Міжрівневими є ГК, що характеризуються регулярністю вираження семантики спеціальними засобами на різних ярусах мови. Необхідність їх аналізу в системі МК мотивується значущістю МФ у реалізації такої семантики і взаємодією міжрівневих ГК із частковими МК.
Міжрівневими в українській мові виступають ГК істот/неістот, осо- би/неособи іменників, валентності дієслова. Парадигма таких ГК є класифікаційною, оскільки частиномовна лексика структурується відповідно до кількості грамем: іменники — назви істот/іменники — назви неістот22, одно-/дво-/три-/чотири-/п’яти-/шестивалентні дієслова. Семантика істот/неістот значною мірою морфологізована, охоплюючи форми знах. в. одн. ч. р. і форми знах. в. мн. Послідовність реалізації семантики істот МФч. р. підтверджує взаємопроникнення їх значень (хлопець//хлопця, юнак//юнака, фахівець// |
Розділ І. Системність категоріальних відношень. |
55 |
фахівця, львів’янин//львів’янина, школяр//школяра, комар//комара, тигр//тигра) і свідчить про активну участь ГЗ роду в морфологізації семантики істот/неістот.
Інколи лінгвісти категорію істот/неістот зараховують до різновиду родової диференціації іменників (М. М. Дурново, Л. Єльмслев) та інтерпретують як ієрархічно вищу ГК, компоненти якої охоплюють значення ч., ж. і с. р. (схема 1). Схема 1 Ієрархія категорійної семантики істоти /неістоти та роду назви істот л чоловічий РІД «л жіночий л назви неістот середній Розглядаючи ГК істот/неістот, Л. Єльмслев покликається на їх розмежування Г. Биндзайлем, А. Мейє, Ж. Вандрієсом, Л. Адамом, які спробували об’єднати всі складні факти індоєвропейської мови щодо родової диференціації в одну сублогічну систему. «Відкриття Мейє полягало в тому, що він… показав сумісність опозиції істота-неістота і опозиції чоловічий рід — жіночий рід» [Ельмслев 1972, с. 128]. Встановлення системи родів імен в індоєвропейській прамові, де ієрархічно вершинна опозиція «істота/неістота» потім членувалась на протиставлення ч. і ж. р. у межах істот, неістоти повністю покривалися значенням с. р., стає ґрунтом для твердження про взаємодію консервативної тенденції і тенденції до мотивації, що зумовило загальну раціоналізацію родової системи [Там само, с. 133] і є результатом нового мисленнєвого освоєння матеріального світу, трансформації попередніх величин у вторинні (класифікаційні парадигми не зникають, вони видозмінюються і функціонують у структурі іншої ГК). Вершину такої раціоналізації становить протиставлення назв істот і назв неістот як регулярне явище, в межах якого простежується диференціація особи/ неособи і неістоти. Семантика істот/неістот найповніше відповідає загальномовній опозиції «активність/ інактивність», що знаходить своє відбиття у структурі опосередковано морфологічної категорії валентності дієслова. ГК істот/неістот є комплексною, складною за своєю природою і парадигмою вираження. Морфологізований компонент категорії істот/ неістот реалізований опозицією Н::3, що серед назв істот посилюється, нейтралізуючи опозицію Р::3, а серед назв неістот нейтралізується, посилюючи опозицію Р::3. Послідовним є взаємопроникнення семантики істот і ч. р., що знаходить своє відбиття в реалізації ГЗ істоти МФ ч. р. і розчепленні ізосемічних формантів родового відмінка (назви істот мають флексію тільки -а(-я), назви неістот характеризуються варіантами -а(-я), -у(-ю)). Активна участь МЗ ч. р. в оформленні семантики істот свідчить про його мотивованість і здатність позначати узагальнену особу. Пооди |
56 |
Морфологія |
нокі відхилення (нейтралізація опозиції серед назв неістот формами типу пишу лист/листа, вивчу вірш/вірша, переношу стіл/стола внаслідок впливу МФ назв істот) не суперечать загальному правилу, вони відбивають динаміку витворення мовленнєвих синонімів.
