СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ТОМ ПЕРШИЙ (Частина друга)

У жовтні 1805 року російські війська займали міста і села ерпгеЯ цогства Австрійського, розташовувалися біля фортеці Браунау, д» була штаб-квартира Кутузова. Один із полків, солдати якого пройш^| тридцять миль в останньому переході, готується до прибуття та оглл ду головнокомандувача, полкове начальство вирішило одягти солдат у парадну форму, бо «краще перекланятися, ніж недокланятися». Прів їжджає Кутузов, оглядає війська, впізнає деяких молодших офіцерів ■ обличчя. Серед почту Кутузова — князь Андрій. Коли доходять до трЯ тьої роти, він говорить Кутузову, що той просив нагадати про позбпо’ леного офіцерського звання Долохова, який несе солдатську служЯ в цьому полку. Кутузову вказують на Долохова, той виходить пер« строєм і просить надати йому можливість спокутувати провину, довнИ ти відданість государеві-імператору і Росії. Кутузов дозволив поверну! ти йому еполети до першої провини. Полк вирушив, командири задВ волені оглядом, солдати говорять про Кутузова. Полковий команднії наказує піснярам співати на марші. Спочатку співають пісню, що скл^^ 636

ЛЕВ Т ОЛ СТ О Й. Війна і мир
ли начесть перемоги у турецькій війні, тільки заміняють ім’я команди¬ра, який там очолював війська, на ім’я Кутузова. І потім щиро і радісно заспівали народної. Один солдат із ложками вийшов наперед усіх і пі¬шов у танок. Жерков, один із тих, хто належав до веселої компанії ра¬зом з Долоховим у Петербурзі, зустрівши його у цьому полку солдатом, не схотів упізнавати. Та після розмови Долохова з Кутузовим під’їхав і заговорив до того. Долохов ішов разом з усіма в ногу, мимоволі при-слухаючись до пісні, він добре зрозумів, що спонукало Жеркова «впіз¬нати» його, тому говорити про себе не хотів. Кутузов, повертаючись після огляду полку, знову зустрів цю роту на марші. Він дав команду йти вільно, обличчя його було задоволеним, коли дивився на піснярів.
Після огляду Кутузов, приїхавши до штабу, із глузуванням читає лист ерцгерцога про успішне просування військ останнього. Потім Ку¬тузов просить князя Андрія показати присутньому тут австрійському генералу повідомлення російських розвідників та інші матеріали, що відбивають реальний стан справ. Минуло не так багато часу відтоді, як князь Андрій залишив Росію, та він багато в чому змінився. У виразі його обличчя, у ході майже не було помітно колишньої удаваної втоми й ліні; він виглядав як людина, що не має часу думати про враження, яке справляє на інших, і зайнятої справою приємною і цікавою». Ку¬тузов «відрізняв Волконського від інших ад’ютантів: брав із собою до Відня і давав більш серйозні доручення». Кутузов пише батькові Ан¬дрія листа із похвалою на адресу молодого князя.
Товариші по-різному ставляться до князя Андрія: частина відзна¬чає його непересічні здібності й очікує від нього значних успіхів у кар’єрі; більшість же вважає його «надутою, холодною і неприємною людиною». З цими людьми князь Андрій поставив себе так, що вони поважали і навіть боялися його. Якось, коли саме чекали звістки від командувача австрійської армії Мака, до штабу прибув якийсь гене¬рал, якого ад’ютанти не хотіли пропускати до Кутузова. Головноко¬мандувач виходить до приймальні і впізнає генерала Мака. Австрій¬ців розбито під Ульмом, практично вся армія здалася. Князь Андрій розуміє, що на російську армію, таким чином, лягає весь тягар війни :і Наполеоном. З одного боку, він радіє з того, що нарешті піде у бій,
;і іншого боїться, оскільки добре розуміє стан російських військ і добре знає можливості французької армії. Ад’ютант Жерков із глузу¬ванням вітає австрійських офіцерів з поверненням Мака. Князь Бол¬конский різко перериває Жеркова. «Ми — або офіцери, що служать своєму царю та батьківщині й радіють загальному успіху й засмучу¬ються від загальної невдачі, або ми лакеї, котрим немає діла до пан¬ської справи».
637

