Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

8. ВЗАЄМОДІЯ ІМЕННИХ І ДІЄСЛІВНИХ КАТЕГОРІЙ

загрузка...
Систему морфологічних категорій утворюють підсистеми іменних (визначальними є іменникові, оскільки рід, число, відмінок прикмет­ника, рід і число дієслова виступають відображувальними) і дієслівних категорій як носії частиномовного значення двох фундаментальних взаємоспрямованих і взаємопротиставлених мовних понять — субстан­ціональності і процесуальності. У системних зв’язках перебувають не лише МК як окремі компоненти внутрішньочастиномовної структури, а й внутрішньокатегоріальні елементи і цілісні категоріальні структу­ри іменника і дієслова, іменника і прикметника. Це свідчить про на­явність внутрішньокатегоріальної внутрішньочастиномовної, внут- рішньокатегоріальноїміжчастиномовної, міжкатегоріальної внутріш­ньочастиномовної, міжкатегоріальної міжчастиномовної взаємодії (табл. 3), що пізнається на морфологічному, синтаксичному і комуні­кативному рівнях і характеризується нерівнорядними площинами. Взаємодія морфологічних одиниць виявляється у п’яти різновидах: власне-взаємодія, взаємовплив, взаємозумовленість, взаємопроникнен­ня, взаємоперехід.

 

73


Морфологія


Серед іменних категорій вирізняються самостійні іменникові і за­лежні (узгоджувальні) прикметникові, числівникові, дієслівні кате­горії. Взаємодія між ними зумовлена реалізацією синтаксичних зв’язків і підпорядкована відображенню структурної функції. На цій підставі поєднання однойменних автономної і залежної категорій пропонують розглядати як цілісні одиниці (А. А. Залізняк, І. Г. Милославський), що свідчить про внутрішньокатегоріальну міжчастиномовну взаємо­дію, різновиди і напрями якої є нерівнорядними на морфологічному, синтаксичному і комунікативному рівнях щодо роду, числа і відмінка.

МКроду, числа, відмінка іменника і виду, часу, способу, особи ста­новлять центр системи морфологічних одиниць, напівпериферійними є ГК істот/неістот, особи/неособи іменника, периферійною виступає ГК валентності дієслова. ГК істот/неістот, особи/неособи іменника на­лежать до міжрівневого перехідного типу одиниць, їх дотичність до МК мотивується наявністю ядра морфологізованої семантики (поси­лення опозиції Н::3 серед назв істот (нейтралізація опозиції Р::3) та її нейтралізація серед назв неістот (посилення опозиції НР: :3); диферен­ціація ізосемічними формантами давального відмінка чоловічого роду серед назв осіб).

Рівноправність морфологізованого ядра з іншими засобами (лек­сичними, синтаксичними) вираження семантики істоти/неістоти, осо­би/неособи пояснює їх перехідний міжрівневий тип.

Взаємодія роду і ГК істоти/неістоти належить до морфологічного ЯРУСУ, оскільки ГЗ роду оформляють семантику істоти/ неістоти. Ди­ференціація ізосемічних формантів відмінка як засобу реалізації зна­чення особи/неособи є типовим зразком внутрівідмінкової взаємодії. Серед особових іменників найпослідовніше реалізується дериваційна парадигма МК роду (для фаунонімів характерною є переважно фор­мальна мотивація родової приналежності і класифікаційний тип па­радигми), що свідчить про взаємозумовленість їх семантики: наявність ГЗ особи передбачає позамовну мотивованість граматичного роду (пор. орендар/орендарка, господар/господарка, аптекар /аптекарка, квітни­кар/квітникарка, свічкар/свічкарка, сукнар /’сукнарка, льонар /льонар­ка, жонглер/жонглерка, білетер/білетерка; Були то переважно лис­ти від знайомих віденців і віденок, бо з земляками він [Стефан] май­же не листувався (Лепкий, 1991, т. 1, с. 145); То сходилися вечірнич- ники і вечірничниці (Лепкий, 1991, т. 2, с. 326); Ніхто не вийшов його зустрічати, не було ні сусідів, свояків, сільських лікарів і ліка­рок (Лепкий, 1991, т. 1, с. 501)).

