СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — АННА КАРЕНІНА — ЧАСТИНА П’ЯТА

Левіна і Кіті готувалися до весілля, яке вирішили прискорити, щоб устигнути до Великого посту. Княгиня ІЦербацька досадувала І на майбутнього зятя за те, що він не міг дати їй простої відповіді: чи погодиться він поділити посаг на дві частини і отримати більшу піс­ля весілля, бо за такий короткий термін вона не встигне приготувати нее. Левін же все ще перебував у такому стані піднесення, що взагалі не міг думати ні про що матеріальне й не розумів, чого від нього до магаються. Його навіть шокували спочатку клопоти матері Кіті про

593

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


цілком земні речі, але, побачивши, що його кохана сприймає це лм цілком природні речі, він заспокоївся, проте все ще не вірив своєму щастю. Після весілля Степан Аркадійович радив йому їхати за кор дон, і Левін дуже здивувався, коли Кіті вирішила їхати в село. Едт знала, що в селі Левін мав справу, яку любив. І хоча сама Кіті не )>о ‘( зумілася на цьому, вона вважала її дуже важливою. Вона знала, іціі після одруження їхній дім буде там, де його чекає справа, і хотіли’ їхати туди, де буде цей дім. Степан Аркадійович нагадав Левіну, щп] перед весіллям йому треба говіти й сповідуватися, інакше вінчАІ ня неможливе. Левіну здалося нестерпним обманювати саме тепер, коли він почувався таким щасливим. Але він витримав і це. Коли на сповіді священик за звичаєм запитав, чи вірить він у Бога, Левіїя щиро відповів, що має гріх сумнівів. Старий священик не переконуі вав його, але нагадав, що у шлюбі, до якого він готується, у нього бу-| дуть діти, і він має уже зараз подумати, що відповідатиме на їхні пи тання про устрій світу, щоб не завдати шкоди молодим душам. ЛйвІ відчув надзвичайне полегшення, коли говіння й сповідь скінчили<Я йому було особливо приємно, що він не обманював у церкві.

Дотримуючись усіх обрядів, Левіну заборонили у день весілля чити Кіті до вінчання. Він обідав удома в компанії неодружених чо* ловіків, які за звичаєм кепкували з молодого. Усі були впевнені, щсі і цей день молодий шкодує за свободою, яку втрачає. Але скільки Левія не прислухався, він відчував у собі лише радість від того, що Кіті буя його дружиною. Коли гості пішли, він знову замислився над тим, щ<| говорили, і відчув страх та сумнів, чи Кіті кохає його. Він вирішив їх«’| ти до Кіті і спитати ще раз, чи справді вона згодна на цей шлюб, чи {Н буде він помилкою, чи не слід зараз зупинити все. Кіті не чекала на ньо І го і була дуже здивована через появу Левіна. Його сумніви завдали Л болю, і вона розплакалась. Через кілька хвилин вони помирилися, КіЯ запевнила Левіна у свому коханні, і він, заспокоївшись, поїхав додому, І

Вінчання було призначене на вечір. У церкві вже зібралися всі гості, очікували молодих, які чомусь запізнювалися. Серед госі^| зростало здивування. Уже півгодини чекала звістки про приїзд нар«*] ченого до церкви й Кіті. Але Левіна не могло там бути. У цей час він, ще не одягнений, нервово ходив у своєму номері готелю, а Степан Аркадійович його заспокоював. Сталася безглузда прикрість: слуг* готувався до від’їзду і відправив усю одежу Левіна до Щербацьк^И залишивши тільки одяг, призначений для вінчання, але він забЛ про сорочку. І ось тепер Левін змушений був чекати, доки привезу® сорочку. Степан Аркадійович заспокоював, як міг, посилав купити нову, та марно, бо саме була неділя і всі крамниці зачинені. Жах II

594

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


відчай охоплювали Левіна, коли він пригадував, що наговорив вран­ці і що може подумати Кіті про його спізнення. Нарешті привезли со­рочку, і Левін через кілька хвилин біг по коридору. Вінчання справи­ло на Левіна дивне враження, спочатку він дуже хвилювався і майже нічого не розумів, не міг навіть правильно взяти руку нареченої, але подивився на Кіті, і йому стало весело і страшно, він наче вперше по­чув слова Святого Письма про шлюб і був вражений їх глибоким зміс гом. Для Левіна і Кіті вінчання було справжнім таїнством, і, коли ноно скінчилось, молоді відчули, що тепер вони з’єднані назавжди.

