СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ТОМ ДРУГИЙ (Частина перша)

На початку 1806 року Микола Ростов їде додому у відпустку, Де­нисов теж їде додому у Воронеж, і Микола умовляє Денисова погос- Ігювати у їхньому домі в Москві. На передостанній станції Денисов яипив три пляшки вина і проспав усю дорогу до Москви. Микола ж з

655

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


таким нетерпінням чекав зустрічі з рідними, що не міг навіть всил^Н і все благав візника їхати швидше. Коли виїхали на вулицю, де сіряі дім Ростових, йому здалося, що вони зовсім не рухаються. Миколр ні ходу скочив із саней і побіг. Його не чекали, але щойно він увійшЬв у темну залу, із різних боків до нього кинулися з поцілунками, і вій ні міг розібрати, де батько, де Наташа, де Соня, де Петя. Він знав чіл’ ки, що матері між ними не було. Нарешті почулися квапливі крожи І увійшла стара графиня. Всі відступили, і мати припала до свого пер1 вістка. Про Денисова всі забули, він стояв, спостерігаючи цю сцені! і тер очі. Граф звернувся до нього. Денисов відрекомендувався. Тоді Наташа у захваті підбігла до Денисова і поцілувала його. Усі зніяк(М віли, Денисов теж, але посміхнувся і поцілував Наташі руку. Весь вг чір Ростови просиділи біля Миколи, ловили кожне його слово, прс^^ нули догодити йому. Ростов був щасливий тією любов’ю, але перші хвилини зустрічі дали йому стільки радості, що тепер ніби чогось іф вистачало. Наступного ранку Наташа й Соня не могли дочекатися, коли ж він нарешті вийде до них. Микола вийшов у халаті, Наті* ша саме приміряла його чоботи зі шпорами. Соня, побачивши його, втекла. Наташа намагається вивідати у брата, чи не змінилося йога ставлення до Соні. Наташа дуже переживає за подругу і, щоб перекО’ нати його у силі своєї прихильності до Соні, показує брату руку, ні якій помітно червоний шрам. То доказ Наташиної дружби й вірноо- ті Соні: вона розжарила на вогні лінійку і приклала її до руки. «РоШ тов увійшов у той сімейний, дитячий світ, який ні для кого не маї ніякого сенсу, крім нього, але який давав йому найкращу насолоді в житті». Тому він не здивувався і йому не було смішно від цих прв явів дружби. Наташа передає Сонині слова: «Я буду його кохати з Я вжди, а він хай залишається вільним». Ростову ця позиція дуже по* добається, бо тепер на нього чекають стільки радісних справ і занят^ а одружитися із Сонею він завжди встигне. На питання брата проЯ ставлення до Бориса Наташа відповідає, що не хоче ні за кого заміні а піде танцювати: тепер вона захоплена балетом і модним танцюрист* том. Разом з тим вона розпитує брата про Денисова. Зустрівшись у ві тальні з Сонею, Ростов почервонів, бо відчував, що всі дивляться Ш нього запитливо, очікуючи, як він поставиться до неї. Микола гово* рить Соні «ви». Але погляди їхні, зустрівшись, сказали зовсім інші Сестра Віра, зачекавши, коли настане тиха хвилина, зауважив як це дивно, що Соня й Микола тепер як чужі. Зауваження це булі слушне, але навіть графиня, яка боялася цього шлюбу, почервоніли Денисов вийшов у новому мундирі, напахчений, з дамами поводива^ шляхетно й шанобливо. Таким Микола його ніколи не бачив.


656

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війнаімир


Повернувшись до Москви з армії, Микола Ростов веде в Москві «гусарський» спосіб життя. Грошей того року у графа було вдосталь, тому що всі маєтки він знову перезаставив, і Микола заводить свого рисака та модні рейтузи, яких ні в кого ще не було, чоботи зі шпора­ми, їздить в Англійський клуб, весело проводить час.

На початку березня графу Ростову доручають улаштувати обід в Англійському клубі на честь Багратіона. Саме Ростову-старшому до­ручають влаштувати урочистий обід, бо ніхто, крім нього, не міг би ще й своїх грошей докласти, аби все влаштувати якнайкраще. Граф посилає по свіжі ананаси й полуниці і до Безухова, тому що ні в кого іншого їх не дістати. Анна Михайлівна запевняє, що Безухов у Мо­скві і вона сама до нього з’їздить, бо їй треба його побачити. Вона згадує про нешасливе сімейне життя П’єра, про роман Елен із Доло- ховим, про який вже пліткують у світському товаристві. Ростов про­сить Анну Михайлівну передати П’єру запрошення на свято.