ЛЕВ Т О Л СТО Й. Війна і мир
Гусарський Павлоградський полк, у якому служив Микола Ростов стояв за дві милі від Браунау. Він був юнкером в ескадроні ротмістЯ Денисова, або Васьки Денисова, як називали його всі у кавалерії, і меші кав з ним на одній квартирі. Того самого дня, коли надійшла звістка! про поразку армії Мака, Денисов повернувся додому вранці та ще й у поганому настрої, бо програвся вщент. Ростов, навпаки, був у доброму! гуморі, бо нове життя гусарського офіцера йому дуже подобалося, та й узагалі він людина, що любить життя і людей. Ростов запропонувЯ другові грошей, аби той міг сплатити програш. Денисов відмовляєте ся: «у своїх не беру», кидає Ростову гаманець з грішми і просить їх піЯ рахувати, а сам виходить до ротмістра, що прийшов до нього у якійсь | справі. Ростов саме підраховував гроші, коли прийшов поручик ТелЯ нін, переведений за щось із гвардії у їхній полк. Ростов не любив цьЯ го поручика, який ніколи не дивився людям в очі. Телянін запиту про коня, якого продав Ростову, обіцяє показати, як треба кувати, аби кінь не западав на ногу. Ростов виходить розпорядитися, щоб проведЯ того коня, а гаманець кладе під подушку Денисова. Повертається, паї тім іде разом із поручиком на конюшню. Коли він повернувся, ДенЛ сов саме писав листа дівчині, до якої тепер залицявся. Денисов мусиш відвернутися від листа, бо прийшли від поручика, якому він програні Денисов подивився під подушку, але гаманця там не було. Денисов наг кинувся на свого лакея, але Ростов сказав, що знає, хто взяв ті гроціЯ і збирається йти до Теляніна. Денисов не пускає його, бо це ганьба длі полку, коли офіцера звинувачують у злочині. Ростов виривається, йдЯ до Теляніна й знаходить того у трактирі. Ростов вагався, не знав, чи* справді його підозри мають підстави. У якусь мить погляди їхні зустрЯ лися, і Ростов зрозумів, що Телянін вкрав ті гроші. Він схопив того за| руку і сказав, що ті гроші належать Денисову. Телянін просить не гЛ бити його, бо в нього старі батько й мати, і віддає гроші. Ростов узяв га-1 манця й пішов з кімнати, та повернувся, запитав, як можна було таїЛ зробити. Потім кинув гаманця Теляніну (якщо вам вже так треба!) І вибіг з трактиру. Того вечора Денисов і ще один офіцер (штаб-ротміИ тер Кірстен) вмовляють Ростова вибачитися перед полковим команди ром, та Ростов не погоджується, бо він же не збрехав. Так вийшло, иД Ростов і розповів про цей випадок з Теляніним полковому команд^И в присутності інших офіцерів. Командир звинуватив Ростова у наклЛ пі. Ростов, обурений цим, ладен викликати полкового командира н* дуель. Офіцери пояснюють йому, що вчинок Теляніна лягає плямою начесть полку, треба було залагодити цю справу тихо, аби ніхто з офі¬церів нічого не знав. Ростов розуміє свою помилку, але нізащо не хоч* йти до командира вибачатися (Не можу я, як маленький, просити про* 638

