Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

6. ТИПОЛОГІЯ СИСТЕМНИХ І АСИСТЕМНИХ ВІДНОШЕНЬ СЕРЕД МОРФОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ

загрузка...
Кількість протиставлених рядів МФ з однорідним значенням кон­ституює структуру категорії, особливості її парадигми. В українській мові граничним виявом структури МКє дві грамеми (МК числа іменни­ка, виду дієслова), максимальним — сім грамем (МК відмінка іменни­ка). Між двома кінцевими структурами перебувають МК, що мають у своєму складі три (МК роду, способу, часу) грамеми. У структурі кож­ної МК вирізняються марковані і немарковані форми, двокомпонентні є поєднанням останніх. МК складнішої структури характеризуються кількома семантичними опозиціями, щодо яких і виступає один (або більше) компонент немар кованим (категорія часу дієслова — минулий і майбутній часи є маркованими). Основу семантики МК становить її позамовна мотивованість, що може безпосередньо співвідноситись з об’єктивним світом і бути опосередкованою (пор. категорії числа і відмінка іменника).

Загальнокатегоріальне значення, членуючись на окремі компонен­ти, утримує МФ у своїй структурі, водночас його статус загального прогнозує протиставлені ряди МФ, їх гіпотетичну здатність до транс­

 

60


Морфологія


позиції. У цьому й слід шукати визаначальні фактори проекції МФ, що в загальному розумінні означає властиву формі МК здатність ви­промінювати притаманні їй граматичні ознаки назовні — на інші МФ і на весь лексичний матеріал.

Останнє відбиває особливості внутрішньочастиномовної внутрішньо- категоріальної взаємодії на синтаксичному і комунікативному рівнях, що є головним фактором утворення власного функціонально-семантич- ного поля. Навколо нього групуються інші одноярусні та поліярусні мовні ресурси реалізації семантики [Адмони 1988, с. 82-87; Бондарко 1971а, с. 8-45; Плотников 1989, с. 204-233; Бондарко 1983, с. 5-45; Бо- ровлев1991].

МК ґрунтується на трьох визначальних ознаках: 1) єдності в плані форми; 2) єдності в плані змісту; 3) єдності у співвідношенні форми й змісту. Перша забезпечується додатковим розподілом або вільним ва­ріюванням показників семантики, єдність у плані змісту тлумачиться більшістю лінгвістів як обов’язкова наявність інваріантного значен­ня [Исаченко 1954, с. 106-120; Милославский 1981, с. 10-16; Никитевич 1963, с. 20-26; Шендельс 1970, с. 26-27], щодо якого всі інші значення є варіантними, звідси «і вся парадигма об’єднана спільною семанти­кою, диз’юнктивно розділеною на «сфери», що відповідають проти­ставленим формам» [Касевич 1988, с. 182]. Аналіз МК реально свідчить про їх нерівнорядність і неодноплощинність, різновимірність і відмінність у семантичній мотивованості, наявність інваріанта, що підтверджує неоднаковий характер їх змістової організації (пор. МК виду і часу дієслова). На основі відмінних семантичних ознак, що виз­начають напрями організації змісту, вирізняється три різновиди струк- турації змісту МК: 1) наявність інваріантного значення; 2) наявність семантичного поля (польова структура не заперечує співвідношення основного і вторинних значень, останні наближаються до основного, водночас розмежовуючись між собою (семантичний план МК часу дієсло­ва); 3) наявність кількох відносно самостійних семантичних величин, які вже не пов’язані класичним відношенням: головне і вторинне зна­чення (у ряді праць при описі слов’янського виду виділяється чоти­ри основних значення [Гловинская 1982] і спостерігається прагнення визначення інваріанта [Авилова 1976; Виноградов 1986; Иваницкий 1988]).

