Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

Розділ II. ІЄРАРХІЯ ІМЕННИХ КАТЕГОРІЙ 1. СТАТУС СЕМАНТИЧНОЇ МОТИВОВАНОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ РОДУ, ЧИСЛА І ВІДМІНКА

загрузка...
Специфіка іменника як частини мови визначається МК роду, числа і відмінка, міжрівневими перехідного типу категоріями істоти/неісто­ти, особи/неособи. Іменники характеризуються системою грамем, яку

 

Розліл II. Ієоаохія іменних категорій


93


Т. В. Булигіна пропонує термінологічно окреслити граматемою [Бульї- гина 1977, с. 128], відобразивши тим самим складний характер взає­модії МК, їх суплементно-ієрархічну специфіку у вираженні предмет­ності. Входження словоформ іменників до різних категорій пояснюється тим, що вони є компонентами парадигми всіх МК.

Однією із структурних одиниць граматеми іменника є відмінкова грамема. Відмінок як МК за особливостями формотворення і семан­тичної мотивованості максимально протиставлений категоріям роду і числа, що знаходить пояснення в ієрархії відмінкових форм, найпослі­довнішому формальному вираженні її грамем, закономірностях фор- мально-смислової структури МФ. Творення форм роду і числа взає­модіє із словотвором, синтаксисом, структура їх МФ відбиває асимет­рію формотворення і категоріальної системи, пор. шліфувальник// шліфувальниця, хлопець-тракторист//жінка-тракторист, сани // двоє саней.

Семантику МК іменника (МКІ) необхідно послідовно розглядати на системному (морфологічному і синтаксичному) і комунікативному рівнях. Диференціація двох планів семантики МКІ дозволяє виявити максимально мотивовану категорію, простежити специфіку такої мо­тивованості в системі мови, розглянути тенденції модифікації вірту­альних величин у мовленнєвих одиницях.

Визначення семантичної мотивованості МКІ, засобів вираження їх грамем ускладнене ієрархією мовних рівнів, їх активною взаємодією. Граматична система української мови не є однолінійною побудовою, «в якій кожна вища сходинка за одним і тим же принципом надбудо­вується над кожною нижчою і аналіз якої може бути виконаний на основі одного-єдиного критерію» [Адмони 1964, с. 12; Адмони 1988, с. 12]. У змістовій структурі іменника взаємодіють елементи, визначу­вані його номінативною, комунікативною функціями, які відобража­ються компонентами лексичної структури, граматичної організації речення. Іменник як частина мови об’єднує в собі морфологічний, син­таксичний, лексичний і словотвірний рівні мови, їх взаємодія реалі­зується у функціональних модифікаціях категоріальних форм імен­никових лексем, віртуальній закріпленості вторинних функцій як гра­мем, пор. омонімію форм ч. і ж. р. в іменників типу невдаха, відчаюга, трудяга (великий трудяга//велика трудяга).

МКІ неоднаковою мірою співвіднесені з формально-граматичним, семантико-синтаксичним, комунікативним, власне-семантичнимпла­нами речення: рід, число, будучи спрямованими у позамовну дійсність у віртуальних знаках, мінімально взаємодіють із формально-грама- тичною структурою актуальних одиниць, що зумовлює їх супровідний характер при взаємозалежній координації підмета з присудком. Зна­чення відмінка, впливаючи на формально-граматичну структуру ре­чення, безпосередньо пов’язане з виконуваною іменником синтаксич­ною функцією, його варіантне значення зумовлене законами синтаг­матики, валентністю дієслова-предиката, наприклад: везти вантаж машиною, вишивати рушник голкою // йти дорогою, летіти літа­

 

94


Морфологія


ком; доповідь делегата // вибори делегата. Відмінок посідає особливе місце в системі МКІ завдяки винятковій регулярності формальних по­казників і протиставлень, але він набуває значення лише в тому ви­падку, якщо виконує певну синтаксичну функцію, тобто реалізується у складі одиниць вищого рівня. Така залежність грамем відмінка дає підстави зарахувати відмінок до категорій з перемінною (змінною) синтаксичною значущістю (пор. [Бондарко 1976, с. 65; Клобуков 1986, с. 7-9]).

