасну анг­лійську мови(див.: [Загнітко 1989а, с. 15-16]).

У сучасній мові слід відрізняти граматичний рід від біологічної статі. Якщо при понятті «рід» мова йде про потенційну здатність іменника у формі одн. вибірково співвідноситися з родовими формами узгоджу­ваних (координованих) слів, то ознака статі є величиною лексико- «емантичною.

Між НК статі і формами граматичного роду виник генетичний взає­мозв’язок, що переплітається з уявленнями про істоту/неістоту, осо- (іу/неособу. Форми роду були осмислені як виразники статі референта |ІОрзвіч 1960, с. 120, 162 ідалі], що ускладнило родову диференціацію іменників. Сьогодні практично неможливо встановити, якій із назва­них диференціацій належить генетичний примат, але це для сучасного (Тану мови і неістотно.

Важливим є те, що семантично значуща НК статі функціонує лише н межах іменників — назв істот. Одиничні кореляції за ознакою статі шиївляються серед іменників — назв неістот, але вони вторинні, за- псжні від семантичної функції форм роду і є, очевидно, наслідком дав- пі.сно перетворення активного ладу праіндоєвропейської мови на но­

 

45


Морфологія


мінативно-акузативний, у результаті чого зникають обмеження на реп­резентацію позиції суб’єкта в бік її заповнення будь-яким іменником, пор.: кавун//кавуниця, чайник//чайниця, діал. берез//береза, слив// слива, груш// груша (див.: [Бенвенист 1974, с. 203-222; Гамкрелидзе, Иванов 1984/1; Мельничук 1966; Савченко 1984; Степанов 1961, с. 30- 40; Степанов 1979, с. 335-348; Степанов 1989 , с. 19; Уеугепс 1976, р. 142-165]).

Значення статі в українській мові перетинаються з множинністю особових іменників. Останнє ні в якому разі не слід розуміти як чіткий вияв опозиції статі. Обидві опозиції включені в одну ієрархічну систе­му підкласів іменникових лексем.

Головна опозиція статі та її закономірність визначається так: якщо іменник позначає особу чоловічої статі, а також самця тварини, то він належить до ч. р. (свекор, зять, абітурієнт, відмінник, студент; ка­бан, півень, баран), якщо ім’я позначає особу жіночої статі, самку тва­рини — належить до ж. р. (відмінниця, абітурієнтка, студентка; корова, курка, вівця).

Значення віднесеності до статі слід розглядати як опозицію, побу­довану на єдиному семантичному принципі, що об’єднує два відмінних об’єкти, «пов’язаних таким чином, що думка не може уявити один, не уявивши інший» [Роз 1937, р. 246].

Сукупність сем кожного члена в такій опозиції становить структу­ру семеми і водночас протиставляє семе ми між собою за однією марко­ваною семою. Наприклад, у семемах батько//мати Л. О. Новиков виділяє п’ять корелятивних сем, протиставлених лише за одним інте­гральним елементом статі [Новиков 1982, с. 135] і об’єднаних семою родинності (аналогічно зять// невістка, тесть//теща тощо). Утво­рюючи опозицію, вони не існують окремо, підтверджуючи співполо- женість ЛГР за ознакою статі.

Ядро НК статі в українській мові становлять розряди слів, що ха­рактеризуються: а) значенням чоловічої статі; б) значенням лише жіночої статі; в) омонімією МФ роду. Специфіка антропонімів11 виявляється в тому, що між їх формами роду поширені еквіполентні та привативні відношення. У перших обидва члени рівномарковані (охоплюють не більш як сорок пар слів і практично не поповнюються).

