СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ТОМ ПЕРШИЙ (Частина перша)

У липні 1805 року Анна Павлівна Шерер, відома фрейліна імпе­ратриці Марії Федорівни, приймаючи в себе першого гостя, поважно­го чиновного князя Василя Курагіна, говорила з ним про Наполеона французькою мовою. Анна Павлівна гарячково переконувала співроз­мовника в тому, що саме їхньому государеві випала місія «задавити гі­дру революції, яка тепер ще страшніша в особі цього вбивці і лиходія». Однак князь Василь більше переймався особистими справами, зокре­ма тим, як би влаштувати свого сина на посаду першого секретаря у Відні. Мова зайшла про всіх його дітей, і Анна Павлівна висловила своє невдоволення молодшим — Анатолем. Зітхнувши, князь сказав про двох синів, Іполита і Анатоля, що один з них «дурень спокійний», а другий «дурень неспокійний». Проте опікуватися їхньою долею — це його батьківський обов’язок, і він питає у фрейліни, чи немає в неї на прикметі багатої нареченої для Анатоля. Анна Павлівна пропонує поговорити з «маленькою княгинею» Лізою про сестру її чоловіка — княжну Марію Волконську. Тим часом гості почали з’їжджатися. Це були люди, різні за характером і віком, проте всі вони належали до ви­щої верстви суспільства. Приїхала красуня Елен, дочка князя Васи­ля, одягнена для балу в англійського посланця. Вона заїхала сюди по батька. Приїхала маленька княгиня Волконська, яка через свою ва­гітність не виїжджала у великий світ, але ще їздила на невеликі вечо­ри, вона мило поводилася, вітаючи всіх, і всім було весело дивитися на гарненьку майбутню матір, і кожен, хто розмовляв із нею, бачив її світлу усмішку, думав, що він сьогодні особливо милий; приїхав князь Іполит, син князя Василя, та багато інших. Анна Павлівна запроси­ла і двох «цікавих людей»: віконта Мортемара, «гарного емігранта, Із справжніх», якого привіз Іполит, і абата Моріо, «його недавно при­ймав государ». Ними господиня «частувала» своїх гостей. Майже всі гості спілкувалися між собою французькою мовою. Усі вони змушені оули вітати спочатку «нікому не відому, нікому не цікаву і не потріб­ну тітоньку» Анни Павлівни, вислуховуючи слова про її та государя імператора здоров’я. Це був своєрідний ритуал, яким не можна було □нехтувати, так ніби всі домовилися про правила якоїсь гри і ніхто не збирався їх порушувати. Занепокоєння промайнуло на обличчі госпо­дині, коли незабаром після маленької княгині увійшов товстий, масив­ний молодий чоловік в окулярах — незаконний син відомого вельможі


627

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


графа Безухова. П’єр щойно повернувся з-за кордону, де виховува ся, й уперше був у вищому світі. Неспокій і страх на обличчі господі ні, коли вона побачила в дверях П’єра, могли стосуватися розумного® боязкого, спостережливого і природного погляду, який відрізняв ЙОГО від усіх у цій вітальні. Віконт розповів анекдот про Наполеона і відому артистку. Анекдот сподобався, дами здавалися задоволеними. Фрей­ліна діяла як господар прядильної майстерні, що запускає кожне в^-І ретено, розсадивши усіх робітників по місцях. Помітивши, що абат і П єр говорять занадто жваво і природно, Анна Павлівна непокоїться та втручається в розмову і для зручності спостереження приєднує їх до загального гурту. В цей час до вітальні увійшов князь Андрій Волі конський, невисокий, дуже вродливий молодий чоловік з виразними і сухими рисами обличчя. Його погляд, його поведінка доводили, що] всі присутні у вітальні йому добре знайомі і добряче набридли, а більш І за всіх, здавалося, наганяла нудьгу його вродлива і жвава дружина. Анна Павлівна запитує, чи правда, що він збирається на війну, і князь Андрій сухим і нудним голосом повідомляє, що Кутузов ВОЛІЄ ВЗЯТИ! його до себе ад’ютантом. Єдиний, кому він щиро зрадів, був молодий Безухов. Як тільки князь Андрій побачив П’єра, погляд його став лас-1 кавим і дружнім. Незабаром князь Василь від’їжджає з дочкою на бал до англійського посланця. У передпокої його наздоганяє літня дама —Г княгиня Анна Михайлівна Друбецька — і просить князя Василя за­мовити слово перед государем, аби її сина Бориса перевели до гвардії, і слово перед Кутузовим, аби той узяв Бориса в ад’ютанти. Князь Ва силь, який розпочинав свою кар’єру завдяки батькові цієї княгині, н охоче погоджується виконати перше прохання і категорично відмов ляється виконати друге.