Внутрішньокатегоріальна міжчастиномовна взаємодія роду іменників і роду атрибутивних компонентів має морфолого-синтаксичний (зеле­не дерево, глибока долина), смислозмістовий [Державний секретар підкреслила значущість космічних досліджень) і комунікативно-праг- матичний (Василько — велика плакса) виміри, що зумовлюються ре- ферентно-предикатною властивістю ГЗ роду іменників, їх підпорядко­ваністю актуально-прагматичним завданням (пор. референційний і конститутивний контраст граматичного роду у слів типу Олюньчик,

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.


79


Танюшик, Миколка; [Микола:] А Танюшик нам чаю принесе (Сам­бук, 1979, с. 158)).

Підсистема іменникових категорій характеризується спільністю ре­алізації, у силу чого рід, число і відмінок є співположеними і для них властива акумулятивно-структурна, власне-структурна і семантико-гра- матична внутрішньочастиномовна міжкатегоріальна взаємодія. Аку- мулятивно-структурний різновид внутрішньочастиномовної міжкате- горіальної взаємодії роду, числа і відмінка має місце серед більшості іменників, його головною ознакою є реалізація структурної функції з акумуляцією всіх ГЗ в одному форманті. Акумулятивно-структурна взаємодія характеризується двома вимірами: радіальним та іррадіаль- ним (табл. 3). Перший має місце в усіх випадках формальної мотиво- ваності роду, її пов’язаності з вертикальними опозиціями відмінків і синонімікою ізосемічних формантів числа, тобто кожен рід утворює власний радіус взаємодії з категорією відмінка та числа [Загнітко 1990, с. 101] (пор. родову диференціацію іменників з основою на м’який/ твердий приголосний: короб, дуб, килим, диптих — ч. р.; гуаш, ре­туш, флеш, одіж, подорож, патолоч, пригірщ, зустріч, нехворощ — ж. р.; ч. р. охоплює 20 732 слова з кінцевим твердим основи з (0), що становить 99,5 % загальної кількості цих іменників; гордень, шкен­тель, фалінь, форштевень, логлінь, лотлінь, фальшкіль, фідаль, цину­бель, мушкель, міракль, дактиль, дюраль — ч. р.; гантель, гастроль, метіль, синкліналь, грюнколь, бешамель, трандафиль, фухтель, блас тоцель, герань, віолончель, опарінь, тлінь, просинь, голубінь, сивінь, височінь, гарячінь — ж. р. — ГЗ ч. р. реалізовано у 2616 іменників, ГЗ

ж. р. охоплює 4526 слів). Серед цих радіусів вирізняються площини активної (відмінок і с. р., останній у слів тлу море, поле, озеро (назви неістот) виражається лише називним і знахідним) і пасивної (жужіль/ жужелю — ч. р. і жужіль/жужелі — ж. р.; купіль/купелю — ч. р. і купіль/купелі — ж. р.; черінь/череня — ч. р. і черінь/черені — ж. р., близько ЗО слів) взаємодії, іррадіальна взаємодія охоплює випадки синтагматичного роду іменників і поширена серед лексем з омонімією морфологічних форм роду (плакса, сирота, трудяга, відчаюга; інже­нер, посол, консул, представник).

Структурно-акумулятивна внутрішньочастиномовна міжкатегоріаль­на взаємодія зумовлює динаміку однієї МК при зміні іншої. Так, уні­фікація показників числа детермінувала звуження площини виражен­ня роду і трансформацію класифікаційних ознак до структури морфо­логічного числа [Тронский 1967, с. 85-92; Холодович 1946, с. 15-36]. Останні поширені серед плюративів, девербативів, деад’єктивів (охоплю­ють близько 25 000 слів), уніфікація ізосемічних відмінкових формантів (у староукраїнській і давньоруській мові повністю ізосемічними були в наз. в. одн. ЗО флексій та їх варіантів, у ми. — 35, у знах. одн. — 36, узнах. мн. — 46[Жирмунский 1968, с. 7-20], пор. у сучасній мові: наз. одн. характеризується 6 ізосемічними формантами та ін.) стала причи­ною елімінації форм двоїни, трансформації окремих з них до парадиг­ми множини і перебудову МК числа, що насамперед мало поширення

