СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

МАРСЕЛЬ ПРУСТ — СВАННОВЕ КОХАННЯ (Із роману «На Сваннову сторону» )

(Із роману «На Сваннову сторону» )

Щоб належати до «кола», до «купки», до «кланчика» Вердн,- Нів, досить було виконати одну умову: треба було мовчазно прийн ,, « символ віри, один із пунктів якого зводився до того, що молодий Ж аніст, яким того року опікувалася пані Вердюрен, грає краще за с , тових знаменитостей, а доктор Коттар як діагност куди кращиііИ медичних світил. Усякий «новобранець», якого Вердюрени не могЛ переконати, що на вечорах у тих, хто не буває у Вердюренів, стЖ шенна нудота, негайно засуджувався на вигнання.

Якщо не рахувати молодої докторші, то біла челядь була реїтаШ зентована цього року винятково (сама пані Вердюрен була особа веаЛ ми доброчесна і походила зі статечної буржуазної сім’ї, дуже баї« тої 1 зовсім невідомої) молодою жінкою майже з напівсвіту, панеюЯ

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сванновекохання


и’сі, яку пані Вердюрен називала на ім’я, Одеттою, і заявляла, що «цяця», та тіткою піаніста, схожою на колишню консьєржку. ■ЧП*иі де Кресі і ввела Сванна в «гурток» Вердюренів, який був геть ■ужий товариству, де він обертався. Але Сванн так любив жінок, Цо, перезнайомившись з усіма аристократками, узявши від них усе, ««п о вони могли навчити його, не цурався ніякого товариства. Сванн >< силував себе називати гарненькими жінок, з якими він марнував віє,, — він намагався марнувати час із жінками, чия врода була со- «лкава, тілесна їхня зваба, яка його мимоволі надила, розминалася І ■ тим, що так захоплювало його в жіночих портретах чи погруддях рГіПоти його улюблених майстрів. Він любив розважати своїх друзів з ■іиістократів розповідями про свої пікантні пригоди: про жінку, яку ІИІгкав у поїзді і повіз до себе, а вже потім виявив, що то рідна се- трп державця, у чиїх руках були тоді всі нитки європейської політи­ці. пбо про те, що від майбутнього обрання папи на конклаві залежа­чі, через складну гру обставин, пощастить чи не пощастить Сваннові ітпти полюбовником однієї куховарки.

З Одеттою де Кресі познайомив Сванна один із давніх його при їгплів. Одетта видалася Сваннові гарною, але гарною тією вродою, дії якої він був байдужий, яка не будила в ньому жодної хоті й на- Ііть викликала якусь фізичну відразу. Як на його смак, вона мала рпдто різко окреслений профіль, надто ніжну шкіру, випнуті вили­ці. Очі Одетта мала гарні, але завеликі, аж наче витришкуваті. Через

■мийсь час по тому знайомстві вона прислала Сваннові листа і попро- іила дозволу оглянути його колекції. Він запросив її до себе, а згодом ціпа стала вчащати до Сванна. Розмовляючи з Одеттою, він шкоду- іпі(| що рідкісна її врода не належала до того типу, який мимоволі ви­кликав у нього захват. Та коли Одетта покидала його, Сванн з усміш- ііію згадував її жалі, що так довго тягтиметься для неї час, поки він дозволить їй знову прийти до нього. Коли Одетта запросила його до і іОе на філіжанку чаю, він послався на невідкладну роботу, на етюд, «шіедбаний ним уже кілька років тому. До того ж він висловив при­пущення, що в неї, як і у всякої жінки, нема жодної вільної хвили- ИИ. Та Одетта запевнила Сванна, що вона завжди вільна для нього, що він може послати по неї в будь-яку пору дня і ночі, коли він захоче пооачити, і сказала, що вона щовечора буває у пані Вердюрен і було б главно, якби він бував там також.

У день першої появи у Вердюренів на обіді Сванн, опинившись ,’аред людей, поставлених нижче за нього на суспільному щаблі, ін- гтинктивно виявив увагу та послужливість до всіх, і Вердюрени змір-

I   кували, що «зануда» так би не поводився.


