СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — АННА КАРЕНІНА — ЧАСТИНА ПЕРША

♦       Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я и щаслива по-своєму».

Усе пішло шкереберть у сім’ї Облонських відтоді, як Доллі, дрц- І жина Степана Аркад ійовича Об донського, дізналася про зв ’ язок її ч. ловіка з француженкою-гувернанткою й сказала, що не може жиі «і з невірним чоловіком в одному домі. Усі, від членів сім’ї до слуг, ь пружено чекали, що буде далі. Того дня Степан Аркадійович, якові І у товаристві звали Стіва, прокинувся на дивані у своєму кабінеті^| одразу пригадав, що було три дні тому, і застогнав. Не те щоб він пі реймався через свій учинок, але він щиро жалкував про те, що не ■]• І мів як слід приховати свою інтрижку від дружини і тепер усі стра; дають: він, вона, діти. Він розумів, що треба якось зарадити ЛихоаІ^І піти до дружини, перепросити її, але він відчув, що зараз йому це ■■ під силу. Він пригадав, як безглуздо повівся, коли дружина, покі|| завши йому записку до француженки, спитала, що це означає. А вії І нічого не заперечував і тільки безглуздо посміхався своєю звичн^^| доброю посмішкою, наче це його не стосувалося. Він бачив, як ДоліИ здригнулася від болю й більше не схотіла його бачити.

Степан Аркадійович подзвонив, щоб йому несли одягатися, і раза^^В з одягом камердинер Матвій приніс телеграму від сестри Анни, яв сповіщала про свій приїзд. Стіва зрадів, адже Анна могла посприя^^^ примиренню подружжя. Отож він, поголившись і одягнувшись,.ПІ­ШОВ снідати. Поснідавши і почитавши газету, випивши другу чаші кави з калачем, він посміхнувся не від того, що радів з доброї звіон ки, а просто від доброго травлення. Та, згадавши про дружину, ви посмутнів: треба було йти до неї, але він відчував, що все, що б він сказав, буде виглядати фальшивим, а фальшу він сам не терпів. Одна відчинив двері до спальні дружини. Дар’я Олександрівна (близькі зв ли її Доллі) намагалася виглядати суворо, проте відчувала, що боїтьої чоловіка, боїться брехні і боїться цієї розмови. Вона складала дитячі II речі, збираючись піти від нього і водночас розуміла, що не зможе цьс^| зробити, адже так звикла вважати його своїм чоловіком, любити йоїЛ Коли Стіва побачив її змучене стражданням обличчя, його спокій II добродушність відразу десь ділися, на очі навернулася сльоза, бо він| щиро жалів її і просив пробачити йому. Але вона й чути його не хотіла Степан Аркадійович поїхав на службу. Ось уже третій рік він Я^| рував установою, його любили й поважали як підлеглі, так і нача.іь 570

 

—————- _——- ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


■кики. Він був ліберальним, поблажливо ставився до людей, усвідом­люючи й свою здатність робити помилки. Проте до служби він був І ЛнКдужим, а тому саме там помилок не робив, за що його й цінувало іП(‘|)івництво. Кілька годин він займався справами служби, коли до т.ого прийшов товариш молодості, якого він дуже любив, — Костян- [*ПІ Дмитрович Левін. Вони були цілковитою протилежністю один идиому, хоч були одного віку й дружили з юності. Кожен з них вва­лив, що інший живе примарним життям. Левін жив у селі і щось ро- (Іин, але Стіва не розумів, що саме, і не цікавився тим. Коли Облон- I кий спитав про мету приїзду Левіна до Москви, той почервонів, не «оповівши на питання, натомість поцікавився, як справи у князів ІЦербацьких. Свого часу, ще студентом Левін часто бував у цій роди­ні і дружив з молодим князем Щербацьким. Він закохався в усю ро­ни ну, а тому довго не міг зрозуміти, котра з дочок князів ІЦербацьких і «ому наймиліша. Тепер же він точно знав, що це Кіті, наймолодша »іязівна, яку він вважав найдовершенішою, і тепер приїхав з твер­дим наміром посвататися до неї. Колись вони бачилися чи не щодня, РГії раптом Левін поїхав у село. І все ж почуття до Кіті не давали йому >окою, отож для себе він усе вирішив остаточно. Щоправда, його («ііпжали вдалою партією для Кіті, але його несподіваний від’їзд був гнким недоречним. Зупинившись у старшого брата по матері Козни- рпива, він хотів розповісти братові про свої почуття, однак той якраз ркімовляв з відомим професором філософії, і Левін змушений був че- ІіН’и й слухати. Невдовзі розмова зацікавила його, так що він навіть Спитав: «Якщо почуття мої знищені, якщо тіло моє помре, то ніяко- П- існування не може бути?» Той відповів, що наука не має фактів, V’ стверджувати щось напевно, отож Левін його більше й не слухав. У*»ли нарешті гість пішов, Кознишев почав розпитувати про справи $*пмстві, у роботі якого Левін якийсь час брав участь, а потім, роз­чарувавшись, покинув цю справу. Потім він розповів Левіну про те,