 

80


Морфологія


серед класу осіб. Подібні тенденції відбивають, з одного боку, внутріш- ньочастиномовні інтеграційні процеси, з іншого, свідчать про різно­манітні напрями і різновиди внутрішньочастиномовної міжкатегоріаль- ної акумулятивно-структурної взаємодії, тобто конвергенція в одній пло­щині морфологічних форм стає стимулом дивергенції в іншій. Підтвер­дженням останнього є витворення відносного протиставлення назв істот і назв неістот із тенденцією послідовної диференціації ізосемічних відмінкових формантів з метою морфологізації опозиції «особа/неосо- ба» серед іменників. Горизонтальні ряди відмінкових формантів визна­чаються формальними мотиваторами роду і репрезентують парадигма­тичний рід, звужуючись та уніфікуючись, відмінкові флексії поширю­ють омонімію морфологічних форм роду на віртуальному рівні мовно­го знака, що свідчить про взаємозв’язок віртуальних і горизонтальних опозицій. Звуження площини взаємодії МК числа з поняттєвою кате­горією кількості сприяло розширенню аглютинативності числа з його спрямованістю на постійну актуалізацію (ПІ. Баллі), пор.: два будин­ки, два комбайни, і активізувало внутрівідмінкову взаємодію з наступ­ною диференціацією значеннєвих відтінків: дві жінки, дві фабрики, три книги. Серед іменників — професійних номінацій поширена іррадіаль- на акумулятивно-структурна взаємодія, за якої в межах однієї відмін­кової форми спостерігається генералізація (узагальнене позначення осо­би: Учитель — фахівець творчий, невсипущий, — має стати реформа­тором (Літературна Україна. — 1986. — 21 серпня); Нехай чабан жене свої отари ~ Офірі огнищ не підвладний я (Филипович, 1989, с. 65)); семантико-номінативна (номінація осіб чоловічої статі: / понині відкри­ває творчій молоді секрети високого мистецтва майстер художнього ткацтва киянин Семен Пилипенко (Літературна Україна. — 1986. — 13 лютого)); семантико-синтаксична (називання осіб жіночої статі: — По-перше, — розповіла мені Алла Костянтинівна, — Марія — обдаро­вана людина, народний майстер з шиття, і водночас — реставратор одягу (Плачинда //Літературна Україна. — 1988. — 16 листопада); Канадський літературознавець Маргарет Фарлей… високо оцінила нову збірку поезій (Літературна Україна. — 1987. — 17 грудня)) функції. З одного боку, тут наявна внутрішньокатегоріальна, зокрема внутрівід- мінкова взаємодія, з іншого, у подібних випадках спостерігається міжка- тегоріальна внутрішньочастиномовна взаємодія, кінцевим етапом якої є розчеплення омонімічних форм чоловічого і жіночого роду і витворен­ня смислозмістового узгодження за родом (реалізоване між підметом і присудком), що й дає змогу послідовно розмежовувати парадигматичний і синтагматичний рід іменникових лексем (Лікар встановив причи­ну хвороби і Лікар встановила причину хвороби). Взаємодія МК на різних мовних рівнях є відмінною і характеризується власним спект­ром взаємопереходів і взаємозв’язків, співположеності і розчеплення.

загрузка...

Власне-синтаксичне значення словоформи є різницею між її кому­нікативним значенням, що зумовлюється семантикою підпорядкова­ного компонента, лексико-граматичним значенням підпорядковуючо­го компонента та абстрагованим зразком творення речення — струк­

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних вілношень.