Вронський з Анною подорожували Європою. На деякий час вони нирішили зупинитися у невеликому італійському містечку. Анна по­чувала себе щасливою, і це щастя було таким великим, що вона ні в чому не каялася.

Спогади про чоловіка, прощання із сином здавалися їй страшним гном, від якого вона прокинулася. Вона ще більше закохувалася у Тройського і бачила в ньому лише прекрасні риси, а коли шукала не­доліки, не могла їх знайти. Вронський, навпаки, отримавши те, чого пін так бажав, не відчував щастя. У перші дні він насолоджувався сво- йодою, але з часом відчув, що йому нічого більше бажати, і ця відсут­ність бажань народжувала нудьгу. Він не міг розважатися, як звичай­но у своєму парубоцькому стані, бо це боляче вражало Анну, не міг підтримувати світські стосунки через невизначеність їхнього стату­су. Одного разу Вронський зустрівся з Голеніщевим, з яким навчався ісолись у Пажеському корпусі. Голеніщев, на відміну від Вронського, одразу відмовився від кар’єри, вийшов у відставку, спробував знайти інше заняття. Зараз він працював над новою статтею про візантійську культуру та її вплив на російську. Сам Вронський від нудьги перебрав чимало занять, тепер він намагався малювати, маючи для цього з ди­тинства здібності, він навіть почав писати портрет Анни і ще й картину па історичну тему, але до свого живопису він ставився як до розваги.

За той час, що вони подорожували з Анною, Вронський звик оці­нювати людей через їхнє ставлення до неї. Голеніщев уже давно жив на кордоном і був радий зустрічі із співвітчизниками, до Анни він по­ставився так, як і більшість добре вихованих людей, тобто уникав на­тяків і питань, удавав, що розуміє і навіть схвалює її дії. Якось Врон ський отримав російську газету, в якій розповідалось про російського художника Михайлова, що мешкав тепер у цьому ж містечку, біду­вав і вже тривалий час працював над однією картиною, несамовито віддаючись своєму заняттю. Вронський спитав у Голеніщева, чи ба­чив той картину Михайлова. Голеніщев довго й нудно говорив про сюжет картини, розповів, що сам художник — яскравий представ-

595

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


з, б( і за ьно


ник нових людей, диких і нєосвічєних, які не мають авторитетів
нічого про них не знають. Вронський захотів побачити картину і

мовити художнику портрет Анни, щоб підтримати його матеріально
Усі троє вирушили до майстерні Михайлова.

Незакінчена картина не справила на Вронського й Анну вражен
ня, як і сам художник, що не мав вишуканих світських манер. Про’

їм дуже сподобалась невелика картина, де були зображені рідний ро )
сійській пейзаж і хлопчики на рибалці. Вронський вирішив купит*
цю картину. Михайлов одразу зрозумів, що це вишукане товаристюВ
прийшло у майстерню задля розваги, і не очікував, що вони зможуаЛ
оцінити його мистецтво, але радів кожному зауваженню, яке доводи-
ло, що вони хоча б щось зрозуміли у картині. Він погодився писаті
портрет Анни і зміг у ньому розкрити всю своєрідність її краси так,
що Вронському здалося, ніби він завжди бачив саме цю красу, за наї
і покохав Анну. Вронський мав художній смак і зрозумів, що йогв
власні заняття живописом марні.

Позбавлені навіть заняття живописом, Анна і Вронський почал и ще більш нудьгувати і вирішили їхати в Росію, в село.

Вже минав третій місяць подружнього життя Левіна, і він буї щасливий, хоча зовсім не так, як сподівався. До одруження йом| здавалося, що сімейне життя дає тільки радощі кохання, що він прі! цюватиме, як і раніше, а для щастя дружини достатньо лише кохаті її. Але Кіті виявилося цього замало, вона хотіла відчути себе справж­ньою господинею свого нового дому. Левіну було трохи прикро бачи­ти, як поетична Кіті щиро заклопотана побутовими дрібницями, ала він кохав її і вважав, що вона мила, навіть коли дає безглузді наст^| нови старому кухареві, порядкує в коморі, усунувши стару Агаф’и* Михайлівну. Це було так не схоже на його ідеал поетичного щастяЛ але додавало його молодій дружині нової привабливості. Не очікувп» Левін і того, що між ним і дружиною виникатимуть суперечки: воїм ще не знали одне одного добре, не знали, що кожному з них завл^^ болю, на який у стані закоханості реагували надто гостро. Лише ЩЩ третій місяць їхнє життя стало трохи спокійніше.