В українській мові співвідношення форми і змісту належить до ре­гулярної двобічної залежності. Відповідність форманта закріпленому за ним значенню, і навпаки, свідчить про симетрію означуючого й озна­чаючого в структурі мовного знака, що є парадигматичною і наявна в основному (примарному, за Є. Куриловичем) значенні МФ, виявляю­чись у нейтральному контексті у позиції сильного протиставлення. Асиметрія означуючого й означаючого спостерігається при витворенні вторинних (секундарних, за Є. Куриловичем; особливих, за Р. Якобсо- ном) значень, що формуються внаслідок постійного використання МФ у певній функції та її закріпленні вже як потенціалу віртуально. Вто­ринні (похідні) значення МФ є синтагматичними. Між парадигматич­

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


61


ним і синтагматичним значеннями МФ існують міцні зв’язки: 1) осно­ву синтагматичного значення становить одна із сем парадигматичного значення (теперішній історичний; теперішнійрепортажний; теперішній сценічний); 2) парадигматичні і синтагматичні семи співположні (май­бутній гіпотетичний); 3) синтагматична сема нашаровується на пара­дигматичну, співіснуючи з нею на психолого-кумулятивному рівні (Те­пер команда, безперечно, буде попереду, в ній гратиме провідна зірка футболу — знаменитий Марадона (Спортивна газета. — 1989. — 16 січня)). Співвідношення парадигматичних і синтагматичних зна­чень формує полісемію МФ.

Включення слова в мовлення опосередковане наявним у нього ГЗ, тобто закономірності участі слова у мовленнєвій комунікації вклю­чені в систему мови. Якраз тут і спостерігається взаємодія парадигма­тичних і синтагматичних факторів у змістовому наповненні МФ, син­тагматичний план актуалізації МФ ґрунтується на парадигматично­му21 (пор. плюсквамперфектне значення МФ минулого (Світло місяця погасло, і все село було охоплене тремтливим світлом (Гуцало, 1982, с. 27)); аористне значення недок. минулого (Дмитро ходив, дивився, слухав, спостерігав себе як сторонню особу — йому все було байдуже (Підмогильний, 1988, с. 45)); репортажне, сценічне значення МФ тепе­рішнього недок. (Ось вони йдуть: справжні лицарі слави (Леся Україн­ка, 1984, с. 45)); [Мотря:]А тепер я кажу, що цього хочу. Вона йде зі сцени (Олесь, 1989, с. 82)) і відносну граничність вторинних імперфек- тивів типу спалювати, прочитувати, переказувати).

Синтагматичні значення не виходять за межі мікросистеми пара­дигматичних опозицій, що передбачає сінонімізацію їх значень. Вона зумовлюється місцем парадигматичної опозиції в структурі МК, її співвідношенням із семантичним ядром (синоніміка МФч. таж. р. на позначення осіб жіночої статі ґрунтується на бінарному компоненті «стать», що є головним мотиватором семантики ГЗ роду, особи [Вен- рейх 1970]), тому парадигматичне значення однієї МФ збігається із синтагматичним значенням іншої форми і навпаки (синтагматичне значення однієї МФ збігається з парадигматичним значенням іншої). Витворення синонімічних рядів на рівні синтактико-парадигматич- них//парадигматико-синтаксичних//узагальнено-первинно-вторинно- транспозитивних значень свідчить про асистемність відношень у пара­дигматичній структурації змісту МК.

Комплекс парадигматичних і синтагматичних значень МФ стано­вить її функціонально-семантичну парадигму.

загрузка...

Встановлення особливостей системних/асистемних відношень у структурі МК передбачає визначення її центру. У системі МК українсь­кої мови вирізняються узагальнені значення, головним призначенням яких є поєднання мовної семантики із актом комунікації, їм влас­тиві форми, що виражають відлік у такій системі координат, тобто позначають явища, семантично найбільш наближені з погляду мов­лення у просторі і часі й орієнтовані на вихідні позиції в самій кому­нікації [Вгеаі 1904, р. 28, 36 і далі].

 

62


Морфологія


У системі дієслівних часів відправною формою є презенс, у парадигмі особових форм — перша особа, на їх основі розробляються і встановлю­ються різноманітні семантичні опозиції і кореляції [Загнітко 1990, с. 32-41; Русанівський 1971, с. 237-241; Русская 1979, с. 165; Теньер 1988, с. 130-132). Такі категорії є комунікативно-орієнтованими.