81


турною схемою. Для роду і числа іменників суттєвим виступає перший компонент, власне-синтаксичне значення відмінка, навпаки, визна­чається дією трьох чинників. Звідси й кваліфікація останнього як МК синтаксичного призначення. Рід і число є вагомими в прислівному типі зв’язку — узгодженні (зелене дерево і зелені дерева; біла хата і білі хати), відмінок же поряд з узгодженням виступає визначальним при керуванні, іменному приляганні та неприслівній взаємозалежній координації. Синтаксичний аспект відмінкової форми відбитий у її синтаксичних характеристиках, пов’язаних і з вираженням відношень, і з вираженням значень, зумовлених структурною схемою. Кожному з відмінків властивий власний набір прислівних і неприслівних зв’язків. На підставі відмінкових форм здійснюється кваліфікація безприймен­никового, прийменникового, сильного, слабкого зв’язку в різноманіт­них його конотаціях.

Морфолого-синтаксичний аспект роду і числа іменників забезпечує морфологічний сингармонізм роду й числа синтаксично пов’язаних слів (зовнішні функції МК), відбиваючи особливості внутрішньо категоріаль­ної міжчастиномовної взаємодії, у чому виявляється одна із властиво­стей синезису (повторення — відбиття). Відмінок у цьому плані також спрямований на зв’язок слів у синтагмі, що відбиває складники морфо­логічних значень: 1) значення змінюваності/незмінюваності слова (пор. виділення комплексної морфеми (Г. О. Винокур)); 2) значення форми слова, що забезпечує її зв’язки у словосполученні; 3) корелятивність/ некорелятивність МК і лексико-граматичних розрядів слів, що виража­ються за допомогою словозміни. Для відмінка істотними є всі три оз­наки, тому категорії роду і числа лише тоді набувають властивостей характеризувати відмінкову форму, коли їх виражають. Остання має місце при узгодженні, тотожності парадигматичного і синтагматично­го роду, власне-структурна міжкатегоріальна внутрішньочастиномовна взаємодія засвідчує підпорядкування роду іншим закономірностям диференціації (семантико-парадигматичні зв’язки серед невідмінюваних іменників типу салхіно, мтіулурі, пульмі, бергамаско, болеро (назви танців), нейблау (барвник), карамбулі (напій), альдине (шрифт) — ч. р., кількість невідмінюваних іменників становить 5000 слів). Власне-струк- турна взаємодія наявна лише на синтаксичному рівні, де.простежуєть­ся розчеплення омонімічних форм відмінків і числа.

Семантико-граматична внутрішньочастиномовна міжкатегоріальна взаємодія іменникових категорій спостерігається при різноманітних міжчастиномовних трансформаціях, формально-граматичному і лек- сико-семантичному оформленні предметності. Посідаючи ієрархічно вер­шинну позицію серед іменникових категорій завдяки постійній семан- тико-синтаксико-морфологічній мотивованості і вираженості, відмінок найактивніше задіяний на початковому етапі формально-граматично- го оформлення предметності, втрата відмінкового значення зумовлює нівеляцію предметної семантики і трансформацію іменників в інші частини мови — синтаксичні прислівники, аналітичні морфеми [Жир- мунский 1965, с. 5-87]. Поряд із цим число і рід беруть активну участь

 

