СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — АННА КАРЕНІНА — ЧАСТИНА ШОСТА, СЬОМА

Дар’я Олександрівна приїхала на літо з дітьми до сестри Кіті Леві ної. Степан Аркадійович був цьому радий, бо дім у їхньому маєтку зо­всім розвалився, сам же Облонський залишився у Москві, тільки ії коли приїжджав у село на день чи два. Крім Облонських, у Левініг гостювали мати Кіті, яка не могла залишити дочку «в такому стані*, Варенька, курортна приятелька Кіті, яка виконала свою обіцяш^Ц приїхати до заміжньої Кіті, брат Левіна Сергій Іванович. Майже воі кімнати просторого дому Левіна були зайняті, і Кіті зазнала чималої господарського клопоту. Левіну було трохи жаль їхніх вечорів удвох, проте він радо спостерігав, як усе це подобається дружині, і терпів. |

Одного разу, коли всі жваво обговорювали, куди піти по гриби, Ва-Н ренька також збиралася з дітьми, Сергій Іванович, брат Левіна, ви­словив бажання теж піти з ними. Доллі і Кіті обмінялись миттєвими поглядами: їм здавалося, що Сергій Іванович закоханий у Вареньку і сьогодні збирається освідчитись. Після обіду, коли жінки залиши­лись на терасі, між ними пішли розмови про можливий шлюб Коа-Н нишева і Вареньки, потім пригадали, як їм освідчувались. Згадал, Вронського, його залицяння до Кіті. Доллі сказала, як щасливо ви­йшло для Кіті те, що тоді приїхала Анна, і як нещасливо для самаВ 602

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


Анни. Стара княгиня назвала Анну паскудною жінкою, бо не могла иростити їй, що Кіті вийшла заміж не за Вронського.

Сергію Івановичу дуже подобалась Варенька, він милувався тим, як вона в оточенні дітей збирала гриби. Він помітив її радісну і схвильо­вану посмішку. Але він вирішив не піддаватися миттєвому настрою, її все обдумати, і усамітнився в лісі. Кознишев довго розмірковував, пригадував почуття, які пережив у ранній молодості, і порівнював їх іа тим, що відчував тепер. Зваживши все, він вирішив освідчитись, пдже в цій дівчині він побачив усі ті якості, яких не бачив у інших: иона була мила, розумна, не зіпсована світом, хоч і добре знала його і иміла триматися серед таких людей, однак не прагнула світських роз­ваг, до того ж вона — це було очевидно — була до нього схильна, він це пачив. Щоправда, його дещо спиняла думка про свій вік, проте він зга­дав, як вона говорила, що в Європі чоловіки років сорока ще вважають» себе парубками. Він уже подумки повторював слова, які хотів їй ска­пати, коли підійшов до неї і дітей. Дівчина відчула, що це вирішальна хвилина, що не треба зараз говорити про щось, що не стосується їхніх стосунків, але наче мимоволі вона почала говорити про гриби. Йому Гіуло досадно. Вони помовчали кілька хвилин і знову відчули, що тре- Ва говорити або тепер, або ніколи. Серце Вареньки калатало у грудях: чути дружиною такого чоловіка, як Сергій Іванович, та ще й після її приниженого становища у мадам Шталь, було справжнім щастям, до того ж Варенька була переконана, що закохана в нього. Сергій Івано­вич повторював про себе слова, які він придумав для освідчення, але несподівано для себе теж заговорив про гриби. Після цих слів і він, і вона зрозуміли, що освідчення не буде. Кіті, яка з Левіним пішла назу­стріч грибникам, щойно глянувши на обличчя Вареньки і Сергія Іва­новича, зрозуміла, що її надія на шлюб між ними не здійсниться.

Цього ж вечора чекали приїзду Степана Аркадійовича та батька ІСіті, старого князя Щербацького. Але Стіва привіз із собою Василь­ки Весловського, далекого родича Щербацьких, світського молоди­ка, який скрізь почувався як удома. Левіну було досадно, що приї- кив цей чужий і зайвий чоловік. Настрій його ще більш погіршився, коли він побачив, як Весловський галантно цілує руку Кіті. Всі гос­ті здавалися йому тепер страшенно неприємними. Коли він бачив, мк Облонський цілує руку своїй дружині, він думав про те, кого Сті­ва цілував цими губами ще вчора, про те, що Доллі не вірить кохан­ню чоловіка, але радіє його приїзду. Йому не сподобалось, що мати ІСіті, як до себе в дім, запрошувала Василька Весловського; неприєм­но вразило його, як дружньо вітався Сергій Іванович з Облонським, якого не поважав, йому здалося, що Варенька думає тільки про те, як


603

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Анна Кареніна


вийти заміж, тому напускає на себе вигляд спокійної покірності. АіН найбільше почуття прикрості викликала у нього Кіті, яка захопили | ся загальним настроєм веселощів.

Кіті побачила, що з чоловіком щось сталося, але не мала змоги по говорити з ним наодинці, бо він залишив товариство і пішов у кой тору. Після вечері було ще гірше, Левін не чув, як Весловський ро.1 повідав про свій візит до Анни, яка мешкала неподалік, у маєтк* Вронського, але бачив, що розмова ця дуже хвилює Кіті, і через рої нощі розтлумачив це хвилювання по-своєму. Коли Кіті й Левін піиі ли спати, вона знову спробувала поговорити з чоловіком, але він ш відповідав на її запитання. Кіті розповіла, про що говорив Весло^ ський, і Левіну стало соромно і страшно, що через його ревнощі їїЯ щастя залежить від кожного, хто тільки погляне на неї. Кіті і ЛевІЯ примирилися, він навіть жартома сказав, що залишить ВесловськогО на все літо і буде дуже люб’язним з ним.                                                                                                            ^

Уранці майже всі чоловіки — Левін, Облонський і Весловський поїхали на полювання. Перший день був не дуже вдалим для Левії^Н як гостинний господар, він віддавав кращі місця гостям, а сам стріл^И мало. Коли ж Весловський нарешті запропонував йому йти полюват»# а сам залишився біля коней, то стало ще гірше: він заїхав у болото і ко­ней ледве витягли. Взагалі турбот із Васильком Весловським бvлo б* гато: то він погнав сильно коней і один кінь другого дня не міг везти, підбив Облонського йти вночі слухати співи сільських дівчат, а ври» ці Левін не міг добудитися неспокійних гостей і вирушив сам. Ко^Н ж повернувся, не знайшов нічого для сніданку, бо Василько на свЫ^Н му повітрі мав добрий апетит. Але все це не дратувало Левіна, вінї^И гостинним господарем. Однак, повернувшись додому, він знову поб» чив, що Весловський залицяється до Кіті, а вона не мала досвіду, н^Н цьому завадити. І Левін знову несамовито ревнує, знову Кіті випра^Ш довується перед ним, вона плаче, пригадуючи, які вони були щаслЯ* 1 ві, доки ніхто не заважав їм. Тоді Левін пішов до Доллі й запитав, V справді є те залицяння, чи йому тільки здається. Доллі, сміючись, ВІД’ повіла, що трохи є, що навіть Стіва це помітив. Левін раптом роз^Н селився і сказав, що він зараз викине цього волоцюгу зі свого дому, Доллі, жахнувшись, просить не робити цього, говорить, що можи* придумати щось, щоб мирно спекатися’Весловського. Та Левін не сл^| хає, він просто йде до Василька і повідомляє, що коні вже затіряженіЯ що настав час гостю їхати на залізницю. Степан Аркадійович і княИИ ня були обурені вчинком Левіна. Він і сам почувався винним, але ко.іЛ пригадував, скільки вистраждала Кіті, знав, що зробить таке ще раН якщо хтось наважиться порушити її спокій.