У множині семантика істоти/неістоти виражається послідовно майже серед усіх іменників. Це знаходить підтвердження у посиленні опозиції Н::3 серед іменників — назв істот (нейтралізація опозиції Р::3) і нейтралізації опозиції Н::3 серед іменників — назв неістот (посилення опозиції Р: :3). Відхилення від закономірності, якими аргументується відсутність морфологізації семантики істоти/неістоти (корів/корови, овець/вівці, курей/кури, коней/коні,раків/раки, окунів/окуні, в’юнів/ в’юни, сомів/соми, телят/телята, ягнят/ягнята, каченят/каченята), є нечастотними й охоплюють незначну кількість слів. У таких випадках ізосемічні форманти виражають знах. в. Омонімія типу коні/ коні, вівці/вівці знімається на синтаксичному рівні в результаті актуалізації семантики істоти: [Григорій:] Ти матимеш діти, але не матимеш, радості… (Багряний, 19916, с. 35); Раптом Остап побачив коні, що мчались у небуття (Підмогильний, 1990, с. 244); [Грици- ха:] Сусе Христе! Забрав’єсь мені рідні діти… (Лепкий, 1991, т. 1, с. 429). Наявність омонімічних форм свідчить про конвергентно-дивер- гентний процес граматикалізації семантики істот/неістот, підтвердженням омонімії форм є синтагматичне посилення опозиції Н::3 (останнє завжди є вертикально мотивованим). До морфологічного компонента вираження семантики істот/ неістот належить також кличний відмінок (опозиція Н::К), неметафоричні функції якого пов’язані лише з назвами істот, вужче — осіб: [Сірко:] Отож, синку, слухай, примічай, щоб ти знав (Багряний, 19916, с. 202); Килино, швидше йди сюди! (Олесь, 1990, с. 286); [Микола:] Насте! Настуню! Підійди до вікна, най гляну на тебе (Лепкий, 1991, т. 1, с. 382) і [Василь:] Мамо, я вами горджуся і молю бога за вас (Там само, с. 376); [Дандамід:] А ось тобі, Держку, друга картина (Там само, с. 616); [Сірко:] Ти уже влучно стріляєш, Григорію (Багряний, 19916, с. 214). Семантика істоти у кличному відмінку реалізується словозмінним афіксом -о, -е(-є), -у(-ю) тощо і закріплена в його головній функції адресата — потенційного суб’єкта дії. В останньому випадку представлена валентна зумовленість значень іменника. Будучи генетично зумовленим потребами розмежування суб’єкта й об’єкта серед назв осіб, значення істоти/неістоти послідовно реалізується на синтаксичному рівні. Це знайшло відбиття, з одного боку, в первинних семантико-синтаксичних функціях відмінків — суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя/засобу дії, потенційного суб’єкта дії, з другого, у валентних гніздах дієслова, що, прогнозуючи заповнення відповідним аргументом продовженої семи, допускають/не допускають ГЗ істоти/неістоти. Первинні функціїназ., дав., кличного відмінків співвіднесені із семантикою істоти і є засобом її вираження; орудн. в. (при деяких дієсловах знах. в.) взаємодіє із значенням неістоти23. Семанти- ко-синтаксичні функції відмінків безпосередньо підпорядковані кла |
РПЗЛІП І. Системність категоріальних йілнпшень. |
57 |
сифікаційній парадигмі ГК істоти/неістоти і диференціюються за особливостями реалізації субстанціальності.
На синтаксичному рівні виявляється також розмежування назв істот/назв неістот у підрядному прислівному зв’язку на зразок Юннати доглядали птахів, яких негода застала зненацька і В інституті вирішили розробити проекти, на які уже давно прийшли замовлення. Диференціатором значення істоти/неістоти є сполучне слово (який, яка, яке, які), що відповідними відмінковими формами актуалізує ГК істоти (яких, якого) або ГЗ неістоти (який, яка, яке, які). Омонімія торкнулася і цих форм, що свідчить про розвиток граматичного ладу. Лексичний компонент категорії істот/неістот знаходить своє вираження у протиставленні похідних хто/що колись однокореневого слова *сьто <-> *кьіо [Самійленко 1964, с. 176], опозиції предметно-особових займенників я, ти, він (вона, воно)// ми, ви, вони за їх статусом у комунікації, що первинно реалізували семантику активності і здатні були виступати в позиції суб’єкта (пор. витворення форм двоїни, множини генетично первинним було серед особових займенників [Тронс- кий 1967]), перенесення їх властивостей на інші лексеми в результаті різноманітних метафоричних процесів розширили потенційну здатність заповнювати позицію суб’єкта. Послідовність реалізації семантики істоти/неістоти на морфологічному і синтаксичному рівнях мови свідчить про її граматикалізова- ний вияв, наявність морфологічного ядра в її граматикалізації відображає приналежність ГК істот/неістот до системи МК. Непослідовність вираження значення істоти/неістоти афіксальними засобами відбиває її міжрівневий перехідний тип і підтверджує постійний розвиток опозиції істот/неістот у плані її формалізації. Серед назв істот вирізняються особові іменники як базовий компонент формування протиставлення семантики істот/неістот. У сучасній мові для них властива переважно предикатна семантика і тенденція до її граматикалізації (морфологічного вияву) в іменників ч. р., що має місце в диференціації ізосемічних формантів дав. в., флексія ові (вві) закріплюється за іменниками — назвами осіб, пор.: / не хотілося Данилові йти, та Семенові так уже забайдужилося…(Багряиий, 19916, с. 236); Збудував таку хату, що хоч якому генералові мешкати, і то не сором (Лепкий, 1991, т. 1, с. 420); Нарешті Григорієві урвався терпець… (Багряний, 19916, с. 154). Тенденція до регулярного вираження семантики особи формами дав. в. ч. р., особовими займенниками свідчить про її граматикалізацію і протиставлення всім іншим формам з ізосемічним відмінковим формантом. Поширені відхилення від закономірності (привіз батьку/батькові, приніс синові/сину) відображають особливості внутрішньовід- мінкової взаємодії і підтверджують міжрівневий (перехідний тип ГК особи/неособи, що характеризується класифікаційною парадигмою і здобуває своє підтвердження в лексико-семантичній закріпленості і словотвірній співвіднесеності. ГЗ роду морфологізують особову семанти |
53 |
Морфологія |
ку, відтіняючи її категоріальні компоненти — особа/неособа. Реалізації семантики ГК особи підпорядковані родо-статеві кореляції (дочка/ /син, брат//сестра, хлопчиксирота//дівчина-сирота, кореспондент підкреслив// кореспондент підкреслила//кореспондентка підкреслила), що реалізовані на лексичному, морфологічному і синтаксичному рівнях.