… рідний брат Костянтина Дмитровича — Миколай, який розтра-

гм,| більшу частину своєї маєтності й посварився з братами, тепер по­рішив у погане товариство. Кознишев заплатив був за векселем Ми- і *»’іая, але той замість вдячності вимагав покинути його, залишити у »покої. Левін зрозумів, що братові недобре й хотів був їхати до нього, »нр спочатку він мав зустрітися з Облонським, а потім з Кіті. Адже і’Ч»пди неї він і приїхав:

[ Левін побачив, що Кіті катається на ковзанах. Вона зраділа йому Р импросила кататися разом. Мати її досить холодно привітала його, И’1 запросила відвідати їх. Зрадівши, Левін пообіцяв бути ввечері й И»іхав обідати з Облонським.


571

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


Стіва Облонський був уже багато винен у ресторані «Англія», о4М волів обідати саме тут, бо вважав соромом уникати ресторану за таї* |• умов. Вони смакували вишукані страви, хоча Левін краще б з’їв біла# хліба з сиром. Облонський сказав, що Кіті цікавилась Левіним, а Д ллі вважає, що він буде добрим чоловіком для її сестри Кіті. Левін бД у захваті й не міг пережити, щоб хтось говорив про його почуття, ••І таким священним воно для нього було. Проте Облонський попередні, що після від’їзду Левіна до Щербацьких вчащав молодий граф Олій сій Вронський, отож йому слід поспішати освідчитися першим. Лі він пошкодував, що все розповів Облонському, бо той не зрозумів ЙОЦ «особливого» почуття і принизив, спростив його кохання.

Князівні Кіті було вісімнадцять років, і вона виїжджала лише ь шу зиму, але вже мала неабиякий успіх: усі молоді люди були про^| закохані у неї. Батьки ж розуміли, що серйозної пропозиції слід кати саме від Левіна та Вронського. Княгиня Щербацька не розуи) ла Левіна, він їй не подобався, і вона зраділа, коли він тоді нфі дівано поїхав. Натомість Вронський задовольняв усі вимоги маті Кіті: багатий, розумний, шляхетний, з блискучими перспективі -дії щодо кар’єри. Князь Щербацький Вронському не довіряв і вважм що кращого чоловіка для Кіті, ніж Левін, годі й бажати. Сама КМ дружньо ставилася до Левіна й не дуже уявляла собі майбутнє з ніЖ тоді як майбутнє з Вронським їй здавалося прекрасним, хоч вона ЙЯ могла визначити, що відчувала до нього.

Увечері того дня Левін приїхав до Щербацьких заздалегідь, |^Н освідчитися Кіті. Вона була збентежена його зізнанням і, слухами його слова, почувалася щасливою, однак, згадавши про Вронської* відмовила Левіну. Той вклонився і вже хотів піти, коли вийшла кр гиня. Вона все прочитала по обличчях молодих людей і зраділа виві ру дочки. Незабаром приїхала подруга Кіті графиня Нордстон, я І* завжди висміювала його, бо не розуміла. Левіну зазвичай удавал^И гідно відповідати на її дошкульні слова, та цього вечора він хотів тіір ки одного: якнайшвидше піти звідси. Але його затримав прихід нове гостя — графа Олексія Вронського. Левін був із тих людей, які в щА ливому супернику здатні бачити не погане, а краще. Отож він відзм чив вроду й шляхетність Вронського, визнавши переваги суперни|І