ЛЕВ Т О Л СТ О Й. Війна і мир
бачення). Кірстен попереджає, що Богданич, — так називають проміж собою офіцери полкового командира, — злопам’ятний. Денисов кля¬неться вбити Теляніна, якщо десь зустріне того. У кімнату заходить Жерков і повідомляє, що армію Мака розбито, тому російські війська ниступають у похід.
Кутузов відступав до Відня, знищуючи за собою мости. Одного дня переходили через річку Енс. Несвицький, відкомандирований голов¬нокомандувачем до батарей, які захищали міст від французів, почас¬тував офіцерів пиріжками та добрим вином, помилувався краєвидом із замком та жіночим монастирем, пішов запрошувати генерала скушту- нати пиріжка. Той не відповів на пропозицію Несвицького, а просив його поїхати до переправи і передати гусарам наказ відходити останні¬ми і підпалити міст. Над мостом вже пролітали ворожі ядра. Несвиць¬кий не міг навіть проїхати мостом, так і зупинився на середині, бо солдати йшли потоком, якого йому несила була перебороти. Солдати жартували, сміялися. Денисов готував ескадрон до бою. Ростов «мав щасливий вид учня, викликаного перед великою аудиторією до іспи¬ту, у якому він упевнений, що відзначиться». Приїхав Жерков, який передав наказ Багратіона підпалити міст, нарешті пробився з таким са¬мим наказом і Несвицький. Полковий командир німець Богданич дов¬го сперечається з цими офіцерами, доводячи, що такого наказу раніше не мав. Супротивник уже підвозить гармати на відстань картечного пострілу. Тоді Богданич посилає ескадрон Денисова підпалити міст. Один із офіцерів, спостерігаючи те, що відбувається на мосту, заува-жує, що треба було послати два або три гусари, і ті б виконали завдання. І Іа це Жерков відповідає, що тоді б ніхто не помітив тих зусиль, які до¬кладаються, а так «хоча й поб’ють людей, та полковий командир може црден отримати». Ростов на мосту серед інших гусар, хоча в нього не¬має джгута, щоб підпалювати. Він не розуміє, що відбувається навко¬ло: не бачить супротивника, не знає, що треба робити, а навкруги па¬дають люди. Проте, як з’ясувалося згодом, його розгубленості ніхто не помічає, навпаки, усі вітають його з бойовим хрещенням. Німець Бог- дпнич, з вини якого міст не підпалили вчасно, говорить, що операція коштувала «дрібничку» — двоє гусар поранені, а один — «наповал». Микола глибоко вражений, адже сонце таке яскраве, небо голубе, спо¬кійне й глибоке. «У мені одному і в цьому сонці так багато щастя, а тут ятогін, страждання, страх і ця нез’ясованість, похапливість, — мір¬кував Микола.» І він звертається до Бога, благаючи захистити його.
Кутузов перейшов за Дунай і зупинився. Тридцятого жовтня він птакував дивізію Мортьє і розбив супротивника. У ході бою вперше
539

ЛЕВ ТО Л СТО Й. Війна і мир
беруть трофеї — стяг, гармати і два ворожих генерали. У бою під кня ■ зем Андрієм був поранений кінь і сам він був злегка подряпаний ку-І лею в руку. На знак особливої милості Волконського посилають до ав¬стрійського двору, який розташовувався тепер не у Відні, а в Брюнні, зі звісткою про останню перемогу. Зустрівши дорогою транспорт Із пораненими солдатами, князь Андрій дізнається, що вони постраіН дали під час цього переможного бою. і дає їм на всіх три золотих. 1
Військовий міністр і його ад’ютант зустрічають російського кур’єрі! холодно, хоча Андрій привіз звістку про першу суттєву перемогу над французами. Міністр говорить, що напевне австрійський імператор за¬хоче бачити князя Андрія, але не тепер, хай почекає до завтра. З усіЯ го повідомлення міністр звертає увагу лише на те, що самого Мерс’є ни взято і вбито їхнього співвітчизника ПІмідта, що, на його думку, занад¬то дорога плата за перемогу. Виходячи з палацу, князь Андрій відчувіИ що радість, яка переповняла його після перемоги, понівечена.
Князь Андрій зупинився у свого старого знайомого — російсько¬го дипломата Білібіна, якому й розповідає про прийом у міністра. Бі- лібін відповідає, що подібного ставлення варто було очікувати. Якби Волконський привіз звістку про перемогу ерцгерцога Карла або Фер¬динанда «хоч над ротою пожежної команди Бонапарта, це інша річ, то гриміли б у гармати. Але коли справа набирає зовсім іншого ви—‘ гляду Мак утрачає цілу армію, Карл і Фердинанд роблять помиліЯ за помилкою, лише Кутузов здобуває перемогу, — роздратування ав» стрійців цілком зрозуміле». Князь Андрій захоплюється Наполеоном» «Як щастить цій людині, яка геніальність!» Білібін викладає своє ро¬зуміння подальших подій: Австрія пошилася в дурні і тепер швиді^И за все стане шукати таємного союзу з Францією. Волконський не ві¬рить, говорить, що «це було б занадто паскудно». Наступного дня ■ Білібіна збираються гості. Князь Андрій зустрічає Іполита Курагінв (сина князя Василя) і помічає, що людина, до якої він майже ревнув^^ свою дружину, у цьому товаристві відіграє роль блазня. Поважність. із якою він говорить дурості про політику, забавляє присутніх.
Наступного дня Волконський потрапив на прийом до імператор* Франца зі звісткою про виграний бій. Імператор ставить йому декіль* | ка безглуздих запитань (про час початку бою, про відстань від одноїм го села до іншого тощо). Втім, незважаючи на пророцтва Білібіна}* загалом при дворі звістку про перемогу Кутузова зустріли радісно, к князя Андрія навіть нагородили орденом Марії-Терезії третього сту пеня. Імператор замовляє урочистий молебень. Князя Андрія, нібі> змовившись, запрошують усі сановні особи. Увесь день Волконський присвятив цим візитам, а коли повернувся до Білібіна, побачив, іцо 640