82


Морфологія


разом з відмінком у лексико-семантичному оформленні субстанціаль­ності (ігор, первинну функцію суб’єкта називного відмінка, об’єктну знахідного, адресатну давального тощо). Сема роду виступає складни­ком лексичної структури слова, визначаючи його характеристики на віртуальному рівні слова. Семи числа спрямовані на кінцевий етап окреслення предметності, найбільше співвідносячись із визначальною семантикою субстанціальності — просторовою, що орієнтована на ча­совий вимір. Взаємоспрямованість просторової і часової семантики підкреслює протиставлення і взаємодію фундаментальних понять мо­ви — субстанціальності і процесуальності, унаслідок чого утворюють­ся ієрархічно вершинні мовні одиниці — речення. Просторова семан­тика субстанціальності, головним складником якої є вичленування предмета із сфери йому подібних і неподібних, послідовно відбита в диференціації іменників на конкретні й абстрактні (збірні іменники утворюються лише від іменникових лексем конкретної семантики), що детермінована зв’язком семантики МК числа з ознаками дискрет­ності/ недискретності і приналежністю останніх разом з ознаками ра- хованості/ нерахованості до семантичного ядра граматичного числа. У протиставленні однини і множини остання характеризується більшою спрямованістю на реалізацію семантики індивідності, підтвердженням чого є послідовне виражання значення істоти/неістоти її формами і витворення формально мотивованих (суфікси типу -ств-, -і(і)-, (н1)-, -от-, -в) збірних іменників, серед яких нейтралізується значущість відмінностей між елементами множинності. Недискретність інколи зу­мовлюється активною дією залишкових категоріальних ознак, що має місце серед девербативів (шліфування, транспортування, перерізуван­ня, сподівання та ін., близько 9000 слів). Видова семантика, що репре­зентована на рівні іменникових лексем (переважно з омонімією видо­вих форм), в основі своїй передбачає кількісний вимір дії. Останнє зумовлює підпорядкування морфологічних значень числа вертикаль­ним відмінковим опозиціям і трансформацію числа в категорію міжпа- радигматичного типу. Форми вважаються омонімічними, якщо в ета­лоні займають різні горизонталі, співвідносячись із відповідними вер­тикальними рядами, і характеризуються різними значеннями. Омоні­ми завжди є адекватними двом специфічним формам іншого слова, пор.: навчання/навчання, транспортування/транспортуваннях фаб­рика/фабрики, народ/народи або матері/матері, хоробрості/хороб­рості, листа/листа і учительки/учительці, долини/долині, новели/ новелу, тобто розмежування омонімічних форм здійснюється на ґрунті їх комутаційних властивостей (за С. Д. Кацнельсоном).

Міжчастиномовні трансформації засвідчують активну семантико- граматичну взаємодію значень середнього роду і називного відмінка при субстантивації слів типу живе, майбутнє, прекрасне, незабутнє і міжкатегоріальну внутрішньочастиномовну взаємодію значень чолові­чого роду і родового відмінка при субстантивації лексем на позначен­ня осіб за фахом, посадою (черговий, командуючий, завідуючий, уче­ний) та іншими ознаками (приїжджий, знайомий, перехожий; Ста­

 

РОЗДІЛ І. Системність категоріальних відношень.


83


ренького ще ніхто не забув (Лепкий, 1991, т. 1, с. 405)). Інтенсивні міжчастнномовні трансформації відбуваються за умов перебування за­значених лексем у формі називного (назви неістот — 175 випадків із 200) і родового (142 випадки із 200 вживань субстантивів — назв істот) відмінків.

Значення роду іменника найбільшою мірою підпорядковане комуні- кативно-прагматичним завданням і переважно визначається денота- тивним чи сигніфікативним уживанням іменника, що особливо яск­раво виявляється серед іменників на позначення фаху, звання, поса­ди. Сигніфікативна позиція іменника зумовлює домінування класи­фікуючих і кваліфікуючих ознак, що визначає перевагу морфолого- синтаксичної єдності сполучуваних форм: Уже сьогодні Олена — справ­жнісінький висококваліфікований дозиметрист (Україна молода. — 1991. — № 20. — С. 5), денотативна співвіднесеність актуалізує лекси- ко-семантичний компонент морфологічного значення роду іменника, кінцевим етапом є розчеплення омонімічних форм роду: Овочівники вважають, що неабиякий внесок у досягнення таких результатів зро­била і бджоляр Н. С. Підволоцька (СВ. — 1989. — 26 січня); Бджоляр В. С. Коваленко вже давно прозвітував… (Молодь України. — 1988. — 24 вересня). Форми роду і числа нейтральні щодо синтаксичної функції іменника, виступаючи інколи індиферентними і щодо морфологічних значень роду і числа присудка, пор.: Комп’ютер — прекрасна машина нашого століття (Україна молода. — 1991. — № 18. — ч. 1); Сонячні турбіни — чудове джерело енергії майбутнього (Зірка. — 1991. — 18 листопада). Використання відмінка постійно синтаксично зумовле­не — визначається позицією іменника в реченні, характером його зв’яз­ку з іншими словами, що свідчить про розчеплення внутрішньочасти- номовної міжкатегоріальної взаємодії на синтаксичному і комуніка­тивному рівнях (табл. 3). Останнє є наслідком відмінних статусів роду, числа і відмінка у витворенні предикативного зв’язку і участі в кому­нікативній функції (МКроду серед назв осіб є комунікативно орієнто­ваною, різновиди її міжчастиномовної внутрішньокатегоріальної взає­модії зумовлюються денотативним/сигніфікативним наповненням імен­никової лексеми; МК числа є повністю предикатною і не залежить від синтаксичної позиції іменника).

