Й. П. Мучник уважає безпідставним твердження про те, що значен­ня роду у всіх іменників — назв істот є елементом їх семантики і розмежовує у них лексичне і структурне значення роду. Наявний міцний т’язок між ознаками статі та категорією роду, перші впливають на пизначення ГЗ роду субстантивів. З другого боку, вони пов’язані се­мантичною функцією граматичного роду.

МК роду іменника, зазнаючи впливу з боку опозиції статі, не підпо­рядкована їй. Це дві автономні сфери в мові, які перетинаються і взає- монакладаються у певній частині своїх форм (опозиція статі репрезентує семіологічну значущість у словесному знакові, не завжди відображену ніртуально, категорія роду є елементом оформлення частиномовного; найбільшою мірою пов’язана із семантикою статі ГК особи/неособи). Мовна субстанція завжди знаходить засоби вираження відмінностей М статтю (пор., наприклад, перську, азербайджанську, сучасну анг­лійську мови^1б(див.: [Загнітко 1989а, с. 15-16]).

У сучасній мові слід відрізняти граматичний рід від біологічної статі. Якщо при понятті «рід» мова йде про потенційну здатність іменника у формі одн. вибірково співвідноситися з родовими формами узгоджу­ваних (координованих) слів, то ознака статі є величиною лексико- «емантичною.

Між НК статі і формами граматичного роду виник генетичний взає­мозв’язок, що переплітається з уявленнями про істоту/неістоту, осо- (іу/неособу. Форми роду були осмислені як виразники статі референта |ІОрзвіч 1960, с. 120, 162 ідалі], що ускладнило родову диференціацію іменників. Сьогодні практично неможливо встановити, якій із назва­них диференціацій належить генетичний примат, але це для сучасного (Тану мови і неістотно.

Важливим є те, що семантично значуща НК статі функціонує лише н межах іменників — назв істот. Одиничні кореляції за ознакою статі шиївляються серед іменників — назв неістот, але вони вторинні, за- псжні від семантичної функції форм роду і є, очевидно, наслідком дав- пі.сно перетворення активного ладу праіндоєвропейської мови на но­

Значення статі в українській мові перетинаються з множинністю особових іменників. Останнє ні в якому разі не слід розуміти як чіткий вияв опозиції статі. Обидві опозиції включені в одну ієрархічну систе­му підкласів іменникових лексем.

Головна опозиція статі та її закономірність визначається так: якщо іменник позначає особу чоловічої статі, а також самця тварини, то він належить до ч. р. (свекор, зять, абітурієнт, відмінник, студент; ка­бан, півень, баран), якщо ім’я позначає особу жіночої статі, самку тва­рини — належить до ж. р. (відмінниця, абітурієнтка, студентка; корова, курка, вівця).

Значення віднесеності до статі слід розглядати як опозицію, побу­довану на єдиному семантичному принципі, що об’єднує два відмінних об’єкти, «пов’язаних таким чином, що думка не може уявити один, не уявивши інший» [Роз 1937, р. 246].

Сукупність сем кожного члена в такій опозиції становить структу­ру семеми і водночас протиставляє семе ми між собою за однією марко­ваною семою. Наприклад, у семемах батько//мати Л. О. Новиков виділяє п’ять корелятивних сем, протиставлених лише за одним інте­гральним елементом статі [Новиков 1982, с. 135] і об’єднаних семою родинності (аналогічно зять// невістка, тесть//теща тощо). Утво­рюючи опозицію, вони не існують окремо, підтверджуючи співполо- женість ЛГР за ознакою статі.

Ядро НК статі в українській мові становлять розряди слів, що ха­рактеризуються: а) значенням чоловічої статі; б) значенням лише жіночої статі; в) омонімією МФ роду. Специфіка антропонімів¹¹ виявляється в тому, що між їх формами роду поширені еквіполентні та привативні відношення. У перших обидва члени рівномарковані (охоплюють не більш як сорок пар слів і практично не поповнюються).