Тим часом у вітальні триває розмова про Наполеона. Віконт го ворить, що ще рік перебування на престолі Наполеона — і «хороше французьке громадянство» буде знищене. П’єр гарячково стверджуй вав, що «Наполеон великий, тому що він став вищим над револю цію, придушив її зловживання, утримавши все добре — і рівність громадян, і свободу слова та преси, — і тільки тому здобув владу» Він хотів був сказати ще щось, але Анна Павлівна перебила і, бажа ючи бути люб’язною з віконтом, висловила думку, що французька нація звільниться від узурпатора Наполеона і кинеться в обійми за конного короля. Князь Андрій піддав це сумніву: адже до минулого, на його думку, важко буде повернутися. П’єр зміг-таки вставити сло во і зауважив, що це дворянство перейшло на бік Наполеона. Віконт заперечує, але князь Андрій підтримує П’єра. Необізнаний з умов ностями вищого світу, П’єр починає відверто висловлювати свої дум 628

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


ки щодо особистості Наполеона. Господиня і всі присутні шоковані самостійністю його суджень, що суперечать усталеному погляду ро­сійської аристократії на Наполеона. На допомогу своєму другові при­ходить князь Андрій і говорить, що Наполеона можна вважати ве­ликим, коли той не боїться подати руку хворим у чумному шпиталі, пле є вчинки, які важко виправдати. З цими словами князь Андрій підвівся, щоб їхати додому. Тієї ж миті князь Іполит Курагін раптом »став і, зупиняючи всіх, почав розповідати анекдот. Говорив він ро­сійською (за його словами, інакше могла пропасти вся сіль анекдо­ту), з такою вимовою, як француз, що рік прожив в Росії. Анекдоту піхто не зрозумів, як і те, чому його треба було розповідати неодмін­но російською, але всі віддали належне світській люб’язності князя, що приємно закінчив неприємну вихватку мсьє П’єра. В передпокої князь Іполит стояв біля гарненької вагітної княгині і дивився на неї н лорнет. Анна Павлівна вже встигла переговорити з Лізою про сва­тання, яке вона затівала між Анатолем і зовицею маленької княги­ні. Князь Андрій сухо й неприязно звернувся до князя Іполита, який ііаважав йому пройти до карети, а потім привітно нагадав П’єру, що чекає його на вечерю. Після їхнього від’їзду віконт зауважив, що ма­ленька княгиня дуже мила, майже як француженка, й можна пожа­літи «цього офіцерика, який корчить з себе можновладну особу».

Із салону Шерер П’єр поїхав до князя Андрія, і під час дружньої розмови той зауважив, що не можна всюди говорити те, що думаєш. Нони розмовляють про вибір життєвого шляху, про кар’єру і на питан­ня друга, чому він іде на війну, Волконський відповів, що «це життя не по ньому». У розмову друзів втручається дружина Андрія. Княги­ня Ліза боїться майбутніх пологів і не хоче їхати без чоловіка в село до його батька, однак її нарікання лише дратують чоловіка, він не розу­міє її страхів. У відвертій розмові з другом князь Андрій зізнається, що Ііого шлюб був помилкою, хоча його дружина прекрасна жінка, він іде *11 війну, бо його не влаштовує життя, яким він живе. П’єр дає слово князю Андрію більше не брати участі в гультяйських розвагах у ком­панії Анатоля Курагіна, про які по Петербургу ходило багато пліток.