Взаємодію дієслівної особи та відмінка іменника слід кваліфікува­ти як ієрархічно найвищу ланку протиставлення і взаємоспрямова- ності дієслова й іменника. Подібний тип взаємодії категоріальної се­мантики є підтвердженням взаємопроникнення МК і засвідчує підпо­рядкованість зовнішньочастиномовних категоріальних функцій ви­творенню одиниць ієрархічно найвищого мовного рівня. Взаємопро­никнення МК характеризується двома вимірами — формально-грама- тичним і семантичним. Перший із них пов’язаний з інвентарем пози­ційних відмінків і з формально-граматичною детермінацією іменем дієслова (особа дієслова і є категорією, що зумовлена іменниковим (у широкому розумінні) підметом і виступає визначальною при утворенні структури двоскладного речення). Дієслівна семантика спрямована на

 

84


Морфологія


змістове завершення, заповнення синтагматичних сем, що в структурі двоскладного речення перетинаються з парадигматичними семами імен­ника. Семантична детермінація діеслова-присудка допускає варіювання на відміну від визначеності формальної. Формально-граматичний план взаємопроникнення співвіднесений з особливостями вираження імен­никового відмінка і дієслівної особи (пор.: власне-іменники пов’язу­ються з дієсловами лише у 3-й особі), семантичний аспект пов’язаний з комунікативним і власне-означальним (власне-семантичним) планом речення [Загнітко 1990а; Теньер 1988, с. 250]. Міжчастиномовнаміжка- тегоріальна взаємодія мотивується перетином суб’єктної семантики імен­ників і дієслів, що в межах дієслів виражена протиставленням «суб’єктність/асуб’єктність». Корелятивність/некорелятивність остан­нього з сигніфікативно сильною позицією називного відмінка (індукує всі інші позиції) як ядерного компонента вираження суб’єктності відбиває площину активної/пасивної міжчастиномовної міжкатегоріальної взає­модії та особливості семантичного ускладнення формально елементар­ного простого речення, початковим етапом якого є розширення функ­ціональної можливості кожного іменника виступати в позиції сигніфі­кативно індукуючого компонента (пор.: Хлопець сміється і Море сміється; Комбайн зрізає колоски пшениці і Колоски пшениці зріза­ються комбайном (комбайн позначає окрему пропозицію) і т. д.). Відмінкоутворюючий контекст іменника [Соссюр 1977, с. 160; Ревзина, Чанишвили 1973, с. 68-86] є складником дієслівної валентності, що й дає змогу розглядати їх як одну суперкатегорію. Остання є класифіка­ційною серед дієслів (грамеми розподіляються між класами лексем) і словозмінною для іменників, оскільки показник її міститься в імен­нику і є опосередкованим щодо дієслова. Бінарність відмінкової систе­ми (доповнююча специфіка щодо семантичного взаємопроникнення, виз­начальний статус у формально-граматичному взаємопроникненні, син­тагматично зумовлюючий аспект у міжчастиномовній внутрішньокате- горіальній взаємодії) з усією повнотою відбиває послідовну семантичну мотивованість її грамем і реченнєвотвірний потенціал відмінків.

Взаємопроникнення МК є ієрархічно найвищим різновидом взаємодії, оскільки в ньому виражено проникнення семантики однієї категорії в семантику іншої, активна взаємодія останньої у реалізації зовнішніх функцій МК. Ієрархічно нижчим різновидом взаємодії є взаємозумов­леність, що поширена у внутрішньочастиномовній міжкатегоріальній площині. Найпослідовніше взаємозумовленість виражена у детермінації парадигми часу семантикою виду і залежності функціонування форм виду від значеннєвого обсягу форм часу.