Більш поширені привативні опозиції, у яких маркований один співчлен. Вирізняються два типи цих опозицій: 1) іменник ч. р. харак­теризується загальнішим значенням, немаркованою ознакою чолові­чої статі та функціонує як екстенсивний член опозиції (назви осіб за професією, видом занять, посадою, званням [Загнитко 1987, с. 59-62]): поет//поетеса (поетка), актор/ /актриса (акторка), словесник//сло- весниця, слухач//слухачка, спінінгіст// спінінгістка, директор/ди­ректорка (директриса), аматор// аматорка, фантаст/ /фантастка, конструктивіст//конструктивістка, гімнаст//гімнастка, медіє­віст/ /медієвісткат&ін.; 2)водн. маскулінатив уживається для номі­нації осіб чоловічої статі, ім’я ж. р. — для номінації осіб жіночої статі (національність і т. д.): ненець//ненка, ефіопець//ефіопка,

У першій групі фемінативи семантично складніші, ніж маскуліна- тиви: птахар — «назва особи за типом заняття», птахарка — «назва особи за типом заняття» + «жіноча стать». Інтегральний елемент, ускладнюючи екстенсіонал слова, маркує його. У другому типі прива- тивних відношень семантична складність корелятів однакова: моск­вич — «житель Москви» + «чоловік», москвичка — «жителька Моск­ви» + «жінка». Додавання суфікса нейтралізує чоловічу стать.

В обох групах опозицій маскулінативи здатні відбивати у своєму екстенсіоналі всю множинність осіб не лише у мн. (1 і 2), а й в одн. (1). Нейтралізація статі пояснюється тим, що ім’я ч. р. підкреслює не стільки ідею статі, скільки уявлення про особу, соціальну значущість її занять [Аксаков 1880, с. 52].

Для фаунонімів характерними є еквіполентні і привативні (першої моделі¹⁸) опозиції. Відношення між компонентами опозицій такі самі, як і в антропонімів. Жіноча стать відображається за умови соціальної необхідності та її актуалізації (ситуативно-прагматичний план): / в цю мить Сом уперше заплакав: він знав, що прощається із завіддю, з дном, з корчами і осокою, і глибокою ямою, де він жив, і з рідною Сомихою (Корнійчук, 1985, с. 6); Два цикли, представлених у книжці, «Зоря моя вічнозелена» і «Жив собі журавель і журавка»… (Літератур­на Україна. — 1985. — 17 січня).

Зовнішня мотивованість і логічність граматичного роду в опозиціях із значенням статі¹⁹ [Бодузн де Куртенз 1900, с. 367; Миртов 1944, с. 365, 795-798 і далі] на практиці виявляється складним явищем, що імплікува- ло у своїй структурі соціальні процеси і тенденції вдосконалення сис­теми граматичних родів. Найповніше відбивається генетичний процес взаємодії МК роду із семантикою статі, ГК особи/неособи в межах пе­ретину трьох основних груп слів: 1) рухливі номінації (серед них ви­різняється 6482 морфолого-дериваційних найменування: викладач// викладачка, уругваєць//уругвайка, чародій//чародійка, лісовик //лісо­вичка, вихованець/ / вихованка, арматурник//арматурниця, повиваль- ник//повивальниця, помічник//помічниця, заступник//заступниця і 2809 семантико-синтаксичних рухливих номінацій: академік, доцент, професор, оператор, матрос, профорг, фізорг); 2) нерухливі наймену­вання (дядько//тітка, зять//невістка, брат//сестра); 3) субстанти- ви з омонімією МФ роду (сирота, плакса, недоріка, пусторіка, пусто­меля, недотепа, їх кількість дорівнює 326). Імена першої і третьої груп характеризуються деякою спільністю в структурно-семантичному плані, що виявляється в розчепленні МФ роду на синтаксичному рівні (за принципом синтагматичної взаємовиключеності грамем однієї МК у відношеннях одна до одної).

Останнє зумовлене специфікою антропонімів, що набули «особли­вого граматичного вираження при формуванні суб’єктно-об’єктного ладу речення, коли вирізнились ті найменування, які могли познача­ти… активну людину, істинного суб’єкта дії… на противагу… всьому іншому» [Якубинский 1953, с. 182], що знайшло вираження у форму­ванні ГК істоти/неістоти, особи/неособи (пор.: [Шахматов 1927, с. 27]). їх семантика відбивається у посиленні опозиції Н::3 серед назв істот та її нейтралізації серед назв неістот, з одного боку, і у формальній закріпленості протиставлення «особа/неособа» на рівні МФ дав. в., з іншого боку, пор.: Проте Григорієві це місто сподобалось, — воно дуже нагадувало Київ (Багряний, 19916, с. 173); Святкували Різдво… і

з  усім тим…ритуалом, що такий пам’ятний Григорієві з дитинства (Там само, с. 160). Раритетні форми, що зберігаються у стійких зворо­тах (вийти заміж, вийти в люди, йти в гості), або нові утворення (записатися у донори, приймати у переможці, вийти у чемпіони) відби­вають пасивність діючої особи ч. р. і зберігають стару форму знах. в., передаючи «значення приєднання або перерахування когось з певної категорії осіб…» [Шмелев 1977а, с. 13]. Особлива семантична напов­неність групи діючих осіб виявляється не лише у відмінкових фор­мах, а й функціонально.