Незважаючи на те, що П’єр пообіцяв князю Андрію не їздити біль­ше до Анатоля Курагіна, того ж вечора він знову поїхав, легко домо- иившись зі своєю совістю. Йому спало на думку, що слово, дане князю Андрію, не має ніякого значення, адже раніше він дав слово Анатолю бути в нього. Коли П’єр увійшов, вечеря вже скінчилась, але гості не |юз їжджалися, і він почув регіт знайомих голосів та рев ведмедя. Вся и яна компанія з’юрбилася біля вікна, а в центрі її виділялись Ана- толь Курагін і Долохов. П’єр не одразу зрозумів, що тут відбувалося.


629

 

Анатоль, побачивши П’єра, схопив пляшку з вином і примусив йогой пити склянку за склянкою, а тим часом розповів, що Долохов на пата збирається випити пляшку рому одним духом, сидячи при цьому на ‘ вікні третього поверху з опущеними назовні ногами. Долохов жив ра-І зом з Анатолем Курагіним і, хоча був небагатий, до того ж без усяких зв’язків, зумів поставити себе так, що його поважали більше, ніж АнаВ толя. Він був знаменитістю у світі гультяїв, бо грав у всі ігри і ніколи ; не програвав, а скільки б він не пив, ніколи не втрачав ясності розуї^И І тепер він здавався тверезим серед п’яної компанії. Він виграв парі,1 хоча це здавалося майже неможливим. Сп’янілий П’єр хотів повторні ти те, що зробив Долохов, але Курагін закликає всіх їхати гуляти далЯ П’єр запропонував узяти з собою ведмедя.

Князь Василь виконав обіцянку, дану княгині Друбецькій. Її син« Бориса перевели до гвардії прапорщиком, проте ад’ютантом при Кут)И зові він так і не був призначений, і княгиня повернулася в Москву д<в своїх багатих родичів Ростових. У родині Ростових саме святкувал® іменини Наталій — матері і меншої дочки, тому зранку в домі гостіИ візитами та привітаннями, їх приймають граф і графиня та їхня стар*. ша дочка Віра; допомагає княгиня Друбецька. Приїздить КарагінаИ дочкою Жулі. Мова заходить про останню міську новину — хворобу! графа Безухова. Княгиня Друбецька розповідає про скандал, до як* , го причетні син графа П’єр, Долохов і Курагін: вони прив’язали ква» | тального спина до спини до ведмедя і пустили їх у річку. За це Долохс^ ва розжалували в солдати, сина Безухова вислано до Москви; сканд^Н навколо імені Анатоля зам’яв князь Василь. Всі засуджують поведі» і ку П’єра і жаліють графа Безухова, який любить свого сина і навЛ ! звернувся до государя, аби визнати П’єра законним спадкоємцем. Кав рагіна повідомляє, що в Москву, наче у службових справах, приїхаЯ князь Василь Курагін, але всі знають, що справжня причина його при> їзду — хвороба графа Безухова, адже князь Василь через свою друж^И ну прямий спадкоємець усієї маєтності графа. Під час цієї розмови В вітальню забігла тринадцятилітня чорноока, з великим ротом, не га» на, але жвава дівчинка — молодша дочка графині Наташа. Очевидно і було, що вона не розрахувала бігу і випадково опинилась у вітальиН Вона підбігла до матері і, незважаючи на її удавано суворий тон, приМ горнулася до неї, сміючись, дістала з-під спіднички ляльку. За Ната­шею в кімнату увійшли її брати — студент Микола і маленький Петр>< ша — та син княгині Друбецької Борис, тепер гвардійський офіцері* і небога графа — п’ятнадцятилітня Соня. Вони розташувались у ві­тальні, намагаючись стримати молоду природну жвавість і веселість Першою не витримала Наташа, вибігла з кімнати. За нею, знайшовшім 630

 

ЛЕВ Т ОЛ СТ О Й. Війна і мир


зручний привід, пішов Борис, а потім Петруша, досадуючи на те, що перервана їх весела гра. У вітальні точаться розмови про можливу ві­йну Росії проти Наполеона, граф повідомляє, що Микола вирішив за­лишити навчання і йде на військову службу. Микола, поглядаючи на Соню і гостю-панночку, говорить, що не здатен ні до якої служби, крім військової. Гостя хвалить Наташу. Графиня Ростова визнає, що вихо­вує її не так, як старшу, Віру, з вихованням якої «перемудрували».