614

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


Дар’я Олександрівна виконала свій намір їхати до Анни, вона иважала за потрібне довести, що, незважаючи на зміну ставлення су­спільства, її почуття до Анни не змінилися. Хоча Левін і Кіті не хотіли підтримувати стосунків із Вронським, Левін обурився, коли дізнався, що Дар’я Олександрівна вирішила наймати коней у селі. Він підготу- ІПВ для поїздки все необхідне, щоб її довезли за один день, навіть за­мість лакея послав конторника для її безпеки. Вдома, заклопотана ді­тьми, Дар’я Олександрівна не мала часу думати. Але тепер, дорогою, юна передумала все своє життя, і їй здалося, що всі роки подружнього життя були жахливими: вагітність одна за одною, пологи, годування дітей, їхні хвороби, смерть немовляти, зради чоловіка і більш нічого. Дар’я Олександрівна подумала про дітей, про їхнє майбутнє, про гро­ші, яких не вистачало тепер і ще більше не вистачатиме в майбутньо­му. Вона зробила висновок, що життя її занапащене. Потім пригадала Анну і вирішила, що та вчинила правильно, бо хотіла жити, кохати. Лар’я Олександрівна навіть уявила себе на її місці.

У таких роздумах під’їхала до дороги, що вела до маєтку Вронсько- го. Назустріч їхали вершники, серед яких була і Анна, її грація і краса пнову вразили Дар’ю Олександрівну. Дар’ї Олександрівні стало трохи поромно за свій старий екіпаж, за своє вбрання, за запорошене пилом поличчя. Анна дуже зраділа, побачивши Доллі, і пересіла у її екіпаж. Проте й дорогою розмова не в’язалася, здавалося, не можна за такий короткий час висловити все, що думалося. Анна сказала тільки, що дуже щаслива, що Олексій Вронський чудова людина, що ві багато працює, і показала нові будови: домівки для службовців, стайню, лі­карню, яку він будував, тільки щоб довести Анні, що він не скупии, а .кономний господар. Дім Вронського справив на Дар’ю Олександрівну дивне враження: тут все було нове і розкішне, як у дорогих готелях. Анна повела гостю у дитячу кімнату, яка теж вражала розкішним об­ладнанням, але Доллі помітила, що Анна не часто буває в цій кімнаті, юна не знала, де іграшки, навіть скільки зубів у її маленької Дочки. Доллі не сподобались ні мамка, ні годувальниця маленької Ані, якій приділялося, очевидно, мало уваги. Взагалі середовище, в якому опи­нилася Доллі, бентежило її. Вона відчувала, що жаліє Анну, хоча тео­ретично розуміла, навіть схвалювала її вчинок. Всі життєві сили Анни

о   у ли тепер спрямовані на те, щоб утримати кохання Вронського. Вона кілька разів на день переодягалася, намагалася зібрати і утримати хоч якесь товариство, щоб Вронеькому не було так нудно. Гості дому, Ва- I гилько Весловський, якого вигнав Левін, Тушкевич, колишній коха- I нець княгині Бетсі, Свіяжський, якому щось було потрібно від Врон- I гького, княжна Варвара Облонська, яка завжди була нахлібницею у

605

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Анна Кареніна


багатих родичів, — всі користувалися лише нагодою весело і без тур бот провести час, але Анна була рада й таким гостям.

Увесь день минув у розвагах, отож розмову з Доллі Анна відкладі ла на вечір. Під час прогулянки Вронський вибрав слушну хвилину(| аби залишитись із Доллі на самоті, і розпочав розмову, яка схвилн^| вала Доллі і змусила піддати сумніву щастя Анни. Вронський попр- сив Доллі вплинути на Анну і примусити її написати листа до Карені-І на з вимогою про розлучення. Доллі погодилася, бо розуміла почуттЯ Вронського: його дочка і діти, які, можливо, ще в них будуть, за коном, носитимуть прізвище Кареніна. Лише пізно увечері, перем тим, як лягати спати, Доллі і Анна мали відверту розмову, яка ро крила всю глибину нещастя Анни. Доллі відчула, що річ не тільки ■ тому, що світ відвернувся від них, Анна страждала від розлуки з С«-І рьожою, але не перенесла всю силу любові на свою маленьку дочк]Н більш того, вона не хотіла більше мати дітей, бо це б завдало шкап її красі і могло відвернути від неї Вронського. Анна однаково люб^Н ла сина і Вронського, тільки вони були їй потрібні, і знала, що нікЯ ли не зможе з’єднати їх, а якщо так, то решта байдуже. Коли Доллі лягла в ліжко, вона не могла примусити себе думати про Анну, хочі поки та говорила, її було жаль, але спогади про дім, про дітей набули тепер якось нового прекрасного значення. Вона вирішила завтра^Н їхати додому. Анна, повернувшись до своєї кімнати, прийняла лікі, значну частину яких становив морфін, посиділа трохи, заспокоїлася і в гарному настрої пішла до спальні. Вронський чекав, що Анна ро* повість про свою розмову і можливе рішення просити розлученні чоловіка, але Анна тільки запитала, яке враження справила на нь^Н Доллі. Він відзначив її доброту, але вважав її надто непоетичною. 1

Другого дня вранці Доллі поїхала додому. Прощаючись, усі відчН ли, що господарі і гостя не підходять одне одному і що краще більша не зустрічатися. Анні було сумно, вона розуміла, що тепер ніхто Л доторкнеться до тієї частини душі, якої вона торкнулася у розмові і Доллі, і хоча ці дотики були болісні, Анна знала, що то краща част* на її душі, її життя, якому вже не було вороття.

Дорогою візник несподівано розпочав розмову з Дар’єю Олекс* дрівною і зауважив, що вівса їм на дорогу дали мало, хоча й багачі, ■ у Левіна, мовляв, дають стільки, скільки кінь з’їсть, і, ніби підбир ючи підсумок, зауважив, що в маєтку Вронського нудно.