Опозиція статі, утворюючи підкласи іменників — назв істот, по­в’язана з категорією роду. У межах назв істот більшість іменників маркована ознакою жіночої статі, слова ч. р. — слабо марковані лише в мн., а в одн. можуть вступати в семантичну опозицію з ж. р., що зумовлено ЛЗ слова, його семантиісо-парадигматичними зв’язками. Відмінність статі у формах мн. зберігається.» робітники//робітниці, агітатори//агітаторки, пор.: Про немеркнучу славу розповідають людям і численні дарунки від синів і дочок України, прогресивної гро­мадськості світу (Літературна Україна. — 1985. — 22 серпня); Були то переважно листи від знайомих, віденців і віденок, бо з земляками він [Стефан Русович.— А. 3.] майже не листувався (Лепкий, 1991, т. 1, с. 355-356), але на родову диференціацію вони не впливають. Ос­тання завжди зумовлена відповідними формами одн., і в цій позиції вони нерелевантні для граматики. Важливою ознакою МФ мн. є збере­ження дистинкції статі та нівеляція ознак граматичного роду. Здатність

Денотативне вживання (підмет, прикладка тощо) спрямоване на відбиття у МФ роду актуалізованої ознаки статі, що репрезентується у розчепленні омонімічних форм, сигніфікативне (присудок) уживання відповідає класифікаційним і кваліфікаційним параметрам форми, за­лишаючи ГЗ роду незмінним.

Взаємодія семантики статі та ГЗ роду, психологічні асоціації озна­чуючого й означаючого, прагматичні фактори наповнили формальний зміст грамем роду екстралінгвістичним змістом, що дало можливість МФ роду іменників — назв істот виконувати семантичні функції. ГЗ роду слів з омонімією МФ експлікуються на синтаксичному рівні, відби­ваючи у своїх значеннях стать особи і визначаючись функціональною значущістю ГК особи в актуалізованих формах.

Поширення семантичної функції лише серед іменників — назв істот вносить додаткові труднощі у визначення єдиних принципів родової диференціації, зумовлює наявність у структурі МК роду семантичних та асемантичних форм. Процес розподілу іменників за родами склад­ний і суперечливий, і не можна приписувати одному з принципів ви­нятковість. Тим більше, що семантика також не завжди здатна ви­значати і детермінувати ГЗ роду, пор.: марал у тюркських мовах — назва самки оленя, в українській мові під впливом МФ це слово озна­чає самця, для назви самки вживається похідне від загальнородово- го — олениця.

Взаємодія МК роду із значенням статі настільки сильна, наскільки лексика підпорядкована граматиці, тобто якою мірою система мови визначає синтагматику лексичних одиниць. Така позиція знаходить своє пояснення в природі мовних знаків, спрямованих одним зі своїх аспектів на відбиття дійсності. Тому взаємодія яскраво виявляється в площині тотожності їх значень, комплекс таких МФ (семантично мо­тивуючих грамему) утворює семантичне ядро МК роду. У межах ядра співвідносні з чоловічою і жіночою статтю грамеми роду іменників — назв істот становлять систему кореляцій, яка зводиться до шести кон­центричних кіл: 1) антропоніми ч. р. на позначення осіб чолові­чої статі (батько, брат, господар, вусань, бородань, бабій, дівчачур);