Залишивши вітальню, Наташа ховається у квітковій кімнаті, очі­куючи Бориса. Борис пройшов через кімнату, зупинившись перед дзеркалом, помилувався своєю вродою і вийшов. Майже одразу за ним вийшла, плачучи, Соня. Наташа хотіла вийти зі своєї схованки і вті­шити її, але увійшов Микола. Соня ревнує й докоряє йому панночкою Карагіною. Микола запевняє її у своєму коханні і цілує. Коли вони пішли, Наташа викликає Бориса і пропонує йому поцілувати ляльку. Він відмовляється. Наташа питає, чи не хоче Борис поцілувати її, але той не наважується, тоді Наташа сама цілує його. Борис говорить, що закоханий у Наташу, але треба почекати чотири роки, тоді він проси­тиме її руки.

Коли гості поїхали, графиня хотіла була поговорити з подругою ди­тинства княгинею Друбецькою наодинці і дорікає Вірі, що та не здога­далася залишити їх. Віра проходить через кімнату, де розташувалися дві молоді пари, Наташа з Борисом і Микола із Сонею. Побачивши, що Микола скористався її чорнилом, щоб записати вірша для Соні, вона затримується. Віру не зворушують ці прояви першого кохання, навпа­ки, вона з погордою ставиться до них і називає їх дурницями, а пове­дінку молоді — безглуздою. Наташа, спалахнувши, зауважила, що вони ж не займають її з Бергом, Віриним залицяльником. Слова Віри псують усім настрій, але вона, здається, дістає від цього задоволення.

У вітальні графиня розпитує свою подругу, хто допоміг їй перевес­ти Бориса у гвардію, адже син графині йде на військову службу лише юнкером, а Борис — прапорщиком. Забувши своє приниження під час розмови з князем Василем, княгиня розписує, який той був ми­лий і привітний до неї. Вона скаржиться графині на те, що не має ко­штів на обмундирування свого сина, і коли хрещений батько її сина, старий граф Кирило Володимирович Безухов, не залишить йому ні­чого у спадок, то всі її клопоти будуть марними. Вона називає всіх багатіїв егоїстами, бо навіщо, наприклад, багатство Безухову, коли життя вже втомило його, а її ж Боренька тільки починає жити. Кня­гиня говорить, що їй байдуже, якої думки будуть про неї, але вона за­раз же їде до графа просити грошей для Бориса. Граф просить переда­ти П’єру запрошення на іменинний обід.


631

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


Скориставшись каретою Ростових, княгиня Анна Михайлівна ДрЛ бецька з Борисом їде до графа Безухова, дорогою просить свого си:^| бути лагідним і люб’язним з хворим. Борис погоджується, хоча і вик£Г-І зує сумнів, чи вийде щось із цього, крім сорому. В домі графа Безухова їх холодно приймає князь Василь. Борис посміхнувся про себе, колі* побачив, якими сумними стали очі його матері, щойно мова зайшЩ про хворобу графа. На відміну від матері, він намагався говорити спо-і кійно і гідно, хоча не забував додавати, звертаючись до князя, «ваше сіятельство». Княгиня наполегливо хотіла бачити хворого і впевнено називала його не інакше, як «дядечком». Князь Василь зрозумів, що відкараскатись від неї буде дуже важко і, хоча вбачав у ній суперницИ у боротьбі за спадок, дозволив увійти до хворого графа. Борис пішов до П’єра запросити його від імені Ростових на обід.

П’єр вже кілька днів жив у домі батька, але жодного разу його не бачив: родичі побоювались, що ця зустріч вплине на заповіт, і не до-і пускали його до графа. П’єру ж говорили, що його негідна поведін-і ка в Петербурзі остаточно зруйнувала здоров’я графа і той не кликав свого незаконного сина. П’єр не впізнав Бориса, хоча вони часто гра-і лися дітьми в домі Ростових. Борис передає запрошення і гордо пові­домляє П’єру, що ні він, ні його мати не шукають матеріальної виго­ди від свого теперішнього візиту до хворого графа і не приймуть від нього нічого, навіть якщо граф згадає їх у заповіті. П’єр у захваті від Бориса і вирішує поїхати на обід до Ростових, щоб здружитися з ним. Княгиня Друбецька виходить з покоїв графа в сльозах, адже вона на-)’ мірилася приїхати ночувати біля хворого. Борис запитує про став- \ лення графа до П’єра, мати відповідає, що все вирішить заповіт.