Коли вечір скінчився, Кіті розповіла матері про розмову з Левін иа Мати була задоволена й сказала чоловікові, що все йде до шлюбу КМ з Вронським. Той розгнівався й почав кричати, що молодий граа^| вартий їхньої дочки. Княгиня так і не наважилася тоді сказати чол вікові про відмову Левіну. Сама ж Кіті, хоч і почувалася зворушенні увагою Вронського, не могла бути щасливою, бо почувалася виннОН 572

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. АннаКареніна


Ш’ред Левіннм. Вронський і не здогадувався, які плани мала княгиня «І,ербацька щодо нього, бо сімейного життя він не любив і не збирався цдружуватися, хоч Кіті й подобалася йому. Проте жодного кроку назу­стріч він ще не зробив, хоч і відчував якийсь духовний зв’язок із Кіті.

Наступного дня Вронський поїхав на вокзал зустрічати свою ма- Нр, що повернулася з Петербурга. На пероні він зустрів Облонсько- 1(1, який чекав на сестру Анну, що мала приїхати з Петербурга цим потягом. У розмові вони торкнулися Кареніних, з якими Вронський nd був знайомий, хоч і чув про них, а також Левіна. Стіва сказав, що Ливін мав освідчитися Кіті, і Вронський одразу зрозумів, чому вона іідмовила його супернику. І хоч сам він не має наміру одружувати­ся з Кіті, його самолюбство потішене, а докорів сумління щодо Кіті іііі не відчуває. Прибув потяг, і Вронський, підійшовши до потрібно­го відділення, чемно відсторонився, пропускаючи молоду жінку, яка і’пме виходила звідти. Її гарне вродливе обличчя, грація, витонче- исть, особлива ласкава усмішка і уважний погляд сірих очей приму­сили Вронського подивитися на неї уважніше. Жінка теж повернула силову до нього, і він устиг помітити в її короткому погляді природ­ну жвавість, ніби вона стримувала щось, чого було в надлишку в її погляді, посмішці. Розмовляючи з матір’ю, Вронський прислухаєть­ся до голосу молодої жінки, яка просить подивитися, чи приїхав її прат, і розуміє, що це і є сестра Стіви Облонського. Вона повертаєть­ся до купе, і мати Вронського представляє його своїй супутниці. Та, і’міючись, говорить, що впізнала його, адже всю дорогу вони розпо­відали одна одній про своїх синів — графиня про Олексія, а Анна про гимирічного Серьожу. Вронського вразила рішучість жінки, коли юна, зустрівшись з братом, обняла його й поцілувала. Коли вони ви-

■оди ли, стався прикрий випадок — поїзд задавив сторожа. Стіва й Иронський довідалися, що в нього залишилася велика сім’я, і Анна говорить, що треба щось зробити для них. Вронський відійшов, але ік наздогнав начальник станції й спитав, кому призначені двісті ру­блів, які дав Воонський. Анна виходить з вокзалу пригніченою. Вона спитала в брата, чи давно він знає Вронського, і той розповів, що дав­ко й що всі сподіваються на шлюб його з Кіті.

і Доллі не чекала ні від кого допомоги, проте, пам’ятаючи дружнє шіівлення зовиці до неї, змушена була прийняти Анну.

Анна щиро раділа можливості побачити племінників, про яких кша добре знала — і коли хто народився, і на що хворів. Доллі прием­ки вражена. Коли вони залишаються наодинці, Анна говорить їй те, про що та сама вже не раз думала: якщо любиш чоловіка, маєш прости-

