СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ТОМ ПЕРШИЙ (Частина третя)

Князь Василь ніколи спеціально не планував нікому зашкодити, за­подіяти зло задля своєї користі. Здається, він і не обміркував своїх на­мірів, але інстинктивно відчував, із якою людиною заради вигоди варто »близитися, кому підлестити, «бо він володів мистецтвом ловити саме ту хвилину, коли треба і можна було скористатися потрібними людь­ми». Він вирішив віддати свою дочку Елен за розбагатілого П’єра Безу­хова і таким чином залагодити свої фінансові справи й позичити необ­хідні йому сорок тисяч. Князь Василь улаштував призначення П’єра в ісамер-юнкери, що відповідало чину статського радника, і наполіг на тому, щоб цей такий необхідний йому молодик разом із ним поїхав до Петербурга і зупинився в його домі, принаймні поки ремонтують його петербурзький дім. П’єр відчуває, що ставлення до нього після одер­жання величезної спадщини змінилося: усі стали з ним надзвичайно ■іюб’язні, ласкаві та доброзичливі. Навіть старша княжна перепрошує на своє зневажливе ставлення. Коли П’єр виписує вексель на тридцять тисяч на її ім’я, княжна стає ще ласкавіша і навіть починає плести для І Рєра смугастий шарф. П’єр наївно вірить у прихильність людей до ньо­го, тим більше, що в глибині душі він завжди вважав себе дуже розум­ним і добрим, а тепер, на його думку, нарешті всі це оцінили. Поступово князь Василь береться керувати П’єром, змушує підписувати необхідні йому папери, відверто обкрадає його. Навіть проблему вибору кар’єри він вирішує за Безухова, записавши того до дипломатичного корпусу. У Петербурзі він не міг віднині жити, як раніше, колишні друзі молодо­го Безухова роз’їхалися: Анатоль служить десь у провінції, Долохов, по­збавлений офіцерського звання, перебуває у діючій армії, князь Андрій теж там, поруч із Кутузовим. Свій вільний час П’єр проводить тепер на обідах, балах і в князя Василя. Навіть Анна Павлівна Шерер змінилась у ставленні до П’єра: тепер вона відверто висловлює своє захоплення його розумом. Раніше він почував себе ніяково, бо йому давали зрозумі-

645

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


ти, що його судження непристойні і безтактні, але тепер будь-яке йоц» слово зустрічається прихильно, якщо не з захопленням. Анна ПавлАв й інші починають натякати П’єру на шлюб з Елен. З одного боку, це лЯ кає П’єра, з іншого — лестить увага гарної на вроду дівчини. На одно!у з вечорів Анна Павлівна заводить із П’єром розмови про прекрасну доч • ку князя Василя, усіляко розхвалюючи Елен. Натяки стають зані^^| явними, до того ж сама Елен ніби прихильно ставиться до нього, відЬ^Я то демонструючи своє ставлення. П’єр змушений дещо по-іншому гля­нути на дівчину. Він звертає увагу на її постать, дивиться на її оголіЯ плечі і почуває, як у ньому з ’являється бажання. Він згадує тисячі натіЩ ків князя Василя й інших знайомих, і раптово його охоплює жах: моя ливо, він зв’язав уже себе якимись зобов’язанням. У листопаді княЯ Василь мав їхати на ревізію в губернії, обравши їх так, щоб заразом по бувати у своїх розладнаних маєтках та ще й прихопити з собою з йі полку сина Анатоля, щоб разом із ним навідатися до старого князя В°і конського та посвататись до його дочки княжни Мар’ї. Перед від’їзд« він «повинен, як батько, вирішити» долю Безухова і своєї дочки. В<- щиро здивований тим, що П’єр, який «так йому зобов’язаний», пово диться стосовно Елен «не зовсім гарно» (тобто не освідчується їй). Іма нини Елен стають для князя нагодою прискорити справу. Після вечора в Шерер пройшло півтора місяця і, незважаючи на впевненість П’єра в тому, що шлюб з Елен буде нещастям для нього і що йому треба ни* найшвидше втікати від неї, він нікуди не переїжджає від князя ВасилЙІ Дається взнаки звичка не замислюючись віддатися на волю життя. ВІН із подивом усвідомлює, що йому бракує рішучості розірвати ці стос^^| ки, хоча рішучість завжди в ньому була, коли він почувався чистим. І І в іменини збираються гості. П’єр відчуває, що жарти і веселість розмові удавані, а вся увага гостей звернена тільки на них — П’єра та Елен, ямі сидять поруч за столом, і Безухов розуміє, чого саме чекають від ньоічі| і почуває себе винним. Гості розходяться, П’єр залишається наодиніг Елен у маленькій вітальні. П’єр говорить про сторонні речі. У су сі дії | кімнаті «чекають» князь Василь і його дружина, що час від часу іде по дивитись, чим займаються «молодята». Час спливав, але не видно була( щоб П’єр зважився освідчитися. Тоді князь Василь перейшов до ріш» чих дій. увійшовши до вітальні, радісно промовив: «Дружина мені розповіла…» і заплакав непідробними радісними сльозами. Княз- княгиня почали вітати дочку і П’єра. Через деякий час їх знову залі* шають наодинці. П єр відчуває, з одного боку, полегшення, бо вже в^Я скінчилося, але не може позбутися відчуття, що треба щось сказати. ВІ| намагається поцілувати її руку, проте Елен сама цілує його в уста. Дещо шокований, він по-французькому вимовляє слова про кохання, начі