Поки княгиня Друбецька була у Безухова, графиня Ростова по-1 просила свого чоловіка дати їй п’ятсот рублів. Хоча вільних грошей у графа не вистачало, він не міг відмовити своїй дружині і звелів прии нести для графині сімсот. Ці гроші графиня віддала княгині Др» бецькій на обмундирування сина.

До Ростових з’їжджалися на обід гості. Чекали на Марію Дмитрів­ну Ахросимову, поважну даму, відому не стільки своїм багатством 11 знатністю, скільки сильним правдивим характером. Серед гостей —І Берг, яким дражнила Наташа сестру Віру. Цесамовпевнений молодим який може говорити тільки про себе і навіть не помічає, що з нього на­сміхаються. Приїхав і П’єр, але почувається він ніяково. Дивлячись на нього, навіть важко повірити, що він причетний до зухвалої витів­ки з квартальним. Нарешті приїздить Марія Дмитрівна. Вона щиро ві­тає графиню і свою улюбленицю Наташу. Помітивши П’єра, відвертоЯ привселюдно соромить його за гультяйське життя і поведінку. За сто 632

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ.Війнаімир


лом П’єр багато їсть, багато п’є. Напроти нього сидить Наташа, вона закохано поглядає на Бориса, що сидить поруч з П’єром. Ці погляди, її жвавість та веселість сповнюють П’єра радістю, йому хочеться сміяти­ся невідомо від чого. Наташа щаслива, все для неї здається можливим. Через увесь стіл, перериваючи розмову дорослих, вона звертається до матері із запитанням, яке буде морозиво. І хоча вона порушує правила етикету, всі сміються, дивуючись її хоробрості. Коли розпочалися тан­ці, вона запрошує П’єра і поводиться зовсім як доросла. Але, коли її батько починає з Марією Дмитрівною танок, що танцювали в його мо­лодості, вона забуває про свою дорослість і біжить через залу, заклика­ючи всіх помилуватися її батьком.

У той час, як у Ростових танцювали, з графом Безуховим знову стався удар. Лікарі певні, що він не доживе до ранку. Попрощатися зі славетним графом приїздить навіть головнокомандувач Москви. Князь Василь починає боротьбу за графів спадок: він іде до покоїв племінниць графа, що живуть у цьому ж домі, і довідується в стар­шої з них, чи є десь заповіт і лист до царя з проханням визнати П’є­ра законним сином. Виявилося, що все це граф тримає під подуш­кою у портфелі з мозаїкою, але княжна не надавала значення цим паперам, вважаючи, що тільки вона та сестри мають права на спад­щину старого графа. Та князь Василь більш досвідчений. Він пере­конує княжну, що заповіт, складений на користь П’єра, матиме за­конну силу, якщо государ визнає П’єра законним сином, і «П’єр буде вже не П’єр, а граф Безухов». Княжна у розпачі. Князь Василь за­певняє її, що «помилку» графа стосовно заповіту можна виправи­ти, якщо знайти портфель. У цей час приїздить П’єр, по якого по­слали, бо граф, виразно дивлячись на П’єрів портрет, дав зрозуміти, що хоче його бачити. Супроводжує П’єра княгиня Друбецька. П’єр помітив, що ставлення до нього змінилося, йому виказували поша­ну люди, які раніше його не помічали. Причини цих змін він не зро­зумів, але вирішив, що так, напевне, й треба в ці трагічні хвилини. Анна Михайлівна Друбецька поводилася так упевнено, що П’єр ско­рився їй і робив усе так, як вона підказувала. Графа соборували, і П’єр разом з іншими увійшов до покоїв графа. Він уперше бачить ці сумні приготування до смерті і спочатку навіть не дуже розуміє, до чого тут готуються. Під час служби сталася перерва, хворому давали ліки. П’єр помітив, що князь Василь і старша княжна пройшли че­рез кімнату і підійшли не до хворого, а до ліжка, на якому той рані­ше лежав, потім вони вийшли з кімнати і повернулися, коли служ­ба вже закінчувалася. Потім П’єр підійшов до безпомічного батька, який і рукою не міг поворухнути, і тільки тепер зрозумів, що смерть