Усе літо Вронський і Анна прожили у сільському маєтку, спр ва про розлучення не просувалася, бо ніхто нічого для цього не рі бив. Вони вирішили, що на зиму нікуди не поїдуть, але вже восенШ коли роз’їхалися гості, відчули, що не витримають такого життШ


605

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


Іцавалося, все було для щастя: і добробут, і здоров’я, і дитина, і ціка- I. заняття у кожного, Вронський займався господарством, маєтком. Анна багато читала, жила його інтересами, по книжках вивчала те, чим він займався, а він радився з нею з різних питань, навіть агро­номічних, конярських; її цікавила нова лікарня, вона багато робила для неї. Але найбільше Анну цікавила вона сама — наскільки дорога юна Вронському, наскільки вона може замінити йому все те, що він іиради неї полишив. Вронський цінував її відданість його інтересам, її бажання присвятити йому своє життя, але з часом він почав відчу­жити, що її кохання, наче тенета, оплутує його, він не хотів вирива- ись з них, але хотів перевірити, чи не заважають вони його свободі.

У жовтні мали відбутися губернські дворянські вибори, Свіяжський »же дав згоду, але вмовляв Вронського взяти в них участь, навіть заїхав ш ним напередодні. Ця поїздка стала причиною сварки між Анною і ІІронським. Він як ніколи холодно повідомив, що має намір їхати, і очі­кував бурхливої сцени від неї, але Анна сприйняла цю звістку зовні спо­кійно, ніби заглибилась у себе і нікого не пускала до свого внутрішнього ч»іту. Вронський боявся цього, але йому так хотілося уникнути сцени, Щи він удав, ніби нічого не помітив і повірив її розсудливості. Вронський Поїхав, уперше за увесь час їхнього зв’язку не з’ясувавши її потреби і іимог до нього. Спочатку це його хвилювало, але потім він вирішив, Іі(о так краще, не міг же він віддати їй свою чоловічу незалежність.

У вересні Левін переїхав до Москви задля пологів Кіті. Він про­жив цілий місяць без усякого діла, коли брат його Сергій Іванович івпропонував їхати разом з ним на вибори до того губернського міста, І* у Левіна, крім того, були справи з опіки маєтку сестри, що жила |щ кордоном. Левін вагався, але Кіті бачила, що її чоловік нудьгує Москві, і наполягала на цій поїздці, навіть замовила йому новий горянський мундир, який і став її вирішальним аргументом. Шість мів Левін відвідував дворянські збори і клопотався справами сестри, )ле не міг зрозуміти ні того, що відбувалося на зборах, ні того, чому ця просувається справа сестри: йому щось обіцяли, про щось з ним умовлялись, але кінця цьому не було. Сергій Іванович пояснював Іиму зміст і значення зміни голови губернського дворянства, але Ле­щу все одно було прикро, що задля цього треба було піддати сумніву прядність теперішнього голови, у чесності якого ніхто не сумнівав- ш. Ці політичні ігри були незрозумілі Левіну, і він ще більше роз­ігрувався у будь-якій офіційній громадській діяльності. На виборах Іичін зустрівся з Вронським, якого не бачив з того вечора, відколи щк невдало освідчувався Кіті, і якого він досі ще ревнував до неї. Ле­ні намагався уникнути стосунісів із Вронським. Але його приятель


607

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


Свіяжський, Степан Аркадійович Облонський, теж присутній н»
виборах, втягнули Левіна в розмову в присутності Вронського. Крі»
тичні погляди Левіна на земство і його діяльність здалися Вронськв*
му дивними. Сам Вронський, намагаючись виконувати свої обов яя
ки дворянина, вбачав у своїй діяльності сенс, хоча на вибори приїхаї
лише тому, що йому було нудно в селі, що необхідно було продемо»!
струвати Анні свої права на свободу. Вибори захопили його, завдяї^^
своєму багатству і родовитості він мав популярність серед дворяне
перемога нового голови губернського дворянства багато в чому став
можлива завдяки його, Вронського, підтримці. Вибори нагадува.іи
йому своїм азартом перегони, і він вирішив, що коли через три рсж*
він буде одружений, то сам спробує балотуватися на виборах.

Під час обіду, влаштованого на честь перемоги свого кaндидatЯ
Вронському принесли листа від Анни, в якому вона сповіщала, аЩ
їхня маленька дочка захворіла, що Анна не знає, де він і коли |^Н
вернеться, що мала намір приїхати у місто, але усвідомлює, що йс^^В
це буде неприємно. Вронського вразила ворожість, яка відчували«»
у листі, суперечності в намірах Анни. Але першим же потягом
поїхав додому. Анна чекала на нього і, відчуваючи свою провину
того листа, нервувалася. Дочка справді трохи захворіла, але вже од|»
жала на той час, коли Анна писала листа, що було їй навіть досадив,
Почувши, що Вронський приїхав, вона забула всі свої переживании
їй важливо було тільки те, що він тут, поруч із нею. Вечір пройї*
у присутності княжни Варвари жваво й невимушено, Анна розпитої
вала про вибори і своїми питаннями дала змогу Вронському розпбЖ
дати про те, що було йому дуже приємно, — про свій’успіх. Але гіщ

но ввечері Анна запитала, як Вронський поставився до її листа, і

відповів, що йому прикро чеоез те, що Анна не хоче зрозуміти, ще

нього є справи, які неможливо вирішити, сидячи вдома, напиикЛ

незабаром йому треба їхати до Москви. Анна твердо вирішила їхав
разом з ним. Вронський з приємною посмішкою запевняє її, що
тільки про те, щоб ніколи не розлучатися, але у його погляді АннавЯ
чить зовсім інше: злість на неї, відчуженість і передчуття нещаств

Анна погодилася написати листа чоловікові і просити його Нр§ розлучення. Щодня очікуючи відповіді від Кареніна, вони приїхав до Москви і оселилися, як подружжя, разом.

ЧАСТИНА СЬОМА

Левіни вже два місяці жили в Москві. Вже давно минули терМІ^Н очікуваних пологів, а Кіті ще носила, і ознак, що ця подія відбуцєтиИ скоро, було не більше, ніж два місяці тому. Усі непокоїлися, лише


608


::

».а

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


Пула спокійна й щаслива, бо всі, кого вона любила, були поруч з нею, ішікувалися й турбувалися про неї. Вона відчувала в собі нове життя і «же любила майбутню дитину. Одне псувало їй відчуття щастя: її чо­ловік став зовсім не таким, як у селі, яким вона його знала і любила. Тпм, у селі, він був постійно чимось зайнятий, спокійний і лагіднии у ставленні до всіх. Тут, у місті, він насторожений, неспокійний, увесь чмс кудись поспішав, наче боявся щось пропустити, але не мав занят­ті!, що забирало б його душу. Світські розваги його не цікавили, та и Кіті, дивлячись на Облонського, не хотіла, щоб вони його приваблю­вали. Левін намагався писати свою книжку, але що більше він про неї говорив, то менше вона його цікавила. Дивно, але в місті між ними ие було вже тих суперечок, які часто-густо виникали в селі, ревнощів, иких вони боялися. Одного разу, під час візиту до своєї хрещеної ма- торі, вона зустрілася з Вронським. Лише в першу хвилину, коли вона »пізнала його у цивільному костюмі, їй перехопило подих, але старий князь, що супроводжував Кіті, голосно заговорив до Вронського і дав дочці змогу опанувати себе. Вона сказала до нього кілька слів, навіть посміхнулася на його жарт про вибори, бо треба було посміхнутися, щоб показати, що жарт вона зрозуміла. Але під час цієї короткої роз­мови Кіті відчувала незриму присутність свого чоловіка, і їй здалося, що він залишився б задоволений її поведінкою. Коли вона розповіла чоловікові про свою зустріч із Вронським, Левін почервонів більше, ніж Кіті. Але він подивився у її правдиві очі і зрозумів, що вона задо­волена собою, що повелася при цій зустрічі належно, що всі її почуття до Вронського залишились у минулому, що спогади про це минуле не „„вдають їй болю. Левін повеселішав і зізнався, що йому було прикро під почуття, що є людина, майже ворог, з якою тяжко зустрічатися, і пообіцяв Кіті надалі бути з Вронським більш люб’язним.