493

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сванновекохання


Коли Вердюрени стали умовляти молодого піаніста зіграти сош-п яку вони ві жли, Сванн не сподівався почути музичний твірТ зача?ув. ,його ще рік тому. Тоді він завдяки одній музичній ^

КОГО Щв ^                              ‘ пройняв,*

фрази якоюсь незнаною любов’ю. Сванн уявляв собі протяглість зи, симетричні 1 будову, її узор, її художню виразність, тут була е чиста музика, тут відчувалися і малярство, і архітектура, і дугШ .се вкуш нагадувало музику. Повернувшись додому, Сванн зат

В17агадував ЧОЛОВІКа’ У життя випадково здибана на| НЄЗНаиомка внесла обРаз незнаної раніше краси, збагативши М ™Й СВ1ТХОЧа ВІН навіть не знає, чи побачить коли-небудь^ ого вже кохає, але и досі не відає, як її звати. Але оскільки попри, зусилля йому не пощастило дізнатися, хто автор почутого ним т^ їй не зміг його придбати і зрештою зовсім забув про нього

Т1ЛЬ«И М0Л0ДИЙ піаніст У ^лоні Вердюренів узяв кіль, акордів, Сванн раптом побачив, як із-за довгого звуку, напруженог наче з са, вилітає і лине до нього заповітна, шелестка музична ■ ™»В1Н УШЗНав свою надхмарну й духмяну улюбленицю.

піаніст дограв, Сванн підійшов до нього й палко подяк!

вав, чим дуже сподобався пані Вердюрен.

3 того часу Сванн скрізь бував у товаристві Вердюренів: у замісь ресторанах, у театр, Якщо не планувалося якоїсь виправи, то Сва,

силаО^І40 І ?ЮРЄН1В ЛИШЄВВЄЧЄРІ1 маиже ніколи, як його не пр|

зустоічатио’ НЄП ЯВЛЯВСЯ На обіД1ПР° себе він Думав, що своєю згодо зустрічатися з Одеттою тільки по обіді він натякає їй на те що за

втіхи іачити п він відмовляється від інших втіх, і цим ще міцнії

прихиляє И до себе. До того ж Сваннові куди більше за Одетту подоб,

з“й 1 йИШНаНаЧЄ ТрОЯНДаМолода гРизетка, в яку він був то* закоханий, і Йому кортіло надвечір’я провести з нею, а потім поба

нГппі                  ТіЛЬКИН0 Сванн заходив, пані Вердюрен, показ

на прислан! ним троянди, говорила, що мусить його вилаяти, і пок.

*м“а3Ив^ На М1СЦЄ біЛЯ °деттиа піаніст ^ ДЛЯ них двох К°Р°»1 Ппов^ ВС1 С°НаТИЯКа НІбИ СТаЛа ГІМН0М їхнього коханн

Тільки Г« ЮЧИ«ЩОВЄЧОРа °ДЄТТУ ДОДОмуСванн не заходив до неї Тільки двічі він був у неї вдень на «чаюванні». Другий візит Сві

на до Одетти мав для нього велику вагу. Він привіз їй гравюру, я|

вона хоті а подивитися. Вона почувала себе не зовсім здоровою і пр

гоули яГ Л1Л°ВОМУ КрЄПДЄШИНовому пеньюарі, прикриваючи св.І груди, як плащем, гаптованою хустиною. Одетта стала біля СванТ зронивши на щоки пасма розпущеного волосся, і Сванна вразила схожість із Сепфорою, Іофоровою донькою, намальованою на фреі

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сванновекохання


| V икстинській капелі. Сванн завжди любив виявляти на полот- давніх майстрів не лише загальну подібність із довкіллям, а й мідуальні риси знайомих. Він завжди шкодував, що ціле жит- иитрачає на одвідування світських салонів, на розмови; можливо, Ми так загруз у суєтності світського товариства, що відчував потребу |Циходити в давніх творах мистецтва заповіданий заздалегідь натяк ■я м пні сущих. А може, навпаки, він зберіг у собі художню натуру ■«тільки, щоб ці індивідуальні риси справляли йому втіху, набу­вшими для нього загальнішого змісту, коли вони нараз спливали на іросвітському портреті, мальованому з геть іншого оригіналу. Хай Ои тим як, а може, завдяки надміру пережитих за останній час вра- ‘■ ■ми., хоча враження накочувалися на нього радше з любові до музи- і їй, смак до малярства в нього загострився, а втіха від нього поглиби- Ні , щоб справити на нього тривалий вплив, відтоді як він побачив яіокість Одетти з Сепфорою Сандро ді Маріано, якого взивають Бот- 1)чяллі. Сванн уже не зважав на те, гарні чи негарні Одеттини щічки, І» сподівався відчути чисто плотську ніжність її губ — нині личко її ||ул«> для нього скелетом тонких і гарних ліній, які його погляд роз­’ нотував; ніби перед ним був портрет, завдяки якому обрис її личка Рішіав зрозумілим і ясним.