гой готується їхати. Білібін і повідомив, що французька армія пере¬шила один із мостів, який захищали австрійці, і, хоча міст був замі¬нований, його чомусь не підірвали, що, схоже, навіть у Бонапарта иикликало подив. Це означає, що за якийсь час французи ввійдуть у місто. Російська ж армія виявилася у ще скрутнішому стані, оскіль- І! и тепер французи її майже напевно відріжуть. Цю звістку князь Ан-дрій сприйняв із сумом, та водночас відчув, що саме він зможе вивес- іи армію зі скрутного становища: «от він, той Тулон, що виведе його ц рядів невідомих офіцерів і позначить його перший шлях до слави». Князь Андрій вирішив негайно виїхати назад, хоча мав намір пробу¬ти в місті ще днів зо два. Білібін радив йому не повертатися до армії, що перебуває в безнадійному стані: це героїзм, але безглуздий, і хіба можна щось змінити. Волконський хотів був сказати, що він їде, аби ирятувати армію. Тієї ж ночі він відкланявся військовому міністро- иі і вирушив до армії, сам не знаючи, де її знайде. Дорога була така пажка, що він не міг їхати в екіпажі, а сів верхи. Князь Андрій із пре- нирством дивився на відступаючу армію, на потопаючі в багні візки і солдат. Дорогою він бачить, як візок, у якому сидить жінка, що на¬гналася дружиною лікаря сьомого єгерського полку, відштовхують убік. Жінка звертається до князя по допомогу, але, коли той вима¬гає пропустити візок, на нього кричить п’яний офіцер. Князь Андрій скаженіє, офіцер лякається і пропускає візок. Все, що відбувається довкола, здається і Волконському огидним. Він повертається до шта- Г»у, де на його очах Кутузов відправляє Багратіона «на великий по¬двиг» — Багратіон мусить затримати французів і дати можливість російській армії зайняти вигіднішу позицію. Князь Андрій просить дозволу приєднатися до Багратіона, але Кутузов не відпускає його.
1 листопада Кутузов отримав повідомлення, яке ставило його ар¬мію у безвихідне становище: французька армія, що безборонно пере¬йшла той міст, швидко наздоганяла російську армію,’ котра значно поступалася чисельністю. Загін Багратіона першим зустрівся з воро¬гом. Мюрат, який так вдало обдурив австрійців і без бою перейшов міст, вирішив вдатися до хитрощів і цього разу. Зустрівши загін Ба- татіона, він вирішив, що перед ним уся російська армія. Аби розгро¬мити росіян остаточно, Мюрат хотів дочекатися решти французької армії, яка вже вийшла з Відня, тому запропонував перемир’я. Ви¬грати час для з’єднання російських військ було дуже важливо, тому Вагратіон приймає умови перемир’я і повідомляє про них Кутузова. Головнокомандувач розумів, що це той шанс, якого не можна пропус¬тити, він навіть подає пропозиції щодо капітуляції російської армії. Мюрат погоджується, але Бонапарт, отримавши від Мюрата повідо-
641