Левін довго звикав до життя у місті, йому було незрозуміло, наві­що ходити з візитами до людей, які байдужі тобі й до тебе, навіщо за­прягати у важку карету пару коней, коли йти було зовсім недалеко,

, навіщо наймати візника, коли є свої коні, тощо. Якось Кіті сказала, що в неї залишилось дуже мало грошей, і пошкодувала, що послу- I хплась матері й переїхала до Москви. Левін дивився на неї невдово- [ ппно, але вона знала, що це невдоволення стосується не її, а самого ішбе. Левін не очікував, що життя в Москві потребуватиме таких гро- I шей. Коли він розміняв перші сто рублів, він підрахував, скільки ко- I рисного можна було придбати на ці гроші для свого сільського госпо- I дпрства, працю скількох працівників ними оплатити. Коли ж пішли

і другі сто рублів, а за ними треті й далі, Левін вже нічого не підра-

I    ховував. Тепер він знав, що гроші потрібні, але не знав, де їх брати.

609

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Анна Кареніна


Цього разу Кіті заговорила ще й про грошові справи своєї сестри Де ллі і передала Левіну прохання матері насісти на Стіву разом із чолЛ віком сестри Надії, Львовим.

Левін їхав до свого університетського товариша, тепер професоре Катавасова, що обіцяв познайомити його з відомим ученим Метровий, соціологічна стаття якого дуже сподобалась Левіну. У ній він відчу багато спільного з тим, що цікавило його самого. Але коли Левін спрД бував викласти свою теорію Метрову, той не дав йому договорити, на вислухав аргументів, що, на думку Левіна, підтверджували її, а паї чав викладати свої думки як останню істину, що не підлягає сума» ву. Спочатку Левін хотів договорити своє, але потім зрозумів, що всім з Метровим зовсім по-різному бачать один і той самий предмет, тої^І не зможуть зрозуміти один одного. Тепер він лише слухав, йому булї приємно, що такий відомий учений говорить з ним як з фахівцем у тв ких наукових питаннях. Він не знав, що Метров переговорив вже з уаі ма, хто міг слухати його про це, не зовсім зрозуміле йому самому. .

Потім Левін разом з Катавасовим і Метровим поїхав на засіда^І ня наукового товариства, на яке ті поспішали, а після того знову за* просив Метрова — поговорити про книгу, над якою Левін працював Але засідання, розмови, що точилися навколо, справили на ЛевінІ дивне враження: йому здавалося, що все це він багато разів чув, і саш міг лише повторювати те, що вже говорив. Він відмовився їхати Метрова, а поїхав до чоловіка старшої сестри своєї дружини Арс^Н нія Львова, колишнього дипломата, який усе життя прожив за корі доном, тепер же вийшов у відставку, аби дати належну освіту своїі дітям. Левін мало знав його раніше, але в цей приїзд близько позцЛ йомився і здружився з Арсенієм, незважаючи на різницю у віці. Л» він схиляв голову перед Львовим, бо щиро вважав його синів вз|І рцем правильного морального виховання і бажав, щоб його власяі діти мали такі чесноти. Про це він відверто і сказав Львову в розма* ві. Тому приємно було почути таку оцінку своєї праці, але він такоям відверто говорить, що роботи ще дуже і дуже багато. Дружина Льва; « ва не погоджується з ним, вона впевнена, що досягти ідеалу немояві ливо, що не можна присвятити себе тільки дітям, що врешті-решМ це шкодить їм самим. Левін розуміє, що ця розмова між подружжя^И виникає вже не вперше, і йому дуже цікаво її слухати, спілкуватись з дітьми Львових. Але Надія нагадує, що Левін збирався їхати разоЦ з нею слухати концерт. Тільки прощаючись із Львовим, він пригої дав доручення, яке дала йому Кіті стосовно Стіви. І Львову, і Левіну ніяково від того, що вони повинні говорити про гроші і, напевне, ЗП’І вдаги болю Стіві. Все, що робив Левін цього дня, викликало у нього

610

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. АннаКареніна


почуття, ніби він нічого не розуміє в цьому їхньому міському житті.

А щоб зрозуміти, йому треба було перестати бути собою.

Він поїхав із сестрою дружини на концерт і хотів скласти власну думку про музику, яку слухав, але не зміг цього зробити, він почував- гн, «як глухий, що дивиться на тих, хто танцює». Він вирішив зверну­тися до знавців музики, але вони тільки тлумачили написане у програ­мі концерту і не могли пояснити Левіну того, що він не зрозумів. Левін теж висловив кілька тривіальних думок, йому було трохи соромно від нього, тим більше, що деякі з них він говорив раніше. Потім він при­гадав про візит, який просила його зробити Кіті і про який він зовсім «»був, аж поки не побачив графа, якому й належало зробити цей візит. Сестра Кіті порадила їхати тепер, висловивши надію, що вони вже не приймають. Але Левіна прийняли, він відмучився належний час у чу­жій вітальні, не знаючи добре, про що говорити, кілька разів вставав, пориваючись іти, але очі господині красномовно говорили, що ще не ■inc. Потім Левін відвіз Львова на обід до Кіті, застав її веселою та по- і кпв у клуб, куди його записав на обід старий князь Щербацькнй.

Обстановка клубу так відрізнялась від усіх вражень цього дня, що Левін піддався їй і дістав справжню насолоду від приємного товари- гтва задоволених життям людей. Степан Аркадійович сидів поруч з иим, вони з насолодою їли і пили. Після обіду Левін побачив Врон- і ького, якого поздоровляли з перемогою його коня на імператорських перегонах. Облонський вирішив за необхідне цього ж дня познайоми­ти Левіна з Анною. Вронський зауважив, що Анна, безперечно, буде дуже рада бачитись і говорити з Левіним, що він, Вронський, і сам би поїхав зараз із ними, але мусить залишитись тут, щоб стримати свого ириятеля, не дати йому програти багато в карти. Левін і Стіва потім ще грали на більярді, у карти. Левін радів відпочинку від ранкової напруженої розумової праці; заплативши сорок рублів, що програв у карти, за обід у клубі, він поїхав зі Стівою до Анни.