Функціонально-парадигматична кваліфікація зв’язку виду і часу (О. В. Бондарко) ґрунтується на тлумаченні виду як віртуальної, часу як актуальної величин (ПІ. Баллі), що вимагає свого уточнення в силу фузійності виду та аглютинативності часу, способу й особи, взаємодія між якими характеризується структурним і семантичним паралеліз­мом. Особливості взаємозумовленості виду і часу виявляються у двох нерівнорядних площинах. Часова парадигматика дієслова визначаєть­

 

Розділ І. Системність категоріальних відношень.


85


ся семантикою виду, що свідчить про детермінацію останньою обсягу семантики часу (пор. дві форми часу дієслів доконаного виду і три форми часу дієслів недоконаного виду). Морфологічні значення виду зазнають модифікації внаслідок сполучення із семантикою часу і част­ково зумовлюючись останньою у вживанні (прикладом парадигматич­ної взаємодії може бути розчеплення омонімічних видових форм у ча­совій парадигмі дієслів типу анексувати, ампутувати, атакувати, апробувати, пор.: атакую і атакую омонімічні форми теперішнього недоконаного і майбутнього доконаного часу, посилення опозиції про­стежується лише на синтаксичному рівні: [Пащенко:] Атакуємо, і раптом чую, що хтось невідомий мене кличе (Шдмогильний, 1989, с. 364); [Босаковський:] Завтра підтягнемо сили і атакуємо (Леп- кий, 1991, т. 2, с. 10)). Наявність МК виду завжди передбачає часову парадигму, остання ж може функціонувати цілком самостійно.

Семантичний і структурний паралелізм особи, часу і способу, спосо­бу і виду виявляється в тому, що синтетизм/аналітизм вираження особових значень не впливає на реалізацію часової семантики і навпа­ки: синтетизм/аналітизм репрезентації морфологічних значень часу не детермінує відповідний тип вираження семантики особи. Остання ви­значається імплікованою/експлікованою формально-граматичною взає­модією з відмінком іменника, що, заповнюючи синтагматичну сему дієслова-предиката, утворює разом з нею спільну семантико-синтак- сичну категорію валентності опосередковано морфологічного проміжно­го типу. Структурний і семантичний паралелізм особи і часу репрезен­тований у різноплощинній їх спрямованості у мовленнєвій комуні­кації. Час разом з видом підпорядкований часовій стратифікації дено­тата речення щодо мовця, особа і спосіб визначають його просторову стратифікацію. Особова семантика є визначальною в частиномовному оформленні слова, її нівеляція зумовлює посилення частиномовної трансформації дієслова і його родової диференціації, поступову втрату дієслівності (пор. віддієслівні прикметники і близькі до них форми давноминулого і минулого часу), співвідносячись за статусом детермі­нації частиномовного значення з відмінком іменника. Прикладом міжчастиномовної міжкатегоріальної взаємодії є взаємовплив особи і числа, що призводить до утворення функціонально-цілісних форм (по­ширені серед різновидів особових односкладних речень). Аналіз мор­фологічних значень особи дієслова зумовлює вихід за межі морфоло­гічної системи, включаючи в поняття форми дієслова імпліцитний/ експліцитний підмет, що підтверджує домінування зовнішніх функцій над внутрішніми (пор. означено-, неозначено-, узагальнено-особові, безособові дієслівні речення, при їх кваліфікаціях формам особи і чис­ла надається статус відносно самостійних, самодостатніх).