Одного разу Левін сів працювати над своєю книгою, до якої ще цМ брався після одруження. Ця його робота і тепер здавалася йому ваа#| ливою й корисною. Кіті сиділа поруч із ним, і він з радістю відчув її присутність. Раптом він відчув, що Кіті дивиться на нього, і зробим перерву в роботі, потім привезли пошту, і Кіті покликала його чит ти листи. Левін докоряв собі, що мало працює, що потурає дружині] не може більше часу проводити у господарстві. Подумки він звинур’ чував Кіті, не розуміючи, що незабаром на її плечі ляже важка жіно«И

596

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


чп праця: бути і господинею дому, і виношувати дітей, і доглядати їх,

І виховувати. Кіті передчувала це і тому поспішала насолодитися без­турботним щастям кохання. Коли Левін прийшов, Кіті читала листа під Доллі, а йому передала безграмотний лист Марії Миколаївни, ко­лишньої коханки брата Миколая. Левін почервонів від сорому, коли Орав цього листа. Марія Миколаївна писала, що знову живе разом з Ітго братом і що, напевне, Миколай скоро помре. Левін вирішує їха­ти до брата. Кіті просить, щоб він узяв її з собою. Левіну здається, що Кіті буде там зайва, що це тільки її примха й небажання залишатися самій у селі, що їй не місце поруч із Марією Миколаївною. Кіті відпо- иіла, що їй місце там, де її чоловік. Вони знову посварилися, і Левін имушений був примиритися з рішенням Кіті.

Готель губернського міста, де помирав Миколай, справдив найгір­ші очікування Костянтина Левіна. Коли він привів дружину у бруд­ний номер, почуття досади на неї ще більш зросло: замість того, щоб дбати про брата, йому доведеться піклуватися про Кіті. Біля две­рей на нього чекала Марія Миколаївна. Почувши розмову чоловіка н нею, Кіті визирнула у коридор, що примусило Левіна почервоніти під сорому. Він поспішив до брата. Як не готувався Левін до страш­ного видовища, але те, що він побачив, було жахливіше за будь-які і’трашні картини, що поставали в його уяві. Він ледве пізнав у на­півживому тілі свого брата, а сморід і бруд у кімнаті викликали оги­ду. Костянтин сказав, що приїхав із дружиною, і з полегшенням вий­шов з кімнати, ніби за Кіті. Але дружині він сказав, що їй краще не Оачити брата. Вона благала дозволити їй піти до Миколая, запевня­ючи, що може стати у пригоді. Левіну було страшно думати про те, ідо відбувається з його братом, він боявся смерті і вважав, що нічого не можна зробити. Кіті, побачивши, в якому стані Миколай, розпо­чала бурхливу діяльність. Вона знала, що робити, бо бачила таких хворих, коли була на водах. Коли Левін повернувся з лікарем, він їй- впізнав кімнати Миколая: за розпорядженням і з участю Кіті все Ііуло вимите, брат лежав на чистих подушках, у чистій сорочці, нази- шів дружину Левіна Катею і говорив, що якби вона доглядала його, пін уже б давно одужав. Кіті краще за всіх розуміла Миколая, його пажання, бо зовсім забула про себе, а думала тільки про те, чим вона ще може йому допомогти. Вона запросила священика, Миколай со- Ііорувався, після чого йому наче стало краще. Левін сказав Кіті, що дуже вдячний їй за те, що вона поїхала з ним.

Другого дня Миколаю стало гірше, він допікав усіх дратівливими иримхами безнадійно хворого, який заздрить здоровим. Він страшен­но страждав, і всі, хто бачив його страждання, страждали теж, їм хоті-