Відчуття спокою, задоволення життям і добропорядності усього, що відбувається, залишило Левіна, коли екіпаж затрусило на поганій дорозі, а у вікно він побачив кабаки, крамнички. Він уперше запитав Іпобе, чи добре робить, що їде до Анни, що скаже на це Кіті. Дорогою Стіва розповідав про справу розлучення Анни, у якій Каренін не да­ше ніякої відповіді, через що становище Анни ще більше ускладню- нплось, вона не мала змоги бувати у світі, і ніхто з жінок, крім Доллі, мо бував у неї. Левін висловив думку, що вона, напевне, дуже зайня­ти вихованням своєї дочки. На це Стіва зауважив, що не всі жінки ! квочки, що Анна, звичайно, займається вихованням, але, крім того,

І  у неї є інтереси; вона опікується однією англійською родиною, яка

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


залишилась у скрутному становищі після смерті від пияцтва колиш! нього тренера коней Вронського, навіть взяла дівчинку на виховпД ня. Намагається писати і вже передала Стіві дитячу книжку, яку тої давав читати відомому видавцю й отримав схвальний відгук.

Коли Стіва і Левін приїхали, Анна була саме зайнята розмовою і цим видавцем. Перш ніж побачити Анну, Левін побачив дивовижі ний портрет прекрасної жінки і навіть забув, де він, не слухав того, що говорилось, лише коли жива Анна звернулась до нього, змушИІ ний був відірватися від портрета. Вона вразила його своєю схожістю з портретом, хоча в житті тепер була не така яскрава, проте прив* блювала новими рисами, яких не було на портреті. У манері спілку1 ватися з гостями, вести розмову Левін побачив справжню вишу^НІ ність і аристократизм. Анна говорила не просто розумно, а так, начі І не надавала ніякого значення своїм словам, а в першу чергу даю*№ І змогу співрозмовникові висловити свою думку. Ще ніколи жодна ^^Д зумна думка, висловлена ним, не приносила Левіну такого задо]^^Р лення, як тепер. Розмова точилася і навколо сучасного мистецтв(^| про освіту й виховання — і всі судження мали глибокий зміст. Леши відзначив у характері Анни рису, яку він цінував у людях, — правД вість. Вона не приховувала всю складність свого становища, але ні сла з гідністю своє кохання. Левін несподівано відчув ніжність і ж* лість до цієї жінки. Він не помітив, як промайнув час у спілкуванні’» Анною, і коли Стіва підвівся, аби їхати, Левіну здалося, що він ті]Д ки-но приїхав. І дорогою додому він не переставав думати про Ані^| Вдома на нього чекали листи з маєтку (про те, що за пшеницю даіН дуже мало і тепер продавати невигідно) і від сестри, яка докоряла йо1^^ за те, що справа її ще не вирішилась. Левін із дивовижною для нь^| легкістю вирішив продавати пшеницю дешево, якщо більше грош*- ніде було дістати. Перед сестрою йому було соромно, але він запевні3® себе, що не було можливості присвятити справі більше часу. Кіті 6yj» сумна і нудьгувала. Левін розповів їй увесь свій день: що робив, де бШ і про те, що Стіва познайомив його з Анною. Він передав свої враж^| ня від Анни, і Кіті, здавалося, все сприйняла спокійно. Але коли J1# він, переодягнувшись, повернувся у кімнату, він застав Кіті у сльозаЯ Вона дорікала йому, що він закохався в Анну, і запевняла, що зав^| ж поїде до села. Він мав визнати, що почуття жалю у поєднанні з ви* питим вином так вплинули на нього, що Анна справила на нього ос<£ бливе враження. Він щиро визнав, що від цього життя у Москві, відсут* носгі діяльності, а наявності тільки обідів і розмов він просто очмаї^^| Анна несвідомо, як тепер майже завжди у товаристві молодих лю* дей, прагнула причарувати Левіна. Але, як тільки він пішов, забуД

612

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


про нього. Вона чекала Вронського і намагалася зрозуміти, чому він і’тає дедалі більш байдужим до неї, адже всі, навіть цей добропоряд­ний, розумний і відданий дружині Левін, зачаровуються нею. Анна иідверто сказала собі, що всі її заняття, англійська сім’я, читання і писання книжок — усе це лише обман, прагнення забути дійсність, па зразок морфіну, який вона дедалі частіше приймає. їй стало жаль тебе, і вона заплакала. Але коли почула дзвінок Вронського, роз­крила книжку, намагаючись виглядати спокійною. Між нею і Врон- п.ким наче йшла боротьба, і кожен із них не хотів зрозуміти іншого і скоритися. Коли Вронський розповів про вечір у клубі, Анна наче докоряє йому не за те, що він залишив її заради приятеля, а за те, що він врешті-решт залишив його програвати гроші. Але Вронський добре розуміє, що Анна не хоче визнати його права на свободу, що для неї найголовніше зараз примусити його визнати свою провину у гпмому прагненні бажати чогось ще, крім її кохання. Тому він при­ймає її виклик і говорить, що він залишився у клубі тому, що хотів цього: Анна називає це упертістю в бажанні бути переможцем у бо­ротьбі з нею за свою чоловічу незалежність. Майже плачучи, вона го- иорить, що боїться сама себе, коли відчуває його ворожість, її щирий иідчай примушує Вронського знову кинутися до її ніг. Анна спробу- пала приховати радість перемоги над ним. Але вже через кілька хви­лин за вечерею Вронський зробився холоднішим у ставленні до неї, не простивши її перемоги. І Анна, пригадавши, що цю перемогу при­несли їй слова про жахливе нещастя, яке вона сама собі може запо­діяти, розуміла, що ця зброя небезпечна, що нею не можна буде ско­ристатися хоча б ще раз. Вона відчувала, що злого біса боротьби не може вже побороти їхнє кохання.

Якби три місяці тому Левіну сказали, що він, живучи бездіяльним ІІСИТТЯМ, розтрачуючи безцільно гроші, підтримуючи дружгіі стосунки і чоловіком, у якого була колись закохана його дружина, сам причару- ішвшись іншою жінкою, що завдало такого болю Кіті, зможе спокій­но заснути, він би ніколи не повірив. Але після довгої розмови і при­мирення з Кіті Левін міцно і спокійно заснув. Він пробудився серед ночі, бо відчув, що Кіті немає поруч з ним, та вона увійшла у спальню, (■казала, що почувала себе трохи погано, але вже все минулося, лягла поруч, і він знову міцно заснув. Через деякий час Кіті сама збудила Ііого — розпочалися пологи. Поглянувши на його перелякане облич­чя, вона спробувала заспокоїти чоловіка. Левін похапцем одягнувся і хотів бігти по акушерку, але зупинився, дивлячись на дружину. Все, що було у ній кращого, все, за що він кохав її, все це зараз відкрилося иому в її милому і рідному обличчі. Кіті підійшла до нього і пригорну-

613

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ-АннаКареніна


лася, наче шукала захисту, він бачив, що вона страждає, і не знав, Я винен у її стражданнях. Її очі сказали йому, що вона не винуват його, а щаслива терпіти ці страждання.