III  заради дітей і себе. Після цієї розмови Доллі відчула полегшення,


573

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


і коли вони обідали вдома, вперше за час розладу говорила чоловімЛ ві «ти». І хоч певна відчуженість залишалася, про розлучення вже^И йшлося. Після обіду приїхала Кіті, яка спочатку почувалася ніякс^Н в присутності «поважної петербурзької дами», але потім сердечністиИ щирість Анни її підкорила, і вони дружньо говорили про Вронськож, про майбутній бал. Діти не відходили віл Анни. Усі говорили про щаій хороше, і Анна розповіла Кіті, що їхала до Москви разом з матір’в Вронського. Не розповіла лише про двісті рублів, які той дав удові відчула, що тут є дещо таке, що стосується лише її, але чого не пов^П нно бути. Того дня трапилася ще одна подія. Коли увечері всі зібра^И ся після чаю у вітальні, де тепер панувала атмосфера спокою й любо»? адже Облонські помирилися, Анні раптом стало сумно, їй бракував сина. Вона пішла до себе в кімнату по фотокартки сина і, коли була її сходах, побачила, як увійшов гість. То був Вронський. Його облич Д здалося Анні присоромленим і переляканим, коли він побачив її. лонський запросив його увійти, але той відмовився й пішов. Усім цаВ візит видався дивним. Кіті подумала, що Вронський хотів бачити^И але не наважився увійти. Анна ж серцем відчула щось недобре.

Коли Щербацькі приїхали на бал, про який Кіті говорила з Аш ною, він уже розпочався. Кіті була в чудовому настрої, вона була сії» дома своєї вроди й справді виглядала прекрасно й невимушено, наВ народилася в цій залі. Її одразу запросив до танцю найкращий танщь рист, і вона, вже танцюючи, побачила Облонських та Анну, що бу.^Н вишуканому чорному оксамитовому платті з білим мереживом.

Кіті просила її бути в ліловому, проте змушена була визнати, що Два мала рацію, не намагаючись прикрасити себе за допомогою сукні. була для неї ніби рамою, але головною була сама Анна — проста, неМі мушена і водночас жива, цікава й гарна. Вона схвально оглянула й весело зауважила, що та не залишається без партнерів, навіть у за! входить танцюючи. Саме тоді підійшов Вронський і вклонився. здалося, що Анна невдоволена ним, але не зрозуміла чому. Вронськ» нагадав Кіті, що першу кадриль вона обіцяла йому. Вона дивилася^И танцює Анна, й милувалася нею, чекаючи, щоб Вронський запросі^Н на вальс. Помітивши здивований погляд дівчини, Вронський, поче» вонівши, запросив-таки її на вальс. Вони зробили лише крок, як му^И ка увірвалася. Кіті подивилася на Вронського з такою любов’ю, щ^| можна було не помітити, але той погляд так і залишився без відповідН це гнітило її ще дуже довго. Коли вона танцювала з Вронським кадри^И тр сподівалася, що все вирішиться вже під час мазурки, хоч той її щЯ запросив на цей танець. Кіті була певна, що інакше й бути не можеі,^Н тут вона побачила Анну. Як змінилася ця стримана жінка! Очі її


574

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


■                  и, вона відчувала те саме, що й Кіті, — вона мала успіх. Раптом Кіті, •»дивившись на Вронського, зрозуміла з жахом, що саме він був тому

■ричиною. Завжди спокійне й незворушне обличчя графа мінялося на шкірне, коли він дивився на Анну, якої, здавалося, побоювався. Кіті ■Ідмовила всім, хто запрошував її на мазурку, певна того, що Вронський иімцюватиме з нею. Але на мазурку він запросив Анну, а Кіті змушена -»ла сидіти серед тих, кого не запросили. Графиня Нордстон, побачив­ші це, звеліла своєму кавалеру запросити Кіті. Кіті була у розпачі, вона ■■ :імогла приховати це, і Вронський, поглянувши на неї під час ма- іурки, не впізнав її, так змінило обличчя дівчини страждання її душі.

Коли Левін вийшов від Щербацьких після невдалого освідчення, її душі в нього було гірко, він картав себе за те, що пішов обідати, а іптім свататися, а тим часом його братові Миколаю потрібна була його

■  помога. Він поїхав до брата, згадуючи дорогою його історію. У сту- ■Мтські роки Миколай жив, немов чернець, уникав усіляких розваг, •пгтився, молився, аж раптом все змінилося тяжким відчайдушним Цгулом. Він зійшовся з такими огидними людьми, що згодом усі від-

■і чулися від нього. Левіну було жаль брата, якого він вважав винним

  • Ви що в тому, що той мав пристрасний запальний характер і пригні-

■                  мий розум. Костянтин Дмитрович думав про те, як дивно реагують

  • ,и: коли він намагався стримати свій характер за допомогою релі- *11. всі сміялися з нього, а коли дав волю цьому характеру, всі від нього Цдспхнулися. Він вирішив довести братові, що любить його й розуміє.