646

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


й не відчуваючи їх справжнього смислу. Через півтора місяці П’єр та Клен вінчаються й оселяються у великому, наново облаштованому гіе~ г рбурзькому домі Безухових.

Старий князь Волконський одержав листа від князя Василя, у нкому той сповіщає, що, їдучи на ревізію, заїде до свого «стародав­нього благодійника» разом із сином Анатолем. Волконський ніколи не був високої думки про князя Василя, а останні чутки і натяки «ма- іенької княгині» (дружини Андрія) тільки підсилили його ворожість до Курагіна. Перед приїздом князя Василя Волконський перебував у поганому гуморі, а довідавшись, що двірські розчистили дорогу «для міністра», розсердився і наказав «закидати її снігом». «Маленька княгиня» живе в Лисих Горах у постійному страху перед старим кня­зем, підсвідомо відчуваючи до нього антипатію. Старий також недо- облює невістку. «Маленька княгиня» зближається з мадемуазель Вур’єн, розповідає тій усі свої таємниці, засуджує з нею свекра. Неза- Йаром приїхали князі Курагіни. Князь Василь просить сина бути ша­нобливим із старим Волконським, тому що від цього залежить його майбутнє одруження, адже Мар’я Волконська — одна з найбагатших наречених у Росії. Княжна Мар’я теж хвилюється перед приїздом гостей, тому що до неї вже дійшли чутки про те, що Анатоль «має наміри» стосовно неї, а вона ж, як і кожна дівчина, мріє про щас- циву родину, дітей, хоч і знає, що не така гарна, як її компаньйон­ка. «Маленька княгиня» і мадемуазель Бур’єн намагаються приче­пурити княжну, але та занадто налякана, і в них нічого не виходить. Лнатоль справляє на Мар’ю сильне враження: він поводиться з нею гамовпевнено, злегка поблажливо, жваво цікавиться мадемуазель 1>ур єн, сподіваючись, що княжна Мар’я, коли вийде за нього заміж, нізьме її з собою. Старий Волконський розуміє, що його дочка некра­сива, що їй навряд чи пощастить вийти заміж з любові, але він ба­жає їй щастя і пропонує самій дати собі раду. Зрештою старий князь вирішує, що видасть дочку за Анатоля, але «нехай він буде вартий п ►. Старий князь уїдливо цікавиться, заради кого дами так причепу­рилися. Невістці він зауважує: «Вам повна воля», а потім додає про Мар’ю: «А їй потворити себе не треба — і так негарна». Волконський пшитує Анатоля про місце його служби, але той не в змозі пригада- іи, «при чому» він значиться, і сміється. Старий князь теж сміється І зауважує: «Славно служить!» Князю Василеві Волконський гово­рить, що не має наміру утримувати дочку біля себе, але усе ж йому котілося б краще познайомитися зі своїм майбутнім зятем. «Княжна Мар я зовсім не думала і не пам’ятала про своє обличчя і зачіску. Гар- ііс, відкрите обличчя людини, що, може, буде її чоловіком, поглина-