При аналізі МКІ на морфологічному рівні їх часто диференціюють на класифікаційні (рід) і словозмінні (число, відмінок). При визна­ченні специфіки іменних категорій необхідно враховувати їх багато­плановість (табл. 2), яка виступає наслідком позамовної мотивова- ності грамем, їх функціональної спрямованості, відображуваності функ­ціональних зміщень у віртуальних знаках, взаємодії різних елементів у контекстуальних одиницях. Диференціація на власне-формальному рівні іменних категорій на словозмінні і класифікаційні не враховує двоїстого характеру граматичного роду, якому значною мірою власти­ва формотворча специфіка серед особових іменників, пор. автор//ав- торка, учитель//учителька, письменник//письменниця (учитель —> учителька, письменник —> письменниця). Утворення категоріальних форм роду є різновидом морфологічної деривації, при якій новоутво­рені форми не виходять за межі МК, що є показником внутрішньока- тегоріальної деривації. Явище морфологічної деривації як відкрита система залежить від лексичних і словотвірних факторів, що зумов­люється принципами похідності/непохідності, утворення/неутворен- ня однієї форми від іншої в семантичному і формальному планах. Утворення форм ж. р. від особових іменників ч. р. дає підстави ствер­джувати певну формальну і відносну семантичну (змінюється одна сема в структурі семеми — сема статі: чоловіча стать // жіноча стать) похід- ність фемінативів.

Морфологічна деривація, характерна для категоріальних форм роду, виступає у переважній своїй більшості аспектною модифікацією. Гра­матичний рід протиставлений іншим категоріям іменника не лише за специфікою відбиття об’єктивної дійсності, а й за поєднанням різного плану величин у власній структурній організації: серед назв осіб гра­меми роду є семантично мотивованими і пов’язаними з послідовною диференціацією осіб за статтю, в усіх інших іменників значення роду виступає формально мотивованим, причому така мотивованість може бути абсолютною і відносною. Відносною вона є тоді, коли визначен­ня роду пов’язане з парадигматично-відмінковою системою загалом, як це спостерігається в іменників з кінцевим формантом — приголос­ний + (0), пор.: гладінь, бистрінь, височінь — ж. р., кипінь, шворінь, курінь — ч. р. Відносна мотивованість грамем роду відзначається по­слабленням експонентної маркованості і підпорядкуванням граматич­ного роду мотиваційним процесам семантико-парадигматичних зв’язків у лексичній підсистемі іменників, що особливо помітно у підкласі не­відмінюваних іменників іншомовного походження41 (сироко, торнадо,

 

Розділ II. Ієрархія іменних категорій


95


памперо — ч. р., тому що виступають видовими номінаціями щодо родової назви «вітер», формально-граматична мотивованість родової приналежності якої переноситься на видові номінації). Поширення мотивованості значення роду системою семантико-парадигматичних зв’язків відбиває складний процес взаємодії лексичного, морфологіч­ного і синтаксичного рівнів мови і свідчить про утворення площини вторинної (опосередкованої) мотивованості грамеми роду. Система міжрівневих зв’язків накладає відбиток на семантичну природу імен­них категорій, зумовлюючи часто поширення периферії, що свідчить про істотну видозміну сутності категорії. Реальне протиставлення оди­ничності/множинності, яке визначає структуру МК числа, взаємодіє з опозицією «членованість/ нечленованість», яка разом із ситуативним завданням визначає ступінь універсальності названого протиставлен­ня, пор.: [Черевко:] Яке щастя, що сни є виключною власністю оди­ниці і що над ними нема ніякої державної контролі (Лепкий, 1991, т. 1, с. 422); Українське студентство підтримало ініціативу ство­рення столичного загону для будівництва міста Славутича; Кияни, та й не тільки вони, докладають багато зусиль, щоб зробити столи­цю екологічно чистою, перетворити її в місто високої культури, міжна­родних контактів.

Семантично мотивовані форми числа диференціюються у три етапи: на першому етапі значущим виступає протиставлення числової члено- ваності/нечленованості (дискретності/недискретності), у яке органіч­но включена ознака рахованості/нерахованості та означеності/неозна­ченості, другий етап реалізує розподіл словоформ за ознакою одинич­ності/множинності, а на третьому етапі простежується внутрішнє роз­межування словоформ у кожній окремій підгрупі (одиничності/мно­жинності) і визначаються функціональні зміщення МФ числа. Поетапна членованість семантично-означених форм числа відбиває складний процес еволюції та категоріальних видозмін у структурі граматичного числа, тенденції уніфікації грамемних формантів, спрощення струк­тури, в результаті чого одна з опозитивних форм включає функції зник­лої, пор.: у праіндоєвропейській мові існувало чотири форми числа (однина, двоїна, троїна, множина42), що зумовлювалось потребами афіксного позначення предметної кількості [Мигирин 1973, с. 62-67; Мигирин 1978, с. 42-56].