Мін дивився на неї: у її личку і в поставі воскресала частина фрес- |ци, яку Сванн віднині завше намагався в ній побачити, чи був він •І *ін Одетти, чи тільки думав про неї. Сванн докоряв собі, що не по­мпував одразу жінки, яка зачарувала б великого Сандро, і радів, що Я|юда Одеттина цілком задовольняє його естетичні критерії. Це було Щось ніби титул, який дозволяв йому ввести образ Одетти у світ своїх М|ііії, куди вона досі доступу не мала і де вона ушляхетнилася.

Нін поставив на столі, так якби то був Одеттин знімок, репродук­цію доньки Іофора. Та невиразна симпатія, яка надить нас до мис- чького твору, тепер, коли Сванн упізнав утілений оригінал доньки Іпфора, переросла у нього в жагу, якої досі так і не збудило в ньому і ідпттине тіло. Цілі години милуючись на цього Боттічеллі, він думав іціо власного Боттічеллі, вважав, що той ще прекрасніший і, набли- ишючи до себе карточку Сепфори, уявляв, ніби пригортає Одетту.

Проте він намагався запобігти не лише переситу Одетти, а й своє­му власному переситу. Щоб якось розворушити душу Одетти, чия не­рухомість могла йому набриднути, Сванн вряди-годи писав їй листи, сповнені удаваного розчарування і робленого пересердя, посилаючи ік із таким розрахунком, щоб вона їх одержала до обіду. Він знав И(о Одетта злякається, поспішить відповісти йому, і сподівався, що з і N раху втратити його у неї вихопляться такі слова, яких вона ніколи


495

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сваннове кохання


ще не говорила йому, і справді, саме завдяки цьому викруту, він /ТА тавав від неї щонайніжніші листи.

Ще тільки під їжджаючи до дому Вердюренів, Сванн розчулюв<0 ся від самої думки, що зараз побачить, як розквітне ця зваблива ісЯ та в золотавому ламповому світлі.

Та якось, подумавши про неминуче спільне повернення додоі^Я Сванн повіз свою молодесеньку гризетку аж до Булонського ліоу, щоб відсунути момент приїзду до Вердюренів, і з’явився там такф||і но, що Одетта, не дочекавшись його, подалася додому сама. Перам навшись, що Одетти серед гостей нема, Сванн відчув, як серце йоп занило, він уперше побачив, яка для нього радість — зустріч з Одофі тою. Метрдотель сказав Сваннові, що пані де Кресі веліла переда1^^! що вона дорогою додому заїде до «Прево» випити чашку шокол^^| Сванн одразу ж рушив до «Прево», але Одетти там не було, і він к|> нувся оглядати всі ресторани на бульварах. Втративши всяку надів знайти її, Сванн несподівано зіткнувся з Одеттою на розі Італійські го бульвару. Цього вечора Сванн оволодів нею.

Покохавши Одетту, Сванн відчув у собі відродження надихаф юності, розсіяних пустим і суєтним подальшим життям, але цьом разу всі вони мали відблиск однієї-єдиної істоти, і в ті довгі годині, які він тепер з витонченою насолодою проводив удома на самоті || своєю душею, що одужувала, він мало-помалу знову ставав самим оі бою, але підневільний іншій істоті.