3-го березня в Англійському клубі відбувся пишний бенкет на честь князя Багратіона, якого у Москві «обрали» героєм минулої воєнної кампанії, бо він прославився успішним Шенграбенським боєм, у нього не було зв’язків серед впливових у Москві людей, він усім був чужий «таким чином, у його особі віддавалися почесті простому, без зв’язків і інтриг, російському солдату». Крім того, цими почестями найдошкуль- ніше продемонстрували несхвальне ставлення до Кутузова. Провал же кампанії пояснювали зрадою австрійців, нездатністю Кутузова керува­ти армією і дуже тихо говорили про молодість імператора, який дові рився поганим людям. Всі 250 членів клубу і 50 запрошених чекали на славетного гостя. П’єр також з’являється на обіді. З сумним виглядом він тиняється залами. На вимогу дружини він відпустив волосся. «По роках він мав бути з молодими; по багатству і зв язках він був членом товариства старих, ушанованих гостей». Серед гостей Долохов, тепер знову офіцер Семенівського полку, Микола Ростов, Денисов. Тут і Не- свицький, давній член клубу. З прибуттям Багратіона свято починаєть­ся і гості сідають за стіл. Ростов із Денисовим і своїм новим знайомим Долоховим сидять майже на середині столу, навпроти них — П’єр. Ті, хто добре знали його, помічали, що у П’єрі відбулася якась зміна. Він багато, як завжди, їв і пив, але, здавалося, не бачив і не чув нічого, а ду­мав про щось своє. До нього дійшли натяки про стосунки його дружини з Долоховим, а вранці він одержав анонімного листа. П’єр не хоче віри­ти чуткам, але все-таки уникає дивитися на Долохова. Безухов розуміє, що подібний учинок цілком у характері Долохова: він міг принизити людину тільки тому, що вона мала нещастя йому допомогти. Повер­нувшись з армії до Петербурга, Долохов приїхав до П єра. Той залишив

657

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


його у своєму домі, позичив грошей. Від того часу Долохов був завжди^ там, де граф і графиня Безухови. Коли п’ють за здоров’я государя, Беї зухов сидить у задумі. Ростов виводить П’єра з цього стану, звернув шись до нього. Долохов проголошує жартівливий тост — «за гарнень ких жінок та їхніх коханців». П’єр намагається не піддатися люті, ще охопила його. Слуга, що роздає слова кантати на честь Багратіона, кла де аркуш перед П’єром як перед найповажнішим гостем на цьому кран стола. Долохов вихопив аркуш у Безухова і почав читати вголос. Це роз| лютило П’єра до сказу, він гнівно кричить: «Не смійте брати!» Почувші цей крик і побачивши, до кого звертається П’єр, Несвицький і його суі сіда перелякано просять не звертати уваги. Долохов дивиться на П’єра1 зухвало і аркуша не віддає. П’єр викликає Долохова на дуель. Як тіль­ки він вимовив ці слова про дуель, всі сумніви стосовно дружини і Доло-і хова розвіялися: він знав, що Елен зрадила, і ненавидів її. Денисов про­сить Ростова не лізти в цю справу, але Микола не слухає і погоджується] бути секундантом Долохова. Той ставиться до виклику легко, запевняє Ростова, що має намір убити П’єра. Наступного дня дуелянти і секун­данти зустрічаються в Сокольниках. П’єр ніколи раніше не тримав у руках зброї, йому показують, куди натискати, як сходитися. П’єр стрі­ляє і ранить Долохова. Він кидається до свого супротивника, бажаючи допомогти йому, але Долохов кричить: «До бар’єра!» Безухов поверта­ється на своє місце і навіть не намагається закритися або повернутися боком. Долохов вистрелив, але схибив. Пораненого везуть додому, до­рогою він плаче, говорить, що «убив її», маючи на увазі свою матір. До­лохов просить Ростова їхати вперед і підготувати стареньку до того, що вона побачить. Микола виконує його прохання і з подивом дізнається,! що «Долохов, цей бешкетник, бретер Долохов, жив у Москві зі старень­кою матір’ю і горбатою сестрою і був найніжнішим сином та братом».’