загрузка...

Взаємодія МКІ має багатоплановий вимір. Структурна тотожність грамем МКІ не доповнюється семантичною, комплексний характер гра­мем роду, числа і відмінка формує лексико-семантичну і формально- граматичну предметність. Категорія числа в системі імені розвиваєть­ся у напрямі все більшої її стабілізації і закріплення за нею мінімаль­ної кількості формантів, до вичленування парадигматики, підтвер­дженням чого виступає абсолютна відсутність формальної мотивова­ності грамем роду у формі мн., де категорія числа має найбільш чітке і марковане вираження.

Ієрархія категорій роду, числа і відмінка визначається лінгвістами неоднаково43. Верхня позиція категорії може бути встановлена при

 

96


Морфологія


послідовному розмежуванні двох планів семантичної мотивації гра­мем: внутрішньокатегоріальної і зовнішньокатегоріальної [Бондарко 1983, с. 101; Бондарко, Буланин 1967, с. 5-27].

Компоненти парадигми МК роду розподіляються між парадигмами різних лексем, парадигми іменникових лексем включають усі відмінкові грамеми. Значення числа є супровідним і входить у парадигму лексе­ми. МК числа найтісніше пов’язана з лексикою, що послідовно відби­вається в утворенні функціонально-семантичних парадигм форм одн./ мн., поширенні її периферії. Парадигма категорії числа реалізує взає­модію елементів лексичного і граматичного значень у слові. П. О. Со­болева відзначає, що грамеми числа реалізовані завжди в одній лек­семі й обслуговують її лексико-семантичні варіанти ([Соболева 1980, с. 127]; пор. думку Н. Г. Озерової про участь ГЗ роду в диференціації лексико-семантичних варіантів слова [Озерова 1990]). МК числа імен­ників пов’язана з логіко-поняттєвою категорією кількості, її грамеми опосередковано реалізують кількісні виміри предметів. Конверсія ви­ступає домінуючим типом утворення форм числа, наприклад: буди- нок//будинки, хата//хати, учень//учні, учениця//учениці, комар// комарі, звір//звірі тощо.

МК числа і роду зближує наявність спільних типів витворення ко­релятивних форм, зокрема конверсії (зміна парадигми між двома кон- версивними лексемами: онук // онука), класифікації (гора //горб // узгір’я і хитрощі, мудрощі, студентство, листя); мутації (внутріш­нє перетворення форми, яке приводить до зміни її парадигматичної функції на протилежну), наприклад: агроном прийшов // агроном прийшла, одні сани // двоє саней; дериваційних парадигм, пор. викла­дач -» викладачка, орендатор -* орендаторка, ординатор —> ордина- торка, реєстратор — > реєстраторка, кооператор — > кооператорка, кредитор —> кредиторка (То сходилися вечірничники і вечірничниці (Лепкий, 1991, т. 1, с. 440)) і громадяни -> громадянин. Класифікація виступає одним із найдійовіших способів структурування іменнико­вих лексем і є найстатичнішою в комунікативному плані. Класифіка­ційна специфіка МК роду мотивується морфологізацією семантичної ознаки в іменників типу сестра//брат, дочка//син і формальним ха­рактером грамем роду при відсутності активної взаємодії структури граматичного роду з позамовною дійсністю, яка б визначала родову приналежність кожної лексеми, наприклад: стіл//столи і стіл// стіна//вікно, океан//річка//озеро і т. д: (назви неістот становлять 72,8 % усіх іменників).