647

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


ло цілком її увагу. їй здавалося, що він добрий, хоробрий, рішучи» мужній і великодушний. Вона була переконана в цьому. Тисячі іірі» янь про майбутнє сімейне життя виникали в її уяві…» У мадемув* зель Бур’єн також з’являються таємні думки щодо Анатоля — вом розуміє, що, не маючи ні належного суспільного стану, ні багатсти, вона не може розраховувати на офіційний шлюб, але в її уяві зма> лювалася романтична картина про спокушену дівчину, кинуту зна# ним і багатим князем, який з жалю одружується з нею. Весь вечІ| Анатоль дивиться на княжну Мар’ю, але під фортепіано торкаєтьої ногою ніжки мадемуазель Бур’єн. Залишившись на самоті, княн^Н віддається мріянням, наділяючи Анатоля усіма чеснотами. Старії, князь роздратований тим, що «перший-ліпший з’явився і бат|Р ко, й усе забуто…» Він дає вихід своєму роздратуванню, заявивші дочці, що насправді Анатоль має намір залицятися до Бур’єн: «Вів тебе візьме з посагом, і захопить ще й і мадемуазель Бур’єн. Та бу^К дружиною, а ти…» Батько додає, що, якщо Анатолеві звелять, одружиться з ким завгодно, але вона має вибір, тож нехай подумав а через годину оголосить своє рішення. Княжна Мар’я, минаючи з Яг* мовий сад, бачить там Анатоля з Бур’єн. Той обіймає мадемуазелі талію і щось шепоче їй на вухо. Анатоль навіть не знітився, а її ком паньйонка злякалася наслідків своєї негідної поведінки і кинуяаоа каятися до княжни. Коли через годину приходить слуга запросити Мар’ю спуститись до батька, то бачить мадемуазель Бур’єн, що плі* че в обіймах княжни. Чиста душею Мар’я розраджує дівчину, пра щає її, бажає щастя. Княжна йде до батька і повідомляє йому чи рішення: вона не хоче виходити за Анатоля і залишається з батькам Повернувшись до себе в кімнату, княжна думає: «Моє покликанШ інше — моє покликання бути щасливою іншим щастям, щастям ли бові і самопожертви». Вона збирається улаштувати щастя мадему# зель Бур’єн, тому що та «так палко кохає, що навіть забула себе». < Ростови довгий час не мали звісток від Миколи, але нарешті одврі жали листа. Анна Михайлівна живе у їхньому домі, хоч уже й зала» годила свої справи, вона першою дізнається про листа і про те, Л Микола був поранений, тепер пише сам і його підвищили до званаа офіцера. Вона намагається підготувати матір «Ніколеньки» та 1а* ших його рідних до звістки. Наташа перша почуває, що є звістка від брата, і розпитує Анну Михайлівну. Та повідомляє, що Микола буї поранений, але вже одужав і тепер став офіцером. Наташа запдгу* Соню, чи не збирається та написати Миколі. Соня довго мучаєтьоя, не знаючи, як вчинити, бо тепер Микола офіцер, вона не хотіла б заі вий раз нагадувати йому про зобов’язання щодо неї. У свою чергу,


648

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війнаімир


Соня цікавиться, чи пам’ятає Наташа Бориса. Та відповідає, що не ітм’ятає. Наташа говорить, що їй соромно було б писати Борисові,

■          молодший Петя зауважує, що «вони весь час у кого-небудь зако­нні». За його словами, сестра була закохана «у товстого з окуляра­ми П’єра, потім в італійця, учителя співу». Після обіду Анна Михай- івна передає листа графині. Та плаче. Всі домашні пишуть Миколі листи. Граф надсилає гроші синові на офіцерське обмундирування. Лнна Михайлівна, яка і тут мала необхідні зв’язки, береться послати псе це своєму синові Борису, а той мусить передати Ростову.