Бачився Сванн з Одеттою більше вечорами, боячись набриднут^^| удень, і навіть не загадувався питанням, що вона може нині робити як складалося раніше її життя. Він лише всміхався на думку про те, до його знайомства з Одеттою хтось говорив про одну жінку — і ця жїї ка була, звісно, Одетта — як про дівку, як про утриманку. Подумки вії наділяв її усякими чеснотами, хоча й не міг не бачити, що вона не нам то розумна. У мистецтві, наприклад, її більше цікавило особисте жиі- тя художників, ніж самі твори. Почуваючи, що часто він не може вві лити її бажання, Сванн принаймні дбав про те, щоб їй було з ним добМ не спростовував її вульгарних думок, не сперечався з її несмаком, якіЯ проявлявся геть у всьому, та більше: він любив її судження і її смакіИ як любив усе, що було їй притаманне, навіть захоплювався ними, бо аі вдяки цим особливостям відкривалася йому, прояснялася її сутніст

Сванн любив товариство Вердюренів, як усе, що оточувало ОдетЛ і було якоюсь мірою тільки засобом бачити її, розмовляти з нею. Н вдовзі до «кланчика» через якусь забаганку Одетти було введено гр, фа де Форшвіля, з яким Сванн давно знався і тільки тепер зауважи*- що той може подобатися жінкам і навіть досить гарний з себе.

496

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сванновекохання


Одетта часто опинялася на мілині, і тоді якийсь невідкладний Іпрг змушував її просити Сванна виручити її. Він бував щасливий до- тмогти їй, як бував щасливий щоразу, коли міг наочно показати ко­лінці, як він кохає її, або принаймні наочно показати, що він для неї розумний порадник, що його користь безперечна.

З часом салон Вердюренів, який колись звів Сванна з Одеттою, став перешкодою для їхніх побачень. Сванна туди більше не запрошували: ІІирдюрени відчували, що цілком навернути його у свою віру вони були Лозсилі. Вони вибачили б йому відвідини <<зануд», якби він відверто під них відцурався у присутності «вірних». Але Вердюрени невдовзі ‘•розуміли, що їм ніколи не пощастить вирвати в нього цього зречен- и п. До того ж граф де Форшвіль, якого привела до. «купки» Одетта, був пік несхожий на Сванна і був їм більше до вподоби. Одетта більше не творила Сваннові, як на світанку їхнього кохання, що вони побачать- «іі взавтра на вечері у Вердюренів, а навпаки, сповіщала, що завтра ініечері вони не побачаться, бо у Вердюренів вечеря. В її ставленні до

  • • панна відчуваються байдужість і роздратованість. У неї постійно не иистачає часу на нього, вона дедалі частіше бреше йому.

Сванн страшенно ревнував Одетту. Ревнощі виснажували його. На- іить коли Сванн так і не з’ясував, куди запропастилась Одетта, його туга, єдиними ліками проти якої була радість побути з Одеттою, мину­лись би, якби Одетта дозволяла йому залишатися у неї, дочекатися її повернення, в якому потонули б години, чиїмось чорнокнижництвом пОернені для нього на несхожі ні на які інші. Але такого дозволу він ии мав. Сванн повертався додому; дорогою він змушував себе складати іміани, перестати думати про коханку; але тільки-но, готуючись засну- і и, він переставав робити над собою зусилля, як цієї ж миті його брали 4>ижані дрижаки, а до горла підкочували схлипування. Він навіть не с илкувався з’ясувати, чому він протирав очі й зі сміхом казав собі, що пін пошився в неврастеніки. Потім у нього знов з’являлася думка, і ця думка ятрила його душу, про те, що завтра знову доведеться розвіду- ішти, що робила Одетта, і хитрувати, добиваючись у неї побачення. Ця потреба діяльності, безупинної, монотонної, була для нього така боліс­на, що якось, виявивши в себе на животі пухлину, він зрадів через те, що ця пухлина може бути смертельною.

І  все ж йому хотілося дожити до того часу, коли він розлюбить Одетту, коли вона не матиме жодного приводу відбріхуватися і він иішешті зможе дізнатися, чи любилися вони з Фаршвілем, коли він ириходив до неї, а йому не відчинили. Але потім його кілька днів пе­реслідувала підозра, що вона кохає когось іншого. Бували дні, коли ( нанна не мучили ніякі підозри. Він думав, що одужав. Але наступ-


497

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сваннове кохання


ного ранку, прокидаючись, він відчував, що йому болить там, де Йо^ ліло раніше, тоді як ще напередодні цей біль ніби розчинився в пото­ці розмаїтих вражень. Ні, біль не рушив з місця. І Сванна розбуди лі саме гострота цього болю.

