СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — АННА КАРЕНІНА — ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Подружжя Кареніних продовжувало жити разом, але вони буЛ вже зовсім чужі одне одному. Хоч Вронський не бував у них удоЛ, але Олексій Олександрович знав, що дружина зустрічається з кохЛ цем. Ці стосунки мучили всіх трьох, і кожен сподівався, що неза«*, ром усе якось вирішиться: Каренін вірив, що пристрасть Анни Ы» неться, Анна була впевнена, що дуже скоро все закінчиться, вона^| знала, що саме покладе край цьому становищу, але її переконані^Н підкорила і Вронського.

Узимку його на тиждень приставили до одного іноземного приі^| показувати всі славетності російського життя й Петербурга. Вронсь м му було навіть важко систематизувати всі забави, які пропонували рі* ні особи принцу: і рисаки, і млинці, і ведмеже полювання, і циганЯ Незважаючи на те, що для Вронського таке спілкування не було нови І цей тиждень здався йому дуже важким. Уперше він наче побачив севІ збоку, і те, що він побачив, йому не сподобалось: це був дуже самовпе* нении, дуже здоровий, дуже охайний, дуже поганий чоловік. Пона­дивши принца по забавах, після безсонної ночі і ведмежого полюваш » Вронський повернувся додому, де на нього чекала записка від АннііН якій вона сповіщала, що занедужала, що чоловіка увечері не буде вда* ма, і просила Вронського приїхати. До призначеного побачення ще бЯ ‘ час, Вронський ліг і заснув. Всі враження останніх днів дивно переп^| лись уві сні зі спогадами про Анну. Він прокинувся з жахом і пригадо що найбільше враження у сні справив брудний, маленький селян^И що був на полюванні, який чомусь говорив французькою. Спогади пр цього селянина і тепер чомусь примусили Вронського здригнутися. І Він подивився на годинник і побачив, що спізнюється на призначай Анною побачення. Під’їхавши до дому Анни, в самих дверях зіткну» з Каретним. Ця зустріч боляче вразила самолюбство Вронського, відчув себе шахраєм. Почуття його до Анни зазнали останнім часом і тотних змін, честолюбні плани, що народилися під впливом зустрічі> Серпуховським, знову відступили перед коханням, але Вронський ні? чував, що кращі сторінки їхнього роману вже прочитані, водночас ні| знав, що не зможе залишити її. Через свою вагітність Анна не могЛ вже бувати у світі, вона страждала від ставлення до неї чоловіка, від реЯ нощів, коли не могла бачити Вронського, боялася пологів. І цього раЯ

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


Анна почала докоряти за те, що він продовжує вести звичне йому світ- рі.ке життя, скаржитись на чоловіка, що він не розуміє її стану і не від­чуває, яких страждань вона зазнає. Потім Анна розповіла свій дивний сон: наче вона увійшла до кімнати, а там у кутку зігнувся над мішком ма­ленький брудний селянин і щось говорить французькою, вона спитала, до чого цей сон, і отримала відповідь, що їй судилося померти під час по­логів. Вронський спробував заспокоїти її, але й сам відчув хвилювання.

Після зустрічі з Вронським на порозі свого дому Олексій Олексан­дрович Каренін поїхав в оперу, відсидів там призначений час і повер­нувся додому. Він не міг заснути і всю ніч проходйв у своєму кабінеті.

11                  арешті вирішив, що змушений виконати свою погрозу — розлучитися і забрати сина. Вранці Каренін мовчки зі страшним обличчям увійшов до кімнати дружини, мовчки підійшов до її столу і відкрив його. Анна, иражена такою поведінкою, запитала, чого він хоче. Каренін відповів, іцо йому потрібні листи Вронського. Анна спробувала закрити стіл, але чоловік грубо відштовхнув її. Потім, гнівно дивлячись на дружину, сказав, що вона не дотрималась тих умов, які він висунув, і тепер він має право подавати на розлучення й забрати сина. Анна просила зали­шити сина бодай до її пологів, але Каренін мовчки вийшов з її кімнати.