Ростов одержав звістку від Бориса, який із своїм полком знахо­дився неподалік. Гроші Ростову вкрай потрібні на нове обмундиру­вання, та він вже багатьом заборгував. Тож звісткам з дому він радіє. Ііорис квартирує разом із Бергом (тепер уже ротним командиром): у їхніх характерах багато спільного. Під час походу Борис завів чима­ло корисних і потрібних знайомств, завдяки листу П’єра він познайо­мився з Андрієм Волконським, що, як сподівається Борис, допоможе йому здобути місце в штабі головнокомандувача. Ростов приїжджає до Бориса, радіє зустрічі. Він дуже змінився, став бравим гусаром, на Ііого мундирі — Георгіївський хрест. Борис розповідає, що вони теж «славнозвісний похід зробили», при їхньому полку їхав цесаревич, гому були всі зручності й розкішні прийоми. Ростов читає лист, без­церемонно виставляє Берга, бажаючи залишитися наодинці з другом дитинства, дорікає собі за те, що довго не писав додому. Серед листів під рідних Ростову передають і рекомендаційний лист до князя Ба- гратіона. Микола палко заявляє, що в ад’ютанти ні до кого не піде, і кидає лист під стіл. На його думку, це «лакейська посада». Борис не игоден із цим — він залюбки пішов би в ад’ютанти, тому що хоче зро­бити «блискучу кар’єру». За обідом Борис і Берг у подробицях опи- пують Миколі своє військове життя, свої зустрічі з великим князем ТОЩО. Ростов розповідає, як був поранений, «але не так, як це було насправді, а так, як йому б цього хотілося, як він чув від інших опо­відачів». Під час його розповіді входить Андрій Волконський, який, отримавши напередодні рекомендаційний лист від Бориса, сподівав­ся застати його самого. «Побачивши армійського гусара, що розпові­дає військові пригоди (сорт людей, яких терпіти не міг князь Андрій), НІН морщиться, потім вимовляє декілька глузливих фраз із приво­ду розповіді Ростова. Микола спалахує, заявляє, що «це розповіді людини, яка у бою була в самому вогні супротивника, а не балачка штабних молодчиків», які одержують нагороди, нічого не роблячи. Волконський спокійно каже, що розуміє, чого бажає Ростов — його образити, але «місце і час для цього дуже погано обрані», бо неза­

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


баром треба йти у бій, і пропонує лишити цю справу без наслхдм» Спокій і упевнений тон князя Андрія справляють на Ростова сири^ не враження, і, незважаючи на ненависть до цього «ад’ютантикв^И Микола відчуває, що ще ніхто досі не викликав у нього такої поваг^В Сухо простившись із Борисом і Бергом, Ростов їде. Дорогою він нЬц| не може вирішити питання: викликати йому на дуель Волконського* чи ні. Наступного дня оголошено огляд військ. Ескадрон Денисо«’ також бере в ньому участь. Цар обходить військо. Ростов разом з уа||^ ма відчуває захоплення. Він бачить серед почту Волконського, якоі> загальний захват, здається, мало обходить. Підкоряючись захоплег ню, Ростов остаточно вирішує не викликати на дуель Болконськог^і тому що тепер він «усіх любить, усіх прощає». Микола у захваті ВІЯ царя, він ладен навіть померти за нього. На очах у царя Ростов, пу був добрим наїзником, проїхав, хизуючись, на своєму коні Бедуїнів викликав схвалення государя. Після цього огляду всі були впевнеи в перемозі так, наче здобули перемогу вже у двох битвах.