Більш поширені привативні опозиції, у яких маркований один співчлен. Вирізняються два типи цих опозицій: 1) іменник ч. р. харак­теризується загальнішим значенням, немаркованою ознакою чолові­чої статі та функціонує як екстенсивний член опозиції (назви осіб за професією, видом занять, посадою, званням [Загнитко 1987, с. 59-62]): поет//поетеса (поетка), актор/ /актриса (акторка), словесник//сло- весниця, слухач//слухачка, спінінгіст// спінінгістка, директор/ди­ректорка (директриса), аматор// аматорка, фантаст/ /фантастка, конструктивіст//конструктивістка, гімнаст//гімнастка, медіє­віст/ /медієвісткат&ін.; 2)водн. маскулінатив уживається для номі­нації осіб чоловічої статі, ім’я ж. р. — для номінації осіб жіночої статі (національність і т. д.): ненець//ненка, ефіопець//ефіопка,

 

РОЗЛІЛ І. Системність категоріальних вілношень.


47


англієць//англійка, австралієць/ /австралійка, японець//японка, хар­ків’янин/харків’янка, ростовчанин//ростовчанка, мінчанин//мінчан- ка, полтавчанин//полтавчанка, нікарагуанець//нікарагуанка та ін. У формах мн. ці слова вступають у привативні відношення (кияни = кияни і киянки, москвичі = москвичі і москвички, росіяни * • росіяни і росіянки тощо [Загнитко 1989]).

У першій групі фемінативи семантично складніші, ніж маскуліна- тиви: птахар — «назва особи за типом заняття», птахарка — «назва особи за типом заняття» + «жіноча стать». Інтегральний елемент, ускладнюючи екстенсіонал слова, маркує його. У другому типі прива- тивних відношень семантична складність корелятів однакова: моск­вич — «житель Москви» + «чоловік», москвичка — «жителька Моск­ви» + «жінка». Додавання суфікса нейтралізує чоловічу стать.

В обох групах опозицій маскулінативи здатні відбивати у своєму екстенсіоналі всю множинність осіб не лише у мн. (1 і 2), а й в одн. (1). Нейтралізація статі пояснюється тим, що ім’я ч. р. підкреслює не стільки ідею статі, скільки уявлення про особу, соціальну значущість її занять [Аксаков 1880, с. 52].

Для фаунонімів характерними є еквіполентні і привативні (першої моделі18) опозиції. Відношення між компонентами опозицій такі самі, як і в антропонімів. Жіноча стать відображається за умови соціальної необхідності та її актуалізації (ситуативно-прагматичний план): / в цю мить Сом уперше заплакав: він знав, що прощається із завіддю, з дном, з корчами і осокою, і глибокою ямою, де він жив, і з рідною Сомихою (Корнійчук, 1985, с. 6); Два цикли, представлених у книжці, «Зоря моя вічнозелена» і «Жив собі журавель і журавка»… (Літератур­на Україна. — 1985. — 17 січня).

Зовнішня мотивованість і логічність граматичного роду в опозиціях із значенням статі19 [Бодузн де Куртенз 1900, с. 367; Миртов 1944, с. 365, 795-798 і далі] на практиці виявляється складним явищем, що імплікува- ло у своїй структурі соціальні процеси і тенденції вдосконалення сис­теми граматичних родів. Найповніше відбивається генетичний процес взаємодії МК роду із семантикою статі, ГК особи/неособи в межах пе­ретину трьох основних груп слів: 1) рухливі номінації (серед них ви­різняється 6482 морфолого-дериваційних найменування: викладач// викладачка, уругваєць//уругвайка, чародій//чародійка, лісовик //лісо­вичка, вихованець/ / вихованка, арматурник//арматурниця, повиваль- ник//повивальниця, помічник//помічниця, заступник//заступниця і 2809 семантико-синтаксичних рухливих номінацій: академік, доцент, професор, оператор, матрос, профорг, фізорг); 2) нерухливі наймену­вання (дядько//тітка, зять//невістка, брат//сестра); 3) субстанти- ви з омонімією МФ роду (сирота, плакса, недоріка, пусторіка, пусто­меля, недотепа, їх кількість дорівнює 326). Імена першої і третьої груп характеризуються деякою спільністю в структурно-семантичному плані, що виявляється в розчепленні МФ роду на синтаксичному рівні (за принципом синтагматичної взаємовиключеності грамем однієї МК у відношеннях одна до одної).