Візит до адвоката ще раз довів Кареніну, що в разі розлучення на нього чекає ганьба, що форма розлучення, на якій він наполягає, нтягне у цю справу багато свідків. Службові справи Олексія Олексан­дровича теж були не в найкращому стані. Комісія прийняла його про­позиції щодо інородців і зрошування Зарайської губернії, але його суперник обрав хитру тактику. Він підтримував все, що пропонував Каренін, і навіть додавав своїх заходів у цьому напрямку, чим дово­див усе до абсурду. Коли ж абсурдність ужитих заходів ставала зрозу­міла всім, суперник усувався, нагадавши, що головна ідея цих заходів належала Кареніну. Отож позиції його стали хиткими, а ще додава­лася й зневага світу до зрадженого чоловіка. І Олексій Олександрович прийняв важливе рішення — їхати в далекі губернії й самому на міс­ці розібратися у справах. Перед далекою дорогою на три дні він зупи­нився в Москві. Каренін нікого не хотів бачити, але випадково його побачив Стіва Облонський і запросив на обід. Каренін посилався на невідкладні справи, але Степан Аркадійович наполягав.

Другого дня після цієї зустрічі Облонський зранку заїхав у театр до молодої танцюристки, потім поїхав вибирати рибу й спаржу до звано­го обіду, а потім у готель, де йому необхідно було бачити трьох людей: Левіна, який щойно повернувся з-за кордону, свого нового начальни­ка й Кареніна. Стіва любив давати обіди, де все було вишукане: і стра­ви, і вина, і гості. Йому дуже подобалася програма обіду, який він мав


587

 

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Кареніна


давати. Страви прості й прекрасні, а гості: Кіті і Левін, Сергій Іван</1 вич Кознишев і Олексій Олександрович Каренін, які представлялі 1 московську й петербурзьку інтелігенцію, ще мав бути ентузіаст ПеіІ цов, який не дасть нікому нудьгувати, тощо. Стіва помітив, що КарЯ нін дуже сухо поставився вчора до нього, і здогадався, що чутки паї Анну й Вронського, певно, не позбавлені підстав, що у подружжя кЯ реніних не все добре. Але ця неприємність не могла затьмарити пр* красного настрою Стіви, і він сподівався, що все якось владнається* Степан Аркадійович зайшов до Левіна на хвилинку, а просидів та* цілу годину, потім снідав з новим начальником і лише о четвертій э» стрівся з Кареніним. Олексій Олександрович саме запечатував ксЯ верт із листом до адвоката у справі про розлучення, коли прийшов 0> донський. Каренін вирішив сповістити про свої наміри щодо дружин; і покласти край цим обтяжливим родинним стосункам. Але КареніїІ не знав Стіву. Звістка про розлучення приголомшила його, але він таа щиро співчував Кареніну, так щиро захищав свою сестру і так наполИ гливо вмовляв приїхати на обід і поговорити з Доллі, що навіть КаренД не міг опиратися й дав слово бути. Коли Облонський повернувся дод^| му, деякі гості вже зібрались і у вітальні була досить прохолодна атм J сфера, бо Доллі не могла об’єднати таких різних людей. Степан АркаЗ І йович за кілька хвилин усіх перезнайомив, підкинув тему для розмові І Кареніну і Кознишеву, і у вітальні стало як скрізь, де збиралося нитті кане товариство. Пізніше за всіх приїхав Левін, він і боявся, й хотів ба; ! чити Кіті. Коли довідався, що вона тут, все інше перестало його цікі вити. Кіті теж чекала зустрічі з Левіним, вона мало не розплакаласЯ побачивши його, але опанувала себе. Дівчина звернулася до Левіна« запитанням, яке не мало ніякого подвійного змісту і стосувалося вед­межого полювання, але в її словах Левін почув і прохання вибачити^И довіру до нього, і надію, і любов, у яку не міг не повірити. Обід вийшп* чудовий, цікаві розмови не переривалися. Говорили і про долі народі^И і про емансипацію, про нерівність прав жінок і чоловіків у шлюбі. ОдиЖ із гостей розпочав розмову про подружню невірність, Облонський, від» чуваючи недоречність цієї теми у присутності Кареніна, спробував відй вернути увагу від цього питання, але Олексій Олександрович, здавалІ^И ся, нічого не відчував. Доллі вирішила поговорити з Кареніним, вон’ не вірила, що Анна знехтувала подружні обов’язки, але страждань на обличчі Олексія Олександровича сказало їй більше, ніж слова. До^Н ллі благає його не вимагати розлучення, адже це згубить Анну, вона і