Другого дня після огляду Борис поїхав в Ольмюп до князя Андрі® сподіваючись із його допомогою одержати місце ад’ютанта. Болко» ського він того дня не застав, але сам вигляд Ольмюца, де розташш валася головна квартира, дипломатичний корпус, де жили обидва ім ператори зі своїми дворами, справив на Бориса велике враження, і самовпевнені ад’ютанти, і цей світ видався для нього ще приваблЛІ вішим. Він спостерігає князя Андрія за розмовою з якимось генері лом, що підлещується і стоїть перед ним струнко. «Борис у цю ХВ1 лину вже ясно зрозумів те, що він передбачав колись, — саме те, що ■ армії, крім тієї субординації і дисципліни, що була написана в статут* який знали в полку, і він знав, була інша, більш істотна субординації та, що змушувала цього генерала шанобливо чекати, у той час як каи> тан князь Андрій для свого задоволення знаходив більш привабливий розмовляти з прапорщиком Друбецьким». Волконський говорить рисові, що незабаром ад’ютантів набереться цілий батальйон, що шт» Кутузова тепер утрачає свою значущість і найважливіше відбуваєте тільки в государя. Він обіцяє відрекомендувати Бориса своєму друп ві, князю Долгорукову, той допоможе стати «ближче до сонця». ДоЛ» горуков саме повернувся з наради в штабі, де обговорювалось питана», про негайний наступ. Проти наступу висловилися «старі командува’^И зокрема Кутузов. Долгоруков радіє, що «молоді» здобули «перемогуЯ тепер залишилося «закріпити* її на бойовищі. Він також розповідь що Наполеон надіслав російському цареві листа, аби виграти час. См> ючись говорить, що найскладніше було дати відповідь, бо не знали, яа звернутися до Наполеона: російський імператор нізащо не погодивс^И 630

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і mvip


иазвати Бонапарта «імператором». Вихід знайшов Білібін, який за­пропонував так: «Голові французького уряду». Долгоруков перейма­ються тільки цими питаннями і прохання молодика, що привів із со- ін)Ю Волконський, лишає до наступного разу.

Наступного дня війська виступають у похід, і до самого Аустер- ліцького бою Борис не міг побачити Волконського чи Долгорукова, тому залишився у своєму Ізмайлівському полку.

На світанку 16 листопада ескадрон Денисова, в якому служив Рос­тов, разом з усім загоном Багратіона повели у бій. Але за версту зупини­ли. Гусари чули, що недалеко точиться бій, але вони чекають у бездії. Іілизько дев’ятої ранку всю справу було щасливо закінчено, козаки по­пели полонених. Ростов купив собі «трофейного» французького коня. І’осійські солдати ставляться до полонених добре, бачать, що ті й самі не дуже розуміють, що відбувається. Несподівано проноситься чутка, що в ескадрон прибув цар. Імператор проходить уздовж шеренги і на мкийсь час зупиняє свій погляд на Ростові. Юнак відчуває щастя, йому іідається, що, якби зараз йому наказали кинутися у вогонь, він зробив (їй це з радістю. Зачувши стрілянину, цар не міг утриматися від бажан­ня особисто бути присутнім при військових діях. Ці дії зводилися до за­топлення невеликого французького ескадрону, та імператору Олексан­дру їх представили як початок величної перемоги. Через кілька годин у невеличкому німецькому містечку Вішау Ростову ще раз довелося по­бачити царя. На площі містечка лежало кілька поранених. Цар в ото­ченні почту дивився на них через лорнет. Ростов помічає страждання, що відобразилося на обличчі государя, коли він побачив солдата з про- ііитою головою, і сльози, що навернулися імператорові на очі, коли він творив, «яка жахлива справа — війна». Авангарду оголосили подяку цпря, обіцяли нагороди. Денисов тієї ночі святкував надання йому но­вого майорського чину. Біля вогнищ було теж весело: дали подвійну по­рцію горілки. Ростов виголошує тост за імператора, «добру, чарівну і пелику людину». Офіцери підтримали тост. Коли вже всі розійшлися, Денисов весело промовив, що в поході немає у кого закохатися, то Рос­тов закохався у царя. Ростова аж розпирає від почуття: «він дійсно був шкоханий і в царя, і в славу російської зброї, і в надію майбутнього тор- жертва. І не він один мав це почуття у ті дні, що передували Аустерліць- кому бойовищу: дев’ять десятих людей російської армії у той час були І ипкохані, хоча і менш палко, у свого царя і в славу російської зброї».