загрузка...

 

48


Морфологія


Якщо у фемінізмів (іменники типу нехлюя, нероба, п’яниця) це на­було мовленнєвої закономірності, відображеної віртуально, то серед маскулізмів вирізняється особлива підгрупа слів, у яких не просте­жується навіть оказіональна омонімізація МФ роду, пор.: узбек//уз- бечка, білорус/ /білоруска, парагваєць/ /парагвайка, якут/ /якутка (на­зви національностей; вінничанин//вінничанка, односельчанин/одно­сельчанка, львів’янин//львів’янка (місце проживання); однокурс­ник// однокурсниця, аспірант//аспірантка, докторант/ /док торант- ка (тип занять), адекватних привативним опозиціям, де серед номі­націй за національністю і місцем проживання не зустрічається заміна фемінатива іменем ч. р. одн. без лексеми-нейтралізатора типу кож­ний, будь-який, один (пор.: кожний француз — він і вона).

Останнє зумовлене специфікою антропонімів, що набули «особли­вого граматичного вираження при формуванні суб’єктно-об’єктного ладу речення, коли вирізнились ті найменування, які могли познача­ти… активну людину, істинного суб’єкта дії… на противагу… всьому іншому» [Якубинский 1953, с. 182], що знайшло вираження у форму­ванні ГК істоти/неістоти, особи/неособи (пор.: [Шахматов 1927, с. 27]). їх семантика відбивається у посиленні опозиції Н::3 серед назв істот та її нейтралізації серед назв неістот, з одного боку, і у формальній закріпленості протиставлення «особа/неособа» на рівні МФ дав. в., з іншого боку, пор.: Проте Григорієві це місто сподобалось, — воно дуже нагадувало Київ (Багряний, 19916, с. 173); Святкували Різдво… і

з  усім тим…ритуалом, що такий пам’ятний Григорієві з дитинства (Там само, с. 160). Раритетні форми, що зберігаються у стійких зворо­тах (вийти заміж, вийти в люди, йти в гості), або нові утворення (записатися у донори, приймати у переможці, вийти у чемпіони) відби­вають пасивність діючої особи ч. р. і зберігають стару форму знах. в., передаючи «значення приєднання або перерахування когось з певної категорії осіб…» [Шмелев 1977а, с. 13]. Особлива семантична напов­неність групи діючих осіб виявляється не лише у відмінкових фор­мах, а й функціонально.

Опозиція статі, утворюючи підкласи іменників — назв істот, по­в’язана з категорією роду. У межах назв істот більшість іменників маркована ознакою жіночої статі, слова ч. р. — слабо марковані лише в мн., а в одн. можуть вступати в семантичну опозицію з ж. р., що зумовлено ЛЗ слова, його семантиісо-парадигматичними зв’язками. Відмінність статі у формах мн. зберігається.» робітники//робітниці, агітатори//агітаторки, пор.: Про немеркнучу славу розповідають людям і численні дарунки від синів і дочок України, прогресивної гро­мадськості світу (Літературна Україна. — 1985. — 22 серпня); Були то переважно листи від знайомих, віденців і віденок, бо з земляками він [Стефан Русович.— А. 3.] майже не листувався (Лепкий, 1991, т. 1, с. 355-356), але на родову диференціацію вони не впливають. Ос­тання завжди зумовлена відповідними формами одн., і в цій позиції вони нерелевантні для граматики. Важливою ознакою МФ мн. є збере­ження дистинкції статі та нівеляція ознак граматичного роду. Здатність

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.