Останнім часом П’єр рідко бачився з дружиною віч-на-віч, тому що в їхньому домі завжди бувало багато гостей. Після дуелі він замика­ється у своєму кабінеті, намагаючись розібратися у своїх почуттях, і доходить висновку, що всі його прикрощі стаються тому, що він одру жився з Елен. Він розуміє, що боявся зізнатися собі раніше в тому,| що Елен — розпусна жінка. Вночі він віддав наказ складати речі для від’їзду в Петербург, тому що не може більше залишатися з дружиною під одним дахом. Проте вранці Елен приходить до нього. Вона усе знає| про дуель і говорить з чоловіком гнівно і суворо, наче винен він, а не вона. П’єр усіляко намагається ухилитися від розмови, говорячи, що їм краще розлучитися. Вона відповідає, що сам факт роз’їзду її не ля­кає, але вона відпустить чоловіка тільки в тому разі, якщо він дасть їй маєтність. Несподівано батьків характер прокинувся у П’єрі: роз-

658

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


лютившись, він відчуває, що ладен убити дружину. Він хапає зі столу мармурову дошку, розбиває її і кричить: «Геть!» так, що всі в домі по­чули цей крик. Елен перелякано тікає. Через тиждень Безухов віддає дружині доручення на керування усіма великоросійськими маєтками, що становило більшу частину його маєтності, а сам їде до Петербурга.

Минуло два місяці відтоді, як у Лисі Гори прийшла звістка про загибель князя Андрія, однак тіла його не знайшли, як не шукали. У листі Кутузов розповів, як князь Андрій із прапором в руках упав на бойовищі, але ні серед загиблих, ні серед полонених Волконського немає. Княжна Мар’я спочатку мала намір повідомити про те, що тра­пилося, дружину Андрія, княгиню Лізу, але не наважується це зроби­ти, розсудивши, що тій, у її стані, краще нічого не знати. Незабаром у «маленької княгині» починаються довгі і важкі пологи. Чекають на лікаря, по якого послали в Москву. Вночі несподівано разом з акуше­ром (вони з’їхалися на останній станції) приїздить князь Андрій. На сходах його зустрічає княжна Мар’я. Він запитує, чи одержали його листа, і, не чекаючи відповіді, йде на половину маленької княгині. Коли він увійшов до кімнати, дружина навіть не зрозуміла, що стало­ся. «Вона не здивувалася, що він приїхав; вона не зрозуміла того, що він приїхав. Його приїзд не мав ніякого відношення до її страждань та їх полегшення». Її очі дивилися на всіх з дитячим страхом: вона боя­лася тільки страждань. Зайшов акушер. Князь А.ндрій пішов до княж­ни Мар’ї, але говорити вони не могли: чекали і прислуховувалися. Ан­дрій повернувся до дружини і сів у сусідній кімнаті чекати. Він чув стогін, потім крик, але не міг повірити, що так може кричати його дру­жина. Підійшов до дверей, та його не пустили до неї. Несподівано він почув, як кричить новонароджений. Спочатку він не розумів, що то за крик, «навіщо туди принесли дитину». Утямивши все радісне значен­ня того крику, князь Андрій заплакав, як дитина. З кімнати дружини вийшов лікар, намагаючись не дивитись на князя Андрія. Той увійшов до дружини і побачив, що вона померла. На обличчі її назавжди застиг вираз, який наче говорив: «Я вас любила і нікому поганого не роби­ла, і що ви зі мною зробили? Що ви зі мною зробили? » Через дві годи­ни князь Андрій увійшов до старого князя Волконського. Той уже все знав, обхопивши сина за шию, він заплакав. Похорон відбувся на третій день, а на п’ятий охрестили маленького князя Миколу Андрійовича.