Наступного дня государ розташувався у Вішау. Він почувався пога­но, бо на нього жахливе враження справив вигляд поранених кіль- I іса разів до нього приходив лікар. Того ж дня французький офіцер з парламентерським прапором приїхав у Вішау і просив про аудієнцію

651

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


в російського імператора. Через годину (бо імператор саме відпочивЦ
його допустили. Як говорили при дворі, метою його візиту було защ.
понувати імператору Олександру зустрітися з Наполеоном. Цю пршЛ
зицію відхилили, а на перемовини поїхав князь Долгоруков. Надн
чір той повернувся, пройшов до царя і довго говорив з ним наодинції
На 20 листопада призначили Аустерліцький бій. А напередодні в обе?
ставках імператорів, російського і австрійського, була метушня, як*
досягла і ставки Кутузова. Князь Андрій у той день був при головно1
командувачі. Увечері Кутузов приїхав до імператора, але пробув там
недовго, пішов до графа Толстого. Князь Андрій, скориставшись Н£^В
дою, зайшов до князя Долгорукова довідатися про подробиці передо«
вин. Вони говорять про Бонапарта. Долгоруков розповідає, що він4>і-
чив Наполеона і в нього склалося враження, ніби той, як вогню, боїтьаі
генерального бою. Князь Андрій запропонував свій план бою. ЩойЛ
тільки князь Андрій почав доводити переваги свого плану і вказував
на недоліки плану прийнятого, Долгоруков перестав дивитися на каш
ту, дивився на Андрія, а потім зауважив, що той має право доповіси

про свій план на воєнній раді у Кутузова, яка відбудеться сьогодні пії-

но увечері. Повертаючись додому, Волконський не витримав і запитГ”

у Кутузова, який сидів поруч, якої він думки про майбутній бій. Куті

зов, вважаючи, що бій, напевне, програють, розповів, що так і просщ

графа Толстого передати государеві, на що той відповів, що зайняті

котлетами і рисом, а військовими справами нехай опікується КутузсЯ

О   десятій годині того самого дня Вейротер, який розробив плаї
бою, прийшов на квартиру Кутузова, де й була призначена військом
рада. На «противагу невдоволеному і сонному Кутузову» він розви
ває бурхливу діяльність. «Він був, як запряжена кобила, що бігла ■
возом з гори. Він віз чи його гнали, — того він і сам не знав». Чекали
на князя Багратіона, але той передав, що не може прибути. Кутузоі
головує на раді, де Вейротер робить доповідь. Але Кутузов на самому
початку доповіді засинає. Австрійський командувач майже годину
читає свою диспозицію —• складну, заплутану, майже нікому не зр
зумілу. Більшість не схвалює плану атаки, бо побудований він на н««
певних відомостях, але змінити вже нічого не можна. ВолконськиЯ
якому Кутузов дозволив бути присутнім на раді, намагається вистуї
пити, але безуспішно, тому що Кутузов завершив раду таким заува-
женням: «Диспозиція на завтра не може бути змінена, бо вже немаї
на те часу, а перед боєм найважливіше добре виспатися». Князь Ащ
дрій сподівається, що відзначиться в завтрашнім бою, тоді сам «зр.
бить диспозицію, і сам, один виграє бій; Кутузова усунуть і призна-
чать Волконського на посаду головнокомандувача». Князь Анд^В

652


[ІІ-

ж

и|

 

ЛЕВ Т О Л СТ О Й. Війна і мир


Пізнається самому собі, що над усе на світі любить славу — як не до- оогі йому батько, сестра, дружина, «не задумуючись віддав би їх за * вилину слави, торжества над людьми, за любов до себе людей, яких и не знаю і не буду знати». Він сподівається на «свій Тулон».