49


МФ ч. р. позначати особу взагалі і виступати засобом номінації особи жіночої статі дала підставу Р. Якобсонові зарахувати їх до немаркова- них форм [Якобсон 1985, с. 211] (пор.: [Мучник 1963, с. 39-82; Степа- нов 1975, с. 180-208]). Це відповідає специфіці МФ ч. р., що на вірту­альному рівні характеризуються потенціалом нерівнорядних функцій, які спрямовані на реалізацію завдань ситуативно-прагматичного (підкреслення соціального статусу посади, звання: присвоїти звання доцента; присвоїти звання заслуженого артиста України) та акту- ально-комунікативного (Марія — справжній бригадир//Василь — справжній бригадир; Оленка нарешті стала кандидатом біологічних наук//Микола нарешті став кандидатом біологічних наук) плану. У площині цих аспектів перебуває функціональна відмінність сигні- фікативного та денотативного вживання МФ ч. р., що зумовлює їх різний статус у структурі МК роду іменників.

Денотативне вживання (підмет, прикладка тощо) спрямоване на відбиття у МФ роду актуалізованої ознаки статі, що репрезентується у розчепленні омонімічних форм, сигніфікативне (присудок) уживання відповідає класифікаційним і кваліфікаційним параметрам форми, за­лишаючи ГЗ роду незмінним.

Взаємодія семантики статі та ГЗ роду, психологічні асоціації озна­чуючого й означаючого, прагматичні фактори наповнили формальний зміст грамем роду екстралінгвістичним змістом, що дало можливість МФ роду іменників — назв істот виконувати семантичні функції. ГЗ роду слів з омонімією МФ експлікуються на синтаксичному рівні, відби­ваючи у своїх значеннях стать особи і визначаючись функціональною значущістю ГК особи в актуалізованих формах.

Поширення семантичної функції лише серед іменників — назв істот вносить додаткові труднощі у визначення єдиних принципів родової диференціації, зумовлює наявність у структурі МК роду семантичних та асемантичних форм. Процес розподілу іменників за родами склад­ний і суперечливий, і не можна приписувати одному з принципів ви­нятковість. Тим більше, що семантика також не завжди здатна ви­значати і детермінувати ГЗ роду, пор.: марал у тюркських мовах — назва самки оленя, в українській мові під впливом МФ це слово озна­чає самця, для назви самки вживається похідне від загальнородово- го — олениця.

Взаємодія МК роду із значенням статі настільки сильна, наскільки лексика підпорядкована граматиці, тобто якою мірою система мови визначає синтагматику лексичних одиниць. Така позиція знаходить своє пояснення в природі мовних знаків, спрямованих одним зі своїх аспектів на відбиття дійсності. Тому взаємодія яскраво виявляється в площині тотожності їх значень, комплекс таких МФ (семантично мо­тивуючих грамему) утворює семантичне ядро МК роду. У межах ядра співвідносні з чоловічою і жіночою статтю грамеми роду іменників — назв істот становлять систему кореляцій, яка зводиться до шести кон­центричних кіл: 1) антропоніми ч. р. на позначення осіб чолові­чої статі (батько, брат, господар, вусань, бородань, бабій, дівчачур);

 

50


Морфологія


1)  іменники ж. р., які називають осіб жіночої статі (мама, донька, свекруха, вдова, породілля, учителька, монтажниця, мотальниця);

2)   імена ч. р. на позначення осіб жіночої і чоловічої статі, у яких наявні граматично марковані морфолого-словотвірні кореляції ж. р. і в яких репрезентоване узуальне розчеплення МФ роду (директор Чо- хальський// директор Чохальська; інженер, виконроб, бригадир, ме­муарист, моторист, переписувач, розшліфтовувач; перекладач, муд- рагель, жмикрут, головотес, буквоїд, лобур, шаливір); 4) фауноніми ж. р. на позначення різновидів тварин, комах, птахів обох статей (ла­стівка, синиця, білка, миша, севрюга, ласка, акула, муха); 5) імена ч. р. на позначення тварин обох статей (лин, окунь, кит, ягуар, муф­лон, слон, леопард, яйцеїд); 6) слова з абсолютною омонімією форм роду на віртуальному рівні мовного знака, що виражають якісні озна­ки особи і мають значення ч. р. щодо осіб чоловічої статі та ж. р. щодо осіб жіночої статі (злодіяка (добрий злодіяка//добра злодіяка), відчая­ка, недбаха, бідолаха, розумака,- гультіпака). У цих групах імен ГЗ роду часто виступає співположеним: неможливо провести чітку межу між семантикою статі і грамемою роду. Підтвердженням останнього є прогресуюча тенденція розчеплення морфологічного роду на синтаксич­ному рівні в іменників третьої групи, що функціонально прирівнює їх до слів шостої групи. Рівними вони виступають тільки в одній із пло­щин (семантичний рід = граматичному = жіночій статі, пор. співвідно­шення понять «семантичний суб’єкт» // «логічний суб’єкт» // «грама­тичний суб’єкт»), де семантика абсолютно тотожна грамемі роду. Не­зважаючи на екстралінгвістичну мотивованість родової диференціації іменників — назв істот, вона є не єдиною силою, що визначає прина­лежність слова до родового класу. У фаунонімів не простежується екві­валентності семантики статі значенню роду, що свідчить про формаль- но-граматичний зміст їх родової класифікації і значну відмінність се­мантичної мотивованості роду серед антропонімів і фаунонімів.