Класифікуючий характер грамем числа іменників є похідним і вто­ринним щодо їх словозміни, він зумовлений модифікацією структур­ної організації МК числа41, у результаті якої: 1) зросла абсолютна зна­чущість аналітичної репрезентації кількісних вимірів предметів (три пальми, чотири яблука, дві сливи); 2) звузився конверсивний тип тво­рення МФ числа (сани, ножиці); 3) нейтралізувався експонентний мар­кер роду; 4) відмінкові форми переймають на себе функції форм мно­жини, виражаючи значення означеної/неозначеної кількості (група

 

РОЗДІЛ II. Ієрархія іменних категорій


97


екскурсантів, комплект книг, букет троянд; кілограм цукру, таріл­ка каші; п’ять школярів, дві стіни, три руки). Опозиція плюративів до системи граматичних родів зумовила перенесення класифікаційної суті роду в структуру МК числа, що мотивується морфологізацією ка­тегоріальної семантичної ознаки парності (пор. визначення окремого «парного» роду іменників (М. М. Дурново, А. А. Залізняк)). Активна участь числових грамем у реалізації ситуативних завдань, їх взаємо­дія з грамемами роду дає можливість розглядати мотивованість кате­горій роду, числа в системі мови і мовлення (у результаті внутрішньо- відмінкової взаємодії розширюється діапазон род. в. одн. у сполученні

3  аналітичними лексичними морфемами типу три, чотири).

Відмінкові грамеми є визначальними у формально-граматичній орга­нізації речення, їх участь у реалізації пропозицій створює передумови для синтаксичної заміни відмінків, яка зумовлена предикатом. Син­таксична форма може активно впливати на морфологічну структуру словоформи, перетворюючи її функціонально-динамічний аспект. По­ширена тенденція адвербіалізації іменникових та іменниково-прий- менникових форм у детермінантній і постпредикативній позиції відби­ває взаємодію семантичних, синтаксичних і морфологічних рівнів, пор.: У вересні птахи збиралися в дорогу. Я проходжу вулицями життя, як велетенський рот, відкритий і німий (Тарнавський, 1991, с. 32). Ана­логічний процес наявний у субстантивації прикметників при семанти- зації їх числа і роду (синтаксичний і семантичний рівні), наприклад: Майбутній мир і майбутнє нашої планети залежать від сьогодніш­ньої боротьби народів за вільний розвиток та Сі результатів; Ста­ренький ще свого не забули (Лепкий, 1991, т. 1, с. 344). Невласне- іменникові синтаксичні функції відмінків (книга брата, ніжка сто­ла, політ льотчика, відпочинок на березі річки, йти лісом (Іде [Мроч- ко] попри ворота шевця і навіть не подивиться…(Лепкий, 1991, т. 1, с. 451))) відбивають принципи редукції, актуальної номінації, свідчать про необхідність розмежування валасне-морфологічних, морфолого- синтаксичних і семантико-синтаксичних мотивацій відмінкових гра­мем. Автономність синтаксису відмінкових форм виражається в їх здатності бути керованими і прилеглими, граматичними і конкретно- семантичними (чекати годину, йти полем, працювати на городі, прой­ти кілометр (конкретно-семантичні); одержати перемогу, накидати листя, побачити хату (граматичні)).

Грамеми числа, роду і відмінка найпослідовніше репрезентовані у власне-суб’єктних іменах45, серед інших іменників спостерігається аб­солютизація ознаки, її формалізація і трансформація у класифікацій­ну (число в іменників ріигаїіа їапіит, відмінок у кількісних імен­ників), семантична переорієнтація категоріальних значень у резуль­таті активної дії комунікативних установок — категорій просторової, часової локалізованості і т. д. (адвербіальні значення у детермінант — них і предикатних імен), звуження морфологічної деривації в резуль­таті поширення омонімії, розвиток аналітичних тенденцій формотво­рення як головних реалізаторів позамовної мотивованості грамем, пор.:

4 ‘Теоретична граматика»

 

98


Морфологія


незабутнє враження // незабутні враження, хлопець-терапевт // жінка-терапевт.

МК числа, відмінка і роду, репрезентуючись на різних мовних рівнях, навіть на морфологічному як найформалізованішому, висту­пають незамкненими системами, їх форми зазнають значного впливу і модифікуються, їх уживання детерміноване внутрішніми і зовнішні­ми законами організації текстових одиниць. Внутрівідмінкова взає­модія зумовлює синонімізацію МФ роду (дресирувальник виступила і дресирувальниця виступила), зовнішньовідмінкова взаємодія визна­чає напрями витворення вторинних функцій: називний/родовий/да- вальний/знахідний/орудний суб’єкта і т. д.