НЄ ЗМОЖе ВЗЯТИ НОВИЙ ШЛЮб, ДОКИ ЖИВИЙ її ЧОЛОВІК; ДОЛЛІ розуміє, тч Д

тоді увесь світ, все вишукане товариство відвернеться від Анни. Вон* нагадує Кареніну про можливість християнського прощення, про лю|

588

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


оов до тих, хто ненавидить. Каренін говорить, що можна любити тих, хто ненавидить, але неможливо любити того, кого ненавидиш.

Раніше Левін із задоволенням висловив би свої думки з питань, що обговорювалися, але тепер він чув і бачив тільки Кіті і все сприймав гик, як вона. Між ними встановилося таке порозуміння, що майже не (іуло потреби промовляти слова. Кіті сиділа біля столу для гри в карти і креслила на ньому крейдою. Дивлячись на неї, Левін раптом зрозу­мів, що й дня не зможе прожити без Кіті, він узяв у неї крейду і напи­сав перші літери слів питання, що хвилювало його: коли ви відповіли мені, що цього не може бути, чи означало це, що не може бути ніколи, чи тільки тоді? Здавалося, не було ніякої надії, що вона прочитає цю гкладну фразу, але Левін дивився на Кіті так, наче його життя зале­жить від того, чи зрозуміє вона написане. І Кіті зрозуміла. Так само, лише першими літерами вона відповіла йому і просила пробачити й за- »ути все тоді сказане. Вони домовились, що завтра він приїде просити її руки. Левін підрахував, «що до призначеного часу, коли він знову побачить Кіті і назавжди з’єднається з нею, залишилось чотирнадцять годин. Він не міг залишатися на самоті, йому треба було з кимось гово­рити, щоб забути про час. Спочатку Левін поїхав із братом на засідан­ня якоїсь комісії, потім пішов із візитом до Свіяжського, який на зиму приїхав із дружиною у Москву. Усі люди цього вечора здавалися йому напрочуд добрими, він навіть не помітив, як дивно на нього погляда­ють дружина Свіяжського та її сестра, яких утомив його візит.

Левін не спав усю ніч, двічі приходив до дому Щербацьких, о сьо­мій ранку й о десятій, хоча знав, що не може прийти раніше, ніж о дванадцятій. Кіті теж не спала цієї ночі, вона чекала на нього і хоті­ла першою сповістити про його і її щастя, а батьки були щасливі від її щастя. Вона сором’язливо гадала, що йому сказати, але коли почу- па, що він прийшов, вибігла назустріч, не роздумуючи, довірливо по­клала руки йому на плечі і поцілувала. Княгиня перевела почуття на практичні справи: благословити, оголосити про одруження, готувати посаг до весілля. Спочатку Левіна боляче вразила ця практичність, ііле він подивився на Кіті, яка не знаходила у словах матері нічого див- иого, і зрозумів, що ніщо не може затьмарити його щастя, тож, напев­не, так треба робити, і підкорився необхідним та щасливим весільним турботам. Єдиною тяжкою подією того часу для Левіна було відкрит­тя перед Кіті своєї душі без прикрас. Левін обожнював Кіті, мав її за імірець усіх чеснот, тому вважав за необхідне розказати те, що так му­чило: його невіра і його неневинність. З дозволу князя він дав Кіті про- іитати свій щоденник. Невіра Левіна мало схвилювала її, бо вона зна­ла його душу, і якщо цей стан називається невіра, то їй байдуже. А от


589

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


друге його зізнання примусило Кіті довго плакати. Та вона прости, йому, що примусило Левіна ще більше цінувати своє щастя.