Система кіл демонструє всю складність відбиття актуальних моди­фікацій мовного знака на віртуальному рівні та особливості взаємодії МК роду і НК статі. У групі рухливих номінацій (третя група) просте­жується цілий спектр синкретичних переходів у мотивованості ГЗ роду семантикою статі, співвідношення формально-граматичного і семантич­ного змісту в грамемі та відбиття цієї взаємодії в структурі актуальних одиниць, де семантичний зміст роду іменників представлений у взаємодії семантичного суб’єкта і предиката, а формально-граматичний — у по­слідовності типового узгодження, пор.: На нараді виступила відомий ініціатор впровадження нових фінансових відношень менеджер Н.П.Волковинська (ВК. — 1991. — 27 січня).

Специфіка цієї взаємодії виявляється в тому, що навіть при наяв­ності корелятів ж. р. право на функціонування в межах певних стилів мають тільки слова ч. р. Це визначається граматичними і функ- ціонально-стилістичними факторами. Регулярним і якісно доміную­чим виступає використання антропонімів ч. р. при номінації осіб жіночої статі в офіційно-діловому мовленні, публіцистичних текстах і в жан­

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


51


рах наукового мовлення; для неофіційного мовлення (розмовно-побу- тового, розмовно-народного, художнього) характерним є функціону­вання в ідентичних умовах фемінативів: Депутат Шевченко у своєму виступі проаналізувала стан справ щодо підвищення продуктивності праці, її інтенсифікації на провідних підприємствах міста (Радянсь­ка Україна. — 1985. — 20 серпня); Захекана директорка однієї із шкіл скоромовкою рапортувала представникові райвно… (Літературна Ук­раїна. — 1986. — 27 березня).

Поза контекстом професійні номінації ч. і ж. р. становлять грама- тико-семантичну опозицію, у якій морфолого-словотвірні кореляції за родом виражають значуще протиставлення за статтю і репрезентують ГК особи. Кореляти ж. р. виступають стримуючим фактором омонімі- зації маскулінативних форм, тобто перетворення узуальної та оказіо­нальної (мовленнєвої) омонімії у продуктивну і системно значущу. Се­мантика статі залишає поза своїм впливом імена с. р. Відношення до віку, послідовно виражене серед іменників із значенням «недорослості», що корелює з грамемою с. р. ЛГР із значенням «недорослості» слід тлумачити як периферію в межах назв істот і семантичного ядра МК роду (домінуюча роль належить семантиці статі), але дистинкція за віком соціально значуща [Трубачев 1959; Трубачев 1960]. На користь визнання цих іменників ЛГР свідчить їх: 1) семантична спільність;

2) поліфункціональний експонент; 3) взаємодія з МКроду; 4) формальна репрезентованість, інтерпретована в системі деривації і морфологічної парадигматики. Значення с. р. є обов’язковим для цього підкласу слів, виступає інваріантним і як рівноправний член протистоїть ГЗ чолові­чого або жіночого роду.