Наявність морфологічного ядра граматикалізованої семантики істоти/неістоти, особи/неособи виявляє їх приналежність до напівпери- ферїї системи МК, співвіднесеність ГК перехідного типу з різними рівнями мови. Периферію системи МК становлять категорії, реалізація яких характеризується морфологічною опосередкованістю. Вияв семантики таких категорій є регулярним, продуктивним, для нього властива афікс- на спеціалізованість, що виражена на рівні типової конструкції. Дієслівна валентність репрезентує тип проміжноїміжрівневої ГК. Кваліфікація валентності як семантико-синтаксичної властивості дієслова [Вихованець 1988] відбиває лише її статус на реченнєвому рівні. ГК валентності дієслова є поліярусною структурою і співвіднесена з морфологічними, словотвірними, семантичними і синтаксичними особливостями. Морфологічний компонент ГК валентності виявляється у спеціалі- зованості відмінкових форм як заповнювачів відповідних аргумент- них позицій, що й дає можливість диференціювати власне-відмінки і невласне-відмінки, послідовно розмежовувати прислівний і неприслів- ний тип синтаксичного зв’язку. Звідси й тлумачення відмінка як валентно зумовленої і валентно зумовлюючої МК. Словотвірний компонент ГК валентності дієслова виявляється у її пов’язаності із творенням нових слів і зміною типу валентності дієсло- ва-предиката. Це одночасно відбиває взаємодію словотворення і типології семантико-парадигматичних зв’язків лексем, пор.: будувати/ будуватися, вишивати/вишиватися, сповідати/сповідатися, віднайти/ віднайтися тощо. Семантичний компонент ГК валентності дієслова пов’язаний з архісемами «суб’єктність/асуб’єктність», «дія/стан/ процес» і виражений шістьма значеннями: суб’єкт, об’єкт, адресат, інструмент, початковий і кінцевий локативи. Взаємодіючи з типом пропозиції і способом її відбиття, семантичний компонент може ускладнюватися різноманітними відтінками (каузативності, результативності, стативності та ін.). Семантичний компонент пов’язаний із синтаксисом дієслова-преди- ката, визначаючи разом з ним таксонімію синтаксичних позицій та особливості їх заповнення, пор.: х т о? <- відрізати -» що? чим? від чого? Тлумачення ГК валентності дієслова як категорії проміжного опосередковано морфологічного типу відбиває її пов’язаність із різними рівнями мови, відсутність внутрішньолексемних засобів вираження ГЗ, взаємодію з морфологією відмінків, семантико-синтаксичну спеціалізованість і активний вияв. |
Розділ І. Системність категоріальних відношень. |
.59 |
Остання ознака наявна також у словотвірної категорії ступенів порівняння прикметників (прислівників), що за своїми властивостями є двовалентною (суб’єктно-об’єктною): Сестра старанніша від брата; Сестра була/є/буде найстаранніша від усіх однокласників), перебуваючи у своїй невласне-прикметниковій присудковій функції. Словотвірна категорія ступенів порівняння належить до двокомпонентних (вищий і найвищий ступені) і спеціалізована на виконанні присудкової (дієслівної) функції, про що свідчить її формально-граматична (поєднання з аналітичною синтаксичною морфемою-зв’язкою бути) і семантико-синтаксична (валентність) репрезентація. Словотвірний вияв ступенів порівняння відбиває їх приналежність до словотвірного рівня і відповідно словотвірний статус категорії порівняння.
Частковий вияв ГК валентності наявний серед іменників з обов’язковим атрибутивно-об’єктним зв’язком. Предикат відношення приналежності (частини цілому та ін.) входить до їх значення: син (ч и й?) Миколи, дах (ч о г о?) будинку тощо. Така валентність є імпліцитно предикатно-дієслівною, оскільки на глибинному рівні вміщує відповідний дієслівний предикат. Граматикалізація семантики істоти/неістоти у формах знах. в. мн. всіх іменників, одн. — лише ч. р., диференціація ізосемічних формантів дав. в. у силу формального закріплення особової семантики відбивають динаміку граматичного ладу української мови, засвідчують наявність ГК перехідного типу із послідовно морфологізованим ядром. ГК проміжного типу підтверджують взаємодію всіх мовних рівнів, і через них виявляються особливості творення речень, реалізації семантики субстанціальності на синтаксичному рівні. |