Повернувшись до свого самотнього номера в готелі, Каренін із прі] крістю пригадав слова Дар’ї Олександрівни про християнське п* щення. Він знав, що у його випадку це зовсім не підходить, і виріш* більше не думати про дружину, а зосередитись на службових справ« Йому принесли дві телеграми. Перша викликала обурення, бо там спп віщалося, що його суперник отримав місце, на яке намірився сам Ка­ренін. Обурення це не було викликане тим, що його обійшли, — йому було прикро тому, що ніхто не хотів бачити нікчемності його супернД ка. З почуттям прикрості відкрив він і другу телеграму, тому не відШ зу зрозумів 11 змісту. Ця телеграма була від Анни. Вона просила пЯ їхати и простити їй перед смертю. Спочатку Каренін вирішив, що ці обман, до якого вона вдалася, аби уникнути розлучення. Але потіЯ пригадавши її вагітність, подумав, що, можливо, у хвилину страждЯ ня, передчуваючи можливу смерть, вона справді кається у скоєном,, Олексій Олександрович вирішив їхати до Петербурга і на власні о’І побачити, що відбувається: якщо дружина здорова, то зі спокійнЯ презирством поїхати від неї, якщо справді помирає, дотриматися пЯ вил пристойності. Йому соромно було визнати, що він бажає її смеЯ ті. Удома був безлад, Каренін відчув це відразу. Йому повідомили, ш Анна розродилася, але стан її дуже тяжкий. У кабінеті Анни він побі чив Вронського, який сидів, затуливши обличчя руками, і плакав. ПІ бачивши чоловіка Анни, він підхопився, потім, вражений, сів і зної» підвівся, почав говорити, що Анна помирає, що лікарі не дають жо ноі нади. Не дослухавши його, Каренін увійшов у спальню дружи^И Анна не тільки не виглядала зараз хворою, але перебувала в чудовоіЯ настрої. Вона говорила голосно й виразно, але розмова її більше булі схожою на марення. Вона говорила про чоловіка, який він чудовиЯ якии гідний, як він простить їй. Анна не чула, як їй говорили, що чо> ловік приїхав, що він тут, поруч із нею. Вона сама побачила його« свого марення і відсахнулася, як від удару, але сказала, що не його баї іться, а смерті. Анна просить простити їй усе і подати руку ВронсыИ му. Каренін пережив душевне потрясіння, коли побачив стражда ня Анни. Християнський закон, якому він хотів слідувати усе жит^| вимагав від нього простити, але тепер він не думав про закон. У йоре серці народилися справжня любов до своїх ворогів і щире прощенніЯ Він подав руку Вронському і не стримував сліз, що заливали облич^^І Анна знову втратила свідомість і забилась у гарячці.

Три доби Анна боролася зі смертю, кінця очікували кожної миті. Опівночі вона знепритомніла, пульс майже не бився. На ніч ВронськиИ 590                                                                                                                                                                                                                       І

 

ЛЕВ Т О Л СТ О Й. Анна Кареніна


І поїхав додому, а вранці повернувся довідатися, в якому Анна стані, г Олексій Олександрович зустрів його у передпокої і провів у кабінет, на той випадок, якщо вона захоче його бачити. Коли ж пішла четвер- I тп доба, лікарі сказали, що є надія. У цей день Олексій Олександрович .пйшов у кабінет дружини, де сидів Вронський, і попросив вислухати І ііого. Він розказав про почуття, які володіли його душею до повернен- мя у Петербург, про розлучення, яке він майже розпочав, про те, що І ппжав Анні смерті. Але тепер він молить Бога, щоб той не забрав його щире прощення, тепер він бачить свій обов’язок у тому, щоб бути по- | руч з Анною. Каренін сказав Вронському, що не буде докоряти йому, і навіть якщо весь світ буде сміятися із зрадженого чоловіка, він не по- I кине Анни. Вронський не розумів почуття Олексія Олександровича, І нле відчув, що це було щось недосяжне у його теперішньому світогляді.