Ієрархічно вершинними у структурі МК виступають форми, що най­послідовніше репрезентують загальну семантичну ідею та зовнішньо- категоріальні функції.

Семантичні розрізнювальні ознаки, на яких ґрунтується певна ка­тегорія, можуть бути чотирьох різновидів: 1) категорії-репрезентанти відношень речей (реалій), що наявні в об’єктивній дійсності (реальна одиничність і реальна множинність); 2) категорії-інтерпретатори відно­шення мовця до значень першого виду, які позначають суб’єктивну трансформацію реальних відношень у свідомості мовця (реальність // ірреальність дії); 3) категорії, що не співвідносяться з позамовною дійсністю і виражають відношення між мовними одиницями (реля­тивність) за особливостями синтагматичної сполучуваності (денотація внутрішньомовна: рід, число, відмінок прикметників); 4) категорії- репрезентанти концептуальних уявлень про семантичні явища мови, їх взаємодію і протиставлення (вид дієслова). Названі різновиди пода­ють схему парадигматичних сем, оскільки кожен тип МФ може зазна­вати суб’єктивної інтерпретації.

Одним із виявів взаємозв’язків між формами у структурі МК висту­пає їх синонімізація, поруч із якою перебуває суплементне (доповню­юче) протиставлення25 [Адмони 1988, с. 91-93]. Класичним зразком ос­таннього є частини мови, які лише у своїй сукупності становлять си­стему, що дає можливість виразити в мові ті головні види відношень, у яких постають явища дійсності.

Суплементними є відношення форм ч. р. і форм ж. р. в центрі МК роду, одн. імн. в МК числа іменників тощо. Суплементно-протиставні відношення МФ передбачають наявність форми-репрезентанта всієї су­купності протиставлених рядів МФ, виражаючи ту ознаку, яка є об’єд­нуючим началом певної сукупності МФ у системі парадигматичних зна­чень. Суплементно-протиставлені відношення МФ ґрунтуються на їх парадигматичних відношеннях, які й становлять потенціал наступ­них суплементних/синонімічних відношень. На суплементних і сино­німічних відношеннях МФ базуються трансформаційні і транспозиційні відношення. При транспозиції не зникає парадигматичне значення, на нього нашаровується додаткове, при цьому первинне значення МФ надає контекстові своєрідного відтінку. Нашарування вторинного значення створює особливий різновид застосування МФ (історичний презенс), транспозиція передбачає незмінність початкової семантики транспо­нованого компонента, на неї нашаровується інше значення, що пере­важно виражається опозитивними формами [Адмони 1988, с. 100-103; Балли 1955, с. 130-131; Шендельс 1970, с. 29-30).

Особливість взаємодоповнюючих відношень як різновиду суплемент- ності пояснюється їх структуруючою функцією. Взаємоспрямованість

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


63


категоріального значення особи дієслова, що презентує комунікативний статус підмета і відмінка іменника, поза яким не відбувається формаль­не вираження підмета, відбивають взаємозумовлені зв’язки: позиція підмета, його кваліфікаційний статус зумовлюються ГЗ валентності, значення особи дієслова прогнозується іменниковою лексемою26.

У структурі ряду МК наявні спільні ознаки. Так, між категоріями роду іменників і особи дієслова простежується спільність в ієрархії розрізнювальних ознак. МК особи охоплює дві опозиції: за ознакою «персональності/імперсональності», протиставляючи форми 1-ї і 2-ї особи разом узяті формі 3-ї особи, і за ознакою «мовець/адресат» про­тиставляються форми 1-ї особи (для форм 3-ї особи ця ознака нереле- вантна). У межах категорії роду іменників у її ядрі за ознакою статі форми ч. іж. р. протиставляються формам с. р., які є індиферентними щодо семантики статі.