Щойно він вийшов з кімнати, почувся її жалісний стогін. Неспод вано Левін голосно звернувся до Бога і просив його милості. Вже кіл ка місяців зі страхом очікуючи пологів, він приготувався замкне своє серце на кілька годин, мовчки терпіти страждання, щоб бути ж рисним Кіті і підтримувати її. Але він не знав, що очікувало його. ГГ ші години у нього були справи, треба було привезти лікаря, дістати аптекаря необхідні ліки, і хоча їхня байдужість і неквапливість бої че вражали Левіна, він відчував, що потрібен Кіті і допомагає їй. минули вже всі терміни, що призначив він своєму терпінню, а Кіті страждала. Він втратив відчуття часу: то йому здавалося, що ми вічність з того ранку, то дуже здивувався, коли акушерка звеліла палити свічку, бо не помітив, як настав вечір. Він не пам’ятав, що бив, хто говорив з ним. Він не хотів навіть дитини, не хотів, щоб дЛ жина залишилася жива, коли чув жахливі крики тієї, що була кол його Кіті. Він хотів тільки, щоб вона перестала страждати. Коли лі. сказав, що все закінчується, Левін зрозумів так, що Кіті помирає, кинувся до неї у спальню. Обличчя Кіті не було, натомість було щ таке страшне у своєму напруженні, як крик, що виривався у неї. він відчув, як серце його розривається. Але раптом крик перерва! все скінчилося. Левін відчув таке щастя, що не витримав і розрида впав на коліна перед ліжком і цілував руку дружини. Акушерка с зала, що дитина жива, що це хлопчик.

Вранці у Левіна сиділи князь Щербацький, Степан Аркадійоввч Сергій Іванович, поговоривши про Кіті, вони обговорювали різні тання. Левін слухав їх наче з якоїсь висоти, коли пригадував все, сталося. Не дослухавши навіть фрази, він пішов до Кіті. Вона лєжі, прибрана і відпочивала. Акушерка поралася з дитиною, Кіті поп сила її показати Левіну сина. Він дивився на це маленьке тільце і знаходив у своєму серці батьківських почуттів до нього, йому бу жаль цю маленьку істоту, нічого веселого і радісного він не відчуж навпаки, був страх, нове відчуття вразливості.

Справи Степана Аркадійовича були погані: гроші за ліс вже« прожили, Дар’я Олександрівна, дбаючи про майбутнє дітей, впер відмовилась підписувати документи про продаж залишків лісу, а лування не вистачало навіть на утримання дому. Степан Аркаді вич відчував, що треба шукати нових прибутків, і намірився на од посаду, яка могла б принести йому до десяти тисяч на рік, при цьої можна було не залишати і теперішнього місця. Але ця посада вима

614

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


лп таких знань і здібностей, що знайти їх в одній людині було немож­ливо, тому краще було посадити чесну людину, якою всі вважали 06- лонського. Але щоб посісти це місце, треба було їхати до Петербурга, просити двох міністрів, одну впливову даму і двох євреїв. Крім того,

■            ін обіцяв Анні домогтися у Кареніна відповіді у справі розлучення. Облонський випросив у Доллі грошей і поїхав.

Сидячи у кабінеті Кареніна і слухаючи його проекти, Степан Арка- дійович чекав нагоди поговорити про розлучення. Стіва погоджувався, що система протекцій заважає спільній справі, суспільному благу, і, чаче щось пригадавши, попросив замовити за нього слово Поморсько­му, від якого залежало призначення на посаду. Каренін здивувався, ііпуваживши, що, на його думку, призначення на цю посаду залежало

■            ід Болгаринова. Почервонівши, Стіва сказав, що з ним все узгодже­но, а сам пригадав своє приниження, коли сьогодні Болгаринов при­мусив його, князя Облонського, нащадка Рюриків, дві години чекати у приймальні, а потім майже відмовив у проханні. Відганяючи спога­ди, він почав розмову про Анну. Степан Аркадійович змалював ста- иовище, в якому тепер опинилася його сестра, і нагадав великодушне рішення Кареніна розлучитися з нею. Але Каренін дуже змінився від того часу, як Анна поїхала з його дому. Тепер він заявляє, що розлу­чення з дружиною суперечить християнському закону і його переко­нанням, але він обдумає все і пошукає рішення. У цей час доповіли про прихід Сергія Олексійовича, і Стіва не одразу зрозумів, що мова йде про сина Анни Серьожу. Каренін нагадав, що сину ніколи не говорять про його матір, що він довго хворів після непередбаченого побачення

■            нею. Серьожа мав вигляд здоровий і веселий, але, побачивши Облон- ського, почервонів і відвернувся. Степан Аркадійович почав розпиту- іпти про його життя і взяв за руку, але тільки-но випустив її, Серьожа, і к пташка з клітки, кинувся з кімнати.

Уже минув рік відтоді, як Серьожа востаннє бачив матір. Тепер

■Ін уже ходив до школи, і спогади про неї відступили перед новими іраженнями. Але, коли він побачив свого дядька, дуже схожого на [неї, він пригадав свої почуття до матері, яких тепер соромився. Сте­пин Аркадійович наздогнав Серьожу на сходах і розговорився з ним. Вв відсутності батька Серьожа почувався вільніше і розповідав про шкільні розваги. Облонський не втримався і запитав, чи пам’ятає *ой матір. Серьожа почервонів, сказав, що не пам’ятає, і більше не і Котів говорити з дядьком. Лише через півгодини вихователь відшу­мів його і не міг зрозуміти, чи той плаче, чи злиться на когось. Серьо- кп не відповідав на запитання, а лише просив дати йому спокій і го­ворив це так пристрасно, наче звертався до всього світу.


615

 

ЛЕВ ТОЛ С ТО Й. Анна Кареніна


Степан Аркадійович відчував, що тривале життя в Москві погД но впливає на нього. Він доходив до того, що починав турбуватися^ настроєм дружини, і дріб’язковими інтересами своєї служби, і вих<г ванням дітей. Але у Петербурзі було зовсім інше життя, і всі турбот забувалися. Тут діти не заважали жити батькам, один князь, напр]| клад, розповідав Облонському, що має дві сім’ї, законну і незаконнУї і навіть познайомив свого старшого сина з незаконною сім’єю, вваяХ ючи це корисним для його розвитку. Грошові справи теж нікого, зд* ється, не турбували, борги не вважалися чимось незвичайним. І її службі був зовсім інший інтерес: влучно сказане слово, вигідна зу1 стріч і людина могла зробити кар’єру. Облонський навіть молої шав у Петербурзі.