У своєму полку з тривогою чекає майбутнього бою Микола Ростов. Йому шкода, що їхній полк буде в резерві, він хоче просити відправи­ти його «у справу», тому що це єдиний засіб побачити государя. Мико­ла згадує домашніх, Наташу. У стані супротивника чути крики, гамір, мкий могла зчинити тільки багатотисячна армія. Потім у стані фран­цузів спалахують вогні. Ростов з тривогою прислухається до цього га­мору. З’являються Багратіон і князь Долгоруков, які приїхали поди- иитися на вогні у стані ворога, довідатись, що це означає. Долгоруков «впевняє, що то просто хитрощі, що французи бояться генерального Гюю, тому відступили, а залишили невеликий загін, щоб ті запалили иогні і здійняли той гамір. Багратіон не дуже вірить, бо сам бачив учо­ра французів неподалік на горі. Ростов зголошується з’їздити і дізнати­ся, чи пішли звідти французи. Він з’ясовує, що на горі — пікет: напев­не, французи не відступили на нові позиції, як припускала диспозиція пвстрійського генерала. Ростов доповідає про це Багратіону і просить­ся «у справу». Той пропонує йому залишитися при ньому ординарцем.

Крики вночі з боку супротивника були викликані читанням наказу Наполеона, який особисто верхи об’їжджав свою армію. Солдати, поба- ‘ ївши свого імператора, запалювали жмути соломи і бігли за ним. У на­казі імператор обіцяв особисто повести війська в бій, і, якщо солдати бу­дуть хоробро битися, він перебуватиме далеко від бойовища, але якщо хоч на хвилину засумнівається в успіху, то сам з’явиться на чолі своєї ирмії. Наполеон закликає солдат зміцнити славу Франції і перемогти.

О  п’ятій ранку 20 листопада було ще зовсім темно, але піхотні, кавалерійські і артилерійські полки з лівого флангу російської ар­мії вийшли на позиції для атаки. Супротивник, як виявляється, зна­ходиться зовсім не там, де очікувалося, від начальства не надходить своєчасних наказів, просуванню війська заважає туман. До дев’ятої панку ніхто нічого певного про супротивника сказати не міг. Усі ро- пуміли, що панує безлад, і були невдоволені австрійцями.

Була дев’ята година ранку, коли Наполеон, стоячи на невеликому пагорбі, спостерігав за тим, що відбувалося унизу. Як він і передба­чав, російські війська спускалися в улоговину, бо всі думали, що вій­ська Наполеона знаходяться далеко попереду. Це було основою пла­ну французького імператора: він мав напасти несподівано на центр російського війська. То був дня нього щасливий день — річниця його коронування. На світанку він трохи поспав і тепер, «веселий, сві-


653

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


жий, здоровий, був у такому гуморі, коли все здається можливиа^И все виходить добре». Коли сонце вийшло із-за гори і освітило ВСЄВ1′ вкруги, він підняв руку і дав команду атакувати.