У свою чергу форми ч. р. протиставляються формам ж. р. за озна­кою «чоловіча//жіноча стать». Афіксальне вираження ГЗ особи у дієслові є ґрунтом поширення закону компресії, унаслідок дії якого забезпечується більша комунікативна самостійність дієслова і реду­кується семантично надлишковий компонент (пор.: Я співаю пісню — > Співаю пісню; Я йду -> Йду — елемент -у(-ю) вміщує семи особи, числа, способу). Диференційні ознаки роду іменника актуалізуються у фор­мах минулого (давноминулого) часу, де спостерігається окреме вира­ження ГЗ особи і ГЗ роду. Міжчастиномовна міжкатегоріальна взає­модія роду й особи свідчить про широкий потенціал кожної з МК і підпорядкованість їх зовнішньокатегоріальних функцій реалізації син­таксичних відношень.

Найважливішою властивістю української морфології є наявність трьох об’єднань (класів) однойменних категорій, що належать до різних частин мови (пор. ГК роду — МК роду іменника, прикметника, зай­менникових іменників, дієприкметників, окремих форм дієслова і т. д.). У межах цих об’єднань простежується чітка ієрархія катего­ріальних значень, підтвердженням чого виступає синтагматично виз­начальний характер одних і синтагматично підпорядкований харак­тер інших. Іменникові рід, число і відмінок є синтагматично визна­чальними (центральними, інформативно насиченими) щодо одноймен­них МК прикметників, займенникових іменників та ін. Останнє відби­ває внутрішньокатегоріальну міжчастиномовну ієрархію, що зумовле­на статусом кожного елемента в структурі речення.

Система МК української мови характеризується двома центрами: 1) МК іменника і 2) МК дієслова.

У силу визначальності дієслова й іменника на синтаксичному і мор­фологічному ярусі, їх ономасіологічної природи притаманні їм МК є синтагматично підпорядковуючими, МК інших частин мови станов­лять периферію морфологічної системи, групуючись навколо іменників і дієслів і утворюючи спектри функціонально-семантичної та формально- граматичної специфіки останніх. Система МК є цілісним утворенням, постійно розвивається, усі її компоненти перебувають у різноманіт­

 

64


Морфологія


них взаємозв’язках. Підтвердженням цього є синонімічні, суплементні, транспозитивні та інші відношення внутрішньочастиномовного внут- рішньокатегоріального, міжчастиномовноговнутрішньокатегоріально- го, внутрішньочастиномовного міжкатегоріального і міжчастиномов- ного міжкатегоріального характеру. Система МК ґрунтується на пара­дигматичних значеннях МФ, що визначають категоріальну структуру мови.

Склад МК та їх функції свідчать про неоднаковий статус МК, їх співвідношення із системою мови і системою мовлення, значний вплив на їх статус узусних тенденцій. Іменникові категорії роду, числа і відмінка є нерівнорядними в плані семантико-синтаксичної і віртуаль­но- лексемної спеціалізації. Граматичний рід характеризується закріпле­ністю за кожним іменником віртуально, зазнаючи наступної актуалі- зації/неактуалізації у мовленні. Лише іменники з омонімією МФ роду належать до інтерпретативно-актуалізаційних величин, оскільки їх розщеплення простежується за умови актуалізації ознаки статі особи, потенційно ж вони вміщують ряд значень (пор.: іменники типу лікар, інженер, полковник, словникар характеризуються: а) узагальнюючою, б) номінативною (актуалізація чоловічої статі), в) семантико-синтаксич- ною (актуалізація жіночої статі) функціями [Загнитко 1989, с. 36-42]).

Значення числа іменників належить до абсолютно інтерпретатив- них та актуалізованих величин [Загнітко 1990в, с. 39-44], крім тих іменникових лексем, у яких ГЗ числа є класифікаційним”. Поряд із категоріями роду і числа відмінок є постійно семантично мотивова­ним і комунікативно інформативним з послідовною формальною реп­резентацією і синтаксичною спеціалізацією серед власне-іменників. Рід є денотативно-сигніфікативною МК, число — денотативним і відмі­нок — сигніфікативним.