633

 

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Війна і мир


його близько. Після соборування хворого залишили відпочити. П’єд вийшов з кімнати батька разом з іншими. Анна Михайлівна, безпе­речно, помітила маневри князя Василя і старшої княжни під час со­борування і здогадалась, що знаходиться у портфелі, який тримача княжна. Княгиня Друбецька розуміє: якщо спадок дістанеться кня­зю Василю, то її сину нічого не перепаде, тому вона обстоює інтересі П’єра. Князь Василь і княжна хочуть увійти до графа, поки там ніко*| го з чужих немає, але Анна Михайлівна, вчепившись у портфель, не дає їм пройти. В цей час середня княжна вискочила з кімнати хворої го і сказала, що граф помирає. Старша княжна впустила портфель! Анна Михайлівна його швидко підхопила і кинулася у спальню доі графа. Схаменувшись, за нею пішли князь Василь і старша княжна. Через кілька хвилин княжна вийшла з лютим обличчям. Коли вони побачила П’єра, вона зі злістю крикнула, що той тепер може радіти! Вранці Анна Михайлівна сказала П’єру, що заповіт ще не відкрива­ли, але начебто перед смертю граф обіцяв їй подбати про долю її сині Бориса, і вона сподівається, що П’єр виконає волю свого батька.

У Лисих Горах, маєтку князя Миколи Андрійовича Волконські- го, очікують приїзду молодого князя Андрія з дружиною. ГосподаЯ маєтку, старий князь Волконський, ще за часів імператора Павла буя висланий сюди і з того часу нікуди не виїздив. Йому вже давно дгіі зволили мешкати у столицях, але це не змінило нічого в його життЯ Він говорив: той, кому він потрібен, приїде сам у Лисі Гори, а йому ні-1 хто не потрібен. Він жив із дочкою Марією, а при ній була компань« йонка-француженка мадемуазель Бур’єн. Князь уважав, що найгі^| ше зло у житті — бездіяльність, і сам навчав свою дочку математик» аби та не була схожа на «наших дурненьких панночок». Князя поваї жали і побоювались, хоча він давно відійшов від справ; поважні гуЯ бернські чиновники радилися з ним і вважали за звичайне очікуватя його прийомних годин нарівні з його садівником або дочкою.

Ніщо не змінилося у розкладі старого князя і в день приїзду синаЯ Зранку, як завжди, прийшла на заняття княжна Мар’я. Ці заняттЯ завдавали чимало страждань княжні: князь був нетерплячий і неви­триманий, а княжна, боячись батькового гніву, не могла второпати під його поглядом і простих завдань, вона чекала тільки кінця за« нять, щоб на волі й самоті зрозуміти і розв’язати задачу. Того разЯ батько дав їй листа і книгу, яку надіслала подруга дитинства — ЖулИ Карагіна, та панночка, що була з візитом у Ростових. У листі Ж^лІ описує останні новини: в Москві тільки й розмов, що про війну, госу-І дар має намір залишити Петербург і очолити російську армію, біл ь- шість молодих аристократів пішла на військову службу, серед ник і

 

ЛЕВ Т О Л СТ О Й. Війна і мир


молодий, милий серцю Жулі Микола Ростов. Вона обіцяє потім роз­повісти подрузі про сцену прощання, яка буцімто сталася між нею та Миколою. Далі вона розповідає про смерть графа Безухова і про П’є- ра, якого визнали законним сином, і тепер він володар найбільшої маєтності в Росії. Це примушує всіх змінити своє ставлення до ньо­го, особливо матінок, в яких дочки на виданні. Жулі вважає П’єра повною нікчемою, не бажає шлюбу з ним, хоча, за її словами, дехто вже вважає її графинею Безуховою. Повідомляє Жулі і про плітки, які вона чула він Друбецької, щодо майбутнього сватання Анатоля Курагіна до Марії Волконської. Княжна Мар’я пише листа у відпо­відь, в якому не погоджується з оцінкою, яку дала Жулі П’єру, го­ворить Про його прекрасне серце. Княжна жаліє П’єра, розуміючи, який тягар відповідальності лежить тепер на його плечах. Так мірку­ючи, княжна спохопилася, адже вона вже мала займатися музикою, у цьому домі все було розписане по годинах, до дрібниць.