597

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


лося, щоб усе швидше скінчилося. Навіть Левін тепер не боявся сме,« ті, а чекав її. На десятий день від приїзду до міста Кіті захворіла. КолЯІ вона мала вже сили прийти до хворого і сказала, що була нездорова, в пі презирливо посміхнувся. Тієї ж ночі Микол ай помер. Почуття жаху* перед нездоланністю смерті охопило Левіна, але те, що Кіті була по| руч, народжувало нездоланне бажання жити, любити. Вона врятуваЛЯ його від безнадії й відчаю. І не встиг Левін подумати як слід про таєМв ницю смерті, як перед ним постала таємниця життя: Кіті вагітна. ■ Відтоді як Олексій Олександрович Каренін зрозумів з бесіди з Бет д сі та пояснень Степана Аркадійовича, що від нього вимагають лиїв залишити Анну в спокої і не турбувати своєю присутністю, бо са^Н цього вона сама бажає, він почувався розгубленим і не розумів,^ що має робити. Він уперше віддав себе в руки тих, хто опікувався йаН справами, й не заперечував ні в чому. Тільки коли Анна поїхала ■ його дому і англійка прислала спитати, чи має вона тепер обідатіЯ ним за одним столом, він отямився і вперше осягнув своє становип^И Він був настільки вражений, що не міг поєднати й примирити свв минуле й теперішнє, не міг примирити своє недавнє прощення й роп чуленість, свою любов до хворої дружини й чужої дитини з тим, ЯШ тепер з ним вчинили: він опинився сам, знеславлений, осміяний, нН кому не потрібний серед презирства чужих людей.

Кілька днів він зберігав спокійний і навіть байдужий вигляд, ймався прийомом відвідувачів, управителя справ, їздив до комиД ту, але відчував, що всі ставляться до нього з презирством саме рез нещастя, що спіткало його. Не було жодної людини, якій би міг розповісти про те, що у нього на серці, бо не мав жодного другИ Він не витримував цього тягаря самотнього болю, не міг більше бачН ти людей. Одного разу, коли Олексій Олександрович був в особліИ пригніченому настрої і велів нікого не приймати, до нього у кабінв увійшла графиня Лідія Іванівна. Вона захоплювалась новою релігШ ною течією, що набула популярності у вищому світі і до якої ОлеИ сій Олександрович ставився дуже стримано. Тепер графиня приї^И ла втішити Кареніна, і її слова, сповнені містичного змісту про вигЯ волю, яка керує вчинками людей, знайшли відгук у душі КарєіЯ на. Лідія Іванівна вирішила допомагати йому вести дім, виховуваті сина. Вона одразу взялася до справи: пішла до Серьожі і сказала,

його батько святий, а мати померла.

Ще молодою дівчиною Лідію Іванівну віддали заміж за багатоИ знатного, доброго й розпусного чоловіка, але через два місяці шсЯ одруження він залишив її, хоча ніхто не знав, чому вони так і не рЛ лучились офіційно.


59В

 

ПЕЙ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


З того часу подружжя жило окремо одне від одного. Придворні и
світські турботи не заважали Лідії Іванівні бути весь час у когось за-
коханою, але тільки тепер, коли вона почала опікуватися Каретним,
„она зрозуміла, що ТІ закоханості були несправжні. Вона витримува-
ла свою роль співчутливого друга, але хотіла подобатися йому, не раз
Лідія Іванівна подумки бажала, щоб вона була незаміж ш, а Анна по
мерла. Вона почала вишуканіше одягатися, аби тільки подобатися
йому. Цю закоханість помітили й у світі, не говорили про неї, але ста-
вилися до дружби графині з Кареніним іронічно. Лідія Іванівна знала,
що Вронський і Анна приїхали до Петербурга, і не дуже здивувалась,
коли отримала від Анни листа, у якому та просила посприяти її по-
баченню з сином. Лідія Іванівна відчула, що настав п час помститися
Анні за своє жіноче нещастя. Вона відправила посильного, що прии
шов з листом, без усякої відповіді, а сама написала записку до Карет-
на, у якій натякала на важливу для нього справу і просила його при
їхати на чай. У цей день Каренін отримав черговий орден і був у більш
доброму гуморі, ніж звичайно. Йому здавалося тепер, що, звільнив-
шись від обов’язків сімейного життя, він зможе працювати і бути ко-
рисним суспільству, новий орден ніби Підтверджував такі міркуван-
ня Але Олексій Олександрович не помічав, що його службова кар єра
„же скінчилася, ніхто більше не прислухався до його думки, а коли
„ін пропонував щось нове, всім здавалося, що це саме те, чого робити

не слід. Лідія Іванівна заїхала по нього, коли Кареніна вітали з нагоди
иручення нагороди. Ні він, ні вона не звернули уваги на глузливі по-
гляди, які кидали на них. Лідія Іванівна повезла Кареніна до себе, роз
повіла, що Анна у Петербурзі, і показала йому листа від Анни до неї.
Олексій Олександрович знову відчув біль, але він одразу визнав за Ан
ною право бачити сина. Лідія Іванівна — навпаки — була переконана,
що цього робити не можна, і переконала його. Вона написала Анні лис
та, в якому сповіщала, що це побачення неможливе.