Левін знайшов брата у якомусь номері, де сиділи незнайомі люди. Іоколай одразу послав рябувату жінку по горілку. Левін з болем від­зив, як змінився на гірше брат. Миколай спочатку зрадів, а потім,

  • адавши свої образи на старшого брата Сергія Івановича, якось пе- — мінився, набундючився. Проте Левін не звернув на це уваги. Брат вімовляв з якимсь молодиком про влаштування слюсарень у селі, і » тянтин Дмитрович спитав, навіщо ж у селі, де й так роботи багато.
  • • Цт зауважив, що той ставиться до селян та їхньої долі по-панськи.
  • мін не сперечався, жаліючи брата. Повернулася жінка з горілкою. Її ^їли Маша. Миколай узяв її з повій і жив з нею як із дружиною. Вона


Е
іч доглядала й спиняла, коли він пив надто багато. Цього разу Ми- іай схопив пляшку й випив з жадобою, швидко сп’янівши, а потім Го вклали спати. Левін просив, щоб Маша сповіщала його про брата


І
<истах і потроху умовляла його переїхати жити у його дім.

Другого дня після балу Анна Кареніна вирішує повернутися до
і рбурга, а на умовляння Доллі зауважує, що має поїхати, бо ми-
•■оді стала причиною страждань Кіті. Доллі говорить, що не бажає
грі цього шлюбу, бо якщо Вронський здатен закохатися за один


575

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна

 

день, то краще б Кіті не мала з ним жодних стосунків. Сама Де спішить запевнити, що завжди буде на боці Анни.

Сівши у вагон, Анна щиро вірила, що вся ця історія минулася завжди, що це лише поикрий епізод, про який вона швидко заб; Анна розгорнула роман і спробувала читати, але враження і спо заважали їй зосередитися, її мучило почуття сорому, причини я вона почала дошукуватися. Вона розуміла, що між нею і Вронсь не може бути нічого, окрім стосунків звичайних знайомих, але мусь дивна радість охоплювала усе її єство, коли вона поринала у гади. На зупинці Анна вийшла подихати повітрям, а коли вже ралася увійти до вагона, раптом якась тінь затулила світло ліхт Це був Вронський, який почав палко говорити, що їде, аби бути де вона. Якась радісна гордість охопила Анну, адже він сказав т що потай сподівалася її душа. Але розум її все ще чинив опір. Усю вона не спала, відчуваючи, що ця розмова дивно зблизила їх обох

Коли вона вийшла на перон у Петербурзі, то побачила свого віка по-новому: Анну вразили неприємні риси його зовнішності, вона раніше не помічала, зокрема його вуха. Її охопило відчуття вдоволення собою, наче вона була нещира щодо чоловіка, але ра цього не помічала. Вона лише спитала в нього, чи здоровий син.

Вронський так само не спав цієї ночі. Він почувався горди стільки тому, що вразив Анну (у це він не вірив), стільки тому, що решті сам зумів відчути такі сильні емоції. Коли на пероні він у{ ше побачив Анну разом із чоловіком, то зрозумів, що їх шлюб р но існує. Вронський підійшов привітатися з подружжям і поба що природна жвавість Анни десь поділася. Лише миттєвий погл; під вій нагадав йому колишню Анну, той глибокий погляд щось ховував, і Вронський був щасливий.

Удома її зустрів син. Але тепер Анні навіть Серьожа здався на ким гарним, як вона думала. Вона зрозуміла, що їй доведеться з ти до нової реальності. Вона повернулася до своїх обов’язків ма дружини, до звичного життя серед світських знайомих, щодеі клопоту, і те, що спалахнуло в ній тоді у вагоні, дещо пригасло.

Вронський повертається до звичайного для нього холостяць життя, робить візити, щоб опинитися усюди, де буває Анна.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.