Особливості внутрішньочастиномовної міжкатегоріальної дієслівної взаємодії відбивають семантичну і синтаксичну орієнтацію її склад­ників. Одиниця вираження категорії відсилає як до морфологічного значення (тобто одне із значень — час, спосіб), так і до пропозиції (особа) і лексичного значення (вид). Семантично орієнтованим є вид з

 

86

 

Морфологія

 

послідовною диференціацією його грамемами доконаності і недокона­ності структурно відмінних пропозицій (доконаний вид охоплює один спектр зміни, корелюючи в кінцевому етапі перебігу дії із станом; не- доконаний вид репрезентує певну множинність процесів, здійснення яких зумовило б видозміну суб’єкта [«УУіеггЬіска 1969, з. 181]), синтак­сично спрямованими виступають час, спосіб і особа. Найпослідовніше внутрішньоорієнтованими є грамеми часу, до яких прилягають зна­чення особи, що разом з першими становлять єдиний частиномовний детермінатор і репрезентують внутрішньочастиномовну міжкатегорі- альну дієслівну власне-взаємодію (табл. 3).

Первинним у мові є комплекс категорій, а не окремі його складни­ки, що свідчить про їх системність і спрямованість ГК на упорядкування мисленнєвих процесів і їх відбиття на мовному рівні. Системність МК зумовлює взаємодію навіть семантично віддалених грамем. Так, нака­зовий спосіб детермінує видозміну ієрархії видових значень. «В імпера­тивних форм провідним значенням грамеми недоконаного виду висту­пає загально-фактичне, а не актуально-тривале, як у індикативних форм» [Храковский 1950, с. 18-36]. Пор.: [Шаптала:] Сестро, дивись, я ішов за твоїм заповітом… (Підмогильний, 1989, с. 342); Грими, моя пісне, могутня, палка, На всім українськім роздоллі! (Чупринка, 1991, с. 57); Шуміть, шуміть, морські безодні, Сміліше, море, в бій лети! (Олесь, 1990, с. 113). Система МК як комплекс об’єктів із притаманною для нього стійкістю, складністю,’функціональністю і наявністю розга­луженої схеми зв’язків включає внутрішньочастиномовну структуру МК, міжчастиномовну структуру і внутрішню структуру кожної з МК, що характеризуються впорядкованістю і дискретністю частин. У силу цього категорії сповнені стриманої динаміки, прикладом якої є взаємо- переходи між різнойменними категоріями. Зазнаючи ущербності в одній площині, морфологічна система трансформує таку ознаку до структури іншої категорії. Класифікуюча специфіка іменникового числа стала наслідком витворення незначної кількості слів, позбавлених формальної мотивованості роду, різноманітні мисленнєві асоціації, витворення подвійних імен сприяють розширенню класифікаційної парадигми МК числа і трансформують її в категорію з рівновеликими площинами кла­сифікаційної і конвертованої парадигми, засвідчуючи значний класи­фікаційний зсув морфологічного числа іменників.

Ядро міжчастиномовної міжкатегоріальної взаємодії становить взає­мопроникнення відмінка іменника й особи дієслова — фундаторів пре­дикативного зв’язку, навколо якого групуються всі інші різновиди взаємодії. До ядра міжчастиномовної міжкатегоріальної взаємодії при­лягає взаємозумовленість форм вокатива й імператива, що спеціалізу­ються на реалізації апелятивної функції мови. Взаємозумовленість во­катива й імператива простежується на рівні особової семантики, обме­жуючись лише формами 2-ї особи. Подібний перетин різноманітних виявів міжчастиномовної міжкатегоріальної взаємодії відображає си­стемну цілісність МК української мови, що пронизана нерівнорядни- ми спектрами внутрішніх і зовнішніх зв’язків (табл. 3).

Інвентар внутрішньочастиномовних внутрішньокатегоріальних взає- мопереходів пов’язаний з формуванням функціонально-семантичних парадигм окремих морфологічних форм (пор. співвідношення первин­них і вторинних функцій у форм роду, відмінка, числа іменників), що зумовлюються асиметрією означуючого й означаючого в структурі мов­ного знака. Парадигма внутрішньочастиномовних міжкатегоріальних зв’язків мотивується участю категоріальних ознак у частиномовній детермінації слова, статусом категоріальних сем у формальному і се­мантичному структуруванні лексем, міжчастиномовна внутрішньока- тегоріальна взаємодія підпорядкована реалізації номінативних завдань і організації синтаксичних відношень, ієрархічно вершинну позицію якої утворює міжчастиномовне міжкатегоріальне взаємопроникнення.


.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.