Повернувшись додому і пригадавши дружину, яка була скрізь винна перед ним і перед якою він був святий, як стверджувала Лідія Іванівна, Олексій Олександрович відчув докори сумління. Він пригадав, як він, вже літній чоловік, не відчуваючи ніяких особливих почуттів до Анни, сватав її, як повівся після її зізнання у коханні до Вронського, і йому стало соромно. Він переконував себе, що живе не для короткого земно­го життя, у якому припустився незначних помилок, а для вічного, що в душі у нього мир і спокій. І він забув те, чого не хотів пам ятати.

І батько, і педагог були незадоволені тим, як навчався Серьожа. Він був здібний хлопчик, але не хотів вчитися того, що викладали вчителі. Відтоді, як йому сказали, що мати померла, він закрив від усіх свою


599

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


душу, не вірив у можливість смерті взагалі, а найменше у смерть ма­тері. Він був ще дитиною і потребував любові, а не самих вимог, що ви­сували дорослі. Він шукав матір на прогулянках, йому здавалося, що вона поруч з ним, коли він засинав. Напередодні свого дня народжені ня він наче впізнав матір в одній жінці, що бачив у саду, але вона не­сподівано зникла серед алей. Увечері хлопчик помолився, щоб завтра,! у його день народження, вона перестала ховатися і прийшла.

Повернувшись до Петербурга, Вронський і Анна оселилися в най­кращому готелі, де наймали прекрасні номери, але жили окремо нн різних поверхах. Вронський не помітив ніякої різниці у ставлен­ні до себе світу, навіть мати зустріла його, як завжди, ані словом на згадавши Кареніну. Для Анни ж світ був закритий. Дружина брата Вронського, яка виходила Олексія після спроби вбити себе і яка дуже і цінувала його дружбу, відмовилась прийняти у себе Анну, посилЛ ючись на громадську думку, на те, що в неї ростуть дочки і цей ві­зит завдасть шкоди їхній репутації. Це боляче вразило Вронського, як і несподівана зміна у настоої Анни після приїзду до Петербурга. Здавалося, щось мучить її, але зовсім не ставлення до неї світу, яка так отруювало життя Вронському. Анну турбувало тепер тільки поб# чення з сином, вона відчувала, що Вронський ніколи не зможе зрозу-] міти її страждання, за це вона боялася зненавидіти його, тому нічого не говорила, а шукала шляхів побачитись і поговорити з сином. Вона вирішила, що у день народження сина вона просто поїде у дім чолові­ка і зробить все, аби побачити сина, розбити стіну обману, якою вони загородили його від неї. Анна розрахувала приїхати так рано, щоб і Каренін ще не вставав, і хоча б деякий час побути з сином наодинці. 1

Старий швейцар спочатку здивувався ранньому візиту, бо не впіЯ нав її, а впізнавши, сам кинувся провести до кімнати Серьожі, у яку! його перевели вже після від’їзду матері. Анна увійшла до кімнатиЯ коли Серьожа тільки-но прокинувся, і він не одразу зрозумів, що вот не сниться йому, а зрозумівши, зрадів до нестями. Анна впізнавалЛ не впізнавала сина, він змінився, але це був її Серьожа, вона плакаЯ і сміялась водночас. Тим часом у домі стався переполох, вся прислуг» вже знала, що приїхала пані, і треба було щось робити, щоб Олексій Олександрович не зустрів її, бо саме наближався час його візиту в ди-І тячу кімнату. Старенька мамка, яка прийшла поздоровити свого улю бленця з днем народження, кинулась до дитячої попередити АннД Втім, вона й сама вже відчувала, що час іти, але не могла встати, н# могла поворухнутися, їй стільки треба було сказати синові, однак сло ва не йшли на думку. Коли увійшла мамка і щось тихо сказала Анні, І обличчя її змінилося, на ньому Серьожа прочитав страх і сором, яки* 600

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


нін не міг зрозуміти, але відчув, що, запитавши її про це, завдасть їй ще більшого болю. Він тільки пригорнувся до матері і прошепотів, що батько прийде ще не скоро. Анна зрозуміла, що Серьожу мучить, як йому ставитися до батька. Вона сказала, що батько кращий і добріший :іа неї, що Серьожа розсудить, коли виросте. Але хлопчик відчайдуш­но вхопився за її плечі, намагаючись не відпустити, Анна встала, коли почула кроки Кареніна. Серьожа впав на ліжко і заплакав. Побачив­ши Анну, яка вийшла з дверей, Каренін зупинився і опустив голову. Нона так і не встигла дістати й віддати Серьожі іграшки, які ще вчора ;і такою любов’ю й сумом вибирала для нього.