У сучасній мові спостерігається регулярність деривації імен на по­значення осіб тваринного світу, але менших за розміром і віком: чере- паха//черепаша, черепашеня, черепашенятко, черепашеняточко; го- луб//голуб’я — голуб’ятко — голуб’яточко, голубеня — голубенят­ко — голубеняточко; зубр//зубря — зубрятко — зубряточко, зубре­ня — зубренятко — зубреняточко тощо. Ядром с. р. є іменники, у яких значення роду семантично мотивоване. Опозиція «чоловіча // жіноча стать» // «нейтральність статі» («стать» // «нестать») виникає на ґрунті протиставлення інтегральних сем у складі імен ч. або ж. р. Семантичні опозиції із значенням віку бувають еквіполентні, сферою їх поширення є найменування осіб, тварин: дід//баба//онуча, бать­ко/ /мати//дитя, дитинча (хлоп’я — дівча), маленя, немовля; бик// корова//теля, телятко, теляточко; жеребець//кобила//лоша, лошат­ко, лошаточко; привативні: сом//сомиха//соменя//соменят- ко//соменяточко; шпак// рідк. шпачиха//шпача, шпаченя, шпаче- нятко; яструб//рідк. яструбиха//яструбеня, яструбенятко, яст- рубеняточко; павук//рід,к. павучиха//павученя, павученятко, паву- ченяточко, чорногуз//рідк. чорногузиха//чорногузеня, чорногузенят- ко, чорногузеняточко; дятел // дятленя; змія//змієня; ворона//воро- ня, воронятко, вороняточко; вороненя, вороненятко, вороненяточко та ін. У сучасній українській мові непродуктивними є утворення слів

 

52


Морфологія


с. р. від антропонімів, а наявні похідні становлять закритий список. Продуктивність деривації імен с. р. серед фаунонімів мотивується ек­стралінгвістичними факторами (необхідністю вираження емоційної оцінки диференціації тварин за віком, її відбиття в системі мови).

Актуально значуща нині диференціація за віком є генетично вто­ринною. Загальні назви типу дитя, внуча, вутя могли виникнути лише після послаблення опозиції «активність//інактивність» у деноміна­тивному ладі праіндоєвропейської мови, активізації нового про­тиставлення назв істот/назв неістот у праслов’янській мові. Як свідчить етимологічний аналіз, ці назви «в загальноіндоєвропейській мові відсутні» [Трубачев 1959, с. 35].

Причиною їх відносно пізнього оформлення варто вважати те, що використовувана при цьому форма с. р. у давніші епохи не могла по­значати назв істот (співвідносилась лише з неживим). Останнє відби­ває корелятивність семантики «недорослості» (пасивності) з ГЗ с. р.

Позиція іменників на позначення недорослих істот у мовах навіть однієї типологічної структури є різновиявлюваною (пор.: укр. лоша, теля, зайча, вороненя — с. р.; рос. жеребенок, теленок, зайчонок, во- роненок — ч. р.; нім. Лаз Риііеп, Лаз КаІЬ, Лаз Назскеп — с. р., тільки мн. <ііе Кгаке]ип§ез; в окремих мовах немає с. р. (норвезька, французь­ка, шведська та ін.). Природно, що розвиток різних мов здійснювався неідентичним шляхом, і те, «що спостерігається в одних мовах, може не мати місця в інших» [Мещанинов 1945, с. 311]. Будь-яке поняття, наявне у свідомості людини, може виражатися «семантикою одного слова, може у своїй мовній передачі утворювати систему» [Там само, с. 15].

У стуктурі слов’янських мов у більшості випадків це знайшло відоб­раження в опозиції іменників — назв істот с. р. до слів ч. і ж. р., наприклад: укр. теля, лоша, курча; пол. сіеііе, ггіеЬе, кигсге {кигсгак); болг. теле, жребе (жребче), пиле (пиленце).