Якось Сванн відвідав світське зібрання в маркізи де Сент-Еверт. І діти з цими людьми в одній клітці йому було страшенно важко; їхфі глупота і недоречні вихватки дошкуляли тим більше, що, не знаюАІ про його кохання, нездатні, навіть якби вони про нього знали, посіп* чувати йому і поставитися до нього інакше, ніж з посмішкою, як АІ хлоп яцтва, або з жалем, як до божевілля, вони не могли; звуки муя^| ки били по його нервах так, що він мало не зойкав, його катувала щ-й думка, що його ув’язнено там, куди Одетта ніколи не прийде, де ніх*и 1 й ніщо її не знає, де її відсутність аж кричала про себе.

Але нараз вона ніби ввійшла, і йому так шпигонуло, що він ні- 4 самохіть притулив руку до серця. Це скрипка взяла кілька високи■ 1 нот. І перш ніж Сванн устиг зміркувати і сказати собі, що це фрв-<| за з Вентейлевої сонати і він не буде її слухати, усі його спогади той час, коли Одетта була закохана в нього, спогади, які аж до аа-Ч мої цієї миті за його волею жили невидимками у глибині його істо*1 ти, ошукані цим несподіваним променем із давньої пори любові, лю> бові ніби воскрешеної, стрепенулися, випурхнули і, байдужі ДО ЙОР* 1 нинішньої недолі, нестямно заспівали забуті гімни щастя. Нерухої застиглий у спогляданні цього воскрешеного щастя, Сванн поміїч^^ якогось сіромаху і, не впізнавши його одразу, сповнився до нього кучого жалю й потупився, боячись, якби хто не побачив, що на 04Ц 1 йому навернулися сльози. Цей сіромаха був він сам. Коли він це зрн зумів, жаль його зник, зате він сповнився ревнощів до колишньою^ самого себе, якого кохала Одетта, до тих, кого вона кохала зараз.

Сваннові здавалося, що музики не стільки грають коротеньку фрп зу, скільки вершать обряд, без дотримання якого вона б не з’явиласвИ і роблять заклинання, необхідні, щоб сталося і якийсь час тривале диво її появи; Сванн відчував її присутність, подібно до присутносв ті богині заступниці і свідка його кохання, виряджену у звукову одежу, щоб можна було підійти до нього в юрбі непізнанною, одвес гі його убік і поговорити наодинці.

Після цього вечора у Сванна сумніву не залишалося, що Одеттпік почуття до нього вже ніколи не відродиться, що його сподіванки яЛ щастя не справдяться. І якщо в інші дні Одетта бувала ще з ним мил Д й ніжна, якщо вона виявляла до нього іноді увагу, то він це сприйма^В як суто зовнішні, оманливі ознаки нетривалого повернення до ньг го з тою розчулено-недовірливою турботливістю, з тою розпачливо 498

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сванновекохання


радістю, з якою ті, хто доглядає невиліковно хворого, говорять про тимчасове покращення, хоча в душі вони знають, що це нічогісінько

нажить перед лицем неминучої смерті. І Сванн був майже певен, іі|іі якби він жив тепер далеко від Одетти, він зрештою збайдужів би 1« неї, він був би щасливий, якби вона покинула назавжди Париж, у ИЬпго б вистачило духу залишитися, але на те, щоб поїхати самому, духу йому не стало б.

Якось Сванн одержав анонімку, де сповіщалося, що Одетта була Коханкою багатьох чоловіків (зокрема Форшвіля, пана де Бреоте і иятра) та жінок і що вона часто одвідує дім розпусти. Сванн катував- кя від думки, що серед його друзів є людина, здатна надіслати йому »кого листа (деякі подробиці свідчили, що автор у курсі Сванново- т Інтимного життя), проте не надав ніякого значення самому змісту листа.

Художник хворів, і доктор Коттар порадив йому морську подорож, якнкі «вірні» побажали поїхати з ним; Вердюрени не уявляли, як вони «»лишаться самі, тож спершу найняли, а потім купили яхту. Тепер ■’дртта раз у раз вирушала з ними на прогулянки по морю. За кожним

II від’їздом Сванн за якийсь час відчував, що відривається від неї, але ця моральна відлеглість ніби була прямо пов’язана з тілесною відле- і’хістю, тільки-но Сванн дізнавався про її повернення, він не міг утри- мптися, щоб не одвідати її. Одного разу Вердюрени поїхали, як думали пмпршу, лише на місяць, але мандрівка затяглася на цілий рік. Сванн ночував себе зовсім спокійно і був майже щасливий.