Наступного дня після розмови з Кареніним Степан АркадійовиК заїхав до княгині Бетсі, почуваючись таким молодим, що його ж^в тівливі залицяння до господині дому зайшли надто далеко, і Стій сам не знав, як виплутатись з цього становища: він подобався Бет* знав це, вона ж йому не тільки не подобалась, але й була огидна. Вії дуже зрадів, що приїхала княгиня Мягка і перервала їхнє усамітни!’ ня. Княгиня Мягка наче співчуває Анні, шкодує, що не знала прН приїзд у Петербург, а то б скрізь її супроводжувала, розпитує пр^Ц теперішнє життя. Але коли Облонський намагається розповісти^^^ справжнє положення Анни, княгиня не слухає, а поспішає вислов® ти свої думки про Кареніна, Анну, світ. Вона розповідає, що Кареш» під впливом Лідії Іванівни захопився модним медіумом, якого недвХ» но привезли в Росію, що цей медіум так всіх причарував, що оди графиня навіть всиновила його і тепер він має ім’я графа Беззубої® Вона сказала, що доля Анни залежить тепер від цього медіума, бсІВ Лідія Іванівна, ні Каренін нічого не вирішують без нього.

Після обіду Облонський поїхав до Лідії Іванівни, де призначені йому зустріч Каренін. Лакей повідомив йому, що граф Беззубов те* приїхав. Стіва здивувався, але подумав, що добре було б ближче знайомитись з Лідією Іванівною, адже вона має вплив у вищому сві* ті, і якщо замовить слівце Поморському, то він матиме ту посаду яку намірився. Господиня знайомить Облонського з медіумом, якіш справляє на Стіву дивне враження: його погляд водночас і дитячий, | шахрайський. Лідія Іванівна розпочинає розмову про спасіння дуів> про «нове серце» Олексія Олександровича, читає якийсь англійський текст про шлях, яким приходить віра. Облонський намагається зрвП зуміти сутність нового релігійного вчення, уважно слухає, але в голо­ві все паморочиться, а під час читання він навіть заснув. Медіум теж’ І був заснув, але його сон не ображає господиню, а, навпаки, радує:

616

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


мор він готовий відповісти на питання, що хвилюють Кареніна. Стіві дається, що медіум лише прикинувся сплячим. Подальших спосте­режень Облонський не встиг зробити, бо медіум із глибини свого сну ■влів йому вийти з кімнати. Степан Аркадійович, забувши про те, що хотів просити Лідію Іванівну замовити за нього слівце, забувши праву сестри, навшпиньках вийшов з кімнати і прожогом кинувся і цього дому. На вулиці він довго розмовляв і жартував з візниками, щоб скоріше прийти до тями.

Другого дня Олексій Олександрович Каренін відмовився дати Лнні розлучення.

Хоча Вронський та Анна давно вже намірились їхати в село, вони продовжували жити у Москві, і злагоди між ними не було. Анну му­чило усвідомлення, що кохання Вронського згасає, а Вронського — кпяття, що заради неї він поставив себе у таке складне становище, мке сама Анна ще більше ускладнювала. Це внутрішнє незадоволен­ні! одне одним породжувало суперечки, які траплялися тепер вже майже щодня. Кожне його слово вона сприймала як доказ, що він ко­хає її менше, ніж раніше. Вона ревнувала його і не могла справити- і’Н з роздратуванням проти нього і всього світу. Часом вона намагала­ся опанувати себе, розуміючи, що така її поведінка відштовхує його. Нкось після суперечки Вронський на цілий день поїхав з дому, Анна почувалася самотньою, їй тяжко було переносити незлагоду. Вона хо- і іла все простити і примиритися з ним, тому звинувачувала себе і ви­правдовувала його. Вона вирішила визнати себе винною, хоча такою ні! почувалася, і звеліла принести скрині та готуватися до від’їзду в поло. Вронський приїхав пізно, але у гарному настрої і був радий, що Лнна готувалася їхати. Його самовпевнений тон, коли він схвалював II рішення, неначе вона була дитиною, що перестала вередувати, об­разив Анну, проте вона не піддалась бажанню розпочати боротьбу. Ллє коли він сказав, що не може їхати післязавтра, бо повинен бути н матері, ревнощі засліпили Анні очі. Без усякої логіки, нічим не мо­тивуючи своєї вимоги, Анна заявила, що поїде або післязавтра, або иіколи. Вони знову посварилися, пригадали й минулі образи. Але ще ніколи вони у своїх звинуваченнях не заходили так далеко. Анна иисловила потаємний біль своєї душі: вона хоче тільки кохання, а Ного вже немає, тому кінець їхнім стосункам. Залишившись на са­моті, вона подумала про те, куди можна поїхати з його дому, що бу­дуть говорити її знайомі, але ці думки не займали її душу. У ній наро­джувалась якась нова думка, якої вона не могла ще усвідомити. Вона ииигадала свого чоловіка і подумала, як тоді, чому вона не померла. Раптом вона зрозуміла, що та нова думка — думка про смерть. Вона

617

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


побачила в цьому єдиний порятунок від сорому і ганьби, вона уявЛ ла, як Вронський буде каятися, страждати і любити її після смерті! Від цих думок її відвернув Вронський, який прийшов сказати, щн він згоден їхати тоді, коли вона того хоче. Анна розридалася, ВроД ський запевняв її у своєму коханні. Її відчай змінився пристрасної« ніжністю до нього. Ранком наступного дня після примирення Анн» складала речі, готувалася їхати, і їй було байдуже, від’їдуть вонш того дня, коли вона хотіла, чи іншого. Але за сніданком вони знови посварилися. Вронський отримав телеграму від Облонського, у якії НЄбуЛ„° нічого певного сказано про розлучення, і не хотів, щоб АнЯ заивий раз хвилювалася, тому нічого не сказав їй. Але Анна довідД лась про телеграму і вирішила, що він приховує так своє листуваД ня з жінками. Вона знову почала докоряти Вронському, тепер вжі тим, що їй байдуже, буде розлучення чи ні, що це важливо тількИ для нього, їй достатньо кохання. Коли вона говорила про кохан^^| він мимоволі зморщився. Анна докоряє Вронському, що його май хоче його одружити, називає її жінкою без серця. Вронський, якиі насправді не любив і не поважав матір, вимагає, щоб Анна говориіЯ про неї шанобливо. Ненависть вже блищала у її очах, коли вона вкії- зувала на це лицемірство Вронського. Прийшов Яшвін, і Анна стріі- мала бурю своїх почуттів. Яшвін виграв у карти у свого знайомого майже всі його гроші. Анна запитала, чи не відчуває Яшвін співчу» тя до нещасного, Яшвін говорить, що той, хто з ним сідає грати, твій хоче залишити його без сорочки, що ця боротьба й приносить задоваР лення. Перед тим, як їхати з дому, Вронський зайшов до Анни, але її вигляд і холодні слова не обіцяли примирення. Він вирішив: які^| вона хоче себе мучити, то хай мучить.