Аналіз однойменних категорій прикметника свідчить про їх струк­турний характер, видозміна їх специфіки відбувається на площині ре­чення, коли в силу вступають закони актуалізації окремих змістових компонентів, що не позбавлені формального вираження. У таких ви­падках категорії роду і числа виступають основними репрезентантами семантичних функцій, пор.: Ти людяний//Ти людяна (формами роду прикметників виражається семантика статі; у займенникових імен­ників у 1-й і 2-й особах одн. родова диференціація нейтралізована в силу актуалізації опозиції «мовець//не-мовецьі>); Ви людяний//Ви людяні (ГЗ числа прикметників відображає кількість предмета або виступає засобом вираження пошанної форми, в останньому випадку форма числа прикметника асемантична). Самостійна семантична функ­ція прикметникового відмінка репрезентується у реченнях типу Бать­ко прийшов схвильований; А пам’ятаю я тебе молодим//А пам’ятаю я вас молодим (при ввічливому звертанні). У подібних випадках відносна самостійність відмінкової форми прикметника мотивується її співвідне­сеністю з попереднім реченням і подвійним підпорядкуванням (Бать­ко прийшов + Він був схвильований —> Батько прийшов схвильова­ний/ /Батько прийшов схвильованим; Я пам’ятаю тебе/вас + Ти/Ви був/були молодим/ молодими (при ввічливому звертанні лише форма мн., що відображає відповідну форму займенникового іменника і свідчить про часткову редукцію і нейтралізацію вихідних МК прик­метника, пор. нім. Оіе Ргеиіеіп ізі зскдп//Вег Mann ізі зскдп//Оаз ВігізИ^і ізі зскдп, у якій МК прикметника майже повністю редукува­лися у присудковій формі [Вихованець 1988, с. 158-160]; перехідний стан, що ілюструє майже повну втрату//неповну втрату МК прикмет­ника, засвідчено в російській мові у співвідношенні повних/коротких форм у присудковій функції).

Відносну самостійність МК прикметника набувають у невласне-прик- метниковій — дієслівній (присудковій), іменниковій (підметовій, до­датковій) функції. В останньому випадку флексія -ий, -а, -є, -і транс­формується в дериватему і перетворюється із словозмінного елемента у словотвірний, що маркований у кінечному етапі граматикалізації стат­тю референта, пор.: -а = ж. p.; -ий = ч. p.; є = с. р. Словозмінні МК прикметника трансформуються в автономні категорії, що властиві для власне-іменників. Переміщення прикметника з власне-синтаксичної

 

РОЗДІЛ II. Ієрархія іменних категорій


99


(присубстантивної) позиції зумовлює видозміну його МК, засвідчуючи поступову втрату ним частиномовних ознак46.

Первинною для МК роду, числа і відмінка атрибутивних елементів є структурна функція (схема 2).

Схема 2

Функції МК атрибутивних елементів Іменник                       Прикметник                                  Дієслово


семантично мотивована структурно співвіднесена


структурно

співвіднесена категорія числа


структурно
співвіднесена
категорія роду

Перетворення форм числа дієслова у семантично мотивовані спосте­рігається у різних випадках дії закону компресії: Я пишу тобі лис­та —> Пишу тобі листа і при семантико-синтаксичній імплікації агенса: Посадили над козаком явір та калину (агенс матеріально не виражений і дорівнює нулю як власному репрезентанту’11); Нас зустрі­чають, допомагають розташуватися (СВ. — 1985. — 12 березня). При неозначеності агенса дії дієслівна форма числа виконує функцію не­означеної множинності, що відбиває взаємодію МК числа з опозицією неозначеності/означеності.

Акумулюючись із семантикою особи, дієслівне число бере участь у вираженні узагальненого (Не накликай на себе горе — це зроблять інші; Те, що заощадиш, буде потім як знайдене; Дай комусь спокій і матимеш спокій; Підеш, далеко, побачиш, багато) або безособового (Світає; Смеркається; Вечоріє; Дніє; Не має село, не має й місто (Ук­раїнські прислів’я та приказки, 1976, с. 206)) значення. МК роду дієслова за своїм змістом є вторинною, відбиваючи родову приналежність імен­ника. Нормативною вважається репрезентація в предикаті значення статі, що робить можливим визначення за дієсловом «самостійного жіночого роду» [Пешковский 1956, с. 175], пор.: / щоб уникнути по­милок надалі, наш кореспондент Л. Денисенко взяла інтерв’ю… у на­чальника Закарпатської геологорозвідувальної експедиції Івана Ілліча Мотелешка (Київська правда. — 1991. — 13 лютого); Сьогодні важко встановити точно, як вчинила начальник відділу, але відомо, що наряди й надалі не показували робітникам (Літературна Україна. — 1985. — 18 серпня); Директор школи Т. Г. Волковинська розробила