Вийшовши від Кареніних, Вронський не міг зрозуміти, куди йому подітися. Він відчував, що ніколи не кохав Анну так, як тепер, і що І итратив її назавжди. Він не спав три ночі і, повернувшись додому, І спробував заснути. Але сон не приходив, знову й знову Олексій Врон- сі,кий пригадував усе, що говорив Каренін, і сором душив його. Врон­ський розчинив вікно, бо не було чим дихати, і раптом усвідомив, що н його стані тільки два виходи: збожеволіти або застрелитися від со­рому. Він зачинив двері, узяв револьвер, постояв кілька хвилин, зно- иу пригадуючи своє приниження, і вистрелив. Він упав і зрозумів, що не поцілив у серце, потягнувся по револьвер, але не дістав його і І знепритомнів. Його слуга так перелякався, що залишив Вронського стікати кров’ю та побіг по допомогу, і тільки за годину прийшли лі- I карі і дружина брата Варя, яка залишилась доглядати його.

Вже за два місяці після повернення Олексія Олександровича з Мо- I скви він відчував, що на нього чекають нові потрясіння, які не да- I дуть перебувати у стані духовної радості, любові й співчуття. Його І теперішнє становище здавалося йому зовсім природним, але він від­чував грубу силу, яка керувала життям і не хотіла миритися із спо­коєм його душі. Він відчував, що стосунки з Анною в першу чергу І завдадуть йому нового болю. Вона ще хворіла, але смерть їй не за- I грожувала, тепер вона боялася чоловіка: велич його душі підкреслю- [ пала глибину її падіння. Олексій Олександрович несподівано з осо­бливою ніжністю поставився до маленької дочки дружини, яку теж назвали Анна. Спочатку, коли Анна була надто хвора, він опікував- I ся дівчинкою, бо більше нікому було, і якби не він, дівчинка, напев- I не, померла б. Але потім він щиро полюбив її. Наприкінці лютого ді- I нчинка захворіла. Олексій Олександрович звелів викликати лікаря і І повернувся зі свого міністерства додому. Насамперед він пройшов до


591

 