Об’єднуючим моментом МК роду, числа і відмінка іменників є на­явність у їх змісті об’єктивних (диктальних) компонентів, що власти­во також морфологічному видові дієслова. Серед іменних категорій власне-диктальним є відмінок, що виступає непредикатним при реалі­зації значення предметності (первинні іменники). Відмінкові значен­ня спрямовані на формально-граматичне окреслення поняття субстан­ціальності навіть за умови нейтралізації ГЗ роду і числа {В нікуди, в нікуди дорога біжить — В затоплені морем луги… (Руденко, 1991, с. 20)). Рід іменників є предикатно-непредикатною категорією з домі­нуванням ознак предикатності, що виявляється у послідовній актуа­лізації родової приналежності іменника в мовленні.

Площина предикатності граматичного роду репрезентована серед особових іменників. Непредикатність МКроду є кількісно об’ємнішою, але семантично ущербною.

Рід іменників належить до об’єктивних категорій із рухливим внутрішнім компонентом, що визначається особливостями його різно­манітних конститутивних і семантичних суперечностей. Число імен­ника є власне-предикатною категорією, витворюючи одну з радіально актуалізованих площин на віртуальному рівні.

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


65


В умовах мовленнєвої комунікації МФ роду і числа спроможні пе­редавати суб’єктивні значення, що мотивується співвідношенням об’єк­тивних і суб’єктивних смислів у реченні. Серед дієслівних МК вірту- ально-класифікаційними є грамеми виду, що модифікуються преди- катно-інтерпретативними значеннями часу і способу. Значення особи і на віртуальному, і на актуальному рівнях є актуально-інтерпретатив- ним, забезпечуючи просторову стратифікацію денотативного смислу речення щодо особи мовця.

З погляду семантичної/структурної домінанти іменникові категорії роду, числа і відмінка також належать до різних площин: число і відмінок поряд із дієслівними категоріями способу, часу, особи, видує категоріями із семантичною домінантою, рід іменника посідає про­міжне місце, поєднуючи у своєму складі семантичні і структурні ком­поненти, статус останніх неоднаковий.

Семантично мотивовані МФ роду іменника утримують за цією озна­кою статус категорії, а не формального класу (таку кваліфікацію гра­матичному роду іменників дала І. П. Іванова [Иванова 1976, с. 55-61]), наповнюючи своїм змістом асемантичні форми при їх переносному вживанні. Структурна домінанта, що є характерною для МК роду, чис­ла, відмінка прикметників, роду і числа дієслова, співіснує з катего­рією роду, числа, відмінка іменників, відбиваючи їх семантику і засвід­чуючи суто синтаксичний, релятивний характер МК роду серед назв неістот.

У розмовній практиці спостерігається розчленування МКроду, чис­ла і відмінка при аналітичному вираженні ГЗ роду і ГЗ особи в конст­рукціях типу лікар прийшла; академік підкреслила2», у яких ГЗ роду іменника відбивається в експоненті дієслова.

Диференціація МК на семантично і структурно мотивовані є не­однаковою у граматичному і функціонально-семантичному аспекті. На першому рівні виявляється наявність чи відсутність МК в абстрактно- морфологічному плані, другий рівень — це потенціал категоріальної форми в аспекті її функціонування. Реалізація ГЗ роду, числа, відмінка прикметника, роду і числа дієслів відбувається лише за умови їх спо­лучуваності із семантично наповненими словоформами. Це й свідчить про власне-граматичний характер таких категорій.

ГЗ МК із семантичною домінантою ґрунтуються на поняттєвих ве­личинах, і такі категорії є відображувальними (пор.: граматичний рід серед особових іменників пов’язаний із семантикою статі). До їх скла­ду належать МК роду, числа, відмінка іменника, часу, особи, способу дієслова. їм протиставлені МК, у значеннях яких закладена потенцій­на можливість мовної інтерпретації відношень, які можуть бути тими самими в об’єктивній дійсності: вид, час дієслова. Водночас ці дієслівні категорії не позбавлені ознак відображувальності, у їх структурі озна­ки відображення й інтерпретації співіснують (табл. 2). Окрему групу утворюють МК відображувальної семантики неінформативного типу, ГЗ яких є віддзеркаленням семантично наповнених форм (рід, число, відмінок прикметника тощо).