категорія відмінка        категорія відмінка


переважно семантично структурно співвіднесена
мотивована категорія      категорія числа

числа


категорія роду із структурно співвіднесена семантичною    категорія роду

домінантою


4*

 

100


Морфологія


перспективний план роботи педагогічної ради і скоординувала дії се­редньої школи з відповідними планами педагогічного інституту (Рад. освіта. — 1987. — 12 серпня); Знаменитий мовознавець прийняла ці слова доцента як насмішку над нею (Тютюнник, 1986, с. 19)’, Громадсь­кий кореспондент «РадянськоїДонеччини» О. Ломко зустрілась з на­чальником донецького обласного управління Ю.Л.Киресвим… (Радянсь­ка Донеччина. — 1985. — 11 вересня) і т. д. Поширеним є підпорядку­вання родової форми дієслова експоненту іменника, носієм семантики статі в таких випадках виступає іменниковий або прикметниковий займенник: Завідувач проаналізував стан справ також у відділі гро­мадської роботи … Далі вона [О. Ратушняк] спинилася на тих перс­пективних завданнях, які стоять перед усією редакцією (Вінницька правда. — 1982. — 12 вересня); Автор газети, яку важко запідозрити в симпатіях до наших національних інтересів, детально розповів про ганебну розправу … над отцем Антонієм з Хмельницького… (Молодь України. — 1991. — 12 лютого). Це свідчить про значну структурну підпорядкованість форм роду дієслова формальній ознаці роду іменни­ка, супровідний характер ГЗ роду у взаємозалежній і взаємоспрямо- ваній координації підмета з присудком, спрямованість дейктичного елемента як співвідносного з іменником компонента за номінативно- репрезентативно-денотативною функцією на вираження актуалізова­них ознак референта. На синтаксичному рівні виділяється три типи узгодження за ознакою роду: 1) атрибутивне, 2) предикативне, 3) дей- ктично-репрезентативне. Атрибутивне узгодження — це послідовне ви­раження значення роду іменників через підпорядковані атрибутивно- узгоджувальні елементи (молодий вальцювальник // молода вальцю­вальник, молода вальцювальниця; відомий трикотажник // відома трикотажник, відома трикотажниця). Предикативне узгодження в граматичному роді спостерігається у формі минулого і давноминулого часу дієслова-предиката, де найпослідовніше репрезентується розчеп­лення омонімічних форм роду іменників. Найуніверсальнішим засо­бом вираження роду є займенникові іменники типу він, вона, воно та займенникові прикметники типу який, яка, яке трьох ступенів відда­леності: 1) репрезентація іменника та дейксиса (маркера роду) в межах одного речення (Автор, яку я давно знаю, тепер виступає із іншими концепціями (Зірка. — 1991. — 17 березня)); 2) вираження семантики статі референта (дейксис) у наступному реченні (Перечитую твори Марка Вовчка, написані в останній період творчості. У них вона максимально виразила перетворення людської душі… (Брандіс, 1978, с. 12)); 3) реалізація ознаки статі референта через дейксис у співполо- жених реченнєвих одиницях — третьому, четвертому (Це було оригі­нальне і неповторне полотнище справжнього майстра. Художник проник у глибину світовідчуття людини … Вона справді змогла пере­дати … біль своєї зраненої душі (Слабошпицький, 1986, с. 47)).