Побачення з сином вразило Анну. Повернувшись до готелю, вона довго не могла зрозуміти, чому вона тут. Анна відчула цілковиту само­тність, вона нічого не хотіла, ні про що не могла думати. Принесли її маленьку дочку, Анна побавилася трохи з нею, але не відчула у своєму серці і частки тієї любові, яку відчувала до сина. Вона віддала дівчин­ку годувальниці і сіла перебирати картки Серьожі. Серед цих карток була і картка Вронського. Тільки подивившись на неї, Анна вперше за цей день згадала про нього і послала до нього просити, щоб прийшов.

І Іодумки Анна дорікала йому, що він залишив її на самоті з її страж­даннями, забувши, що сама нічого не говорила про побачення з сином. Нараз вона хотіла переконатися у його коханні до неї, придумувала слова, якими розповість все, що в неї на серці. Але Вронський повідо­мив, що в нього гості, і запитував, чи може він прийти до неї з князем Яшвіним. Анні здалося, що Вронський уникає побачення наодинці. Нона довго чепурилася, наче він, розлюбивши її, міг знову закохати­ся, якщо на ній буде сукня, що особливо личить їй.

Коли Анна вийшла у вітальню, Вронський розглядав картки її сина,

о    Яшвін уважно оглянув її. Анна жваво розмовляла з Яшвіним і навіть иппросила його на обід. Вронський пішов у своїх справах і, коли повер­нувся на обід, не застав Анну в готелі. Це збентежило його, він відчу- пав, що з Анною щось діється, але не міг зрозуміти її поведінки. Анна повернулася у супроводі своєї тітки, старої княжни Облонської, яка мала погану репутацію. Обід був уже накритий, коли з’явився Тушке- нич з дорученням від Бетсі. Вона запрошувала Анну до себе саме в той час, коли нікого в неї не буде. Анна, здавалося, не помітила цього, але сказала, що саме в призначений час вона не зможе приїхати. Тушке- пич запропонував Анні дістати ложу в театрі, де в той день збиралося І псе вишукане товариство. Анна вирішила їхати до театру, хоч Врон- ський намагався зупинити її, вперше відчувши досаду через те, що Лнна, здавалося, не розуміє свого становища у суспільстві. Він про- | сив її не їхати, натякаючи, що це може завдати їй болю, а товариство


601

 

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Кареніна

 

княжни Облонської тільки підкреслить її падіння, але відверто гово-І рити про це Вронський не міг. Анна ж з веселою злістю заявила, що ні І про що не шкодує і що для неї важливе лише те, чи люблять вони одно І одного. Коли Анна поїхала, Вронський подумки пройшов той шляхЯ що й вона: він наче бачив, як вона знімає шубу, як входить до залу, як ■ привернулися до неї нищівні погляди. Йому стало ніяково, що він по-1 кинув її у таку хвилину, і прикро від того, що вона змушує його пері» живати такі почуття, тому він теж поїхав до театру.

Вронський не зайшов у ложу до Анни, а спостерігав за нею на від­стані. Він бачив, що між Анною і дамою, що займала сусідню ложз^^ щось сталося, бо та встала і пішла геть, а Анна удавала, що нічого *. не помічає. Варя, дружина брата, розповіла Вронському, що ця дая^Ц сказала Анні щось образливе. Вронський кинувся до Анни, яка за­уважила, що він пропустив кращу арію, і не схотіла більше з ним гм ворити. У наступному акті Вронський побачив, що Анни в ложі н»■ має. Він кинувся додому і знайшов її у відчаї. Йому було шкода її Н водночас досадно. Він переконував її у своєму коханні, бо бачив, ще тільки це може її заспокоїти, хоча слова його були такі заяложенім що соромно було навіть вимовляти їх, але від цих слів Анна заспок*. їлась. Другого дня, помирившись, вони поїхали до села.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.