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Кареніна


кімнат дітей, бо чув, що дівчинка не може заспокоїтись, хоча лікаї і і сказав, що нічого страшного немає. З гувернанткою й мамкою Н ренін обговорює причини хвороби дівчинки, піклується, чи вистачв для дівчинки молока у годувальниці. Коли нарешті дівчинка засиу ла, він залишився біля її ліжечка і, милуючись нею, посміхався. J У цей час в Анни перебуває княгиня Бетсі, яка приїхала влаши І вати побачення Анни і Вронського перед його від’їздом після оду v жання до Ташкента. Каренін почув розмову про це, коли підходим! до кімнати дружини, і її відповідь, що це побачення неможливе.^^ саме говорить Анна і в присутності чоловіка. Каренін вдячний їй довіру, але відчуває, що Анна робить це через силу. Каренін виі4 шов провести Бетсі, яка знову просила його дозволити Вронськоі^Н приїхати до Анни. Він за роками відпрацьованою звичкою говорит)! чемно, з гідністю, відповідає Бетсі, що Анна сама вирішить, когоїШ приймати, але відчуває, що та сила, втіленням якої була зараз ВаИ сі, не визнає його права на гідність, не розуміє його. Він повернун ся до Анни і побачив, що вона плакала, хоча і намагалася опануй ти себе. Вона у дратівливому настрої, бо її почуття до Вронського іВ вмерли, її вразило те, що він стрілявся через неї. Але Анна знову зм! шена відмовитись від особистого щастя. Олексій Олександрович ворить про хворобу дівчинки, про брак молока у годувальниці, ала це все ще більше пригнічує Анну. їй здається, що чоловік докоряє їй, вона відчуває, що не може подолати почуття фізичної відрази, яку він у ній викликає. Анна розридалася. Каренін відчув, що необхі^В но щось змінити у стосунках із дружиною, що вона і світ чекають »Ід НЬОГО рішучих дій, але не МІГ зрозуміти ЯКИХ. Від ЦЬОГО почуття СПО» кою в його душі руйнувалося, він відчував, як народжується злість» Він ладен був навіть погодитися на відновлення стосунків своєї др)Н жини з Вронським, аби не ламати долі дітей, не віддати Анну на ган Л бу дружини без шлюбу, не втрачати того, що так любив. Але Олексій Олександрович почувався безсилим і знав: його примусять зробиті те, що вони всі вважають за необхідне. Бетсі, виходячи від Карені* них, зіткнулась з Облонським, який приїхав дякувати за новий чи|| і владнати сімейні справи Анни. Бетсі говорить, що Каренін тисяа на Анну, не розуміючи, що вона не може гратися своїми почуттями,! що краще б вони розлучилися. Цю думку світу засвоює ОблонськшІїІ Він приходить до сестри і бачить її пригнічений стан. Анна говорите що є люди, які люблять за недоліки, вона ж ненавидить чоловіка 8|Я його чесноти. Стіва починає розмову про розлучення як єдиний шл$ X розірвати складні стосунки між подружжям. Анна не вірить у таку можливість, відтак Облонський береться поговорити з її чоловіком. Д

592

 

ПЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна

 

Степан Аркадійович рідко ніяковів, але, увійшовши до кабінету Олексія Олександровича, він відчув, що йому соромно перед цим чо­ловіком. Він тільки розпочав розмову, коли Каренін підійшов до сто­лу і взяв недописаного листа, у якому він докладно написав усе те, що збирався сказати Облонський. У листі не було жодного докору, лише прохання сповістити, які кроки він має зробити, щоб Анна була щаслива й спокійна. Облонський радить не показувати листа Анні,

Гю тоді вона не зможе нічого сказати, ще раз відчувши велич його душі, вона тільки осягне глибину свого падіння. Облонський упевне­ний, що сам Каренін повинен вирішити, подавати на розлучення чи т. Олексій Олександрович опирався цьому у своїй душі скільки міг, дбаючи про дітей, про саму Анну, але не витримав і погодився.

Рана Вронського була небезпечна, кілька днів він перебував між киттям і смертю. Але перше, про що він сказав, коли прийшов до тями, що постріл був випадковим і він не мав наміру вбити себе. Сам же Вронський відчував, що цей учинок ніби змиває з нього ганьбу її приниження. Через деякий час він увійшов у колію звичного для нього життя. Серпуховський придумав призначення у Ташкент, і Мронський погодився. Перед від’їздом він хотів бачити Анну, але Иетсі не змогла виконати це дипломатичне доручення. Другого дня нона ж надіслала повідомлення, отримане через С)бленського, що Ка­ренін погодився на розлучення, тому Вронський може бачити Анну. Підкинувши всі світські забобони, він тієї ж миті кинувся до Анни. Нона палко відповіла на його почуття. Анна сказала, що не прийме ііеликодушного розлучення, яке дає їй чоловік. Вронського вразило, що саме тепер вона могла думати про розлучення, про сина. Несподі- нано Анна заплакала, шкодуючи, що не померла.                       ^

Через місяць Каренін залишився сам із сином. Вронський відмо- нився від призначення у Ташкент і вийшов у відставку. Анна від­мовилась від ганебного для її чоловіка розлучення і виїхала з Врон- ським за кордон.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.