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир
до Баграт^ЙХІГтГбТ“” Щ°6 КуТуЗОВ ««»Р“»»«.«
Щось особливе, цілко„ „евоенмД 0^™ХГР»°-Та *6У”
вабливе.. Князь Андрій спостерігає итувани доТ^Х «^1
сійські елова^« Фра^Гк„”~^~ сГЛЗ
знати, що буде після ^
нп Л М ‘ ЮЛЬКОМа ”*«»(»“» Волконський ід. на батам” Т™ на. Дорогою князь Андрій помічає нп оатаРею Гу^Н
-асу Суворо, подарував тему в ііалі» Т™„» ™ Ш°‘ГУ’ Я*У “І грабен, ,о,. й „е „ав такого иаказГі^ГГ П° “Лу Ш*
Ф.льд,„ебеле„ з„ХПр„е„,<о„. „Р„йну,»^Гев; ш суд, , „е врятувало ситуацію. Багратіон схв.лн.с діГтупп™ Кн^
вість подій і незалежній їу від йолі , ЦЮ випав
зробила надзвичайно багато Нач^никн я ’ ІфИСутНІСТЬ й°»> личчями під’їжджали до княіГ^™™ 13 Р°ЗСТР°ЄНИМИ «* солдати й офіцери весело вітали його і стаїїяпжі^ш^^Ш сутності і, пе.не, хиз5гвалися перед ним своєю ™рТю! ^

ти збиті в купу, проте відбивають атаку за атакою. Багратіон особис- .0 веде солдатів у бій і відкидає супротивника.
Ця атака надала можливість відступити правому флангу. Але ліво¬му флангу загрожувало оточення. Багратіон послав Жеркова на пра¬ний фланг з наказом негайно відступити. Жерков хвацько сів на коня і рушив, але надалі сили йому забракло: він боявся їхати туди, де небез¬печно. Він почав шукати командирів лівого флангу там, де їх не могло «Ути, тому наказ до тих командирів не дійшов. Полкові командири лі- пого флангу, піхотного, де служив Долохов, і кавалерійського, де слу¬жив Ростов, Не могли домовитися між собою, кому з них першими йти у пій. Цю суперечку вирішили французи, які пішли в атаку і примусили командирів вдатися до рішучих дій. Та й солдати і офіцери відчували, що командири самі не знають, що тепер робити. Ескадрон, де служив Ростов, першим мав кинутися на ворога. Нерішучість командирів пере¬далася військам. Гусари пішли в атаку. Під Миколою Ростовим вбито соня, він падає. Навколо усе змішалося, він не розуміє, де росіяни, де французи. Коли Ростов схопився на ноги, то виявив, що оточений су¬противником. «Передній француз із горбатим носом підбіг так близько, що вже очевидний був вираз його обличчя. І розпаленіла, далека фізіо¬номія цього чоловіка, що із штиком легко підбігав до нього, злякала Ростова. Він схопив пістолет і, замість того, щоб стріляти в нього, кинув ним у француза і побіг до кущів щосили» «із почуттям зайця, що уті-кає від собак*, «одне неподілене почуття страху за своє молоде, щасли¬ве життя оволоділо ним». Він не міг далі вже бігти, бо боліла йому ліва рука, наче тягар висів на ній. Але коли кулі засвистіли над головою, він нібрав останні сили і кинувся до кущів. Там були російські стрільці.
На піхотний полк, у якому служив Долохов, французи напали зне¬нацька. Роти переплуталися, і солдати натовпом відходили до лісу. І Іолковий командир, зачувши стрілянину, зрозумів, що з його полком трапилося щось страшне, неочікуване. Тому кинув свої суперечки з ко¬мандиром гусарів, сів на коня і поскакав до своїх солдатів. «Настала та хвилина морального коливання, яка вирішує долю бою: послухають ці юрби солдатів свого командира чи, глянувши на нього, побіжать далі*. Командир зайшовся від крику, але його не чули. Несподівано рота Тимо- хіна, де служив Долохов, вийшла з лісу у повному порядку і кинула¬ся на французів. Французи відступили. Долохов убив одного француза і першим узяв за комір офіцера, що здавався у полон. Дії цієї роти нада¬ли можливість зібрати решту солдатів у роти і батальйони. Долохов, т> пміхаючись, підійшов до полкового командира і просив того не забути його поведінку у бою, «рана штиком, а я залишився у фронті, пам’ятай¬те. ваше сіятельство».
643