Коли Вронський повернувся додому, йому сказали, що в Анни А^Д кадіївни болить голова і вона просила не турбувати. Анна чула, як віщі повернувся, як йому сказали про неї, але вона насправді так загадал» щоб він не звернув ні на що уваги й піднявся до неї, тоді вона знов повіч рить у його кохання. Але він послухав служницю і більше нічого не х«[ тів знати. Це кінець, вирішила Анна. Смерть як засіб відновити йор кохання, покарати його і бодай так здобути перемогу знову уявиласН їй. Вона прийняла тепер уже звичну дозу опіуму, і думки, здавалосД приносили їй насолоду. Але раптом вона злякалася: враз через усю стіВ лю простяглася тінь, і світло потьмарилося в кімнаті. Свіча, згорівш^И потухла, але їй здалося, то смерть прийшла по неї. Анна жахнулася! запалила нову свічку і відчула, що вона хоче жити, кохати, що це момї ливо. Вона встала і пішла до Вронського. Він спав, Анна дивилась на нього з ніжністю, але не збудила, бо знала, що його погляд викаже його

618

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


перемогу, що вона не зможе говорити про свою лЮбов, поки не доведе йому, як він винен перед нею. Вона повернулася до себе, знову прийня­ла опіум і заснула важким сном. їй снився давній сон: той самий бруд- иий чоловічок з бородою щось робить із залізом і белькоче французь­кі слова, тепер вона відчувала, що він робить щось страшне і над нею.

Анна прокинулась, і увесь вчорашній день пригадався їй, але вона ііапевнила себе, що то була звичайна суперечка. Вже хотіла йти до Ііронського миритися, але побачила у вікно, як він люб’язно гово­рить із дівчиною в кареті, яка передає йому якісь папери. Все, що сталося вчора, по-новому постало перед нею: треба негайно залиши­ти його дім. Анна увійшла до Вронського повідомити про своє рішен­ня, він читав листа і сказав, що готовий тепер до від’їзду. Він бачив її відчай і вирішив спокійно сказати, що то за листа він отримав: листа і гроші він отримав від матері, а привезла його княгиня Сорокіна, то він розмовляв з її дочкою. Але звістка про княжну Сорокіну боляче вразила Анну, і вона сказала, що завтра нікуди не поїде. Він ще міг її зупинити, коли вона відмовилась їхати і вже йшла з кімнати, але иирішив не звертати на це уваги і поїхав з дому. Анна схаменулася і послала йому записку, просила пробачення, просила приїхати, бо їй страшно. Вона боялася залишитись на самоті і пішла в дитячу кімна­ту. Думки її плуталися, вона навіть здивувалася, що в дитячій не Се- рьожа, а дівчинка, така схожа на Вронського. Деякий час погралася :і дочкою, але та так нагадувала батька, що Анна мало не розридала­ся і пішла від неї геть. Потім повернувся кучер з запискою, бо графа Ііронського не застав. Анна знову відправила його, на цей раз до ма­тері Вронського на дачу. Потім пригадала, що йому можна туди теле­графувати, і послала телеграму. їй нестерпно було залишатися в цьо­му домі і чекати його відповіді, тому Анна вирішила їхати до Доллі. Дорогою вона вирішила, що її записки до Вронського — помилка, що нона сама віддає йому перемогу над собою. Анна зважилась все роз­повісти Доллі і не повертатися більше у його дім. З цим наміром вона увійшла до Доллі, але та була не сама, до неї приїхала Кіті. Сестри обговорювали годування маленького сина Левіних, і Анна заважала їхній бесіді. Доллі вийшла до неї сама і сказала, що отримала від Сті­ни листа, що він не розуміє, чого хоче Каренін, але не повернеться без нідповіді. Анна прочитала листа і сказала, що її тепер це не цікавить, І запитала, чому Кіті ховається від неї. Доллі зніяковіла, але запев­нила, що це не так, що Кіті зараз нагодує дитину і вийде. Кіті на­справді не хотіла бачити Анну, але Доллі вмовила її. Ворожість Кіті до Анни минула, щойно тільки вона побачила її обличчя, натомість нідчула в серці співчуття і жаль. Анна сказала, що приїхала прости-

619

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна


тися, але нічого не відповіла на питання Доллі, коли вони їдуть, і по-1 спіхом вийшла, а Доллі здалося, що Анна мало не розплакалась.

Кареніна знову поїхала додому, вона пригадувала, як Кіті дивилася! на неї, сама дивилася на людей на вулиці, і всі вони здавалися їй воро­жими. Потім вона пригадала слова Яшвіна, що кожен хоче залишити Ч іншого без сорочки, і вирішила, що він мас націю, що світом править ненависть. Удома на неї чекала відповідь Вронського на її телеграмі він повідомляв, що приїде о десятій вечора. Анна відчула потреб, пом- ститися і вирішила їхати до нього, сказати йому все, що вона про ньої] го думала. Вона подивилася розклад поїздів і впевнилась, що ві;тигв1 на останній. Потім склала необхідні на перші дні речі, бо знала, що сюди вже не повернеться. І знову дорогою вона побачила все так, як* ніколи раніше. Анна повернулася до останньої думки про ненависті] ворожість людей і вперше відверто подумала про свої стосунки з Врон- ським: чого вона шукала у цьому коханні, чого хотів він. Вона зроатЯ міла, що це кохання годувало його пиху, він хвастався своїм успіхом.1 Але тепер Анна викликала не заздрість, а жаль,.і його кохання згасає-?! и ж, навпаки, стає ще більш пристрасним і себелюбним. Анна розуміє,,! що вона хоче бути для нього тільки коханкою і не бажає нічого іншо-.* го, його ж подібне бажання тільки відштовхує від неї, а це викликає її лють. Вона не хотіла, щоб їхнє життя зв’язав обов’язок, а не кохання, І тому що розуміла: де вмирає любов, там народжується ненависть, і її розлучення у цьому випадку нічого не змінює.

Анна приїхала на вокзал, лакей купив їй квиток, і вона сіла у по-і їзд. Тяжкі думки знову прийшли до неї, все здавалося їй потворним! і неприродним: чоловіки, жінки, навіть діти. Вона вийшла на стані Ції, але не могла пригадати, навіщо приїхала сюди, що хотіла роби-Г ти. Анна вирішила розпитати, чи не було тут кучера Вронських із за- і пискою. її повідомили, що граф Вронський щойно був тут, зустрічав княгиню Сорокіну з дочкою. Аж тут кучер Михайло, якого вона посиИ лала із запискою, підійшов до неї і подав відповідь. Анна тільки роЛ горнула її, а вже знала, що там написано. Він шкодував, що записка* не застала його, але не міг змінити планів і повернеться, як обіцяв,! десятій. Анна пішла платформою повз станцію. На неї здивовано да вилися люди, але вона нічого не помічала. Вона не знала, куди їй ітиЛ Платформа затряслася — саме підходив товарний поїзд. Анні здал Л ся, що вона знову кудись їде. Раптом вона пригадала чоловіка, якогД розчавив поїзд у той день, коли вона вперше зустрілася із Вронським.Я Іепер Анна знала, що їй робити. Вона спустилася сходами до колії і зупинилася біля потяга. Постояла деякий час, дивлячись на колесаИ намагаючись визначити середину між передніми і задніми колесами’

620

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Кареніна

 

І [отім перехрестилася і, ввібраши голову в плечі, впала під вагон. Тієї самої миті вона жахнулася того, що зробила, хотіла підвестися, але не- нблаганна сила штовхнула її і потягла. Вона просила Бога простити їй нее, відчуваючи, що боротьба вже неможлива.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.