Колись він із жахом думав про той день, коли його любов до Одет­ти минеться, і пообіцяв собі: тільки-но переконається, що любов гас­ни, він учепиться в неї і не випустить. Але вийшло так, що разом з

■ ‘яненням кохання у ньому в’яло і бажання зберегти закоханість. Іноді згадане в газеті ім’я людини, яку Сванн запідозрював у сто­сунках з Одеттою, пробуджувало в ньому ревнощі. Але нині ревнощі яі «влили гостро, хоча він не розлучився ще остаточно з минулим, моли він так мучився, але й раював без тями, і що поки його віку, на­года, може, ще дозволить йому нишком здалеку озирнутися на красу колишнього, і тоді він відчував збудження. Випадково наткнувшись яя новий доказ, що Форшвіль був коханцем Одетти, Сванн спостеріг, як його вже не шпигає в серце, кохання далеко тепер від нього, і шко­дував, що проочив мить, коли розлучився з ним навік. Перед тим, як уперше поцілувати Одетту, він намагався закарбувати в пам’яті

II личко, яким так довго милувався і яке мало змінилося після поці­лунку, і точнісінько так нині йому хотілося — подумки принаймні — «казати останнє прощай, поки вона ще існувала, тій Одетті, яку він


499

 

МАРСЕЛЬ ПРУСТ. Сваннове кохання


кохав, ревнував, яка його так намучила і якої він більше ніколи Ш побачить. Він помилявся. Йому довелося ще раз побачити її кіліцМ тижнів згодом. Це було уві сні, у присмерку сонного марення. іЯ проходжався з пані Вердюрен, з доктором Коттаром, якимось молі« диком у фезі, незнайомим, з художником, Одеттою, Наполеоном Щ» дідусем Марселя узмор’ям. Бліді щоки Одетти всіялися черво: • ми цяточками, личко змарніло, видовжилося, але дивилася вона аі Сванна очима, повними ніжності, і він відчував таку любов до в|2 що йому закортіло негайно повести її до себе. Нараз Одетта підне*« до очей руку, глянула на годинника і мовила, що їй час іти. Вона її прощалася з усіма однаково, не одводячи Сванна вбік і не признач»» ши йому побачення. Він не смів спитати її про це, йому хотілося пій слідом, але він мусив, не дивлячись у її бік, з усмішкою відповідаЛ на якісь запитання пані Вердюрен, тоді як серце його розпачливо латало: він ненавидів тепер Одетту, йому кортіло виколоти її очі, яві він щойно розлюбив, розквасити її безживні щоки. Він дряпався^| зом з пані Вердюрен на кручу, тобто ішов усе далі й далі від ОдеттИ яка сходила вниз. Молодик у фезі розплакався. Сванн заходився вЯ шати його, говорячи сам з собою, бо молодик, якого він не міг сперо впізнати, був теж Сванном. А в Наполеона III він перехрестив ФоріІ віля. Раптом споночіло, вдарили на сполох, забігали погорільці. Сц люк, пробігаючи мимо, прокричав, що палії — Одетта зі своїм ком» паньйоном. То був Сваннів камердинер — він прийшов будити його І повідомив, що перукар чекає.

Через годину після пробудження, даючи вказівки перукареві рон Чесати його так, щоб волосся не розчухралося у вагоні, бо мав намШ на другий день поїхати до Комбре до Марселевого дідуся, Сванн знову) згадав свій сон і побачив — ніби все постало як живе, — бліду Одеттш надто запалі щоки, якісь видовжені риси, синці під очима; весь чаЗ поки на нього накочувались приливи ніжності, завдяки яким тривЛ ле кохання до Одетти надовго пустило в непам’ять її первісний обраї, він не помічав усього цього, не помічав з перших днів їхнього зв’яіЛ ку, але вві сні його пам’ять спробувала відживити початкове, прЯ вильне враження від неї з тих часів. І з властивим хамством, яке іноА ді проривалося у нього тепер, коли він уже не ходив у нещасливця]! Сванн подумки гукнув, що він спартолив кращі роки свого житт хотів померти лише тому, що безтямно покохав жінку, яка йому подобалась, жінку не в його стилі.

Переклад з французької А. Перепой

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.