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і МИР
Про батарею Тушина забули. Вона залишилася без усякого npfl криття і продовжувала стримувати французів. Тушин робив усе,^И належало найкращому офіцеру, але й гадки про те не мав. НезваН ючи на численні втрати, батарея Тушина продовжує обстріл. Кая> тан віддавав накази: із люлькою в зубах він то бігав до гармат, то іИ ревіряв заряди. Складалося враження, що він немов у маренні. Том коли він почув голос штабного офіцера, що наказував відступати, трі хи злякався. Тушин хотів щось пояснити, але той полковник, ухили- шись від ворожого ядра, повернув коня і поскакав геть. Здалеку вінЯ раз прокричав наказ. Солдати засміялися. Через хвилину прискакі ад’ютант із тим самим наказом. Це був князь Андрій. Він побачиЯ якому безвихідному становищі опинилася батарея Тушина, тому, в редавши наказ, не поїхав, а вирішив допомогти врятувати гарматні людей. Капітан Тушин і князь Андрій не мали часу говорити, бо роЛ ли діло. Та коли батарея рушила угору і князь під’їхав попрощатись і капітаном, на очах Тушина чомусь виступили сльози.
Щойно Тушин зі своїми гарматами вийшов з-під вогню і спустЯ ся в урвище, до нього поспішили командири й ад’ютанти, серед яіЯ і Жерков, що мав двічі передати наказ про відхід батареї, але так іЗ доїхав до неї. Тепер вони, перериваючи один одного, навперебій г» ворили, куди йти батареї, дорікали капітанові. Той мовчав, бо відч\ вав, що ладен розплакатися. Поранених не брали, але вони йшли^И військом, просились сісти на гармати. До Тушина підійшов РостЛ уло видно, що він уже не раз просився, але йому відмовляли. Тупив дозволив Ростову сісти на гармату, бо бачив, що тому справді і.ажі йти. Незабаром батарея зупинилася на відпочинок. Сутеніло. Росіаі не міг знайти свою частину, Тушина викликали до генерала. Офіцері в штабі розглядали захоплений французький стяг. Полковий комаЯ дир, розповідаючи вигадані історії, нагадує Багратіону про Долох^ ва. Штаб-офіцер доповів про прибуття Тушина, у котрого «вони леді не зіткнулися» з князем Андрієм. Волконський різко відповідає, не мав задоволення застати штаб-офіцера на батареї. Багратіон д’орМ кає Тушину за те, що той лишив на полі бою гармати, які можна 6^3 взяти, використовуючи прикриття. Тушин не сказав, що прикрй# тя насправді не було, тому що «боїться підвести іншого командира* Проте князь Андрій описав-таки Багратіону реальне становище пі| час бою: залишені гармати були розбиті. Потім із відвертою сміливі, тю повідомив, що успішному завершенню операції армія зобов’язані передусім діям батареї Тушина, яку, до речі, ніхто не прикривав. Баї гратіон нічого на те не сказав, тільки звелів Тушину йти. Князь Айв дрш вийшов за ним. Тушин щиро дякував князю: «Виручив, голЯ
644

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир
Осі» КНЯЗЬ Андрій подивився на Тушина і нічого не сказав, йому було і’умно і тяжко на душі: героїзму Тушина ніхто не помітив, не слава чекала на нього, а сувора догана. Це було так не схоже на всі уявлен¬ня Волконського про славу і героїзм.
Ростов прибився до роти Тушина, погано розуміючи, що відбува¬ються навколо, — у нього дуже боліла рука. Він почувався самотнім і покинутим, нікому не потрібним, згадував про життя вдома, де він оув «сильний, веселий, улюблений».
Наступного дня французи не відновили атаки, і залишки загону Ііагратіона приєдналися до армії Кутузова.

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.