2)   імена ч. р. на позначення осіб жіночої і чоловічої статі, у яких наявні граматично марковані морфолого-словотвірні кореляції ж. р. і в яких репрезентоване узуальне розчеплення МФ роду (директор Чо- хальський// директор Чохальська; інженер, виконроб, бригадир, ме­муарист, моторист, переписувач, розшліфтовувач; перекладач, муд- рагель, жмикрут, головотес, буквоїд, лобур, шаливір); 4) фауноніми ж. р. на позначення різновидів тварин, комах, птахів обох статей (ла­стівка, синиця, білка, миша, севрюга, ласка, акула, муха); 5) імена ч. р. на позначення тварин обох статей (лин, окунь, кит, ягуар, муф­лон, слон, леопард, яйцеїд); 6) слова з абсолютною омонімією форм роду на віртуальному рівні мовного знака, що виражають якісні озна­ки особи і мають значення ч. р. щодо осіб чоловічої статі та ж. р. щодо осіб жіночої статі (злодіяка (добрий злодіяка//добра злодіяка), відчая­ка, недбаха, бідолаха, розумака,- гультіпака). У цих групах імен ГЗ роду часто виступає співположеним: неможливо провести чітку межу між семантикою статі і грамемою роду. Підтвердженням останнього є прогресуюча тенденція розчеплення морфологічного роду на синтаксич­ному рівні в іменників третьої групи, що функціонально прирівнює їх до слів шостої групи. Рівними вони виступають тільки в одній із пло­щин (семантичний рід = граматичному = жіночій статі, пор. співвідно­шення понять «семантичний суб’єкт» // «логічний суб’єкт» // «грама­тичний суб’єкт»), де семантика абсолютно тотожна грамемі роду. Не­зважаючи на екстралінгвістичну мотивованість родової диференціації іменників — назв істот, вона є не єдиною силою, що визначає прина­лежність слова до родового класу. У фаунонімів не простежується екві­валентності семантики статі значенню роду, що свідчить про формаль- но-граматичний зміст їх родової класифікації і значну відмінність се­мантичної мотивованості роду серед антропонімів і фаунонімів.

Система кіл демонструє всю складність відбиття актуальних моди­фікацій мовного знака на віртуальному рівні та особливості взаємодії МК роду і НК статі. У групі рухливих номінацій (третя група) просте­жується цілий спектр синкретичних переходів у мотивованості ГЗ роду семантикою статі, співвідношення формально-граматичного і семантич­ного змісту в грамемі та відбиття цієї взаємодії в структурі актуальних одиниць, де семантичний зміст роду іменників представлений у взаємодії семантичного суб’єкта і предиката, а формально-граматичний — у по­слідовності типового узгодження, пор.: На нараді виступила відомий ініціатор впровадження нових фінансових відношень менеджер Н.П.Волковинська (ВК. — 1991. — 27 січня).

Специфіка цієї взаємодії виявляється в тому, що навіть при наяв­ності корелятів ж. р. право на функціонування в межах певних стилів мають тільки слова ч. р. Це визначається граматичними і функ- ціонально-стилістичними факторами. Регулярним і якісно доміную­чим виступає використання антропонімів ч. р. при номінації осіб жіночої статі в офіційно-діловому мовленні, публіцистичних текстах і в жан­

Поза контекстом професійні номінації ч. і ж. р. становлять грама- тико-семантичну опозицію, у якій морфолого-словотвірні кореляції за родом виражають значуще протиставлення за статтю і репрезентують ГК особи. Кореляти ж. р. виступають стримуючим фактором омонімі- зації маскулінативних форм, тобто перетворення узуальної та оказіо­нальної (мовленнєвої) омонімії у продуктивну і системно значущу. Се­мантика статі залишає поза своїм впливом імена с. р. Відношення до віку, послідовно виражене серед іменників із значенням «недорослості», що корелює з грамемою с. р. ЛГР із значенням «недорослості» слід тлумачити як периферію в межах назв істот і семантичного ядра МК роду (домінуюча роль належить семантиці статі), але дистинкція за віком соціально значуща [Трубачев 1959; Трубачев 1960]. На користь визнання цих іменників ЛГР свідчить їх: 1) семантична спільність;

2) поліфункціональний експонент; 3) взаємодія з МКроду; 4) формальна репрезентованість, інтерпретована в системі деривації і морфологічної парадигматики. Значення с. р. є обов’язковим для цього підкласу слів, виступає інваріантним і як рівноправний член протистоїть ГЗ чолові­чого або жіночого роду.