З   ‘Теоретична граматика»

 

66


Морфологія


МК не однаковою мірою реалізують позицію мовця в його оцінці змісту висловлення з погляду співвідношення останнього з об’єктив­ною дійсністю29. МК способу, часу, особи і виду зумовлюють просторо- во-часову стратифікацію денотативного змісту речення щодо особи мовця, поза ними мовленнєва комунікація неможлива. Інші категорії можуть набувати актуалізаційних ознак в умовах контексту. Актуа- лізованість способу, часу, особи та виду дієслова перебувають у різних площинах. Об’єктивно актуалізованими є категорії особи і часу [За- гнітко 1990в, с. 56-61].

Неоднаковими виступають категорії у плані спроможності/неспро­можності утворювати співвідносні форми, ряди форм (словоформ), то­тожних із погляду ЛЗ і протиставлених за ГЗ. Категорії, що характе­ризуються активним формотворчим потенціалом, належать до послідов­но корелятивних категорій: відмінок іменника та інших частин мови, рід, число прикметників, спосіб, час, особа, число, рід дієслова; кате­горії, що охоплюють формо- і словотворчі потенціали, при цьому пев­на кількість лексем є неспіввідносною, кваліфікуються як непослі­довно корелятивні: вид дієслова, число іменників (ГК особи іменників); категорії, що не можуть бути реалізовані кореляціями форм одного слова і завжди репрезентуються формами різних слів, є некорелятив- ними»: рід іменників (ГК істот/неістот іменників, валентності діє­слова).

У структурі МК перетинаються формо- і словотворчі тенденції, що й визначають характер корелятивності категорії. У цьому ракурсі

О.  В. Бондарко розрізняє альтернаційний і дериваційний типи МК, залишаючи поза увагою некорелятивну категорію роду іменників. Ар­гументом для такого підходу є те, що при репрезентації грамем роду конкретними словоформами чергування різних родів не знаходить ґрун­ту для порівняння в спільності ЛЗ, хоча у граматичному плані наявне чергування компонентів категорії роду іменників [Бондарко 1976, с. 100]. Альтернаційними є категорії послідовно корелятивного типу, дериваційними — категорії непослідовно корелятивного типу [Бон­дарко 1976, с. 99-110].

Ємнішим є аналіз МК з погляду функціональних різновидів пара­дигм, типологія яких відбиває центр і периферію витворення проти­ставлених один одному рядів МФ. Розгляд типів формотворення МК розкриває співвідношення в їх структурі слово- і формотворення, спе­цифіку співположеності сем у парадигмах лексем і підтверджує наявність кількох типів формотворення в ряді МК, особливості їх поширення, звідси переконливим є твердження про класифікаційний (переважно класифікаційний) чи словозмінний тип категорії (табл. 2).

Відношення між МК у морфологічній системі відбивають: 1) місце і статус МК у класифікації лексем, визначенні їх частиномовної прина­лежності; 2) поза- й власне-мовні смисли; 3) корелятивність/некоре- лятивність (структурну чи семантичну) між окремими різно- та од­нойменними частковими та родовими МК; 4) ієрархію МК; 5) особли­вості парадигматичного структурування позамовного змісту, його син­

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.

 

57

 

тагматичну інтерпретацію; 6) спрямованість/неспрямованість у ко­мунікативний план; 7) статус у вираженні об’єктивних і суб’єктив­них смислів речення; 8) взаємодію та взаємозумовленість на рівні лексеми та речення і т. д. Усе це підтверджує неодновимірний статус кожної МК зокрема і системи МК взагалі, відбиває акумулятивність їх змісту.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.