В українській, як і в болгарській, чеській, польській, словацькій, сербо-хорватській мовах, у словах с. р. відбита ознака «недорослості», у російській мові — ГЗ роду в таких випадках є формально мотивова­ним, тобто МФ роду індиферентна до семантики статі й ознаки «недо­рослості» , що підтверджує залежність особливостей відбиття дійсності від граматичної системи мови, інвентаря морфологізованих засобів. В українській мові ГЗ роду спрямовані на відбиття диференціації істот за статтю і дорослістю, семантично мотивуючись останніми, у російській мові наявна тенденція до генералізації і домінування формально-гра- матичного змісту в МК роду.

Динамічна взаємодія МК роду іменників і НК статі ще раз підтвер­джує тезу про неідентичність їх значення. Немає ніякої необхідності постулювати один із принципів латинської граматичної школи «Оепиз езі; зехиз сИзсгеііо», розвинений і уточнений Г. Суітом [Здаееі 1891/2, р. 52], О. Єсперсеном [Есперсен 1958, с. 35]. Грамеми роду семантично мотивують не лише значення «чоловіча стать», «жіноча стать», які зумовлюють особливий функціональний статус особових іменників у

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.

 

53

 

структурі МК роду, а й ознака «недорослості». Семантично повні фор­ми роду утворюють ядро МК, яке визначається не лише семантикою, а й формальним змістом (жінк (жін. стать = ГЗ ж. р.) + -а (експо­нент ж. р.) = ГЗ ж. р. і т. д.). Сильна позиція ядра зумовлена перетином формальної маркованості із семантичною і деривацій­ною, поза межами ядра відбувається динаміка ГЗ роду. Закріплен­ня словотвірних формантів як показників роду засвідчує формаль­ний зсув у МК роду.

НК статі ширша від граматичного роду іменників, реалізації її значень підпорядковані різні ієрархічні рівні мови, що дає можливість вести мову про функціонально-семантичне поле біологічної статі, яд­ром якого виступає МК роду. У її спектрі вичленовується позиція вклю- чення/невключення ознаки статі в ГЗ роду, співположення/ неспівпо- ложення значень роду і семи статі, множинність детермінованості/ недетермінованості родової приналежності імені позамовною семанти­кою. Сема «недорослості» виступає включеною до МК роду і не ре­презентована поза її системою, вона співположена з грамемою с. р. Семантика статі включена в грамему роду у всіх антропонімів, але співположеною вона є лише серед родинних номінацій, виступаючи у мн. формально беззмістовною.

У решти антропонімів ознака статі може бути включеною в ГЗ роду і включено-співположеною. У фемінативів сема статі включена в грамему роду, що мотивується окремішністю їх реалізацій (су­фікс — носій ознаки статі, флексія — показник ГЗ роду20). Включе- но-співположеними є співвідношення значення статі та ознаки роду в маскулізмів. При оказіональній омонімізації форм відбувається фор­мальне відображення співположеної ознаки статі в інших елементах предикативної одиниці.

Визнання функціональних модифікацій форм роду ГЗ приведе до розмивання взаємозв’язку означуючого й означаючого, неможливості дистинктувати актуальне й віртуальне в словесному знакові21, запе­речення центральної закономірності: віртуальний характер словес­ного знака, виступаючи системним, є семантичним субстратом для актуальної модифікації, мовленнєвих наповнень віртуального знака в результаті співвіднесення мовленнєвої одиниці до нової дійсності, що становить основну властивість предикації (табл. 1).

Ядерною площиною взаємодії МК роду і НК статі виступають імен­ники — назви істот*, але навіть у цій площині, як свідчить аналіз, інколи простежується асиметрія семантики і форми, що призводить часто до домінування парадигматичного плану над синтагматичним. Засоби вираження ГЗ роду іменників не завжди відповідають семан­тиці статі.

* При визначенні засобів вираження і засобів вияву (відповідно ЗВир і ЗВияв) ГЗ роду іменників і семантики статі, віку враховувалися лише назви істот, порівнювалися моделі типу батько//мати. син/1 дочка, група тоЬіІіа повністю (табл.1).


.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.