У сучасній мові спостерігається регулярність деривації імен на по­значення осіб тваринного світу, але менших за розміром і віком: чере- паха//черепаша, черепашеня, черепашенятко, черепашеняточко; го- луб//голуб’я — голуб’ятко — голуб’яточко, голубеня — голубенят­ко — голубеняточко; зубр//зубря — зубрятко — зубряточко, зубре­ня — зубренятко — зубреняточко тощо. Ядром с. р. є іменники, у яких значення роду семантично мотивоване. Опозиція «чоловіча // жіноча стать» // «нейтральність статі» («стать» // «нестать») виникає на ґрунті протиставлення інтегральних сем у складі імен ч. або ж. р. Семантичні опозиції із значенням віку бувають еквіполентні, сферою їх поширення є найменування осіб, тварин: дід//баба//онуча, бать­ко/ /мати//дитя, дитинча (хлоп’я — дівча), маленя, немовля; бик// корова//теля, телятко, теляточко; жеребець//кобила//лоша, лошат­ко, лошаточко; привативні: сом//сомиха//соменя//соменят- ко//соменяточко; шпак// рідк. шпачиха//шпача, шпаченя, шпаче- нятко; яструб//рідк. яструбиха//яструбеня, яструбенятко, яст- рубеняточко; павук//рід,к. павучиха//павученя, павученятко, паву- ченяточко, чорногуз//рідк. чорногузиха//чорногузеня, чорногузенят- ко, чорногузеняточко; дятел // дятленя; змія//змієня; ворона//воро- ня, воронятко, вороняточко; вороненя, вороненятко, вороненяточко та ін. У сучасній українській мові непродуктивними є утворення слів

Актуально значуща нині диференціація за віком є генетично вто­ринною. Загальні назви типу дитя, внуча, вутя могли виникнути лише після послаблення опозиції «активність//інактивність» у деноміна­тивному ладі праіндоєвропейської мови, активізації нового про­тиставлення назв істот/назв неістот у праслов’янській мові. Як свідчить етимологічний аналіз, ці назви «в загальноіндоєвропейській мові відсутні» [Трубачев 1959, с. 35].

Причиною їх відносно пізнього оформлення варто вважати те, що використовувана при цьому форма с. р. у давніші епохи не могла по­значати назв істот (співвідносилась лише з неживим). Останнє відби­ває корелятивність семантики «недорослості» (пасивності) з ГЗ с. р.

Позиція іменників на позначення недорослих істот у мовах навіть однієї типологічної структури є різновиявлюваною (пор.: укр. лоша, теля, зайча, вороненя — с. р.; рос. жеребенок, теленок, зайчонок, во- роненок — ч. р.; нім. Лаз Риііеп, Лаз КаІЬ, Лаз Назскеп — с. р., тільки мн. <ііе Кгаке]ип§ез; в окремих мовах немає с. р. (норвезька, французь­ка, шведська та ін.). Природно, що розвиток різних мов здійснювався неідентичним шляхом, і те, «що спостерігається в одних мовах, може не мати місця в інших» [Мещанинов 1945, с. 311]. Будь-яке поняття, наявне у свідомості людини, може виражатися «семантикою одного слова, може у своїй мовній передачі утворювати систему» [Там само, с. 15].

У стуктурі слов’янських мов у більшості випадків це знайшло відоб­раження в опозиції іменників — назв істот с. р. до слів ч. і ж. р., наприклад: укр. теля, лоша, курча; пол. сіеііе, ггіеЬе, кигсге {кигсгак); болг. теле, жребе (жребче), пиле (пиленце).

В українській, як і в болгарській, чеській, польській, словацькій, сербо-хорватській мовах, у словах с. р. відбита ознака «недорослості», у російській мові — ГЗ роду в таких випадках є формально мотивова­ним, тобто МФ роду індиферентна до семантики статі й ознаки «недо­рослості» , що підтверджує залежність особливостей відбиття дійсності від граматичної системи мови, інвентаря морфологізованих засобів. В українській мові ГЗ роду спрямовані на відбиття диференціації істот за статтю і дорослістю, семантично мотивуючись останніми, у російській мові наявна тенденція до генералізації і домінування формально-гра- матичного змісту в МК роду.

Динамічна взаємодія МК роду іменників і НК статі ще раз підтвер­джує тезу про неідентичність їх значення. Немає ніякої необхідності постулювати один із принципів латинської граматичної школи «Оепиз езі; зехиз сИзсгеііо», розвинений і уточнений Г. Суітом [Здаееі 1891/2, р. 52], О. Єсперсеном [Есперсен 1958, с. 35]. Грамеми роду семантично мотивують не лише значення «чоловіча стать», «жіноча стать», які зумовлюють особливий функціональний статус особових іменників у