Через якийсь час до маєтку приїжджає князь Андрій із дружиною. Жінки обмінюються останніми новинами, і між іншим Мар’я дізна- гться, що Андрій іде на війну. Старий князь відводить для побачен­ня з Андрієм визначені години. Батько і син говорять про політику і майбутню війну. Князь Андрій походжає маєтком, впізнає кімнати, у яких він виріс, знайомі з дитинства речі. За обідом розмова про політи­ку і про Наполеона відновлюється. Коли мова заходить про Суворова і князь Андрій висловлює сумнів у тому, що Суворов у всіх боях виявляв свій геній і талант полководця, його батько виходить із себе і заявляє, що ніякий Бонапарт із Суворовим не зрівняється. Князь Андрій звер­тає увагу на те, що у французів гарна армія, чудові солдати, проте сам одну за одною розбирає всі помилки Наполеона. Батько помічає, що син прекрасно розуміє політичні перспективи. Увечері князь Андрій їде.

Перед розставанням княжна Мар’я заходить до брата і просить його бути ласкавим з дружиною, бо, за її словами, «це дитина, така мила, ве­села дитина». Вона нагадує Андрієві, що його дружині буде тяжко зали­шитися в селі без чоловіка і того товариства, до якого вона звикла. Хіба що тільки мадемуазель Бур’єн зможе втішити «маленьку княгиню». Князь Андрій не поділяє думки сестри, бо «їхня мадемуазель» йому не сподобалася. Він говорить, що Мар’ї, певне, несолодко живеться з бать­ком — у того завжди був важкий характер. Княжна навіть злякалася такої «погордливої думки», вона вважає це гріхом, запевняє, що ціл­ком задоволена своїм життям. Що дійсно турбує і лякає її, так це став­лення батька до релігії: Мар’я не розуміє, як людина з таким розумом не може бачити того, що «ясно, як день». Вона намагалася вплинути на бптька і тепер Богу молиться, аби той послав батькові віру. Після цих


635

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир

 

слів княжна дає братові стародавній образок із зображеним на ньоми Спасителем із чорним ликом у срібній ризі і просить Андрія ніколи його не знімати, бо «його ще дідусь носив у всіх війнах». Хоча Андрій ста­виться до подарунків такого роду скептично, але із вдячністю приймм образок і навіть цілує його. Князь Андрій зізнається сестрі, що він не­щасливий у сімейному житті і що так само нещаслива його друживЯ хоча ані їй, ані собі він не може дорікати ні за що. А чому це так, ніхв не знає. Князь Андрій прощається з батьком, той хвалить сина за те, що «за жіночу спідницю» не тримається, — «служба передусім». Анв дрій просить батька послати в Москву по акушера, коли у дружини пб чнуться пологи, повідомляє, що дружина бачила якийсь поганий соні тепер боїться народжувати. Батько в усьому розуміє сина, розуміє й те, що Андрій нещасливий у шлюбі, розраджує його тим, що «жінки всі» такі», але обіцяє зробити усе як годиться. Старий князь пише листа до Кутузова з проханням призначати Андрія «у гарні місця… і довго ад’ю­тантом не тримати» і віддає лист синові. Потім старий Волконський гої ворить, що напевне помре раніше від сина, і просить після своєї смерд передати «нотатки» (мемуари) государеві. Він віддає Андрієві ломбард* ний білет «це премія тому; хто напише історію суворівських війн ». На прощання він наказує сину поводитися «як годиться». Андрій npfl сить батька у разі своєї загибелі, «якщо народиться хлопчик, не відпув кати його від себе і виховати особисто». Прощаючись з Андрієм, йоги дружина знепритомніла. Князь Андрій поїхав.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.