Князь Андрій поруч із Кутузовим із хвилюванням чекає тієї між| ливості, що принесе йому славу. Кутузов сердиться, він бачить, вище командування діє бездарно, за бездарною диспозицією. Наро1 зиції приїжджають австрійський і російський імператори, моле^дЬ веселі, бадьорі, на гарних конях. Імператор Олександр запитує Ку­тузова, чому не починається бій — «адже ми не на Царициному Лузі,! де парад не розпочинають, доки всі полки не підійдуть». Кутузов гув но, аби два рази не повторювати, відповідає, що тому і не починают Цар віддає наказ починати бій. Полк апшеронців відправляють іЯ марш, через туман вони не бачать, що відбувається попереду. РазоИ із почтом Кутузова князь Андрій піднімається на гору і бачить звія ти, що супротивник — за п’ятсот кроків просто перед апшеронцям? Вирішивши, що настав його час, Волконський заявляє, що апшерон ців треба зупинити, і береться це зробити. Але вже пізно: збившись > купу, солдати й офіцери повертають назад і тікають. Поруч із Куту^И вим залишаються всього четверо. Французи атакують батарею, почів нають стріляти по Кутузову. Падає поранений прапороносець. Князі Андрій скочив з коня, підхопив стяг. Полк піднімається за ним. БоЯ конський добіг майже до самих ворожих гармат, коли впав поранв1 ний. Він було розплющив очі, аби побачити, чим скінчилася бороіИ ба, але нічого не бачив. Над ним не було нічого вже, крім високого неба, не ясного, але все-таки незмірно високого, із сірими хмараі^^| що тихо пливли у ньому». «Як тихо, спокійно й урочисто, зовсім на так, як я біг, — подумав князь Андрій, — не так, як ми бігли, кричИ ли і билися; …зовсім не так повзуть хмари по цьому високому, безкі­нечному небу. Як же я не бачив колись цього високого неба? І якийв щасливий, що пізнав його нарешті. Все пусте, усе обман, крім ць<^| безкінечного неба. Нічого, нічого немає, крім нього. Але і того навив немає, нічого немає, крім тиші, заспокоєння».

Наступного дня бій відновляється. У Багратіона справа ще н| починалася. Ростова посилають по роз’яснення до Кутузова або д| царя. Ростов зіштовхується з гвардійською піхотою, у якій зустрі­чає Бориса і Берга. Ті пожвавлені, тому що побували у справі, БерИ поранений. Раптово Ростов наштовхується на супротивника там,’Я найменше очікував його зустріти: у тилу російського війська. СолдЯ ти тікали, і Ростов перелякався. У повній плутанині він нікого не мір знайти. До Ростова доходять непевні чутки, що Кутузова чи то вбї то, чи то поранено, що государ теж поранений. Ростов знаходить г

654

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир

 

сударя, той блідий, щоки йому запали, очі ввалилися. Ростов не на- ипжився під’їхати до царя і рушив назад. До вечора стало очевидним, що бій програли по всіх позиціях.

Князь Андрій лежав на Праценській горі зі стягом у руках, сті­каючи кров’ю, у забутті і, сам того не помічаючи, жалібно стогнав. Опритомнівши й розплющивши очі, він знову бачить над собою висо­ке небо — уособлення самої вічності. Незабаром почулися голоси, під’­їхали вершники, і Волконський упізнав Наполеона, який об’їжджав поле бою разом з двома ад’ютантами. Дивлячись на князя Андрія, французький імператор вимовив: «Ось прекрасна смерть!» Андрій .відчував, що спливає кров’ю, і він бачив над собою далеке, високе ві­чне небо. Він знав, що це був Наполеон — його герой, але цієї хвили­ни Наполеон здавався йому такою незначною людиною в порівнянні з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим високим, безкінеч­ним небом із хмарами, що біжать по ньому. Йому було однаково цієї миті, хто б не стояв над ним, що б неї говорив про нього; він радів тіль­ки з того, що зупинилися над ним люди, і бажав тільки, щоб ці люди допомогли йому і повернули б його до життя, що здавалося йому на- Iстільки прекрасним, тому що він зовсім інакше розумів його тепер».

^ Князь Андрій застогнав. Наполеон помітив, що поранений живий,

І наказав підняти його і перенести на перев’язувальний пункт. Вол­конський приходить до тями тільки в шпиталі. Незабаром приїжджає Наполеон оглянути полонених, хвалить російських солдатів за хоро Ьрість, звертається особисто до князя Андрія, але той не відповідає, тому що всі помисли геніального полководця, його марнославство зда­ються Волконському тепер дрібними і незначними. Наполеон відхо­дить, князь Андрій намацує в себе на грудях образок, подарований княжною Мар’єю, і розуміє, що існує щось більш важливе в порівнян­ні з його колишніми прагненнями, йому уявляється щасливе життя в Лисих Горах, пригадуються рідні. Лікар Наполеона, оглянувши Вол­конського, сказав, що той не одужає, і князь Андрій разом з іншими Визнадійними пораненими був залишений під опіку місцевих жителів.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.