Категорія роду переплітається з функціонально-семантичною пара­дигмою категорії особи, що репрезентована серед іменників і дієслів. Розглядаючи статус дієслова, його реченнєвотвірну функцію, О.О. По­

 

Розділ II. Ієрархія іменних категорій


101


тебня зазначав, що поняття дієслова включає «відношення до особи, якою б не була ця остання: відомою чи ні, справжньою чи фіктивною» [Потебня 1958, с. 91]. Підпорядкованість категорії особи дієслова в генезисному плані іменникам та займенниковим субстантивам поля­гає у репрезентації ними особи постійно. У дієслова особа характери­зується частковістю: при невираженні ГЗ особи в дієслові вона реалі­зується аналітично. Зважаючи на синтетичну реалізацію категоріаль­ного значення особи в дієслові та його важливість у вираженні преди­кативної функції дієслова, взаємодію з іншими дієслівними категорі­ями, семантику та структуру категорії особи слід розглядати в складі МК дієслова. Серед власне-іменників і займенникових іменників кате­горія особи/неособи є класифікаційною, на основі дії якої всі предмет — но-особові займенникові іменники розподіляються на три класи — із значенням 1-ї (я, ми), 2-ї (ти, ви), 3-ї (він, вона, воно, вони, хто, що, ніхто, ніщо, хтось, дещо і т. д.) особи. Ці класи протиставляються за значенням і особливостями граматичної синтагматики. Прямі й транс­поновані значення міжрівневої класифікуючої ГК особи/неособи та словозмінної категорії особи виступають співположеними. Дієслівні форми в умовах компресії виражають значення особи в реченні само­стійно. Спільну множинність категорії роду та особи становлять МФ третьої особи теп. і майб. часу в аналітичних сполуках, форми мину­лого (давноминулого) часу, умовного способу (я ходив // ти ходив // він ходив), де ГЗ роду та особи набувають окремого вираження. «Якщо на ранніх етапах розвитку давньої української мови у цій парадигмі (минулого часу. —А. 3.) паралельно уживалися два показники: особо­вий займенник і особові форми допоміжного дієслова бути, пізніше — особовий займенник і особовий афікс минулого часу, то згодом, у новій українській літературній мові, єдиним показником особи лишається особовий займенник (я єсмь ходиль —> я ходилємг —> я ходив). Отже, друга особова парадигма (минулого часу. — А. 3.) розвивалася від ана­літичної до синтетичної і знову до аналітичної» [Русанівський 1971, с. 240]. Поєднання морфологічної (теперішньо-майбутній), синтаксич­ної (умовний спосіб, минулий, давноминулий час) і морфолого-син- таксичної (наказовий спосіб) площин у реалізації функціонально-се- мантичного поля особовості свідчить про ядерність морфологічного плану. Поряд з останнім співіснують класи предметно-особових зай­менникових іменників, парадигматичне об’єднання яких не можна визнати ні власне-граматичним, ні лексичним — це поєднання власне- комунікативне, у якому родовою інтегруючою ознакою є не речовинне значення, не спільний граматичний зміст, а лише віднесеність до по­зиції в мовленнєвому акті, орієнтація на мовця. Об’єднання трьох членів комунікативної парадигми не відрізняється послідовною опо- зитивною природою: я//ти — позначення активної//пасивної участі у спілкуванні, що допускає взаємозаміну денотатів у межах однієї діа­логічної одиниці: Я//він//ти або я//ти//він, вона, воно орієнтована на вихід за межі діалогічної рамки, оскільки словом він (вона, воно) мовець називає відсутню, відсторонену від активної позиції у мовлен-

 

102

 

Морфологія

 

невому акті особу//не-особу [Бенвенист 1974, с. 289; Бондарко 1983, с. 8-9; Химик 1990, с. 17; Роїсіаиі 1968, 8. 10-12].

Своєрідність комунікативної парадигми, репрезентованої еквіполент- ною опозицією «я І/ ти» (власне-суб’єктна кореляція) та комуніка­тивно ширшим протиставленням «я, ти // він (вона, воно), полягає в тому, що існує у двох семантичних варіантах — одн. і мн.: я /І ти // він (вона, воно) і ми // ви // вони, хоча множинність займенникових слів і не зводиться до звичайної плюральності. Серед спеціалізованих категоріальних засобів вираження суб’єктності провідна роль нале­жить МК особи дієслова, семантична структура якої безпосередньо співвіднесена з парадигматичним об’єднанням предметно-особових зай­менникових іменників (показник 3-ї особи є найбільш спеціалізова­ний у службовій функції і не диференціює особової/неособової приро­ди означуваного, цим мотивується його багатший зміст, ніж у слів 1-ї і 2-ї особи, оскільки він також уміщує грамеми роду).

 .

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.