Клопотанням старого графа Ростова участь його сина в дуелі Без- ухова і Долохова зам’яли, Миколу не тільки не позбавили звання, а навіть призначили ад’ютантом московського генерал-губернатора. Ростов зближується з Долоховим, той поступово видужує, відверто розмовляє з Ростовим, розповідає, що в нього є двоє-троє друзів, є

659

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир________________________________________________________ і


мати, яку він обожнює, а на інших людей він звертає увагу остільА ки, оскільки вони потрібні або шкідливі. Особливо шкідливі, на йог» думку, жінки. Усі вони — від графинь до кухарок — продажні тварі ще жодної гідної Долохов не зустрічав, хоча мріє про це. Завдяки aff мійським знайомствам Миколи у домі Ростових з’являється багаті) | нових людей, зокрема й Долохов. Він подобається усім, крім Наташа] тому що вона вважає, що в дуелі Долохова і Безухова мав рацію П’єд Наташі здається, що Долохов лютий і байдужий. Потім вона помі­чає, що він ніби закохується в Соню, — спостереження досить близь­ке до істини. Через якийсь час Долохов просить руки Соні, але дівчи-1 на відмовляє йому, пояснюючи, що кохає іншого. Наташа розповіла! про все Миколі, висловивши впевненість, що брат не одружиться з Сонею. Микола говорить із Сонею, радить їй ще раз подумати над пропозицією Долохова, адже сам він нічого не може їй обіцяти.

Наташа, Соня, Микола і Денисов їдуть на бал, який щороку вла;І штовував учитель танців Йогель. Наташа вперше одягнена в «дорос­лу» сукню, їй подобається усе навколо, вона закохана в усіх. Денисов не зводить з неї очей, він у захваті від її грації й уміння танцювати, і Микола підказує сестрі вибрати на мазурку Денисова, тому що той відмінно її танцює. Наташа так і вчинила. Гості в захваті дивляться на них. Увесь вечір Денисов не відходить від Наташі.

Ростов не бачився з Долоховим два дні, аж потім одержав записку, у якій той перед від’їздом в армію запрошує друга до Англійського клу€ бу. Коли він прийшов, Долохов грав у карти і звабив грати й Ростова. І Поступово вся гра зосереджується на Ростові: він програє сорок три ти-і сячі (потім з’ясувалося, що такою є сума, складена з кількості років До-1 лохова і Соні), не розуміючи, навіщо Долохов так із ним обійшовся. ВиН кликавши Долохова в сусідню кімнату, Микола говорить, що не може] виплатити весь борг одразу. Той зауважує, що нічого не вдієш: кому1 щастить у коханні, не таланить у картах — адже Соня закохана в Ми* колу. Ростов скаженіє і обіцяє Долохову віддати гроші завтра ж. Йому] прикро від того, що з ним так повівся той, кого він уважав за друга, і ще від власної негідної поведінки, адже ж він знав, що ця сума заьелик*. для їх статків, що він просто вбиває батьків цим боргом. Микола ладен попрощатися з життям. Коли він прийшов додому, ніхто не спав. Мо>- лодь, повернувшись з театру, зібралася навколо фортепіано.

Наташа співає (вона навчається співу, але співає не дуже майстер! но: неправильно бере подих, не витримує паузи). Усі говорять, що голос ще неопрацьований, проте насолоджуються її співом, у якому! чутна непідроблена щирість. Микола слухає сестру, і раптово йому здається, що усі його прикрості, борг Долохову — ніщо в порівняй-

660

 

ЛЕВ Т ОЛ СТО Й. Війна і мир

 

ні із цим прекрасним співом. Голос сестри підносив, змушував ду­мати про краще, любити життя і цілий світ. Отож, коли приїхав ста­рий граф, Микола пішов до батька. Спочатку він узяв розв’язний тон, але, не побачивши опору з боку батька, кається і навіть плаче. У той самий час Наташа розповідає матері, що Денисов освідчився їй і просить її руки. Графиня не вірить власним вухам. Наташа до­бре розуміє стан Денисова, говорить, що той освідчився зненацька. Вона просить матір навчити її, як, не ображаючи Денисова, відмови­ти, бо вона по-людськи любить цього сильного бравого чоловіка, од­нак не кохає як жінка. Так вона й повідомляє Денисову, що не може вийти за нього заміж, а графиня додає, що відмова пояснюється мо­лодістю дочки. Наступного дня Денисов їде з Москви. Микола прово­джає його, а сам затримується на декілька днів — батькові потрібен час, аби зібрати гроші на погашення боргу сина. Надіславши наре­шті борг Долохову й отримавши його розписку, наприкінці листопа­да Микола поїхав доганяти полк, що був уже в Польщі. Соня вважа­ла його героєм. А він почувався не гідним її.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.